За даними моніторингу передвиборних конфліктів за участю засобів масової інформації, який щорічно проводиться юридичною службою Фонду захисту гласності, відбувається постійне зростання кількості порушень законодавства окремими журналістами і редакціями ЗМІ. Значною мірою, як показує проведений авторкою аналіз, це напряму пов'язано з недосконалістю і суперечливістю законодавчих актів різноманітних рівнів, що регламентують передвиборну роботу ЗМІ. Головна ціль ЗМІ, з огляду на відведену їм соціальну роль, - на справедливій і неупередженій основі зберегти реальну можливість доступу громадськості до всіх інформаційних матеріалів, що стосуються виборчих перегонів. Крім того, забезпечуючи прозорість виборчого процесу, ЗМІ повинні враховувати принципи захисту персональних даних, комерційної таємниці, конфіденційності джерел інформації та ін. Інакше кажучи, передача інформації громадськості повинна здійснюватися з дотриманням прав і законних інтересів приватних осіб та організацій, які надали інформацію. Тим самим інформаційний супровід виборчих кампаній ставить до засобів масової інформації і журналістів вимоги не тільки творчо поєднувати аналітичну роботу і високий рівень професійної майстерності, а й грамотно поводитись з інформаційними потоками в нестабільному правовому полі України, яке постійно оновлюється і формується за міжнародними стандартами.

Актуальність теми дослідження наукової проблеми етики засобів масової інформації як чинника політичної культури обумовлена розвитком і функціонуванням нових елементів політичної ідеології і культури, трансформаційними процесами політичного розвитку на міжнародному та національному рівнях, сучасними особливостями і тенденціями світового розвитку, зокрема інформаційного; глобалізацією світових процесів та нестандартними шляхами вирішення пов'язаних з цим проблем. Тенденції міжнародного розвитку потребують комплексних міждисциплінарних наукових досліджень, визначення критеріїв етичних засад діяльності засобів масової інформації як чинника політичної культури. Створення власних етичних засад діяльності ЗМІ особливо в політичних процесах (наприклад, у виборах) зумовлюють необхідність з'ясування етичних стандартів ЗМІ на міжнародному рівні. З огляду на це, в роботі проаналізовано різні концепції глобальної етики, загальні принципи глобальної етики, яка пов'язана з діяльністю світового співтовариства; журналістські принципи, концепції саморегулювання засобів масової комунікації європейських країн, національні кодекси професійної етики журналістів, а також загальні принципи етики електронних ЗМІ.

Доцільність дослідження пов'язана з потребою формування єдиної концепції етики засобів масової комунікації у світі, а також використання досвіду розвинутих держав в цьому питанні для країн з перехідною економікою, зокрема для України.

Дисертаційна робота "Етика засобів масової інформації в сучасних політичних процесах" є одним з перших системних досліджень, в якому зроблено спробу розглянути етичні стандарти ЗМІ як чинника політичної культури та ідеології, принципи їх використання.

Концептуальний підхід до теми вироблено на основі положень сучасних теорій міжнародних відносин: політичної культури та теорії комунікацій як провідних факторів внутрішньої і зовнішньої політики. Джерельну базу дисертації можна поділити на кілька груп.

Першу складають міжнародні документи в галузі прав людини, глобальної етики, свободи слова та етики, теоретичні дослідження зарубіжних фахівців: Г. Кюнга, Е. Лоренса, А. Токвіля, Ф. Майора, М. Брайда та М. Бангеммана, Е. Багестрама, Е. Фіхтеліуса, У. Карпена, Д. Берлера, Б. Турекуля, Х. Майна.

Другу групу становлять наукові праці російських вчених, насамперед, презентантів школи московських університетів та санкт-петербурзьких університетів: Д.С. Авраамова, Г.В. Лазутіної, С.Г. Корконосенка, О.Л. Вартанової, Є.П. Прохорова.

Серед праць вітчизняних вчених заслуговують на увагу наукові доробки таких дослідників, як В.В. Різун, Т.О. Приступенко, В.І. Шкляр, А.З. Москаленко, О.К. Мелещенко, В.Ф. Іванов, Г.Г. Почепцов, Т.І. Петрів.

Окремо слід зазначити дисертаційне дослідження О.Д. Кузнецової "Ціннісно-етичне регулювання журналістської діяльності в Україні", в якому розглядаються такі поняття, як етика та етикет, принципи, норми та кодекси, визначається етика журналіста як складова загальної етики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дослідження здійснене у рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Розбудова державності України" (реєстраційний номер 196015204), пов'язаної з науково-дослідними планами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в рамках науково-дослідної роботи кафедри міжнародної журналістики.

Мета дослідження - обґрунтувати сучасний етап і тенденції в дослідженні етичних проблем засобів масової комунікації інформаційного суспільства на регіональному та національному рівнях, визначити їх вплив на зовнішню і внутрішню політичну культуру, з'ясувати характер формування ідеологічних систем з врахуванням світового досвіду розвинутих європейських країн у демократизації політичних інститутів і поширення етичних засад ЗМІ як чинників інтеграції України в міжнародну політичну систему. Мета роботи обумовлює наступні завдання:

1. Критично проаналізувати ідеологічні концепції глобальної цивілізації та глобальної етики, обумовлені трансформацією політичного та суспільного розвитку.

2. Дослідити діяльність Організації Об'єднаних Націй та її підрозділів, Ради Європи, Міжнародного центру боротьби з цензурою та Міжнародної організації журналістів у галузі глобальної етики та етики засобів масової інформації.

3. Порівняти особливості національних професійних кодексів засобів масової комунікації країн Західної Європи.

4. Визначити сутність етичних засад діяльності ЗМІ в Україні як чинника політичної культури.

5. Виробити практичні рекомендації з проблеми етики засобів масової інформації для відповідних установ (зокрема, для Міністерства інформації, Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова, Союзу журналістів).

Об'єкт дослідження - масові комунікаційні процеси у глобальному інформаційному суспільстві.

Предмет дослідження - етичні засади діяльності ЗМІ як чинник політичної культури та ідеології.

Для вирішення поставлених завдань використовуються такі методи аналізу: компаративний (порівняльна характеристика кодексів етики), системний (створення рівнів етики, ієрархія моралі), ретроспективний (історичні фактори створення системи етики), структурно-функціональний (функції, які виконують етичні принципи в політичному середовищі), інституційний (розгляд міжнародних організацій, які займаються етикою) та емпіричний (практичні дослідження).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дане дослідження є однією з перших спроб аналізу етики засобів масової інформації як чинника політичної культури та її вплив на політичні процеси, які відбуваються в державі. У дослідженні систематизовано теоретичні і практичні проблеми формування та функціонування глобальної етики та етики ЗМІ. З'ясовано, які етичні порушення найчастіше були зроблені українськими ЗМІ під час парламентських виборів 2002 року. Результати здійсненого дослідження показали, що в українських ЗМІ мало уваги приділяється етичному чинникові матеріалів, які публікуються, особливо під час такого політичного процесу, як вибори. Ця ситуація в Україні, а також дедалі зростаючий вплив журналістської етики на роботу західних видань обумовили актуалізацію отриманих результатів дослідження теми.

У процесі розробки і апробації роботи було сформульовано і розкрито наступні положення, що містять наукову новизну і виносяться на захист:

Доведено, що проблема етики засобів масової інформації започаткована в положеннях глобальної етики, дослідником якої є німецький філософ-теолог Ганс Кюнг. Глобальна етика має релігійну основу і пропагує толерантність всіх релігій одна до одної. Показано, що принципи глобальної етики та етики ЗМІ схожі і пропагують одні й ті ж ідеї. Визначено рольову функцію глобальної етики в суспільстві, а також її вплив на культуру та ідеологію нації.

Комплексний аналіз питання міжнародної журналістської етики, тобто етичних принципів, кодексів, хартій, які створювалися різноманітними міжнародними організаціями (ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи, а також Міжнародна спілка журналістів та ін.), дає підстави стверджувати, що єдиний етичний кодекс ЗМІ для всього світу неможливий: специфічні питання етики ЗМІ в кожній країні повинні вирішуватися окремо, на рівні професійних організацій.

З'ясовано, що ефективним інструментом етики ЗМІ в Європі є система саморегулювання ЗМІ: таким чином досягається плюралізм ЗМІ та незалежність контролюючих органів з боку держави. Працівники ЗМІ контролюють себе самі, створивши Ради з питань преси (наприклад, Німеччина) чи омбудсменів з питань преси (Швеція).

Розглянуто результати роботи Ради з питань преси в Україні за останні роки та виявлено неефективність її діяльності, а також малу популярність серед українських журналістів. На основі авторського дослідження "Чи необхідна етика ЗМІ? " висунуті рекомендації щодо поліпшення роботи комісії, а також запропоновані інші методи саморегулювання ЗМІ, що є дуже актуальним в період парламентських і президентських виборів.

Низка порушень етичних принципів деякими виданнями протягом парламентських виборів 2002 року, а також справжня інформаційна війна між виданнями під час президентських виборів 2004 року засвідчують, що необхідно розрізняти регламентацію таких порушень, оскільки етика ЗМІ є одним з вагомих чинників політичної культури суспільства, особливо суспільства перехідного періоду.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованих рекомендацій для вдосконалення фіксації норм професійної етики журналістів та етики електронних ЗМІ в національному законодавстві, використання досвіду інших країн в цій галузі, що матиме позитивні наслідки для інформаційного простору України (йдеться про роботу Ради з питань преси в Україні; вдосконалення етичного кодексу українського журналіста, вироблення етичної стратегії його роботи, зокрема під час виборів; ідею створення етичних правил журналістів на базі кожної медіа-організації, як це вже зроблено в західних країнах, але з урахуванням національної специфіки). Для цього на законодавчому рівні потрібно: а) співпрацювати з відповідними органами інших країн стосовно впровадження етики ЗМІ; б) розробити дієве законодавство з питань преси та узгодити його з відповідними міністерствами і комітетами з приводу; в) координувати дії між всіма державними структурами, які займаються засобами масової інформації: відповідні підрозділи Секретаріату Президента України, Міністерства закордонних справ, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства освіти і науки.

Теоретичні матеріали дисертації можуть бути використані для підготовки фахівців в галузі журналістики, міжнародної інформації, теорії громадської думки та ін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження були оприлюднені на п'яти міжнародних конференціях Інституту міжнародних відносин Киівського національного університету ім. Тараса Шевченка: "Університети - міжнародні відносини - ЮНЕСКО" (5-6 грудня 2002 року), "Моделювання міжнародних відносин" (29-30 квітня 2004 року), "Права людини починаються з прав дитини" (14 травня 2004 року), "Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин" (18-19 листопада 2004 року) та "Університети - інформаційне суспільство - ЮНЕСКО" (2-3 грудня 2004 року). А також на міжнародному семінарі, який проводила організація IREX ProMedia.

У роботі використаний індивідуальний досвід, набутий під час участі в роботі семінарів, які проводила IREX ProMedia, роботи в редакції газети "Факты и комментарии", а також під час практики в російській та українській редакції радіо "Німецька хвиля" (м. Кельн).

Публікації. Основні наукові положення дисертації викладені у 4-х наукових публікаціях, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 162 сторінки складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел (166 найменувань, 14 сторінок) та додатків.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано сутність і стан наукової проблеми дослідження, політичну актуальність теми, мети і завдань дисертаційної роботи, визначено об'єкт, предмет, методологічні засади дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, новизну теоретичне і практичне значення одержаних результатів, ступінь і характер апробації, подано загальну характеристику роботи. Доведено, що системне дослідження медіаетики на концептуальних засадах зарубіжної та вітчизняної політології та журналістики дає змогу визначити новий науковий напрям, з'ясувати взаємодію етичних медіастандартів та політичної культури у політичних процесах.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні проблеми етики засобів масової інформації" - проаналізовано теоретичні підходи різних дослідників, які вивчали вплив етичних журналістських стандартів і принципів на політичні процеси, які відбуваються в суспільстві на різних етапах його функціонування.

В розділі підкреслюється, що в рамках родового устрою інформаційна діяльність ще не виокремилася в самостійну. Це відбулося на стадії виникнення держави. У цей період, як зазначають Є.П. Прохоров та Л.Г. Світич, активну роль в розповсюдженні інформації, значимої для суспільства, відіграють оратори. Пізніше виникли "писані" пражурналістські форми, подібні до газет зведення актуальних повідомлень. В Римі за указом Юлія Цезаря (I ст. до н. е.)"видавалися" зведення повідомлень до IV ст. н. е. (повідомлення писалися на дощечках, які були покриті гіпсом). Ці дощечки вивішувалися на видних місцях, розсилалися в копіях по містах і провінціях Рима. В Японії до появи друкарської техніки існували "газети" - відбитки з обпалених глиняних дощечок. Найдревніша "Йоміурі Каварабан" (у перекладі - читати і передавати відбиток) відома від 1615 року. В Росії протягом всього XVII ст. при дворі царя випускалися рукописні "Куранти", які ще називалися "Вісті" та "Стовбці".

З розвитком пражурналістської діяльності виникає необхідність в спеціалістах "інформаційної служби". Однак на цьому етапі говорити про існування журналістики не можна, тому що пражурналістські явища характеризуються обмеженістю розповсюдження "видань", які, до того ж, адресовані дуже вузькій аудиторії, а також не використовується ще й розмножувальна техніка, яка б дала можливість оперативно та регулярно тиражувати видання.

Виокремивши політичну комунікацію, яку авторка визначає як трикутник "політична еліта - ЗМІ - народ", та сприймаючи складові елементи названого трикутника як суб'єкти масового комунікативного процесу, підкреслимо, що тільки працівники ЗМІ представлені в масовій комунікації на професійній основі. Для журналістів масова комунікація є і сенсом, і змістом, і сферою їх життєдіяльності. Професійні робітники різних сфер журналістики стали автономною силою, яка формує політичну орієнтацію та визначає пріоритетність проблем. Влада медіа в передових суспільствах має достатньо важелів для впливу на ієрархію національних пріоритетів чи навіть зміну її.

У розділі розглядаються такі питання, як поняття глобальної етики, філософська основа цього поняття (теоретик, філософ-теолог Г. Кюнг та його концепція глобальної етики, яка викладена в праці "Глобальна відповідальність. В пошуках нової всесвітньої етики"), засоби вирішення проблем глобальної етики з філософської точки зору, політичний аспект глобальної етики, який був викладений в збірці ООН "Глобальна етика. Декларація Парламенту релігій миру" та на міжнародних конгресах з глобальної етики. В дослідженні висвітлюються такі поняття, як соціальна етика, глобальна відповідальність; розглядаються три концепції, як мінімальні основи для глобальної етики (ненасильницьке вирішення соціальних конфліктів; дотримання певного кодексу законів; підтримка закладів, які підтримують економічний та законодавчий порядок); підкреслюється, що поняття "глобальна етика" вперше з'явилося в релігійних вченнях. У "Декларації глобальної цивілізації", як теоретичній основі розвитку цивілізації XXI сторіччя, розглядаються загальні судження, такі, як висування проблеми глобальної цивілізації, значення глобальної цивілізації, джерела глобальної цивілізації, а також приватні судження; філософська ідея та спосіб мислення глобальної цивілізації; ціннісний ідеал та спосіб діяльності глобальної цивілізації, а також духовна сфера та форма вірування глобальної цивілізації. У доповіді Ф. Майора "За культуру мира та діалог між цивілізаціями", були виголошені дві головні особливості, які характеризують кінець XX сторіччя - закінчення холодної війни та глобалізація. У доповіді М. Брайра "Багато голосів - один світ" визначаються професійні правила журналістів, їх права та обов'язки, визначаються проблеми, які з цим пов'язані. Також розглядаються норми професійної поведінки, розрізняються 4 види відповідальності журналістів та розглядається можливість створення всесвітнього кодексу етики. Шведський репортер Е. Фіхтеліус у своєму дослідженні "Десять заповідей журналістики" називає 10 принципів шведської журналістики, які визначив в процесі своєї роботи. Це практичні поради для роботи репортера, що дають відповіді на питання етичного характеру. Б. Турекуль (книга "Сила традиції") називає традиції шведської журналістики, її історію становлення (Швеція прийняла свій перший закон про свободу друку в 1809 році), визначає фактори демократичної журналістики. У. Карпен в тезах "Свобода преси в Німеччині" розглядає механізми саморегулювання преси в Німеччині, роботу Ради німецької преси, кодекс професійної етики та його основні положення. Дослідження Е. Багестрама на тему "Свобода преси в демократичному суспільстві" присвячене професійним правилам журналістів Швеції, етичним принципам для засобів масової інформації у Швеції.

В розділі наголошується, що інформація - це вихідний і кінцевий продукт праці журналіста, - вона збирається, підлягає обробці та розповсюдженню. Інформація в сучасному суспільстві стала товаром, що продається і купується. Інформаційна система стала спинним хребтом сучасного суспільства. Та, якщо продовжити порівняння, сьогодні обіг інформації в суспільстві має декілька аспектів:

повнота інформації, тобто яка частина інформації і за якими критеріями відсіюється чи відсікається;

ототожнення зустрічних потоків, їх рівноправності - чи завжди забезпечується еквівалентний обмін інформацією між "правителями та тими, ким управляють";

фактор оперативності чи своєчасності;

точність інформації.

Говорячи про теоретичні підходи до проблем етики ЗМІ, треба зазначити, що німецькі професори Рюдігер Фуніок та Удо Ф. Шмельцле - теоретики проблеми етики в засобах масової інформації і їх відносин з політикою, вважають, що сьогодні надзвичайної вагомості набуває питання про етичні орієнтації в розвиткові засобів масової інформації. Забезпечення місця ЗМІ, їхня інформаційна політика, сприяння компетенції засобів масової інформації і т.д. - усе це важливі і необхідні цілі. Проте вони можуть досягатися гуманно-прийнятно і соціально-прийнятно тільки тоді, якщо ця етична орієнтація в галузі засобів масової інформації не виключається. Мова йде про те, що медіа-етика порушує питання про етичну відповідальність у засобах масової інформації.

Морально-етичні компоненти особистості журналіста, на думку російського вченого Д.С. Авраамова, тісно пов'язані з соціально-політичною сутністю його духовного світу. Те, яке місце, в уявленні журналіста, повинні займати ЗМІ в політичній комунікації суспільства і які відносини повинні зв'язувати його творчу особистість з елітою та аудиторією, визначає розуміння ним своєї соціальної відповідальності. Разом з тим це розуміння детерміновано моральними складовими особистості журналіста - чесністю, добросовісністю, повагою до людей, до чужої думки і т.д. Соціальна дійсність кожен день ставить працівника преси перед моральним вибором, випробовуючи "на міцність" його світогляд, політичні та естетичні ідеали.

Серед невеликої кількості вітчизняних фундаментальних праць з етики преси вирізняється монографія О.Д. Кузнецової. Автор спирається у своєму дослідженні на переконання, що в основу загальної та професійної етики, зокрема журналістської, покладено вищі філософські цінності, такі, як "істина", "добро", "справедливість", "прекрасне", поза межами яких життя людини втрачає сенс. Вона подає визначення журналістської етики. Журналістська етика - це самостійна, професійна, прикладна наука, що вивчає особливості, закономірності, етичні цінності, норми та правила їх застосування у фаховій діяльності, а також етикетні вимоги під час праці та у неформальних умовах збирання інформації.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що вирішення проблеми сучасного міжнародного розвитку враховує нові чинники політичної культури, зокрема питання медіастандартів в сучасних політичних процесах.

В другому розділі - "Етика ЗМІ як фактор політичної культури в політичних процесах" - характеризуються журналістські принципи, які були прийняті міжнародними організаціями, аналізуються концепції саморегулювання засобів масової комунікації європейських країн, які складаються з кодексів професійної етики, і встановлених систем відповідальності засобів масової комунікації. Розглядається практика використання диференційованих систем відповідальності ЗМК в Європі, а також статути і стандарти саморегулювання. Подається поняття національних кодексів професійної етики. Окремо розглядається Швеція, як країна з давніми етичними традиціями в галузі ЗМІ, також розглядаються етичні правила преси в Західноєвропейських країнах та кодекси країн "нової демократії" - Польщі та України.

Увага до професійної відповідальності журналістів і етики журналістської професії в усьому світі, а останнім часом і в Україні, пов'язана з постійно зростаючою комунікативною роллю засобів масової інформації в політичному, економічному, культурному і взагалі у повсякденному житті держави, суспільства і окремого громадянина.

Підкреслено, що роль особистості журналіста в сучасному світі і соціальна відповідальність ЗМІ поєднуються з низкою інших проблем, зумовлених реаліями життя, в яких дедалі більшою мірою зростає значення засобів масової інформації.

Незалежно від рівня розвитку законодавства в тій або іншій державі, журналістська професія, як і професія лікаря або юриста, потребує обов'язкового виконання писаного або неписаного кодексу професійної честі як роботи, що несе внутрішній потенціал соціальної відповідальності перед суспільством загалом і перед окремою особистістю. Ці та чимало інших етичних норм покладені в основу кодексів професійної етики журналістів багатьох країн світу, у тому числі й України. Характерною особливістю цих документів є, насамперед, те, що дотримання журналістами викладених у них положень має суто добровільний характер. Процеси демократизування в нашій державі обумовлюють потребу відходу від традиційних відносин між політиками і пресою, за якими перші - діють, а остання - тільки реагує на ці дії. На першому плані мають бути інтереси виборців, які не повинні бути пасивними споживачами інформаційної продукції, а рівноправними партнерами у справі висвітлення виборчих процесів та інших суспільно значущих подій політичного і соціального життя суспільства. В цьому сенсі професійна журналістика повинна осмислити як власні проблеми, так і особливості своїх взаємовідносин із громадськістю; перебороти детермінуючий тиск організаційних структур ЗМІ на творчий потенціал і рівень моральності окремого журналіста; навчитися знаходити консенсус у конфліктах між ЗМІ і урядовими організаціями; домагатися вирішення проблеми підвищення ступеня довіри громадськості до засобів масової інформації й окремих журналістів; перебороти скептицизм щодо професійної етики журналістів і невдоволення тим, яку владу здобули в сучасному українському суспільстві.

В окремому підрозділі дисертації виокремлена проблема саморегулювання ЗМІ. Для ефективного функціонування будь-якої системи саморегулювання, журналісти повинні бути освіченими в етичних питаннях. Тому необхідна особлива підтримка етичної освіти журналістів у вищих навчальних закладах, оскільки лише за цієї умови можливим є формування високих особистих етичних принципів і стандартів.

Підкреслюється, що двома секторами найбільш пристосованими до саморегулювання є друковані ЗМІ і реклама. І тому ці сфери повинні бути настільки саморегульованими, наскільки це можливо. У багатьох країнах не існує або існує у незначному обсязі законодавче регулювання друкованих ЗМІ. Наприклад, дуже мало європейських країн мають закон про пресу. Саме тому, саморегулювання у цій сфері повинно бути підтримано всіма силами.

У рекламній галузі необхідно включати у законодавство лише загальні принципи, а детальні принципи діяльності повинні міститися у відповідних саморегуляційних кодексах діяльності, ухвалених рекламною індустрією. Проте інколи застосування виключно законодавчого регулювання є єдиним можливим шляхом (наприклад, обмеження реклами шкідливих для здоров'я товарів).

Що стосується етики ЗМІ в США, то відповідно до зафіксованої у Першій поправці Конституції гарантії щодо автономії преси, яка захищається від урядового втручання, Сполучені Штати не мають рад у справах преси для розгляду спорів та нормалізації становища на урядовому рівні. Хоча саморегуляція преси не суперечить положенням Першої поправки, ефективні механізми цієї саморегуляції практично не вироблені.

Розповсюджені в усіх галузях промисловості етичні кодекси були схвально прийняті національними організаціями журналістів, але так і залишились "заявами про ідеали та бажання". Локальні агенції новин можуть створювати й докладніші кодекси поведінки, проте їм тепер бракує сили закону.

У підрозділі, присвяченому етиці на рівні медіаорганізації, наголошується, крім вже відомих основних етичних правил, що повинні організації повинні також бути обережними стосовно прийняття урядових субсидій. Ті, хто робить це, наприклад ВВС, мусять суворо дотримуватися об'єктивності, висвітлюючи роботу уряду.

В третьому розділі - "Впровадження етичних стандартів в українських ЗМІ" - наголошується на тому, що за період існування незалежної держави Україна були вироблені тільки базові стандарти роботи ЗМІ у внутрішньому інформаційному просторі. Крім того, навіть ці стандарти практично не виконуються журналістами через об'єктивні, а також суб'єктивні причини.

Вже не перший рік українські журналісти обговорюють питання ухвалення (у добровільному порядку) хартії українського журналіста. Наприклад, навесні 1995 року журналісти з усіх регіонів України на конференції-семінарі Міжнародного інституту мас-медіа подали варіант кодексу професійної етики журналіста. Він був прийнятий в 1996 році.

Крім того, в дисертації розглядається діяльність комісії з питань етики в Україні. Серед найбільш частих порушень етики, за висновками комісії, які зустрічаються в ЗМІ України - інформування без дотримання "обов'язкового правила балансу й об'єктивності", безпідставні, непідтверджені фактами обвинувачення на адресу суб'єктів виборчого процесу. Тому комісія намагається відстежувати ці порушення і вчасно реагувати на них.

В цьому розділі підкреслюється, що журналістська комісія була створена не для того, щоб ЗМІ не оприлюднювали агітаційних матеріалів, а для того, щоб вони робили це професійно і чесно. Якщо в мас-медіа з'являється піарівський матеріал, то головне, щоб при цьому не порушувалися правила професійної етики. Завдання комісії - звести до мінімуму "чорний" піар.

Також були визначені три основні напрями роботи комісії: по-перше, відслідковувати порушення журналістської етики; по-друге, відслідковувати випадки, коли редактори примушують журналістів писати матеріали, які суперечать їхнім переконанням; і, по-третє, вчасно зупиняти битви "преса на пресу", де рахунки між кланами, між видавцями виплескуються на публіку. Ще 16 вересня 2001 року сто українських журналістів поставили свої підписи під зверненням "Журналісти - за чисті вибори", в якому містилися основні положення кодексу журналістської етики. Висхідним у цьому зверненні вважається пункт перший - про право громадськості на повну та об'єктивну інформацію. Звідси і найважливіше завдання комісії з журналістської етики - реагувати на напівправду і відверту брехню, задіяти механізм корпоративної оцінки щодо комфортного існування журналістики, яка маніпулює громадською думкою, доповнити цей пункт практичними правилами. Перший досвід існування комісії цінний саме тим, що теорія і практика сильно відрізняються. Голос комісії міг би звучати авторитетніше, якби самі журналісти, будучи новим елементом структурування журналістського середовища, одночасно були б піонерами в організації внутрішньої роботи комісії. Комісія виокремила ряд порушень, які були зроблені під час парламентських виборів 2002 року, але це ніяк не вплинуло на висвітлення президентської кампанії 2004 року.

В третьому розділі автором було проаналізовано діяльність декількох друкованих ЗМІ напередодні та під час парламентських виборів 2002 року і визначено, що лідером етичних порушень була "Наша газета+".30% інформації, що подається в цій газеті, має етичні порушення, нп другому місці - "Столичка" з 28%. Принцип, який найчастіше порушувався в період передвиборчої кампанії, це наклеп та моральна образа (26%), на другому місці - необ'єктивна інформація чи вибіркова подача інформація.

У рамках питання "Чи потрібна журналістська етика" ми також провели соціологічне дослідження на тему "Дотримання етичних правил журналістами у виданнях країн Східної Європи", звернувшись при цьому до групи журналістів з різних держав зазначеного регіону. Відповідь на запитання нашої анкети дали журналісти Росії - 5 чоловік, України - 4, Білорусі - 3, Молдови - 4, Литви та Естонії - по одному. Основний висновок дослідження в тому, що практично всі журналісти теоретично знають про існування професійних правил журналістів і вважають, що їх існування необхідне, але практично всі їх порушували.

У висновках подаються результати досліджень та пропозиції щодо впровадження міжнародних етичних стандартів та національних етичних правил в практику професійної діяльності ЗМК та впровадження міжнародних стандартів з інфоетики в національне законодавство України.

масова комунікація ідеологічна система

Таким чином, у дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми етики ЗМІ в політичних процесах як чинника політичної культури. З огляду на мету і завдання дисертації були отримані наступні висновки:

1. Зрозуміти різні складові глобальної етики особливо важливо сьогодні, коли спостерігається бурхливий розвиток інформаційних технологій. І враховуючи це, розробляються міжнародні етичні принципи, як мас-медіа і журналістів, так і така нова сфера діяльності, як етика інформаційних магістралей. Якщо простежити історію та тенденції формування етичних засад і принципів засобів масової комунікації у світі, можна побачити, що ці засади розвивалися на регіональному та національному рівнях. Питання про розробку міжнародного кодексу професійної етики досі залишається спірним, хоча, на думку прибічників такого кодексу, його існування являє собою один з найважливіших факторів встановлення нового міжнародного порядку в галузі інформації та комунікації.

2. Неурядові та міжурядові організації здійснили низку спроб підготувати проекти регіонального та міжнародного кодексів етики. В Організації Об'єднаних Націй це питання розглядалося вперше біля 30 років тому. Деякі міжнародні асоціації ще й зараз проводять роботу в цій галузі. Але, попри всі ці ініціативи, багато журналістів та представників державної влади, які відповідають за рішення питань, пов'язаних з комунікацією, вважають, що у світі, де існують настільки різноманітні концепції ролі журналістів, розробка міжнародного кодексу неможлива через різноманітність ціннісних критеріїв, які могли б вплинути на нього. Поглиблений розгляд питання міжнародної журналістської етики, тобто етичних принципів, кодексів, хартій, які створювалися різноманітними міжнародними організаціями (ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи, а також Міжнародна спілка журналістів та ін.) дає підстави стверджувати, що єдиний етичний кодекс ЗМІ для всього світу неможливий, оскільки надто багато специфічних питань стосовно етики ЗМІ, які в кожній країнї повинні вирішуватися окремо, на рівні професійних організацій.

3. Після розгляду етичних кодексів преси в західних країнах (Німеччина, Швеція, США та інших країнах) можна зробити висновок, що в кодексі ФРН дуже скурпульозно розглядаються питання поведінки преси під час виборів, інтерв'ю з політичними діячами. Швецькі журналісти велику увагу приділяють подарункам для преси, стосункам між прес-службою і журналістими, а в американській журналістиці головну роль відіграє законодавство з преси.

4. Робота Ради з питань преси в Україні показала свою неефективність, а відтак - малу популярність серед українських журналістів. На основі здійсненого дослідження запропоновані рекомендації щодо поліпшення роботи Комісії журналістської етики, а також механізми саморегулювання ЗМІ, що набуло особливої актуальності перед виборами, а також під час виборів Президента України восени 2004 року. Українські здобутки у сфері етики ЗМІ досить незначні, хоча тривалий час існує Спілка журналістів України, і навіть прийнято український кодекс професійної етики журналіста. Однак на заваді втілення його і низькі професійні стандарти; відсутність загального визнання його основних принципів, тобто готовності дотримуватися їх; відсутність дієвих фахових об'єднань журналістів; відсутність навіть суспільного розуміння ролі мас-медіа в суспільстві.

5. На часті порушення етичних принципів деякими виданнями та окремими журналістами, особливо під час парламентських та президентських виборів впливає ціла низка чинників, як моральних, так і матеріальних, і світоглядних, і професійних. Тим часом етика ЗМІ є одним з вагомих чинників політичної культури суспільства, а для українського на нинішньому етапі розбудови вона відіграє одну з домінантних ролей.

6. Українські журналісти значною мірою не готові до виконання своїх професійних обов'язків у спосіб, який відповідав би європейським етичним стандартам; відтак ціла низка ключових для суспільства тем висвітлюються у спосіб, що не витримує критики.

7. Етичний кодекс журналіста залишився напівзабутим терміном пострадянських журналістських структур на зразок спілок журналістів; етичні стандарти значної кількості інформаційних служб виглядають як мінімум контрастно порівняно з європейськими. Крім того, інтереси медіаіндустрії України поки що не стали важливими настільки, щоб спричинитись до створення професійних об'єднань журналістів.

Пропозиції

1. Самоорганізація медіа з метою визначення "правил гри" - формування дієвого етичного кодексу журналіста, приведення стандартів роботи журналіста у відповідність до європейських; відстоювання інтересів медіа-індустрії загалом і конкретно в національному контексті.

2. Практичне адаптування позитивного зарубіжного досвіду застосування етичних принципів у засобах масової інформації до українських реалій.

3. Парадигмальне переосмислення ролі вітчизняних ЗМІ відповідно до основних принципів етичного Кодексу журналістів.

Співпраця українських журналістів з міжнародними ЗМІ (зокрема, з тими, що мають українські служби) та неурядовими організаціями, які працюють у сфері мас-медіа у форматі етичного Кодексу.

Література

Основні наукові положення, теоретичні та практичні висновки дисертації викладено у наступних публікаціях:

1. Хлистун Г.Ю. Політичні імперативи глобальної інфоетики // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. - Випуск 36 (частина 1). - с.42-47.

2. Хлистун Г.Ю. Принципи відповідальності засобів масової інформації та кожного окремого журналіста перед суспільством // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. - Випуск 47 (частина 1). - с.64-66.

3. Хлистун Г.Ю. Принципи відповідальності журналіста в документах ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. - Випуск 50 (частина 1). - с.95-97.

4. Хлистун Г.Ю. Право на інформацію: етичні аспекти доступу до персональної інформації // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. - Випуск 50 (частина 2). - с.81-82.

5. Хлистун Г.Ю. Система саморегулювання преси в європейському регіоні // Публіцистика і політика. Збірник наукових праць. Випуск 3. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, 2002. - с.74-83.

6. Хлистун Г.Ю. Політичні імперативи інфоетики // Аналітика, експертиза, прогнозування: Монографія/ Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. - К.: Наша культура і наука, 2003. - с.329-338.

Анотації

Хлистун Г.Ю. Етика засобів масової інформації в сучасних політичних процесах. - Рукопис.