Політична ідеологія як об'єкт дослідження політичної науки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична ідеологія як об'єкт дослідження політичної науки в Україні

соціальний політичний ідеологія західноєвропейський

Зважаючи на різні підходи до аналізу політичної ідеології, які склалися в світовій політичній науці, досить складно визначити основні параметри, за якими цей аналіз має проводитись. Обсяг питань, щодо яких необхідно визначитись при дослідженні тієї чи іншої сукупності ідей, цінностей, норм, символів, яка претендує на роль ідеології, різниться в залежності від наукових позицій автора та від конкретних завдань, які стоять перед дослідником. Зрозуміло, що сам феномен політичної ідеології настільки складний та багатомірний, що уніфікувати усі принципи та критерії його дослідження видається майже неможливим. Особливо зважаючи на те, що, як правило значна частина науковців прагнуть оцінити, чи то визначити основні характеристики політичної ідеології і як феномену суспільно-політичного життя взагалі і, водночас аналізують змістовну частину окремої ідеологічної течії. Вважаємо за доцільне визначитись з основними параметрами дослідження феномену політичної ідеології, які врешті допоможуть адекватно характеризувати і їх змістовну частину та спробуємо звернути увагу на застосування деяких підходів до аналізу та визначення характерних рис та особливостей політичних ідеологій як феномену політичного життя сучасного суспільства.

В тому числі зробимо спробу виокремити відповідні особливості соціально-політичних доктрин, вироблених в межах традиційних політичних ідеологій, застосувавши до них окремі параметри дослідження, які, на нашу думку вимагають особливої уваги українських політологів. Наскільки вони придатні для ефективного виконання функцій в політичному житті сучасного українського суспільства, яких адаптивних заходів вони вимагають для їх застосування на вітчизняних теренах та яких підходів, в першу чергу, вимагає дослідження їх використання у політичному просторі України.

Основні підходи до вивчення політичних ідеологій ми виокремимо за рівнем, чи виміром в дослідженні політичних ідеологій, який залежить, в першу чергу, від того на яких складових робиться наголос при визначенні їх сутності та, відповідно, ролі, які вони виконують в суспільно-політичному житті суспільства. Застосування такого критерію, на нашу думку, дає можливість, хоча й дещо спрощено, узагальнити існуючі підходи в політичній науці, скоротивши кількість з урахуванням всієї багатоманітності методів дослідження, використовуваних ними. З іншого боку, виокремлення саме таких підходів дасть можливість ширше розкрити особливості політичної ідеології як інструменту легітимації політичної влади, з виокремленням інтересів суб'єктів політики, які ця ідеологія репрезентує.

Найбільш, з нашої точки зору поширений в Європі підхід звертає увагу на певну ієрархію цінностей, яку містить політична ідеологія, розкриває конфлікт цінностей, оцінює реальність та прагматизм пропонованого нею ідеалу. Інший підхід спрямований на з'ясування того, наскільки дана ідеологія раціонально побудованою системою, зверненою до розуми, використовуючи відповідні аргументи, чи навпаки зорієнтована на ірраціональні фактори мотивації політичної поведінки - інстинкти, почуття, стереотипи. Третій підхід можна виокремити як такий, що розглядає політичні ідеології як продукт певного суспільного середовища, з'ясовуючи її зорієнтованість на відповідні соціальні верстви.

Традиційно політичну ідеологію визначають як один із структурних елементів політичної свідомості, поряд з політичною психологією, та вказують на те що це одна з форм ідеології взагалі. І якщо ідеологія це «сукупність ідей, і поглядів, які відображають у теоретичній більшчи менш систематизованій формі відношення людей до навколишньої дійсності та один до одного і служать закріплення або зміні, розвитку суспільних відносин>>[5.с.229], то визначаючи поняття політичної ідеології вказують на те, що вона є «система ідей і поглядів які виражають інтереси суспільних класів стосовно політики, здійснення влади>>[6,с.483].

З одного боку виникає питання, наскільки ідеологія, в тому числі і політична ідеологія, в реальності відокремлена від політичної психології, якщо під політичною психологією мається на увазі «сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і соціальних спільностей стосовно політичної системи та їхнього місця в ній>>[6,с.481], наскільки коректно відносно суспільних реалій, на теоретичному рівні розводити ці поняття і до якої міри. З другого боку, чи є системність сутнісною характеристикою ідеологій чи політичних ідеологій.

Щодо другого питання, то вважаємо, що системність не є сутнісною, а лише однією з характеристик окремих політичних ідеологій, адже досягається шляхом «логічного упорядкування ідей, міра такого раціонального упорядкування у різних ідеологій різна>>[2,с.55]. Тому вважаємо коректним зауваження В. Лісового щодо визначення ідеології О.Лемберга, яке він наводить в книзі «Ідеологія і суспільство» і зазначає, що: «Вислів «система ідей» є занадто сильним: в історії і сучасності ми, як правило маємо справу не стільки з «системою ідей», скільки з деякою сукупністю або конгломератом уявлень, поглядів, символів і навіть ритуалів»[2,с.55].

Системність, як характерна (але не сутнісна) риса, більш притаманна сучасним, найбільш розробленим політичним ідеологіям адже останні покликані не тільки відображати «ставлення людей до навколишнього світу та один до одного», але й виконуючи функцію артикуляції групових інтересів мають гуртувати людей за для проведення конкретних політичних дій. Як мінімум до підтримки чи не підтримки певних політичних сил в суспільстві, які уособлюють дану політичну ідеологію. Дане завдання є абсолютно прагматичним і достатньо конкретним, адже стосується можливості отримання чи здійснення політичної влади. Інакше кажучи політичні ідеології сучасності є абсолютно практичним і затребуваним елементом суспільно-політичного життя, без якого стає неможливим управління суспільними справами на основі публічної влади. Останнє є потужним стимулом для «логічного упорядкування ідей» ідеологами, а саме раціонального обґрунтування того чому, хто і для чого має отримати владу, що це дасть суспільній групі до якої звернена ідеологія, і яким чином цінності, традиції уявлення і забобони даної групи чи груп вплетені в усю сукупність теоретичних викладок.

Варто додати, що переконання ідеологів та провідників конкретних ідеологій часто дійсно достатньо структуровані та, все ж вони не вичерпують всієї ідеології, адже важливою складовою їх є ідеї та переконання широких верств людей, які вже не носять навіть приблизно структуро- ваного характеру, хоча саме вони і роблять політичні ідеології таким значущим елементом суспільно-політичного життя.

Після зміни парадигми легітимації влади через створення та розгортання принципу народного суверенітету відбулася демократизація політичного життя загалом. На політичну арену у якості суб'єкта вийшли широкі маси, від уподобань яких, в сучасному світі залежить і владарювання певних суспільних груп чи еліт і легітимація самої влади. А від так завдання «ідея має оволодіти масами» призвела до потреби і проблеми примітивізації струнких філософсько-політичних конструктів, які лежать в їх основі, задля сприйняття їх масовою свідомістю. Така багаторівне- вість існування ідеологій з тенденцією до спрощення робить проблемною стрункість та системність ідеологій і дає можливість говорити що остання, за своєю природою може виступати лише у більш менш систематизованій формі.

Щодо взаємозв'язку політичної ідеології та політичної психології, то питання полягає в тому, що аналізуючи змістовну частину ідеологічного доробку у тій частині, яка містить за висловом Дж.Сарторі сукупність ідей, тобто не ціннісних висловів, а висловів що претендують на істинність, дослідники часто випускаючи з уваги природу самої ідеології, використовують методи, які застосовуються для аналізу суто наукових, теоретичних конструктів. Часто залишаються поза увагою ідеали, серцевиною яких є «ціннісні ідеї та переконання, пов'язані з цінностями:... переконання чи, інакше вірування є важливою ознакою ідеологій» [2,с.56]. Аналіз цієї частини має з'ясовувати і мотиваційну складову, яка безпосередньо випливає з аналізу політичної психології, адже не тільки, а часто і не стільки раціональні елементи навіть сучасних політичних ідеологій є факторами політичної діяльності та настроїв мас чи окремих груп. Ці складові ідеологій формують у людини суб'єктивне відношення до дійсності, яке забезпечує особливий характер її існування в публічній сфері влади. Зрозуміло, що ціннісні елементи ідеологій досліджуються і етикою і філософією і політичною наукою, але жорстке відмежування аналізу політичної ідеології від аналізу політичної психології, яке йде від марксистської традиції економічного редукціонізму, унеможливлює повноцінне дослідження самої ідеології.

Абстрагуючись від реалій суспільного життя, на теоретичному рівні розмежування політичної психології та політичної ідеології виглядає доречним, тоді як на практиці вони існують в безпосередній взаємодії чи то єдності і комплексний їх аналіз може бути більш продуктивним і коректним. Tому, при дослідженні політичних ідеологій варто застосовувати різнорівневий аналіз, який дозволяє розкрити ціннісний, епістемологіч- ний та соціологічний виміри та з'ясувати чинники поширення чи, навпаки тієї чи іншої ідеології в певному середовищі, здатність їх до повноцінного функціонування як суспільно-політичного феномену. В свою чергу це дозволяє з'ясувати функції та складники політичних ідеологій.

Один з зазначених вище підходів вимагає розкриття причин виникнення та функціонування основних ідей, цінностей, поглядів та міфів політичних ідеологій через з'ясування соціально-економічних умов існування класів чи суспільних верств в яких вони зароджувалися чи для яких створювалися, дає можливість «прив'язати» тучи іншу сукупність поглядів до «земної основи», до реальних економічних, соціальних, політичних інтересів, що є актуальним саме при дослідженні соціально-політичних доктрин. В більш менш традиційному варіанті, марксистська методологія дослідження політичної ідеології як хибної свідомості, на нашу думку, залишається доречною при аналізі саме соціально-політичних доктрин, які є сутнісними, і до речі достатньо структурованими складовими елементами політичних ідеологій.

Особливо зважаючи на те, що соціально-політична доктрина є не стільки певною концепцією, яка є вираженням цілісного розуміння об'єкта пізнання, але й керівництвом до дії, програмою діяльності політичних сил, що відстоюють інтереси певних соціальних груп, класів. Деякі автори, саме через такий характер соціально-політичних доктрин називають і самі політичні ідеології різновидом корпоративної свідомості яка відображає суто групову точку зору на хід політичного і соціального розвитку та відображає схильність до духовного експансіонізму. Відомо, що акцент на вивченні соціально-політичної складової політичних ідеологій, як продукту певного середовища, робився від початку саме марксизмом.

Вважаємо, що особливо актуальним для політичної науки в Україні є аналіз західноєвропейських соціально-політичних доктрин. Якщо зважати на так званий «навздогінний» характер суспільних процесів в Україні, які Європа пройшла саме в часи виникнення та розвитку традиційних політичних ідеологій то варто звернути увагу й на можливість, а подекуди й необхідність використання класового підходу до аналізу залучених з заходу соціально-політичних доктрин, а особливо їх поширення в українському суспільстві, та спробам одержавлення деяких з них в Україні. Одержавлення не в сенсі радянської традиції, коли держава ідеологічно «покривала суспільство», а в сенсі вироблення поглядів на розвиток та мету діяльності держави, якими мають керуватися державні органи.

Таке залучення соціально-політичних доктрин, вироблених у межах традиційних ідеологій в Україні вже відбувається не перший рік, що простежується і в теоретичній та практичній діяльності політичних партій, громадських об'єднань а також і державних інститутів. Зважаючи на відому дискусію, яка відбулася в кінці двадцятого сторіччя щодо «критики мета-дискурсів» у філософії деконструктивізму та заперечення крайніх висновків цієї філософії Ю.Габермасом, все ж вважаємо, що традиційні політичні ідеології, які відіграли свою суттєву унормовуючу роль в становленні права, держави та громадянського суспільства в Європі, політичної та економічної нормально діючої системи, в У країні ще мають справити свій позитивний вплив на формування суспільного порядку в цілому. Загально відомими є по-суті досягнення реалізації саме соціал-демократичних та ліберальних доктрин в становленні у західних країнах сталої демократії, «суспільства загального благополуччя», соціальної держави, що гарантували високий рівень життя та соціальний захист, консервативний прорив 80-х років, який заклав підґрунтя економічного процвітання цих держав на десятиліття.

Звичайно, традиційне суспільство відрізнялося від сучасного українського, та ще більше від сучасного західного відсутністю такої складної соціальної будови та розвинутого комунікативного простору тощо. Саме в традиційному та частково індустріальному суспільстві «Політичні ідеології XIX століття ще обіцяли глобальну орієнтацію в середині надзвичайно складного суспільства...»[1,с.91]. Структуроване, а швидше деструктуроване українське суспільство, навряд чи зможе послуговуватись, особливо раціонально глобально-орієнтаційними можливостями традиційних ідеологій. Ta все ж їх поширення має свій сенс. А саме тому запропонований підхід до аналізу соціально-політичних доктрин, не зважаючи на його повністю неподоланий класовий фундаменталізм, для нас залишається корисним. А саме те, що критика ідеології зсередини, шляхом показу її суперечностей є безсилою, натомість має показувати інтересам яких класів (груп) вона служить, чиє панування та економічні переваги вона захищає. В свою чергу такий аналіз дає можливість зрозуміти «яким чином ідеї та ідеології зумовлені тим середовищем, в якому вони виникають»[2,с.62]. А для України - хто, з якою метою і в чиїх інтересах ці ідеї та ідеології залучає в політичне життя країни, наскільки відповідний чи ні, українським реаліям пропонується нам ідеал суспільного розвитку, легітимації яких владних політичних рішень він має слугувати.

Також важливим є питання, чому суспільна свідомість в Україні майже не реагує на раціонально побудовані теоретичні конструкти цих соціально-політичних доктрин, наче не «помічає» їх та все ж послуговується, принаймні ситуативно, західними політичними цінностями, що містятьсь в них.

Особливо актуалізується даний підхід тепер, коли метою діяльності різноманітних політичних суб'єктів публічно проголошується захист та реалізація загальнолюдських цінностей. Серед політичних діячів та науковців достатньо поширеною є тема, що політичні ідеології з їх вадами, такими як прив'язаність до світорозуміння та інтересів певних класів чи окремих спільнот можна подолати протиставивши їм загальнолюдські цінності, тобто етику. Aлe ця загальнолюдськість в ціннісних орієнтаціях і принципах різноманітних об'єднань і організацій часто використовується заради досягнення індивідуальних та групових інтересів. Аналізуючи з допомогою такого підходу саме соціально-політичні доктрини ми маємо можливість простежувати чому і як певні погляди, ідеї та вірування можуть ставати керівництвом до дії, програмою діяльності політичних сил, що виокремлюють та підвищують інтереси певних соціальних груп, класів, змушуючи свідомо чи несвідомо інші суспільні верстви «працювати» на них.

Актуальною для дослідження політичною наукою постає й проблема чому і як змінюються соціально-політичні доктрини, що призводить до трансформації політичних ідеологій як в часі так і в політико-географічному просторі, а відповідно вимагають аналізу й відповідні підходи, з їх відмінностями у методах, які дають часто протилежні пояснення.

Щодо соціально-політичних доктрин, які вироблені консерватизмом, лібералізмом та соціал-демократизмом, безумовно необхідно звертати увагу на те, на скільки вони відкриті до діалогу, обміну цінностями, точніше наскільки їх цінності допускають визнання цінностей інших доктрин, які ігноруються, а від так, як змінюються чи можуть змінюватися їх теоретичні конструкти, які містять погляди, що претендують на визнання істинними, наскільки націленість на певну суспільну ситуацію допускає можливість існування незмінних цінностей, чи їх спрямованість на дію суперечить чи не заперечує можливість дії носіїв інших доктрин. Використання такого підходу, окрім конструктивного аналізу еволюції самих ідеологій, уможливлює з'ясування їх адаптивних особливостей, в тому числі і пристосування до сучасних умов нашого суспільства.

Пов'язане з вищезгаданим питанням й наступне: наскільки взаємне проникнення цінностей окремих соціально-політичних доктрин, в процесі їх еволюції та постійного діалогу, здатне нівелювати соціально-класову апологетику, орієнтацію не на загальний, а на частковий, груповий інтерес. Відома вада ідеологій така як тенденційність, яка в решті решт виливається в різні форми фундаменталізму в ідеологічному дискурсі частково подолана в західних суспільствах. Принаймні таке прагнення декларується як програмне, при розробці програм розвитку суспільства та діяльності держав та партій. В основі подолання лежали різні методологічні підходи, аж до заперечення потреби чи можливості існування ідеологій як феномену сучасного суспільного життя взагалі.

Сам дискурс, в тому числі, уможливив становлення принципів ідеологічної терпимості в суспільстві та політики консенсусу в західних країнах, що в теорії демократії, в обґрунтуванні сучасних принципів владарювання, вилилося в створення теорії консолідованої демократії як певного етапу розвитку демократичного процесу. Наскільки можливий такий дискурс в політичному просторі України, чи є взагалі на нього запит, це питання залишається актуальним для політичної науки в Україні.

Врешті решт незаперечним є факт певної конвергенції соціально-політичних доктрин. Поступові, але достатньо постійні зсуви соціал-демократичної соціально-політичної доктрини, вправо, в бік лібералізму, розгалуження самої доктрини, еволюція класичного лібералізму в більшості своїх різновидів у бік соціального лібералізму, змішення консервативних соціально-політичних доктрин в ідеологічну сферу традиційного панування лібералізму і навіть соціал-демократизму, в питаннях соціального захисту та перегляду традиційно консервативного розуміння принципу справедливості, відбувалося під впливом суспільних в цілому і політичних змін зокрема. Обмін програмними настановами та, відповідно ціннісними засадами створив інші політико-ідеологічні реалії в західному світі. Основи цієї конвергенції можна знайти в еволюції соціально-класової структури сучасного західного суспільства, політичних суб'єктів, комунікативної складової політичної системи тощо, як об'єктивної бази такого процесу. З точки зору змістовного аналізу соціально-політичних доктрин, які проходять процес конвергенції, то останній уможливлюється тим, що кожна доктрина поєднує в собі достатньо загальні цінності та ідеї. Це пов'язано з відображенням не безпосередніх відносин між людьми чи певними соціальними групами, а з оцінкою більш масштабних речей, які в першу чергу відображають політичні, світоглядні настанови: справедливим суспільним ладом, правильними законами, народним благом, відповідальним урядуванням тощо.

Питання в тому, наскільки глибоким взагалі може бути цей процес, чи може він вплинути на створення нової метаідеології чи навпаки приведе до знецінення ідеології як виразника і захисника інтересів певних соціальних верств чи класів. Науковцям в Україні варто з'ясувати питання, а чи можливий такий процес в українському політичному просторі, чи може він бути повноцінно усвідомленим та дійсно відображати суспільні реалії? Чи присутні натепер рушійні сили такої конвергенції і чи є загалом запит на такі процеси? Адже сучасні соціально-політичні доктрини, які постали як результат цього процесу на заході вже залучені і в політичну практику і в теоретичні дослідження в У країні.

Список використаних джерел

1.Габермас Ю. Демократия, разум, нравственность. - М. 1995.

2.Лісовий В. Культура-ідеологія-політика. - К., 1997.

3.Малинова О. Концепт идеологии в современных политических исследованиях. // Политическая наука. - 2003. - № 4. - С. 8-31.

4.Матц У. Идеологии как детерминанта политики в эпоху Модерна // Полис. - 1992. - № 1-2. - С, 130-142.

5.Философская энциклопедия: В 5т. / Гл .ред. Ф. В. Константинов. - М.,1962. - Т.2.

6.Шляхтун П.П. Політологія. - К.: Либідь, 2002.

Размещено на Allbest.ru