Політична толерантність як проблема демократичного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична толерантність як проблема демократичного суспільства

Ханстантинов В.О.

Ключові рубежі завдань модернізації в Україні неможливо досягти без розгортання творчого потенціалу людини, що передбачає гуманізацію і демократизацію всіх сфер життя, забезпечення громадянської згоди, довіри, порозуміння між політичними силами. Важливою передумовою і водночас засобом їх досягнення в умовах конфліктного протиборства виступає толерантність, яку Оксфордський політичний словник тлумачить як «готовність не втручатися в погляди, настрої та дії, незважаючи на брак симпатії до них або неприязнь до них» [І. с. 692].

Початок XXI ст. в світі був позначений активізацією екстремістської ідеології та практики, а в Україні поглибленням системної кризи, гострою політичною боротьбою, загальною суспільно-політичною нестабільністю. Проти толерантності відкрито виступають радикали, приміром, з Інтернет-видання «Народний оглядач», або з лав BO «Свобода», новообраний депутат від якої у Львівській обласній раді І. Фаріон прямо закликала забути слово «толерантність» [2].

Ці обставини актуалізують всебічний аналіз політичної толерантності, виявлення об'єктивних підстав її необхідності й можливості як модератора конфліктних суспільних відносин в умовах демократії.

Аналізу тих чи інших аспектів політичної толерантності присвятили праці як іноземні дослідники Т. Банчхофф, Ю. Габермас, Р. Гее, K Гей, Дж. Грей, P Кілпаді, С. Лармор, С. Мейседо, Д. Олейпелі, Дж. Роулз, Е. Файела, P Форст, так і вітчизняні науковці М. Головатий, І. Жадан, С. Ільїнська, І. Кресіна, В. Логвинчук, О. Шестопал, Н. Шовкопляс.

Однак уважне ознайомлення з ними показує, що неоднозначно тлумачиться сутність, зміст і феноменологія політичної толерантності, її статус у конфліктних за своєю природою політико-владних відносинах. З огляду на це автор поставив перед собою завдання визначити принципи аналізу та прояснити місце й особливості толерантності в політичній сфері; розглянути умови її реалізації в демократичному суспільстві й релевантну їй модель демократичної політики.

Спочатку розглянемо місце та особливості толерантності в політичній сфері. Оскільки політика це не чисте, а зацікавлене сприйняття на базі принципів упередженості 3.с.6. то й вивчення толерантності як універсального модератора її конфліктної природи, аналіз її чинників, умов, проблем і перспектив у суспільстві виступає одним із важливих завдань політичної науки. Саме для політики як цілепокладаючої діяльності є важливим, що толерантність виступає свідомо обраним, а не випадковим, раціонально обґрунтованим, а не емоційно зумовленим, цільовим, а не спонтанно спрямованим у русло комплементарності принципом міжсуб'єктних взаємодій.

Осмислення у загальному плані феномену політичної толерантності підказує нам, що йтиметься про терпиме ставлення до Іншого у зв'язку з відносинами влади. М. Мацьковський так й визначає її сутність: «Політична толерантність ставлення до діяльності різноманітних партій, висловлювань їх членів і т.д.» [4. с. 150]. На думку І. Жадан і Н. Шовкопляс, «політичну толерантність можна визначити як форму соціальної поведінки, яка забезпечує зв'язок і взаємодію різних, відмінних один від одного суб'єктів» [5.С.453]. Але, завважимо, і «ставлення», і «зв'язок і взаємодію різних суб'єктів» можна доволі легко здійснювати, спираючись на силу наказу, на авторитет або шляхом залякування.

Існує погляд на політичну толерантність як на засіб, що призупиняє переслідування і долає страхи [6. С. 256], що є протилежністю по відношенню до етноцентризму, націоналізму, специфічних рис авторитарної особистості [7]. Однак й ці визначення недостатньо специфікують саме політичну толерантність поміж інших її типів, приміром, міжетнічної.

В традиційно ліберальній парадигмі трактує політичну толерантність професор університету штату Вісконсін Ендрю Файела (Fiala): як ідеал позапартійності і безсторонності політичного судді, як термін, що застосовується для опису позиції нейтральності держави до носіїв відмінних групових символів, беззаперечної поваги до приватності, прав людини, відділення церкви і держави [8].

Наш підхід полягає в тому, що досліджувати політичну толерантність слід, по-перше, в контексті співвідношення категорій всезагального і одиничного, реального, тобто, через співвідношення понять «толерантність» «політична толерантність». Це означає, що її визначати необхідно у зв'язку із ситуацією (що має стосунок до політики) взаємодії різних суб'єктів, які у ставленні один до одного орієнтуються на принципи рівності людської гідності кожного, поваги прав і свобод, дотримання деяких загальних для всіх правил. В рамках реалізації суб'єктом цих принципів у відношенні до Іншого здійснюється легітимація інакшості партнера по взаємодії світоглядної, статусної, побутової, іншої, і (це головне) політичної, що позначається деяким відчутним впливом на особливостях безпосередньо його діяльності та опосередковано на прикінцевих результатах зусиль інших індивідуальних та інституціональних політичних суб'єктів.

Поняття політичного має безпосередній стосунок до відносин влади, яка втілюється й проявляє себе через ті відносини, в яких (скористаємося словами з назви класичної праці X. Лассвела) вирішується у загальному плані питання: «хто отримує що, коли, як», заради чого, у зв'язку з чим і внаслідок чого плануються, ухвалюються та здійснюються певні рішення. «Хто займається політикою, підкреслював Вебер, той прагне до влади» задля досягнення інших, приміром, економічних цілей, або заради престижу, можливості реалізувати власні амбіції [9, с. 646].

Влада як реалізація відносин панування і підкорення передбачає боротьбу суб'єктів політики як закономірну і тому цілком очікувану характеристику взаємин між ними, що проявляється в конкуренції ідей, програм, цінностей, в суперництві партій і окремих лідерів.

У політичному протистоянні конфліктологи виділяють два основні шари : верхній, що визначається соціально-економічними і похідними від них політичними параметрами, і нижній цінності та традиції, що свідчать про наявність або відсутність культури злагоди у суспільстві. Цей нижній шар більш за все співвідноситься із власне процедурними факторами і багато в чому визначає орієнтацію на спільні або на однобічні рішення [10, с. 16].

Отож, про політичну толерантність є сенс говорити тоді, коли стає відчутним її брак, через що конкуренція і боротьба між соціальними, політичними суб'єктами щодо розподілу різноманітних ресурсів загрожує суспільній стабільності, коли не спрацьовують необхідні для підтримання мінімального рівня кооперації і солідарності між ними механізми моралі, традицій та культури, коли відсутні або не є ефективними існуючі організаційні та процедурні засади погодження інтересів агентів політичній системи, в тому числі, в діяльності органів державної влади.

По-друге, аналізувати політичну толерантність з огляду на зазначені обставини варто в контексті політичного процесу. Характеризуючи його як складний, в якому беруть участь багато агентів (політиків, груп тиску, державних службовців, громадських діячів тощо), відомий британський вчений М. Хілл наголошує на тому, що «будь-яка дискусія з публічного політичного процесу має ґрунтуватися на широкому розгляді природи влади у державі» [11, р. 8], адже зміни уможливлюються лише завдяки певному владному імпульсу. Отже, в центрі політичної толерантності перебувають ті аспекти у взаємодіях акторів, в яких відображається ставлення до феномену влади власного та опонента, у зв'язку з боротьбою за неї та реакції на втрату її, оцінкою її використання тощо.

Феноменологія політичної толерантності в суспільстві охоплює також реалізовані в поведінці акторів норми та цінності політичної культури, проявляється через особливості змісту впливових політичних ідеологій та пануючий тип політичного дискурсу; фіксується в характері стосунків всередині еліти, між її структурними елементами, між політичними лідерами.

Політична толерантність проявляється в першу чергу в здатності агентів політичної системи, насамперед, держави, артикулювати та втілювати в життя не схожі між собою, суперечливі групові інтереси, уникаючи при цьому деструктивних, руйнівних для всього соціуму наслідків від неминучих конфліктних зіткнень між ними, і орієнтувати способи їх розв'язання виключно у формат всебічного зацікавленого обговорення з наступним домовлянням. Пояснюється це тим, що, як пише Ф. Фішер, політична система «зберігає себе у вигляді мережі формальних і неформальних відносин, що можуть бути сформовані і обговорені тільки через мову» [12,р.45]. політичний толерантність демократичний світогляд

Однак з огляду на природу політичного як суто конфліктного суспільного відношення і на природу влади як пов'язаної із пануванням та підкоренням постають такі питання. Перше: чи доцільно говорити про політичну толерантність, якщо виходити з ситуації властивого демократії ціннісного плюралізму, що супроводжується неможливістю підвести під загальний знаменник різнопорядкові ідеали і примирити сили.

Відповідь на це полягає в тому, що демократія як раз і не вимагає уніфікації ідеалів і ціннісно-смислових значень, які є несхожими в різних індивідів і груп. Зате демократія передбачає культуру толерантності в них, аби мінімізувати руйнівні наслідки конфліктного протиборства між ними. Вченими пропонується нова модель демократичної політики «агоністичного плюралізму» (Ш. Муф). Як підкреслює ця відома французька авторка, оскільки політика завжди займається утворенням «нас» через визначення «їх», оскільки компроміси в ній по суті є лише тимчасовими паузами у протиборстві, яке ніколи не припиняється, то для забезпечення співіснування в умовах конфлікту необхідно змінити ставлення до особи опонента в ньому слід бачити не «ворога», а «суперника», за яким визнається його законне право на боротьбу, а всім політичним акторам дбати про відкритість, змагальність та рівність позицій конфліктуючих сторін [13]. В цій моделі саме політична толерантність є її конструктивним началом, а для суб'єктів політичної системи їхньою модальною поведінкою. Крім того, як термін-дезидерат, «політична толерантність», привертає увагу до ціннісно схвалюваної і тому бажаної якості політичної дії.

Друге: як і в якій формі можлива толерантність за умов конфліктної протилежності позицій суб'єктів суспільних відносин? Ми вважаємо, що політична толерантність і можлива, і необхідна у вигляді рівності цих суб'єктів саме як рівності щодо політичної участі, тієї рівності, що зумовлює потенційно рівно значиме відношення до політики в смислі наявності в-мене-і-в-тебе-частини володіння владою. Толерантність випливає з ідеї народовладдя, якщо під народом розуміти не якусь абстрактну знеособлену множину, а сукупність індивідів, кожен з яких і є частинкою народу, без якої той вже не має повноти власного історичного буття.

Історично перша розвинена демократія демонструє правоту такого припущення. Сфера давньогрецького полісу була цариною свободи, і відрізнявся поліс тим, що визнавав тільки рівних. З усіх видів діяльності, що необхідні в людських спільнотах, тільки двом судилося в полісній організації суспільства бути політичними окремими діям і мовленню. Дія розглядалася як знаходження потрібних слів у потрібний момент і навіть незалежно від інформації, яку вони передають. Мовлення було радше засобом переконання, а не специфічно людським шляхом відповіді заперечування та зважування всього, що колись відбулось чи було зроблено. Бути політичним, тобто жити у полісі, означало, що все вирішують слова і переконання, а не сила чи насильство [12, с. 36]. Формулювання індивідуального погляду, як бачимо, було затребуване самою демократичної природою організації влади як колективного волевиявлення окремих громадян, а розмаїття думок виявлялося необхідним для її функціонування і вдосконалення.

В сучасних демократіях об'єктивна потреба в плюралізмі політичних поглядів, в обміні думками щодо державних справ реалізується через процедури парламентських дебатів і слухань, «круглих столів» фахівців і всенародних обговорень, діяльності комісій, що утворюються представницькими органами із запрошенням експертів, активістів політичних партій і громадських об'єднань, виступи засобів масової інформації, проведення мітингів, зібрань, демонстрацій, інші форми виявлення свободи слова. Особливо важливими, з нашого погляду, є зустрічі керівників органів влади всіх рівнів з виборцями, участь кандидатів на ці високі посади у передвиборчих дискусіях між собою і з громадянами для обговорення найширшого кола проблем, що непокоять суспільство.

Вказані вияви політичних свобод громадянина не є самоціллю. Вони становлять механізми його співучасті у справах держави, а політична толерантність являє собою умову, сприятливу для функціонування цих механізмів і, відповідно, вона виступає найбільш природною для демократії, а тому й найбільш ефективною умовою консолідації громадян, їх різних груп, політичного класу й еліти. Дбаючи про політичну толерантність, демократична влада тим самим опікується і захищає власну легітимність.

Політика в умовах демократії передбачає органічне поєднання конкуренції і кооперації, здобутих над суперниками перемог і вимушених з ними компромісів. Тому й комунікативні практики, принципи політичного дискурсу та боротьби не можуть будуватися за схемою А бо усе або нічого. Вони не повинні бути безальтернативними, а мають орієнтуватись на принципову припустимість кількох варіантів на шляху до загального блага.

Сучасне розуміння плюралістичної демократії включає не лише права людини, конкуренцію легальних політичних сил, правотворчість парламенту, розподіл влади, але й гарантію прав меншості на практичну реалізацію свого волевиявлення. Меншість не розглядається як стан очікуваного від більшості надання її ідеям однакових преференцій, адже суперництво передбачає принципову можливість регулярної ротації місцями більшості і меншості. За таких умов інакшість, заявлена в межах відповідальної, але не екстремістської політичної позиції актора, перетворюється на рівноцінну та рівноправну учасницю змагань за суспільне визнання, а толерантність до неї на важливий принцип справедливого суддівства на них.

У багатоскладових суспільствах установка політичних акторів на свідому, активну, відкриту взаємодію лежить в основі всього механізму співсуспільної демократії. Така взаємодія обов'язково передбачає компроміс. Обмін відношеннями взаємних поступок не лише посилює довіру і впевненість у позитивних намірах партнера, але й сигналізує йому про розумні межі компромісу.

Самий процес обговорення їх перетворюється водночас на психологічну адаптацію одне до одного як запоруки майбутньої співпраці і виступає засобом раціоналізації та прагматизації політичних взаємин. Більш близьке, «з вуст автора», ознайомлення з аргументативною базою його позиції здатне сприяти кращому її розумінню, а через це й повазі до неї та толерантності до опонента. Масові виступи підприємців восени 2010 року проти підготовленого українським урядом Податкового кодексу значною мірою були спричинені саме відсутністю широкого і тривалого попереднього діалогу влади з цим сегментом суспільства, його непоінформованістю і відторгненням від продуктивної співучасті у розробленні цього життєво важливого документу. «Влада припустилася помилок, оскільки поспішала ввести кодекс у дію вже з 1 січня 2011 року», визнавав і, напевно, вибачався за своїх колег депутат від Партії регіонів О. Плотніков в телевізійному виступі. Про те, що «бюрократизм, політичний егоїзм та пустопорожня демагогія створили величезну прірву між владою і суспільством» і про необхідність її подолати «лише разом, підтримуючи постійний діалог», наголосив у своїй спеціальній Заяві щодо Податкового кодексу Президент В. Янукович [15].

Політична толерантність несумісна з забороною на обговорення будь-яких тем чи проблем. Ігнорування права сегмента до співучасті у владі на засадах діалогу в країнах з неусталеними демократичними традиціями призводить до серйозної суспільно-політичної нестабільності. Приміром, уряд Туреччини не тільки заперечує за багатомільоним курдським народом право на той чи інший рівень автономії, але й проводить час від часу каральні операції. Відповіддю став масовий рух збройного спротиву і тероризму у боротьбі проти влади. Це, своєю чергою, посилює нетерпимість до курдів та їхніх вимог, що лише радикалізує настрої останніх. Виникає замкнене коло взаємної нетерпимості, яке поглинає нові й нові покоління, і в якому панує парадоксальна логіка подій наслідки передують причині. Пояснюється це тим, що конфліктуючі сторони у своїх кроках керуються уявними наслідками від власної поступливості, що, як підтверджує попередній досвід їх взаємин, викликає у відповідь не послаблення, а, навпаки, посилення тиску на опонента. Таке випереджаюче відображення майбутнього наслідку й виступає причиною чергового, начебто, на цей раз не вмотивованого терористичного акту або арешту владою курдських активістів, кількість яких «істотно збільшується під час призупинення бойових дій з боку Партії робочих Курдистану» [16].

Третє питання стосується того, як політична толерантність може бути принципом рівності у відносинах влади і опозиції, якщо саме для упорядкування ієрархії їхніх повноважень утворюються парламентська більшість і меншість із конституційно визначеним і закріпленим в якості демократичної традиції пануванням першої і підкоренням другої ?

Відповідь, з нашого погляду, слід пов'язувати з тим фактом, що власне законодавчий орган обирається водночас і як моно- і як полісуб'єктний виразник народної волі. В системі демократичного розподілу влади за Верховною Радою, хоча та є зібранням 450 осіб, котрі представляють інтереси різних груп і верств населення, закріплюються певні ексклюзивні функції та повноваження, які вона, однак, виконує як одноосібна інституція.

Реалізуючи їх, парламент здатен ефективно працювати у разі, якщо в схвалюваних ним законах і постановах враховуються думки опозиційних депутатів, а через них й інтереси та позиції мільйонів громадян виборців, котрі за тих проголосували. За визначенням вищий представницький орган уособлює волю всіх виборців, а не лише її частини, хай там й переважаючої. Наведемо приклад: при обговоренні у парламенті проекту Податкового кодексу перші сто поправок, внесених опозицією, просто відхилялися коаліціантами з теперішньої більшості [17]. Неувага була проявлена й до решти зауважень. Як наслідок, прийнятий закон, за оцінкою Президента з цитованої нами вище його Заяви, суттєво обмежив права підприємців і непомірно посилив роль податкової адміністрації, і він його ветував.

Про політичну толерантність слід говорити у вузькому і в широкому смислі слова. У вузькому вона охоплює якісний бік процесу взаємодій тих суб'єктів, які реалізують їх у зв'язку з функціями самої політики. Все те в управлінні, в поглядах на його сутність та призначення, форми та методи, в практичній діяльності щодо здійснення в суспільстві влади, в організації держави, що припускає плюралізм як їх принцип, забезпечує варіативність і змагальність, діалог з Іншим і здатність розв'язувати конфлікти мирним шляхом, і тим самим сприяє поширенню в масовій свідомості консенсусного мислення і культури домовляння, характеризує політичну толерантність.

У широкому смислі політична толерантність/нетерпимість відображає ставлення індивідів один до одного у різних сферах суспільних відносин, якщо особливості їх перебігу та наслідки їх взаємодій набувають політично значимого впливу на життєдіяльність залучених до них груп людей і оцінюються ними самими в контексті взаємин «держава суспільство», «влада громадяни». Будь яка справа у будь-якій суспільній сфері, що зачіпає групові інтереси і що задля запобігання можливих порушень свобод і прав інших потребує симетричного/асиметричного реагування та регулювання з боку інституціоналізованого носія легітимного впливу, набуває політичного значення. Звідси випливає важливий висновок, на який справедливо вказує

С. Хей: «політичне слід було б визначити як те, що поширюється цілком на всю сферу соціального... Всі події, процеси та практики, що відбуваються всередині соціальної сфери, потенційно виступають політичними і, відповідно, мають бути предметом політичного аналізу. Тому у сфері управління природжено політичного не більше, аніж у сферах культури, права або внутрішніх справ» [18, р. З].

Як видно, всі соціальні проблеми є політичними, але потенційно. Тому Дж. Гасфельд пропонує розрізняти такі поняття, як «соціальні проблеми» і «публічні (public) проблеми». На думку вченого, не всі соціальні проблеми з необхідністю актуалізуються як політичні, а лише ті з них, котрі, зародившись у громадянському суспільстві, жваво обговорюються на політичній арені. І в цьому сенсі публічні проблеми за своєю природою і сутністю є політичними. Отже, проблема стає політичною, якщо вона поставлена на порядок денний політики і в такому вигляді стає об'єктом розгляду політичними акторами, які вивчають можливості її розв'язання на державному рівні [19].

Відтак, до всіх соціальних проблем владі слід ставитись уважно, до всіх висловлюваних думок з приводу шляхів їх вирішення треба відноситися толерантно, до всіх сигналів, що надсилає суспільство державі, варто підходити терпеливо, з розумінням права громадян та інакшість, постійно і своєчасно реагувати якщо не коригуванням власних рішень, то, принаймні, поясненням їх і в такий спосіб заручатися їхньою підтримкою.

Таким чином, політична толерантність виступає як системна властивість демократичної організації влади, як важлива передумова діяльності її суб'єктів з абсорбції та артикуляції не співпадаючих, конкуруючих між собою партикулярних інтересів у напрямі їх погодження між собою. У підсумку вона вбирає в себе толерантність в інших сферах суспільного життя і, навпаки, акумулюючи нетерпимість, що сформувалась у міжкласових, міжрелігійних, міжетнічних, інших міжгрупових відносинах, навіть попри бажання політиків, вона виявляється за таких умов практично недосяжною.

Будучи способом активного оперування з багатоманітністю, політична толерантність сприяє легітимації права специфічної групової ідентичності на взаємовигідну співучасть у формуванні та репрезентації соціального порядку, на повноцінну участь у політичному процесі. Альтернативами політичної толерантності як передумови загальнонаціональної згоди є або авторитарний диктат влади, або крихкі разові домовленості, які постійно порушуються через взаємну недовіру і ворожнечу між політичними акторами.

Перспективним напрямом дослідження феномену політичної толерантності є вивчення соціокультурних її засад, ролі громадянського суспільства в її реалізації, впливу правової та політичної культури на її становлення та функціонування у суспільстві.

Список використаних джерел

1. Короткий оксфордський політичний словник/ Пер. з англ.; За ред. І. Макліна, А. Макмілана. K.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. 789 с.

2. Фарион призвала забыть слово «толерантность» и вышибать из власти ублюдков регионалов / [Електронний ресурс]

3. Панарин А.С. Философия политики. Уч. пос. для политолог, ф-тов и гуман. вузов. М.: Новая школа , 1996. 424 с.

4. Мацковский М.М. Толерантность как объект социологического исследования/ М.М. Мацковский // Межкультурный диалог: исследования и практика; под ред. Г.У Солдатовой, Т.Ю. Прокофьевой, TA. Лютой. М.: Центр СМИ МГУ им. М.В. Ломоносова, 2004. С. 141 155.

5. Жадан І., Шовкопляс Н. Толерантність в системі ставлень суб'єкта політичної активності// Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні/ за ред. С.Д. Максименка, В.Т. Циби, Ю.Ж. Шайгородського та ін. K.: Український центр політичного менеджменту, 2003. С. 450 458.

6. Демократия: конфликтность и толерантность / Под ред. B.C. Рахманина. Воронеж: Воронежский госуниверситет, 2002. -402 с.

7. Шестопал Е.Б. Проблемы изучения политической нетерпимости // Межкультурный диалог: исследования и практика; под ред. Г.У. Солдатовой, Т.Ю. Прокофьевой, TA. Лютой. М.: Центр СМИ МГУ им. М.В. Ломоносова, 2004. С. 131 140.

8. FialaE. Toleration// Internet Encyclpedia of Philosophy: / [Електронний ресурс]

9. Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н. Давыдова. М.: Прогресс, 1990. 808 с.

10. Политическая конфликтология: Учебное пособие / Под ред. С. Ланцова. -СПб.: Питер, 2008. 319 с.

11. Hill М. The Riblic Policy Process. -London: Pearson Education Ltd., 2009. 331 p.

12. FischerF. Refraining Public Policy: Discursive Politics andDelibirative Practices. Oxford: Oxford University Press, 2003. 280 p.

13. Муфф Ш. К агонистической модели демократии // Логос. 2004. №2/ [Електронний ресурс]

14. Арендт L. Становище людини/ Пер з англ. М. Зубрицької. Львів: Центр гуманітарних досліджень Львівського держуніверситету ім. І. Франка, 1999. -255 с.

15. Заява Президента України Віктора Януковича щодо Податкового кодексу / [Електронний ресурс]

16. Мосаки Н.З. О курдской проблеме в Турции / [Електронний ресурс]

17. СмалюхівськаО. «Великі підприємці зможуть знизити зарплати» / [Електронний ресурс]

18. Hay С. Political Analysis: A Critical Introduction. Basingstoke: Palgrave, 2002. 314 p.

19. Gusfield IR. Tlie Culture of Public Problems. Drinking-Driving and the Symbolic Order. Chicago: The University of Chicago Press, 1981. 267 p.

Размещено на Allbest.ru