Політична роль профспілкового руху в трудових конфліктах на території Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична роль профспілкового руху в трудових конфліктах на території Європейського Союзу

Міхейченко М.А.

Актуальність означеної проблематики та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями зумовлені наступними обставинами.

За останні 20 років Західна Європа мала досвід обвалу економічних ринків під час розпалу трудових конфліктів. Питання полягає у тому, чи може така тенденція пустити коріння на українському ґрунті та чи зможемо ми запобігти драматичному розвиткові подій у трикутнику взаємовідносин: власник найманий робітник держава. В цьому контексті доречно звернути увагу на типології та тенденцій розвитку трудових конфліктів у країнах Європи як важливого напрямку досліджень в сфері вироблення ефективного механізму розв'язання трудових конфліктів в умовах кризових явищ. Для того, щоб цей механізм функціонував успішно, необхідний чіткий облік всіх характеристик страйкового руху. Дослідниками трудових конфліктів розроблено показники, які свідчать про широту та велике значення страйкового руху: кількість втрачених робочих днів, кількість учасників, чисельність страйків [10,с.73]. Страйки є індикатором соціальної активності робітників. У відповідності до ступеня здатності країн до страйкування, індикаторів оцінки страйку, оцінки втрачених днів на виробництві, мобілізації та визначенні страйкарів, розробляються показники страйку за рівнем спорідненості, структурованості, узагальнення.

Більшість науковців погоджуються, що за минулі 20 років (з 1989 року) у Західній Європі помітно знизилася кількість конфліктів. їх висновки базуються на статистичних даних: відносно невеликій кількості конфліктів та неробочих днів через страйки в останні роки. У західних дослідників були різні пояснення причин та змісту цього феномену. Одна з причин масове безробіття, що послабило дух боротьби робітників, відносини дисбалансу між робітниками та працедавцями; інша зміни в економічних структурах, що роблять важкимпроцес організації профспілок; процедури по альтернативному урегулюванню конфліктів зменшили потребу запобігання до страйкових дій.

Серед останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми слід відзначити роботи вітчизняних дослідників О. Кальяна, І.В.Озерної, В. Руденка, А.Н. Чумікова, В.Н. Шаленка. Шириною поглядів та глибиною розробки даної проблематики вражають роботи таких західних дослідників, як М. Алігісакіса (M. Aligisakis), С. Баркіна (S. Barkin), Дж. Кроніна (J. Cronin), А. Пізорно (A. Pizzorno), Дж. Келлі (J. Kelly) та інших.

Невирішеною раніше частиною загальної проблеми, якій присвячена дана стаття, є аналіз статистичних даних з перебігу трудових конфліктів у країнах Європи (починаючи з 1970-х років до сьогодення) та розкриття специфіки трудових конфліктів та тенденцій розвитку власне всього європейського профспілкового руху.

Метою даної статті є висвітлення типології та тенденцій розвитку трудових конфліктів та профспілкового руху у країнах Європи.

На досягнення поставленої мети спрямовано вирішення наступних завдань: розкриття типології та тенденцій трудових конфліктів країн Європи; наведення загальної характеристики стану профспілкового руху європейських країн в умовах посилення кризових явищ в економіці європейських країн.

Трудові конфлікти є звичним явищем у зарубіжних країнах. Вони є формами соціального протесту проти низької оплати праці, закриття підприємств, незгоди з положеннями нового колективного договору. Відмова від роботи може мати офіційний характер, проводитися за згодою профспілок чи бути неофіційною. На Заході розроблено показники, що свідчать про широту та серйозність страйкового руху. Беручи до уваги географічний чинник, наприклад, можна досліджувати рівень здатності країн до прийняття участі у страйку у Європі, це надає можливість сконструювати європейську типологію, пов'язану із страйками. Дане дослідження також може допомогти встановити ступінь розвитку та характеристики конфліктів, і виходячи з цього, довести, що ступінь мобілізації страйкарів та їх визначення мають тенденцію до зниження. Щоб дослідити ці процеси більшість дослідників запропонували метод, що використовує індикатори. Дані індикатори базуються на фактах та узагальнюють споріднені рівні трудових конфліктів, ступінь мобілізації та визначення страйкарів. Три показники здатності до страйку (спорідненості, структурованості, узагальненості) встановлюються на базі цих індикаторів[10,с.75]. Порівняння країн за цими показниками дозволяють сформувати типологію трудових суперечок в Європі та уявлення щодо глибини та природи можливих майбутніх конфліктів.

Сучасні роботи з дослідження трудових конфліктів зазвичай охоплюють 15 країн членів ЄС, плюс три члени зони Європейської вільної торгівлі (Ісландія, Норвегія, Швейцарія). Розглядаючи дані щорічного статистичного огляду МОП за 1970-1994 роки бачимо, що не всі показники є зрівняними [10,с.75]. Тому, у той час як більшість країн включає до статистичних звітів з динаміки соціально-трудових відносин робітників, опосередковано втягнених до страйку, це не відповідає дійсності для Австралії, Італії, Норвегії, Португалії, Іспанії чи Швеції. Більш того, декілька країн виключають конфлікти у певних сферах у державній адміністрації (Франція, Греція, Португалія), державному секторі (Бельгія), чи інших секторах економічної активності (в аграрній сфері у Франції)[10,с.75]. Іншим прикладом є Сполучене Королівство, яке не виключає із статистики трудових конфліктів політичні конфлікти. Національні відмінності у критеріях щодо включення кількості конфліктів з різних сфер є особливо важливим у статистиці: наприклад, у Данії критерієм є як мінімум 100 неробочих днів, у той час як у Швеції критерієм є 8 неробочих годин [10,с.75]. Є також відмінності у визначенні поняття страйку: в Австралії, Бельгії, Данії кожна затримка в роботі рахується за страйк, навіть якщо такі зупинки з'являються у ході самого конфлікту, у той час як у Фінляндії усі зупинки у роботі виникають з конкретного конфлікту, що розглядається як один єдиний страйк.

Аналіз даних щорічного статистичного збірника МОП включає конфлікти у різних сферах, за думкою дослідника Максімуса Алігісакіса, якщо аналізувати їх, то можна дійти висновку, що існує схожість специфічних рис трудових конфліктів у деяких країнах, у таких сферах як державний чи напівдержавний сектор. Такий аналіз також може слугувати привнесенню певних проблем до статистики: наприклад, сам факт, що деякі країни розглядають кожну зупинку у роботі як результат трудового конфлікту. трудовий конфлікт профспілка протест

Heзважаючи на статистичні невідповідності, і маючи на увазі обмеження накладені порівняльним характером дослідження, тим не менш є можливим виокремити головні критерії класифікації трудових конфліктів. Так, можна навести класифікацію країн за спільними рисами трудових конфліктів, використовуючи критерій тривалості за часом.

Головні ж показники, що надані у щорічнику статистичного збірника МОП наступні: чисельність конфліктів (на країну, за рік); кількість задіяних робітників (на країну, за рік); загальна тривалість кількість неробочих днів через страйк (на країну, за рік)[10,с.77].

Аналізуючи статистичні дані МОП за 5-ти річні періоди, починаючи з 1970 року доходимо до висновку: після значного зростання кількості трудових конфліктів на протязі другої половини 1970-х років, кількість страйків зменшилась повсюдно Європою, як на початку 1990-х та 2000-х років [10,с.77]. Кількість залучених працівників до страйків теж знижувалась, практично від 21 мільйона робітників в 1975-1979 роках до 7,5 мільйонів на початку 1980-х, зниження склало біля двох третин від загальної кількості залучених до трудового конфлікту робітників, і ця тенденція продовжилась і в 2000-х роках [ 10,с.77]. Кількість неробочих днів із-за страйків також підтверджує цю тенденцію.

Отже, згідно цих показників, є підстави відзначити загальне зменшення трудових конфліктів в Західній Європі. Але потрібно зробити наголос на тому, що конфлікти за статистикою тільки видимий прояв трудових суперечок. У трудових відносинах, суперечки не обмежені локаутами і різними формами страйку. Суперечка, навіть серйозна, може розвинутись далі між працівниками і працедавцями і без відкритого розголосу, що деякі експерти навіть визначають таку ситуацію як "конфліктне співробітництво". За думкою М. Алігісакіса, серйозна криза трудових відносин, або довготривалий страйк, може викликати "вибух" фактично в трудових конфліктах в окремій країні, або навіть на континенті. Що стосується загальних тенденцій, звідси витікає, що кількість трудових конфліктів зменшується в Європі, як мінімум в кількісних показниках.

Розглядаючи індикатори та індекси трудових конфліктів, доходимо висновку, що найнадійніший і найчастіше використовуваний індикатор той, який встановлюється, співвідношенням часу простою через дію страйку до кількості найманих робочих в країні [10,с.78]. Цей індикатор виражає час, що фактично витрачається кожним працівником на страйк кожного року. Індикатор "норма днів простою" використовується в поєднанні з іншим індикатором, який встановлюється шляхом співвідношення кількості страйкарів до кількості найманих працівників, а саме, клас страйку. Він виражається завдяки дублюванню пропорції працівників, які брали участь в трудових конфліктах. Ці два індикатори дають картину масштабності впливу страйку. Зібрані разом, вони складають початковий індекс здатності до страйку, який надалі описаний як відносний. Цей початковий індекс виражає відносне значення трудових конфліктів в суспільстві [10,с.78].

Дослідження не могло б бути повним без порівняння відносної здатності до страйку країн, що досліджуються. Тому в західній літературі запропонований другий індекс структурний індекс здатності до страйку, який отримується шляхом додавання разом двох інших індикаторів: (а) індикатору ступеню мобілізації, який встановлюється співвідношенням кількості працівників, залучених до кількості конфліктів, іншими словами, середнє число працівників, залучених в кожен конфлікт; і (б) індикатору визначення ступеня, який встановлюється співвідношенням днів простою до кількості залучених працівників, іншими словами, середній час, що витрачається на страйк кожним страйкарем, який є виразом рівня їх визначення в запеклій боротьбі [Ю.с.78].

Розглянемо та проаналізуємо індекси здатності до страйку, які походять від індикаторів, представлених вище. Відносний індекс здатності до страйку утворюється додаванням разом двох індикаторів масштабу дії страйку, забезпеченому нормою днів простою і нормою страйку. Отримані показники перераховуються таким чином, що середнє значення дорівнює нулю. Здатність країни до страйку зростає з підвищенням в абсолютній величині індексу де знак є позитивним, і падає з підвищенням абсолютної величини де знак негативний. Тут Греція (+6.10) знаходиться на першому місці, далі слідує Італія (+3.08) і Іспанія (+1.73). Це вказує на надзвичайно високий рівень трудового конфлікту в цих трьох південних європейських суспільствах, порівняно з іншими європейськими країнами. Знову дві інші південні країни (якщо Франція вважається південною країною) прибувають справедливо високо у списку: Португалія (восьма), Франція (дев'ята). Дві північні країни (Ісландія і Фінляндія) є четвертою і п'ятою, відповідно, тільки попереду Ірландії і Об'єднаного Королівства, бастіонів тред-юніонізму (шостий і сьомий, відповідно)[14,с.5]. Більшість Скандинавських країн, Бенілюксу, Швейцарії (як німецькомовних країн) формують групу де виробничі суперечки, здається, є обмеженими. Це свідчить про те, що є дві головні традиції в трудових відносинах: одна, що характеризується конфліктом, переважно на Півдні Європи; інша згодою, в основному в центрі і на півночі Європи. Але є виключення і відмінності [14,с.5].

Структурний індекс здатності до страйку утворений додаванням разом двох індикаторів структурних характеристик конфліктів (мобілізація страйкаря і визначення страйкаря), а потім розглядаючи отримані показники, в такій же формі щодо відносного індексу. Ці пошуки та зіставлення показують складність ранжування структурних характеристик конфліктів відповідно до географічних блоків в межах Європи, на відміну від масштабу суперечок, визначених відносним індексом. З другого боку, структурний індекс в значній мірі підтверджує важливість трудових конфліктів в декількох країнах, які також показали високий відносний індекс, як наприклад Греція та Італія.

На думку російських дослідників, країни, які сильно відстають за кількістю днів страйку це країни Східної Європи, що пережили драматичний період деіндустріалізації та розформування величезних профспілкових структур. Однак, низькою й була кількість страйків і у Німеччині, східна частина якої після падіння Муру пережила той самий процес деіндустріалізації, з тими ж наслідками (високим рівнем безробіття та зникненням постійної зайнятості).

Розгляд проблематики типології та тенденцій розвитку трудових конфліктів виявив ряд проблем, що виявилися в процесі дослідження. Аналіз статистичних даних, наведених джерелами МОП (як неупередженого інформаційного джерела з цієї проблематики щодо фактичних даних з виникнення та перебігу трудових конфліктів Європою) не дає можливості до виявлення та узагальнення таких важливих проявів трудових відносин як "конфліктне співробітництво", специфічних рис масштабності, інтенсивності, глибини трудових конфліктів. Крім того, існує необхідність чіткого обліку всіх характеристик страйкового руху. Дослідниками трудових конфліктів розроблено показники, що свідчать про широту та серйозність страйкового руху: кількість втрачених робочих днів, кількість учасників, чисельність самих страйків на рік на країну. Однак, статистичне врахування цих показників різниться країнами Європи, через що наукові пошуки з даної проблематики зазнають значних похибок, що призводить до викривлення загальних тенденцій розвитку трудових конфліктів.

Слід констатувати той факт, що трудові конфлікти є звичним явищем у зарубіжних країнах. Вони є формами соціального протесту проти низької оплати праці, закриття підприємств, незгоди з положеннями нового колективного договору. Відмова від роботи може мати як офіційний характер, так проводитися і за згодою профспілок чи може бути неофіційною.

Більшість науковців погоджуються, що за минулі 20 років у Західній Європі помітно знизилася кількість конфліктів. їх висновки базуються на статистичних даних: відносно невеликій кількості конфліктів та неробочих днів через страйки в останні роки. У західних дослідників були різні пояснення причин та змісту цього феномену. Одна з причин масове безробіття, що послабило дух боротьби робітників, відносини дисбалансу між робітниками та працедавцями; інша зміни в економічних структурах, що роблять важким процес організації профспілок; процедури по альтернативному урегулюванню конфліктів зменшили потребу запобігання до страйкових дій.

У порівнянні з європейськими роботодавцями, які виробили загальну стратегію боротьби проти робочого класу, профспілки не мають більш менш виразної єдиної політики, проводиться дуже мало спільних акцій (виняток становлять лише профспілки працівників транспорту, які успішно організували акцію проти директиви по транспорту в Євросоюзі). Профспілки як і раніше є замкненими в національних кордонах. Головне завдання європейського профспілкового руху найближчими роками на економічному рівні протистояти прагненню працедавців до посилення гнучкості і мобільності виробництва.

Список використаних джерел

1. Золотова И.К., Зуев А.Э. Мониторинг формирования социально-трудовых отношений./И.К. Золотова, А.Э. Зуев/ Общественные науки и современность. 1995. №5.-С. 5-13.

2. Кальян О.С. Особливості правового регулювання відносин роботодавців і працівників у країнах Заходу/О.С. Кальян // Держава і право: 36. наук, праць K., 2004.-№25 -С.380-386.

3. Кальян О.С. Становлення правового регулювання трудових відносин у країнах Західної Європи/О.С. Кальян // Держава і право: 36. наук, праць K., 2004. № 26,С.387-394.

4. Кузнецов И.Н. Учебник по информационно-аналитической работе /И.Н. Кузнецов. М.: Яуза. 2001.

5. Озерна І.В. Створення моніторингу актуальне завдання системи запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів)/ І.В. Озерна //Бюлетень національної служби посередництва і примирення. 2002. №5. С. 39-45.

6. Руденко В. Трудовий конфликт: примирить и удовлетворить вимоги/В. Руденко // Человек и власть. 1998. -№ 4-5. С. 102-105.

7. Скотт Дж. Сила ума. Способы разрешения конфликтов./ Дж. Скотт. - СПб., 1993.

8. Чумиков А.Н. Управление конфликтом и конфликтное управление как новые парадигмы мышления и дни/ А.Н. Чумиков // Социологические исследования. 1995. N3. С.52-53.

9. Шаленко В.Н. Производственные забастовки как объект социального анализа / В.Н. Шаленко // СОЦИС. 1990. № 7. С.52-53.

10. Aligisakis М. Labour disputes in western Europe: Typology and tendencies / M. Aligisakis. //IntemationalLabowReview 1997. Vol. 136. -pg. 73.

11. Barkin S. Worker militancy and its consequences, 1965-75: new directions in western industrial relations./S. Barkin. -NewYork.1975.

12. Cronin J. Industrial conflict in modem Britain./J. Cronin. -London. -1979. p.45-55.

13. Crouch C., Pizzomo A. The resurgence of class conflict in Western Europe since 1968. [Електрон, ресурс] Режим доступу: http://www.ilo.org/public/english/bureau/stat/ download/res/strikes.pdf

14. Kelly J. Long waves in industrial relations: mobilization and counter-mobilization in liistorical perspective/J. Kelly//Historical Studies in Industrial Relations. -1997. -№4. -p.3-35.

Размещено на Allbest.ru