Державно-церковні відносини як об’єкт політологічного аналізу

Разом з тим, зважаючи на те, що релігійно-церковне життя в Україні знаходиться у процесі постійних змін та розвитку, важливого значення набуває аналіз не лише сучасного стану державно-церковних і міжцерковних відносин, а й перспектива їх подальшого розвитку. За цих умов актуалізується проблема пріоритетів державно-церковної політики у сфері відносин з релігійними організаціями. У зв'язку із цим дисертант визначає пріоритетні напрямки, що стосуються законодавчої, наукової та організаційної сфер відносин, які в одних випадках потребують удосконалення, в інших - оптимізації та поглибленого вивчення.

У контексті зазначеного серед пріоритетів державної політики безумовно продовжує залишатися питання розгляду та ухвалення парламентом “Концепції державної політики щодо церкви та релігійних організацій”. Дисертант зазначає, що проект такої Концепції було підготовлено та схвалено Кабінетом Міністрів України ще у 1996 році, але внаслідок політичного протистояння у Верховній Раді цей документ так і не був розглянутий парламентом. Отже, питання розгляду та затвердження “Концепції державної політики щодо церкви і релігійних організацій” залишається серед пріоритетів законодавчого органу влади у сфері оптимізації державно-церковних відносин.

Невід'ємною складовою державної політики у сфері відносин з релігійними організаціями має стати комплекс заходів, спрямованих на розширення ролі церкви у суспільному житті, перетворення її у повноцінний інститут громадянського суспільства. Не можна також знімати з порядку денного і питання щодо остаточного подолання залишків радянської політики стосовно релігії і церкви, які ще й досі виявляються у спробах адміністрування та втручання державних органів, особливо на рівні місцевого самоврядування, у внутрішні справи релігійних організацій.

Одним із пріоритетів державної політики у сфері відносин з релігійними організаціями має стати подолання розпорошеності та забезпечення координації наукових, зокрема, політологічних і релігієзнавчих досліджень. У цьому зв'язку плідною видається пропозиція щодо створення в Україні на державному рівні Наукового центру релігієзнавства, передбаченого Концепцією державної політики.

Таким чином, визначення пріоритетів державної політики щодо релігії та церкви потребує урахування усього комплексу проблем, що накопичилися у релігійно-церковній сфері, з одного боку, та у відносинах церкви з державою, з другого. Проте, окрім окреслених пріоритетів, необхідною умовою їх успішної реалізації є готовність як держави, так і суспільства та релігійних організацій до втілення їх у життя. Адже лише у результаті спільних зусиль державно-церковні та міжцерковні відносини зможуть набути гармонійного характеру. Над цим повинні працювати державні чинники, церковні ієрархи, політичні лідери, наукова еліта, громадськість. Консолідуючим ґрунтом спільних зусиль має стати сучасна демократична національна ідея, прагнення українського народу інтегруватися у європейську спільноту.

У “Висновках” узагальнено основні результати дослідження, які зводяться до таких положень:

У дисертації розкрито категорійний зміст поняття “державно-церковні відносини” як з урахуванням історичного, так і сучасного контекстів. Досліджено специфіку цих відносин на вітчизняному матеріалі, на підставі чого запропонована періодизація державно-церковних відносин в Україні. Здійснено моделювання державно-церковних відносин з урахуванням типу політичного устрою, проаналізовано державну політику у сфері державно-церковних та міжцерковних відносин, зокрема, акцентовано увагу на здійсненні політики реституції церковного майна, визначено пріоритети державної політики у релігійно-церковній сфері на перспективу.

1. Історико-генетичний та порівняльний методи аналізу змісту поняття державно-церковних відносин показав, що на сьогодні бракує політологічного визначення цих відносин, в основі яких має знаходитися національний інтерес, сутність якого полягає у консолідації модерної української нації.

2. Внаслідок історіографічного аналізу літературних та наукових джерел вдалося виокремити три історичні віхи розвитку державно-церковних відносин на теренах України, а саме: ранньодержавна доба Київської Русі; бездержавна, пов'язана із колоніальним статусом країни; відродження держави. Кожний із цих історичних етапів поділяється на окремі періоди, де мали місце відроджувальні процеси як на державному, так і церковно-релігійному ґрунті - козацька доба та визвольні змагання початку ХХ ст.

3. Дієва політика реституції дозволила суттєво знизити як застарілі конфлікти між державою і церковними організаціями, так і між церквами та конфесіями. Проте це лише один спосіб утвердження демократичної моделі державно-церковних відносин, який має доповнитися морально-політичною реабілітацією церкви як інституту та уникненням адміністративного втручання органів державної влади у церковні справи.

4. У контексті пошуку оптимальної моделі державно-церковних відносин за умов поліконфесійності та протистояння у середовищі православних церков має здійснюватися політика їх рівновіддаленості від центру влади та дієвої співпраці на принципах національних інтересів країни, суспільства і народу.

5. Серед пріоритетів державної політики у сфері релігійно-церковного життя потребує активізації насамперед законодавча гілка влади, яка має затвердити Концепцію державної політики щодо церков та релігійних організацій, а також урядова діяльність у напрямку створення спеціалізованих науково-дослідних центрів політико-релігієзнавчого напрямку.

Державна політика у сфері релігійно-церковних відносин в Україні перебуває у стані пошуку оптимальної моделі, умовою до якої має стати як опертя на національні традиції і досвід, так і урахування сучасної конфесійної ситуації, що склалася, та вимог міжнародного права щодо рівноправного ставлення до різних церковних організацій і релігій. На наш погляд, гарантією успішного розв'язання цього стратегічного для нашої країни завдання є обопільне прагнення до співпраці як з боку держави, так і церковних організацій та громадянського суспільства.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Білоус О.М. Державно-церковні відносини: історіографія вітчизняних досліджень // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2003. - Вип.23. - С.259-276.

2. Білоус О.М. Політико-релігієзнавчий аспект державно-церковних відносин // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2003. - №3. - С.110-116.

3. Рибачук Микола, Білоус Олег. Проблема реституції церковного майна // Політичний менеджмент. - 2003 - № 3. - С.82-91.

4. Білоус О.М. Політико-правовий аспект державно-церковних відносин // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2003. - №4. - С.123-126.

5. Білоус Олег. Соціоісторичний аспект релігійності людства // Політичний менеджмент. - 2004. - №1(4). - С.106-110.

6. Білоус О.М. Деякі політико-суспільні аспекти відносин між державою та релігійними організаціями в Україні // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Вип. 5. - Миколаїв, в-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. - С.291-298.

7. Білоус Олег, Іванюк Віталія. Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі в Х - ХІ ст. // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. - Івано-Франківськ: Плай. - 2002. - С.105-111.

8. Білоус О.М., Протас І.В. Проблеми законодавчого забезпечення діяльності релігійних об'єднань в Україні // Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених і аспірантів [Івано-Франківськ] 19 квітня 2003 року. - Івано-Франківськ: Плай. - 2003. - С.83-87.

Размещено на Allbest.ru