Політична та економічна форми споживчого бойкоту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична та економічна форми споживчого бойкоту

Торяник В.М.

Бойкоти як ненасильницький метод протесту прийнято вважати ринковим підходом до вирішення соціальних і політичних проблем. Споживчий бойкот може бути визначений як "спроба однієї або більше сторін досягти певних цілей, переконуючи окремих споживачів утриматися від здійснення покупок на ринку" [1,р.4]. Тут зосереджується увага на сучасних споживчих бойкотах та їх ролі в стимулюванні змін у корпоративній політиці й процедурах. Бойкоти розглядаються як спеціальний тип діяльності й демонструється, що вони набувають різноманітних форм.

Своєю появою термін "бойкот" зобов'язаний відставному капітану британської армії Чарльзу Каннінгему Бойкотту (1832-1897), який переїхав до Ірландії (яка тоді була частиною Великобританії) і став керуючим одного із маєтків, що належав крупному землевласнику. Ч.К. Бойкотт відрізнявся підвищеним почуттям вимогливості, що й привело до того, що його ім'я увійшло в історію як загальне.

Сьогодні споживчі бойкоти є грізним знаряддям у політичній боротьбі, найпоширенішим інструментом політичного консумеризму. Проте варто розрізнювати його ринкові (суто економічні) та політичні форми.

Аналіз публікацій. Проблема розгляду бойкотів у боротьбі за права споживачів певною мірою розробляється західними фахівцями, зокрема, М. Бейлсом, О. Броквеєм, Б. Веллсом, Д.Р. Гарреттом, Б. Джонсом, Н. Кляйн, Б. Майєром, К. Міллс, Г. Мінду, Е. Нейєром, С. Прюїтом, Н. Смітом, М. Фрідманом та ін., і практично не досліджується у вітчизняній політичній науці.

Мета статті. Здійснити порівняльний аналіз способів та наслідків застосування економічних і політичних бойкотів як інструментів політичного консумеризму.

Основна частина. У політичній сфері практика бойкоту застосовувалася ще до появи цього терміна. Наприклад, у 1767 р. колоністи, що жили в Північній Америці, відмовилися купувати всі британські товари після того, як на чай і деякі інші колоніальні товари були встановлені спеціальні мита, які колоністи вважали несправедливими. Бойкот виявився успішним британська торгівля занепала й трьома роками пізніше несправедливі закони були скасовані.

У XX ст. споживчий бойкот став поширеним способом протесту проти урядів та інших політичних суб'єктів. У 1905 р. жителі Китаю відмовлялися купувати американські товари, протестуючи проти дискримінації китайців у США. Його безпосередньою причиною став прийнятий у 1882 р. закон "Про виключення китайців". Цим законом імміграція китайців заборонялася на 10 років, а китайцям, що вже перебували в США, заборонялося надавати американське громадянство. У 1892 р. термін дії закону був подовжений ще на 10 років, а в 1902 р. закон став постійним і проіснував аж до 1943 р. Проте бойкот американських товарів не привів до якого-небудь результату, цей закон був скасований за інших причин.

Перший політичний бойкот, що призвів до здобуття незалежності, відбувся в 1920 р., коли індійський політичний лідер М. Ганді організував масову акцію пасивного опору проти британської колоніальної влади: індуси, що працювали на колоніальну владу, покинули свої робочі місця, суди бойкотувалися, діти не відвідували державні школи та ін. У 1931 р. був організований "Марш до Моря" індуси відмовилися платити податок на сіль, після цього декілька тисяч протестуючих дійшли до узбережжя Арабського моря, де добули сіль із морської води. Дії М. Ганді (у тому числі й численні бойкоти британської влади й британських товарів) призвели до того, що Індія здобула незалежність.

У 1948 p. Лiгa Арабських Держав оголосила економічний бойкот новоствореній державі Ізраїль (хоча де-факто бойкот існував з 1945 p., коли йому піддавалися єврейські компанії Палестини, що тоді управлялася Великобританією). Арабські держави взяли на себе зобов'язання не підтримувати економічних зв'язків не тільки з Ізраїлем, але й з компаніями третіх держав, які вели бізнес із Ізраїлем. Уперше в історії було створено на державному рівні в арабських країнах спеціальні відділи, які координували дії з бойкоту. У 1980 р. бойкот дав першу тріщину: спершу з нього вийшов Єгипет, що уклав мирний договір з Ізраїлем, потім аналогічним шляхом пішли інші арабські держави. У 2005 р. Саудівська Аравія вступила до Всесвітньої Торговельної Організації (ВТО), що, де-факто, означав її вихід з бойкоту.

У 1960-і рр. бойкот призвів до зміни ситуації для цілої групи робітників. У 1950-і рр. американські фермери отримали право наймати мексиканських робітників ("брасерос") для обробки ланів і садів, однак не несли жодної відповідальності за поводження із брасерос та їхніми родинами. Один із сільськогосподарських працівників Сезар Чавес організував профспілку "Об'єднані Сільськогосподарські Робітники" (United Fann Workers). Профспілка С. Чавеса організувала декілька бойкотів: спочатку окремих компаній, а пізніше всієї виноградної галузі США. У бойкотах брали участь не тільки брасерос, але й десятки мільйонів американців, що співчували їм. У результаті, роботодавці були змушені укладати трудові угоди з брасерос.

Всі ці приклади свідчать про те, що бойкоти завжди мають вихід на суспільнозначиму проблему. З політичної точки зору, бойкоти є виправданими, оскільки подібним чином споживачі демонструють, що їх не влаштовують певні методи роботи тієї чи іншої компанії. Однак економічний бойкот і відмову споживача від покупки того чи іншого товару варто розрізнювати. По-перше, бойкоти завжди політично вмотивовані, тобто споживач головним вважає не якість і ціну товару, а політику, яка загрожує основі ринкової економіки праву на вільний вибір. По-друге, так чи інакше бойкоти завжди грають на руку тим або іншим політикам, у тому числі й несумлінним.

Варто зазначити, що бойкоти застосовуються не лише приватними особами споживачами конкретних товарів чи послуг, а й урядами. У міжнародному праві бойкот означатиме відмову держави встановлювати або підтримувати торговельні, фінансові або інші відносини з якою-небудь державою або із групою держав. Статут OOH передбачає можливість бойкоту як один із примусових заходів для підтримки миру, не пов'язаних з використанням збройних сил. У ст. 41 Статуту говориться, що ці заходи можуть включати повне або часткове припинення економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних засобів повідомлення, радіозв'язку, а також розрив дипломатичних відносин. Бойкот може бути формою репресалій (тобто заходів у відповідь, що застосовуються проти неправомірних дій якої-небудь держави).

М. Фрідман пропонує класифікувати форми бойкоту за ступенем зростання войовничості [3,р.46-47]. Він виокремлює такі форми бойкоту:

1. Бойкоти, що вимагають обговорення певних дій (action-considered boycotts).

2. Бойкоти, що вимагають певної дії (action-requested boycotts).

3. Бойкоти, що вимагають певної організації дій (action-organized boycotts).

4. Бойкоти, які передбачають конкретні дії демонстрації та загороджувальні пікети з метою надання розголосу й стимулювання дій бойкоту (action-taken boycotts).

Перші два види відносяться до ринкових (економічних) бойкотів, останні два до політичних (орієнтованих на ЗМІ) бойкотів. Якщо економічні бойкоти спрямовані безпосередньо на конкретних продавців (магазинів, місць надання певних послуг), то політичні акції бойкоту можуть проходити далеко від роздрібного ринку, наприклад, біля адміністративного будинку компанії-мішені. Бойкоти, орієнтовані на ринок і орієнтовані на ЗМІ, в англомовній літературі розрізнюються відповідно як кампанії з бойкоту товарів (boycotts), і акти політично вмотивованого споживання (buycotts) (див.: [5]). бойкот протест політичний консумеризм

Орієнтовані на ЗМІ бойкоти часто використовують в інтересах політичного консумеризму як політично вмотивованої споживчої поведінки. Тому є декілька причин. По-перше, брак волонтерів для укомплектування пікетів бойкоту на входах у роздрібні магазини (за винятком трудових страйків, у яких звичайно беруть участь домогосподарки, чиї чоловіки працюють на цьому підприємстві). Друга причина походить від нових пізнавальних труднощів орієнтованих на ринок бойкотів. Усе більше сьогоднішніх бойкотів спрямовано на великі національні й міжнаціональні корпорації з багатьма філіями, що продають свої власні товари під різними фірмовими знаками. Оскільки багато з цих продуктів не продаються під брендом якогось одного фірмового знака, пізнавальні вимоги до споживачів, що бажають дотримуватися бойкоту, стають надзвичайно обтяжними, оскільки це заважає організаторам проводити дійсно успішний бойкот (див.: [2]). Третя причина стосується практичних труднощів у відхиленні споживачів від багатьох бойкотованих продуктів у сьогоднішньому більш фірмовому світі [4]. З величезними збільшеннями в останні роки рекламних витрат, багато споживчих товарів тепер набули сильні споживчі прихильності, які не легко зламати, а їх наявність стає частиною індивідуалізованого способу життя.

Замість того, щоб просто вибирати особливий продукт або послуги компанії-мішені бойкоту, що мало місце у багатьох орієнтованих на ринок бойкотів, організатори орієнтованих на ЗМІ бойкотів часто надають велику розмаїтість думок, що містять вибір корпоративної мішені й кроки, які будуть вжиті, щоб переконати компанію-мішень сприйняти цілі бойкоту. Тобто вони здійснюють інформаційні атаки через ЗМІ (а останнім часом і через соціальні мережі) з метою надання тиску на компанію-мішень.

У виборі мішеней для орієнтованих на ЗМІ кампаній бойкотів їх організатори, як правило, сподіваються експлуатувати слабості, пов'язані із наданням шкоди (або загрозою цієї шкоди) іміджу (репутації) відповідної корпорації чи торгової марки. Дослідники ідентифікували численні особливості корпорацій, які успішно використовувалися бойкотерами, щоб послабити імідж корпорації. По-перше, орієнтований на ЗМІ бойкот часто спрямований на компанію-мішень, яка має розкручений бренд, є лідером у своїй галузі. По-друге, компанія-мішень часто має репутацію соціальної відповідальності й довіри, репутацією, якій можна було б загрожувати, при відмові піти на поступки вимогам бойкоту, орієнтованого на сумління. По-третє, корпорація може бути основною мішенню для орієнтованого на ЗМІ бойкоту, якщо у неї недавно спостерігалось падіння у продажах та / або прибутку. Це могло б зробити її готовою прийняти вимоги групи бойкотерів, якщо це дозволить корпорації швидко відновити свою прибутковість. По-четверте, корпорації, що є новачками в галузі бойкотерів, можуть бути більше уразливими, чим їхні конкуренти з укоріненим становищем у цій галузі. І нарешті, оскільки основна компанія-мішень бойкоту, як правило, є й виробником і ретейлером, які виступають під одним і тим самим брендом, активісти політичного консумеризму можуть зосереджувати свою увагу на головному офісі (штабі) корпорації та їхній емблемі як частини орієнтованого на ЗМІ бойкоту, подібно до того, як фокусують свою увагу на роздрібні магазини організатори орієнтованого на ринок бойкоту.

Можна стверджувати, що основна увага новітніх бойкотів приділяється іміджу в ЗМІ, а не продажам на ринку, тому лідери бойкоту повинні використовувати прийоми і методи, щоб забезпечити увагу засобів масової інформації. Серед них найбільш ефективними є такі:

- Культурна пробка, або використання творчих пародій на назви компанії й гасла, щоб просунути причину бойкоту, стає все більш і більш поширеною. Наприклад, борці за права тварин бойкотували косметичну фірму "Avon", розвішуючи бирки на кнопках дверних дзвінків із зображенням вішалки й надписом "Avon убивця". Бойкотері вважали, що "Avon" убиває тварин у процесі тестування на безпеку своєї нової косметичної продукції;

- Бойкотери можуть також закликати до національного або міжнародного дня протесту проти компанії-мішені бойкоту й запланувати демонстрації в багатьох містах, багато в чому завдяки розвитку інформаційних технологій. Наприклад, наприкінці 1980-х рр. група активістів звернулася через ЗМІ із закликом до міжнародного дня протесту проти компанії "Gillette" для того, щоб та відмовилися від випробування її косметичних продуктів на тваринах [І.р.51];

- Бойктери можуть залучити до своїх акцій дітей як учасників акцій;

- Здійснення дій громадянської непокори цей прийом звичайно використовується групами бойкотерів, щоб змусити корпорації викликати на допомогу поліцію, яка заарештувала б окремих демонстрантів. Присутність поліції, запрошеної з ініціативи корпорацій, як вважають активісти бойкоту, породжу є співчування до демонстрантів та їх цілей. Крім того, це може привернути до акції увагу ЗМІ;

- Бойкотери також можуть дати оголошення в ЗМІ або мережі Інтернет, що підвищить мобілізацію людей на участь в акціях бойкоту;

- Бойкотери можуть використовувати графітті, щоб передати повідомлення про бойкот. Одна картинка, на думку організаторів акцій протесту, може принести користі набагато більше, ніж тисячі слів, коли справа доходить до драматизації проблем бойкоту [1,р.54].

Важливого значення для проведення бойкоту набуває морально-етична складова, яка проявляється як на початку бойкоту, так і на його завершенні. Особливий внесок у вирішення цих проблем внесла Клодія Міллс. У своєму доволі провокаційному есе "Ми повинні бойкотувати бойкоти?" [6] американська дослідниця порушує багато важливих етичних проблем, що стосуються рішень початку й закінчення споживчих бойкотів.

К. Міллс розрізняє два виправдання, які групи бойкоту пропонують щодо своїх дій: "стратегічне виправдання" і "засноване на цілісності виправдання" [6,р.26-28]. Стратегічне виправдання зосереджує увагу на інструментальній цінності бойкоту для різних активістів. Тут мається на увазі, що бойкот припиняється, як тільки мета бойкоту досягнута. Засноване на цілісності виправдання бойкотів має декілька форм, але К. Міллс зосереджує свою увагу на одній з них, а саме "виправдання припинення бойкоту".

На її думку, бойкотери, які беруть участь в акціях відмови від придбання бойкотованих товарів або послуг, роблять це не тільки тому, що дана ділова або політична практика є наступальною, але й тому, що ті, хто беруть участь у цих акціях, стають наступальними через їх причетність до них. Бойкотери та ті, хто їх виправдовує їх, можуть утруднитися визначити, коли варто закінчувати бойкот. Але, якщо бойкот був припинений його організаторами (ініціаторами), то просто припинити "грішити", можливо, для деяких протестувальників є недостатнім для того, щоб відновити "дружбу із грішником" [6,р.41]. Кожний бойкетер очікує від компанії-мішені деяке суспільне підтвердження провини, деякий суспільний показ каяття, деякий суспільний привід для прощення.

Деякі окремі бойкотери вважають, що дії корпорації можуть бути настільки неприємними, що вони мають право бути бойкотовані назавжди це так би мовити форма вищої міри економічного покарання для кричущого порушення. Досягнення чіткої експлуатаційної цілі є достатньою причиною для того, щоб припинити бойкот. Але, на думку К. Міллс, у окремих бойкотерів завжди залишається законна можливість продовжувати бойкот, який публічно припинений його лідерами [6,р.44].

Висновок. Споживчий бойкот як спроба однієї або більше сторін досягти певних цілей, переконуючи окремих споживачів утриматися від здійснення покупок на ринку, поділяється на ринкові (економічні) та політичні (орієнтовані на ЗМІ) бойкоти. Перші спрямовані на конкретних продавців товарів та послуг, а другі зосереджують свою увагу на акціях біля головного офісу (штабу) корпорації та спрямовані на руйнування її іміджу, репутації, з обов'язковим висвітленням у ЗМІ.

Список використаних джерел

1. Friedman M. ConsimierBoycotts [text] /М. Friedman. -N.Y.: Routledge, 1999.

2. Friedman, М. Consumer Boycotts in the United States 1970-1980: Contemporary Events in Historical Perspective [text] / M. Friedman // Journal of Consimier Affairs. 1995. -№ 12.-P. 96-117.

3. Friedman, M. Using Consumer Boycotts to Stimulate Corporate Policy Changes: Marketplace, Media, and Moral Considerations [text] / M. Friedman // Politics, Products and Markets: Exploring Political Consimierism Past and Present / M. Micheletti, D. Stolle, A. Follesdal (eds.). -N.Y.: Transaction Books, 2003. -P. 45-62.

4. Klein N. No Logo [text] /N. Klein. -L.: Flamingo, 2000.

5. Mediated politics: Conmiunication in the future of democracy [text] / W.L. Bennett, R.M. Entnian (eds.). N. Y.: Cambridge University Press, 2000. 452 p.

6. Mills, C. Should We Boycott Boycotts? [text] / C. Mills // Journal of Social Philosophy. 1996. Vol. 27. -P 136-148.

Размещено на Allbest.ru