Гуманізація політичного процесу як мета і засіб модернізації України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УДК 321.01; 328.1

ГУМАНІЗАЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ ЯК МЕТА І ЗАСІБ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Дашутін Григорій Петрович

Київ - 2002

АНОТАЦІЯ

Дашутін Г.П. Гуманізація політичного процесу як мета і засіб модернізації України. - Рукопис (216 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2001.

Дисертація присвячена розкриттю специфіки модернізації України кризь призму гуманізації політичного процесу, коли ідеали сучасного гуманізму є критерієм оцінки політичних реформ на людяність.

В роботі здійснено пошук нових методологічних гуманістичних орієнтирів в пізнанні і суспільній практиці сучасної України, розглянуто специфіку та основні характеристики сучасного політичного знання, процес модернізації політичної системи як проблему виживання країни. Показано, що гуманізація політичного процесу повинна бути метою сучасної політичної реформи, зумовлює необхідність синхронізації процесів гуманізації та демократизації. Розбудова соціально-правової держави є реальною теоретичною і практичною проблемою в Україні.

Ключові слова: політичний процес, гуманізм, політична модернізація, трансформація, соціально-правова держава, політичний інститут, політичне знання.

ANNOTATION

Dashutin G.P. Political Process Humanization as the Aim and the Mode of Modernization of Ukraine. - Manuscript (216 p.).

Thesis for a degree of candidate of political sciences in specialty 23.00.02 “Political Institutions and Processes”. - Institute of State and Law named after V.M. Koretsky National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2001.

The thesis is dedicated to explanation of the specific character of modernization of Ukraine in the light of political process humanization stating the principles of present-day humanism as the criteria for the political reforms humaneness assessment.

The work summarizes results of the researches of new methodological humanistic principles of perception and social experience of the contemporary Ukraine. It studies the modern political knowledge specificity and basic characteristics, the political system modernization process as the state survival issue. It demonstrates that the political process humanization should be the aim of the modern political reform and that therefore there is a necessity to synchronize humanization and democratization processes. Creating a social and legal state is a real theoretical and practical problem for Ukraine.

Key words: political process, humanism, political modernization, transformation, social and legal state, political institution, political knowledge.

АННОТАЦИЯ

Дашутин Г.П. Гуманизация политического процесса как цель и способ модернизации Украины. - Рукопись (216 с.)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины. - Киев, 2001.

Диссертация посвящена раскрытию специфики модернизации Украины сквозь призму гуманизации политического процесса, когда идеалы современного гуманизма выступают критерием человечности политических реформ.

В работе осуществлена попытка рассмотреть политический процесс в Украине как относительно самостоятельный и одновременно как часть целостного общественного процесса с точки зрения целей его модернизации, содержания и форм реформирования политической системы общества, трансформации политического сознания и политической культуры населения Украины. Разработана и реализована познавательная концепция оценки результатов изменений в политическом процессе современной Украины под углом развития и самореализации человека.

Комплексно исследованы теория и методология и синтез политического знания в единстве познавательной и ценностно-ориентационной функций. Политическая модернизация в Украине рассмотрена как проблема усовершенствования политической системы и перестройки политических отношений всех субъектов политической жизни на основе принципов свободы, справедливости, уважения прав и обязанностей личности. Показано, что гуманизация политического процесса в Украине может обеспечить эффективность политических реформ при условии одновременного сопровождения гуманизацией экономических, социальных и духовных отношений.

Доказано, что в большинстве случаев в Украине процессы гуманизации и демократизации политической жизни не совпадают. Поэтому отсутствует взаимоусиление этих процессов. Следовательно актуальной научной и управленческой задачей выступает синхронизация этих процессов, преодоление историко-политической парадигмы приоритета интересов общества над интересами коллектива и личности. Более продуктивными являются партнерские взаимоотношения, гармонизация интересов общества, государства и личности.

Путем применения методов структурно-функционального, сравнительно-типологического и системного анализа выдвинута и обоснована гипотеза, что искусственный разрыв социальных и правовых характеристик государства неправомерен и не способствует повышению его эффективности как целостного организма, института. В качестве цели политической модернизации может выступать только построение демократического социально-правового государства.

Ключевые слова: политический процесс, гуманизм, политическая модернизация, трансформация, социально-правовое государство, политический институт, политическое знание.

гуманізація демократизація політичний

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вже наприкінці ХХ століття більшість суспільствознавців притримувались думки: універсальна міра усіх реформ, революцій, перебудов - їх гуманізм. На початку ХХІ століття гуманізм відображає прагнення усі цілі сучасної світової цивілізації звести до людських пропорцій і цінностей. Сьогодні і в Україні гуманізм постав у центрі уваги дослідників та політиків. Дискусії на цю тему сприймаються або як утопізм, який не має відношення до реального життя, або як захист тієї політичної і економічної сили, яка несе відповідальність за антигуманну, катастрофічну ситуацію в країні.

В роботі, яка пропонується, суспільно-політичний процес в Україні аналізується під кутом зору відповідності гуманістичних ідеалів початку ХХІ століття існуючим реаліям в Україні, розглядається сутність українського модернізаційного експерименту по створенню демократичної соціально-правової держави, громадянського суспільства, які б відповідали нормам гуманної цивілізації. На думку автора, актуальність дослідження гуманізації політичного процесу як мети і засобу модернізації України зумовлена не тільки нагальними проблемами уточнення теорії пізнання політичного життя суспільства, а й необхідністю подолання конфліктного характеру суспільно-політичних відносин.

Сьогодні в Україні загальна ситуація визначається не тільки розвалом СРСР і тоталітарного соціалізму, а й крахом стратегії прискореної побудови капіталізму західного зразка, яка нав'язувалась суспільству у 90-ті роки, і тим, що нові соціально-економічні, політичні та культурні реалії України не влаштовують більшість населення, як про це свідчать соціологічні дослідження.

Визнання цінності людини як особистості, її прав на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей - ці проблеми завжди були предметом пізнавального інтересу. В Україні радянських часів проблема гуманізму пов'язана з іменами В. Андрущенка, І. Бичка, М. Булатова, В. Іванова, П. Копніна, С. Кримського, О. Онищенка, В. Пазенка, М. Поповича, В. Табачковського, М. Тарасенка, В. Шинкарука, О. Яценка, та деяких інших вчених.

Сучасну теорію політичних процесів розробляють В. Бабкін, В. Горбатенко, І. Курас, В. Куценко, А. Лузан, О. Мироненко, М. Михальченко, М. Мокляк, Ю. Римаренко, Ф. Рудич, В. Цвєтков, Ю. Шемшученко та інші дослідники. Взаємозв'язок політичної теорії і теорії права, конституційного права та українського національно-державного будівництва в гуманістичному аспекті розглядається в працях В. Авер'янова, О. Бабкіної, В. Бебика, М. Вівчарика, О. Картунова, О. Костенка, І. Кресіної, В. Погорілка, В. Степаненка, В. Якушика та деяких інших суспільствознавців.

Є чималий інтерес до вищенаведених напрямків досліджень вчених української діаспори, російських та західних вчених і політиків. Проте комплексних досліджень сучасного політичного процесу в Україні, як специфічної діяльності людей, в якій діють політичні ідеї, інститути, історичні суб'єкти (держава, політичні партії, інститути громадянського суспільства тощо), як процесу висування, реалізації політичних цілей при різних правилах гри, на жаль, обмаль. Все це й зумовлює актуальність запропонованого автором дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота, що пропонується, виконувалась у тісному зв'язку з розробкою планових тем Інституту соціології НАН України: “Сучасні політико-ідеологічні стереотипи як предмет соціологічного аналізу” (3.2.6.127; ІІ квартал 2000 - І квартал 2003) та Інституту вищої освіти АПН України: “Трансформація системи вищої освіти в Україні як наукова, політико-правова і соціокультурна проблема” (АПН України: 01.00.И.000347; 07.02.2000).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження послугував розгляд політичного процесу як відносної цілісності і, одночасно, як частини системи суспільних процесів в сучасній Україні тією мірою, якою він “працює” на розвиток і добробут людини, на модернізацію суспільства. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні дослідницькі завдання:

-- систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до вивчення проблем гуманізму та політичних процесів;

-- проаналізувати визначальні напрямки політичної структуризації в країні, форми взаємодії влади, опозиції, “нейтральної” частини населення;

-- розглянути стан і тенденції розвитку соціально-політичних конфліктів та форм досягнення національної згоди;

-- дослідити реальні механізми і засоби конструктивного регулювання політичних процесів у напрямку гуманізації політичних відносин в Україні;

-- здійснити порівняльно-політологічний аналіз політичних процесів у деяких постсоціалістичних та західноєвропейських країнах через призму реалізації сучасних гуманістичних ідеалів;

-- реалізувати потребу в теоретичному аналізі проблем, які виникають у процесі становлення і реалізації принципів демократичної соціально-правової держави в Україні.

Об'єктом дослідження є процес функціонування політичного життя в Україні за умов становлення демократичної соціально-правової держави і спроб гуманізувати суспільні відносини.

Предметом дослідження виступає стратегія і тактика гуманізації політичного процесу в якості мети і засобу модернізації України, розвитку особи.

Методи дослідження. В дисертації використані загальнонаукові методи: конкретно-історичний, порівняльний, системний, а також структурно-функціональний і комплексний підходи до політичного життя суспільства, зокрема, до політичних процесів. При розгляді проблем гуманізму і політики використовувались цивілізаційний та класовий, міждисциплінарний і модернізаційний підходи. При визначенні характеристик світової, європейської, російської політичної та правової думки використовувалися методи класифікації і типології та інші. Наскрізно в дослідженні використано весь комплекс суспільствознавчих методів і підходів, новітніх теоретичних здобутків сучасної політичної науки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що розроблена і реалізована пізнавальна концепція оцінки результатів модернізаційних змін у політичному процесі сучасної України через призму гуманістичного ідеалу, коли розвиток людини розглядається як мета суспільства та критерій рівня розвитку політичних відносин. В межах здійсненого автором дисертаційного дослідження отримано результати, які мають наукову новизну:

1. Комплексно досліджено теорію і методологію аналізу та синтезу політичного знання у єдності його пізнавальної та ціннісно-орієнтаційної функцій, що відкрило можливість розглянути це знання як фактор реалістичної оцінки стану та динаміки модернізації політичних процесів.

2. Показано, що політизація та ідеологізація світу знань як якісна характеристика домінування його політико-ідеологічної компоненти є інструментом творення маси наукових і ненаукових гіпотез, проектів, теорій, доктрин і демонструє як велич, так і небезпеку політичного знання і політичних дій за його рецептами. Тому в сучасну епоху проблема виробництва, розповсюдження, використання політичного знання стає центральним предметом політико-філософського, соціально-політичного та політико-правового дослідження і фактором моральної відповідальності вчених і політиків.

3. Політична модернізація в Україні розглянута як проблема удосконалення політичної системи і перебудови політичних відносин усіх суб'єктів політичного життя на основі свободи, справедливості, поваги до прав і обов'язків людини і громадянина. Такий підхід дозволив здійснити порівняльний аналіз політичних реформ у постсоціалістичному світі під гуманістичним кутом зору і зафіксувати, що проблеми цілісного бачення політичного процесу, гуманізму при здійсненні політичних реформ в Україні відходять на другий план під тиском тактики ігнорування наукових підходів до політики з боку частини еліти, її непрофесіоналізму, управлінського хаосу, клановості, ігнорування інтересів регіонів та частини населення країни, що є постійною загрозою суверенітету країни і громадській згоді.

4. Гуманізація політичного процесу в Україні може забезпечити ефективність політичних реформ, коли вона супроводжується гуманізацією економічних, соціальних та духовних відносин і є результатом створення та реалізації концепції системно-критичного підходу до суспільної реальності та комплексного підходу до здійснення політичних реформ. На тлі цілеспрямованої світової політико-філософської, політико-правової думки та реформаторської діяльності вітчизняна суспільно-політична традиція в значній мірі характеризується імпульсивністю, протистоянням цілей і завдань різних суб'єктів влади, половинчастістю, слабким рівнем національної згоди тощо. Противагою такій ситуації є необхідність поєднання політичної волі влади і наукового забезпечення політичної модернізації, коли політичні рішення науково обгрунтовуються, експертно супроводжується хід їх реалізації.

5. Доведено, що в більшості випадків в Україні відсутнє співпадіння процесів гуманізації і демократизації суспільного життя. Тому відсутнє взаємопосилення цих процесів. Отже актуальною науковою та управлінською проблемою є подолання тривалого домінування у вітчизняній політичній думці та у суспільній свідомості історико-політичної парадигми пріоритету суспільства, держави над колективом і особою. Більш продуктивними є партнерські взаємовідносини, гармонізація інтересів суспільства, держави та особи.

6. На основі застосування методів структурно-функціонального, порівняльно-типологічного та системного аналізу висунута гіпотеза, що сьогодні недостатньо обгрунтована позиція про побудову в Україні як окремих сутностей - соціальної, правової держави. Штучний розрив соціальних та правових характеристик держави не сприяє підвищенню її ефективності як цілісного організму. В якості мети політичної модернізації може виступати тільки побудова демократичної соціально-правової держави на принципах гуманізму.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що на основі аналізу політичної ситуації в Україні зроблені висновки, які спонукають до критичного переосмислення теоретико-методологічних та світоглядно-орієнтаційних засад політичного реформування України, до уточнення конкретних пріоритетів і цілей сучасного національного розвитку та політичної модернізації на основі забезпечення інтересів людини як особистості. Запропоновані підходи та концептуальні положення можуть бути використані у законодавчій та управлінській діяльності, для розробки документів таких суб'єктів політичного процесу як: державні інститути, політичні партії, громадські організації, ідеологічні та політичні засади яких грунтуються на принципах демократії, соціально-правової держави та пріоритетах людського розвитку.

Апробація та впровадження основних положень і результатів дослідження. Ідеї дисертації використовувалися автором в законодавчій роботі у Верховній Раді України, у депутатській діяльності; у наукових та науково-публіцистичних працях дисертанта; в дискусіях про хід політичних реформ в Україні на різних міжпарламентських форумах, на міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науково-практичних конференціях та “круглих столах” (м.Київ, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 23 грудня 1999 р. - Внутрішня і зовнішня політика України 2000-2005 рр.; м.Харків, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, 15-16 грудня 2000 р. - Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку; м.Херсон, Херсонський державний педагогічний університет, 8-9 вересня 2000 р. - Розвиток і перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та кадрове забезпечення; м.Дрогобич, Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Франка, 2-3 жовтня 2000 р. - Гуманітарна освіта України на межі століть тощо).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача, яка викладена у 8 публікаціях особисто і у співавторстві, де внесок дисертанта рівний з співавтором. 4 публікації вміщені у виданнях, зареєстрованих ВАК України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається методологічна база дослідження, його цілі та завдання, наукова новизна. Висувається теза, що дослідницька концепція оцінки ефективності політичних реформ в Україні будується на порівнянні теорії і практики сьогоднішнього європейського гуманізму з теорією і практикою здійснення політичної модернізації в Україні, де критерії гуманізму виступають як міра людяності стратегії і тактики політичних реформ.

У першому розділі - “Український проект політичної модернізації як теоретико-методологічна модель гуманізації політичних відносин” - переосмислюється значення сучасного ідеалу гуманізму для пізнання і перетворення світу у зв'язку із загальною перебудовою світових політичних, правових, економічних, військових, інформаційних відносин. Робиться висновок, що сьогодення свідчить про зростання ролі ідеалів, ціннісних систем і морально-світоглядних орієнтирів (на релігійній і секуляристській основі), без яких уся людська діяльність втрачає сенс і критерії її ефективності.

Для України пошук нової системи ідеалів і орієнтирів є сьогодні складним, але важливим завданням. Без цього етапу пізнавального і світоглядного пошуку неможливо розробити програми економічних, політичних, освітянських та інших реформ, подолати системну кризу, яка розхитує все суспільство. За цих умов адаптація гуманістичних ідеалів до реалій України має надзвичайно важливе значення. Справа не тільки в тому, що з природи людини випливає потяг до свободи, справедливості, до активності в усіх сферах життя. А і в тому, що гуманізація суспільних процесів в нашій країні буде внеском у гуманізацію світу в цілому, у забезпечення миру і стабільності в Європі та світі.

На початку XXI ст. весь світ переживає дуже складний, відповідальний момент. З одного боку, гуманізм XVII-XX століть потребує переосмислення та адаптації до нових історичних умов. З іншого боку, суспільні трансформації, які відбуваються у межах сучасної цивілізації і є ознакою переходу від індустріальних та постіндустріальних суспільств до нової якості, ведуть до зростання потенціалу не тільки суспільств, але і окремої людини. Індивідуалізація сучасної цивілізації може вести як до гуманізації людства, так і до дестабілізації світу.

У дисертації в контексті створення гуманістичної концепції людини та її можливостей аналізується категорійно-понятійний арсенал сучасної політології з методологічного боку, наскільки він продуктивний для раціонального розуміння політичних процесів, як процесів творення і відтворення політичного життя в єдності політичної свідомості, політичних систем та інститутів, політичних норм і цінностей та політичної поведінки. Зокрема, в інтерпретації автора поняття “матеріалізм”, “ідеалізм”, “прагматизм” та інші є раціональними, а не суто оціночними, аксіологічними. На думку дисертанта, значним перебільшенням є твердження, що в Україні спостерігається системна криза в соціальному пізнанні, і в цілому - в суспільствознавстві. В реальності відбувається перехід від монометодології до плюрометодології.

В роботі розглянута взаємодія економіки і політики, політики і права з боку правомірності реалізації ідеї функціонування соціально-правової держави, оскільки максима “немає соціальної держави без свободи - без свободи немає соціальної держави” втілюється у конкретні цілі і принципи: свободу, справедливість, законність, демократію, соціальний захист і соціальний мир. Виходячи з цього у дисертації здійснено аналіз евристично-пізнавального потенціалу поняття “політична модернізація”.

Політична модернізація в якості основи теоретичного аналізу і практичної діяльності висуває проблему підвищення ефективності влади, раціоналізації політичної системи суспільства, забезпечення прав і свобод особи. В цій сфері таких суттєвих відмінностей у теоретичних підходах, як при аналізі економічної модернізації, на перший погляд, не спостерігається. Мало хто відкрито виступає проти ідеї демократичної соціально-правової держави. Але трактування цієї ідеї здійснюється в досить широкому діапазоні - від майже неприкритого демократичною риторикою анархізму до “блискуче запакованого” тоталітаризму. Ще більш незадовільним є досвід створення “демократичних суспільств” на пострадянському просторі, де практика створення “хижого капіталізму” поєднується з практикою створення авторитарних політичних режимів найгіршого зразка, де демократія закінчується вседозволеністю дій влади, причому досить часто проти народу і демократії як політичного інституту.

Модернізаційний аналіз політичних процесів, політичних змін досить часто замикається на перехідних країнах або тих, що розвиваються, переживають стадії радикальної трансформації політичних структур, які змінюють способи економічних відносин. При цьому нерідко випускається з поля зору факт, що й розвинені держави Заходу проходять модернізаційні періоди, які містять в собі еволюційні та революційні перетворення. Перехід Франції до президентської республіки (5-тої республіки) у другій половині 50-60-х років, політичні зміни в Греції у 70-ті роки, в Іспанії та Португалії у 70-80-ті роки мали кризовий характер і за більшістю характеристик були модернізаційними процесами.

Дисертант розглядає субординацію понять “трансформація”, “розвиток”, “модернізація”, “прогрес”, “революція”, “еволюція” та інших і приходить до висновку, що в сучасному світі найбільш поширеною тенденцією трансформації суспільств є еволюційно-модернізаційна. Реалізація цієї тенденції відбувається з допомогою наукового забезпечення, у якому велику роль відіграє соціально-політичне знання, яке формується і функціонує в контексті гуманістичної парадигми.

Міждисциплінарний підхід та критичний погляд на політологію сьогодні дає можливість зробити не зовсім втішний висновок: подоланий моноідеологічний підхід до політичного життя; наявний безмежний плюралізм політичної думки, який межує з методологічним та теоретичним хаосом; але немає цілісних теорій політичного знання або хоч би пануючої парадигми, які б надали наукову концептуальність сучасним політичним гіпотезам, ідеям, програмам. Ситуація “плюралізму без кордонів” може завести нашу теорію політики і політичну практику в глухий кут безкінечних дискусій та запозичення чужих зразків політичного мислення і дій, які не є природними для України. Виходячи з цього, потрібна національна наукова школа політологів, яка б добре розуміла специфіку України, проблеми її політичного розвитку та виробляла теоретичну базу внутрішньої і зовнішньої політики.

При цьому варто бачити різницю між теоретичним політичним знанням та технологічним, коли теорія впроваджується у практику. Багато загроз незалежності України, консолідації суспільства виникає в результаті спрощеного, необгрунтованого, самовпевненого та корисливого застосування політичних технологій, які використовують політичні знання тільки як засіб оволодіння владою, перетворюючи їх реальну цінність у суто демагогічні гасла, обіцянки.

У другому розділі - “Політичний процес в Україні як предмет модернізаційно-гуманістичного аналізу” - розглянуто специфіку сучасного політичного процесу в Україні, його рушійні і гальмуючі сили, цілі і засоби політичних реформ, гуманізацію політичного процесу як цілеспрямовану діяльність суб'єктів політики.

Спроби аналізу й обгрунтування соціальних змін, що відбуваються в Україні, змушують шукати “внутрішні” фактори системної кризи сучасного суспільства, спонукають до дослідження і узагальнення результатів політичної трансформації у тісному зв'язку із соціальною переструктуризацією українського суспільства. Важливим елементом такого пошуку є відповідь на питання, чи можливий синтез елементів різноманітних ціннісних систем поглядів і політичних концепцій за умови збереження курсу на ідейно-політичний плюралізм. Чи можлива нова форма організації пізнавальної та реформаторської діяльності влади, еліт на основі позитивної взаємодії різних політичних, соціологічних та економічних теорій при збереженні їхньої конкуренції під час боротьби за самореалізацію?

Науково-теоретична доцільність даної роботи визначається як нагальною внутрішньополітичною проблемою у гармонізації відносин “громадянин - суспільство - держава”, так і необхідністю радикального збагачення прогностичного потенціалу української суспільної науки щодо перспектив модернізації політичного розвитку. Не можна обійти і питання зовнішньополітичного значення процесу реформ в Україні як важеля прискорення її інтеграції у світове товариство.

На сучасному етапі в Україні поєднані елементи старої і нової держави, не гармонізовані взаємовідносини держави і громадянського суспільства. Такий стан політичної системи негативно впливає на суспільне життя, породжує загальну напруженість у країні, загострює суперечності між економічними, національними та політичними процесами, що потребують диференційованого політичного акцентування на діяльності їх суб'єктів і особливо розвитку соціальної сфери як джерела безпосередньої людської життєдіяльності. Все це визначає особливості досить конфліктних взаємовідносин громадянського суспільства і соціально-правової держави, а також протиріччя між гуманітарними перспективами, суспільним прогресом та специфікою сприйняття масовою свідомістю краху соціально-політичного ідеалу.

Сьогодні ніхто не наважиться стверджувати, що нова держава діє повністю ефективно. Тому всі компоненти ціннісного ставлення до дійсності знаходяться під могутнім конфліктогенним впливом історико-ідеологічної спадщини та поточних політичних інтересів. Але історію не зупинити і тут головне полягає в усвідомленні: суцільне заперечення минулого заперечує й теперішнє. В той же час значна частина нинішніх суперечностей похідна не тільки від парадоксів реалізації “наукового соціалізму”, але й від сьогоднішньої невизначеності реформ; одержавлена теорія своєю здатністю до деформації дійсності перевищує здатність дійсності коригувати теорію; наддомінанта політичного і дефіцит соціального підходів до людини спонукає суспільство до динамізації трансформації політичного, економічного та духовного життя.

Пізнавальна концепція дисертаційної роботи базується на порівнянні ідеального типу політичної модернізації (належне) з реальним політичним процесом в Україні (дійсне). При цьому важливо не малювати дійсність тільки чорними фарбами або рожевими. В реальності в Україні багато недоліків, але процес політичної модернізації відбувається, хоч і повільно, інколи антигуманно по відношенню до цілих верств населення, які не захищені законом, мають слабкий соціальний захист. У дисертації аналізуються причини цього, відпрацьовуються форми і методи гуманізації політичного життя.

У пізнавальній концепції особлива увага приділена протистоянню тоталітаризму і демократії. Завданням суспільствознавців, поміркованої частини політичної еліти є оцінити міру небезпеки відродження тоталітаризму, визначити чинники, що сприяють і протидіють його відродженню, показати механізми стримування тоталітаризму і впровадження демократичних норм життя.

Політична трансформація в Україні відбувається складно, важко визначити перспективу протистояння старого та нового у політичній системі суспільства. Теоретична і практична проблема кардинальної зміни характеру взаємовідносин між державою і громадянським суспільством, як показують сучасні соціоісторичні дослідження, соціологічні опитування, далека від розв'язання. В цій ситуації соціологія політики покликана реалізувати потребу діагностики ситуації в Україні за умов перехідного періоду на наявність чи відсутність поліфонічності політичних настроїв, конфлікту політичних та моральних цінностей, пов'язаного з економічним розвитком і соціальною ситуацією.

Автором висувається теза, що значна частина рішень в Україні, прийнятих органами влади у 1989-2001 роках, мали не науково-експериментальний, а імпульсивний характер на базі уявлень так званого “здорового глузду”, який регулярно підводив еліти і політичних лідерів. І тому сьогодні можна твердити, що багато суспільних суперечностей породжені не стільки об'єктивними чинниками суспільного розвитку, скільки суб'єктивними, які заважають консолідації суспільства, розгортанню його мобілізаційного потенціалу.

Реформа політичної системи передбачає формування політичної культури українського суспільства, а це означає, в першу чергу, підвищення рівня правової, соціальної та моральної відповідальності основних суб'єктів політичного процесу. Підвищення рівня конституційної законності, зміцнення правових засад у суспільстві неможливе без забезпечення відповідальності вищих посадових осіб влади, державного управління і місцевого самоврядування за скоєні моральні, адміністративні та кримінальні правопорушення.

Невід'ємною складовою реформи політичної системи повинно стати вироблення дієвих механізмів впровадження світової практики “неписаних законів” поведінки - певного “морального кодексу політика”, за яким державний чи політичний діяч, що себе скомпроментував, вимушений йти у відставку, оскільки потрапляє до “чорного списку” і не має, в силу обструкції з боку влади, суспільства та ЗМІ, можливостей продовжувати політичну кар'єру.

Реформа політичної системи вимагає розробки комплексу заходів щодо підвищення ефективності громадського контролю за діяльністю суб'єктів влади, державного управління і місцевого самоврядування. Особлива увага в роботі звертається на першочергову необхідність забезпечення інформаційної відкритості органів політичної влади і державного управління та прозорості прийняття політичних і державних рішень.

У третьому розділі - “Україна демократична і соціально-правова як міфологема і реальність гуманізму” - проаналізована міра співпадіння декларацій, моделей, заяв про розбудову демократичної України, у тому числі в Конституції України, з теорією і практикою реального політичного життя, простежено, як взаємодіють процеси гуманізації та демократизації суспільства, наскільки повно реалізована мета - створити в Україні соціально-правову державу.

В дисертації показано, що на початку ХХІ століття в Україні, з одного боку, збереглося “насіння” демократії, яке визріло в період народження незалежної України. З іншого боку, демократичні традиції і основи життя були піддані атакам авторитаристів і в центрі країни і в регіонах. Мова йде про авторитаристів старого і нового зразків. Тому є усі підстави стверджувати, що ситуація складна і несе у собі різні варіанти майбутнього. Заклики або дії, які працюють на дестабілізацію ситуації в Україні, мають на меті зовсім не гуманістичні цілі. Накопичення в суспільстві “критичної маси” політично активізованих людей більше працює на можливість соціального вибуху і хаосу, ніж на розумно організовану політичну і економічну модернізацію. Тому масовий протест, форми масового політичного тиску на владу (мітинги, демонстрації, страйки, звернення і таке інше) як механізми спілкування народу та влади повинен працювати. Але не в формі спільного бунту, який нищить усе.

Поєднання енергії політично активних людей і інтелекту, на якому базується розумна організація суспільства, зумовлює масове, глобальне формування громадянина і патріота, еволюційну модернізацію держави і політичних відносин. Накопичення досвіду перебудови держави і формування громадянського суспільства повинно супроводжуватися зростанням політичного, правового і морального капіталу суспільства - зрілою політичною, правовою та моральною культурою людей.

Ідеали гуманізму і раціоналізму не можуть бути реалізовані як цілі неорганізованою масою людей або напіврабами. Це під силу тільки свідомій масі, яка діє цілеспрямовано і самовіддано, масі вільних і організованих індивідів. Відповідно, перебудова і демократизація України - це період відродження і розвитку громадянського суспільства, налагодження його відносин з державою. Держава не має підстав претендувати на диктатуру по відношенню до громадянського суспільства. Але не має права і покладатись на стихійне врегулювання суспільних проблем, ухилятися від вирішення правових, освітянських, соціальних і економічних проблем, від регулювання безперервної стабілізуючої модернізації суспільства.

Головною метою модернізації є досягнення нових рубежів на принципах гуманізації суспільного виробництва і суспільного споживання, усієї системи суспільних відносин, розвиток творчої активності, інтелектуальних досягнень і особистого успіху людини. В цьому контексті потребує вирішення одна з ключових проблем державотворення: як держава реалізує ідеали гуманізму, долає конфлікт інтересів, забезпечує консолідацію суспільства? Поряд з цим потребує уточнення набір окреслень держави: демократична, соціальна, правова. На початку ХХІ століття буде логічніше застосовувати поняття “соціально-правова держава”, яке передбачає взаємозв'язок демократії і гуманізму, реалізацію соціального в праві, законі та способі життя.

Соціально-правова держава за своєю суттю є владним органом суспільства, який представляє, узгоджує і організаційно забезпечує потреби і інтереси всіх соціальних прошарків, окремих груп та членів цього суспільства. Вона не може використовуватись будь-якою частиною суспільства лише у своїх інтересах, ігноруючи життєві потреби інших людей. Основним методом діяльності такої держави є досягнення компромісних, узгоджених рішень, координація діяльності громадян на користь суспільства в цілому, забезпечення рівноваги між приватними і загальногромадянськими інтересами, наслідком чого є збереження цілісності суспільства, його подальший матеріальний і духовний прогрес. Соціальна-правова держава здійснює інтеграційну роль відносно суспільства, координація різних форм політики, де соціальні цілі є пріоритетними, є однією з головних її функцій.

Реалізація принципу соціальної державності вимагає від держави постійної ініціативної творчої діяльності. Особливого значення набуває активна роль держави в перехідний період становлення і розвитку ринкових відносин, формування громадянського суспільства, що є характерним для сучасної України.

У висновках дисертації автор підбиває підсумки дослідження:

-- Політичний процес в дисертації визначено як взаємозв'язок об'єктивної та суб'єктивної сторін політичного існування суспільства у єдності різних форм політичного буття і політичної свідомості, в їх розвитку та взаємопереходах. Однією з найважливіших характеристик політичного процесу є міра його гуманізму, тобто те, як у політичній сфері забезпечені права, свободи та обов'язки людини і громадянина.

-- Виважений аналіз проблем гуманізму передбачає вивчення історичного та інтелектуального контексту, утвердження дійсного і фальшивого гуманізму, з'ясування які соціальні, інтелектуальні та моральні сили стоять за тими чи іншими формами гуманізму та псевдогуманізму, якою є історична традиція у країні, що бере на озброєння ідеали гуманізму.

-- Політична модернізація в якості основи теоретичного аналізу і практичної діяльності висуває проблему підвищення ефективності влади, раціоналізації політичних систем суспільства та забезпечення прав і свобод особистості. У цій сфері таких суттєвих відмінностей у теоретичних підходах, як при аналізі економічної модернізації, на перший погляд, не спостерігається. Мало хто відкрито виступає проти ідеї демократичної соціально-правової держави. Але трактування цієї ідеї здійснюється в досить широкому діапазоні - від майже неприкритого демократичною риторикою анархізму до “блискуче запакованого” тоталітаризму. Ще більш незадовільним є досвід створення “демократичних суспільств” на пострадянському просторі, де практика створення “хижого капіталізму” поєднується з практикою створення авторитарних політичних режимів найгіршого зразка, де демократія перетворюється у свавілля влади, де ідеали гуманізму є пустим звуком.

-- Політична модернізація може здійснюватися автономно від економічних та соціальних умов, так само як і останні автономно від політичної модернізації (наприклад, сучасний Китай).Але це не означає, що в будь-який момент часткова модернізація може бути зупинена, оскільки надто багато залежить від змін у правлячих елітах, від випадкового збігу обставин. І тоді цілеспрямовані модернізації переходять у фазу стихійних, спонтанних, з непередбачуваними наслідками.

-- Політична модернізація може мати цілісно-системний та внутрішньосистемний характер, тобто модернізується політична система в цілому або ж окремі елементи системи (наприклад, виконавча влада), для неї може бути властивим еволюційний або катострофічний характер. Будь-яка модернізація може бути верифікована на той чи інший критерій, який може бути якісним і кількісним, просторово-часовим і ціннісним, класовим і прогресивним тощо. У використанні такого типу типологій багато залежить від вибору точок відліку, зокрема, аксіологічних критеріїв позитивних або негативних змін у політичному житті. Останні не виключають можливість орієнтації на гуманізацію політичного процесу в якості мети й засобу модернізації України.

-- Модернізаційні зміни - це не безцільний і не безкінечний процес. У стратегічному плані він спрямований на встановлення стійкого і стабільного порядку, регулювання ходу політичної динаміки. Але й нестабільність - це необхідний і не завжди негативний елемент політичного розвитку. Досить часто політична стабільність переростає в застій, стагнацію. І тоді виникає потреба в нестабільності як факторі переходу до ефективних змін, стимулів громадської згоди на здійснення якісних, гуманістично й соціально обумовлених політичних змін.

-- Можна зробити достатньо обгрунтований висновок: Україна повинна спиратися на світовий досвід здійснення реформ та розбудови держави. Але ми не можемо автоматично копіювати жодну з існуючих у світі моделей. Українські традиції, характер існуючих проблем розвитку, незахищеність особи - все це визначає потребу формування української моделі модернізації як гуманістичної, соціально визначеної.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дашутін Г., Михальченко М. Український експеримент на терезах гуманізму. - К.: Парламентське видавництво, 2001. - 336 с.

2. Дашутін Г. Гуманізація політичного процесу як мета політичної модернізації України // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Випуск другий / Редколегія: М. Михальченко, В. Андрущенко, Ф. Рудич. - К., 2000. - С. 161-173.

3. Дашутін Г.П. Університетська освіта як важель гуманізації суспільних відносин // Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку / Тези доповідей. - Національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2000. - С. 203-207.

4. Михальченко М., Дашутін Г. Україна: модернізація і гуманізація розвитку // Сучасна українська політика.Політики і політологи про неї. Випуск другий / Редколегія: М. Михальченко, В. Андрущенко, Ф. Рудич. - К., 2000.

5. Михальченко М., Дашутін Г. Пошук нових методологічних і гуманістичних орієнтирів у соціальному пізнанні і практиці // Гуманітарна освіта України на межі століть / Збірник наукових праць. Вип. 4. - Дрогобич: Відродження, 2001. - С. 19-36.

6. Михальченко М., Дашутін Г. Філософія права і філософія політики: спільне і специфічне // Збірник наукових праць. Вип. ХVІІ. - Херсонський державний педагогічний університет. - Херсон, 2001. - С. 23-32.

7. Дашутін Г.П. Демократія як реальний гуманізм // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Вип. 3. - К., 2001-2002. - С. 3-21.

8. Дашутін Г.П. Соціально-правова держава як мета і реальна пізнавальна та практична проблема // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 14. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 427-433.

Размещено на Allbest.ru