Нормативно-правова основа інформаційно-культурних кампаній з євроінтеграції в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нормативно-правова основа інформаційно-культурних кампаній з євроінтеграції в Україні

Воронюк Л.О.

У процесі євроінтеграції інформаційно-культурний аспект є одним із найважливіших з-поміж інших. Євроінтеграція багатопрофільний процес, що охоплює всі сфери життя країни. Щоб стати повноправним членом Європейського Союзу, держава повинна, перш за все, відповідати економічним стандартам, бути політично стабільною, мати уніфіковане з CC законодавство.

Першочерговим, на нашу думку, є інформаційно-культурний аспект, адже саме він передбачає формування у населення країни позиції щодо інтеграційних процесів, а також формує мотивацію поведінки громадян. У свою чергу, мотивація стає тим збудником, що спонукає людей до конкретних вчинків: краще працювати, визначати пріоритети, розуміти, за якими стандартами та принципами вони хочуть жити. Свідомість і обізнаність народу напряму пов'язані із темпами розвитку держави, тому ми вважаємо, що формування потужної євроінтеграційної інформаційної політики, а також втілення її в життя через культурні та інформаційні заходи пришвидшить процес євроінтеграції. У статті ставимо собі за мету проаналізувати законодавчу та фактичну сторони євроінтеграційних інформаційних та культурних кампаній, наскільки вони дієві в Україні, та яку увагу їм надає держава.

Вивчаючи дану проблематику, ми звернулися до праць «Інформаційні кампанії як механізм підвищення ефективності державної політики у сфері євроінтеграції» Н. Грицяк, «Інформаційний голод у просторі, перенасиченому інформацією» Н. Пахомової та інших; проаналізували ряд документів, зокрема дві Державні програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 та 2008-2011 роки, Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, дослідили ЗМІ з даної проблематики а також звернулися до соціологічних досліджень з приводу підтримки українцями євро інтеграційного курсу.

Актуальність дослідження полягає в тому, що розглянута тема є дочасною і потребує подальшого розвитку.

Під культурним аспектом ми розуміємо формування в українців розуміння культурно-ментальних цінностей європейців, а також культурні заходи, покликані сприяти євроінтеграції.

Інформаційні кампанії це комплексна система засобів впливу на певні групи населення за допомогою різних способів та каналів масового та індивідуального інформування та навчання з метою спонукання до прийняття нових, корисних для них самих і для суспільства моделей поведінки у визначеній сфері життя [2, с.37].

Що стосується євроінтеграційних інформаційних кампаній, то констатуємо, що в У країні вони не втілюються в життя в тій мрії, яка необхідна для глибокого розуміння населенням, що таке ЄС, та які переваги і ризики може мати Україна в разі вступу до цією організації. Хоча курс на вступ до Європейського Союзу є офіційним курсом зовнішньої політики нашої держави, у багатьох аспектах він тільки задокументований, як і інформаційні кампанії, що мають сприяти євроінтегруванню. Вперше про такі кампанії йшлося ще у 1993 році у Постанові Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики У країни». Зокрема у розділі третьому у пункті «Інформаційна функція» йдеться про те, що «Україна має створити ефективну систему інформаційного захисту своїх національних інтересів, що передбачає проведення активної інформаційно-аналітичної роботи, сприяння та роз'яснення своєї внутрішньої і зовнішньої політики» [11].

Проаналізувавши значний обсяг всеукраїнських та регіональних ЗМІ періоду середини-кінця 90-х років минулого століття, можемо зробити висновки, що інформаційна функція щодо євроінтеграції здійснювалася сегментовано, без єдиної системи та чітко виокремлених цілей.

У 1998 році було прийнято базову всеохоплюючу «Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу». Звернемо увагу на шостий пункт документу «Культурно-освітня і науково-технічна інтеграція». Розглянемо детальніше частину, яка нас цікавить найбільше культурно-освітня інтеграція. У Стратегії йдеться про те, що «інтеграційний процес полягає у поширенні власних культурних здобутків у ЄС, особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних та освітніх проектів» [15].

Стратегія не відкрила якісно новий етап у євроінтеграції і у формуванні в переважної більшості українців позитивної думки щодо необхідності пов'язувати своє майбутнє з Європейським Союзом. Причиною цього вважаємо відсутність фактичних дій з боку держави.

Доводом вище сказаного можуть слугувати соціологічні опитування Центру Разумкова 2000 року. Наголосимо на тому, що опитування розповсюджувалося на українську еліту (політики, культурні діячі, бізнесмени) соціальну групу, яка завжди прогресивніша і компетентніша за інші. Три чверті української еліти (74%) оцінили рівень інформаційної підтримки курсу України на євроінтеграцію як незадовільний і лише 2% визнали його високим. Слід особливо підкреслити, що це позиція обізнаної еліти, яка має можливість відвідувати країни Європи та безпосередньо бачити переваги європейського рівня життя [14].

Отже, можемо зробити висновки, що ідея європейського вибору у країни у 2000-х роках імплементувалася неякісно, інформаційний аспект вимагав більшої уваги. Через це ідея європейського вибору України залишалася гарним гаслом в промовах чиновників.

Протягом наступних років і надалі приймалися документи щодо важливості інформаційної функції у рамках євроінтеграції. До прикладу, звернемо увагу на Рішення «Про дальші заходи у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України» Державної ради європейської та євроатлантичної інтеграції України, що датоване 2003 роком. «Вжити заходів щодо навчання та перепідготовки фахівців Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України» [13], таке формулювання наштовхує на очевидні висновки: той формат втілення євроінтеграційних інформаційних кампаній, який існував досі, не був задовільним та не дав бажаних результатів. Як варіант виходу із такої ситуації, Державна рада європейської та євроатлантичної інтеграції України запропонувала розпочати із підготовки висококваліфікованих фахівців на державному та регіональному рівнях, проте ця пропозиція реалізовувалася сегментовано та бажаних результатів не дала.

Про важливість та необхідність інформаційних кампаній йдеться і в багатьох інших державних документах, зокрема, в Указі Президента України «Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки» [16].

Наслідком Указу стала розробка Державної програми інформування громадськості з питань європейської інтеграцію України на 2004-2007 роки. Програма передбачала низку заходів, що мали покращити суспільну думку щодо важливості, перспективності та переваг зовнішньополітичного курсу у напрямку Європейського Союзу. Координацію і контроль за виконанням Програми було покладено на Кабінет Міністрів. Вона передбачала глибоке і масштабне інформування громадськості про співпрацю У країни з Європейським Союзом, створення загальнодержавної інформаційної мережі з питань європейського права, трансляцію на українських каналах теле- і радіопрограм ЄС, телемости за участю представників держав-членів та інституцій Євросоюзу, запровадження у зміст загальної середньої освіти питань, пов'язаних зі створенням та діяльністю Європейського Союзу та багато чого іншого. Основним очікуваним результатом мало стати усвідомлення громадянами України конкретних переваг поглиблення співробітництва між нашою державою і Європейським Союзом [3].

Розроблена і затверджена Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції на 2004-2007 роки була покликана сформувати міжнародний інформаційний контекст в українських мас-медіа, сприяти роботі державних установ та громадських організацій щодо розвитку європейського вектору зовнішньої політики України та отримати значний інтерес і підтримку серед населення щодо інтеграції України до Європейського Союзу [8].

Проте у 2004-2005 роках у державному бюджеті не передбачалися кошти на зазначену програму, тому поставлені в ній завдання виконувались не в повному обсязі. Також в окремих випадках спостерігалася відсутність належної координації роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади, що в поєднанні з невідповідним фінансуванням створило недостатньо ефективні умови для проведення інформаційно-роз'яснювальної кампанії в регіонах, такі висновки зробили самі держслужбовці [7].

He більш втішною виглядала ситуація фінансування і в 2006-2007 роках.

Виконання Програми здійснювалося за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою «Виконання заходів з питань європейської і євроатлантичної інтеграції в інформаційній сфері» у розмірі 5,2 мільйонів гривень. У 2007 році на реалізацію плану заходів Програми у державному бюджеті було передбачено 5 мільйонів гривень [7].

Програма тривала протягом 3 років, та бажаних результатів не дала. «Що таке Євросоюз та європейська інтеграція, українці знають поверхнево», констатував експерт «Інтерньюз-Україна» Євген Радченко [17].

Поясненням такого висновку може бути той факт, що Програма фінансувалася лише на 30%. Близько 40% інформації про інтеграцію країни до Європейського Союзу українці і досі отримують через Інтернет. На радіо та телебаченні відповідних передач обмаль, та й побачити їх можна здебільшого на центральних каналах, наголошує Євген Радченко. Експерт зауважує і те, що в Україні євроінтеграція і досі розглядається через питання вступу чи не вступу до ЄС. А те, що потрібно пройти довгий шлях, що має бути уніфіковано законодавство, обладнані кордони, має бути справедливий суд і багато іншого, того, що залежить від України, висвітлюється дуже мало. Радченко критикує роботу Голови держслужби з євроінтеграційної підготовки держслужбовців і наголошує, що чиновники часто плутають самі поняття «європейська» та «євроатлантична» інтеграція [17].

Такий факт слугує прямим свідченням того, що інформаційна і культурна функції не виконуються в повному обсязі. Щоби така ситуація себе вичерпала, експерт радить проводити більше тренінгів для державних службовців та журналістів, а також залучати до інформаційних кампаній про Європейський Союз не тільки фахівців з питань євроінтеграції, а й широку аудиторію. Найефективнішими, на нашу думку, можуть бути масові заходи фестивалі, ярмарки, рекламні акції, які пояснюватимуть переваги вступу до Євросоюзу.

Розглянемо соціологічне опитування, що було проведено фондом «Демократичні ініціативи» у 2008 році. Методом інтерв'ю опитано 2000 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років. Лише 25% українців відповіли, що почуваються європейцями, 70 дали відповідь «ні». «За» вступ до Європейського Союзу висловилося 56% опитаних, 25% «проти», 19% «ще не визначилося» [12].

Більш втішними є соціологічні опитування, на які посилається уряд у Державній цільовій програмі інформування населення щодо євроінтеграції на 2008-2011 роки. За опитуваннями, 90% респондентів цікавляться інформацією про ЄС, з них 45% про наслідки України до ЄС, 42% про вимоги щодо вступу до ЄС, 36% про здобутки та втрати країн, які стали членами CC [7].

Із останнього опитування бачимо значну зацікавленість українців Євросоюзом, проте перше свідчить про протилежне. Констатуємо: результати соцопитувань значно відрізняються. Проаналізувавши програми з євроінтеграційних інформаційних кампаній, їхнє фінансування, можемо зробити висновок, що в українському суспільстві (як загалом, так і на нормотворчому рівні) не просто не має єдності щодо бачення свого майбутнього разом із найпотужнішими європейськими країнами, українці і досі не відчувають себе європейцями. І тут мова йде не лише про рівень життя, а, в першу чергу, про ментальну спорідненість.

На разі в Україні інформаційні кампанії як механізм формування суспільної думки не використовуються на повну силу. У даному контексті не залучаються і ЗМІ як вагомий суспільний інститут, що впливає на суспільні настрої. Це значно уповільнює процес кристалізації єдиної національної ідеї, внутрішньої та зовнішньої політики.

Державна програма інформування на 2008-2011 роки передбачила фінансування відповідних заходів на 30 мільйонів гривень. Виконання програми покладено на центральні та місцеві органи виконавчої влади, державні засоби масової інформації, а також передбачається залучати недержавні засоби масової інформації та громадські організації [7].

Порівнявши заплановані видатки (30 мільйонів гривень) із тими, що були виділені попередньою програмою (5 мільйонів гривень) можна було розраховувати на інтенсифікацію інформаційних проєвропейських кампаній. На разі програма ще не завершилася, підсумувати її результати можна буде вже на початку наступного року. Проте вже зараз можемо констатувати, що Програма 2008-2011 виявилася вдалішою, ніж Програма 2004-2007 років. Це можна пояснити не тільки збільшенням фінансування, а й проєвропейською спрямованістю політики попереднього президента України Віктора Ющенка.

На початку 2010 року опитування «Дойче Велле-тренд» (DW-Trend) засвідчило, що більшість українців виступають за вступ до ЄС. Близько 60% висловилися «за», і лише 17% «проти» [1]. Якщо порівняти ці показники з показниками 2008 року, які ми аналізували вище, то вони значно змінилися у бік зростання підтримки членства в ЄС.

Україні варто звернутися до досвіду європейських країн, які використовували інформаційні кампанії як основний чинник зміни суспільної думки на користь інтеграції до Європейського Союзу. Саме ці заходи у силі формувати та змінювати громадську думку. Реалії засвідчують незамінну роль засобів масової інформації у процесі взаємодії між владними інституціями та громадськістю. Засоби масової інформації виокремилися у впливовий суспільний інститут.

У більшості країн Центральної та Східної Європи, які стали членами Європейського Союзу під час великого розширення 2004 року, проект вступу був досить популярним і зазвичай користувався підтримкою головних політичних сил [2, с.37].

Так у Польщі перші кроки, спрямовані на забезпечення суспільству доступу до інформації про євроінтеграційні кроки уряду, сягають ще 1990-х років. Саме тоді було видано так звану «Білу книгу», яка складалася із трьох частин: «Польща CC економіка», «Польща CC право», «Польща CC наука і технології» [6].

Аналіз основних програмних документів та перебігу інформаційних кампаній на тему європейської інтеграції Польщі свідчить, що уряд надав ключового значення співпраці із засобами масової інформації. Зокрема, зазначається, що ЗМІ, державні і комерційні, загально-польські, регіональні і місцеві, є важливими партнерами уряду в реалізації стратегічних завдань політики інформування. З метою оптимізації зусиль та отримання максимальних результатів уряд планував та здійснював інформування з урахуванням трьох основних принципів ефективної комунікації: визначення цільової аудиторії, окреслення характеристики предмета, який становить інтерес, вибір форми і засобу подання інформації [4, с.36-42]. Так, беручи до уваги відмінність у громадських позиціях поляків, було окреслено кілька цільових груп інформування: політики, державні службовці, представники місцевого самоврядування, ЗМІ, підприємці, селяни, вчителі, молодь [4].

У 2001 році уряд Польщі уклав угоду з польським телебаченням, в якій було окреслено рамки співпраці щодо поширення інформації на тему євроінтеграції. Серед телевізійних програм найбільшою популярністю користувалися такі, як «Поляк = Європеєць», «Європу можна полюбити», «Євротел», а також рекламні матеріали про Європейський Союз.

Уряд провів безліч конкурсів для ЗМІ на дофінансування проектів, пов'язаних з розповсюдженням інформації про євроінтеграцію та ЄС. Такі заходи дали позитивні результати, про що свідчать відповідні соцопитування.

Реалізація задекларованого стратегічного курсу України на здобуття повноправного членства в Європейському Союзі на сьогодні не має загальнонаціонального схвалення, а тому потребує ретельного дослідження інструментів, які сприятимуть його популяризації. Зокрема, оцінки заслуговує такий інструмент, який ми розглядаємо, інформаційні кампанії. Доктор наук з державного управління Наталя Грицяк ще раз підтверджує думку про те, що використання таких кампаній дозволяє демократичним чином обґрунтувати та відстоювати певну політику і одержувати для неї широку підтримку громадськості [2, с.37].

Таким чином, за допомогою інформаційних кампаній в межах реалізації політики євроінтеграції України можливо вирішити наступні завдання: передати достовірну інформацію, тобто підвищити рівень знань щодо цілей і завдань процесу євроінтеграції, організаційних особливостей і завдань функціонування ЄС; створити позитивне особистісне ставлення до проблеми; стимулювати суспільні дискусії (створене дискусійне поле сприяє інтенсивному обміну інформацією з проблеми, що дозволяє інформувати більшу кількість людей); сформувати у населення попит на інформацію про процес євроінтеграції. Проведення інформаційних кампаній стимулює інтерес окремих осіб і всього суспільства до отримання інформації про євроінтеграцію та CC [2, с.37].

З іншого боку, в Україні гостро постає питання нерівномірності розподілу елементів інформаційної інфраструктури від регіону до регіону, а також між центром та регіонами. І якщо в столиці жваво обговорюються проблеми впровадження найсучасніших комп'ютерних технологій та систем супутникового зв'язку, то в регіонах, а тим більше в селі, нерідко навіть доступ до друкованих ЗМІ буває обмежений. Це означає, що інформація про соціальні процеси державного будівництва, що відбуваються у Верховній Раді чи Кабміні, дуже повільно доходить до віддалених ділянок інформаційного простору, «оскільки зазнає двох кардинальних перетворень, переходячи від державного органу до інформагенції, від інформагенції до ЗМІ, тому «буденна свідомість» дещо відстає від реалій. Як наслідок, Україна ще років з десять буде змушена жити з менталітетом, сформованим ще в СРСР», переконує науковець Н. Пахомова [9]. Звичайно, такі висновки аналітика можемо піддавати сумніву і вважати різкими, проте не звернути на них увагу було б неправильно.

Теоретична розробка форм і методів інформаційного супроводу євроінтеграційного курсу у вітчизняній науці та практиці є недостатньою [2, с.38].

Питання необхідності інформаційних кампаній в українському політичному просторі вже вийшло за межі науково-теоретичних дискусій та виключних проблем державного управління. Громадськість висловлює досить жорстко свою позицію, закидаючи владі навіть «повну відсутність інформаційної політики, яка, зокрема, полягає у відсутності цілеспрямованої інформаційної кампанії хоча б з питань, що начебто не жартома розколюють нашу країну та слугують мало не причиною серії політичних криз, йдеться про НАТО», наголошує науковець І. Погорєлова [10].

Трохи менше, але ці ж зауваження стосуються і процесу інтеграції в Євросоюз: «Без всякого сумніву, сумарна вартість ефірного часу та газетних шпальт, присвячених дискусіям про потребу надати суспільству об'єктивну інформацію про Північно-Атлантичний блок чи ЄС, значно перебільшує найліберальніший бюджет повноцінної програми, присвяченої безпосередньо Альянсові чи Європейському Союзу» [10].

Залишати такі виклики без відповідей неможливо, оскільки питання євроінтеграції є стратегічним пріоритетом України. Отже, доцільність та актуальність впровадження інформаційних кампаній в умовах здійснення процесу європейської інтеграції не потребує додаткових підтверджень і є очевидною потребою суспільства.

Для заохочення ЗМІ до участі в інформаційних кампаніях належить вишукувати можливості для спрощення процедур отримання грантів і забезпечення коштів для реалізації проектів як з державного бюджету, так і з програм підтримки ЄС. Уряду необхідно забезпечити журналістам легкий доступ до «євроінформації», сприяти в підготовці та оприлюдненні відповідних матеріалів. З метою отримання максимальних результатів варто чітко визначити цільові аудиторії, до яких буде скерована інформація. Форма та спосіб подання інформації повинні залежати від потреб та запитів аудиторії, що забезпечить ефективність сприйняття повідомлення [5].

В Україні прийнята на державному рівні необхідна законодавча база, що регулює інформаційно-культурні кампанії з євроінтеграції. Tа виписані в постановах і інших документах відповідні пункти не втілюються в життя чи втілюються повільно, що значно затримує процес євроінтегрування нашої країни до Європейського Союзу.

євроінтеграція інформаційний культурний

Список використаних джерел

1. Більшість українців за приєднання до ЄС і безвізовий режим. Режим доступу: http://www.dw-world.de/dw/article

2. Грицяк Н. Інформаційні кампанії як механізм підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері євроінтеграції // Стратегічні пріоритети. 2007. №2. С.37-38.

3. 3. Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004-2007 роки. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/ kmu/control / uk/publish / article

4. Ібрагімова I. Інформаційне суспільство та взаємодія влади з громадськістю: вимоги ефективності // Вісн. НАДУ. 2004. № 1. С. 36-42.

5. Іллюк Т. ЗМІ як партнери уряду у процесі інформаційних кампаній на тему європейської інтеграції в Польщі. Режим доступу: http://www.academy.gov.ua

6. Інформаційна політика польського уряду щодо питань європейської інтеграції. Режим доступу: www.ieac.org.ua.

7. Концепція державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008-2011 роки. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mam. Основні положення проекту концепції державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008-2011 роки. Режим доступу: // http://209.85.129.132.

8. Пахомова Н. Інформаційний голод у просторі, перенасиченому інформацією. Режим доступу: http://dialogs.org.ua/projectuafull.php.

9. Погорєлова І. Інформаційний простір: між шоу і стратегічним продуктом. Режим доступу: http://dialogs.org.ua/projectuafull.php.

10. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 року. Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws / main.cgi.

11. Результати загальнонаціонального соціологічного опитування щодо членства України в ЄС. Режим доступу: http://gif

12. Рішення «Про дальші заходи у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України». Режим доступу: http://eu-directory.ea-ua.info/index.

13. Соціологічне опитування «Україна-ЄС». Режим доступу: http://www. razumkov.org.ua/ukr/article.php

14. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua / cgi-bin/laws / main.cgi

15. Указ Президента України «Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки». Режим доступу: http: // zakon.rada.gov.ua / cgi-bin/laws/main.cgi

16. Українці замало знають про ЄС і Євроінтеграцію. Режим доступу: http:// www.dw3d.de/dw/article

Размещено на Allbest.ru