Політична реальність та понятійні структури в контексті системних трансформацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична реальність та понятійні структури в контексті системних трансформацій

Купченко О.С.

"Звісно, в абсолютному плані тлумачення символів може стати розгадуванням інтенцій [розкриттям внутрішнього світу], проте у цей внутрішній світ ми проникаємо як злодії, не переконавшись в тому, що там нікого немає"

Емануєль Левінас

У часи зародження політичної теорії, у часи переходу до реальності під вплив тотальних понятійних структур, ми в першу чергу, досліджуючи процес кореляції реального та віртуального просторів, звертаємось до первинності реальних об'єктів, взаємозв'язків, відносин. Натомість сьогодні, ми (не позбавляючи себе необхідності аналізу первинних основ такого взаємозв'язку, який, можна сказати, слугував відправною точкою у марксизмі) прагнемо віддати належне дослідженню механізмів трансформації реальності крізь призму впливу на неї понятійних структур, які у свою чергу характеризуються власною динамікою.

Головною проблематикою даної роботи є експлікація зв'язку, сформованого в процесі генералізації, політичного знання та реальності політичної системи. У цьому контексті ми спочатку розпочнемо аналіз взаємозалежності моделі політичної реальності (того, що ми маємо на виході теорії) та самої реальності у межах однієї понятійної структури, перейшовши згодом до причин та механізмів трансформації, власне, понятійних структур також у відношенні до системних змін реальних об'єктів.

У науковому дискурсі існує досить багато визначень поняття "модель", проте важливим для нас є те визначення, яке характеризує модель як "не лише відображення або копію певного стану речей, але й як передбачувану форму діяльності, репрезентацію майбутньої практики та основних форм діяльності" [2,с. 11]. Теорія репрезентації в аналізі моделей, які є нічим іншим як репрезентацією реальності, виходить з таких моментів: відмінності між теорією, моделлю та висловлюванням, редукції реальності як функції моделі, рівня онтологічних зобов'язань моделі. В контексті розрізнення теорії та моделі ми вважаємо доцільною ту точку зору, яка об'єктивує принцип ізоморфізму Ізоморфізм (рос. изоморфизм, англ. isomorphism, нім. Isomorphie f, Isomorphismus m) - власти-вість, що виражає однаковість будови якихось сукупностей елементів, незалежно від природи цих елементів. Взаємна однозначність між системами або об'єктами, що розглядаються. Строго доведений ізоморфізм для систем різної природи дозволяє переносити знання з однієї галузі на іншу. у їх відношеннях. Натомість важливим є те, що моделлю фактично може виступати будь-яке висловлювання, проте так як нас цікавлять лише наукові моделі, єдиними контекстно важливими висловлюваннями для нас будуть науково обґрунтовані висловлювання.

Модель, як така, ніколи не перебуває у стані тотожності із реальністю, адже ніщо не може розглядатися як модель самого себе, модельне відношення виявляється у певному сенсі асиметричним. Модель репрезентує лише певну частину реальності (актуальної або інтенціональної) та певну складову якостей цієї частини. Якби, говорячи про системний характер моделей, нам вдалось би експлікувати можливість єдиної універсальної моделі, то це б ствердило факт існування єдиної істинної теорії, яка охоплювала б усе, що може бути репрезентоване. Проте це швидше веде до платонівського ототожнення буття та мислення або до абсолютної тотожності в ідеалізмі Ф. Шеллінга, якою Г.Геґель називав "ніч, коли всі коти сірі". Важливою тому для нас є проблема онтологічних зобов'язань моделі, як функції елімінації дійсності. М.Вартофський виділяє тут такі три підходи, які в подальшому матимуть для нас значення:

1. Відмова від онтологічних зобов'язань (теорія без денотата).

2. Онтологічне відтермінування.

3. Прийняття онтологічних зобов'язань: концепція тотожності та концепція рівнів.

Генеалогія розвитку понятійних структур політичної науки несе в собі певною мірою характеристики цих трьох підходів: починаючи від теорії без денотата (яка ґрунтується на вірі у існування реальних об'єктів та на тому, що фактично з такої віри можна виводити емпірично обґрунтовані висловлювання) та прямуючи до прийняття онтологічних зобов'язань. Онтологічне відтермінування матиме місце в контексті переходу від однієї до іншої знакової системи. "Мова йде не про те, яку онтологію ви дійсно сповідуєте, обравши даний мовний каркас, а про те, який каркас вам потрібно обрати" [2,с.48]. У контексті філософії мови це "зовнішнє питання", яке піднімає Р. Карнап досліджуючи зміну самих знакових структур Наприклад, у статті "Емпіризм, семантика та онтологія" Р. Карнап задається питанням про онтологічний статус чисел у порівнянні із статусом реальних об'єктів, доводячи, що вирішення цієї проблеми, яка мала місце ще у Берклі та Юма, знаходиться у полі диференціації зовнішнього на внутрішнього питання мовної структури.. Під час аналізу зміни понятійного поля політичної реальності нова теорія буде a priori містити онтологічне відтермінування доти, доки понятійна структура не відповідатиме структурі реальності.

Яку ж роль відіграють моделі соціальної реальності у зміні стану самої реальності? У соціальній системі в певних просторово-часових рамках існує безліч інформаційних моделей, які конструюють образ ідеального стану системи у вигляді актуальних та інтенціональних моделей реального світу. Ці моделі об'єктивно включають в себе весь набір команд, які фактично є імпульсами до переформатування системи. Продукуючи моделі, реальність таким чином долає небезпечні рівні ентропії Ентропія - похідне поняття від поняття "стан об'єкта" або "фазовий простір об'єкта". Вона характеризує рівень варіативності мікростану об'єкта. Чим вища ентропія, тим в більшій кількості сутнісно відмінних мікростанах може знаходитися об'єкт за умов певного макростану. (в теорії інформації міра невизначеності майбутніх станів системи). Для цього системі потрібно створювати актуальну (модель реального на даний момент світу) та інтенціональну, або оптативну (модель віртуального майбутнього світу, потенційно можливого та при цьому бажаного з точки зору підвищення шансів системи на успішне подолання ентропії). Друга модель відіграє роль загальної (або кінцевої, а не проміжної) мети системи для кожного даного періоду її діяльності. Проте основне значення інтенціональної моделі світу полягає в обслуговуванні боротьби з ентропією, ця модель повинна відповідати критерію зростання або, ще краще, відносного зменшення ентропії, тобто збільшенню впорядкованості системи. Що стосується інформації у формі команд, то вона виражає алгоритм або взагалі програму перетворення моделі актуального світу в модель оптативного світу, а з точки зору фізичних складових ці команди є нічим іншим як управлінням впорядкованою послідовністю матеріальних дій та породжених ними перетворень, які представляють собою у сукупності процес переходу від існуючого, реального на даний момент світу до нового реального світу, потенційно можливого (з визначеної кількості альтернатив) та необхідного з точки зору боротьби з ентропією кінцевий результат перехідного процесу. А так як будь-яка модель світу у своїй цілісності охоплює в якості своєї підмоделі також модель самої керованої системи, то це значить, що інтенціональна модель світу повинна включати в першу чергу необхідні в майбутньому стани (та відповідні перетворення) цієї системи як найбільш важливу мету її практичної діяльності, що пояснює еволюцію керованих систем.

Важливим є те, що ці моделі та відповідні їм команди є нічим іншим як відмінними формами одного і того ж феномену, а саме символічної структури, так що перетворення першої моделі в другу це чисто символічний процес, тоді як реальності (дійсна та майбутня), які описані в цих моделях, є фізичними явищами, а значить перетворення першої у другу це вже матеріальний, а не ідеальний процес. Натомість перехід від інформаційного процесу до фізичного можливий завдяки управлінню, яке є нічим іншим як нерозривною єдністю, точкою контакту інформаційних та фізичних процесів, або пунктом перетворення перших у другі. Саме у цьому пункті команди як ідеальні феномени перетворюються в матеріальні (в фізичні акти, події) та породжують тілесні феномени в ході перетворення самої системи. Таким чином, управління логічно розглядати як процес, в якому відбувається перетворення ідеального в матеріальне, тобто як процес матеріалізації інформації, або як втілення ідеального.

Наступне важливе для нас запитання це наповненість інформаційних моделей, з яких формуються команди керівних ланок системи, та які приводять систему у відповідність цим модельним формам. Понятійна структура науки найбільш раціональна із можливих розумних структур реальності, тому найбільш адекватна для формування моделей та їх втілення у системі, яка прагне досягти високих рівнів впорядкованості. Ідеологіям також вдалося досягти значних результатів у аспекті модельних перетворень, визначені телеологічної зумовленості фізичної реальності, проте це вдалося в більшості лише "раціональним" ідеологіям, таким як марксизм. Проте, фактично такі моделі не були раціональними по причині внутрішньо-реальнісної невідповідності смислу необхідних перетворень та продукованої системою смислів мети. Тому сьогодні потреби системну внутрішній стабільності та впорядкованості (проте стабільності динамічної а не застиглості форм) вирішуються у розвинутих постіндустріальних суспільствах наявністю раціональних структур науки, в тому числі і політичної науки, які виконують практичне значення у моделюванні реальності. Фактично такі науки, будучи виключно інструментальними та темпорально означеними необхідністю швидкого вирішення практичних проблем системи, віддаляються від вищих рівнів на;укового узагальнення використовуваних моделей, позбавляючи таким чином себе у багатьох випадках виключного раціонального наповнення на користь наповнення афективного. Проте нас цікавлять, власне, ті сучасні політичні моделі, які ми маємо на виході сучасної науки, які потребують достатньої верифікованості, фактуальної зумовленості, для того щоб стати інформаційною моделлю майбутніх системних перетворень. Тут фактично ми використовуємо лише ті моделі, які несуть онтологічні зобов'язання, проте в моменті раціональності не передбачають можливості зміни об'єкта момент втрати суб'єктом раціональності побудови актуальних та інтенціональних моделей (специфіка політичної науки).

Це був опис першого аспекту розгляду системних змін у політичній історії, натомість в подальшому ми перейдемо до розгляду можливості змін самих понятійних структур, в межах яких формуються моделі та зміни самої реальності під впливом цих моделей. Сучасна філософія науки в контексті виходу за межі апологетики раціоналізму у поєднанні із досягненнями квантової механіки, розвитком синергетики та ін., формулюючи поняття нелінійного розвитку понятійних структур змушує нас дедалі частіше акцентувати увагу та поняттях "парадигми" (Т. Кун), "науково-дослідницьких програм" (І. Лакатос), "епістемологічного профілю" (Г. Башляр), "архіву знання" (М. Фуко) та ін.

Сам термін "епістемологічний розрив", який ми хочемо використати тут у контексті розгляду трансформацій понятійних структур належить Г. Башляру, погляди якого вплинули на формування уявлення про відносну закритість понятійних схем у М.Фуко, що він називає "архівом" та безпосередньо на Л. Альтюссера, що має місце у його структуралістькій інтерпретації генеалогії поглядів К. Маркса у роботі "За Маркса".

У концепції Г. Башляра у зв'язку із поняттям епістемологічного зламу формувалося уявлення про перехід від одного до іншого епістемологічного профілю. Натомість експлікація наукового та буденного способу пізнання у Г. Башляра надавала епістемологічному розриву функції їх відмежування, поряд із фіксацією епістемологічних розривів між пізнаннями, які базуються на різних логіко-методологічних принципах та наукових ідеалах. Саме другий аспект відмежування для нас тут має значення. Поняття епістемологічного розриву зображає непрозорість, невиводимість різних типів знання. "Воно передбачає визнання некумулятивного характеру розвитку та дисконтинуальності (пі)знання, яке рано чи пізно виявляє наявність нездоланної для себе "епістемологічної перешкоди" як межі власних змін, що вимагають зміни установок на вдосконалення вже наявного знання установками на пошук інших пояснювальних принципів" [1]. Таким чином, мова йде не про філіацію ідей, а про перевертання перспектив. Це, власне, і має на увазі І. Лакатос коли говорить про зміну ядра науково-дослідницької програми. Епістемологічний розрив передбачає становлення іншої "епістемологічної неперервності" в рамках іншої дослідницької програми. Як зазначав Г. Башляр: "Раціональна думка не "починається". Вона очищує. Вона виправляє. Вона нормалізує"[1].

Такий підхід об'єктивно експлікує символічну зумовленість наукових пошуків, що дозволяє говорити про різні види раціоналізму, реалізму, емпіризму і т.д. В повному об'ємі така визначеність має місце сьогодні, та коли в її аналізі ми приходимо до явища різного рівня раціональної інтерпретації фактуальності світу, ми формуємо інтенції до усвідомлення розвитку тих каркасів, від яких залежать самі теоретичні конструкти починаючи з емпіричного рівня та закінчуючи кінцевою моделлю.

Реальність, яка знаходиться в інтерпретативному полоні понятійної структури №1 (див. Рис. 1), має можливість переходу до певного нового стану відповідно до експлікації будь-якої із групи інтенціональних моделей № 1, які, у свою чергу, формуються із можливих модельних варіацій інтерпретації наявної реальності (хід розвитку поданий вище). Якщо взяти аналогію із розвитком самої науки, запропонованого І. Лакатосом, то це фактично розвиток в межах однієї програми, та усі ad hoc гіпотези, які підтримують та водночас піддають сумніву раціональність ядра програми, є тими таки моделями системи, які стабілізують її управлінськими методами, проте на постійній понятійній та телеологічній основі. Йдеться про впорядкування елементів системи, яке, якщо це стосується системи політичної, не виходить за межі ціннісного використання, зумовлюючих на даний момент розвиток, понятійних конструктів. Проте ці моделі, як і гіпотези в науці, на шляху до вдосконалення системи можуть породити сумнів в об'єктивності базисних принципів системної стабільності. Ці моделі, що ми бачимо на прикладі раціональних утопій французьких соціалістів, не детермінують народження нових понятійних структур з новими моделями системної стабільності, вони породжують сумнів, з якого починається усвідомлення символічної зумовленості та інтенція до усвідомлення істинних потреб реального світу.

Рис. 1

На цьому етапі реальність остаточно виходить з під контролю домінуючого смислу, з'являються перші основи альтернатив. У подальшому із наполегливості та активності батьків нових основ та/або із рівня раціональності нових моделей і виростає можливість формування нових понятійних структур. Світ фактично переходить від однієї фактуальної реальності до іншої та від однієї групи моделей до іншої. Допоки факти не стануть знову (проте якісно відмінно) символічно обумовленими, доти моделі будуть моделями із онтологічним відтермінуванням, а реальність буде системно не стабільною у зв'язку із надмірним плюралізмом власної інтерпретації. суспільство моделювання політичний реальність

Згодом система поступово прагнучи стабілізації піддається домінуючій структурі смислів та розвивається у певній телеологічній зумовленості у відповідності із новими групами моделей та новими смислами. Якщо підійти до цього процесу деталізуючи вплив локального смислу, закономірно, що для розвитку нового понятійного каркасу буде мати велике значення те, що Г. Башляр називає "регіональним раціоналізмом". Однак про це вже а Ипеа.

Варто зазначити у підсумку, що таке перенесення окремих теоретичних напрацювань філософії науки, постструктуралізму, феноменологічної соціології, неораціоналізму у сферу інтерпретації взаємозалежності понятійного та реального політичних вимірів, дає нам можливість аналізу механізмів впливу політичної науки на трансформативні процеси та можливість розуміння слабких місць цієї науки. Якщо після відкриття Е. Шрьодінґера класична фізика розпрощалася з принципом визначеності та лінійності, що зрештою дало можливість більш точної інтерпретації явищ завжди єдиного фізичного світу, то після кожного наступного відкриття у галузі соціальних наук соціальна реальність переходить в межах однієї форми до іншого змісту невизначеності, вона змінюється разом із поступом своєї інтерпретації. Зазвичай в науковому дискурсі має місце розгляд проблем смислопродукування в межах певного історичного етапу розвитку політичної системи; аналіз впливу "реальності" на когнітивні структури, проте рідко йдеться про трансформаційні процеси, які пов'язані з експлікацією, власне, понятійних структур науки. Ми відходимо від розгляду впливовості ідеологій, соціальної міфології та інших складових символічної функції структури, що сьогодні все ще залишається важливою проблемою у політичній філософії, розглядаючи, натомість, вплив лише найбільш раціональних форм пояснення дійсності. Закономірність такої зміни пріоритетів полягає у природній потребі будь-якої соціальної системи до збільшення рівня впорядкованості, чого можна досягти шляхом приведення її інститутів у відповідність із інформаційними основами раціональної моделі. Надто коли ці раціональні моделі і самі у більшості є еклектичними, сутнісно наповненими істинами різних символічних структур. Як писав У Еко: "Мудрим є не той, хто заперечує, мудрим є той, хто відбирає та поєднує проблиски світла, звідки б вони не виходили" [4, с.204].

Список використаних джерел

1. Бапшяр Г. Философское отрицание [Електронний документ] Режим доступу: http://www.philosophy.ru/library/ bachelard/01/02 .html# I.

2. Вартофский М. Модели. Репрезентация и научное понимание: Пер. с англ./ Общ. ред. и послесл. И.Б. Новика и В.Н. Садовского. М.: Прогресс, 1988. 507 с.

3. Левинас Э. Избранное. Тотальность и Бесконечное. М.; СПб.: Университетская книга, 2000. 416 с.

4. Эко У Маятник Фуко. СПб.: Symposium, 2009. 728 с.

Размещено на Allbest.ru