Конверсія як соціально-політична проблема трансформації українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 355.02(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

КОНВЕРСІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ПРОБЛЕМА ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність: 23.00.02 - політичні інститути і процеси

ВАКУЛЕНКО МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історії, теорії та методології соціології Інституту соціології НАН України.

Науковий керівник:

МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович, доктор філософських наук, професор, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, головний науковий співробітник відділу теоретичних і прикладних проблем політології.

Офіційні опоненти:

СМОЛЯНЮК Володимир Федорович, доктор політичних наук, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, завідувач сектору;

АНАНЬЇН Валерій Опанасович, доктор філософських наук, професор, Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України "КПІ", начальник кафедри військово-гуманітарних дисциплін.

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра політології.

Захист відбудеться "25" квітня 2003 р. о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Автореферат розісланий "25" березня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор політичних наук В.П. Горбатенко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Питання, пов'язані з конверсією, в сучасних умовах привертають увагу багатьох вчених, політиків, а резолюція 45-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН орієнтує на необхідність проведення в цій області широких наукових досліджень. Проблема конверсії набула глобального характеру: з 1991 року кількість країн, які мають на озброєнні балістичні ракети, зросла з 16, приблизно, до 36. За даними Міжнародного дослідницького інституту Миру (Стокгольм, Швеція) з 1998 року воєнні витрати в усьому світі, включаючи і на виробництво озброєнь, знову почали зростати. У 2000 році вони становили 798 мільярдів доларів, що на 18 мільярдів більше, ніж у 1999. Відмова, за їх думкою, від Договору по ПРО 1972 року може стати передумовою для нової гонки озброєнь між провідними країнами світу.

Терциаризація, тобто превалювання в сучасній економіці "третього" сектору (виробництво інформації і надання послуг), веде до її значної реструктуризації. Остання включає і деіндустріалізацію, що в значній мірі зачіпає майбутнє підприємств ВПК, орієнтованих на масове промислове виробництво стандартизованої продукції, використання якої в сучасних воєнних конфліктах малоефективне, оскільки її бойові якості інверсуються швидше, аніж відбувається інверсія техніки взагалі. Тому її виробництво у великих кількостях призводить не тільки до зростання загрози міжнародній безпеці, але й стає зовсім безцільним і безперспективним.

Актуальність здійснення (а значить і дослідження) конверсії в Україні обумовлена низкою специфічних обставин. Серед проблем, що актуалізуються в ході трансформаційних змін, проблема конверсії є однією з найгостріших. З нею пов'язаний цілий ланцюг соціальних наслідків і аспектів політичного вибору, управлінських, зовнішньополітичних, соціально-економічних і політичних завдань, які визначаються основною метою трансформації - створенням громадянського суспільства в Україні. У світлі завдань, вирішення яких є необхідною умовою руху до розвиненого ринкового господарства та інститутів політичної демократії, конверсія стає важливим аспектом досягнення двоєдиної мети. 1. Економічної, пов'язаної з тим, що ВПК в колишній радянській економічній системі був наймогутнішим і найбільш розвиненим. На території України міститься одна третя ВПК колишнього СРСР, включаючи такі гіганти як Південмаш. Від шляхів і методів його реформування багато в чому залежить ефективність трансформаційних змін в економіці незалежної України. 2. Політичної, оскільки конверсія зумовлює соціальне становлення значних верств населення, пов'язане з політичним пробудженням, визначенням внутрішньої і зовнішньополітичної позиції, зміною способу життя і трудової діяльності, їх специфічною ідентифікацією як особливої соціальної групи, яка значною мірою повинна зазнавати і зазнає трансформації, перетворенням самого стилю і способу мислення, світогляду в цілому.

Конверсія в Україні була пов'язана з певними труднощами і невдачами як у самому процесі трансформації, так і в його здійсненні. Це було викликано тим, що проблема конверсії була обділена увагою вітчизняних соціологів і політологів. А це, в свою чергу, зумовлює недостатній рівень теоретичних знань про даний соціальний феномен, його причини, умови і механізм протікання, можливі варіанти здійснення, методи і засоби управління ним. Тому дослідження конверсії як елемента політичної трансформації, що відбувається в Україні, буде не тільки сприяти поглибленню теоретичних знань, але й допомагатиме знаходити шляхи виходу з кризового стану.

Основні положення теорії трансформації або транзитології, як науки, що вивчає якісне перетворення постсоціалістичних суспільств, їх структурних елементів, засобів і методів здійснення, викладені в численних працях зарубіжних і вітчизняних соціологів, політологів, економістів і політиків: В. Бабкіна, З. Бжезінського, М. Джіласа, З. Млинаржа, М. Мокляка, Д. Сакса, В. Самоніса, І. Самсона, М. Сані, В. Селюніна, В. Пазенка, Ю. Пахомова, М. Попова, О. Шика та інших. Безпосередньо зміст, причини і умови, механізми трансформаційних процесів в Україні досліджувалися: В. Андрущенком, В. Вороною, Є. Головахою, В. Горбатенком, С. Катаєвим, В. Кременем, С. Макеєвим, М. Михальченком, Н. Паніною, В. Пилипенком, Ю. Римаренком, В. Танчером, В. Ткаченком, М. Шульгою та іншими. Проте, в їх працях не знайшла належного висвітлення роль і значення конверсії, як елемента і засобу здійснення трансформаційних процесів.

Розкриттю суті і специфіки ВПК, його підприємств присвячені роботи В. Борисова, К. Гончара, Є. Кузнєцова, Ж. Медведєва, Ж. Овчинникова, Р. Фарамзяна, М. Цаголова, В. Чернеги. Зокрема, вказувалося на їх градоутворюючу роль для технополісів та наукоградів, на те, що багато які з них є базою антропоцентричного виробництва, а також є унікальними соціально-виробничими системами. Проте, ВПК розглядався ними як єдине ціле, в той час як підприємства даного комплексу надто різні за своїм характером, розмірами, обсягами і якістю продукції, що випускається, технічним обладнанням, технологіями (а значить і якістю робочої сили), іншими критеріями. Тому вони повинні досліджуватися і як певна механічна сукупність, відносно самостійна і відособлена.

Процеси здійснення конверсії в СРСР, Росії і Україні аналізувалися у працях В. Ананьїна, Н. Абросимова, С. Вікулова, С. Дорогунцова, Л. Єфанова, А. Киреєва, Ж. Овчинникова, В. Ольшанського, А. Пожарова, Л. Саломатіної, В. Самсонова, В. Смолянюка, Н. Чумаченка. В деяких з них висловлювалася думка, що за масштабами і наслідками процес конверсії ВПК виходить за рамки звичайних структурних зсувів в економіці, тобто насамперед приділялася увага економічним і технологічним наслідкам. В інших, зокрема в роботах Ж. Овчинникова, досліджувалися негативні соціальні наслідки конверсії (в основному на окремих підприємствах) та причини, які їх зумовлюють, поглиблюють кризовий стан суспільства. Тобто, конверсія не розглядалася як засіб механізму цілеспрямованої трансформації, як її основна складова.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з плановою темою відділу теорії, історії і методології соціології Інституту соціології НАН України "Соціологічні теорії суспільних трансформацій".

Об'єктом дослідження є взаємозв'язок і взаємовплив процесів трансформації і конверсії, що відбуваються в сучасному світі.

Предметом дослідження є конверсія українського ВПК як засіб і складовий елемент змін, що відбуваються у період якісного перетворення суспільства.

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є з'ясування на основі теорії і практики здійснення конверсії її ролі і можливостей у трансформаційних процесах, що відбуваються в Україні.

Досягненню цієї мети підпорядковане вирішення наступних завдань, що передбачає необхідність:

- проаналізувати основні положення теорії трансформації і їх взаємозв'язок з теорією конверсії;

- дослідити основні концепції і практику здійснення конверсії в СРСР, Росії, Україні та країнах Заходу;

- визначити причини, цілі і завдання конверсії як соціального феномена;

- встановити об'єкт і суб'єкт конверсії, їх структуру;

- здійснити класифікацію підприємств ВПК;

- змоделювати можливі механізми здійснення конверсії і визначити найбільш адекватний з них для сучасних умов України;

- передбачити можливі соціально-політичні наслідки конверсії.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є системний, порівняльно-політологічний, ідеального моделювання. Застосовуються загально-філософський підхід, що означає сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, а також конкретно-історичний і міждисциплінарний підходи до проблеми. З метою всебічного дослідження конверсії як складного суспільно-політичного феномена в роботі активно застосовуються: структурно-функціональний аналіз, який дозволив виявити взаємозалежність окремих суспільних і політичних процесів у їх розвитку й динаміці; аналітико-інтегративний метод, що поєднує в собі засоби аналізу і синтезу, доцільні для дослідження соціально-політичних інститутів і процесів. Застосування порівняльно-політологічного методу дозволило через урахування світового досвіду зіставити однотипні суспільно-політичні явища і знайти оптимальну модель здійснення конверсії для України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в розробці концепції конверсії як засобу і структурного елемента трансформації пострадянської України, що являє собою складний багаторівневий і багатопросторовий соціальний феномен, який визначається рівнем розвитку соціуму і його специфічними особливостями.

Ця концепція конкретизується в наступних положеннях:

- показано, що економічні і політичні цілі конверсії надто різноманітні і являють собою систему взаємопов'язаних, але різних за характером і складністю завдань, серед яких перехід підприємств ВПК на випуск цивільної продукції не завжди є пріоритетним;

- проаналізована теорія і практика здійснення конверсії у країнах Заходу, в СРСР, Росії, Україні, на основі чого побудовані моделі механізмів її здійснення ("перманентна", "адміністративна", "ринкова"), визначені їх характерні риси і політичні наслідки;

- запропонована комплексна модель трансформаційної конверсії, більш адекватної для здійснення в конкретних умовах України в період якісних змін суспільства, зокрема політичних;

- обґрунтовано висновок про істотну відмінність конверсії ВПК в індустріальному і постіндустріальному суспільствах;

- обґрунтована необхідність формування нового, інноваційного і гнучкого, ВПК, адекватного потребам і економічним можливостям України, а також новим політичним умовам;

- доведено, що конверсія є одним із засобів формування демократичної політичної системи і громадянського суспільства, механізмом створення і використання різних форм представництва інтересів ВПК (територіальних, електоральних, функціональних, корпоративних), їх інституціалізації і легітимізації, формулювання і маніфестування суб'єктами конверсії своїх цілей, завдань і інтересів, а також їх реалізації шляхом взаємних поступок і досягнення консенсусу;

- доведено, що одним із механізмів здійснення конверсії, найбільш адекватним конкретно-історичним умовам України, є формування соціополісів на базі підприємств ВПК як форми випереджаючого соціального розвитку.

Теоретико-практичне значення дисертаційного дослідження. На основі проведеного дослідження можлива розробка загальнонаціональної політичної концепції конверсії, а також взаємопов'язаних з нею галузевих, регіональних та локальних (для окремих підприємств) концепцій, програм і планів її здійснення в Україні.

Дисертаційна робота також є певним внеском у подальший розвиток теорії трансформації, глобалізації та конверсії. Її результати можуть бути використані в науковій діяльності, зокрема, для продовження дослідження проблем конверсії, глобалізації, соціальних конфліктів, а також при викладанні спеціальних дисциплін у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації викладені в тезах і виступах на науково-практичній конференції "Державна регіональна політика та місцеве самоврядування" (Київ, 2000) та Всеукраїнській науково-практичній конференції "Соціологічна наука і освіта в Україні: шляхи становлення та перспективи розвитку" (Київ, 2000).

Особистий внесок здобувача. Основні положення дисертації відображені в 6 публікаціях, з них 3 опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України в галузі політичних наук. Внесок автора дисертації в публікації № 2 полягає в класифікації підприємств ВПК по ряду критеріїв, аналізі конверсії в Радянському Союзі; в публікації № 3 - у розробці концепції конверсії в умовах трансформації сучасної України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (254 найменування). Загальний обсяг дисертації 176 сторінок. Список використаної літератури складає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається зміст і ступінь її наукової розробки, формулюються мета і завдання дослідження, його методологічні засади, розкривається новизна, визначається практична значущість дисертаційної роботи.

В першому розділі "Соціально-політичні аспекти практичного здійснення і теоретичного обґрунтування конверсії" розглядаються питання функціонування Воєнно-промислового комплексу як соціально-політичного феномена (1.1), порівняльно-політологічні аспекти важливого для України досвіду практичного здійснення конверсії у країнах Заходу, в СРСР та в сучасній Росії (1.2, 1.3, 1.4), основні соціально-політичні положення теорії конверсії (1.5). Стверджується, що ВПК являє собою соціально-політичний феномен, який сформувався лише в 2-й половині XX століття, як продукт науково-технічної революції, процесу створення ракетно-ядерної зброї, який вимагав у стислий термін значних витрат матеріально-фінансових ресурсів, а також якісного розвитку фундаментальної науки, що було не під силу окремим підприємствам або корпораціям, а було можливе лише за концентрації зусиль держави і всього суспільства. З іншого боку, витрати на утримання ВПК в сучасних розвинених країнах являють собою засіб державного регулювання економіки, а значить, - виробничих і соціальних відносин взагалі.

Разом з тим, працівники ВПК утворюють специфічну соціальну групу, що має свої інтереси і цілі, які можуть відрізнятися і суперечити інтересам і цілям (в тому числі й політичним) інших соціальних груп і суспільства в цілому. ВПК - це також організація, що виконує функцію досягнення воєнно-технічної переваги (рівноваги, достатності) держави, національного господарства і суспільства в цілому для забезпечення підготовки і ведення війни з метою захисту своєї безпеки або реалізації існуючих інтересів. А значить, діяльність комплексу спрямована на задоволення індивідуальної потреби особистості, національних і соціальних потреб суспільства в запобіганні, локалізації чи недопущенні воєнно-політичної загрози і воєнної небезпеки. Тому якісне перетворення ВПК, зміна його структури і функцій, зокрема конверсія, являє собою соціальний процес, наукову і соціально-політичну проблему.

В основі теорії конверсії ВПК лежить ряд ідей, висловлених багатьма вченими і політиками наприкінці 40-х і в 50-і роки XX століття. Зокрема, Б. Рассел, дотримуючись логіки причинно-наслідкових взаємозв'язків "ядерна бомба - знищення людства - заперечення сучасних війн - необхідність роззброєння", прийшов до обґрунтування неминучості конверсії. Близькі погляди висловлювали і представники "науки про мир". Першою, найбільш розвинутою теорією конверсії, можна вважати "економіку роззброєння", представником якої є американський економіст С. Мелмен, який стверджує, що для ефективного й успішного проведення конверсії необхідна реалізація ряду соціальних заходів, вирішення першочергових соціальних завдань. Він обґрунтовує необхідність планування і підготовки конверсії, створення комітетів з альтернативного виробництва, куди б входили представники адміністрації, робітників, місцевих органів влади, політики і бізнесу, незалежні експерти, фахівці. І щоб функціонували ці комітети на принципах демократії та ініціативи "знизу", а саме планування (як і здійснення конверсії) було б максимально децентралізовано і демократизовано.

Конверсія такого типу обумовлена: свободою і самостійністю підприємств ВПК, економічною і соціальною відповідальністю за результати своєї діяльності; входженням у ВПК недержавних соціальних структур, інститутів і організацій, за допомогою яких він включається в політичну систему і громадянське суспільство, маніфестує і захищає свої інтереси, встановлює відкриті і консенсуальні взаємовідносини. Окрім того, підприємства ВПК паралельно з воєнною продукцією випускають сумісну за якістю і технологією виробництва мирну продукцію, що дозволяє використовувати політику "спін-офф" - застосування високих технологій при випуску мирної продукції. Конверсія для підприємств західного ВПК не є чимось винятковим і несподіваним, вона здійснюється ними постійно, перманентно, будучи засобом їхньої боротьби за своє існування і підвищення конкурентоспроможності, своєрідною реакцією на зміни ринку і навколишнього середовища.

Із самого початку практика конверсії на Заході показала, що для свого проведення вона вимагає значних матеріальних витрат; являє собою тривалий процес, який не завжди гарантує швидкий економічний успіх. Тому необхідна допомога держави, спрямована на фінансування програм соціальної реабілітації працівників ВПК, їх перекваліфікацію, створення нових робочих місць. Звичайно, вона проводить не широкомасштабну конверсію, а здійснює заходи, які сприяють її здійсненню на багатьох, або всіх підприємствах ВПК країни. Під час проведення цих заходів основний суб'єкт конверсії зміщується з макро- на мезорівень - рівень корпорації, яка є головним суб'єктом її проведення. В рамках корпорацій функціонують "групи планування", які, враховуючи місцеві умови, потенціал місцевого бізнесу, промисловості, сфери послуг і т. ін., піднімали і намагалися вирішити питання щодо того як використовувати у мирних цілях наявні в корпорації наукові розробки і високі технології, виробничий і кадровий потенціал.

Конверсія в Радянському Союзі, яка почалася в 1989 році, була наслідком роззброєння і обмеження гонки озброєнь, в основу яких було покладено політичне рішення керівництва країни. Отже, конверсія носила політичний характер. Виходячи з пріоритету політичних інтересів, соціальні й економічні наслідки, а також результати конверсії виявлялись другорядними, неефективними. Тому про них взагалі не замислювалися, їх не прораховували і не брали до уваги, а якщо і передбачали їх негативний характер, то приносили в жертву заради "вищих цілей і інтересів", а значить не прагнули урахування всіх цілей, завдань і наслідків конверсії, їх узгодженості. Зрештою, вона породила конфлікт у "верхах" держави (ВПК почав розглядатися багатьма як противник перебудови). Це додавало конверсії ще більшого політичного забарвлення, а економічна і соціальна ефективність набувала все меншого значення.

Конверсія в сучасній Росії проходить в умовах якісного перетворення суспільства, переходу його до демократії, громадянського суспільства і ринкової економіки. До цього слід додати утворення незалежних суверенних держав, ліквідацію колишнього єдиного суб'єкта конверсії, гостру соціально-економічну кризу, створення нових політичних систем. Необхідність створення власного ВПК зумовила неможливість забезпечення його повноцінного функціонування, а також проведення конверсії в умовах необхідності перегляду і зміни всієї системи міжнародних відносин, політики, розбудови збройних сил. Держава після розпаду СРСР надала ВПК і його підприємствам можливість боротися за своє існування самостійно. За цих умов конверсія ставала не тільки об'єктивною необхідністю, але й об'єктивною неминучістю.

Конверсія в Росії мала переважно позитивні риси, ряд її результатів сприяв якісному перетворенню суспільства, його трансформації. Зокрема, проявилась й все більше підсилювалась активність мас, посилення творчої ініціативи "знизу", самодіяльності, не пов'язаної з адміністративною волею держави, в ході якої вони самостійно брали в свої руки певну частку владних повноважень і власності, використовуючи створювані ними структуру громадянського суспільства, засоби масової інформації і комунікації, публічну (відкриту) політику. На місцях, "знизу", на добровільній основі почали створюватися різні організації і структури регіонального й галузевого характеру, за допомогою яких ВПК і його окремі підприємства (групи підприємств, окремі структури ВПК) почали виражати, захищати і відстоювати свої інтереси, інтереси всього ВПК, окремих його структур або організацій. В ході конверсії активне співробітництво з ними здійснювали місцеві (регіональні) органи державної влади. Крім того, останні самостійно розробляли і здійснювали за свій рахунок ті чи інші заходи щодо проведення конверсії в рамках своїх повноважень, сприяючи цим її більш ефективному здійсненню.

Проте, як показує аналіз праць російських дослідників, керівництво Росії не змогло створити досить ефективний, налагоджений і гнучкий механізм як для керівництва ВПК, так і для здійснення конверсії, який був би здатний враховувати і погоджувати інтереси суспільства, держави, ВПК, регіонів їх розташування, інших суб'єктів політики і бізнесу, координувати їх дії. Тому "низи", місцеві органи влади й інші суб'єкти почали вимагати від держави ефективно і на ділі виконувати свої функції, які все більше стали розумітися не як пряме здійснення конверсії і керівництво нею, а лише як створення умов для її успішного проведення.

Узагальнюючи практику забезпечення конверсії, автор співставляє й пропонує визначення її різних моделей: перманентна (Захід), адміністративно-командна (СРСР), ринкова (Росія), а також висвітлює деякі основні проблеми теорії конверсії.

Однією з таких проблем є питання про причини конверсії, які можна поділити на дві групи - глобального і регіонального характеру. Іншою важливою проблемою конверсії є встановлення її об'єкта і суб'єкта. Об'єктом, безсумнівно, є Воєнно-промисловий комплекс - складна та суперечлива соціальна структура. Зміст конверсії визначається її суб'єктом, а її цілі можуть бути надто різноманітними і являти собою взаємопов'язану систему різних за характером і складністю завдань, серед яких випуск цивільної продукції не завжди займає головне місце. Серед всього різноманіття (без встановлення ієрархії) цих задач можна виділити наступні: демілітаризація економіки, всього суспільного життя і соціальної свідомості, роззброєння і припинення гонки озброєнь, перебудова Збройних Сил на основі критеріїв оборонної достатності, тобто значного скорочення армії та озброєнь; усунення "больових точок" в соціальному житті; вивільнення значних матеріальних, фінансових і людських ресурсів із воєнної сфери та спрямування їх в інші сфери, з метою вирішення тих або інших існуючих соціальних проблем; перепрофілювання ВПК на випуск цивільної продукції; реструктуризація економіки; розвиток наукоємних виробництв; трансформація, якісна зміна суспільства, створення сучасної ринкової економіки, громадянського суспільства, демократизація політичної системи. Ступінь важливості завдань визначається суб'єктом і залежить від рівня його розвитку, ступеню усвідомлення ним своїх інтересів; маніфестування останніх і здатності нести відповідальність за зроблений ним вибір. Суб'єкт конверсії не може бути жорстко ієрархізований за схемою: уряд - міністерство - підприємство, він повинен включати профспілки, підприємців і їх організації, колективи підприємств, органи регіонального управління і самоврядування, політичні партії, наукові заклади і т.д., а також ряд спеціальних органів, таких, наприклад, як комітети з альтернативного виробництва.

В другому розділі "Трансформаційна модель конверсії для сучасної України" розглядаються питання теорії трансформації в ракурсі конверсійних перетворень (2.1.), теоретико-методологічні та політичні передумови здійснення конверсії в Україні (2.2.), перетворення об'єкта та формування суб'єкта конверсії (2.3.), формування соціополісу як соціально-політичного результату здійснення конверсії (2.4.). Аналізуються теорії трансформації, присвячені якісним змінам в постсоціалістичних країнах, серед яких виділяються: а) теорії, присвячені в основному політичним перетворенням, зокрема, концепція З. Бжезінського; б) теорії, присвячені в основному економічним перетворенням, зокрема, концепція Самсона, яка являє собою деяку узагальнюючу модель ряду з них.

Зазначені теорії не приділяють належної уваги ні ВПК, ні конверсії, як складовому елементу процесу трансформації. Разом з тим вони вказують на те, що трансформація в кожній країні відрізняється значною специфікою: відносно України ця специфіка полягає в наявності великого за обсягами і масштабами ВПК. Окрім того, Україна не мала повністю замкнутих циклів виробництва озброєнь, а основним його споживачем була Росія. Але головне - потужності ВПК виявились незадіяними, оскільки виробництво зброї в первинних обсягах значно перевищувало всі необхідні потреби МО України. Тому конверсія ВПК, як об'єктивна неминучість, повинна відрізнятись і відрізняється специфічною особливістю трансформації в Україні, більше того, вона мусить бути її значущою складовою структурною частиною, засобом здійснення. Концепції трансформації, що розробляються відносно України, повинні приділяти конверсії значну увагу. Але саме цього і не відбувається. Концепції, безпосередньо присвячені конверсії, розглядали її в основному з економічної точки зору. Разом з тим, розробці концепції конверсії ВПК України обов'язково повинні передувати відповіді на цілий ряд політико-соціально-економічних питань, які можуть бути втілені в системі законодавчих актів, нормативних документах, що визначають важливі орієнтири і напрями проведення конверсії. Одні з них ще не прийняті, інші вже застаріли. Зокрема, існує думка про необхідність прийняття нової Промислової доктрини (ПД), оскільки стара виходить з пріоритетів і первинності виробництва речей, а не технологій, знань або послуг, що не відповідає вимогам постіндустріального суспільства.

Розвиваючи зазначену ідею відносно конверсії, можна зробити висновок про існування двох її типів, що принципово різняться між собою: конверсії, яка відбувається в індустріальному суспільстві, в ході якої підприємства "оборонки" переходять до виробництва предметної мирної продукції (речей) і конверсії, яка відбувається в постіндустріальному суспільстві, в ході якої підприємства ВПК передають цивільному сектору переважно технології, знання, техніку і можливо кадри для організації виробництва продукції на своїх підприємствах. Сутність нової ПД полягає в зміні ролі промислового комплексу (а значить і ролі ВПК); з пасивного об'єкту реформ він повинен перетворитися в їх активний суб'єкт - перетворювач інших сфер. Ефективність діяльності промисловості визначається не тільки безпосереднім внеском її продукції як товару, але і зміною стану і ефективності діяльності інших реальних секторів економіки завдяки впливу на них промислових інновацій, а також інших сфер існування соціуму. Стосовно ВПК це означає, що він повинен бути не тільки об'єктом, але і суб'єктом конверсії, брати участь в її здійсненні, включаючи розробку концепції, а також - в регулюванні і контролі її протікання. В області реформування системи управління індустрією необхідне створення повноважного органу державного управління промисловим розвитком країни, а також єдиного цілісного повноважного міжвідомчого органу управління ВПК. Він повинен бути як замовником, так і учасником розробки концепції конверсії, в якій би узгоджувалися інтереси всіх зацікавлених сторін і було досягнуто консенсусу між ними.

Застаріла і попередня Військова доктрина (ВД). Прийняття нової ВД для України являє собою досить непросту воєнно-політичну проблему. Труднощі полягають у тому, що необхідно встановити зовнішньополітичні орієнтири і пріоритети України. Тобто, відповісти на ряд більш глобальних питань: яке суспільство будуємо? Україна це Захід чи Схід? та інші. Відсутність відповідей на ці питання обумовлює недостатність методологічної бази для розробки ВД та інших документів, а значить і концепції конверсії. Створення, розвиток і конкретизація ВД означає розвиток концепції конверсії, яка виявляється її похідною. У свою чергу ВД не може розроблятись поза урахуванням здійснення конверсії. Тому воєнно-політична проблема розробки ВД є соціально-політичною проблемою конверсії.

Для успішного здійснення конверсії необхідно сформувати її адекватні об'єкт і суб'єкт. В цій якості ВПК України почав виступати лише після розпаду СРСР, являючи собою хаотичний конгломерат ланцюгів управління, соціальних, воєнних, політичних, економічних інститутів і організацій, що не відзначається системністю і цілісністю, не має спільних інтересів і роздирається протиріччями, дублюванням діяльності, відомчими інтересами. Тому актуальним стає питання про створення міжвідомчого повноважного органу управління конверсією. В його структуру, крім штатних підрозділів, повинні входити спеціальні відділи, сформовані для цієї мети в адміністрації Президента, Верховній Раді, МО, МЗС, РНБО і т. ін. В рамках цього органу можливе формування на постійній або тимчасовій основі проблемних робочих груп для розв'язання тих або інших питань стратегічного, оперативного характеру. Тому сама його структура повинна постійно змінюватись, бути робочою і оперативною, деконструктивною, а не жорстко визначеною. До цього органу можуть входити групи експертів, найбільш висококваліфікованих фахівців з тих або інших проблем. До його роботи можуть у різних формах залучатись і неурядові громадські організації або їх представники. Він також може мати свої представництва на місцях, в які можуть входити представники місцевих органів влади, політики, бізнесу, громадськості і т.д. Тобто необхідна інституціалізація ВПК, формулювання, маніфестування і захист ним своїх потреб, інтересів і цінностей, включаючи розробку ідеології і світогляду. Як формування ВПК, так і його інституціалізація повинні супроводжуватись зміною його ролі, функцій, з об'єкту конверсії і реформ він повинен перетворитись в їх суб'єкт, змінюючись сам, він повинен змінювати і суспільство.

Потрібно зазначити, що ВПК і його підприємства мають свої специфічні інтереси, відмінні і навіть протилежні інтересам інших соціальних груп, держави і навіть суспільства в цілому. В демократичних суспільствах визнається їх існування, а також право не тільки публічно проголошувати і відстоювати свої специфічні інтереси, але і представляти їх у парламенті, уряді, інших державних інститутах. Представництво цих специфічних інтересів може здійснюватись через виборчу систему (територіальне і електоральне представництво) з метою створення у виборних органах воєнно-промислового лоббі, за допомогою якого ВПК або його представники повинні пояснювати, обґрунтовувати і "проштовхувати" свої інтереси, доводити їх значущість для суспільства і держави. Виконавчі органи влади зацікавлені у встановленні прямих, неопосередкованих виборами, зв'язків з групами інтересів, включаючи ВПК. Сутність їх полягає в створенні специфічних інститутів або органів, офіційних або неофіційних, формальних або неформальних, в рамках яких здійснюється "діалог", інші контакти представників організованих інтересів ВПК з владою. Це можуть бути ради або комітети, які складаються з експертів, членів уряду або його органів, керівників ВПК, відділи суспільних відносин при них, що відають усім комплексом політичних і суспільних зв'язків, відомчі засоби масової інформації і т. ін. Створення таких органів і організацій являє собою процес включення ВПК в громадянське суспільство і формування останнього. Ще однією формою представництва організованих інтересів є корпоративізм: представники ВПК і влади не просто консультуються між собою, беруть спільну участь у виробленні і прийнятті рішення, але й беруть на себе певні зобов'язання, сприяючи його реалізації. Таким чином, сутність конверсії в соціальному плані полягає в перетворенні ВПК з елемента державної машини в спільний елемент держави та громадянського суспільства. При цьому відбувається не тільки формування і організація ВПК, але і його самоорганізація, перетворення з об'єкта в суб'єкт.

У процесі формування нового суб'єкта конверсії необхідною є зміна логіки і сутності його мислення, всієї його культури, поступового створення його якісно нового типу. Зокрема, необхідне викорінення все ще присутніх у ньому елементів мілітаризму і гіпертрофованої секретності. Далі - потрібно готуватись і вміти вести відкриту, публічну і чесну конкурентну боротьбу з метою надати своїм діям не тільки легального, але і легітимного характеру. Необхідно усвідомити, що довіра до фірми (підприємства ВПК) з боку ділових партнерів, споживачів, держави, громадськості є складовою частиною її капіталу. ВПК важливо усвідомити роль і значення своєї відповідальності перед суспільством. Необхідні зміни у відношенні до маркетингу та реклами. Суб'єкт конверсії повинен усвідомити необхідність прояву ним активності, самостійності (в рамках своїх повноважень) і самодіяльності. Він повинен певною мірою компенсувати пасивність та інертність управлінської діяльності державних органів, оперативно пропонувати шляхи розв'язання виникаючих проблем, діяти з випередженням по відношенню до виникаючих труднощів і проблем.

В цілому, можна сказати, що об'єктом конверсії з одного боку є ВПК, як певна взаємопов'язана цілісність воєнних, політичних, економічних, соціальних, наукових інститутів і організацій, з іншого, на мезорівні, - окремі підприємства оборонної промисловості або їх групи, а також різні соціальні і політичні організації; на мікрорівні - працівники ВПК. Суб'єктом конверсії є взаємопов'язана деконструктивна система державних та інших політичних, соціально-економічних органів і організацій ВПК, як цілісності, окремі його підприємства або їх групи, сформовані на добровільних засадах громадські, соціально-політичні і наукові організації, включені в структуру громадянського суспільства.

В економічній науці досить широко і повно розглядалися засоби і механізм здійснення конверсії, численні структурні елементи яких можуть розглядатися як нововведення або інновації в дусі П. Друкера, який, правда, переважну значимість надавав соціальним інноваціям. До останніх, як механізму здійснення конверсії, можна віднести формування соціополісів. Вони являють собою певну специфічну історичну форму випереджального розвитку, своєрідні "сектори зростання", що передбачають концентрацію найбільш ефективно працюючого потенціалу суспільства. Соціополіс створюється на базі конверсії і сприяє формуванню якісно нового інтелектуального капіталу, використання якого дозволяє досягти скорочення проміжку часу між основними етапами науково-технічного прогресу: відкриттям (винаходом), доведенням його до рівня технології і впровадженням у виробничий процес.

Соціополіс - органічне злиття науки, виробництва, освіти, фінансів, специфічної культури, політики і управління, націлений за допомогою гуманітарного й інтелектуального потенціалів на прискорений розвиток економіки, соціальної сфери і суспільства в цілому, за допомогою значного скорочення часу на пошук, відкриття різного роду нововведень (наукових, технічних, соціальних і т.д.) та на їх ефективну реалізацію (впровадження у виробництво, соціальну сферу), розвиток і функціонування соціуму. На думку Є. Марчука існує три основні шляхи створення соціополісів: на базі вільних економічних зон, могутніх і перспективних освітніх або наукових установ, децентралізованих високоефективних творчих колективів. Ще одним з основних шляхів створення соціополісів є їх формування на базі підприємств ВПК, які можуть стати їх безпосередньою основою, особливо технополісо-, градо- або районоутворюючих. На них викристалізовуються різні матеріальні передумови для виникнення соціополісів. Зокрема, в Дніпропетровську зародилася і отримала розвиток нова форма взаємодії науки і виробництва, яку назвали "формулою Янгеля", її впровадження дозволило скоротити час проходження "виробу" від початку його теоретичної розробки до серійного виробництва. Це відкривало і забезпечувало можливість випереджального розвитку. Крім того, на цих підприємствах або в місцях їх розташування створювались і іншого роду подібні ланцюжки, що дають можливість працювати за таким випереджальним принципом.

Колективи на подібного роду підприємствах мають багатий досвід, накопичені і систематизовані знання з безпосередньої розробки і реалізації стратегії і тактики випереджального розвитку. Ще однією передумовою формування соціополісів на базі підприємств ВПК є розташування багатьох з них поза великими промисловими центрами, в "провінції", що обумовлює їх градоутворюючий характер для невеликих периферійних міст. Створення в них соціополісів буде відповідати багатьом тенденціям, що проявилися в розвинених країнах Заходу: деіндустріалізації, переміщенню ділової активності на "місця" (в регіони), "зворотньої міграції" - переселення жителів мегаполісів у невеликі міста і сільську місцевість. У таких зонах поширені прямі горизонтальні зв'язки на основі особистісного характеру, що відкривають можливість оперативного вирішення різного роду проблем конверсії при урахуванні інтересів усіх сторін, що також створює сприятливі умови для утворення комісій з альтернативного виробництва.

Перехідною формою до соціополісів можуть бути і є технополіси та наукогради. При цьому треба брати до уваги існуючу точку зору на те, що багато міст в колишньому СРСР, з розташованими в них підприємствами ВПК, являли собою технополіси. Однак, вони відрізняються від соціополісів. Основним дефіцитним ресурсом виробництва в технополісі вважається передова сучасна техніка і технологія, наука і інформація, а запорукою успіху - їх поєднання з виробництвом і капіталом, спільна концентрація. В соціополісі ж головним дефіцитним ресурсом виробництва є людина, її вміння і здатність творчо і повною мірою використовувати наявний потенціал сучасної техніки, науки і інформації. Тобто, соціополіс характеризується новим типом працівника, з новими виробничими і соціальними якостями. Він повинен перестати бути додатком до технічних пристроїв, а його участь у виробництві полягає не в безпосередньому виготовленні продукції, а у виконанні контрольно-управлінських функцій, в переробці інформації і прийнятті певних рішень, у творчому вдосконаленні сучасної техніки. Соціополіс відрізняється від технополісу якістю життя працівника і його формою, оскільки вся діяльність в ньому орієнтована на високоякісне обслуговування людини, створення сприятливих умов для більш повної реалізації нею свого творчого трудового потенціалу з метою вивільнення працівника від невластивих йому функцій, обов'язків і турбот, економії його часу, фізичної і розумової енергії, що є умовою для реалізації стратегії випереджального розвитку.

ВИСНОВКИ

У "Висновках" до дисертаційного дослідження сформульовано ряд положень, що мають теоретичне і практично-політичне значення. В даний час в силу ряду причин (необхідність скорочення озброєнь, зміни Воєнної доктрини, перехід до інформаційного суспільства, деіндустріалізація) конверсія ВПК стає об'єктивною неминучістю.

В конкретних умовах сучасної України неминучість конверсії ВПК обумовлюється і цілою низкою специфічних причин: важким економічним становищем, яке не дозволяє продовжувати виробництво воєнної техніки в рамках наявного в неї потенціалу оборонної промисловості; трансформаційними змінами в країні, що включають її перехід до демократії, громадянського суспільства і ринку; зміною принципів функціонування ВПК у політичній, економічній, соціальній системах суспільства. Останнє викликано, з одного боку, значною часткою ВПК у промисловості України, а, з іншого - його адміністративно-командною формою, існуванням в якості однієї із структурних ланок єдиної державної машини - не тільки обмежуючої, але і такої, що не надає йому ніякої самостійності як у політиці, так і в економіці. конверсія перманентна ринкова командна

Це зумовлює специфіку трансформації в Україні, її відмінність від подібних процесів в інших країнах пострадянського блоку (крім Росії), а також відмову від колишньої "адміністративної" моделі конверсії, якісну зміну її цілей і завдань, сутності, змісту, механізму здійснення. Зокрема, вона повинна бути спрямована на демократизацію політичної системи, формування громадянського суспільства і ринку, а не тільки являти собою перерозподіл ресурсів за укрупненими цільовими напрямками.

Якісна зміна характеру конверсії призвела до необхідності вирішення цілого ряду теоретичних і практичних соціально-політичних проблем. По-перше, розробки нових концепцій зовнішньої політики, національної безпеки, Воєнної доктрини. По-друге, формування зовсім нового ВПК, адекватного потребам і економічним можливостям України, а також соціально-економічним і політичним умовам, які змінилися. ВПК, який повинен являти собою не тільки певну цілісність, а й систему, хоч і взаємопов'язаних і взаємозалежних, але в рамках своїх повноважень відносно самостійних суб'єктів економічної, політичної, соціальної і культурної діяльності. По-третє, формування нового суб'єкта конверсії (демократичного, публічного, відкритого), який являє собою систему відносно самостійних державних органів, політичних, економічних, соціальних, наукових і суспільних інститутів та організацій (включаючи засоби масової інформації), які діють на основі узгодження інтересів всіх сторін (при превалюванні інтересів суспільства і держави) на основі досягнення консенсусу. З іншого боку, суб'єктом конверсії є і ВПК в цілому як відносно самостійний соціальний феномен. По-четверте, пошук найбільш адекватних до конкретно-історичних умов України ефективних шляхів здійснення конверсії ВПК і його окремих підприємств, які мають не тільки економічний (диверсифікація і т.д.), але і соціальний характер. Уявляється, що одним з таких шляхів є створення на базі підприємств ВПК соціополісів, як специфічної історичної форми випереджального розвитку, концентрації і злиття виробництва, капіталу, науки, освіти і висококваліфікованої робочої сили.

ВПК і як об'єкт конверсії, і як її суб'єкт має багаторівневу складну структуру (макро-, мезо-, мікрорівні), що породжує і багаторівневість конверсії, її здійснення як у глобальному, регіональному, галузевому масштабах, так і на рівні окремих підприємств. Залежно від рівня розвитку суспільства, технічного стану підприємства, технології, яка використовується на ньому і ряду інших факторів, конверсія може протікати в різних просторово-часових координатах: бути конверсією індустріального чи постіндустріального типу.

В дисертації запропоновано модель трансформаційної конверсії, як ідеальний тип. Вона повинна виходити з необхідності сформувати суб'єкт конверсії (або їх систему) - демократичний, публічний, ринковий, системний, державний (з диференційованою участю його органів в організації конверсії на всіх етапах). Останній повинен бути максимально децентралізованим, містити в собі представництво державних органів, підприємств ВПК, профспілок, представників політичних і громадських організацій, бізнесу, місцевих органів влади, спеціально створених для проведення конверсії органів (по типу альтернативних комісій), до роботи в яких повинні залучатися фахівці, експерти з усіх галузей. Роль держави повинна бути значною (збереження вертикальних зв'язків управління і контролю), але обмеженою і полягати не в розробці програм, а в створенні сприятливих умов для проведення конверсії (розробка закону про конверсію, надання пільгового кредиту, лобіювання і захист інтересів ВПК і т.д.). Суб'єкт повинен усвідомити необхідність конверсії, сукупність її причин (і головне - основні з них), і на цій базі сформувати цілі й завдання конверсії, визначити умови її протікання, можливі механізми здійснення, спрогнозувати ймовірні соціальні наслідки, тобто розробити наукову концепцію або теорію конверсії. Суб'єкт конверсії і його дії повинні бути деконструктивними, тобто він повинен постійно змінювати свою структуру, а її елементи - свої функції, величину владних повноважень, число яких повинне постійно збільшуватись. До проведення конверсії необхідно залучати всі зацікавлені в ній організації, особливо ті, що виникають і виявляють ініціативу "знизу", як найбільш орієнтовані на активність, творчість, самостійність. Необхідна зміна психології і логіки мислення, самої свідомості суб'єкта конверсії.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити узагальнений висновок: конверсія - це складова частина трансформації і засіб її здійснення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Вакуленко М.В. Конверсия как социально-политическая проблема трансформирующегося общества. // Соціологічна наука і освіта в Україні. - Вип. 1. Концептуальні засади становлення та розвитку соціологічної науки і освіти в Україні. - К.: МАУП, 2000. - С. 201-205.

2. Вакуленко М., Пойченко А. Регіональний аспект управління конверсією // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. - Вип. 2/2000. - Ч. 1. - К.: Видавництво УАДУ, 2000. - С. 31-36.

3. Вакуленко М., Казаков В. Геополітичні аспекти конверсії. // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. - С. 187-197.

4. Вакуленко М.В. Конверсія ВПК як складовий елемент соціально-політичної трансформації суспільства. // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 21. - К.: Український центр духовної культури, 2001. - С. 236-244.

5. Вакуленко М. О некоторых социальных проблемах конверсии ВПК. // Соціальні виміри суспільства. Збірник наукових праць. - Вип. 5. - К., 2002. - С. 382-395.

6. Вакуленко М. Соціально-політичні аспекти теорії конверсії // Борисфен. - 2003. - № 1. - С. 23-26.

АНОТАЦІЇ

Вакуленко М.В. Конверсія як соціально-політична проблема трансформації українського суспільства. - Рукопис (176 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути і процеси - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2003.

В дисертації на підставі аналізу теорії й практики конверсії на Заході, в СРСР, Росії та Україні обґрунтовуються причини її виникнення, цілі, умови, механізми та особливості здійснення; характеризуються моделі "перманентної'', "адміністративно-командної", "ринкової" конверсій. Зазначається, що значна частка ВПК у промисловості України, його адміністративно-командна форма, існування в якості одного із структурних ланцюгів єдиного державного механізму, обумовили специфіку трансформації в державі; надали конверсії соціального характеру, зробили її досить важливою складовою якісного перетворення суспільства. Це в свою чергу потребує розв'язання цілої низки теоретичних і практичних соціально-економічних проблем: розробки нових концепцій зовнішньої політики, воєнної доктрини та інших соціально-політичних програм; формування нового ВПК, адекватного до потреб та економічних можливостей, а також соціально-політичних умов, що змінилися; ВПК повинен являти собою не тільки певну цілісність а й систему, хоча і взаємопов'язаних, але в той же час і відносно (в рамках своїх повноважень) самостійних суб'єктів економічної, політичної та соціальної діяльності; формування нового суб'єкта конверсії (демократичного, публічного, відкритого), який являв би собою систему відносно самостійних державних органів, політичних, економічних, соціальних, наукових та суспільних інститутів і організацій, які діють на засадах узгодження інтересів всіх сторін при досягненні ними консенсусу; пошук ефективних шляхів здійснення конверсії, найбільш адекватних до конкретно-історичних умов України. Пропонується в якості одного з ефективних шляхів здійснення конверсії створення соціополісів на базі підприємств ВПК, як специфічної історичної форми випереджального розвитку, концентрації та злиття виробництва, капіталу, науки, освіти і висококваліфікованої робочої сили. Обґрунтовано модель "трансформаційної" конверсії для України.

Ключові слова: воєнно-промисловий комплекс (ВПК), політика конверсії, конверсія, модель конверсії, воєнна доктрина (ВД), трансформація, транзитологія, громадянське суспільство, політика, соціополіс, об'єкт конверсії, суб'єкт конверсії.

Вакуленко М.В. Конверсия как социально-политическая проблема трансформации украинского общества. - Рукопись (176 стр.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2003.

В диссертации на основе анализа теории и практики конверсии на Западе, в СССР, России и Украине выявляются её причины, цели, условия, механизмы и особенности осуществления; характеризуются модели "перманентной", "административно-командной", "рыночной" конверсии. Предлагается выйти за рамки традиционных исследований конверсии преимущественно как экономического феномена, как элемента реструктуризации хозяйства. Отмечается, что значительная доля ВПК в промышленности Украины, его административно-командная форма, существование в качестве одного из структурных звеньев единого государственного механизма, обусловили специфику трансформации в стране: придали конверсии социальный характер, сделав её важнейшей составляющей качественного преобразования общества; направленность на демократизацию политической системы, формирование гражданского общества и рынка. Это привело к необходимости решения целого ряда теоретических и практических социально-политических проблем: разработки новых концепций внешней политики, военной доктрины и других социально-политических программ; формирования нового ВПК, адекватного потребностям и экономическим возможностям, а также изменившимся социально-политическим условиям; ВПК должен являть собой не только некую целостность, но и систему, хоть и взаимосвязанных, но относительно (в рамках своих полномочий) самостоятельных субъектов экономической, политической и социальной деятельности; формирования нового субъекта конверсии (демократического, публичного, открытого), представляющего собой систему относительно самостоятельных государственных органов, политических, экономических, социальных, научных, общественных институтов и организаций, действующих на основе согласования интересов всех сторон при достижении ими консенсуса; поиска наиболее адекватных конкретно-историческим условиям Украины эффективных путей осуществления конверсии, имеющих не только экономический, но и социальный характер. Представляется, что одним из них является создание социополисов на базе предприятий ВПК, как специфической исторической формы опережающего развития, концентрации и слияния производства, капитала, науки, образования и высококвалифицированной рабочей силы. Обоснована модель "трансформирующей" конверсии для Украины.