Демократизація - поворот до людини і людяності в громадянських стосунках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Демократизація - поворот до людини і людяності в громадянських стосунках

Івченко О.Г.

Україна, навіть не маючи власної суверенної держави, була включена до загально-цивілізаційних процесів та відчувала на собі імпульси становлення інституцій громадянського суспільства, що ширились європейськими державами у XIX ст. До того ж українське суспільство мало власні оригінальні та відносно укорінені традиції громадянської самоорганізації, місцевого самоврядування, громадянських рухів тощо. Має місце думка, що українське слово "громадянин" походить від "громада" і в ньому відбито не бюргерський (буржуазний) і не політичний (citizenship) зміст, а спадкоємність форм соціальної взаємодії, народного побуту і менталітету від громади докнязівських часів до громадських організацій і громадського самоврядування нашого періоду [ 1,с.520]. Дослідники історії становлення громадянського суспільства відзначають, що відповідні традиції мають місце в Україні в якості реальних історичних фактів, так само як і у науковому дискурсі українських вчених кінця XIX - початку XX ст, що дозволяє нам виділяти цей період в якості протогромадянської стадії утвердження громадянського суспільства.

В окреслений період громадський рух отримав розвитку в Наддніпрянській Україні, зосереджуючись здебільшого на просвітянській роботі. Тут він тривав відносно недовго з часів лібералізації місцевої політики Російської імперії, що передувала падінню монархії і до встановлення більшовицької влади у 1920-х pp.. В Галичині ж громадянське суспільство було доволі розвиненим упродовж 20-30их років XX ст., аж до приєднання її СССР. Тут діяли могутні національні економічні товариства, асоціація українських кооперативів, що об'єднувала 4000 кооперативів і 700 тис. членів. Зусиллями товариств "Просвіта" і "Рідна школа" були засновані бл. 40 гімназій, ліцеїв, професійно-технічних училищ та понад 3000 народних українських шкіл. "Обставини галицького суспільства того часу не були ідеальними, пише пострадянський дослідник Б. Цимбалістий, але з погляду розвитку політичної громадянської культури вони знаменні тим, що для того, щоб народ доріс до зрілості, виростив у собі державницьку культуру помітного ступеня, вистачило, щоб одне-два покоління мали нагоду жити у правовій державі з однаковими законами для всіх та можливістю брати участь у рішеннях локальних та загальнодержавних питань політики й адміністрації тодішньої Австрії" [2,с.58].

Теорії громад, громадського життя і правової держави посідали також значне місце серед об'єктів наукових пошуків визначних українських вчених цього періоду М. Драгоманова, І. Франка, Б. Кістяківського, М. Шаповала, М. Грушевського, В. Винниченка. Деякі з їхніх праць не втратили свого значення до сьогодні. Так, вивчення творчого доробку М. Драгоманова дає можливість стверджувати, що він наполягав на тому, що свобода та гідність людини є найвищими цінностями у суспільстві, що у політичному плані пов'язано, насамперед, з їх поширенням та зміцненням, ствердженням інститутів громадянського суспільства та конституціоналізму. Суспільним ідеалом український вчений вважав добровільну асоціацію гармонійно розвинених осіб. Саме в конституційному закріпленні основних прав людини М. Драгоманов вбачав "одну з головних умов гармонійного розвитку не тільки особи, але й суспільства" [3,с.34], а особливої уваги він надавав політичним правам як таким, що забезпечують активну участь громадян у політичних змінах суспільства.

Звернення до філософсько-правової спадщини І. Франка дозволило розкрити ще одну сторону сенсу людського та громадського буття. У праці "Що таке поступ?" (1903 p.) І. Франко наголошує: "соціалістична доктрина несе в собі загрозу тоталітаризму, бо все суспільне життя перебуває під контролем держави, держава контролює в опікуванні бідними соціальні допомоги, виховання дітей, погані думки, бо, нібито, ті можуть перешкодити реалізації потреб людини". Крім того, мислитель твердить, що "всяка самостійність не там, де більше крику, а там, де більше самостійної, розумної праці, а де має бути бесіда про таку працю в повнім значенні слова, там треба вперед добути собі повну свободу політичну і суспільну, без котрої й праця вільна та широка зовсім неможлива" [4,с.87]. І. Франко був противником створення всевладної держави, адже вона тоді знівелює особистість як таку.

Відомий український правник і політолог Б. Кістяківський підкреслював взаємозалежність, взаємну обумовленість правової держави і громадянського суспільства. "Правильне і нормальне справляння державних функцій у правовій державі залежить од самодіяльності суспільності і народних мас, писав учений. Без активного ставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надр самого народу, правова держава немислима... Ane так само й громадянське суспільство неможливе без правової держави, яка "неодмінно передбачає широкі громадянські та народні організації, завдяки яким зростає і її власна зорганізованість" [5,с.252-253].

М. Грушевський та В. Винниченко не лише обґрунтовували історичну необхідність існування елементів громадянського суспільства в Україні у наукових й публіцистичних працях, але й самі брали активну участь у діяльності та оформленні громадянських інституцій в У країні, намагаючись сприяти існуванню незалежної преси, політичному плюралізмові, легальної діяльності політичних партій, побудові правової держави [4,с. 102-113].

На комуністичній стадії, політична система держави, яка утворилася внаслідок жовтневої революції, не визнавала громадянського суспільства, а подібні думки вважалися буржуазними забобонами [6,с.164].

Водночас існує аргумент про наявність в комуністичних країнах елементів громадянського суспільства. Після смерті І. Сталіна почали виникати (чи виходити на поверхню, адже повністю зникнути вони не могли ніколи) такі елементи громадянського життя, як критична громадська думка, нехай у її елітарному й нелегальному виразі, певні клуби культурницького плану, з'явилися спроби підпільної приватновласницької ініціативи. Існував також відверто опозиційний дисидентський рух зі своїми ЗМІ ("самвидав"), не чітко сформованими спілками, непересічними незалежними особистостями. Саме вони послужили основою для виникнення численних "неформальних", не санкціонованих владою організацій в часи "перебудови".

На думку українських дослідників М. Гуренко-Вайцман та Н. Флік, найбільш важливою подією цього періоду, знаного як "відлига", стало народження цілого покоління інтелігенції "шістдесятників". Вони вважають, що сьогодні важко чітко окреслити національно-географічні межі "шістдесятництва" це загальносоюзне явище, а також відзначають, що Московська Гельсінська Група ставила переважно політичні питання, а українські "шістдесятники" обґрунтували і наукові проблеми [6,с.1641.

Засновниками УГГ були О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, JI. Лук'яненко, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий, Н. Строката-Караванська, М. Руденко, обраний її керівником. УГГ існувала до 1980-х років; на відміну від Московської Гельсінської Групи, вона ніколи не оголошувала про свій саморозпуск, але усі її засновники згодом були репресовані. О. Скрипник зазначає, що це була перша опозиційна організація, яка утворилася на легальних засадах. Вона недвозначно поставила українську проблему у контекст загальнолюдських цінностей. Група стала на захист прав не тільки українців, але й представників інших національностей. Так, генерал П. Григоренко вперше поставив питання прав кримських татар на всесоюзному й міжнародному рівні [7,с.392].

Важливо зазначити, що в УГГ об'єдналися представники зовсім різних, навіть протилежних, напрямків у русі опору. Тут були націоналісти Ю. Шухевич, В. Січко, марксисти Л. Плющ, націонал-демократи Л. Лук'яненко, В. Чорновіл. Захист прав людини, а отже, і прав нації, став базою об'єднання різноманітних сил. У меморандумі УГГ від 9 листопада 1976 р. встановлювалося, що "головним суб'єктом конституційного права є не партія чи держава (навіть соціальна та правова), а громадянин та громадянське суспільство" [7,с.394].

Отже, хоча більшість науковців і схильні до думки, що в умовах антидемократизму не можуть існувати й функціонувати окремі елементи громадянського суспільства, все вищезазначене дозволяє стверджувати, що хоча і в глибокому підпіллі, але все-таки в нашій історії присутні ідеї, елементи громадянського суспільства. Якщо в період репресій виникали громадські організації, у тому числі правозахисні, відбувалося духовне відродження українців, перші експерименти економічного характеру, то в умовах демократичної держави ідея громадянського суспільства повинна бути впроваджена якнайскоріше і якнайдієвіше.

Із набуттям Україною державного статусу та конституюванням принципів плюралізму через внесення змін та доповнень до конституції УРСР на межі 80-90-х pp. XX ст. було забезпечено умови для розширення політичної участі суспільства та вдосконалення самоорганізації у тому числі й у політичній сфері. Відбулася фактична легалізація політичного плюралізму і почали закладатися підвалини для створення нових партій однієї з важливіших ланок громадянського суспільства. Причому, згідно Г. Зеленько, різке падіння рівня життя призвело до того, що процес занепаду інститутів самоорганізації поза політичною сферою був обернено пропорційним самоорганізації за політичною ознакою (масової появи політичних партій і руйнуванням звичних неполітичних організацій) [8].

У 1991-1996 рр. було здійснено комплекс заходів щодо розвитку громадянського суспільства, утвердження ринкової економіки, демократизації громадсько-політичного життя. Закладено фундамент нового державного устрою на принципах розподілу влади, відбулося становлення та конституційне оформлення інститутів президентства, парламентаризму й виконавчої вертикалі влади, судової системи та системи місцевого самоврядування [9,с.67]. Низка законів була спрямована на вдосконалення системи державного управління та місцевих органів влади, розвиток і утвердження місцевого самоврядування. У цей період ухвалено й низку законів з питань соціального захисту та духовного розвитку громадян України: "Про об'єднання громадян", "Про зайнятість", "Про освіту", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про власність" тощо [ 10,с. З 8]. Вирішальним стало прийняття Конституції України, яка гарантувала пріоритет прав людини в усіх сферах суспільного буття, проголошувала свободу совісті, зібрань, об'єднань, ідеологічний та політичний плюралізм.

У ці часи більшість громадських організацій активно шукали свою місії та суспільні ніші, у науковому дискурсі відзначається започаткування концептуалізації громадянського суспільства, проте, цей етап не ознаменувався становленням активного громадянського суспільства, що орієнтоване на людину. Цей факт пояснюється кризовими процесами в економіці, суспільною пасивністю та апатією, маргіналізацією більшої частини індивідів, відчуження їх від місцевого, державного політичного управління й суспільних економічних ресурсів, невизначеністю пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Проте, можна виділити і позитивні зрушення у громадянській свідомості та активності. Саме на цьому етапі поступово сформувалися опозиційні політичні партії та блоки, найбільш потужні з яких (БЮТ, Наша Україна, СПУ), здобувши громадянську підтримку всупереч адміністративному ресурсу, змогли увійти до парламенту. Проте, вибори до Верховної Ради України в березні 2002 р. не привели до суттєвих змін на макрополітичному рівні. Як і раніше, актуальним питанням залишилися створення "пропрезидентської парламентської більшості", яка б забезпечила ефективну роботу парламенту, і формування "конструктивної опозиції", котра б не тільки критикувала владу, але й сама брала участь у виправленні її помилок. Одночасно з подальшою політизацією законодавчої та виконавчої влади спостерігалася певна деполітизація громадських рухів і організацій. Активно формуються громадські організації, які перебирають на себе ініціативу в розбудові громадянського суспільства [11,с.226]. На цьому етапі виникають альтернативні та опозиційні ЗМІ, відбуваються несанкціоновані акції протесту по відстоюванні прав, що організовуються громадськими, професійними, жіночими, студентськими рухами [ 12,с.24]. Крім цього роки, що передували закінченню цього етапу відзначилися певною соціоекономічною стабілізацією та зростанням, що дає змогу деяким дослідниками вести мову про виникнення в Україні середнього класу традиційно найактивнішої верстви громадянського суспільства. Потреба цього прошарку в розширенні політичних, інформаційних, культурних прав та свобод, блокування його спроб активніше впливати на економічне й політичне життя вилились у зростання протесного потенціалу українського соціуму. Означені фактори у фіналі спричинили феномен "Помаранчевої революції", яка, незважаючи на політичні наслідки та оцінки, визнається вітчизняними та зарубіжними дослідниками в якості періоду піднесення громадянської активності.

Новий етап в розбудові громадянського суспільства незалежної України розпочався з 2005 р. і ще не закінчився. Початок йому поклала парламентська реформа 2005 p., яка перетворила Україну в парламентсько-президентську республіку. Загальноукраїнські процеси цього періоду характеризуються політичною й економічною нестабільністю, протистоянням партій в парламенті, втягненням громадських й релігійних організацій у політичні та виборчі перегони [9,с.67].

Поряд з цим, згідно рейтингів незалежних міжнародних організацій, показники розвитку громадянського суспільства в Україні останніми роками значно поліпшилися та виглядають краще, ніж у інших пострадянських державах. Наприклад, за оцінкою авторитетного рейтингу міжнародної незалежної організації "Freedom House" Україна тривалий час за рівнем політичних прав і громадянських свобод отримувала оцінку лише "частково вільної" країни. Але у 2005-2009 pp. її рейтинг піднявся та утримувався на рівні оцінки "вільної" країни (єдиної на пострадянському просторі, окрім країн Балтії) [13].

Означені позитивні зміни підтверджуються і громадянами всередині країни. На питання "Чи можуть сьогодні в Україні люди вільно висловлювати свої політичні погляди?" у 2009 р. відповіли "Так" 65,1 % опитаних, тоді як у 2004 р. таких було лише 54,9 % [14,с.503]. Також, на цьому етапі відбулось переломлення суспільної довіри інституціям громадянського суспільства. Кількість тих, хто не довіряє громадським організаціям, протягом тривалого часу перевищувала кількість тих, хто їм довіряє. За даними моніторингу Інституту соціології НАНУ, негативний баланс довіри до громадських організацій фіксувався у сталому значенні середнього балу індексу довіри (за 5-ти бальною шкалою) 2,4 бала у 2004, 2005 та 2006 pp. І лише у 2008 р. ситуація змінилася вперше, кількість тих, хто довіряє громадським організаціям перевищила кількість тих, хто їм не довіряє. Середній бал індексу довіри до громадських організацій склав 2,6 бала [ 14,с.530]. Однак, цей показник все ще залишається досить низьким, що є несприятливою умовою для подальшого розвитку громадянського суспільства.

У межах іншого дослідження "Freedom House" "Nations in Transit" оцінка різних напрямів демократичного розвитку перехідних країн здійснюється за шкалою від 7 (найгірша) до 1 (найкраща) бала. За його даними, оцінка розвитку громадянського суспільства в Україні значно покращилася від 4,75 балів у 1998 р. до 3,00 балів у 2005 р. та 2,75 балів у 2006,2007,2008 та 2009 pp. поспіль. Саме за напрямом "Громадянське суспільство" Україна продемонструвала найбільший поступ та, відповідно, показала найкращий рейтинг [ 15]. Показово, також, що рейтинг розвитку громадянського суспільства "Nations in Transit" в Україні (2,75 балів) кращий, або значно кращий, ніж у інших пострадянських країнах (окрім країн Балтії) [15]. громадянський суспільство політичний плюралізм

Що стосується кількісного зростання, то за показниками реєстрації громадських об'єднань на сучасному етапі спостерігається позитивна динаміка цього процесу. За офіційними статистичними даними на кінець 2009 р. в Україні зареєстровано понад 130 000 недержавних об'єднань. З них громадських організацій 61 610 (у 2006 р. було 46682), профспілок та їх місцевих об'єднань 22678 (у 2006 р. 15639), благодійних організацій 11972, релігійних організацій -21 828 (у 2006 р. 9590) [16,с.7-9 ;17]. Інші це кредитні та споживчі спілки, політичні партії, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків та інші. Окрім того, до недержавного сектора можна віднести 9 439 підприємств об'єднань громадян [17].

Спостерігається також збільшення у середовищі громадянського суспільства питомої ваги членських організацій та зростання кількості їх членів. Позитивною динамікою відзначається зміцнення матеріально-технічної бази та інституційної спроможності активних громадських організацій. Згідно дослідженню Творчого центру "Каунтерпарт", загальний рівень інституційної спроможності українських неурядових організацій, що оцінювався за стратегічним менеджментом, системою керівництва, лідерством, стратегією залучення коштів, відповідністю фінансового менеджменту стандартам бухгалтерського обліку, людськими та матеріальними ресурсами, перевищив середній рівень (2,9 балів за п'ятибальною шкалою) [ 18,с. 10-11].

Суттєвим позитивним чинником, що має сприяти відкритості у діяльності організацій громадянського суспільства та інформування про неї громадян, стало відкриття Міністерством юстиції України у березні 2009 р. на своєму веб-сайті "Єдиного реєстру громадських формувань" адже його відкриття багато років вимагали представники інститутів громадянського суспільства. Він включає в себе "Реєстр політичних партій в Україні", "Реєстр громадських організацій", "Реєстр благодійних організацій", "Реєстр постійно діючих третейських судів", "Реєстр творчих спілок", "Реєстр торгово-промислових палат" та "Інформацію про місцеві громадські формування" [19].

Крім того, на сучасному етапі намітилися напрямки пошуку демократичного співробітництва між державною владою та громадянським сектором. 21 листопада 2007 р. Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства. Поява Концепції визначає спробу держави запровадити нову державну політику сприяння розвиткові громадянського суспільства в Україні. Концепція встановлює головні завдання цієї нової державної політики, визначає принципи і форми взаємодії органів виконавчої влади й організацій громадянського суспільства, а також напрями вдосконалення актів законодавства з питань діяльності ОГС. Громадським організаціям вдалося організувати плідну співпрацю з урядовою стороною, що дозволило врахувати переважну більшість пропозицій. В тому ж 2007 р. завдяки активним діям громадських організацій в програмі дій уряду появився розділ "Громадянське суспільство" [20,с.б]. На думку Д. Кольцової, це означає, що і держава, і громадянське суспільство шукають можливості співпраці й готові робити спільні кроки [21,с. 164]. І хоча ще зарано констатувати встановлення публічних партнерських відносин європейського зразка між українською владою та громадянським суспільством, ми можемо зазначити, що характер відносин зрушився від "суб'єкт-об'єктного" ставлення влади, до громадянських інституцій до "суб'єкт-суб'єктних взаємодій".

Отже, на думку експертів, на сучасному етапі "третій сектор" України перебуває на стадії консолідації та "укорінення" [20,с.7]. Тобто, можна стверджувати, що громадський сектор починає усвідомлювати себе як щось ціле зі спільними інтересами та спільним баченням. Починають формуватися спільні усвідомлені й консолідовані вимоги до влади щодо бажаної державної політики для розвитку громадянського суспільства.

Список використаних джерел

1. Колодій А.Ф. Проблеми і перспективи розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні / А.Ф. Колодій // Розвиток демократії в Україні : зб. мат. міжнар. наук. конф. (Київ, 29 верес. -1 жовт. 2000 р.). К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. С.513-551.

2. Цимбалістий Б. Тавро бездержавності!. Політична культура українців: [монограф.] / Б. Цимбалістий. K.: Либідь, 1994. 138 с.

3. Драгоманов М.П. Вибране / М.П. Драгоманов. К.: Либідь, 1991. 688 с.

4.Огородник І. В. Історія філософської думки в Україні: [курс лекцій: навч. посіб.] /1.В. Огородник, В.В. Огородник. K : Вища пік.: т-во "Знання", 1999. 543 с.

5. Кістяківський Б. Держава і особистість / Богдан Кістяківський // Вибране [ред. В.Ф. Жмир; упоряд. Л.П. Депенчук]. К.: Абрис, 1996. 296 с.

6. Гуренко-Вайцман М.М. Історичні традиції формування сучасного громадянського суспільства в Україні / М.М. Гуренко-Вайцман, Н.В. Філик // Кримський юридичний вісник. Сімферополь: Кримський юридичний інститут ОДУ. 2009. Випуск 1 (5). С,156-166.

7. Скрипник О. Соціальна, правова держава в Україні: [монограф]./ Скрипник О. K : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького HAH України, 2000. 600 с.

8. 3еленько Г. Політична участь і громадська самоорганізація в Україні: не втратити б шанс [Електронний ресурс] /Г. Зеленько // Розвиток демократії та демократична освіта: зб. мат. III міжнар. наук. конф. (Львів, 19-22 трав. 2005 p.) К: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. Режим доступу: http://www. democracy.kiev.ua/publication/collection_2005/ section_4/Zelenko.doc

9. Э.Рощина Л.О. Держава і церква в умовах формування громадянського суспільства в Україні / Л.О. Рощина // Наука. Релігія. Суспільство. 2009. № 3 С,64-69.

10. Войтенко Т.О. Громадянське суспільство в Україні: аналіз соціального конструювання / Войтенко Т.О., Гончарук О.С., Привалов Ю.О. К. : Стилос, 2002 -368 с.

11. Моргун В.А. Періодизація розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні / В.А. Моргун // Наука. Релігія. Суспільство. 2003. № 4. С. 23-229.

12. Третяк С. Профспілки як інститут громадянського суспільства / С. Третяк // Юридичний журнал Київ: Юстініан. 2006. № 9. С.24 28.

13. Freedom in the World 2009: Survey Release [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.freedomhouse.org/template.cfm?page=445

14. Українське суспільство 1992 2008. Соціологічний моніторинг / За ред. д. е. н. В. Ворони, д. соц. н. М. Шульги. К.: Ін-т. соціології HAH України, 2008 656 с.

15. Nations in Transit Ukraine (2009). [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http://www.freedomhouse.org/template.cfm?page=47&nit=472&year=2009

16. Громадські організації в Україні у 2008 році: Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України. За ред. О.Г. Осауленка;. Держкомстат України. К.: Консультант, 2008. 572 с.

17. Кількість суб'єктів ЄДРПОУ за галузями економіки та організаційно правовими формами господарювання станом на 1 грудня 2009 р. [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України. Офіц. сайт Державного комітету статистики України. Режим доступу: http://www. ukrstat.gov.ua / operativ / operativ2009/ edrpoy / edrpoyu /opfg/ks_za_ opfO 109.htm

18. Стан та динаміка розвитку неурядових організацій України. 2002- 2006 роки: [звіт за даними дослідження] / автори-упорядн. : JI. Паливода, О. Кікоть. К.: БФ "Творчий центр Каунтерпарт" ; "Макрос", 2006. 160 с.

19. Розвиток громадянського суспільства в Україні: відповідність стандартам ради Європи: (аналіт. записка) [Електронний ресурс] / уклад. Ю. Опалько. K.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2009. Режим доступу: http:// www.niss.gov.ua/Monitor/May2009/14.htm]

20. Лациба М. Державне регулювання та стан розвитку громадянського суспільства в Україні [Електронний ресурс] / М. Лациба // Пріоритети розвитку громадянського суспільства України [Лациба, О.Ю. Вінніков, M .М. Слюсаревський]. К.: УНЦПД, 2008. Режим доступу: http://www.udpr. kiev.ua / files /books /prioritiesCS2008.zip.

21. Кольцова Д.В. Розвиток громадянського суспільства України / Д.В. Кольцова // Економіка будівництва і міського господарства. 2009. № 3. Т. 5.-С,161-166.

Размещено на Allbest.ru