Еволюція канадського федералізму та проблема Квебека (80-ті - 90-ті рр. XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЕВОЛЮЦІЯ КАНАДСЬКОГО ФЕДЕРАЛІЗМУ ТА ПРОБЛЕМА КВЕБЕКА (80-ті - 90-ті рр. XX ст.)

Катеринчук Павло Миколайович

Чернівці - 2003

Анотація

канада квебекський політичний конституційний

Катеринчук П.М. Еволюція канадського федералізму та проблема Квебека (80-ті - 90-ті рр. ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2003.

У дисертації здійснено комплексне дослідження еволюції канадського федералізму 80-х - 90-х рр. ХХ ст. крізь призму загострення квебекської проблеми. Аналізуються тенденції до децентралізації федеративної системи Канади останніх десятиріч, зумовлені боротьбою провінцій за перерозподіл повноважень між федеральним центром і регіонами. Визначено передумови та особливості формування сучасної канадської федеративної системи, а також характерні риси канадської федерації порівняно із іншими федеративними країнами світу. Виділено головні чинники, що вплинули на еволюцію канадського федералізму, серед яких найважливіше місце посідає боротьба регіональних еліт за розширення свого впливу та повноважень провінційних урядів.

Обґрунтовано, що 80-ті - 90-ті рр. ХХ ст. стали критичним періодом еволюції канадського федералізму у напрямку децентралізації федеративної системи країни. Доведено взаємозалежність розвитку канадського федералізму і квебекської проблеми та її вплив на процеси децентралізації канадської федерації у 80-х - 90-х рр. ХХ ст. Зроблено спробу визначити шляхи розв'язання квебекської проблеми та федерально-провінційних суперечок, спрогнозовані перспективи розвитку канадської федерації у майбутньому.

Ключові слова: канадський федералізм, квебекська проблема, сепаратизм, децентралізація, федеративна система, федерально-провінційні відносини.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Наприкінці ХХ століття у світі відбулися значні перетворення, пов'язані із кардинальними геополітичними змінами, наслідком яких стала поява нових держав на міжнародній арені. Розпад низки федеративних держав супроводжувався етнокультурним відродженням окремих націй та етносів, що подекуди зумовлювало загострення міжетнічних відносин локального і міждержавного характеру. Вказані процеси не оминули суспільств із найвищими стандартами життя, що поставило під загрозу їх майбутній розвиток, стабільність окремих регіонів і навіть майбутнє самих держав. До таких країн належить і Канада.

Друга за площею країна світу, Канада переживає процес еволюції федеративної системи у бік децентралізації, що зумовлене боротьбою канадських провінцій і федерального центру за перерозподіл повноважень у сфері федерально-провінційної юрисдикції. Характерною особливістю таких процесів є те, що роль каталізатора федерально-провінційних суперечок відіграє провінція Квебек, переважну частину населення якої складають франкоканадці. Саме їхня боротьба за особливий статус народу-засновника Канади, який би забезпечував відповідні привілеї Квебеку, спонукав англомовні провінції вимагати аналогічні права, що відповідає загально-канадському принципу рівності усіх громадян і провінцій. Таким чином, Квебек у даному випадку відігравав роль двигуна процесів децентралізації федеративної політичної системи Канади. Однак повноваження, які отримав Квебек в останні десятиліття не змогли задовольнити потреб радикально налаштованої частини франкоканадців, котра послідовно відстоює позицію державного суверенітету провінції.

Досвід регулювання федерально-провінційних і міжетнічних відносин, а також функціонування федеративного механізму Канади є важливим не лише для федеративних держав світу, але й для держав, що вирізняються особливостями регіонального розвитку. Цей досвід та політична практика актуальні і для України. До того ж, сучасні процеси глобалізації та інтеграції у світовій політиці вимагають поглибленого вивчення федеративних систем окремих країн із врахуванням їхньої багатоманітності в етнокультурному та політико-правовому сенсі.

Молода українська держава особливо потребує вивчення досвіду багатонаціональних та полікультурних країн світу, адже має низку характерних особливостей етнополітичного та регіонального характеру, що зумовлюють специфіку її політичного розвитку. Наявність автономного утворення на теренах унітарної держави та поліетнічних регіонів надає особливого значення дослідженню досвіду інших держав у галузі забезпечення прав етнонаціональних суб'єктів та регулювання міжрегіональних відносин.

Ступінь дослідження проблематики дисертаційної роботи в українській науці можна оцінити як недостатній, особливо тих її аспектів, що стосуються вивчення федералізму та федеративних систем окремих країн світу. Питання федерально-провінційних відносин у Канаді та ролі Квебеку у еволюції канадського федералізму загалом майже не потрапило до поля зору вітчизняних вчених. Значно частіше до вивчення проблем канадського федералізму зверталися зарубіжні науковці. Насамперед це стосується доробку канадських дослідників. Отже, відсутність всебічних досліджень у вітчизняній науці із зазначеної проблематики актуалізує вивчення запропонованої наукової проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний із планом теоретичної розробки суспільно-політичних, регіональних та етнонаціональних проблем в Україні та світі, який здійснюється кафедрою політології та соціології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (номер держреєстрації 0199U001873).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вивчення еволюції канадського федералізму у 80-90-ті рр. ХХ ст. крізь призму квебекської проблеми як фактора децентралізації федеративної системи Канади у вищезгаданий період.

Визначена мета зумовила постановку наступних завдань:

- виявити характерні особливості та специфіку канадської федерації, які вирізняють її з-поміж інших федеративних систем світу;

- проаналізувати вплив квебекської проблеми на формування політичної системи Канади;

- дослідити передумови та причини загострення відносин між англоканадською і франкоканадською громадами кінця 70-х - першої половини 80-х рр. ХХ ст.;

- обгрунтувати вплив конституційних угод кінця 80-х - початку 90-х р. на міжетнічні та міжпровінційні стосунки в Канаді;

- виділити основні тенденції розвитку канадського федералізму другої половини 90-х рр. ХХ ст.;

- з'ясувати роль квебекської проблеми у процесах децентралізації канадської федерації 80-90-х рр. ХХ ст.;

- спрогнозувати шляхи і перспективи розвитку канадського федералізму у майбутньому.

Об'єктом дисертаційного дослідження є федеративна система Канади.

Предметом дослідження є еволюція канадського федералізму у 80-90-х рр. ХХ ст. крізь призму квебекської проблеми.

Хронологічні межі дослідження зумовлені динамікою і характером перетворень, що відбулися у федеративній системі Канади впродовж 80-90-х рр. ХХ ст. Так, напередодні 80-х рр. до влади у Квебеці прийшли сепаратисти в особі Квебекської партії, що значною мірою визначило майбутній характер взаємовідносин між Оттавою і франкомовною провінцією. Тому аналізу досліджуваного періоду передує історичний екскурс розвитку канадського федералізму і квебеської проблеми з моменту створення федерації (1867 р.) до періоду загострення міжетнічних відносин кінця 70-х рр. ХХ ст. Період 1980-х - 1990-х рр. був насичений подіями, що безпосередньо визначали еволюцію федеративної системи країни: прийняття нової Конституції Канади 1982 р.; перший референдум про суверенітет Квебеку 1980 р.; спроби прийняття конституційних поправок у Міч-Лейку (1987 р.) та Шарлоттауні (1992 р.), які повинні були визначити особливе місце Квебеку у межах федерації; другий квебекський референдум про суверенітет провінції 1995 р.; розширення провінційних повноважень шляхом прийняття низки нових федеральних законів у 1996-2000 рр. Отже, цей багатий на доленосні для Канади події період і визначив хронологічні межі дисертаційного дослідження.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали принципи структурного функціоналізму і системного підходу, які дали змогу комплексно і всебічно дослідити еволюцію канадського федералізму і квебекської проблеми 80-90-х рр. ХХ ст. Дотримуючись проблемного принципу викладу матеріалу, дисертант використовував інституційний, історичний та системний методи для вивчення причин і основних етапів еволюції канадської федерації, а також порівняльний та комплексний методи для визначення взаємозв'язку між загостренням квебекської проблеми і процесами децентралізації федеративної системи Канади. Водночас застосовано низку таких спеціальних методів як статистичний (аналіз електоральної статистики), ретроспективний та прогностичний.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань та засобами їх розв'язання. У дисертаційному дослідженні здійснено системний політологічний аналіз еволюційних процесів канадського федералізму у 80-90-х рр. ХХ ст. Виявлено тенденції до децентралізації федеративної системи Канади останніх десятиріч, що зумовлено боротьбою провінцій за перерозподіл повноважень між федеральним центром і регіонами. Вперше комплексно досліджено взаємозалежність розвитку канадського федералізму і квебекської проблеми та її вплив на процеси децентралізації канадської федерації у 80-90-х рр. ХХ ст. В межах здійсненого автором дослідження одержано низку результатів, які окреслюють наукову новизну:

- визначено передумови та особливості формування канадської федеративної системи, а також характерні риси канадської федерації порівняно із іншими федеративними країнами світу;

- виділено головні чинники, що вплинули на еволюцію канадської федеративної системи. Серед них, найважливіше місце посідає боротьба регіональних еліт за розширення свого впливу та повноважень провінційних урядів;

- обґрунтовано тезу про те, що 80-90-ті рр. ХХ ст. стали критичним періодом еволюції канадського федералізму у напрямку децентралізації федеративної системи країни;

- доведено визначальний вплив квебекської проблеми на процеси децентралізації федеративної системи Канади у 80-90-х рр. ХХ ст.;

- зроблено спробу визначити шляхи розв'язання квебекської проблеми та федерально-провінційних суперечок і спрогнозовано перспективи розвитку канадської федерації у майбутньому.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертації висновки та положення безпосередньо стосуються федерально-провінційної та етнонаціональної політики канадської федерації - однієї з найбільших і водночас високорозвинених країн світу. Досвід функціонування федерально-провінційного механізму та подолання міжрегіональних суперечок у Канаді є надзвичайно важливим не лише для федеративних, але і для унітарних країн світу. Зважаючи на багатонаціональний характер та регіональні особливості України, досвід міжнаціональних та міжпровінційних відносин канадської федерації може бути використаний вітчизняними політиками, політологами та державними діячами. Принципи взаємодії різних рівнів влади та врегулювання етнонаціональних суперечностей у Канаді можуть бути корисними для впровадження адміністративних реформ та регіонального законодавства в нашій державі. Результати дослідження можуть використовуватися при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, осмисленні етнонаціональних взаємин, а також для підготовки навчальних курсів, написання підручників і посібників з політології. Проаналізований у дисертації матеріал дає змогу застосувати його положення у галузях етнополітології, конфліктології, державного управління та прикладної політології, зокрема у дослідженнях вчень про федералізм і федеративні системи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри політології та соціології і кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, на міжнародних наукових конгресах “Українська історична наука на порозі ХХІ століття” (Чернівці, травень 2000 р.), V міжнародному конгресі МАУ (Чернівці, серпень 2002 р.) та на міжнародних наукових конференціях “Регіональні та національні еліти: хто формує політику?” (Чернівці, грудень 2001 р.), а також “Єврорегіони України як новий засіб формування демократичного поліетнічного суспільства” (Чернівці, квітень 2003 р.). На основі матеріалів дисертаційного дослідження автором розроблено спецкурс “Актуальні проблеми сучасного федералізму”, який читається студентам історичного факультету спеціальності “Політологія” Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у восьми наукових працях, опублікованих у фахових виданнях, збірниках наукових статей, журналах, матеріалах міжнародних наукових конференцій.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом і предметом дослідження, зумовила його логіку і структуру. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків (160 сторінок), списку використаних джерел (216 найменувань), та додатків (двох таблиць).

2. Основний зміст дисертації

У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету, завдання, предмет та об'єкт, а також методологічну основу дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, розкриває зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблематики дослідження” здійснюється критичний огляд наукової літератури з проблематики дисертаційного дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Оскільки українська суспільно-політична думка має власну потужну федералістську традицію, використовуючи здобутки якої дисертант зміг здійснити дослідження федеративних систем окремих країн світу, її аналіз вимагає особливої уваги. Тому у першому підрозділі “Розвиток федеративних ідей в українській політичній науці” розглядаються етапи зародження і розвитку федеративних ідей в українській суспільно-політичній думці впродовж ХVІІ-XX ст. Зазначається, що витоки ідей федералізму в Україні можна віднести ще до періоду ХVI-XVIII ст. - від часу політичного оформлення козацтва до втрати Гетьманщиною автономії. Початок поширення федералістських ідей в Російській імперії ХІХ ст. традиційно пов'язують з таємними гуртками, особливо з “Товариством об'єднаних слов'ян”, яке діяло тільки в українських землях та ставило за мету перебудову Росії на федерацію. Важливим кроком у розвитку ідей федералізму в Україні стала діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, адже висунута братством ідея федерації уявлялася як засіб забезпечення історичних прав українського народу, що вважалося запорукою вільного розвитку слов'ян і Сходу Європи в цілому. Автор окреслює внесок у розвиток ідей федералізму в Україні М. Костомарова, який окрім популяризації цих ідей дав їм наукове обґрунтування, започаткувавши федералістський напрямок у вітчизняній історіографії. Остаточно в ідеології національного руху ідеї федералізму було закріплено завдяки працям В. Антоновича, М. Драгоманова та М. Грушевського.

У дисертації також здійснено аналіз розвитку федеративних ідей у програмах українських політичних партій і організацій наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Автор визначає різноманітні підходи громадських організацій і політичних партій щодо застосування федералізму в Україні. За часів Української національно-демократичної революції першої чверті ХХ ст. гасла федералізації були дискредитовані серед значної частини українських діячів внаслідок поразки у визвольній боротьбі. Водночас, одним із наслідків цієї боротьби було поширення ідей федералізму серед російських ліворадикалів. Дисертант відзначає, що більшовики були вимушені прийняти федеративну ідею, але Радянський Союз, хоч і був проголошений федерацією народів, на думку абсолютної більшості західних і вітчизняних фахівців, таким не був. Теорія і практика радянського “федералізму” негативно вплинула на ставлення до цієї ідеї в Україні сьогодні.

Автор констатує низьку ступінь досліджень федералізму і федеративних систем в сучасній українській політичній науці, що створило значну прогалину у розробці даної проблематики. Водночас аналіз праць українських науковців, які так чи інакше зверталися до проблем федералізму у новітній час, свідчить про те, що історіографічною базою для їх досліджень є здебільшого роботи вчених ХІХ - початку ХХ ст. Зазначається, що такий стан речей можна обґрунтувати об'єктивними умовами неможливості всебічного і неупередженого аналізу політичних систем в умовах тоталітаризму та браку новітньої літератури в сучасних умовах економічної кризи, але фактом залишається те, що, не дивлячись на певну обізнаність з класичною думкою федералізму, багатьом українським дослідникам помітно бракує ознайомлення із сучасним станом федералізму як на теоретичному рівні, так і вивчення його розвитку на практиці.

Аналізуючи новітні фрагментарні дослідження федералізму українськими вченими, автор доходить до висновку, що вони значною мірою асоціюються з поняттями адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування. Серед таких вказуються праці О.Бея, А. Бердзенішвілі, І. Дудка та О. Іванова, О. Клинченка, О. Старуха та І. Яковюка. Проблематика канадського федералізму та міжетнічних взаємин у Канаді загалом теж залишилася поза увагою українських вчених. Виключеннями стали праці В. Васильця, В. Євтуха, В.Коваленка у яких висвітлено актуальні проблеми етнонаціональних та федерально-провінційних відносин у Канаді. Окремі аспекти проблематики міжетнічних взаємин у Канаді досліджував знаний український етнополітолог О. Картунов. Натомість вагомі дослідження вітчизняних науковців зосереджені навколо проблем української еміграції та української громади у канадському етнокультурному середовищі. Варто насамперед згадати науковий доробок авторитетного канадознавця О. Сича, а також дослідження Т. Лупула, В. Макара.

У другому підрозділі “Дослідження проблематики канадського федералізму зарубіжними вченими” проаналізовано стан наукової розробки проблематики дослідження у світовій науці. Дисертант відзначає, що на відміну від досліджень вітчизняних вчених, вивчення проблематики канадського федералізму та проблеми Квебеку займає помітне місце серед наукового доробку багатьох зарубіжних науковців. Для автора, зокрема, найбільший інтерес складають роботи канадських дослідників.

Значну увагу формуванню та особливостям розвитку федеративної системи Канади було приділено у працях канадських істориків і політологів Р. Боутвела, Р. Дайка, А. Сілвера, П. Трюдо, Р. Уоттса. Проблематика квебекського сепаратизму та причин його виникнення стала предметом дослідження канадських політологів С. Арнополуса та Д. Кліфта, Л. Алберта, Д. Бейлі, Д. Беркюсона та Б. Купера, С. Елісона, Т. Фленегена. Окремі аспекти взаємовідносин між франкоканадцями й англоканадцями досліджували Л. Бушар, М. Граттон, Р. Крейг. Квебекському національному рухові у другій половині ХХ ст. присвячена праця авторитетного канадського політолога В. Коулмена.

Окрему групу досліджень становлять праці канадських науковців, котрі вивчали конституційну кризу 1976-1982 рр. та спроби її розв'язання шляхом прийняття нових конституційних угод 1987-1992 рр. Аналіз передумов та значення прийняття нової Конституції Канади знаходимо у працях С. Бека, Д. Майлна та Д. Сміта. Значення Хартії прав і свобод канадців, як складової частини нової канадської конституції проаналізовано у роботі Р.Вендайка. Чимало робіт канадських дослідників присвячено періоду конституційних ініціатив 1987-1992 рр. При цьому хотілося б зазначити, що усі точки зору канадських вчених можна умовно поділити дві частини, перша з яких схвалювала і всіляко підтримувала конституційні ініціативи у Міч-Лейку (1987 р.) та Шарлоттауні (1992 р.), і друга, котра їх критикувала. Так, свою високу оцінку угоді Міч-лейк дали М. Біхаелс, Р. Стенфілд, П. Хог, Г. Фрейзер. Вони розглядали нову ініціативу федерального уряду як необхідний крок у напрямку подолання конституційної кризи. Натомість канадські політологи П. Монеген та С. Уелс відзначили, що угода Міч-Лейк передбачала надмірні поступки урядові Квебеку, що, без сумніву, сприяло безпосередньому заохоченню квебекського сепаратизму та послабленню прерогатив федерального центру.

Квебекський референдум 1995 р. та його наслідки сприяли дослідженню квебекської проблематики у контексті федерально-провінційних відносин 1990-х рр. Один із провідних дослідників канадського федералізму і проблеми Квебеку Р. Янг присвятив значну увагу аналізу взаємин між англоканадцями та франкоканадцями та їх впливу на федеральний механізм Канади. Дослідник окреслив сценарії розвитку федеративної системи Канади у випадку сецесії Квебеку і передбачив високу ймовірність її розпаду.

Попри першочергову значимість канадських досліджень у галузі проблематики федералізму та етнонаціональних відносин у Канаді, для дисертаційної роботи значну роль відіграв також доробок російських вчених. Аналіз феномену квебекського сепаратизму представлено у працях російських науковців Н. Банцекіна, К. Барановського, Б. Сітнікова, А. Черкасова. Вагомий внесок у вивчення квебекської проблеми зробив авторитетний російський історик В. Коленеко. Проблематику федерально-провінційних відносин у Канаді висвітлено у працях В. Ажаєвої, С. Данілова, А. Захарова, В. Попова та В. Шило. Однією з найновітніших спроб дослідити еволюцію канадського федералізму стала робота російського політолога А. Мелкумова.

У третьому підрозділі “Джерельна база дослідження” здійснюється аналіз джерел, використаних дисертантом у ході проведення дослідження. Джерельну базу дисертаційного дослідження поділено автором на кілька груп. Першу групу джерел становлять офіційні загально-канадські та квебекські конституційні і законодавчі документи. Вони дозволили виявити правові особливості функціонування федеративної системи Канади та визначити її специфіку та відмінності від федеративних систем інших країн світу. Законодавчі акти окремих провінцій дали змогу осмислити передумови та причини загострення міжетнічних та федерально-провінційних взаємин у Канаді наприкінці ХХ ст.

Іншу групу джерел становлять доповіді королівських комісій та конституційних комітетів Канади, які відображали загальнополітичну ситуацію в Канаді та її окремих регіонах. Велике значення для роботи над проблематикою дисертаційного дослідження мали дані статистики, соціологічних опитувань та результати виборчих кампаній. Вони і становлять третю групу джерел. Аналізу громадської думки у Квебеці та за його межами напередодні референдуму 1995 р. сприяли дані соціологічних опитувань, які проводились авторитетними соціологічними центрами CROP та Gallup Canada. Докладніше проаналізувати настрої громадськості дозволили також результати загально-федеральних та провінційних виборів у Канаді.

Останню, четверту групу джерел складають мемуари відомих канадських та квебекських діячів, а також їхні офіційні виступи та промови. Цікавий фактичний матеріал міститься у спогадах колишнього прем'єр-міністра Канади минулого П. Трюдо та одного з лідерів Квебекської партії Р. Левека. Автори розглядали шляхи і перспективи розвитку канадського федералізму з різних позицій. Власне бачення на перспективи вирішення квебекської проблеми зустрічаємо також у авторській роботі першого лідера Квебекського блоку та прем'єр-міністра Квебеку Л. Бушара.

Таким чином, ступінь вивчення проблематики дисертаційного дослідження в українській політичній науці є недостатнім і потребує всебічного аналізу. Водночас опрацьована література та джерела дали змогу авторові об'єктивно і комплексно дослідити еволюцію канадського федералізму і квебекської проблеми останніх років.

У другому розділі “Історична традиція канадського федералізму та роль Квебека у формуванні політичної системи Канади” розглядаються особливості канадського федералізму та вплив квебекської проблеми на формування політичної системи Канади. У цьому сенсі важливим етапом дослідження став аналіз та переосмислення теоретичних підходів і загальних понять федералізму та федеративних систем. Для цього дисертант у першому підрозділі “Федералізм і федеративні системи як явища політики” вивчає історичні передумови, зародження та етапи становлення федеративних систем у світі, а також їх еволюцію на тлі загального розвитку людства. Впродовж тривалої історії людського суспільства існувало чимало державних утворень, що мали ознаки федерацій. Проте справжні федерації сучасного типу почали виникати лише наприкінці ХVІІІ ст. Сьогодні у світі нараховують 23 федерації і низку держав, яким притаманні риси федеративних утворень.

Дисертант підкреслює, що довкола поняття “федералізм” точаться невпинні наукові дебати. Аналізуючи термін “федералізм” автор приходить до висновку, що він має не описовий, а нормативний характер і застосовується для визначення багаторівневого державного управління, що поєднує елементи спільного загального управління та регіонального самоуправління. В основі цього поняття лежить визнання цінності й доцільності поєднання єдності й різноманітності, взаємного пристосування, збереження і розбудови виразно відмінних людських спільнот у межах єдиного політичного об'єднання.

Водночас у дисертації аналізуються терміни “федеративні політичні системи” та “федерації” і зазначається, що вони мають описовий характер і відносяться до окремих форм політичної організації суспільства. Зокрема, поняття “федеративна політична система” стосується широкої категорії політичних систем, у яких, на відміну від унітарних, діють два або й більше рівні державного управління, котре здійснюється через спільні інституції. Цей місткий термін об'єднує весь спектр специфічних не унітарних форм держави від “квазіфедерацій” і “федерацій” до “конфедерацій” та інших утворень. “Федерація” - форма децентралізованого державного устрою, в якій ознаки державного утворення притаманні як державі в цілому, так і її складовим частинам (штати, провінції, кантони, землі, республіки і т. ін.), що вважаються суб'єктами федерації, а вищі органи як держави в цілому, так і суб'єктів федерації мають широку сферу власної виключної компетенції. В результаті проведеного дослідження дисертант прийшов до висновку, що федеративні системи, попри всю свою складність і багатоманітність, залишаються типом політичної системи, яка не лише має майбутнє, але й, з огляду на світові процеси глобалізації, претендує на своє поширення і домінування.

У другому підрозділі “Федеративна система Канади” дослідником аналізуються характерні риси та особливості канадської федерації. У дисертації сформульовано тезу про те, що канадська федеративна система загалом була змодельована з американського зразка, який передбачав існування централізованої федерації, проте канадці зберегли старі й створили нові урядові інститути, що вирізняють її з-поміж США і Великобританії. Зокрема, це міністерство у справах корінних мешканців і розвитку північних територій, міністерство національного прибутку тощо. Крім того, канадські провінції володіють низкою повноважень, які не притаманні суб'єктам інших федерацій світу. Так, канадські провінції володіють юрисдикцію над такими сферами: охорона здоров'я, громадянські права, освіта, питання власності на землю і мінеральні ресурси, і, що важливо, - експлуатація і використання невідновлюваних природних ресурсів, торгівля з іншими провінціями і непряме оподаткування.

Іншою важливою рисою канадської федерації є її двонаціональний характер, що безумовно залишило свій відбиток на історії країни. Саме двонаціональний характер Канади, на думку автора, сприяв її перетворенню із високоцентралізованої (наприкінці ХІХ ст.) у одну з найбільш децентралізованих федерацій сучасності. Головну роль у цьому процесі відіграла франкомовна провінція Квебек, внаслідок тиску якої замість унітарної було створено федеративну Канаду.

У третьому підрозділі “Витоки і суть квебекської проблеми” дисертант проводить комплексний аналіз передумов і причин виникнення головної внутрішньополітичної проблеми Канади - квебекського сепаратизму. Автор зазначає, що квебекська проблема має глибокі корені. Виникла вона фактично ще 1760 року, коли внаслідок Семилітньої війни англійці захопили Нову Францію. Психологічна травма “підкорення 1760 року”, на думку дослідника, наклала свій відбиток на всі подальші події канадської історії. Становище цих двох націй з самого початку було нерівноправним, адже у самому Квебеці англоканадська громада зайняла панівні позиції. В останній чверті ХІХ та першій чверті ХХ століть правляча англоканадська буржуазія стала проводити систематичну політику англізації франкоканадців, які жили безпосередньо у Квебеці та за його межами. У сфері федерального політичного життя франкоканадці були витіснені на другий план і практично позбавлені можливості впливати на загальнонаціональну політику, що визначалася правлячою елітою Канади. Але головним чинником зародження квебекської проблеми було приниження франкоканадської культури і мови та спроби асиміляції франкомовного суспільства. Питання захисту французької мови і культури і досі залишається найважливішим аргументом у боротьбі квебекських сепаратистів за незалежний Квебек.

У третьому розділі “Кризові явища у федеральній системі наприкінці 70-х - початку 90-х рр. ХХ ст.” дисертант зосереджує увагу на загостренні міжетнічних та федерально-провінційних відносин вказаного періоду та їх впливу на федеративну систему Канади.

Перший підрозділ “Франкоканадський сепаратизм кінця 70-х - першої половини 80-х рр.” розкриває причини ускладнення взаємовідносин між англоканадцями і франкоканадцями та їх значення для канадської федерації. Дисертант відзначає, що кінець 70-х років став переломним етапом у політичному житті Канади і започаткував значні перетворення у федеративній системі країни. У 1976 році на провінційних виборах у Квебеці перемогла Квебекська партія, котра є виразником інтересів квебекських сепаратистів. Її головною програмною метою було досягнення суверенітету Квебека демократичним шляхом, що зумовило виникнення гострої внутрішньополітичної кризи, яка загрожувала територіальній цілісності Канади. Франкоканадські націоналісти зробили ставку на нове гасло “суверенітету-асоціації”. За основу цього гасла була взята модель міждержавних відносин, які склалися в Європейському Співтоваристві. Дана концепція пропагувалася франкоканадськими націоналістами як єдиний можливий варіант збереження і процвітання їх мови і культури, а також належного місця народу-засновника Канади у рамках федерації. У травні 1980 року у Квебеці відбувся референдум про суверенітет провінції, проте більшість квебекців не підтримали сепаратистів.

У цих умовах ставало очевидним, що федерація повинна вирішувати проблеми міжурядових стосунків канадських провінцій шляхом проведення конституційної реформи. Цьому питанню присвячений другий підрозділ “Конституційна криза 1976-1982 рр. та спроби її розв'язання”. У спробах вивести країну з кризової ситуації федеральний уряд зробив конституційну реформу основоположним пріоритетом внутрішньої політики Оттави. Це, на думку автора, стало вирішальним фактором забезпечення національно-державної єдності країни. Незважаючи на довготривалі суперечки між федеральним урядом і провінціями, нова канадська конституція була прийнята у 1982 році. Значення конституційної реформи знайшло вираження у вдосконаленні та інституціоналізації механізму прийняття поправок і доповнень до Конституції, уточненні сфер відповідальності федерації і провінцій та наданні принципам двомовності сили конституційної гарантії, що в подальшому дозволило б розповсюдити їх на нові провінції. Проте головною невдачею реформи залишалася проблема статусу і повноважень Квебеку, який так і не підписав нову конституцію.

У третьому підрозділі “Угода Міч-Лейк 1987 року та її значення” аналізуються спроби федерального уряду розв'язати конституційну кризу, що виникла внаслідок відмови від підписання нової канадської конституції Квебеком. У червні 1987 року прем'єр-міністр Канади та десять провінційних прем'єрів оголосили про досягнення угоди, яка повинна була вирішити питання про приєднання Квебеку до нової Конституції Канади 1982 року. Угода передбачала надання Квебеку статусу “особливого суспульства” народу-засновника Канади із відповідними привілеями. Дисертант відзначає, що конституційна угода Міч-Лейк на той момент була чи не єдиною альтернативою досягнення Квебеком повного суверенітету. Проте ратифікація конституційної ініціативи зазнала невдачі внаслідок відмови від її підписання двома англомовними провінціями. Головними причинами провалу процесу, започаткованого у Міч-Лейку, на думку автора, було загострення міжетнічних відносин між англоканадцями і франкоканадцями наприкінці 1980-х років і небажання провінційних еліт жертвувати власними інтересами й амбіціями задля досягнення загальнонаціонального консенсусу. Дисертант підкреслює, що втрата міжпровінційного консенсусу стала значним стимулом для пожвавлення франкоканадського сепаратистського руху, який набував все нових обертів.

У четвертому підрозділі “Загострення відносин між англоканадцями і франкоканадцями наприкінці 80-х - на початку 90-х рр.” досліджується міжетнічне протистояння, що виникло внаслідок прийняття урядом Квебеку нового мовного законодавства. Дослідник зазначає, що після фіаско конституційної угоди, прийнятої у Міч-Лейку, канадська федерація вступила в нову фазу свого розвитку. Вона характеризувалася різким загостренням відносин між англоканадцями і франкоканадцями на ґрунті піднесення квебекського сепаратистського руху. У 1989 році в Квебеці було прийнято закон № 178, який не лише забороняв використання англійської мови на офіційному і робочому рівнях, в державному апараті та приватних фірмах, але й при оформленні реклами і вивісок у закладах дозвілля й відпочинку. Цей нерозсудливий крок квебекського уряду викликав бурхливу реакцію англомовного населення провінцій Канади. Наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр. англомовні громади провінцій Онтаріо та Манітоби в односторонньому порядку прийняли аналогічне рішення про заборону використання французької мови у межах цих провінцій. Звичайно, ці події ніяк не відповідали двомовному статусу Канади, а навпаки, порушували його. Це спровокувало розпал міжетнічних суперечок внаслідок чого угода Міч-Лейк свого часу не була ратифікована.

У п'ятому підрозділі “Шарлоттаунська угода 1992 р. та її наслідки” розглядається друга спроба федерального уряду Канади вирішити конституційну кризу шляхом укладення нової конституційної угоди. Після тривалих консультацій та нарад на різних рівнях у серпні 1992 року в столиці Острова Принца Едуарда - Шарлоттауні - прем'єр-міністр Канади і десять провінційних прем'єрів узгодили проект реформи, який отримав назву Шарлоттаунської угоди. Нова угода передбачала суттєве нарощування провінційних прав за рахунок центральної влади і розширення повноважень усіх провінцій на рівні із Квебеком, що, на думку автора, свідчило про децентралізацію канадської федерації. Цього разу конституційна угода виносилася на загальнонаціональний референдум. Всенародне голосування 26 квітня 1992 року засвідчило загалом негативне ставлення більшості канадців до шарлоттаунської ініціативи, адже шість провінцій із десяти проголосували проти угоди.

Серед головних причин невдачі шарлоттаунської ініціативи, автор вказує на загальне погіршення у той момент економічної ситуації в країні, нечітке формулювання питання, котре було винесене на обговорення, особиста непопулярність момент прем'єр-міністра Канади Б. Малруні, занадто широкий пакет питань, які викликали неоднозначне тлумачення у різних суб'єктах федерації. Проте найбільш вагомою причиною провалу угоди дисертант вважає небажання англоканадців Західних і Степових провінцій Канади наділяти Квебек з-поміж інших особливими повноваженнями і привілеями.

У четвертому розділі “Еволюція канадського федералізму у другій половині 90-х рр.” досліджуються процеси децентралізації канадської федеративної системи на тлі боротьби провінцій за розширення своїх повноважень.

У першому підрозділі “Квебекський референдум 1995 р. та його значення для Канади” з'ясовуються головні передумови та наслідки другого квебекського референдуму про суверенітет провінції. Дисертант підкреслює, що після невдачі із прийняттям конституційних угод 1987-1992 рр., головною метою яких було приборкання квебекського сепаратизму, в країні погіршилися міжнаціональні відносини (в першу чергу між англофонами та франкофонами), загострилися міжрегіональні розходження, посилилася загальна політична нестабільність. Усі ці чинники сприяли популяризації та швидкому поширенню квебекського сепаратизму.

У дисертації широко застосовано статистичні дані, які дали змогу прослідкувати зміни громадської думки у Квебеці та за його межами. Вони, зокрема, вказали на зростання числа прихильників суверенітету Квебеку серед пересічних громадян провінції. За таких обставин Квебекська партія, яка виражала інтереси прихильників суверенітету, втретє за свою історію перемогла на провінційних виборах у Квебеці. Внаслідок цього у жовтні 1995 року сепаратисти провели референдум про суверенітет провінції, на якому на підтримку суверенітету Квебеку висловилися 49,42 %, а проти - 50,58 % виборців провінції. Отже кількість тих, що голосували “так”, була лише на 1,16 % меншою від тих, хто головував “ні”, що свідчило про глибокий ідеологічний розкол у квебекському суспільстві. Квебекський референдум 1995 року так і не вирішив питання про місце франкомовної провінції у федеративній системі Канади, відклавши його на невизначений строк. Натомість автор зазначає, що боротьба Квебеку за особливий статус викликала жорстку опозицію в англомовному середовищі інших провінцій. У цьому сенсі квебекський референдум 1995 р. став апогеєм міжнаціональних суперечнок і конституційної кризи. За останні десятиліття квебекська проблема була головною на порядку денному канадських політичних дебатів, відтісняючи на другий план інтереси інших провінцій. Це неминуче вплинуло на загострення міжпровінційних відносин, зумовило процес децентралізації федеративної системи Канади. Тому, сверджує автор, квебекський референдум 1995 р. започаткував новий етап еволюції Канади як федеративної держави.

У другому підрозділі “Політика “гнучкого реагування” федерального уряду Ж. Кретьєна (друга половина 90-х рр. ХХ ст.)” досліджено еволюцію федеративної системи Канади крізь призму нового політичного курсу правлячого у країні федерального уряду лібералів на чолі із Ж. Кретьєном. Дисертант вказує на значну радикалізацію політичних поглядів англомовної громади Заходу Канади, що стало наслідком тривалої боротьби Квебеку за суверенітет. Федеральний уряд Ж. Кретьєна опинився у ситуації, коли, з одного боку, необхідно було виконувати обіцянки Оттави про реформування канадської федеративної системи, дані квебекцям перед референдумом, і не наражатися на протидію англомовних провінцій у питаннях надання Квебеку нових повноважень, з іншого боку. За цих обставин федеральний уряд обрав тактику “гнучкого реагування”, головна суть якої полягала у маневруванні між “Планом А” (м'яке ставлення до Квебеку, включаючи намір внести зміни в конституцію лише б зберегти Квебек у складі канадської федерації) і “Планом Б” (жорстка лінія - “Quebec-bashing”, згідно з якою слід вдатися до протидії Квебеку в усіх напрямках і навмисне зосереджувати увагу квебекського суспільства на негативних наслідках відокремлення провінції від Канади).

Першим кроком у реалізації “Плану А” стало прийняття “Резолюції про визнання Квебеку особливим суспільством всередині Канади” у грудні 1995 р., котра визначала особливі повноваження Квебеку у таких сферах, як мова, культура, цивільне право. А в лютому 1996 р. федеральний парламент затвердив новий закон, згідно з яким Квебек отримував статус “особливого суспільства” і право вето в питаннях зміни канадської конституції поруч із Онтаріо, Британською Колумбією, а також Степовими та Східними провінціями Канади. Наступним кроком у здійсненні “Плану А” стало укладення в серпні 1998 року угоди про “Соціальний союз”. Угода, підписана прем'єрами усіх провінцій Канади і затверджена федеральним парламентом, розширила повноваження провінцій у сфері фінансового забезпечення і контролю за такими програмами, як охорона здоров'я, соціальна допомога та вища освіта. Нарешті у квітні 1999 р. Північно-Західні території, які перебували під юрисдикцією федерального уряду, були адміністративно поділені на дві частини: була створена територія Нунавут, 85 % населення якої складають інуїти - канадські ескімоси. Усе це свідчило про децентралізацію федеративної системи Канади другої половини 1990-х рр.

Водночас, наголошується, що окрім орієнтації здебільшого на “План А”, федеральний уряд час від часу вдавався і до “Плану Б”, щоб задовольнити вимоги англоканадських націоналістів. “План Б” передбачав впровадження у громадську думку країни двох ідей, суть яких зводилася до негативного ставлення до квебекського суверенітету. Перша з них полягала у пошуках аргументів для виправдання ймовірного розчленування Квебека, тобто гіпотетичної передачі Канаді деяких частин його території у разі оголошення суверенітету провінції. Варто зазначити, що попри деякий популізм даної ідеї, вона підтримувалася значною частиною корінного населення Квебеку. Щоправда, ця ідея не знайшла широкої підтримки серед політичних кіл Канади в силу своєї суперечності із канадською конституцією, за якою кордони будь-якої провінції не можуть бути змінені без її згоди. Хоча, з іншого боку, Квебек теж порушував би конституцію Канади, якби в односторонньому порядку оголосив про свій вихід з її складу. Саме з цією метою уряд Канади звернувся у вересні 1996 р. до Верховного суду країни з проханням винести рішення про можливість одностороннього проголошення суверенітету Квебека. Згідно з рішенням суду, Квебек має право на вихід зі складу Канади у разі перемоги прибічників суверенітету, але лише при дотриманні двох необхідних умов: по-перше, питання, яке виноситься на референдум, повинно бути сформульовано чітко, ясно і без підтексту; по-друге, для відокремлення Квебека від Канади простої більшості голосів (50 % + 1 голос) недостатньо. Необхідно, щоб за таке відокремлення була подана кваліфікована більшість голосів. Безперечно, таке рішення значно знижує шанси на успіх сепаратистів у разі проведення наступного референдуму.

Отже, обрана федеральним урядом тактика “гнучкого реагування”, яка характеризується маневруванням між суттєвими поступками Квебеку та іншим провінціям поруч із жорсткістю у принципових питаннях повинна була умиротворити квебекських сепаратистів і амбіції англомовних провінцій водночас. Дисертант відзначає, що загалом ця тактика виправдала себе, про що свідчить різке зниження популярності ідей суверенітету серед квебекських франкоканадців останнім часом.

У третьому підрозділі “Політичні перспективи канадського федералізму” розглядаються кілька підходів щодо ймовірних шляхів розвитку канадського федералізму у майбутньому, які домінують у наукових та політичних колах Канади і світу. Серед них, дисертант найбільшу увагу звертає на асиметричну та симетричну моделі децентралізації канадської федерації та конфедерацію. Один із ймовірних сценаріїв розвитку канадської держави дослідник вбачає у асиметричній децентралізації, за якої можливе отримання важливих прав і повноважень однією з кількох провінцій. Оскільки таке право може отримати будь-яка провінція, асиметричний підхід, на думку його прихильників, полегшує отримання Квебеком особливого статусу, зберігаючи при цьому принцип провінційної рівності. Однак дисертант не поділяє такої точки зору. На думку автора, асиметрія не зможе існувати, якщо буде введений спеціальний статус для Квебека в межах федеративної системи, котра не змінилася, адже керівники дев'яти інших провінцій будуть виступати проти цього. Найкращим доказом цієї думки можуть слугувати невдачі із прийняттям угод у Міч-Лейку (1987) та Шарлоттауні (1992), котрі передбачали наділення Квебеку “особливим статусом”.

Другим шляхом розвитку канадської федерації, що аналізується у дисертації, є її перетворення на конфедерацію. При цьому автор доводить, що перехід до конфедеративного устрою значно б ускладнив життя англомовної Канади. Був би створений четвертий рівень управління поруч із федеральним, провінційним і муніципальним - конфедеративний рівень, передбачений лише для Англійської Канади. Він представляв би, зокрема, Онтаріо, де проживає близько 50 % населення англомовної Канади, у відносинах між провінціями. Альберта і Британська Колумбія виступили тоді б з вимогою про зміну представництва в сенаті для компенсації панування Онтаріо в Палаті громад. Отже, підсумовує дослідник, у разі виникнення конфедерації, вона відзначалася б значними суперечностями свого розвитку і являла собою доволі нестійку структуру.

Натомість дисертант вважає найбільш ймовірним інший варіант розвитку канадської федеративної системи - симетричної децентралізації. Цей підхід передбачає рівномірний розподіл повноважень між усіма провінціями Канади. При цьому Квебек міг би отримати особливий статус не “відмінного від решти Канади суспільства”, а поруч з іншими провінціями країни. У цьому випадку усі провінції Канади отримали б більше прав і повноважень, які належали Оттаві, і на рівній основі скоротили б свої обов'язки перед федеральним центром. Це, на думку автора, могло б сприяти налагодженню міжетнічного та федерально-провінційного консенсусу і зняло питання про єдність федерації з порядку денного канадського суспільства.

У висновках узагальнюються основні положення і результати дослідження.

Канадська федерація, яка на момент свого створення (1867 р.) відзначалася високим ступенем централізації політичної системи, зазнала значних змін за час свого існування. Цей процес був пов'язаний насамперед із двонаціональним характером Канади, котрий став наслідком домінування двох націй-засновниць Канади - англоканадської і франкоканадської. Завдяки двонаціональному характеру, канадська федерація вирізняється з-поміж інших федеративних держав виключними повноваженнями провінцій у сфері освіти, релігії, експлуатації та використанні невідновних природніх ресурсів.

В результаті проведеного дослідження доведено, що основним чинником еволюції канадського федералізму стала боротьба франкоканадців Квебеку за “особливий статус” народу-засновника Канади. Нерівноправне становище франкоканадців з моменту їх підкорення англійцями ще у середині ХVІІІ ст. породило загострення міжнаціональних суперечностей, і як наслідок - виникнення міжпровінційних розбіжностей. Постійне приниження прав франкоканадської культури і мови, які є важливими цінностями народу, та спроб його асиміляції призвело до виникнення “квебекської проблеми”, яка і стала рушійною силою процесів децентралізації Канади 80-х - 90-х рр. ХХ ст.

Автором дисертаційного дослідження сформульовано думку про те, що саме недалекоглядна політика приниження франкоканадців англомовною елітою сприяла зародженню політизованого квебекського сепаратизму наприкінці 50-х - початку 60-х рр. ХХ ст. Проте відправною точкою поширення сепаратистських поглядів у Квебеці став прихід до влади у провінції Квебекської партії у 1976 р., яка виражала інтереси квебекських націоналістів. Ця подія привела до глибоких розходжень у поглядах на майбутнє Канади між Оттавою та Квебеком. Поглибленню федерально-провінційної кризи сприяла нова канадська конституція 1982 року, яка так і не вирішила питання про особливе місце Квебеку у федеративній системі Канади. Наслідком цього стала відмова уряду франкомовної провінції ратифікувати нову конституцію, що породило тривалу і болісну конституційну кризу.

Певному умиротворенню націоналістичних настроїв у Квебеці сприяла позиція консервативного уряду Б. Малруні, який виступив із проектом укладення федерально-провінційних угод із конституційної реформи. Такими, зокрема, повинні були стати угоди, укладені в Міч-Лейку (1987) та Шарлоттауні (1992), які передбачала надання Квебеку “особливого статусу” (тобто ширшої автономії в складі канадської федерації). Проте більшість канадців висловилася проти привілейованого становища Квебеку у межах федерації. Невдача із прийняттям конституційних угод 1987-1992 рр. ще більше загострила ситуацію в країні. Поглибленню міжетнічних та міжпровінційних суперечок сприяла також нова мовна політика Квебеку, яка забороняла використання англійської мови на робочих місцях та на офіційному рівні у межах провінції. Нове мовне законодавство квебекського уряду кінця 1980-х - початку 90-х рр. стало однією із головних причин протистояння між англоканадцями та франкоканадцями і наріжним каменем федерально-провінційних розбіжностей.

Дисертант відзначає, що провал конституційних угод став своєрідним каталізатором нового піднесення квебекського сепаратизму, на хвилі якого сепаратистська Квебекська партія провела референдум про суверенітет провінції у 1995 р. На всенародному голосуванні понад 49 % усіх виборців підтримали ідею суверенітету Квебеку. Таким чином, квебекський референдум 1995 р. став апогеєм міжнаціональних протиріч і конституційної кризи. Автор доводить, що після квебекського референдуму 1995 року канадська федерація вступила у новий етап свого розвитку. Цей етап характеризується децентралізацією федеративної системи та перерозподілом повноважень між федеральним центром та провінціями на користь останніх.

У дисертаційному дослідженні запропоновано прогностичний сценарій, за яким у найближчому майбутньому канадська федеративна система не зазнає радикальних змін, які могли б призвести до її розпаду. Водночас економічні і соціально-політичні успіхи сучасної Канади свідчать про високу життєздатність федеративної системи країни, що нівелює небезпеки, котрі виникають на шляху її розвитку.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Катеринчук П.М. Угода Міч-Лейк 1987 р. та її вплив на сучасний стан канадської федерації // Історико-політичні проблеми сучасного світу. Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2001. - Вип. 8. - С. 246-252.