Консолідуюча роль політичної еліти у перехідному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Консолідуюча роль політичної еліти у перехідному суспільстві

Равлик І.О.

Ключовим суб'єктом формування консенсусу у суспільстві є політична еліта. Саме їй належить провідна роль у формуванні національної ідеї, визначенні суспільних інтересів, стратегії внутрішнього та зовнішнього розвитку держави. Політична еліта під час трансформації перебуває в ролі групового творця принципів переходу від однієї системи до іншої. Політична консолідація передбачає певну єдність на рівні політичної еліти та суспільства навколо цінностей та цілей розвитку (неприйнятними є суперечки щодо форми режиму, економічної системи тощо), а також спільно визнаних правил гри в межах політичної системи. Актуальність цієї теми зумовлена, насамперед, особливостями сучасного стану розвитку України, який в плані його соціокультурної специфіки характеризується інтенсивним руйнуванням старих форм суспільно-політичного життя та активними пошуками нових, зміною соціальних парадигм і прагненням адекватних моделей соціально-політичного устрою. Для Української держави чи не найголовнішою практичною проблемою є формування та функціонування професійної ефективно діючої політичної еліти.

У цьому контексті існує постійна потреба всебічного вивчення світових і вітчизняних теоретичних розробок з проблем формування політичної еліти, її місця та ролі в системі управління сучасним суспільством. Дослідження проблем розвитку та функціонування політичної еліти в теперішньому українському суспільстві беруть початок з дев'яностих років XX ст. За період незалежності України вітчизняні дослідники зробили спробу докорінного переосмислення проблем соціальних умов становлення та функціонування політичної еліти. В Росії та Україні проблемою консолідуючої ролі політичної еліти тією чи іншою мірою займаються Г. Ашин, О. Гаман-Голутвіна, І. Куколєв, М. Пірен, С. Вовканич, В. Полохало, В. Фесенко та ін.

Метою нашого дослідження є визначення місця та ролі політичної еліти у процесі консолідації суспільства яке перебуває на стадії трансформації.

В умовах перехідного суспільства, теоретично, політична еліта повинна виступати провідником реформ, генератором нових ідей та цінностей, своєрідною референтною групою для суспільства. За визначенням західних дослідників, еліта це меншість населення, яка приймає важливі у суспільстві рішення і керує більшістю (П. Шарон), здійснює найважливіші функції у суспільстві, має найбільшу вагу і вплив (С. Келер) [6, с. 348]. Демократичні концепції еліт (Р. Даль, Й. Шумпетер, X. Зіглер, Т. Дай, К. Манхейм) розглядають їх не лише як групу, здатну до управління, а й як силу, покликану оберігати та консолідувати суспільство, тобто еліта оголошується головним захисником демократичних цінностей [5, с. 166].

Значна кількість теоретиків модернізаційних і трансформаційних процесів відзначають виняткову роль політичної еліти в забезпеченні успішності демократичного переходу і процесу консолідації. Зокрема, Г.О'Доннел та Ф. Шміттер вважають, що в посткомуністичних країнах, еліта є головними акторами при здійсненні переходу до демократії [10, с. 44]; Л. Даймонд, Х. Лінц та С. Ліпсет також переконані, що відданість політичної еліти демократичним принципам сприяє стабільності демократії [9, с. 16]; представники елітистського підходу до аналізу перехідного періоду (Д. Хіглі, Р. Гантер, М. Бартон) беззаперечно підкреслюють, що еліта виступає в ролі основного елементу досягнення стабільності та життєздатності демократичного режиму, особливо, коли політична еліта досягає згоди щодо демократичності правил гри та сталості демократичних інститутів [11. с. 10].

Необхідність у соціально-політичних перетвореннях висуває значну кількість завдань перед усіма групами суспільства, успішність яких залежить від спільної роботи усіх його ланок. Проте в умовах перехідного періоду особлива відповідальність покладається саме на представників політичної еліти. Від того, наскільки ефективно і своєчасно вона відповідатиме на зовнішні і внутрішні виклики, значною мірою залежить успіх модернізаційних змін. Ці виклики виникають в усіх без винятку сферах суспільного життя, а брак адекватної відповіді на них може спричинити кризові явища, що загальмують увесь реформаційний процес, призведуть до його згортання [8, с. 66].

Однією з умов стабілізації політичної ситуації і посилення демократії є політично-психологічна атмосфера у суспільстві, у якій переважна більшість громадян поділяють думку про те, що курс, який здійснює правляча еліта, є найбільш оптимальним на даному етапі, забезпечує ефективний і поступальний характер суспільного розвитку. На стабілізацію суспільно-політичної ситуації суттєвий вплив здійснює й консолідуюча ідея, якщо така існує у суспільстві (яка зароджується тільки природнім шляхом). Досягнення консенсусу як політичної еліти, так і суспільства можливо лише шляхом урахування інтересів усіх головних суб'єктів політичного процесу [4. С. 66]

З отриманням незалежності ідеї демократії і ринку були доволі швидко дискредитовані в очах багатьох українців через різке погіршення рівня життя, яке відбувалось під гаслами їх запровадження. Але навіть в таких кризових умовах українська політична еліта не спромоглась запропонувати будь-якого успішного проекту національної ідеї. Це спричиняло поглиблення різноманітних розколів в суспільстві, не сприяло консолідації його сил на завданнях модернізації.

Очевидно, що будь-які масштабні перетворення істотно поглиблюють протиріччя в суспільстві. Загострення конфліктів у соціальній, політичній, етнічній площинах може призвести до різних деформацій у розвитку соціуму і держави, істотно загальмувати провадження реформ. Причинами посилення суперечностей в транзитних суспільствах є підвищення політизації мас, етнічна строкатість населення, швидке соціально-економічне розшарування суспільства тощо. Поглиблення матеріального розшарування характерне для всіх пострадянських суспільств. Основним завданням політичної еліти в цьому аспекті є пом'якшення негативних ефектів цього процесу, запровадження ефективної системи соціального захисту для найбідніших прошарків населення. Натомість політична еліта України орієнтується переважно на власні вузько корпоративні інтереси і не надає достатньої уваги питанням «соціальної ціни» перетворень. Це призводить до дискредитації ідей демократичних перетворень в очах значної частини народу, позбавлення реформ широкої масової підтримки та істотної кризи легітимності самої політичної еліт.

Соціальна неефективність сучасної української політичної еліти полягає не у відсутності знань і вмінь, а у тому, що вона не вважає за необхідне брати до уваги інтереси суспільства. Така потреба може диктуватися як моральними засадами політичної еліти, так і дієвими механізмами її політичної відповідальності та тиском громадянського суспільства. Два останні чинники для політичної еліти України поки що не є дієвими. А мораль сучасної вітчизняної еліти не включає таку чесноту як служіння суспільству [2, с. 32].

Політична еліта в стабільних суспільствах виступає зразком соціальної поведінки, на який орієнтуються неелітні групи. У демократичні державі еліта не тільки здійснює пряме управління державою та суспільними справами, але й опосередковано впливає на суспільство.

Проте, в населення України склався переважно негативний образ правлячої еліти, оскільки вона не здійснює всіх тих важливих соціальних функцій, які має виконувати у стабільному суспільстві референтної групи, взірця суспільної поведінки, морально-психологічного мобілізатора та провідника мас. На рівні української політичної еліти вже сформувалися чіткі стандарти політичної поведінки і культури, які зводять нанівець несміливі спроби окремих соціальних груп та індивідів привнести в політичний процес дійсно демократичні цінності та стандарти [7, с. 47].

Також вагому роль у демократичній державі відіграє формування результативної, корисної для суспільства політичної еліти. Соціально-політична результативність діяльності еліти визначається багатьма факторами: вмінням розробляти і проводити оптимальний політичний курс з метою поступового реформування суспільства; представництвом інтересів суспільства, а не окремих кланів, на загальнодержавному рівні; здатністю досягати політичного консенсусу. Так, соціально-політичну результативність політичної еліти можна оцінювати з погляду на те, як їй вдається дотримуватися принципів рівномірної політичній участі різних груп суспільства й запобігати загостренню соціальних чи ідеологічних розбіжностей громадян; дотримуватися запропонованих нею правил гри, створювати прецеденти правового виходу з ситуацій пов'язаних з їх порушенням, повсякчас підтримувати ідеали та цінності, що здатні консолідувати суспільство [4, с. 68].

Умовою підвищення ролі політичної еліти у процесі консолідації суспільства є ріст її моральної та правової відповідальності перед суспільством за свою діяльність. Тоді як, українська політична еліта не демонструє здатність концентрувати в собі політичну і соціальну відповідальність, уміння підтримувати двосторонній зв'язок з більшою частиною суспільства. Так, правляча еліта України, з метою забезпечення себе масовою підтримкою на виборах, віддає перевагу методам інтеграції суспільства, які ґрунтуються на основі провокації протиборства з зовнішніми або внутрішніми ворогами, замість того, щоб об'єднувати громадян навколо позитивного соціально-економічного і політичного будівництва. Така тактика, в результаті, призвела до зростання недовіри до політичної еліти з боку українського суспільства, рівень якої досяг найнижчої позначки за дев'ятнадцять років незалежності нашої держави

Безсумнівно, українська політична еліта відіграє значну роль соціально-політичних процесах, що зумовлено і специфікою пострадянського перехідного періоду, коли громадянське суспільство, що могло б стати повноцінним партнером держави у справі реалізації перетворень, перебуває лише на стадії формування, і ментальністю населення, яке звикло до пасивної позиції у питаннях життя держави, і тривалими традиціями ініціювання та запровадження реформ «згори», характерними для СРСР. Втім, за таких умов політична еліта України, не відчуваючи контролю і стимулювання до реформ з боку суспільства, віддає перевагу суто формальним перетворенням, а не реальним системним змінам.

Тому, можна дійти висновку, що результативність політичної еліти у процесі консолідації українського суспільства знаходиться на надзвичайно низькому рівні, що не дає їй право претендувати на суспільне визнання, тобто на статусну легітимність. Тоді як тільки демократична еліта, яка пройшла складний і довготривалий процес формування еліти, здатна консолідувати суспільство, взаємодіяти зі всіма його прошарками задля його ж блага. В Україні існування глибоких суперечностей між різними сегментами політичної еліти і постійна боротьба між ними стали на заваді консолідації політичного класу і перетворення його на відповідального суб'єкта модернізаційних змін. Крім того, можна констатувати, що вітчизняна політична еліта, яка сформувалась у добу незалежності, не стала виразником інтересів більшості прошарків суспільства, що також перешкоджає її ефективній діяльності.

Список використаних джерел

політичний еліта демократичний

1. Зеленько Г.І. Коаліція чи пактування: моделі взаємодії політичних еліт на пострадянському просторі // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. K.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса, 2006. Т. 2. С. 253 266.

2. Консолідація суспільства і відповідальність еліти в умовах виборчого процесу 2006 р. в Україні / За ред. Мітряєвої С. Ужгород: Ліра, 2006. 100 с.

3. Новакова О. Політична еліта України: проблема демократичної консолідації //Політичний менеджмент. Спецвипуск, 09.2007. С. 126-131.

4. Наумкіна С.М., Чемекова С.В. Політична еліта як вирішальна сила соціальних перетворень / С.М. Наумкіна, С.В. Чемекова // Актуальні проблеми політики. 36. наукових праць. Вип. 9. Одеса: Юридична література, 2000. С. 165-169.

5. Опексенко О. Політична еліта і демократія: дилема поєднання / О. Олексенко // Вісн. Черкаського ун-ту. Політологія та культурологія. 2008. № 5. С. 166-168.

6. Побочий, І. Складові ефективності політичної еліти демократичного суспільства / І. Побочий // Політологічний вісн.: зб. наук, праць. K.: «ІНТАС», 2009. Вип. 40. 512 с.

7. Полохало В. Струкгурування політичних еліт в процесі виборчих кампаній в Україні і Росії / В. Полохало // Політична думка. 1999. № 3. C. 43 47.47.

8. Сидоренко М. Роль політичних еліт України і Росії в модернізацій них процесах початку 1990-х років / М. Сидоренко // Політичний менеджмент. Спецвипуск. -2006 -С. 162-171.

9. Diamond L., Linz J., Lipset S., Eds. Politics in Developing Countries: Comparing Experiences with Democracy, 2nd ed. / Larry Diamond, Juan J. Linz, Seymour Martin Lipset / Boulder, Colorado: Lyime Rieims Publishers, 1990. 286 p.

10. O'Donnell G., Sclmiitter Ph. Transition from Autoritarian Rule. Tentative Conclusions about Uncertain Democracies / Guillenno O'Donnell, Philippe Sclunitter Baltimore: The Jolms Hopkins University Press, 1986. 356 p.

11. Higley J., Guntlier R. (eds.) Elites and Democratic Consolidation in LatinAnierica and Southern Europe / Jolm Higley, Richard Gimther / Cambridge University Press, 1992. 354 p.

Размещено на Allbest.ru