До питання про методи діяльності громадської дипломатії

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про методи діяльності громадської дипломатії

• актори громадської дипломатії не володіють зовнішнім суверенітетом і тому не можуть виступати носіями зовнішньополітичних ініціатив;

• діяльність таких акторів розглядається як додаткова, а не офіційно-легітимна дипломатична активність;

• громадська дипломатія скеровується відповідними державними установами, відповідальними за офіційне представництво держави у міжнародних організаціях.

Отже, в першу чергу, суттєвим обмеженням у діяльності учасників громадської дипломатії є відсутність зовнішнього суверенітету. Суперечливість становища акторів громадської дипломатії також пов'язана з невизначеністю їх статусу у системі міжнародного права. Зокрема, С. Подшибякін зауважує, що в даний час в міжнародному праві немає норм, які офіційно б визнали міжнародну правосуб'єктність міжнародних неурядових організацій, з іншого боку, відсутні норми, що заперечують здатність таких організацій бути суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин.

Хоча діяльність міжнародних неурядових організацій має об'єктивний вплив на позиції урядів держав, міжнародних організацій є складовою частиною міжнародних відносин, проте, і дотепер не сформувалося уніфікованого розуміння щодо місця й ролі неурядових організацій серед суб'єктів міжнародного права. Недержавна природа є основною перешкодою їх визнання як правовстановлюючих та правореалізуючих суб'єктів міжнародного права. Таке тлумачення обмежує коло суб'єктів міжнародного права утвореннями, що здатні створювати норми міжнародного права, але не враховує реальних тенденцій сучасності.

В той же час така ситуація не влаштовує учасників громадської дипломатії, зокрема міжнародні громадські організації, що у прагненні змінити своє становище вступають у боротьбу з іншими суб'єктами міжнародних відносин.

Як зауважує з цього приводу O Сорока, міжнародні неурядові організації, що являють собою, передусім, об'єднання приватних осіб, які не мають суверенітету, відіграють роль своєрідного світового громадянського суспільства. Цим пояснюється складність їхніх відносин з державами та міждержавними інституціями. їхня взаємодія це постійна боротьба, в якій міжнародні неурядові організації прагнуть обернути ресурси держав і міжнародних структур на користь загальнолюдських універсалій: захисту і розвитку індивідуальних прав і свобод, особистої безпеки, збереження довкілля, поліпшення соціальних умов і т.д.

Невизначеність та суперечливість положення акторів громадської дипломатії породжує наступну проблему, а саме відсутність повноцінної легітимності їхньої діяльності.

Як відзначає Т. Зонова, легітимність дій ряду неурядових організацій може бути поставлена під сумнів, бо в основі цих дій відсутня явно виражена воля електорату. Звичайно, міжнародні неурядові організації можуть приймати на озброєння стратегію прямої дії, долаючи тим самим умови угод, що мають зобов'язуючий характер для суверенних держав.

Проте саме тому їх діяльність часто потрапляє на протидію влади. У той же самий час міжнародні неурядові організації потребують контактів з урядами і міжурядовими організаціями як для здобуття політичної інформації, так і для додання більшої ваги своєму політичному курсу.

В таких умовах учасники громадської дипломатії мають працювати у тісній взаємодії з державними установами, що часто призводить до керування громадською дипломатією з боку урядових структур, які використовують її в якості інструменту для досягнення власних завдань.

Як зауважує О. Сорока, на відміну від різних держав, неурядові організації не можуть бути представлені на міжнародній арені як актори, котрі, як зазначав класик політичного реалізму Г. Моргентау, діють в сучасній світовій політиці в ім'я «інтересу, вираженого в термінах влади». Адже в рамках міжнародного публічного права неурядові організації не мають юридичного статусу, будучи інститутами, що підпорядковуються положенням міжнародного права, вони перебувають в залежності від законодавства держав, від їх режимів співробітництва та від міждержавних структур. Хоча однією з головних ознак неурядових організацій вважається їхня незалежність від державних структур та інтересів, значення цієї ознаки не можна абсолютизувати: як у внутрішній, так і в зовнішній політиці «теоретична чистота «цих організаційних утворень часто не витримує випробувань практикою їхнього функціонування.

Т. Кирєєва у взаєминах держави і неурядових організацій на сьогоднішній день бачить декілька проблемних зон: претензії неурядових організацій на роль глобальних акторів в системі міжнародних відносин, які по потужності можуть конкурувати з сучасними державами; спроби лідерів таких неурядових організацій стати значимими політичними фігурами, змагаючись з офіційними особами і інститутами політичної влади.

На думку І. Білорус, сучасні нетоядові організації використовуються урядами через обов'язкове співробітництво з міжурядовими організаціями, що перебувають під контролем держав. З іншого боку, THK все частіше використовують міжнародні неурядові організації як фактор лобіювання своїх інтересів перед СОТ. Наростає тенденція «зрощування» THK і міжнародних неурядових організацій через економічні інтереси. Поступово склалась картина специфічної та небезпечної, дискримінації окремих груп країн в COT. В цих умовах посилюється тенденція зростання впливу THK на неурядові організації.

Взаємна потреба один в одному урядів і неурядових організацій, на думку Т. Зонової, породжує складні і суперечливі взаємини. Найбільш радикально налагоджені представники цих організацій вважають, ніби, встановлюючи тісні зв'язки з урядовими структурами, неурядові організації наражаються на небезпеку втратити обличчя. Наприклад, коли було висунуто пропозицію створити в рамках OOH форум громадянського суспільства, то деякі представники неурядових організацій виступили із заявою, що громадянське суспільство, що спонсорується державними інститутами, перестає бути громадянським, а неурядові організації перетворюються на проурядові комітети.

Т. Медведева також звертає увагу на взаємну потреба один в одному урядів і акторів громадської дипломатії, що породжує складні і суперечливі взаємовідносини. З одного боку, громадська дипломатія володіє величезними потенційними можливостями, і уряди часто вдаються до її послуг, в цьому випадку відбувається їх успішна співпраця. З іншого боку, самостійна діяльність акторів громадської дипломатії іноді може стати серйозною проблемою для безпеки держави. Наприклад, коли її актори неурядові організації, формально проголосивши своєю метою досягнення суспільних благ, вступають на дорогу гострої конфронтації з державою, намагаються втручатися в політичні процеси, отримуючи при цьому фінансову підтримку зарубіжних фахівців, або є своєрідним прикриттям діяльності бізнес-структур, кримінальних елементів, незаконних формувань тощо.

О. Обрінська звертає увагу на те, що сучасні тенденції розвитку міжнародних відносин та організаційно-функціональна специфіка неурядових організацій розширюють межі діяльності неурядових організацій та зумовлюють можливість їх включення до зовнішньополітичного механізму не тільки як суб'єкта, але й як інструмента з метою збільшення ефективності реалізації національних зовнішньополітичних інтересів. Неурядові організації також відіграють особливу роль у реалізації концепції соціальної геополітики, яка витискає класичну геополітику і метою якої є здійснення впливу на населення зарубіжних країн шляхом впровадження своєї точки зору й переконанням переваги своєї системи. Іншим аспектом, що привертає увагу дослідників до неурядових організацій, є активна політизація їх діяльності. «Кольорові революції» 2003-2005 pp. у Грузії, Україні та Киргизії, їх обговорення та оцінка світовою громадськістю пов'язали діяльність іноземних та міжнародних неурядових організацій із політичними трансформаціями у деяких країнах пострадянського простору. Tаким чином, неурядові організації фактично виявилися включеними до світової політики як зовнішньополітичний інструмент.

Конкретним прикладом використання міжнародних неурядових організацій в якості інструменту зовнішньої політики є події 2004 р. в Україні, зокрема діяльність громадської кампанії «ПОРА». Як пише В. Кулик, вмонтованість «ПОРИ» в міжнародну мережеву громадську ініціативу, пов'язану зі всесвітнім рухом за демократію, давала можливість активістам цієї мережі отримувати широку підтримку на Заході, але разом з цим вона виконувала завдання в рамках інструменталістської концепції «обмеженого суверенітету». Іншими словами, «ПОРА» та інші громадянські кампанії діяли як агенти глобального громадянського суспільства, не лише в своїх інтересах, айв інтересах СІЛА. Пізніше мережі сприяння європейській та євроатлантичній інтеграції України виступили як локомотив у прийнятті рішень, що забезпечували прискорений рух до членства в НАТО. Використання подібного роду «передових груп» дає змогу міжнародним мережам громадських ініціатив брати участь у публічних дебатах під приводом турботи про суспільні інтереси українців. Ці «передові групи» впливають на суспільство й лобіюють вигідні іншим країнам зовнішньополітичні законопроекти.

В. Розумюк, досліджуючи феномен антиглобалізму, відзначає, що антиглобалістський рух став ареною міждержавного протистояння, адже спецслужби й урядові структури багатьох країн вже давно з успіхом використовують його у власних політичних і економічних інтересах. Сприйнявши і творчо переосмисливши радянський та американський досвід роботи з неурядовими організаціями, вони доволі результативно застосовують свій вплив на антиглобалістський рух і «обурену світову громадськість» для реалізації власних інтересів.

Іншим прикладом впливу громадської дипломатії на державну політику, який іноді може бути загрозою для національної безпеки, є діяльність таких акторів громадської дипломатії, як організації національних меншин та діаспор. Як відзначає А. Уткін, в розвинених країнах, перш за все в США, відбувається своєрідне дроблення зовнішньополітичної стратегії між елітою і суспільством. Так, американці польського походження доклали гігантські зусилля, щоб побачити Польщу в НАТО. Біженці з Куби формують антикастровську політику Вашингтона. Китайське лобі надає значний тиск на уряд в питаннях, що стосуються взаємин з КНР. Вірменська діаспора зайнята виробленням відповідної провірменської політики США. Взагалі, діаспори надають переконливі аргументи, аналітичні матеріали, висувають кандидатів для дипломатичних місій і навіть рекрутів в добровольчі сили. Діаспора надає величезну дію на американську політику відносно Греції і Туреччини, країн Закавказзі і Близького Сходу. Істотною була їх роль в дипломатичному визнанні Македонії, підтримці Хорватії, ухваленні рішення про введення санкцій проти Куби, санкцій відносно Південної Африки. Нащадки вихідців з Ірландії брали активну участь в розробку доріг вирішення конфлікту в Північній Ірландії. Інколи, як підкреслює А. Уткін, це йде врозріз із загальнонаціональними інтересами США.

І. Білорус загальною тенденцією сучасності вважає намагання світових, регіональних та національних організацій працювати безпосередньо через неурядові організації, оминаючи урядові адміністрації, у зв'язку з чим виникає питання щодо можливого негативного впливу іноземних неурядових організацій. Звідси виникає нагальна необхідність розробки міжнародно-правового інструмента, що регулює відповідальність міжнародних неурядових організацій та контролює прозорість їх дій. Кінцевою метою таких ініціатив має бути створення міжнародно-правового механізму регулювання діяльності міжнародних неурядових організацій, на підставі якого можна було б кваліфікувати і вирішувати можливі конфліктні ситуації, а також піддавати правовій оцінці адекватну або неадекватну етичну поведінку сучасних міжнародних неурядових організацій.

дипломатія мир громадський співпраця

Размещено на Allbest.ru