Застосування досвіду реалізації тендерної політики країн розвиненої демократії в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

тендерний рівність суспільство

Застосування досвіду реалізації тендерної політики країн розвиненої демократії в Україні

Бабюк Ю.О.

Тендерна політика є складовою діяльності будь-якої сучасної демократичної держави. Саме гендерна рівність обох статей в державі дає змогу раціонально реалізувати можливості кожного громадянина заради соціального, економічного, політичного добробуту нації. Для розгляду процесу формування та реалізації державної тендерної політики в Україні досить цікавим і корисним є, на наш погляд, досвід таких країн, як Швеції, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Нідерландів, Литви. Саме на теренах цих держав накопичений найбільш позитивний досвід реалізації комплексного гендерного підходу.

Проблеми запровадження тендерної рівності постали в країнах Європи з особливою гостротою у XX столітті. З цього ж часу починається активна наукова розробка даної проблематики. Так, серед західних учених соціокультурні детермінанти гендеру, вплив гендеру на управлінську діяльність, формування тендерної політики та стереотипів вивчають Д. Бест, Дж. Вільямс, К. Джеклін, А. Ерхард, Е. Маккобі, Дж. Мані, М. Мід, К. Пейтмен, Дж. Роузнер, С. Салманніемі, М. Шенлі, Л. Шраг та ін. В Україні дана проблематика актуалізовалася зі здобуттям незалежності і на сьогодні є однією із найбільш актуальних та досліджуваних. У вітчизняній політології аналізують механізми формування тендерної політики, досліджують правові засади щодо участі жінок в політиці та суспільному житті М. Богачевська-Хомяк, О. Білкова, Н. Грицяк, Г. Даудова, І. Жеребкіна, Л. Кобелянська, Т. Кремешна, С. Осауленко, А. Пашко, Л. Смоляр, С. Станік, О. Ярош.

Але не дивлячись на значну кількість публікацій з даної проблематики, недостатньо висвітленими залишається дослідження процесу формування та реалізації державної тендерної політики України, механізми запровадження позитивного досвіду інших держав, і саме це зумовлює мету даної статті вивчити досвід країн розвиненої демократії щодо реалізації тендерної політики, розкрити основні механізми запровадження тендерної рівності на прикладі Швеції, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Нідерландів, Литви.

Швецію визначають як одну з небагатьох країн, що максимально наблизилася до вирішення тендерного питання. В цій країні жінки та чоловіки рівномірно представлені в будь-якій сфері науки, мистецтва, промисловості.

Саме в Швеції зафіксовано найвищий рівень жіночої зайнятості 79 %. Головне положення шведської тендерної політики базується на формуванні сучасного суспільства, в якому чоловіки та жінки мають однакові (рівні) права, можливості, обов'язки [1]. Для реалізації цієї мети в державі створена низка спеціальних структур, які вирішують питання рівноправ'я на державному рівні, а саме:

Міністр з питань інтеграції та рівноправ'я статей. До основних обов'язків чиновника відноситься контроль всієї роботи уряду Швеції в галузі тендерної політики. Кожний міністр несе відповідальність за дотримання принципів рівноправ'я в міжвідомчій області.

Відділ з питань рівноправ'я статей. Підкоряється безпосередньо міністрові з питань інтеграції та рівноправ'я. Основні повноваження відділу координування тендерної політики уряду, розробка теоретичної бази, організація певних заходів і проектів.

Спеціальний експерт з питань рівноправ'я статей. Здійснює територіальний контроль за реалізацією державної тендерної програми. Працює в штаті всіх губернських правлінь Швеції.

Комітет з питань рівноправ'я статей. Фіскальний орган, що здійснює контроль за дотриманням принципів рівноправ'я шведськими підприємствами і організаціями і що має право штрафувати працедавців, які не виконують розпорядження уряду.

Парламентський Уповноважений (Омбудсмен) з питань рівноправ'я статей. Особливий наглядовий орган, що контролює дотримання шведського законодавства про рівноправ'я статей. Інститут Омбудсмена з питань рівноправ'я статей з'явився в Швеції в 1980 році. Фактично, Омбудсмен стежить за дотриманням і виконанням п'яти шведських законів: Закону про рівноправ'я чоловіків і жінок (регулює принципи рівноправ'я у сфері трудових стосунків). Закону про рівне відношення до студентів ВНЗ (регулює принципи рівноправ'я у сфері вищої освіти). Закону про заборону дискримінації й іншого образливого поводження з дітьми та учнями (регулює принципи рівноправ'я у сфері початкової, середньої і середньо-спеціальної освіти). Закону про заборону дискримінації (при забороні дискримінації за статевою ознакою). Закону про відпустку за доглядом за дитиною [1].

Характерною рисою Швеції виявляється ведення коректної тендерної статистики. Формування всіх шведських статистичних даних здійснюється окремо для кожної статі. Під принципом кількісної рівноправності мається на увазі однакове представництво чоловіків і жінок в усіх сферах життя.

У Фінляндії розробка питань тендерної рівності має давнє коріння. Положення про тендерну рівність внесене до Конституції (1999 р.) і прописане в «Законі про рівність між жінками і чоловіками» (2005 р.) і в «Законі про недискримінацію» (2004 р.). Питаннями тендерної рівності у Фінляндії займаються: Підрозділ із питань тендерної рівності. Омбудсмен (уповноважений) з питань рівності. Рада з питань рівності й управління з питаннях рівності [2]. Слід зазначити, що у Фінляндії широко використовується саме досудовий захист від дискримінації, яка дає можливість кожній фізичній та юридичній особі подати скаргу щодо порушення рівних прав. Фінська гендерна система підкреслює і будується на «схожості» на противагу (статевій) відмінності. У фінському суспільстві знайшла силу політика, яка підкреслювала схожість жінок і чоловіків, гендерна відмінність отримала негативну коннотацію. С. Салманніемі зазначає, що подібний акцент на схожості конструює своєрідну ідею «безгендерного гендера» [3]. Таким чином, фінська гендерна модель дає змогу досягти соціальної та політичної рівності в суспільстві за рахунок забезпечення громадян реальними громадянськими правами.

Успішну реалізацію державної тендерної політики скандинавської моделі представляє Норвегія [4,с.22]. В державі створена низка спеціальних структур, які вирішують питання дотримання тендерної рівності на державному рівні: Міністр з питань рівності статей. Центр тендерної рівності. Омбудсмен з питань тендерної рівності. Апеляційна комісія з питань рівного статусу. Адміністративні функції всередині міністерської ієрархії виконують: Відділ з питань тендерної рівності та Комітет зв'язку при міністрові з питань тендерної рівності.

В Ісландії існує добре розвинений національний механізм реалізації політики тендерної рівності, основні принципи якої були зафіксовані в Акті про рівне суспільне положення і рівні права для чоловіків і жінок. Даний Акт стосується всіх сфер життя і діяльності суспільства, проте, особлива увага приділяється тендерній рівності на ринку праці. Вперше цей закон набрав чинності в 1976 р. і потім був двічі переглянутий -- у 1985 р. і 1991 р. Сьогодні в Ісландії діє ще і Закон про рівноправ'я чоловіків і жінок (2008 p.). Згідно із законодавством Ісландії, для дотримання тендерної рівності чоловіків і жінок створюються спеціальні посади і органи: Міністр суспільних справ. Рада з рівного статусу. Комітет скарг і Відомство з тендерної рівності.

Нідерланди досягай значних успіхів з питань тендерної політики завдяки унікальній організації національного механізму забезпечення політики рівності статей, який базується на міжвідомчому підході. Головними факторами успіху стали політика державного фемінізму та існування чималої когорти фемократок (феміністок, які увійшли до владних структур, а також державних службовців, які працюють в уряді над створенням політики жіночого рівноправ'я). З боку держави була надана суттєва фінансова підтримка цієї політики, створено систему взаємодії, яка передбачає співробітництво представниць жіночого руху та державних чиновників, а також тісної взаємодії між парламентом та демократками. А завдяки зусиллям створеної ради з питань емансипації було досягнуто розуміння політики рівності статей як обов'язкової складової програми будь-якого кабінету міністрів та створено механізм для розробки та реалізації тендерної політики. Також було засновано посаду державного секретаря з жіночої політики, який має право вносити на порядок денний засідань уряду актуальні питання реалізації тендерної політики, отримувати від членів кабінету міністрів відповідну підтримку з цього питання. У межах Міністерства культури, рекреації та добробуту було створено департамент з координації політики у сфері рівності статей, який з часом було передано до Міністерства із соціальних питань та зайнятості [5,с.163].

Національний механізм формування та впровадження тендерної політики у Литві базується на Законі «Про рівні можливості жінок і чоловіків», що набув чинності 1 березня 1999 року. У статті 3 цього Закону зазначено, що інституції влади та управління відповідно до компетенції зобов'язані:

забезпечувати закріплення в усіх розроблюваних і прийнятих правових актах рівні права жінок і чоловіків;

розробляти й здійснювати програми і заходи, спрямовані на зміну суспільної установки щодо переваги однієї статі на іншою;

у встановленому законом порядку надавати підтримку програмам громадських організацій, публічних установ, асоціацій і благодійних фондів, що сприяють здійсненню рівних можливостей жінок і чоловіків [6].

Для результативного виконання Закону в Литві запроваджена служба Контролера з рівних можливостей жінок і чоловіків. Управління омбудсмена є незалежною спеціальною установою, яка має свою компетенцію і підзвітна тільки Сейму. Відповідно до Закону «Про рівні можливості жінок і чоловіків» уповноважений з проблем рівноправ'я статей разом з іншими працівниками управління вивчає скарги щодо випадків дискримінації та сексуальних домагань, за власною ініціативою проводить відповідне розслідування за умови, що факти порушення рівних прав, установлені на основі матеріалів засобів масової інформації та інших джерел, розслідує випадки адміністративних правопорушень, застосовує адміністративні санкції (штрафи тощо), стежить за тим, щоб у засобах масової інформації не з'являлись оголошення дискримінаційного характеру, присутній як спостерігач на вступних іспитах до освітніх або наукових закладів чи на конкурсах з прийому на роботу [7].

Також у Литві існує громадська організація «Інформаційний центр з питань жінок», яка займається просуванням жінок у всі сфери життєдіяльності суспільства. Ця організація розробила проект «Впровадження тендерних підходів у литовську політику», основна мета якого допомога у впровадженні тендерних підходів у законодавство, політику, програми уряду Литви.

Таким чином, упровадження і реалізація державної тендерної політики в розглянутих державах забезпечується системним і комплексним тендерним підходом до вирішення всіх аспектів тендерної нерівності, і цей досвід, за умови відповідної адаптації (внаслідок реалізації моніторингових та аналітичних досліджень), можна успішно використовувати в Україні.

Специфікою формування державної тендерної політики України є те, що вона будується як на основі ратифікації міжнародних нормативно-правових актів, так і регулюється національними нормативно-правовими актами з питань рівноправ'я жінок і чоловіків. На думку української дослідниці Н. Грицяк, правове регулювання державної тендерної політики в Україні здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального та національного. До нормативно-правових актів наднаціонального рівня доцільно віднести: Загальну декларацію прав людини, прийняту Генеральною Асамблеєю OOH 10 грудня 1948 p.. Конвенцію OOH «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», яка була ратифікована Україною 12 березня 1980 p., та Декларацію Тисячоліття ООН, яку підписав Президент України Л. Кучма на Саміті Тисячоліття у вересні 2000 p.. Конвенцію про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності. Конвенцію про політичні права жінок. До нормативно-правових актів національного рівня, що регулюють відносини у сфері державної тендерної політики в Україні, належить передусім. Конституція України [8]. Так, рівність прав і свобод людини й громадянина незалежно від статі визначається і гарантується Статтею 24 Конституції, в якій, зокрема, зазначено: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом» [9].

Основним документом, що регулює тендерну політику України, є Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», що набрав чинності з 1 січня 2006 року. Його метою є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. У статті З цього Закону зазначено, що державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на: утвердження тендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; виховання і пропаганду серед населення України культури тендерної рівності [10]. Було прийнято Постанову Кабінету Міністрів щодо проведення тендерно-правової експертизи чинного законодавства і проектів нормативно-правових актів в усіх сферах його застосування. У 2007 р. було створено Міжвідомчу раду з питань сім'ї, тендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми, цей же рік був оголошений роком тендерної рівності в Україні.

Якщо проаналізувати сучасний стан тендерної нерівності в українському суспільстві, то слід зазначити, що наприкінці 2010 року ліквідовано Міністерство у справах сім'ї, молоді і спорту, яке було уповноваженим органом державної влади у сфері просування тендерної рівності. Була створена Державна служба молоді і спорту, але питання протидії насильству в сім'ї, просування тендерної рівності, запобігання торгівлі людьми загубилися. У Верховній Раді трохи більше 7 % жінок, Україна знаходиться на 118 місці серед 180 країн за рейтингом представництва жінок в парламентах. Що стосується уряду, то впродовж останніх 10 років у жодному складі Кабінету Міністрів не було більше трьох жінок, а сучасний уряд став першим українським Кабінетом Міністрів, в якому немає жодної жінки, а з 168 заступників міністра лише 12 жінок, немає жодної жінки-губернатора. На початку 2010 р. Прем'єр-міністр України М. Азаров заявив, що «не жіноча справа проводити реформи в державі», підкресливши, що жінкам не місце у великій політиці і вони не здатні проводити реформи. Внаслідок такої дискримінаційної діяльності за результатами 2010 р. рейтинг гендерного розвитку України знизився на 14 пунктів [11]. Отже, загальна концепція тендерної рівності в Україні існує. Але вона характеризується низкою нормативно-правових актів наднаціонального та національного рівнів, рекомендацій щодо поліпшення тендерної рівності, однак основним проблемним ядром у тендерній політиці України виступає низька результативність національних механізмів дій та відсутність чіткого алгоритму впровадження тендерних змін та трансформацій в українське суспільство. Застосування досвіду формування та реалізації тендерної політики Швеції, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Нідерландів, Литви надасть можливість прискорити в Україні процес тендерної трансформації, створити розгалужену систему тендерних досліджень, розробки національних механізмів досягнення тендерної рівності. Зокрема, було б доцільним в Україні: створити налагоджену мережу взаємодії науковців тендерних досліджень та органів державного управління, розробивши, таким чином, єдину програму подолання тендерної нерівності; провести моніторинг стану нормативно-правової бази державної тендерної політики; створити парламентські структури з рівних прав та можливостей; підвищити рівень інформаційної обізнаності громадян у напрямку позитивного впливу тендерної рівності на комплексний розвиток суспільства.

Список використаних джерел

1. Гендерная политика Швеции. Равноправие полов как государственная задача [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://norse.rii/pub/50.html

2. Степанова Н. М. Политика гендерного равенства в скандинавских странах [Электронный ресурс] / Н.М. Степанова. Режим доступа: http://www.owl.ra/win/ books/genderpolicy/stepanova2.htm

3. Салменниеми С. Гендерное равенство в скандинавских странах: случай Финляндии [Электронный ресурс] / С. Салманниеми. Режим доступа: http:// conmnmity.livejoumal.com/femmistki/178549.html

4. Осауленко С.А. Политические права женщин в современном мире (на примере Скандинавських стран) / С.А. Осауленко // Вестник КРСУ. 2008. №1. С. 21-24.

5. Білкова О. Сучасні моделі тендерної політики: сутність та особливості впровадження / Олена Білкова // Політичний менеджмент. 2008. № 6. С. 160-165.

6. Ярош О. Міжнародні механізми утвердження тендерної рівності у виборних органах влади: висновки для України [Електронний ресурс] / Оксана Ярош // Віче. 2009. № 3.

7. Ярош О. Тендерні стратегії Литовської Республіки у загальноєвропейсьму контексті: досвід для України [Електронний ресурс] / Оксана Ярош. Режим доступу: http://www.nbiiv.gov.iia/portal/natural/Vsntn/2008_2009/91-SevNTU/91-21.pdf

8. Грицяк Н.В. Правове регулювання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в України: стан та шляхи вдосконалення [Електронний ресурс] /Н.В. Грицяк. Режим доступу: http://www.nbiiv.gov.ua/e-joiimals/diitp/2005-2/txts/pol-prav/05gnvssv.pdf

9. Конституція України. K.: Український центр правничих студій, 2006. 104 с. (Офіційне видання).

10. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 p. №2866-IV//Відомості Верховної Ради. -2005. -№ 52. -С. 561.

11. В Украине дискриминируют женщин: от мест в Кабмине до пенсий [Электронный ресурс] // Украинская правда. Режим доступа: http://www.pravda.com. ua/ms/news/2011 /03/7/5 990771

Размещено на Allbest.ru