Політизація російської етнічності в Україні (1991-2002 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 323.15(477)”1991/2002”

Політизація російської етнічності в Україні (1991 - 2002 рр.)

Спеціальність 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Нагірний Володимир Миколайович

Київ 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 14.10.2003 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою 01011, м.Київ, вул. Кутузова 8, кімн. № 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (вул. Кутузова 8, кімн. № 218).

Автореферат розісланий 13.09.2003 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Левенець Ю.А.

АНОТАЦІЯ

Нагірний В.М. Політизація російської етнічності в Україні (1991-2002 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Київ, 2003.

У дисертації на базі широкого кола джерел, вітчизняних та зарубіжних теоретичних праць досліджується процес політизації російської етнічності в Україні.

Проілюстровано процес виходу на політичну арену етнополітичних сил на специфічному прикладі російської етнічної групи України. Висвітлюється становлення, розвиток, ідеологія та діяльність національно-культурних, громадських та політичних організацій росіян України, інших проросійських сил. Розглядаються регіональні відмінності в розвитку російського руху в Україні.

Відзначається, що процес політизації російської етнічності в Україні вийшов на стадію участі у політичному процесі сил, що відстоюють інтереси російської етнічної групи.

Ключові слова: етнічність, політизація етнічності, російська етнічність, російська етнічна група, російський націоналізм, національно-культурне товариство.

ANOTTATION

Nahirny V.M. Politicisation of Russian Ethnicity in Ukraine (1991 - 2002). Manuscript.

The thesis for a degree of Candidate of political sciences in the speciality 23.00.05 - Ethnic Political and Ethnic State Sciences. - the Institute of Political and Ethnic Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2003.

The dissertation investigates the processes of politicisation of Russian ethnicity in Ukraine on the basis of numerous sources, domestic and foreign researches.

The dissertation demonstrates on the specific example of Russian ethnic group in Ukraine how ethno-political forces step out to the political arena. Formation, development, ideology, activities of national-cultural, public and political organisations of Russians in Ukraine, other pro-Russians forces are illustrated in the research; regional differences in the development of Russian movement in Ukraine are investigated.

It was disclosed in the dissertation that the process of politicisation of Russian ethnicity has reached the stage, when ethnic activists participate in political processes, defending ethnic group.

Key words: ethnicity, politicisation of ethnicity, Russian ethnicity, Russian ethnic group, Russian nationalism, national-cultural organisation.

АННОТАЦИЯ

Нагирный В.Н. Политизация русской этничности в Украине (1991-2002 рр.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.05 - этнополитология и этногосударствоведение. - Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины, Киев, 2003.

В диссертации на базе широкого круга источников, отечественных и зарубежных теоретических работ исследуется процесс политизации русской этничности в Украине.

Констатируется, что русская этническая группа в Украине формировалась на протяжении длительного исторического периода, однако основные ее характеристики (география расселения, социальная структура, самосознание) сформировались в ХХ столетии. В советское время русские в Украине не создали каких-либо специфических форм национально-культурной или политической самоорганизации. Потребность в таких формах появилась после распада СССР, следствием которого стало, в частности, появление Украинского государства и изменение статусных характеристик основных этнических групп Украины. Делается вывод, что политизация русской этничности осуществлялась в Украине по традиционной схеме этого процесса - от формирования политического самосознания группы, через этнополитическую мобилизацию к выходу на политическую арену сил, отстаивающих интересы группы.

В ходе развития русского движения в Украине вырисовались основные формы организации русских в Украине. Ими стали национально-культурное общество, община, общественная организация, политическая партия (блок партий). Первоначально преобладающей формой было национально-культурное общество. Однако, со второй половины 90-х гг. ХХ ст. все большую роль в общественной жизни русских Украины начали играть общины и общественно-политические организации, в деятельности которых политические мотивы начали превалировать над национально-культурными. Закономерным результатом развития этой тенденции стало появление собственно политических сил, которые стали полноценными участниками парламентской избирательной кампании 2002 г. Анализируются региональные особенности политической активности русских в Украине. Констатируется, что наиболее высокая степень политизации русской этничности прослеживается на Крымском полуострове. В областях Восточной и Южной Украины, при довольно высоком интересе населения к русской проблематике, политизация этничности слабо институционирована, однако там наблюдается тенденция к появлению организаций русских, претендующих на серьезную роль в региональных политических процессах. В Центральной Украине этнополитическая активность русских является крайне низкой. Наличие заметной этнической границы между украинцами и русскими в Западной Украине определило более высокую динамику перехода от национально-культурной стадии политизации русской этничности к политической. Именно развитие русского движения в этом регионе положило начало созданию общеукраинских русских этнополитических структур.

На основании анализа программных документов русских организаций реконструирована объективная политическая программа русского национализма в Украине, в основе которой - борьба за расширение и углубление, вплоть до государственного объединения, отношений Украины с Российской Федерацией, придание русскому языку статуса второго государственного, признание русских государствообразующим народом.

Проанализировано использование “русского фактора” в политической практике независимой Украины. Отмечается, что наиболее острые дискуссии в обществе вызвал комплекс языковых вопросов. Поддержка русским и русскоязычным населением Украины идеи повышения статуса русского языка определила активную апелляцию к этому тезису различных политических сил. В то же время, позиция по языковому вопросу, являясь общей фактически для всех пророссийских сил, стала фактором поиска общего знаменателя в деятельности различных за статусом и общественно-политическим весом организаций.

Рассмотрен потенциал угрозы возникновения сепаратистских и ирредентистских течений в процессе дальнейшего развития процесса политизации русской этничности в Украине. Делается вывод, что после урегулирования ситуации 1994-1995 гг. на Крымском полуострове деятельность политических сил, представляющих русскую этническую группу, не является составляющей угрозы территориальной целостности Украины и может стать таковой только в случае влияния внегрупповых факторов.

Также рассматривается использование “русского фактора” в период избирательных кампаний. К нему во время президентских, парламентских и местных выборов активно апеллировали силы преимущественно левой ориентации. Прослеживаются также региональные особенности в использовании “русского фактора”: он активно эксплуатируется на востоке и юге Украины и маскируется на западе. Кроме того, действенным аргументом для привлечения голосов избирателей пророссийская риторика выступает только в сочетании с социальной.

Ключевые слова: этничность, политизация этничности, русская этничность, русская этническая группа, русский национализм, национально-культурное общество.

політичний російський етнічний незалежність

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політизації етнічності - один із феноменів сучасного світу. На рубежі тисячоліть, поряд з глобалізацією світових політичних та економічних стосунків все гучніше заявляють про себе сили, що відстоюють збереження цінностей, притаманних тому чи іншому етносу в сфері культури, традицій, релігії, суспільної організації, політичного устрою тощо. Таким чином, етнічний фактор перетворюється у важливу складову світової політики. Іноді саме етнічні проблеми стають приводом до серйозних регіональних конфліктів, що суттєво впливають на ситуацію в усьому світі. Причому, ці конфлікти, значна частина з яких ще далека від вирішення, тривають не лише в економічно нестабільних країнах посткомуністичного та “третього” світів, а й у цілком благополучних країнах-лідерах світового співтовариства.

Саме це обумовило значний інтерес політологів до вивчення комплексу проблем, пов'язаних з впливом етнічного чинника на розвиток політичних процесів. Наявність спільних рис у процесі виходу на політичну арену репрезентантів інтересів різних етнічних груп дозволила визначити це явище, як об'єктивну характеристику суспільного розвитку в сучасному світі. В той же час, політизація етнічності - явище багатогранне, яке має свої особливості в кожному окремому випадку. Звідси витікає важливість вивчення його конкретних проявів, що дає можливість розширювати емпіричну базу, набирати матеріал для порівняльного аналізу, формувати концептуальні підходи.

Політизація російської етнічності в Україні - один з малодосліджених прикладів формування етнополітичних сил на пострадянському просторі. Одним із наслідків подій 1991 р., що стали відправною точкою в історії незалежної України, була зміна статусних характеристик українців та росіян. Перші, замість невизначеного статусу чи то номінальної більшості УРСР, чи то національної меншини СРСР, перетворилися на титульний етнос незалежної держави, стали національною більшістю в ній. Росіяни ж стали національною меншиною. Значна частина їх доволі болісно сприйняла зміну формату стосунків з історичною батьківщиною, зміну ціннісних орієнтацій суспільства, офіційної риторики, символів. Негативну реакцію росіян викликала поява у політичній палітрі України сил антиросійської спрямованості. Крім того, демонтаж комуністичної системи, її ідеологічних постулатів негативно був сприйнятий перш за все росіянами, оскільки в масовій свідомості Радянська держава ототожнювалася з російським домінуванням.

Підстав говорити про існування в Україні етнічного конфлікту між українцями та росіянами немає. Реалією є лише протистояння етнополітичних доктрин, які віддзеркалюють певні відмінності в етнічних інтересах обох спільнот. Ці відмінності мають об'єктивний характер і полягають у різному баченні переважною більшістю членів груп та етнічних еліт питань суспільного розвитку. Перш за все, це стосується мовного режиму, зовнішньополітичних орієнтацій України, статусних характеристик етнічних груп. Ці чинники вносять певні труднощі в формування та реалізацію державної етнонаціональної політики. Збереження стабільності у відносинах між українцями та росіянами багато в чому залежить від того, наскільки державі вдасться вибудувати етнонаціональну політику з врахуванням інтересів всіх народів країни, наскільки швидко та якісно будуть розвиватися інститути громадянського суспільства, які дозволяють ефективно узгоджувати інтереси різних груп, зокрема й етнічних.

З огляду на це, вивчення проблеми актуальне як в науковому, так і в політичному плані. В науковому контексті аналіз процесу політизації російської етнічності в Україні дозволяє без зайвих емоцій виявити закономірності його розвитку, спрогнозувати подальший перебіг подій, з'ясувати специфіку участі в політичному житті проросійськи орієнтованих сил. До того ж, вивчення політизації російської етнічності в Україні дає змогу скласти уявлення про політизацію етнічності на специфічному прикладі трансформації національної більшості в меншість.

З політичної точки зору важливо з'ясувати, які вимоги ставить російський націоналізм, наскільки широкий відгук вони знаходять як в середовищі росіян України, так і в суспільстві в цілому, чи становлять ці вимоги цілісну програму, які з них підтримуються тими чи іншими політичними силами. Відповідь на ці питання дозволяє чіткіше уявити позиції учасників політичного процесу щодо однієї з найбільш дискутованих політизованою частиною соціуму проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження політизації російської етнічності проведене в комплексі розробки теми “Національна інтеграція в полікультурному суспільстві” (державний номер реєстрації 0100V004974), яка проводилась Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Викладене вище стало підставою постановки мети дослідження: на основі теоретичних здобутків етнополітології щодо процесів політизації етнічності, на підставі вивчення та аналізу політичної практики національно-культурних та громадсько-політичних організацій, інших форм самоорганізації російської етнічної групи в Україні, як всеукраїнського так і регіонального рівнів, всеукраїнських політичних партій, громадських діячів, що відстоюють проросійські позиції, висвітлити процес політизації російської етнічності в Україні, з'ясувати місце російського фактора у внутрішньополітичному житті України.

Відповідно до мети дослідження було поставлено наступні завдання:

- з'ясувати історичні, соціальні, економічні, культурні, політичні передумови політизації російської етнічності в Україні;

- виявити форми самоорганізації російської етнічної групи;

- проаналізувати політичні мотиви в діяльності російських національно-культурних та громадсько-політичних організацій, їх основні вимоги;

- з'ясувати роль російської етнічної еліти в процесі виходу на політичну арену України сил, що декларують своєю метою захист інтересів росіян України;

- вивчити використання російської тематики в політичній та передвиборній боротьбі в роки незалежності;

- дослідити вплив на активізацію політичної діяльності проросійських сил стану українсько-російських стосунків, діяльності вищих органів влади України та Російської Федерації.

До важливих завдань автор відносив і прогнозування подальшого розгортання процесу участі в політичному житті проросійських сил, визначення перспектив його розвитку у напрямку створення потужної політичної сили (сил), яка поставила б своїм завданням домагатися законодавчої фіксації наслідків русифікаторської політики радянського режиму. Також ставилося завдання визначення умов, за яких була б можливою інтеграція російської етнічної групи в українську політичну націю при збереженні її культурно-мовної, етнічної, політичної самобутності.

Об'єктом дослідження є громадські та політичні організації російської меншини в Україні, які є активними суб'єктами етнополітичних відносин.

Предмет дослідження становить процес політичної мобілізації російської етнічної групи задля досягнення політичних цілей, що формулюються її елітою.

Методологія дослідження визначалась у відповідності до характеру та змісту наукових завдань та цілей, системних особливостей об'єкта та предмета дослідження. Основу методологічних засад роботи складають принципи системності, структурного функціоналізму, біхевіорізму. Автор послуговувався окремими положеннями синергетичної теорії, зокрема для інтерпретації проблем групової самоорганізації російської етнічності в Україні.

Під час дослідження використовувався широкий арсенал як загальнонаукових, так і специфічних методів політичних наук - абстрагування, аналізу, синтезу, типології, верифікації, контент-аналізу, дискурс-аналізу, моделювання, порівняння, реконструювання.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному вивченні процесу політизації російської етнічності. У вітчизняній політології цей процес ще не ставав самостійним предметом наукових розробок. Безперечно, ті чи інші аспекти теми розглядалися різними авторами, але в той же час, узагальнюючих праць, присвячених комплексному аналізу виходу на політичну арену України сил, що відстоюють інтереси російської етнічної групи, аналізу політичних домагань, ідеології та діяльності цих сил немає. В дослідженні вперше проаналізовано ту роль, яку відіграють у процесі політизації російської етнічності специфіка етнічної психології та особливості світоглядних орієнтацій росіян України, з'ясовано географію російських політичних та національно-культурних організацій, їх політичні домагання, встановлено політичну програму російського націоналізму в Україні, визначено місце, що його займає ця програма в українському політикумі, в боротьбі за голоси виборців під час передвиборних кампаній.

Досліджувані процеси розглядаються на широкому тлі геополітичних змін кінця минулого століття, суспільних перетворень у Східній Європі, на пострадянському просторі. Такий підхід дозволяє виокремити особливості репрезентації інтересів російської етнічної групи в українському політикумі, виявити найбільш конфліктогенні проблеми, а також відправні точки для пошуку компромісів, закріплення елементів міжнаціональної злагоди та порозуміння.

На захист виносяться основні положення наступного змісту:

- реалізація політичної програми українського націоналізму - створення держави - покликала до життя процеси політизації інших етнічностей України, в першу чергу - російської;

- проблеми, пов'язані з визначенням позиції України щодо інтеграційних процесів на пострадянському просторі, в першу чергу з Росією, статусу російської мови, національного статусу росіян в Україні тощо стали постійним елементом внутрішньополітичного дискурсу, особливо помітно актуалізуючись під час передвиборних кампаній;

- найраніше і найбільш активно розпочали експлуатацію проросійських гасел сили лівої та “лівацької” орієнтації, що свідчить про значний ступінь ототожнення в суспільній свідомості України комуністичної ідеології та російського націоналізму;

- протягом років незалежності в Україні виникла велика кількість національно-культурних та громадсько-політичних організацій російської меншини; в їх ідеології та діяльності поруч з національно-культурними мотивами, які є превалюючими, присутній також помітний політичний компонент;

- характерною ознакою останніх років стало постійне зростання значення саме політичних вимог у розгортанні російського руху в Україні та формування структурованих політичних сил;

- політичні організації росіян України виникли на організаційній базі національно-культурних форм самоорганізації російської етнічної групи;

- попри наявність цілого ряду ідеологічних, політичних, світоглядних розбіжностей в середовищі російської етнічної групи України та її еліти, можна говорити, що в цілому вже існує прийнятна для більшості росіян політична програма, в основі якої - боротьба за надання статусу державної російській мові, поглиблення інтеграції з Росією, визнання росіян державотворчою нацією, позбавлення їх статусу національної меншини;

- лідери російських організацій України прагнуть мобілізувати на вирішення своїх завдань громадські організації інших національних меншин;

- політична активність сил проросійської орієнтації багато в чому залежить від стану українсько-російських міждержавних відносин, зовнішньої політики Російської Федерації на пострадянському просторі, політики Української держави в етнонаціональній сфері.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при розробці центральними та регіональними органами влади політики в етнокультурній та національній сферах, у науково-дослідній та викладацькій роботі, при викладанні курсів з етнополітології.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та концептуальні підходи до висвітлення теми дисертації викладено автором у восьми наукових статтях, опублікованих у наукових збірниках та періодичних виданнях. Пріоритетними серед них є чотири статті у фахових виданнях, загальним обсягом близько 2,5 друк. арк. Деякі положення та результати дослідження виголошувались автором і обговорювались під час роботи науково-практичних конференцій “Національно-культурне відродження і державотворчий процес в Україні: надбання та перспективи” (Київ, 28 березня 2001 р.) та “Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 25-26 жовтня 2001 р.), під час засідань відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, в публікаціях та виступах у засобах масової інформації.

Роботу над вирішенням завдань та досягненням цілей дисертаційного дослідженням автор проводив, спираючись на наступне коло джерел:

- офіційні документи органів державної влади України та Російської Федерації;

- програмові та передвиборні документи політичних партій та блоків, російських організацій України;

- матеріали преси, що висвітлюють ідеологічні засади та діяльність російських національно-культурних і громадсько-політичних організацій;

- друковані видання російських національно-культурних та громадсько-політичних організацій України;

- дані соціологічних досліджень, що проводилися різними вітчизняними та закордонними інституціями протягом 90-х рр. ХХ ст.

Також, враховуючи специфіку досліджуваної теми, задіяно значний масив інформації, що міститься в періодичній пресі, в матеріалах науково-практичних конференцій (“Діалог української та російської культур в Україні”, 1996-1999 рр. та ін.), на Інтернет-сайтах (зокрема, web-ресурси Російського Руху України, громадської організації “За культурно-мовну рівноправність”, Конгресу російських общин Криму та ін.) тощо.

Слід зазначити, що органічним компонентом джерельної бази політологічного дослідження є також теоретичні розробки, що показують загальні принципи розвитку тих чи інших процесів, в даному випадку - процесу політизації етнічності, а також корпус аналітичних матеріалів, що міститься у періодичній пресі, фахових виданнях і дозволяють вивчати досліджувану тему в широкому контексті розвитку політичного процесу в Україні та за її межами.

Хронологічні межі дослідження - 1991 - березень 2002 рр., тобто період від початку творення незалежної держави до останніх парламентських виборів, коли вперше російський рух виступив окремим учасником виборчого процесу. Такий часовий відрізок дозволяє сповна прослідкувати за політичною еволюцією російської етнічної групи, що в процесі політизації етнічності стає самостійним суб'єктом політичного життя.

Структура дисертаційної роботи визначається логікою розгортання концепції дослідження та метою і завданням роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатку. Обсяг дисертації - 205 сторінок, у тому числі список використаних джерел і літератури (297 найменувань) на 22 сторінках та один додаток на 10 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено та обґрунтовано актуальність теми дослідження, викладено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів. Визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт і предмет. Охарактеризовано джерельну базу та методологію дослідження.

У першому розділі “Проблема політизації російської етнічності в науковій літературі” досліджується стан розробки проблеми у науковій літературі. Автор також частково залучає до аналізу публіцистичні матеріали, які носять концептуальний характер, матеріали періодичної преси.

Основну увагу при характеристиці наукової літератури приділено трактуванню поняття “політизація етнічності”, специфіці цього процесу на пострадянському просторі у тому числі в Україні після здобуття нею незалежності.

Процеси політизації етнічності, виникнення національних рухів були однією зі складових, що спричинили розпад СРСР. Вони не були домінантними, оскільки ця держава була приреченою з багатьох, у першу чергу економічних, причин, але й етнонаціональна проросійська політика центру невпинно наближала крах Радянського Союзу. І, як відзначається в теоретичних працях, період змін в економічному та суспільно-політичному житті викликав процеси політизації етнічностей національних республік СРСР. Потужні національні рухи спричинили дезінтеграцію імперії і призвели до створення національних держав на місці колишніх радянських республік. Проте, формування нової геополітичної ситуації не припинило процесів політизації етнічності. О.Картунов називає однією з особливостей політизації етнічностей те, що вони тривають за принципом ланцюгових реакцій: “Варто хоч одній з етнічних спільнот зробити декілька кроків в напрямку політичної арени, реакції інших етнічних спільнот не доведеться довго чекати”. Саме цей принцип і спрацював на пострадянському просторі. Дане положення добре ілюструється на прикладі російських діаспор в країнах, що виникли на теренах колишнього СРСР.

В літературі останнього десятиріччя сформувалися основні підходи до вивчення проблеми політизації російської етнічності. Доводиться констатувати, що головною відмінною рисою досліджень є політичні завдання, які ставлять їх автори. Нерідко висновки є не результатом вивчення та осмислення фактичного матеріалу, а навпаки, факти відіграють роль ілюстрації тих чи інших позицій авторів. Більшість праць написана з позицій російського або українського націоналізму. У той же час, спостерігається прагнення ряду авторів оцінювати процеси політизації російської етнічності з позицій об'єктивності. Такими, зокрема, є роботи В.Євтуха, І.Кураса, О.Майбороди, Л.Нагорної, М.Рябчука, М.Шульги. Помітно і те, що попри відсутність ґрунтовних монографічних досліджень, присвячених політичній діяльності росіян України, прослідковується значна увага як вітчизняних, так і закордонних авторів до проблеми.

Наявний стан розробки проблеми дозволяє констатувати, що найбільш глибоко дослідженими є питання, що стосуються об'єктивних характеристик російської етнічної групи, її соціального статусу, історичного коріння, питання “кризи ідентичності” внаслідок трансформаційних процесів кінця ХХ ст. Значною мірою вивчені політичні вимоги, що підтримуються проросійськи налаштованими партіями України (перш за все, КПУ). Великий масив літератури існує щодо розгляду теоретичних моделей процесу політизації етнічності.

В той же час, питання практичних проявів етнополітичного буття російської національної меншини, цілісного аналізу організаційної структури російського руху, його регіональної специфіки, джерел трансляції ідеології українського варіанту російського націоналізму, впливовості цих ідей, їх використання як мети і засобу в політичній боротьбі, потенційних загроз, які вони несуть для національної безпеки в більшості випадків залишається поза межами наукових досліджень. Саме на висвітлення цих проблем автор звертає головну увагу в даному дослідженні, оскільки їх вивчення дозволяє встановити суть процесу політизації російської етнічності та його спрямованість.

У другому розділі “Передумови політизації російської етнічності в Україні” здійснено аналіз чинників, що стимулювали етнополітичну мобілізацію російської етнічної групи в Україні, визначено “стартові умови” політизації російської етнічності в Україні.

Росіяни України мають доволі глибоке коріння в українському суспільстві, є найбільшою національною меншиною країни та найбільшою діаспорною групою російського народу у світі. Вони доволі прив'язані до місця проживання, в їх середовищі не спостерігається масового прагнення його міняти.

Глибокі історичні, культурні, економічні традиції представників цього етносу в Україні сприяли тому, що росіяни стали однією з найпомітніших складових етнічної палітри українського суспільства. Будучи в переважній більшості міськими жителями, вони мають один з найвищих рівень освіченості серед етнічних спільнот України.

Росіяни нерівномірно розселені на території України. В результаті історичних обставин, особливостей промислового розвитку вони осіли переважно у східних та південних областях України, а в Автономній Республіці Крим становлять переважну більшість населення - 58,3%.

За роки, що пройшли між переписами населення України 1989 і 2001 рр., етнодемографічна ситуація зазнала помітних змін, відсоток росіян скоротився з 22,1 до 17,3. Це сталося внаслідок зміни політичної ситуації, міграційних процесів, зростання національної свідомості народів нашої країни.

Росіяни в роки радянської влади почували себе в Україні як привілейована нація, “перші серед рівних”. Такий статус не спонукав до етнополітичної активності, оскільки їхні духовні, культурні, соціальні потреби задовольнялися досить повно. На міжнародній арені будь-який громадянин СРСР, незалежно від національності, сприймався як “russian” - росіянин.

Разом з тим, слід мати на увазі, що Радянський Союз, будучи втіленням російської політичної традиції, все ж не був державою російського народу в повному розумінні цього слова. Будучи “провідною нацією”, “старшим братом”, росіяни розглядалися радянською владою як її опора. Статус росіян в радянські часи хоч і не підштовхував до активної експлуатації ними етнонаціональних мотивів, все ж сприяв формуванню прагнення до творення власної національної держави. Показово в цьому плані, що сьогодні значна проросійськи налаштована частина пострадянських суспільств, продовжуючи жити ностальгією за великою державою, говорить не так про відродження СРСР, як про відродження, зміцнення, розширення Росії. Тим самим прорадянські настрої відходять у минуле, поступаючись місцем проросійським, незавуальованим комуністичною риторикою.

Росіяни України в психологічному, світоглядному, етнокультурному планах відрізняються від росіян, що проживають в межах своєї держави. У той же час, ввібравши цінності, норми життя та поведінки українців, вони продовжують ідентифікувати себе з російським етносом, користуючись російською мовою в повсякденному спілкуванні як на міжособистісному рівні, так і на офіційному, залишаючись в російському інформаційному просторі, що формується російськими та російськомовними ЗМІ.

Як наслідок, в Україні після розпаду Радянського Союзу склалися передумови для політизації російської етнічності. Потенціал етнічної мобілізації обумовив доволі швидку появу великої кількості національно-культурних та громадських організацій російської етнічної групи. З часом у російському русі в Україні з'явилися і політичні сили, що проголосили метою своєї діяльності захист інтересів росіян України.

Третій розділ “Організаційна структура та ідеологія російського етноорієнтованого дискурсу” присвячено висвітленню ідеології та діяльності проросійських сил України. Автор концентрує увагу, з одного боку, на процесі “насичення” політичного поля проросійськими організаціями, з іншого - на питаннях виходу на арену політичної боротьби етноорієнтованих сил російської етнічної групи.

Перші організації росіян України з'явилися ще на етапі розпаду СРСР. Російський рух в Україні виник у національно-культурних формах. З часом він прогресував у бік політизації. У цьому процесі чітко прослідковуються регіональні відмінності. Найбільш швидкими темпами політизація російської етнічності відбулася на Кримському півострові, де на сьогодні нараховується 20 організацій росіян. Саме там російський чинник спричинив до загострення політичного протистояння та загрози територіальній цілісності України у 1994-1995 рр. З іншого боку, більшість нині діючих організацій росіян Криму виникли вже після “мєшковщини” - у другій половині 90-х рр. Особливістю розвитку проросійських сил Криму є те, що тривалий час вони були орієнтованими переважно на проблеми півострова, виступаючи за поглиблення стосунків по лінії Крим-Росія. І лише з кінця 90-х рр. ХХ ст. спостерігається прагнення кримських організацій більш активно включитися в процеси, що відбуваються у середовищі російської етнічної групи на загальноукраїнському рівні.

В Криму в цілому вже відбувся процес політизації російської етнічності - в програмах та діяльності кримських російських організацій та общин політичні мотиви превалюють над національно-культурними. Однак, ці організації ще не стали повноцінними учасниками боротьби за владу. На нашу думку, цьому існує кілька пояснень. По-перше, в середовищі російської етнічної еліти регіону відчувається “кадровий голод”. По-друге - організації, що відстоюють інтереси росіян Криму, не виробили реальної програми дій, що відображала б не лише настрої населення, а й реальний стан речей в економіці, соціальній, культурній сферах півострова. По-третє - участь у великій політиці можлива лише за умови підтримки великого бізнесу, який сьогодні все ж робить ставку на сили загальноукраїнського рівня. По-четверте - провідники російського руху розуміють, що їх прихід до влади можливий лише на жорстких проросійських гаслах, неможливість реалізації яких в сучасних умовах очевидна.

Російські національно-культурні та громадсько-політичні організації й надалі залишатимуться помітними учасниками суспільно-політичного життя в Криму. Сталий інтерес до них з боку громадськості, політичних сил, владних органів півострова, України, Російської Федерації без сумніву зберігатиметься й надалі. Однак, у найближчому майбутньому навряд чи з'явиться потужна регіональна політична сила, яка зможе взяти на себе виконання програмних вимог російського націоналізму. Поява такої сили можлива лише з ініціативи та за підтримки ззовні групи: з боку владних органів півострова або метрополії, а на сьогодні немає підстав говорити про їх зацікавленість у цьому.

Якщо Кримський півострів посідає провідні позиції за показниками організаційної активності російської етнічної групи України, то в інших регіонах ці процеси відбуваються з приблизно однаковою мірою інтенсивності. У найбільш русифікованих областях півдня та сходу, де проживає більшість російської діаспори країни, діє 22 національно-культурних товариства, в Західній Україні - 16, в Центральній та Північній - 11. При цьому, щоправда, слід мати на увазі, що навіть в областях, де не зареєстровано жодного національно-культурного товариства, діють відділення загальноукраїнських організацій: Українського товариства російської культури “Русь”, “Русского собрания”, Російського Руху України, “Руського блоку”.

Для областей півдня та сходу доволі невелика кількість організацій, покликаних захищати інтереси та права росіян (в середньому - менше трьох на область) пояснюється тим, що, з одного боку, росіяни регіону не відчувають якогось серйозного дискомфорту в національно-культурній сфері, з іншого - питання поглиблення стосунків з Росією, підвищення статусу російської мови, збереження російськомовної освіти піднімають більшість політичних сил регіону. В Західній Україні, навпаки, при значно меншій кількості російського населення і доволі невеликій його частці росіян в національній структурі, діє не набагато менша кількість товариств, аніж на півдні та сході. Це можна пояснити тим, що саме тут в найбільшій мірі серед усіх макрорегіонів України росіяни відчули пострадянські зміни в національно-культурному житті. Низька етнополітична активність росіян Центральної України детермінована відсутністю великих міст, за винятком Києва, низькою політичною активністю населення регіону в цілому. Спільною рисою для всіх названих нами регіонів є наявність одного центру, де спостерігається найвища етнополітична активність росіян України. Для сходу це Харків (6 організацій), для заходу - Львів (8), для центру - Київ (5).

Становлення політичного руху росіян в масштабах країни пов'язане з виходом у 1999 р. на загальноукраїнську арену львівської групи російської етнічної еліти на чолі з О.Свистуновим, яка, створивши мережу доволі дієвих регіональних структур, зуміла позиціонувати себе та свого лідера в середовищі активістів російської етнічної групи України та певних кіл Російської Федерації як силу, здатну втілити в життя проект створення потужної організаційної структури, яка змогла б об'єднати розрізнені товариства, сконструювати прийнятну для значної частини росіян України політичну програму та забезпечити повноцінну участь у виборах сил, що головним своїм завданням ставлять захист інтересів російської етнічної групи в Україні та беруть на себе роль репрезентанта російської візії розвитку України.

Те, що виконання цього завдання взяла на себе саме західноукраїнська група російської еліти, не виглядає випадковістю. Цьому сприяв скоріший, ніж в інших регіонах, прихід до думки про необхідність не обмежуватись культурницькими формами роботи, а переходити до політичних, доволі ранній початок інтегративних процесів у середовищі національно-культурних організацій, вичерпаність ресурсів для подальшої інтенсифікації регіонального зростання, наявність готових взяти на себе вирішення серйозних завдань лідерів, незалежність від владних структур, відмежованість від Компартії та різних псевдопроросійських сил.

Першою потужною етнополітичною силою російської етнічної групи на загальноукраїнському рівні став Російський рух України, який задекларував свою прихильність ідеям приєднання України до союзу Росії та Білорусі, надання статусу державної російській мові, “відмови від моноетнічної моделі державного будівництва і переходу до поліетнічної”, підняття авторитету православ'я і Української православної церкви (Московського патріархату), стратегічної співпраці з рухами інших етнічних спільнот України. На його основі було створено “Руський блок”, що на парламентських виборах 2002 року став повноцінним учасником виборчого процесу.

Таким чином, аналіз організаційного та ідеологічного розвитку російських національно-культурних та політичних структур дозволяє констатувати:

- за роки незалежності в Україні виникли та діють (діяли) кілька десятків російських національно-культурних, громадсько-політичних організацій, общин;

- їх географія мало залежить від густоти російського населення в тому чи іншому регіоні;

- протягом першої половини 1990-х рр. політичні мотиви в їх поглядах та діяльності були аморфними, однак починаючи з другої половини останнього десятиліття ХХ ст. вони стають все більш виразними;

- наслідком цього стало формування політичних структур, найбільш виразними з яких є Російський Рух України, “Руський блок”;

- більшість національно-культурних утворень стали сателітами названих політичних формувань;

- найвірогіднішим сценарієм подальшого розвитку російського руху в Україні бачиться подальша розбудова саме етнополітичних утворень.

Тією чи іншою мірою про підтримку вимог проросійських організацій заявляють і ряд загальноукраїнських політичних партій, переважно лівої, слов'янофільської та “прорадянської” орієнтацій. В той же час, слід зазначити, що для лівих характерною є не так боротьба за ідеали російського націоналізму в Україні, як боротьба з націоналізмом українським: український націоналізм (як і націоналістичні рухи в усіх пострадянських республіках) був одним із факторів, що спричинив розвал Радянського Союзу. Крах СРСР всі партії лівої орієнтації сприймають як негативне явище, тому і виступають проти сил, які його прискорили. В цій частині програма російського націоналізму, що носить яскраво забарвлений інтеграторський характер, є відповідною баченню шляхів суспільного розвитку лівими силами. Про активну підтримку більшістю лівих партій проросійських гасел говорити не доводиться, однак вони нерідко їх використовують, справедливо вбачаючи в цьому значний резерв нарощення своїх електоральних активів. Перш за все, сказане стосується Комуністичної партії України. Постійно звертаються до практики підтримки проросійських гасел Соціалістична та Прогресивна соціалістична партії, дрібні лівацькі партійні утворення. Також активно апелюють до підтримки вимог російського націоналізму центристські політичні утворення, орієнтовані на східноукраїнський електорат.

В процесі становлення та розвитку російського руху в Україні сформувалася об'єктивна програма російського націоналізму в Україні. В основі цієї програми лежать наступні положення:

1). Конституційне закріплення статусу російської мови як державної чи офіційної.

2). Посилення інтеграційних процесів у стосунках з Росією та країнами СНД, аж до створення єдиної держави та відхід від ідеї співпраці з Заходом, у першу чергу зі структурами НАТО. Як варіант цієї тези останнім часом широко побутує ідея приєднання до Союзу Росії та Білорусі, який у цьому випадку подається як взаємовигідний та рівноправний.

3). Визнання росіян, наряду з українцями, державотворчою нацією, позбавлення їх статусу національної меншини.

4). Запровадження подвійного громадянства, що дозволило б громадянам України паралельно ставати громадянами Російської Федерації.

5). Збереження спільного інформаційного простору Росії та України; гарантії широкого доступу до російських засобів масової інформації.

6). Збереження системи російськомовної освіти в Україні та розширення вивчення російської культури, мови, історії в навчальних закладах від дитсадка до вузу.

7). Підтримка Української Православної Церкви, що “знаходиться в молитовному єднанні з Російською Православною Церквою”, тобто УПЦ Московського патріархату.

Перші дві вимоги підтримуються всіма російськими та проросійськими організаціями України, інші є притаманними більшості радикальних організацій та діячів, що виступають за підвищення статусу росіян в України.

В той же час, слід констатувати: поки що ця програма не є сталою складовою ідеологічної палітри сучасної України. Не в останню чергу тому, що знайшла підтримку лише в незначної частини російської етнічної еліти України. Бізнесово та політично активні етнічні росіяни досить глибоко інтегровані в загальноукраїнські бізнесові та політичні структури. До того ж, прагматичні міркування відлякують еліту від етноцентричних концепцій, які малопопулярні в суспільстві й, крім іншого, не знаходять схвалення в публічній риториці найвищих посадових осіб держави. А нинішній стан українсько-російських економічних та політичних стосунків в загальних рисах достатньо влаштовує владні та ділові кола країни (ми опускаємо якісні характеристики цих стосунків), щоб прагнути до якихось змін, що йдуть в руслі вимог російського націоналізму в Україні. Та ж частина російської етнічної еліти, що претендує на захист інтересів росіян України, не представляє політичну “вищу лігу”, для неї це радше спосіб заявити про себе у вітчизняному та російському політикумі.

У четвертому розділі “Російська карта” в політичному житті пострадянської України” висвітлюється використання “російського фактора” у політичній практиці незалежної України. Автор концентрує увагу на проблемі статусу російської мови, питаннях потенційних загроз для національної безпеки, пов'язаних з наявністю іредентистських тенденцій у діяльності російських організацій у Криму та на сході України, висвітлює використання російської проблематики у виборчих кампаніях.

Увага до мовного питання викликана тим, що воно відіграє роль чи не найбільш вагомого чинника політизації російської етнічності в Україні. Воно є каталізатором політичної активності росіян України, залишаючись не стільки найактуальнішим, скільки найбільш зручним для публічної дискусії. Мовне питання унікальне і в тому плані, що за збереження і розширення сфери побутування російської мови виступають як представники національно-культурного, так і політичного напрямків російського руху в Україні. Отже, воно має значний консолідаційний потенціал: відігравши вагому роль на етапі зародження російського політичного руху в Україні, мовне питання тепер претендує на провідну роль на завершальному етапі політизації російської етнічності в Україні, тобто в процесі виходу на політичну арену України та боротьби за владу на ній організацій, що відстоюють інтереси російської національної меншини в Україні, а нерідко - інтереси Російської держави.

Що стосується потенціалу російського іредентизму в Україні, то не доводиться говорити про нього як про безпосередню загрозу національній безпеці. Відсутність соціальної (чи етносоціальної) його бази можна пояснити й тим, що “включеність українських росіян в інформаційний простір Росії дозволяє їм, з одного боку, відчувати свою причетність до життя Росії, а з іншого - не плекати ілюзій щодо рівня вирішення соціальних і культурних проблем у метрополії”. Звідси і ще одна особливість потенційного російського сепаратизму в Україні - залежність від зовнішнього чинника. Так, будь-які сепаратистські чи іредентистські устремління можуть мати сенс лише в тому випадку, коли вони опираються на підтримку метрополії, адже відторгнення тієї чи іншої частини території держави передбачає її приєднання до держави іншої. На сьогоднішній день позиція офіційної Росії витримана в дусі українсько-російських та міжнародних угод про збереження територіального суверенітету пострадянських держав у межах кордонів колишніх республік СРСР. Саме такий підхід сусідньої держави сприяв розблокуванню кримської ситуації 1994-1995 рр. У той же час, значна частина політичних сил Російської Федерації через підконтрольні засоби масової інформації постійно “підігріває” побутування в Україні сепаратистських тенденцій, у першу чергу в Криму.

На нашу думку, тривалому збереженню такого стану сприятиме і своєрідна патова ситуація в українсько-російських стосунках: з одного боку, Росії не під силу реально втягнути Україну в сферу свого повного впливу, з іншого - вона не розглядає її і як повноправного та дієвого партнера у міждержавних стосунках.

Об'єктивні політичні вимоги російської етнічної групи, оформлені як передвиборні позиції, з тією чи іншою мірою інтенсивності були лейтмотивом усіх парламентських та президентських кампаній періоду незалежної України. Особливо значимими були проросійські мотиви під час парламентських та президентських виборів 1994 р. Ставлення до інтеграції з Росією, українсько-російської економічної співпраці, статусу російської мови тощо були серед головних критеріїв, за якими виборці ідентифікували ту чи іншу політичну силу, кандидата в народні депутати. А президентська кампанія Л.Кучми 1994 р. в питаннях міжнародної політики була значною мірою саме проросійською. І хоч цей фактор не був домінуючим у структурі мотивів підтримки виборцями цього кандидата, все ж помітно сприяли його перемозі над Л.Кравчуком, який на той час став в очах громадськості уособленням прозахідного курсу. Надалі роль російської тематики у виборчих кампаніях знижується, проросійська риторика стає менш радикальною. Це стало наслідком як доволі зваженої державної політики в етнонаціональній сфері, так і усвідомлення політичною елітою практичної неможливості швидких реінтеграційних процесів на пострадянському просторі. Однак, послаблення уваги до проросійських вимог в українському політикумі та надто вже помітна тактичність їх підтримки більшістю партій спонукали активістів організацій, що відстоюють інтереси росіян України, до більш енергійного творення власних політичних структур. Наслідок цього - участь у парламентських виборах 2002 р. “Руського блоку”, яка стала першим в Україні досвідом виходу на політичну арену етнополітичного суб'єкта, який гучно заявив про свої політичні амбіції. Участь цього блоку у виборчій кампанії стала свідченням того, що процес політизації російської етнічності в Україні вийшов на завершальну стадію, на якій етнополітичні сили стають повноправними учасниками політичного процесу.

У висновках підбито підсумки дослідження. Автор констатує, що процес політизації російської етнічності в Україні перебуває на завершальному етапі - російські етнополітичні сили вийшли на арену політичної боротьби.

Формула подальшої участі політичних сил російської етнічної групи України в політичному житті країни ще не визначилась. Найбільш вірогідними є два сценарії. Перший полягає у поступовому узгодженні інтересів двох найбільших етнічних груп України, пошуку компромісних рішень, взаємозбагаченні культур, формуванні, разом з представниками інших народів нашої країни, політичної нації. Другий - конфронтаційний, оскільки в його основі - положення, які за будь-яких умов не будуть сприйняті українцями, в першу чергу тими, які перебувають на національно-патріотичних засадах. Спроби добитися визнання росіян другою державотворчою нацією, скасування по відношенню до них визначення „національна меншина”, надання російській мові статусу другої державної, вимоги розвитку міжнародних стосунків винятково на російському векторі (входження лише у ті міждержавні об'єднання, які обстоюють російські інтереси), запровадження подвійного громадянства, домагання визнати єдиною канонічною церковною організацією Українську Православну Церкву (Московського патріархату) неминуче призведуть до активізації жорстко антиросійських сил, які, в свою чергу, також здатні „зробити внесок” у дестабілізацію міжетнічної сфери України.

Помітним поштовхом до формування переваг для одного зі сценаріїв може стати ситуація у мовній сфері. Вимога підвищення статусу російської мови є тим чинником, що може сприяти об'єднанню зусиль усіх політично активних представників російської етнічної групи в Україні. У суспільстві стихійно сформувався „лінгвістичний паритет”, коли українська та російська мови використовуються в залежності від обставин. Вимога користуватися українською у офіційних стосунках мало сприяє поширенню її вживання в інших сферах, а відсутність реальної (тим більше, силової) українізації ключових сфер життя, окрім державної, дозволяє русофонам не відчувати лінгвістичного дискомфорту. Такий стан не зафіксований законодавчо. Він дозволяє прихильникам пріоритетного розвитку української чи російської мови сподіватися на зміну ситуації у тому напрямку, який вони вважають більш правильним. Потенціал напруги в цій ситуації полягає у тому, що вона є тимчасовою. З іншого боку, “лінгвістичний паритет” дає певний часовий ресурс для пошуку оптимальної моделі співіснування української та російської мов в Україні.

Сьогодні спостерігаються тенденції до розвитку обох сценаріїв. На нашу думку, така ситуація зберігатиметься ще тривалий час, оскільки паралельно існують фактори, які сприяють розвитку названих сценаріїв. З одного боку, високий рівень міжетнічної толерантності, відсутність серйозних фактів утисків прав людини за національною ознакою по відношенню до росіян, значні можливості для задоволення національно-культурних потреб, відсутність потужних джерел трансляції крайніх поглядів роблять неможливим створення широкої суспільної бази для радикальних проросійських сил. З іншого - політична індиферентність поміркованої частини росіян України та прагнення політичних еліт російської національної групи зайняти помітну нішу в політикумі сприяють більш динамічному політичному розвитку саме прихильників всього комплексу вимог російського націоналізму в Україні. Окрім цього існують ще фактори, що обумовлюються наявністю (чи відсутністю) лідерів, здатних взятися за реалізацію названих вимог, політикою України в національно-культурній сфері, політикою державних органів (України та Російської Федерації) по відношенню до проросійських політичних сил, ставленням до них суспільства та політичних опонентів.

...