Політичні трансформаційні процеси в Болгарії у посткомуністичний період

Постсоціалістичні уряди РБ по-різному підходили до реформ, тому спрямованість, темпи господарської динаміки, успіхи і невдачі системних змін не можна звести лише до несприятливих стартових умов і національної специфіки. Розуміння завдань переходу, їх реалізація і політична воля урядів диференційовано впливають на результати змін. Економічні підсумки трансформації РБ здебільшого суб'єктивні, зумовлені спробами уряду реалізувати саме цю стратегію, і лише в другу чергу визначені несприятливими стартовими умовами. Країни ЦСЄ швидко демократизували державні структури, запобігли їх ослабленню, забезпечили дієздатність і авторитет влади, а в РБ цього не сталося.

Визначено три періоди змін - поява симптомів кризи в економіці НРБ і розвал системи соціалізму (1983-1989); перехід до ринкового господарства (1990-1997) ; розвиток вільного ринку (з 1997). Ці періоди різні за силою економічного потенціалу, природного фактора та функціонування.

У 1997 р. болгари запровадили раціонально-прагматичний підхід до лібералізації економіки, приватизації державної власності і досягнення макроекономічної стабілізації. Було відкинуто ринковий фундаменталізм і невірне уявлення про економіку третьої хвилі. Адміністративні заходи та єдність суспільства у прагненні подолати злочинність дали значні результати. Політичні сили уклали Угоду і ввели Валютну раду, що діє в режимі жорсткого валютного курсу, блокуючи рефінансування банків та дотації державних фірм. Уряд виконував вказівки МВФ під постійним контролем його радників. Заходи 1998-2001 рр. допомогли стабілізувати макроекономіку.

Значних успіхів досяг сучасний уряд, який за програмою економічних заходів взявся змінити ситуацію в РБ за 800 днів (програма стратегії виконавчої влади). Уряд домігся відчутних змін на макроекономічному рівні, але вони не дали бажаних результатів на рівні громадян, у соціальній сфері, тому їх ціна знову вища, ніж очікувалося.

Доведено, що певну напругу в РБ створюють етнічні проблеми, гальмуючи політичні зміни. Вони мають глибоке історичне коріння і проявляються в усіх сферах життя. Акценти суспільної комунікації пов'язані не лише з етнічною належністю, але й конфесійною. Болгарські турки (найбільша меншина) сповідують іслам, поміркований, з толерантним ставленням до інших етносів та їх культури; ідентифікують себе як європейські мусульмани, без відомого релігійного фанатизму. Болгари-християни сформували етнорелігійну терпимість і живуть у взаєморозумінні з іншими й (за винятками) не допускають релігійно-расових зіткнень.

Жорсткий підхід НРБ до турецького питання імпонував частині болгарського суспільства, що зберегло загострену історичну пам'ять про багатовікове османське ярмо, переносячи її на сучасних турків; його використовували як своєрідний соціальний клапан, що на певний час відволікав увагу громадян від інших гострих проблем. Політичні зміни розкрили старі релігійні, етнічні та конфесійні протиріччя, які завжди були латентним дестабілізуючим фактором.

Лівий і правий націоналізм у РБ має дві теми: навчання на рідній мові і політичні організації на етнічній основі. Уряд РБ доклав зусиль для ліквідації причин і наслідків політики асиміляції, яку проводила НРБ, розвиває толерантне ставлення до меншин. Однак акумульована націоналістична енергія існує і дії уряду викликали зворотний ефект. Болгари організовували мітинги з націоналістичними гаслами, а мусульмани вимагали автономії, створювали групи бойовиків. Напругу породжують: ріст етносвідомості турків РБ; пов'язаний з цим і замаскований нестримний націоналізм болгар; спроби уряду нейтралізувати конфліктний потенціал шляхом маневрування та відступів перед обома сторонами.

Дисертант вказує, що спроби нейтралізації напруги дискутуються у політиці бурхливо - у зв'язку з поверненням турецько-арабських імен, правом на вивчення турецької мови в закладах освіти, характером РПС і його легітимністю. Уряд і лідери меншини, маневруючи, стабілізували ситуацію. Зусилля сторін пом'якшили протиріччя, зберегли етнічний мир в РБ; поступово відновили права і свободи меншин; болгарське суспільство глибше усвідомило виключну складність проблеми, навчилося краще розуміти потреби інших своїх співгромадян і стало менш чутливим до псевдопатріотичних закликів певних кіл. Визрівання суспільства хворобливе і тривале, адже зміни в ментальній свідомості відбуваються повільно, підігріваються балканським націоналізмом, який демонструють сусідні країни; розпад Югославії показав, наскільки крихкі в екстремальних ситуаціях усталені форми співжиття.

Становлення громадянського суспільства в цих умовах надто тісно пов'язане із зростаючою етнічністю, а важливі соціальні процеси реформування різних сфер життєдіяльності мають етнічну варіативність, яка часто набирає деклараційних, маніфестних форм, стає мобілізуючим фактором здобуття гідності, а інколи й колективного прагнення до переваг у політиці, і визначає соціальну поведінку в суспільстві.

Аналізуючи особливості формування сучасної болгарської політичної культури, автор виходить з ідеї взаємної детермінованості політичної культури і демократизації суспільства в процесі трансформації. Ця ідея Г.Алмонда і С.Верби вказує на відповідність між структурою суспільства та політичною культурою. Розглядаючи політичну культуру як систему відносин і одночасно процес виробництва та відтворення її основних елементів упродовж зміни поколінь, як комплекс уявлень національної, соціально-політичної спільноти про світ політики, політичного та закони і правила їх функціонування, вважаємо, що у сфері політики мають значення не лише реальні дії уряду чи держави, окремих політичних утворень, але й їх оцінка та сприйняття соціумом.

Індикатором стану політичної культури РБ є ставлення громадян до політики. Автор визначає суть політичної культури як результат цілісної індивідуальної і групової діяльності; аналізує політичні традиції (історичне підгрунття політичної культури); робить функціональний аналіз розвитку політичної культури в процесі змін.

Виявлено досить позитивний фактор, що в політичній і соціально-економічній трансформації у болгар відсутній крайній консерватизм; вони сприймають нові реалії і проявляють здатність адаптуватися до них. Цим держава завдячує менталітету і політичній культурі болгар. Політична культура перебуває в процесі розвитку, долаючи патріархальні і підданські риси; реабілітує демократичні традиції і цінності; формує нові громадянські орієнтації. В РБ політична культура - двоїста, з внутрішніми протиріччями, що проявляються в співіснуванні інтересу до політики і небажанні брати участь у ній, політичній інформованості і недостатності політичних знань; у раціональній самооцінці й емоційних діях; партійній поляризації й усвідомленні необхідності національного консенсусу; в поміркованому патріархальному консерватизмі і відкритості до соціальних інновацій; в особистісній самоідентифікації і політичній закомплексованості спільноти. Це об'єктивно зумовлено суперечливим історичним розвитком РБ і природними протиріччями реалізації суспільного переходу. Політична культура РБ має змішаний тип - піддансько-активістський, в якому ще присутні елементи патріархальності, стійкі підданські характеристики, але вже окреслюються активістські орієнтації та напрями. Тож вона перебуває в процесі пошуку балансу між активним і пасивним ставленням до політичної системи, рухаючись до громадянської культури. Її розвиток залежить від результату політичних, економічних, соціальних реформ, які також перебувають під впливом політичної культури, що змінюється.

У п'ятому розділі - «Дві моделі соціально-політичного буття Республіки Болгарія», який складається з двох підрозділів, розглянуто сутність і взаємозалежність політичних феноменів трансформації та модернізації, проблеми європейської та євроатлантичної інтеграції Республіки Болгарія, запропоновано політологічну прогностичну модель майбутнього країни на найближчу перспективу для визначення впливу вступу країни до НАТО та Європейського Союзу як основного фактора внутрішньополітичної модернізації, розглянуто основні ймовірні сценарії її входження в ЄС як повноправного члена співдружності.

Відзначено, що у пошуках власного місця в сучасній глобальній системі, тобто в сфері зовнішньої політики, РБ фактично здійснила переорієнтацію на західні структури (Євросоюз, НАТО та інші). Нову зовнішню політику країни - її європейську орієнтацію необхідно розглядати в тісному зв'язку зі здійснюваними радикальними соціально-економічними й політичними змінами, прискореним мирним переходом до демократичного суспільства, багатопартійності і ринкової економіки, чіткого дотримання прав та свобод людини. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є стабілізація демократичної політичної системи суспільства та її інститутів, забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії, повага до прав людини тощо. Європейська інтеграція і членство в Євросоюзі є стратегічною метою РБ ще й тому, що це найкращий спосіб реалізації національних інтересів - побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Тож зрозуміло, що при всьому зачаруванні постреволюційною свободою, прагнення РБ здобути або відновити повноцінну європейську ідентичність визначалося цілком прагматичними насамперед соціально-економічними і політичними факторами та міркуваннями.

За роки реформ Болгарії вдалося досягнути значних результатів у європейській інтеграції. У 1990 р. РБ стала членом Світового банку і МВФ; у числі інших 11 держав підписала у 1992 р. декларацію про Чорноморську економічну зону; в 1998 р. приєдналася до Центральноєвропейської угоди про вільну торгівлю (ЦЕФТА). У листопаді 1989 р. РБ заявила про своє бажання стати членом Ради Європи і в 1990 р. одержала статус спеціально запрошеної в ПАРЄ. 7 травня 1992 р. її прийняли повноправним членом (27-м за рахунком) і вже в травні 1994 р. вона першою серед посткомуністичних країн ЦСЄ головувала в ПАРЄ.

У травні 1990 р. РБ підписала з ЄС Угоду про торгівлю та економічне співробітництво, а в грудні Народні збори прийняли рішення, яке виражало бажання країни приєднатися до організації. Перший крок у цьому напрямі РБ зробила в 1995 р., коли 1 лютого стала асоційованим членом ЄС. Два роки поспіль відбувалася ратифікація парламентами країн-членів ЄС Угоди про асоціювання РБ до ЄС, підписаної 8 березня 1993 р. Дана угода з ЄС передбачала співробітництво з широкого кола питань, зокрема щодо зближення болгарського законодавства з правовими нормами цієї міжнародної організації - у сфері зовнішньої політики і культури; у створенні зони вільної торгівлі шляхом поступової відміни квотування і зняття митних бар'єрів для болгарського імпорту й експорту промислових товарів; послаблення протекціонізму ЄС щодо продукції сільського господарства. До вступу угоди в дію, домовленості стосовно її торговельної частини виконувалися у відповідності з Тимчасовою торговельною угодою між РБ і ЄС. Угода дала Болгарії формальне право претендувати на повне членство і відповідні привілеї. У грудні 1995 р. у Мадриді Болгарія подала офіційну заяву про прийняття її до ЄС як повноправного члена. 10 грудня 1999 р. РБ стала офіційним кандидатом у члени ЄС, а з березня 2000 р. розпочалися переговори про її приєднання (разом з Латвією, Литвою, Мальтою, Словаччиною і Румунією) як повноправного члена. Уряд РБ вважає,що за сприятливих обставин переговори завершаться до 2004 р., а саме приєднання відбудеться у 2007 р.

У зовнішній політиці РБ прагне до створення максимально сприятливих міжнародних умов, щоб завершити демократичні перетворення в країні, сформувати систему національної безпеки держави. На реформи в країні періодично негативно впливає складна міжнародна обстановка, обтяжена кризою в Перській затоці, югоембарго, війнами в сусідній Югославії, розбалансованістю міжнародних фінансових ринків та іншими несприятливими факторами.

Зазвичай РБ визнає необхідність балансу інтересів із сусідніми країнами регіону та з тими, що розміщені далі на схід (Україною, Росією тощо). Цей курс РБ у сфері зовнішньої політики дещо відрізняється від інших посткомуністичних країн. Вони прагнуть, відокремившись від країн Східної Європи, до західноєвропейської регіональної ідентичності, обійшовши та ігноруючи свою власну, тобто центральноєвропейську.

Водночас історія розпорядилася так, що сучасний шлях РБ у велику Європу лежить через Балкани, через активну і плідну участь у вирішенні субрегіональних проблем, в усуненні внутрішніх суперечностей і, можливо, звільненні від деяких властивих їй як державі і як нації балканських рис - надмірної масової емоційності, не завжди достатньої толерантності, але при збереженні, звичайно, своїх кращих якостей і традицій. Шлях важкий, але, гідно пройшовши його, можна зміцнити довіру Заходу до себе, набути досвіду, гарту, які знадобляться в загальноєвропейському та євроатлантичному політичному й економічному просторі.

Дисертант підкреслює, що РБ, ставши на шлях переходу до демократичного устрою і ринкової економіки, змушена одночасно вирішувати завдання трансформації та модернізації всіх сфер життєдіяльності суспільства. Досягненню швидкого та значного успіху в цьому напрямі перешкоджають повільне проведення реформ, брак коштів, існуючі кризові явища. Спроби Болгарії врегулювати кризу модернізації поєднуються з вирішенням проблем, що завжди мають специфічно-національний характер, зумовлений опором політичних сил, зацікавлених у націоналістичних, монархістських та інших аналогічних моделях розвитку болгарського суспільства. Ці контрмодерністські тенденції безперечно пов'язані з діяльністю конкретних партій, рухів та елітарних угруповань РБ, які мають різну вагу і вплив у політичній сфері. В даному випадку збереження демократичної орієнтації в боротьбі з цими силами передбачає послідовне конструювання владою політичних порядків, які доводять переваги демократії й опираються на здоровий глузд громадської думки.

Поряд з цими протиріччями, Республіка Болгарія намагається вирішити і ряд протиріч постмодерну. В основному, зачіпаючи механізми і відносини, що формуються на базі застосування сучасних інформаційних технологій, вони ще не одержали суттєвого поширення. Проте, проявляючись у важливих сферах політичного простору, ці фактори мають значний вплив на процес прийняття владних рішень, на характер участі держави у врегулюванні міжнародних конфліктів і, відповідно, й на відносини з важливими закордонними партнерами.

Висока конфліктність соціальних і політичних процесів у РБ в умовах модернізації визначає необхідність поступового проведення реформ, зниження впливу на процеси демократизації стереотипів традиційної політичної культури, а головне - підвищення ролі правлячих та опозиційних еліт, їх здатність вести зацікавлений діалог і знаходити прийнятні рішення. В цьому відношенні болгарське суспільство відчуває значні труднощі, оскільки для нього характерне не ідеологічне (що спонукає еліти втілювати інтереси широких соціальних верств), а корпоративне розмежування еліт, яке свідчить про переважання при владі інтересів кланів, олігархічних угруповань тощо. Подолання цього типу внутрішніх елітарних зв'язків сприятиме зміцненню демократії і модернізації РБ.

Дисертант вважає, що для завершення політичної трансформації в РБ і консолідації демократії, чіткого функціонування всіх її інститутів необхідний своєрідний мобілізаційний фактор. Ним може стати консолідуюча ідеологія. Вияв певного нехтування цього важливого чинника в процесі реформ не означає його відсутності, адже він опредметнений у правових нормах та програмних державних документах: проголошена у Конституції РБ рішучість створити демократичну, правову і соціальну державу - опредметнена мета трансформації, до якої спонукають ідеї та принципи, закріплені в чинному законодавстві і стратегічних програмах уряду. Аналіз законодавчих актів, відповідних державних програм, концепцій та заходів уряду вказує на офіційно визначені й існуючі ідеологеми консолідуючої ідеології. Водночас у РБ продовжується період деідеологізації, хоча кожний народ, нація, держава, щоб зберегти себе, повинні мати певну систему ідей і цінностей, які відображають глибинні основи їх життя.

У сучасній РБ трансформаційна ідеологія формується під впливом ідеологем консолідуючої та професійно-управлінської ідеологій. Але за умов їх системної невизначеності, про формування трансформаційної ідеології говорити досить складно. В РБ не сформована концепція консолідуючої ідеології і відсутній механізм її впровадження, тому зміни відбуваються без відповідного ідеологічного забезпечення. Вважаємо, що політикоідеологіна діяльність держави має зосередитися на формуванні державницької свідомості представників тих суспільних інститутів, які безпосередньо стоять на сторожі територіальної цілісності і суверенітету РБ, її національної безпеки і громадянських прав кожного болгарина як вищих загальнолюдських цінностей. Впровадження консолідуючої ідеології в системі ідеологічних засад політичної трансформації РБ - досить актуальне і необхідне. Політичні ідеології, впроваджувані лідерами політичних партій та управлінської еліти РБ, підкреслюючи раціональний спектр доктрин, також повинні лягти в основу консолідуючої ідеології, яка формується не тільки з ідеологем партій, а й з цінностей та ідей, поширених у суспільстві.

Спираючись на науково-методологічні концепції вітчизняних та зарубіжних вчених, у дисертації проведено теоретичне узагальнення і здійснена спроба нового вирішення наукового завдання, що проявилося в аналізі політичних трансформацій у посткомуністичній Болгарії в контексті демократичних змін країн ЦСЄ. Визначаючи мету і завдання дослідження, автор виокремив актуальні проблеми цього процесу і на значному фактичному матеріалі спробував встановити їх закономірності й тенденції в сучасний період розвитку болгарського суспільства, визначити місце і роль РБ в новій Європі. Відповідно до завдань дослідження автор дійшов таких основних висновків:

1. Політологічний аналіз стану розробки досліджуваних проблем показав, що політична трансформація РБ є важливою темою наукового дискурсу болгарських, західних, російських вчених, меншою мірою до них звертаються вітчизняні науковці. Україна визначила шлях політичних, економічних, соціальних реформ, близький до болгарського, і тому це вимагає глибокого вивчення досягнутого у РБ, узагальнення й запозичення позитивного досвіду для подальшого його використання в ході демократичних змін у нашій країні.

2. Компоративний аналіз розвитку європейських постсоціалістичних та пострадянських держав і насамперед РБ дає змогу стверджувати, що враховуючи ризики, виклики і позитивний досвід третьої хвилі демократизації, яка розпочалася в 70-х рр. ХХ ст., європейські країни в кінці 80-х років виробили таку модель трансформації політичного устрою, яка призвела до повалення авторитарно-тоталітарного режиму, встановлення демократичного уряду й утвердження демократії чи ефективного функціонування демократичного режиму, тобто повернення країни в цивілізаційне русло. Концептуальне розмежування етапів демократичного переходу і консолідації демократії дозволяє позбутися елементів суб'єктивності та емоційності при оцінці характеру сучасного стану політичних систем у постсоціалістичних країнах і дає можливість адекватніше та теоретично чіткіше визначити суть тієї стадії розвитку, на якій вони зараз перебувають. Тому наявні в болгарській і українській літературі песимістичні міркування про досягнення тут демократії - поспішні. Оцінка результатів демократизації не буде коректною, якщо чітко не визначено, про який етап демократизації йдеться. Для ряду посткомуністичних країн важливими в політичній сфері залишаються завдання першого етапу - становлення і зміцнення інституціональних основ нової політичної системи, а не другого етапу трансформації - формування в суспільстві позитивного консенсусу щодо норм і правил функціонування демократичної системи.

3. Практика соціалістичного розвитку Болгарії і регіону ЦСЄ показала, що необґрунтована спроба перенесення чужого політичного устрою, запозичення ідеології, копіювання досвіду інших країн завжди зазнають поразки. У кінці 80-х років у НРБ кризові явища настільки загострилися, що настійливо вимагали докорінних суспільних змін. Їх підштовхнули зовнішні передумови - радянська перебудова, нова міжнародна політика СРСР, відмова від доктрини Брежнєва. Поєднання цих передумов дало в НРБ неочікувано і несподівано результат нової якості - трансформацію і демократизацію країни.

4. Зміна тоталітарного режиму в НРБ йшла в загальному річищі революцій ЦСЄ. Болгарська розумна революція поклала край комуністичному ладу і започаткувала перехід до демократії. Конституція 1991 р. легітимізувала радикальні зміни в політичній системі. РБ проголошена парламентською республікою, яка будує демократичну, правову і соціальну державу. Законодавчо забезпечено концепцію поділу гілок влади, реформовано виборчу систему, модернізовано інститут парламентаризму (Народні збори) та створено інститут президентства. Сформовано вищий орган юстиції - Конституційний суд. Практика трансформації у РБ вимагає чіткішого регулювання законодавчої діяльності НЗ, впорядкування взаємин з виконавчою владою, президентом. Впровадження пропорційної системи виборів, партійний підхід до формування парламентської більшості і коаліційного уряду довів свою свою правомірність і відіграв важливу роль у визнанні РБ демократичною країною з ринковою економікою.

5. Упродовж трансформації в РБ утвердилася багатопартійність. До середини 90-х років склалася біполярна партійна система. Провідна роль належала опозиційним політичним силам - БСП та СДС. На початку ХХІ ст., під впливом новоствореної політичної сили центристського спрямування - НРСД, партійна система РБ зазнала певних змін. Ротація владних партійних коаліцій відбувалася в країні часто. Від результатів їх дій, спрямованих на вирішення внутрішніх соціально-економічних проблем і забезпечення інтересів держави у світі, залежав авторитет партій правлячої коаліції та їх підтримка електоратом. Багатопартійність стала визначальним і потужним чинником внутрішньої та зовнішньої політики країни, розбудови демократичної держави та становлення громадянського суспільства в РБ.

6. Політична трансформація безпосередньо впливає на всі сфери життя суспільства. Нові уряди, відіграючи головну роль у системі виконавчої влади, по-різному впроваджують реформи, мають власну політичну волю, розуміння завдань переходу, способи їх виконання. Це відображається на соціальній ціні реформ, вирішенні етнічних проблем, процесах пошуку балансу в піддансько-активістській політичній культурі суспільства. Впроваджена у 1997 р. політичними силами РБ і МВФ, Валютна рада та заходи уряду щодо боротьби зі злочинністю і корупцією стабілізували в РБ макроекономічні показники. Розпочався вихід з кризи, з'явилися певні успіхи в економічній, соціальній, етнонаціональній сферах. Вони безпосередньо впливають на розвиток політичної культури суспільства і водночас перебувають під її впливом.

7. Порівняльний аналіз процесів трансформації та модернізації, особливостей їх прояву в демократичних політичних системах країн ЦСЄ зумовив висновок, що РБ, розпочавши перехід до демократичного устрою і ринкової економіки, змушена одночасно врегульовувати кризу модернізації і трансформаційні проблеми специфічно-національного характеру. Болгарська специфіка зумовлена опором політичних сил, зацікавлених у націоналістичних, монархічних та інших моделях розвитку болгарського суспільства. Ці контрмодерністські тенденції пов'язані з діяльністю конкретних партій, рухів і владних елітних угруповань у країні, які мають різну вагу і вплив у політичній сфері.

8. Обґрунтовано доцільність запровадження консолідуючої ідеології для всіх суб'єктів політичного процесу як діяльності щодо забезпечення цивілізованого розвитку політичних відносин, становлення (в окремих аспектах відновлення) громадянського суспільства, реалізації прав і свобод громадян, дотримання етнічного миру; організації на нових засадах державної служби; створення сучасної системи підготовки і перепідготовки політичних та управлінських кадрів. Здійснений порівняльний аналіз доводить, що категорія консолідуюча ідеологія може впроваджуватись у політичній практиці при становленні посткомуністичних суспільств.

9. Успішний розвиток політичної трансформації у РБ значно посилив міжнародний авторитет країни. Вона стала повноправним членом НАТО, визначена дата її вступу до ЄС. Зміцнення загальноєвропейського простору безпеки - важлива складова інтеграційних процесів, тож членство РБ в НАТО варто розцінювати як передумову динамічного зближення з ЄС. Досвід євроінтеграції країн ЦСЄ показав, що інтеграційна привабливість РБ, як країни, що невдовзі стане членом ЄС, визначається відповідністю її політичного режиму критеріям якості функціонування політичних інститутів та демократичної спрямованості політичного процесу; єврокомунікативними рисами політичної еліти, її готовністю до співробітництва на принципах, яких дотримується міжнародна демократична спільнота.

Література

політичний болгарський посткомуністичний демократія

1.Бурдяк В.І. Республіка Болгарія на зламі епох: політична трансформація суспільства. - Монографія. - Чернівці: Рута, 2004. - 520 с. (28,39 друк. арк.).

Рецензії: Пірен М.І. Болгарія трансформаційної доби // Соціальна психологія. - 2004. - № 4. - С. 187-191.

Буркут І.Г. Болгарія між минулим і майбутнім // Буковинський журнал. - 2004. - № 2. - С. 256-258.

2.Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політична культура країн Європи у контексті інтеграційних процесів. - Чернівці: Рута, 2004. - 328 с. (17,9 друк. арк.). Особисто автору належать розділи 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 3.2, 3.3, 3.4, 4.4. (8,95 друк. арк.).

3.Бурдяк В.І. Становлення і розвиток соціологічних концепцій права: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2001. - 84 с. (4,7 друк. арк.).

4.Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політологія: Практикум: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2001. - 112 с. (6,1 друк. арк.). Особисто автору належать теми 1, 3, 5, 7, 10, 12-14 (3,0 друк. арк.).

5.Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політична культура, ідеологія, психологія: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2000. - 105 с. (5,7 друк. арк.). Особисто автору належать розділи 2-3. (2,9 друк. арк.).

6.Бурдяк В.І. Проблеми трансформаційного переходу в Болгарії: духовні традиції та сучасні реалії // Людина і політика. - 2003. - № 3. - С. 119-129.

7.Бурдяк В.І. Політичні традиції в сучасних демократичних перетвореннях Болгарії // Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. - Одеса: Юрид. література, 2003. - Вип. 16. - С. 480-488.

8.Бурдяк В.І. Суспільна трансформація в Болгарії: етнополітичні аспекти // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 19. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. - С. 555-563.

9.Бурдяк В.І. Етнополітика Республіки Болгарія у сучасному політичному процесі // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 20. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 487-493.

10.Бурдяк В.І. Особливості зародження дисидентського руху в Болгарії // Буковинський журнал. - 2003. - № 1. - С. 122-138.

11.Бурдяк В.І. Новодемократична специфіка болгарської партійної системи // Буковинський журнал. - 2003. - № 2. - С. 115-128.

12.Бурдяк В.І. Національний суверенітет держави в умовах інтеграції // Буковинський журнал. - 2003. - № 3-4. - С. 123-133.

13.Бурдяк В.І. Партії в політичній системі Болгарії періоду трансформації // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 173-174. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 233-249.

Размещено на Allbest.ru