Етичні засади політики та перспективи розвитку політичної етики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етичні засади політики та перспективи розвитку політичної етики

Вагіна О.M.

Однією з характерних особливостей життя сучасного суспільства є його політизація: посилення впливу політики на інші сфери життя, надання політичного звучання більш-менш значним питанням громадського життя; підвищення ролі держави в житті суспільства. Саме політичний чинник визначає сутність і характер культурних перетворень і реформ в економічній сфері, розвиток етнонаціональних і міжнародних відносин. Підтвердженням цьому є державотворчі процеси в Україні, що мають на меті розбудову демократичного, правового, соціально орієнтованого політичного ладу. He менш вагомою є роль політики у формуванні громадянського суспільства. Втім, значення політичного чинника далеко не вичерпується згаданими функціями, бо сучасна політика є не лише засобом здобуття, утримання та використання державної влади. Вже за своїм визначенням політика і політологія, що її вивчає, пронизані моральноетичними засадами, що обумовлює необхідність врахування морального виміру політики.

Політика в її сучасному розумінні може і повинна бути вагомим чинником забезпечення спільного блага суспільства, інструментом етизації й гуманізації суспільного життя. Метою даної статті є визначення перспектив розвитку політичної етики. Для цього нам необхідно вирішити наступні завдання: визначити сутність та головні принципи політичної етики, охарактеризувати сучасні тенденції її розвитку, визначити сутність сучасного гуманістичного розуміння призначення політики.

Політична сфера, як і суспільне життя в цілому, регулюється різними видами норм, які можна умовно розділити на юридичні та неюридичні. Правові норми регулювання політичної діяльності чітко визначені в конституції, законах про вибори, парламент, уряд, органи місцевого самоврядування, статус народного депутата тощо. З огляду на мету даної роботи особливого розгляду потребує специфічний вплив неюридичних регуляторів політичної діяльності, до яких, зокрема, відноситься і мораль.

Якщо порівняти між собою основні категорії політики (влада, держава, управління, партія, вибори тощо) й етики (добро, зло, совість, гідність, справедливість, обов'язок тощо), то навіть з першого погляду зрозуміло, що ми маємо справу з принципово різними суспільними регуляторами поведінки людей. На відміну від політики, мораль існувала на кожному ступені розвитку суспільства, її норми поширювалися на всі відносини між людьми, в тому числі на ті, що не регулювалися державою і породженим нею правом [ 1,с. 186]. Мораль має загальнолюдську спрямованість, її підвалини складають елементарні, прості норми людського спілкування і поведінки.

Зрозуміло, що етика не може не включати до свого предмета моральні аспекти політичної поведінки і політичної взаємодії, водночас не менш очевидним є прагнення політики поставити під свій контроль сферу моралі, зробити її інструментом реалізації політичних інтересів. З огляду на це виникає потреба введення в політологічний обіг терміна "політична етика". Взагалі під етикою ми розуміємо науку, що вивчає моральні відносини і моральну свідомість. Термін "політична етика" об'єднує в собі моральні цінності й норми, що безпосередньо стосуються політичних інститутів, відносин, політичної діяльності та світоглядних параметрів суспільства. Політична етика, по суті, є певною неюридичною, проте нормативною основою політичної діяльності.

Як вважає російська дослідниця М.А. Широкова, політична етика це морально-політична філософія, що межує з філософією моралі, філософією історії, філософією й історією політики, соціологією, теорією держави і права, соціальною психологією й іншими дисциплінами [2,с.201]. Це порівняно молода наука, яка піднімає важливі полемічні питання, від яких залежить і доля суспільства в цілому, і життя кожної окремої людини. Політична етика вивчає вплив на політику моральних принципів, норм і уявлень людей, вона торкається таких фундаментальних суспільних проблем, як права людини і громадянина, справедливий соціальний устрій суспільства загалом і держави зокрема, раціональне співвідношення свободи, рівності й справедливості, проблеми справедливості у відносинах між державами тощо.

Політична етика як наука включає до свого предмету моральні цінності та норми, що стосуються сфери політики, етичні аспекти політичних дій і рішень. У широкому розумінні етична проблематика політики охоплює питання відносин між суспільством і особистістю, між соціальними групами й суспільними рухами, між окремими громадянами щодо відстоювання власних політичних поглядів тощо. Разом з цим існує політична етика у вузькому розумінні. Власне кажучи, це прикладна, професійна етика, яка стосується, наприклад, парламентської поведінки, виборчої боротьби. Саме політична етика у вузькому розумінні примушує державних діячів та політиків співвідносити свої вчинки не тільки з положеннями чинного законодавства, а й з моральними принципами і нормами.

Отже, політична етика - це суміжна наукова галузь на перетинанні загальної етики і політології, яка досліджує моральні засади політики і влади (у широкому розумінні) та професійну етику суб'єктів політичної діяльності (у вузькому розумінні). Оскільки політична етика одна із галузей загальної етики, то і предмет політичної етики є складовою предмету етики як науки. Предметом етики є мораль, тому предметом політичної етики доцільно вважати політичну мораль, а точніше взаємодію політики й моралі. Тобто, предмет політичної етики виникає на перетинанні політики і моралі як двох сфер суспільної свідомості. У цьому контексті цілком вірним є зауваження В.О. Корнієнко: "Щоб зрозуміти етику політичної діяльності, слід брати до уваги не її окремі, суто моральні чи суто політичні мотиви, а ті інтегральні ціннісні установки, які виникають внаслідок тісної взаємодії політичного і морального чинників" [3,с.351].

Політична етика як молода наука являє собою відкриту систему положень, поглядів, концепцій, але водночас вона має низку сталих, незмінних головних принципів. Серед них слід виділити гуманістичну орієнтованість політичної діяльності (тобто орієнтацію на такі цінності, як права людини, свобода, добробут людей); визнання значущості й пріоритету моральних чинників у політиці; обов'язкове врахування моральних наслідків політичних рішень; відмову від монологічного стилю спілкування на користь діалогічного та полілогічного, які ведуть до розв'язання соціальних конфліктів; орієнтацію на своєчасне виявлення конфліктних ситуацій, з'ясування політичних і моральних мотивів дії конфронтуючих сторін, їхнього бажання, здатності, готовності до укладання угоди, керуючись правилом: з будь-якого конфлікту слід виходити гідно.

Метою сукупної дії всіх різноманітних політик (економічної, соціальної, національної, демографічної, екологічної, культурно-освітньої тощо) є створення умов для самореалізації особистості, забезпечення гідного людини існування від раннього до похилого віку. Саме в цьому, на думку багатьох дослідників, полягає людиновимірний зміст сучасної політики, який має замінити традиційне уявлення про політику виключно як сферу управління державними справами.

Якщо розглядати політику в сучасному етичному вимірі, то її можна визначити як діяльність, спрямовану на забезпечення спільного блага суспільства. На думку німецького вченого Бернарда Сутора, політику слід "розуміти і практикувати як загальне, комунікативне й одночасно сполучне врегулювання, що стосується всіх питань. Вона повинна являти собою постійний пошук компромісів у конкуренції інтересів" з метою збалансування потенціалів влади за допомогою угод, законів, інститутів [4,с.42]. Під політичною етикою Б. Сутор розуміє "методичне пророблення взаємин політики й моралі, глибоке осмислення принципів і норм політичних порядків і дій" [4,с.62].

Отже, сучасна політика має бути моральною, доброчинною в усіх її проявах. Цивілізоване суспільство визнає моральні норми й цінності за визначальні регулятори й орієнтири суспільного життя. І тому забезпечення цього правовими законодавчими засобами важливе завдання політики. Таке розуміння призначення політики є вкрай актуальним на початку третього тисячоліття з огляду на надзвичайну гостроту і складність глобальних проблем, з якими людство стикнулось вперше. Це проблеми виживання, збереження життя на Землі, безпеки, трансформації розвитку. До загальнопланетарних проблем дослідники сьогодні відносять проблеми вичерпання енергоресурсів, невідновність таких з них, як нафта, газ, вугілля; забруднення викидами виробництва навколишнього середовища, атмосфери та космосу; знищення біосфери, запустіння і деградацію ґрунтів; виснаження водних ресурсів (зникнення тисяч річок, знищення озер та морів); зростання населення Землі (за даними U. S. Census Bureau, на 1 січня 2011 р. населення планети складало 6 890 646 738 осіб [5], за прогнозами, до 2050 р. воно збільшиться до 9,2 мільярдів); кризу моралі.

моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації є чи не найголовнішими у цьому переліку, бо подальший розвиток культури, поступ людства неможливий без урахування глобальних проблем розвитку моральності як окремої людини, так і людства в цілому, носіїв і творців культури і моральних цінностей, масовий голод в багатьох країнах, гострі міжнаціональні конфлікти, вибухи міжнародних терористичних акцій, екологічні катастрофи, нескінченні війни й кровопролиття на початку XXI ст. породжують сумнів у самій можливості подальшого існування людства взагалі, напруженість у конфлікті "техносфера біосфера" посилюється і стимулюється конфліктом у системі "людина мораль". Ось чому привнесення моральних орієнтирів у політику необхідно сприймати як питання продовження існування і перспектив розвитку людства.

Дійсність багатьох навіть високорозвинених країн світу красномовно свідчить про те, якого поширення у суспільстві набули антигуманні сили - жорстокість, насильство, корупція, агресивність. У взаємодії з іншими загрозами глобального масштабу вони дають підставу твердити, що головною турботою людства на початку XXI ст. стало забезпечення виживання, збереження життя на Землі [6,с.245].

На сьогоднішній день ми спостерігаємо величезний відрив практичних дій у політичній сфері від усталених моральних критеріїв. Tому багато говорять, і як правило справедливо, про розбіжність таких регуляторів суспільного життя, як політика і мораль. Але зростання розриву між політикою і мораллю, посилення конфронтації між ними несе пряму загрозу для існування всього соціального цілого. Ось чому з метою подолання наявної кризи людство повинно усвідомити небезпеку відриву політики від моралі. політика етика етносоціальний гуманістичний

Сьогодні постає питання саме морального аспекту: чи для того людина виділилась з природи, щоб, озброївшись мисленням і мовою, свідомістю, засобами комунікації, а сьогодні й сучасними інформаційними системами, стати жорстоким споживачем природи? Споживацькі інтереси протягом тисячоліть закріпили у свідомості людської особистості, в її моралі агресивну домінанту, яка успадковується за принципом соціального імпринтингу. Це стає основою поведінки, а отже й етики, як по відношенню до себе, так і щодо близьких, всього людства і природи.

Сучасна "стратегія виживання" передбачає як свою найважливішу складову нову "глобальну політику" і "загальнолюдську етику", які ґрунтуються на визнанні права людини на гідне життя як головний імператив цивілізації. Згідно із ст. 2 Конвенції про захист прав і гідності людини, ініційованої Радою Європи (4 квітня 1997 p.), "інтереси та благополуччя окремої людини превалюють над виключними інтересами усього суспільства..." [7]. Найвищою моральною цінністю сучасності є безпека людини (фізична, економічна, політична, правова). Фізична безпека гарантує життя кожній людині, державі, планеті в цілому. Економічна безпека є гарантією добробуту кожного і життя на планеті. Політична безпека гарантує свободу і незалежність людині, державі, планеті у Всесвіті. Правова безпека гарантує життя за законами, справедливість, рівність усіх. Але система безпеки й розвитку людини починає гальмувати, вона не спрацьовує, коли товаром стають моральні принципи.

Дійсність унікальна й неповторна, і моральні нормативи й цінності підпорядковуються їй і формуються у процесі її реалізації й динаміки. І самі моральні принципи людини є фактором творення дійсності. Мотиви, почуття, переконання спонукають людину до відповідальних вчинків і осмислених дій, що є дуже важливим в умовах глобальної взаємної залежності.

Суспільна практика водночас озброює людей і досвідом розв'язання цілої низки соціально-економічних, політичних, духовних проблем, подолання руйнівної дії кризових обставин. Тому важливим обов'язком і призначенням сучасної політики є активне використання цього досвіду, приборкання дії антигуманних сил, створення умов для гідного людського існування. Спроба знайти рівновагу між мораллю й організацією суспільства, або, інакше кажучи, рівновагу між етикою й політикою - одна з найстаріших людських амбіцій. Хаммурапі, Конфуцій, Сократ, Аристотель були одними з перших видатних особистостей, які здійснили цю спробу. Надмірний рівень жорстокості, досягнутий у XX ст., створив враження, що етична політика залишається нездійсненною мрією людства.

Але все ж таки, незважаючи на суперництво наддержав та кровожерливість сучасних війн, демократія продовжує поширюватися в світі. Справді, за останні півстоліття Африка позбулася понад половини своїх деспотів, а латиноамериканці викоренили всі військові й цивільні диктатури на своєму континенті. Порівняно з іншими політичними режимами, відомими людству, демократія яскравіше втілює духовний прогрес, бо, по-перше, вона ґрунтується на повазі прав людини, по-друге, загальне виборче право, наявне у принципах сучасної демократії, забороняє пригноблення та зневагу меншин.

Демократизація в країнах Заходу стала, як вважає В.О. Корнієнко, наслідком не тільки їхнього економічного і технологічного розвитку, а й водночас результатом складного етичного процесу, який пройшов через глибоку кризу традиційної ціннісної свідомості [3,с.352]. Історичний досвід свідчить: суспільства, які не впоралися з етичним завданням прийняття нових і подолання віджилих норм, опинилися в XX ст. в лещатах тоталітаризму, де політична етика зазнала глибоких деформацій, вироджуючись у політичну ідеологію, наприклад, марксизм або націонал-соціалізм.

Звісно, процес переходу до ще більшої демократизації та етики в міжнародних відносинах залишається надзвичайно повільним. І все ж ознаки прогресу на початку XXI ст. очевидні: розширення прав жінок у Марокко й Алжирі, демократизація виборчого процесу в Індонезії, законодавчі зміни з метою збільшення та затвердження прав і свобод людини у Туреччині, намагання Африканського союзу взяти під свій контроль конфлікти на континенті, забезпечити дотримання прав людини та боротися з бідністю тощо [8].

В умовах демократичного суспільства громадяни, здавалося б, вправі вимагати звіту від політиків, застосовуючи до їх роботи моральні критерії. Більш того, на нашу думку, домінуюча роль моралі в політиці повинна зрости, бо, по-перше, багаторазово збільшилася "ціна" політичних рішень з огляду на їхній вплив на долі людей; по-друге, демократизація політичного життя різко підвищує залежність політиків від суспільної думки, отже, вони повинні піклуватися, принаймні, про свій імідж; по-третє, набагато більшою стала інформованість суспільства про різні аспекти прийняття політичних рішень.

Таким чином, початок XXI ст. цілком міг принести швидше, ніж будь-коли раніше, глобальне вдосконалення політичної етики. Але щоб такий курс по-справжньому закріпився, держави повинні почати пояснювати свої найжорсткіші дії, які ведуть до неминучої недовіри між країнами та роблять необхідним посилення безпеки. Щоб демократія продовжила свій марш етичного прогресу, держави повинні досягти більшого ступеня суспільної довіри та схвалення власних дій з боку світового співтовариства.

Сьогодні теоретики політики пропонують інноваційні підходи до вирішення проблем взаємодії політики й моралі, бо сучасний політик має враховувати нові реальності суспільного життя, незвичні проблеми, що потребують для свого вирішення нового концептуального мислення; володіти всім арсеналом політичних технологій; бути здатним гнучко й оперативно використовувати цей арсенал в практичній діяльності. Серед новітніх теоретичних розробок слід згадати положення про "реальний прагматизм" американських соціологів Д. Белла і Ф. Франкена, спробу поєднання герменевтики, етики і політики французького філософа П. Рікьора, ідеї плюралізму і толерантності як методів етико-політичної практики німецького філософа О. Хеффе та ін. Згідно з теорією "легітимної держави" італійського політолога X. Карраседо, моральні корективи відіграють вирішальну роль у політичній діяльності. Ще більш категоричний вигляд має популярна в наш час теорія "справедливої держави" американського філософа Дж. Роулза: етичні вимоги, які передують політичному життю, на його думку, мають абсолютний характер, їхня природа космоонтологічна. Слід зазначити й те, що останнім часом серед аргументів на користь моральної мотивації політики значне місце належить релігійним вченням, зокрема, представників християнського богослов'я, діячів церкви Р. Нібура, Б. Сутора та ін.

Розгляд історично сформованих поглядів на сутність і проблематику політичної етики слід продовжити характеристикою тенденцій і перспектив, що є не менш значимими для розвитку політичної етики. Tак, багато дослідників, політиків і представників громадськості постійно говорять про необхідність підвищення ефективності діяльності держави, про деформацію культурних цінностей, руйнування традицій і сформованих інститутів. Якщо аналізувати ці процеси, використовуючи традиційний підхід і сформовану теоретичну модель, є певна загроза потрапити в дилему, яка, однак, не дасть можливості зробити об'єктивні висновки з цих питань, тобто так чи інакше все може звестися до пошуку якогось "винуватця". Держава в цій ситуації буде виступати за зміцнення порядку й законності, а суспільство буде вимагати розширення кола прав і свобод та більшої відкритості. Aлe при цьому треба розуміти, що ці наслідки частково є відображенням недоліків тієї прийнятої теоретичної моделі, в якій усі процеси, пов'язані з розвитком політичної етики, виглядають трохи спрощено. Звичайно, жоден дослідник не стане применшувати значимості дії суспільних і державних сил для розвитку політики й моралі, але для більш цілісного розуміння процесу розвитку політичної етики і визначення основних тенденцій її розвитку необхідно враховувати різні події і процеси, що відбуваються в політиці й моралі.

Наприклад, у багатьох дослідженнях з питань політичної етики має місце істотна недооцінка процесів глобалізації і переоцінка ролі держави й суспільної моралі. Як зазначає російський дослідник Д.О. Шишкін, жодна теоретична модель просто не здатна охопити всі тенденції розвитку політичної етики в силу обмеженості предмета, що говорить, насамперед, про необхідність розширення кола питань, які необхідно піддати аналізу з метою більш повного дослідження проблем розвитку політичної етики [9,с. 172]. А це безпосередньо пов'язано з розгортанням нових практично-орієнтованих міждисциплінарних досліджень із зазначеної проблематики.

З метою визначення перспективних напрямків подальших досліджень зазначені вище питання, очевидно, необхідно зробити темою серйозної наукової дискусії, яку можна було б розгорнути із наступних напрямків: 1) удосконалення теоретичних підходів, орієнтованих на практичну політичну діяльність і здатних описувати тенденції розвитку політики й моралі на сучасному етапі; 2) відновлення культурного потенціалу, ціннісних орієнтацій українського суспільства, відродження державності й суспільної моралі через усвідомлену політичну діяльність; 3) розвиток політичної освіти, формування правил "морального кодексу політика" і створення сучасної системи підготовки молодих політиків.

Отже, у філософській і політичній науці дедалі чіткіше вимальовується і все більшої гостроти набуває морально-етична проблематика політики. Через призму етики в сучасному світі оцінюють мету й методи функціонування влади, державних інститутів, визначають критерії професійної діяльності політиків і державних службовців. Етичні начала знаходяться в тісному взаємозв'язку з політикою, безпосередньо впливають на характер суспільного розвитку, тому саме їх можна вважати своєрідним індикатором політичної ситуації в суспільстві. Політична етика стає важливим елементом політичної культури, бо створює механізм суспільної довіри, перешкоджає виникненню протиріч, спроможних руйнувати систему зсередини.

Тому загальнолюдською потребою, актуальним завданням людської цивілізації на початку XXI ст. є необхідність здійснення узгодженої "людиновимірної", гуманістичної, морально відповідальної політики.

Список використаних джерел

1. Політична філософія: Підручник / Є.М.Суліма, М.А. Шепелев, В.В. Кривошеїн, В.Ю. Полянська / За ред. Є.М.Суліми. K.: Знання, 2006. 799 с.

2. Широкова М.А. Политическая этика как наука и учебная дисциплина: многообразие подходов // Известия АГУ. Барнаул: Изд-во АГУ, 2008. № 4/1.-С,201-206.

3. Політологія: Підручник / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. К.: Видавничий центр "Академія", 2006. 568 с.

4. Сутор Б. Малая политическая этика // Политическая и экономическая этика. М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. С,29-176.

5. Intemational Programs [Електронний ресурс] / U.S. Census Bureau. Режим доступу: http://www.census.gov/ipc/www/popclockwoiid.html

6. Філософія політики: Підручник / Авт.-упор.: В.П. Андрущенко (кер.) та ін. K.: Знання України, 2003. 400 с.

7. Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину від 04.04.1997 р.

[Електронний ресурс] // Збірка договорів Ради Європи. K.: Парламентське видавництво, 2000. Ст.164. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws / main.cgi?nreg=994_334.

8. Рокар М. Про політичну етику // День. 6 серпня 2004 р.

9. Шишкин Д.А. Современные тенденции развития политической этики // Вестник Костромского государственного университета им. Н. А.Некрасова. Серия: Философия. Вып. 3. Кострома, 2009. С.170-174.

Размещено на Allbest.ru