WikiLeaks як фактор трансформації сучасної політичної публічності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

WikiLeaks як фактор трансформації сучасної політичної публічності

На даний момент однією з найбільш обговорюваних проблем у сучасному науковому та політичному співтовариствах є питання можливості необмеженого поширення секретної політичної інформації засобами мережі Інтернет. Загалом, розповсюдження секретних даних зовнішньополітичного відомства СІПАчерез мережевий ресурс Wikileaks актуалізувало необхідність теоретичного осмислення проблеми публічності політичної інформації та обмеження свободи доступу до інформації, як проблеми сучасної демократії.

З теоретичної точки зору, сучасна демократія базується на розумінні громадянина як свідомого політичного суб'єкта, котрий може робити кваліфікований вибір політичних представників, які, у свою чергу, будуть репрезентувати його позицію та реалізовувати державну політику на засадах публічності та відкритості. Проте, свідомий електоральний вибір передбачає загальну доступність об'єктивної інформації щодо діяльності публічної влади. Водночас, реалізація політики передбачає використання засобів та методів (насамперед, у сфері зовнішньополітичних відносин), які не передбачають оприлюднення, оскільки становлять загрозу національному суверенітету та суспільній безпеці. Це створює вагому теоретичну проблему меж доступності для суспільства політичної інформації, балансу між гласністю та національною безпекою, шляхів розширення сфери публічності влади сучасними засобами інформаційних технологій.

На даний момент в межах вітчизняного наукового простору відсутні серйозні теоретичні розробки, присвячені проблемі впливу ресурсу WikiLeaks на трансформацію сучасного розуміння публічності політичної влади, що зумовлено, насамперед, нещодавньою актуалізацією даної проблеми. Наявна значна кількість публіцистичних праць (як вітчизняних, так і зарубіжних), переважно, зосереджуються на описі поширюваної через ресурс WikiLeaks інформації а також на осмисленні причин «інформаційних викидів» та їх геополітичних наслідків.

Це зумовлює мету даної роботи, зміст якої полягає у вивченні ролі поширюваної через WikiLeaks політичної інформації як фактору трансформації сучасної політичної публічності.

Вищеназвана мета зумовлює завдання: дослідити природу ресурсу WikiLeaks, як прояву інформаційного суспільства, вивчити основні позиції щодо політичної ролі даного інформаційного джерела, співставити наявні у суспільстві позиції щодо меж публічності політичної інформації із наявними теоретичними концепціями публічності.

Насамперед, необхідно відзначити, що мережевий ресурс WikiLeaks, заснований 2006 року австралійським хакером Дж. Ассанджом, був створений з метою оприлюднення секретних та компрометуючих даних щодо діяльності урядів світових держав, завдяки прояву громадянської позиції співробітниками урядових структур або спецслужб.

Ідейно сайт замислювався як певний відкритий майданчик, через який би прихована інформація стала доступною для громадськості. Письменник Ісраель Шамір, особисто знайомий із Джуліаном Ассанджем, так говорить про цілі творця «Wikileaks»: «Він хоче створити світ, у якому існуватиме відповідальність держави перед своїми громадянами. У якому не буде таємних змов» [8]. Відповідно, у даному випадку демонструється позиція, яку деякі європейські публіцисти називають «ультралівою», зміст якої полягає у розгляді будь-якої держави як авторитарної та коруп - ційної, діяльність якої передбачає необхідність підвищеної уваги з боки громадськості.

Перетворення ресурсу WikiLeaks на загальносвітовий політичний феномен було пов'язане із масованим поширенням його засобами секретної дипломатичної інформації зовнішньополітичного відомства СІЛА наприкінці 2010 р.

Розповсюджена таким чином інформація носила як індивідуально-оціночний, так і політичний а також компрометуючий характер, відображаючи у собі усі щаблі дипломатичного листування світової наддержави.

Оприлюднення вищеназваної інформації викликало неоднозначну реакцію у світовому співтоваристві. Загалом, оцінку феномену WikiLeaks можна звести до двох основних напрямків: 1) рішуча підтримка діяльності із оприлюднення секретної політичної інформації як засобу підвищення публічності та відкритості політичної влади; 2) погляд на діяльність WikiLeaks як загрозу сучасній світобудові, та основі як руйнації демократичних держав та прояв громадянської безвідповідальності.

Перша позиція втілює у собі відомий теоретичний постіл, що відповідальність політичних рішень може забезпечити лише активна участь громадян у створенні спільного ціннісного горизонту [5, с. 47].

Зокрема, її обстоює російський політолог та депутат Державної Думи Російської Федерації С. Марков. За словами Маркова, «Ассандж - фронтмен міжнародного громадянського суспільства», а публікації «Wikileaks» - «перша битва великої війни, у яку вступила мережа неурядових організацій, які розглядають як супротивників усі державні інститути» [8].

На думку французького дослідника П. Бюлера, «Доступ до мережевого світу також збалансував державну владу позитивним чином, даючи значний поштовх незалежній публічній пропаганді, як це показала Інтернет-кампанія по забороні протипіхотних мін і договір, що ратифікував її успіх, незважаючи на опозицію з боку могутніх держав» [4].

Журналіст, письменник, політичний оглядач Джульетто Кьєза вважає, що журналіст зобов'язаний публікувати документи, якщо вони отримані з достовірного джерела. «Я вважаю, що, коли оприлюднюють правду про поведінку влади, це - в інтересах держави» [8].

Відповідно, за таких підходів, оприлюднення будь-якої секретної інформації, є не просто правом, але обов'язком свідомого громадянина, яке ґрунтується на ідеї про те, що у демократичному суспільстві влада покликана служити суспільству (а не навпаки). Тому для інститутів громадянського суспільства не повинно бути жодних інформаційних бар'єрів та обмежень.

За такого підходу, діяльність WikiLeaks є не чимось принципово новим, а продовженням європейських громадянських традицій публічності, але втілених у нових, сутнісно відмінних формах.

Цей механізм спонукав держсекретаря США Гілларі Клінтон у січні 2010 року проголосити «свободу на підключення до мережі» як кібер - еквівалент більш звичної свободи зібрань і вираження думок. Звичайно, додала Клінтон, ці технології не є абсолютним благословенням, і вони можуть бути використані для темних цілей [4]. Тобто, Інтернет-свободи - це продовження традиційних ліберальних громадянських свобод, що мають давню природу та загальне визнання. Tому протестувати проти проявів Інтернет-публічності означає протест проти громадянських чеснот.

З іншого боку, наявна ціла низка підходів відомих теоретиків та практиків сучасної політики, які критикують WikiLeaks за порушення загальновизнаних умов міжнародного співіснування, безвідповідальність за наслідки своїх дій та радикалізм у ставленні до держави.

Зокрема, Директор інформаційно-аналітичного центра «Перспектива» Павло Рудяков говорить, що сам факт публікації документів говорить нам: поряд із закріпленою міжнародною нормою «свобода слова» повинна існувати і норма «відповідальність свободи слова [3].

Співголова російської партії «Праве діло» Леонід Гозман. вважає, що свобода полягає не в тому, щоб знати всі секрети інших людей, інших країн, і впевнений, що секрети абсолютно необхідні [8].

На думку ізраїльського дослідника І. Козловскі-Голан, діяльність WikiLeaks ставить під сумнів існування самої європейської цивілізації, оскільки вказує на її найбільш болючу точку - проблему свободи слова та її співвіднесення із державними (і, ширше, цивілізаційними) інтересами. «Мова про нову Європу, яка породила таку людину, як Джуліан Ассандж. Протягом останніх десятиліть Європа вела активну суспільну дискусію на тему громадянських прав і свобод, мультикультуралізму, що вимагає беззастережно сприймати культуру і спосіб життя будь-якої несхожої людини. У цій дискусії завжди звеличувався індивідуалізм. Фальшивий дискурс політичної коректності загострив «соціальну чутливість» адептів ультралівої ідеології настільки, що фактично привів до повного самознищення західної системи цінностей» [7].

Старший директор міжнародної бізнес-консалтингової фірми «Kissinger Associates Іпс», що був старшим радником по Росії у Раді національної безпеки США, Томас Грем повідомив, що в Америці більшість розцінює дії Ассанджа - «злочином проти США» [8].

Відповідно, узагальнючи дану позицію, необхідно відзначити, що її можна звести до кількох базових тез: 1) корисною для підтримання демократії у суспільстві може бути не будь-яка, а лише співвіднесена із демократичними цінностями політична інформація; 2) за деяких обставин об'єктивна інформація може підривати базові суспільні цінності, сприяючи розпаду політичної системи; 3) громадянською чеснотою є не оприлюднення інформації, а відповідальний вибір, на основі передбачення наслідків поширення інформації.

Це слідування традиції «відкритості суспільства», яка передбачає об'єктивні дані як ключову політичну цінність. Так, за Ж.Л. Коеном та А. Арато, громадянське суспільство означає, у першу чергу, захищеність гарантіями плюралізму, публічності (гласності), приватності від державного втручання [5, с, 46-47]. Однак, це, водночас, означає і певну автономність індивіда по відношенню до держави.

Крім усього вищеназваного, увагу дослідників приділяє проблема можливих наслідків зростання публічності політики засобами мережі Інтернет.

На думку П. Бюлера, дана проблема повинна розглядатися виключно у контексті глобальної «цифрової революції». «Останній реліз «WikiLeaks» показує, що трансформація влади «цифровою революцією» може призвести до настільки ж далекосяжних результатів, як друкована революція XV століття» [4].

Також французький дослідник виокремлює цілий ряд тенденцій, пов'язаних із трансформацією влади, під впливом сучасних інформаційних технологій: 1) інформація із сукупності даних стає фактором виробництва, своєрідною сировиною; 2) зростання значення мережі Інтернет, як децентралізованої системи, що становить альтернативу офіційним «соціальним» мережам; 3) інформаційні технології відкривають новий потенціал для «колективної дії» (у термінології X. Арендт), заснованої не на безпосередньому, а віртуальному контакті [4].

М. Злобін, директор російських та азіатських програм Інституту світової безпеки у Вашингтоні, виокремлює наступні глобальні наслідки феномену WikiLeaks для трансформації світового інформаційного процесу: 1) політична інформація стає доступнішою для громадськості; 2) поширення ідеї домінування інтересів громадськості перед інтересами держави; 3) реальне відображення свободи слова досягається через тотальну публічність; 4) оприлюднення інформації не означає її оцінку, а саме від оцінки належать її політичні наслідки; 5) дослідження фактичних матеріалів, пов'язаних із роботою політиків та дипломатів, уможливлює новий пласт аналізу політичної дійсності [6].

Згідно до X. Брук, загалом, витоки інформації - не проблема, а симптом. Вони виявляють суперечність між тим, що бажає знати суспільство, і тим, що йому дозволяють знати. Чим більше таємності, тим більшою є імовірність витоку. Усунення витоків можна досягти шляхом створення ефективного режиму доступу населення до важливої інформації [2].

П. Бюлер стверджує, що з моменту свого створення, держава була основним суб'єктом політики; доступ до влади передбачав контроль держави, за допомогою виборів або насильницького захоплення. Ця модель, у рамках якої окремі особи є суб'єктами або, у кращому разі, платниками податків і виборцями, у цей час підривається рядом останніх тенденцій, які пов'язані з наділенням певними повноваженнями окремих індивідуумів [4].

Загалом, останньою тенденцією у дискурсі політичної філософії було обговорення суперечності між теоретичної публічністю демократичної політики, та її приховуванням, через застосування маніпулятивних політичних технологій, які дозволяють змінювати вектор оцінювання політики на протилежний, перетворюючи демократію на пряму її протилежність.

Пізній Габермас намагається обійти проблему маніпуляції громадською думкою за допомогою т.зв. фасетного (а не лінійного) підходу до формування критичного потенціалу судження у масової публіки. Він базується на розмежуванні автономного судження «комунікативного виробництва легітимної влади» і маніпуляторського «адміністративного», створеного легітимністю політичної системи [5, с, 48].

Оптимальною умовою для практичної реалізації формування критичного потенціалу судження у публіки є комунікативна спільнота, яку утворює мережа Інтернет. Індустріалізоване, масове суспільство спрямоване на руйнування «громади» у її первісному, політичному сенсі (як зібрання членів певного політичного організму - «полісу»), роз'єднуючи членів суспільства рядом фізичних та соціальних бар'єрів. Мережа Інтернет дозволяє відтворити у віртуальній реальності політичну громаду, дозволяючи її членам вільно обмінюватися інформацією, яка може бути основою для творення автономних суджень.

X. Брук також очікує на зростання рівня обізнаності і участі у більшості областей нашого життя. «Політики ж ставляться до населення, як батьки до дітей, вважаючи, що йому не можна довірити правду і реальну силу, що несе в собі знання. У минулому ми шанували владу, і якщо чиновник говорив, що дещо може завдати шкоди національній безпеці, ми вважали, що так воно і є. Тепер вихідні дані, що стояли за цими твердженнями, стають надбанням гласності. Інформація про витрати членів парламенту або про те, що уряд санкціонував катування, показує нам, що, політики, говорячи про зашозу «національній безпеці», часто мають на увазі, що під загрозою перебуває їх особиста безпека». Відповідно, саме ці проблеми та суперечності сприяли зародженню ідеї про «урядові змови», а останні стали безпосередньою причиною пошуку державних таємниць та їх оприлюднення у мережі Інтернет [2].

Це передбачає перехід до якісно іншої моделі гласності, яку, згідно до габермасівської традиції, можна назвати «нормативною».

«Нормативна модель гласності виходить з того, що публіка може досягнути раціональної стратегії дій, тільки лише через посередництво суспільного дискурсу, формальним критерієм якого є рівень кваліфікованої громадської думки, а змістовним - рівність і обопільна увага усіх учасників комунікації. Такий тип гласності, на відміну від політико-пра - вового або створеного засобами мас-медіа, спирається на самоорганізуючі асоціативні зв'язки» [5, с. 47-48].

Відповідно, нормативна модель гласності входить у пряму суперечність із медіа-гласністю, як своєрідною, унормованою прерогативою журналістів, як професіоналів із розповсюдження та обробки інформації.

Традиційно, свобода слова розглядається у контексті двоступеневої моделі комунікації, котра передбачає журналістику як посередницький орган між владою та громадянським суспільством. Однак, вільне розповсюдження інформації у мережі Інтернет відкриває додаткові перспективи у поширенні політичної інформації як основи для відродження структур громадянського суспільства.

Останнє узгоджується із сучасними європейськими теоріями демократії та набуває розуміння автономної, неінституціоналізованої громадськості як основи для демократії та імперативу громадської свободи як базису для становлення структур громадянського суспільства [5, с, 46].

Така неінституціоналізована, об'єднана лише довкола акту безпосередньої комунікації у мережі Інтернет громадськість, може виступити в якості нової бази для формування комунікативної спільноти. Остання виражається у своєрідному «Інтернет-активізмі», який виражається, під впливом WikiLeaks, у створенні альтернативних «політичних майданчиків». Так, творці ресурсу OpenLeaks не хочуть, щоб новий портал управлявся однією людиною і все залежало від його волі. Концепція сайту зберігається такою ж як і в WikiLeaks, він повинен стати викривальним ресурсом, але на новий лад. Новий лад означає, що Openleaks бере на себе роль посередника між носієм інформації і тим, хто зважиться її опублікувати [9].

Гласність не зводиться лише до явного або зрозумілого кожному, але передбачає спільний образ світу. Публічний простір вказує напрямок соціального розмежування [5, с, 47]. Відповідно, лише на основі формування комплексного ідейно-політичного та інформаційного простору можливе наближення до реалізації концептуальних засад політичної ролі громадянського суспільства.

Підсумовуючи усе вищесказане, необхідно відзначити, що поява у політичному дискурсі феномена Wikileaks як джерела неофіційної політичної інформації відкрило нову сторінку у осмисленні феномену публічності як фактору оцінки політики з боку громадянського суспільства.

Розбіжність у оцінках даного феномену лежить у двох концепціях політичної гласності, які ми можемо назвати: 1) нормативною (гласність як основа для раціонального вибору, а тому остання не може бути обмежена); 2) ціннісною (в основі гласності політичної інформації лежить принцип співвіднесення даних із базовими суспільними цінностями та оцінка потенційних наслідків оприлюднення).

Відповідно, виходячи з цього, можна визначити дві політичні стратегії оцінки неконтрольованого розповсюдження інформації у мережі Інтернет: 1) підтримка; 2) сумніви у доцільності.

Зняття даної суперечності можна реалізувати на основі співставлення фактів «Інтернет-публічності» із концепцією комунікативної спільноти, як раціональної основи для осмислення політики та легітимації державної влади.

Згідно до неї, справжня демократія народжується у дискурсі, як раціональній основі для прийняття виваженого політичного рішення (у першу чергу, електорального). Для функціонування дискурсу потрібна об'єктивна інформація, на заваді поширення якої можуть виступати адміністративно-контрольовані ЗМІ. Відповідно, Інтернет, як комунікативна спільнота, може виступити запобіжником для маніпулятивного контролю дискурсу. За такого підходу ресурси типу Wikileaks дійсно можуть виконувати важливу роль у забезпеченні демократичного управління суспільством.

Зняття суперечності між «політичною відповідальністю» та «вільним поширенням інформації» може бути досягнена на основі розмежування сфер внутрішньої і зовнішньої політики.

Якщо у сфері внутрішньополітичних проблем, неконтрольоване розповсюдження інформації є бажаним, оскільки відкриває можливості для електорального вибору, то у сфері міждержавних взаємин суб'єктами виступають не індивіди або інститути громадянського суспільства, а, у першу чергу, держави. Традиційні механізми дипломатії вимагають дотримання певного інформаційного паритету, оскільки неконтрольована інформація може призводити до серйозних міжнародних наслідків та ескалації конфліктів.

публічність влада демократія політичний

Список використаних джерел

1. Дело Wikileaks может развязать Первую мировую кибервойну [электр. ресурс] //bybanner. - режим доступа: http://www.bybanner.com/ article/17570.html

2. Брук X. WikiLeaks: революция началась - и будет оцифрована [электр ресурс]/ Хизер Брук // Голос России. - режим доступа: http:// rus.ruvr.ru/2010/12/01/35987968.html

3. Бурное Т. WikiLeaks: свобода слова на краю безответственности? [электр. ресурс] / Тарас Бурное // Голос Америки. - режим доступа: http://www.voanews.com/russian/news/WikiLeaks-Report - 2010-12-03 - 111277479.html

4. Бюлер П. WikiLeaks и глобальная трансформация власти [электр. ресурс] / Пьер Бюлер // Новая Эуропа / Project Syndicate, - режим доступа: http://www.n-europe.eu/article/2010/12/ll/ wikileaks_i_globalnaya_transformatsiya_vlasti

5. Гирко Л.В. Цивилизованное общество и публичность (Г. Шмидт) / Л.В. Гирко // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература (Реферативный журнал). - Серия 11: Социология. - 1997. - №4. - с, 46-49.

6. Злобин Н. Чему учит Wikileaks [электр. ресурс] / Николай Злобин // Forbes.ru. - режим доступа: http://www.forbes.ru/ekonomika-column/ vlast/60364-chemu-uchit-wikileaks

7. Козловски-Голан И. Сайт WikiLeaks - угроза западной демократии [электр. ресурс] / Ивон Козловски-Голан // Иносми. - режим доступа: http://inosmi.ru/europe/20101217/164988352.html

8. Леонтьев М. Публикации Wikileaks - спецоперация [электр. ресурс] / Михаил Леонтьев // Первый канал. - режим доступа: http:// www.ltv.ru/sprojects_edition/si=5691&fi=6573#anchor_6573

9. Openleaks - рожденный от WikiLeaks [электр. ресурс] // Новости сегодня. - режим доступа http://operativno.com/archives/1366

Размещено на Allbest.ru