Політична освіта як засіб формування політичної культури та чинник політичного процесу

В роботі звертається увага на те, що в рамках “першої хвилі” початкова спроба будувати політичну освіту на безжиттєвих онтологічних схемах і піднесених ідеалах, в міру розвитку суспільства і політичних відносин, все більше суперечила реальним політичним процесам XX століття. Більш життєздатними показали себе функціональні завдання політичної освіти.

В даному розділі розглядається досвід організації системи політичної освіти в ряді європейських країн, які долали стадію тоталітарного розвитку. Зокрема, детально розглядається процес становлення системи політичної освіти в Німеччині, Португалії, Іспанії, Греції та Італії. Не дивлячись на певні відмінності ситуації минулого в цих країнах та сучасній Україні, більшість перешкод на шляху демократизації суспільного життя є дуже схожими. Досвід згаданих країн показує, що основна складність в період переходу до демократичних засад пов'язана з тим, що в суспільстві дуже мало людей, які мають елементарні реальні знання про політичне життя.

Також аналізується досвід функціонування системи політичної освіти в європейських державах „старої демократії” таких країн як Велика Британія, США, Бельгія, Франція, Люксембург, Канада та деяких інших. Він показує, що при твердій установці на те, що предмет „політична освіта” відіграє важливу роль у політичній соціалізації, у становленні і збереженні демократичного суспільства, амплітуда коливання інтересу до нього, а рівно і місце в освітньому процесі неоднакова для різних країн Європи.

В якості висновків до даного розділу зазначається, що двадцяте сторіччя було епохою безпрецедентного протистояння двох глобальних політичних феноменів - демократії і тоталітаризму. До числа проблем, зв'язаних зі збереженням демократії - ключовому питанню політики - відноситься і демократична політична освіта, яка дає не тільки можливість громадянам орієнтуватися в політичному світі, бути повноправними учасниками демократичного політичного процесу, але і охоронцями і трансляторами демократичних цінностей.

П'ятий розділ „Тенденції розвитку та завдання політичної освіти в сучасному світі” присвячений розгляду існуючих сьогодні тенденції в політичній освіті Заходу і України, оскільки саме їх дослідження дозволяє скласти уявлення про головні напрямки її розвитку, з'ясувати інноваційний та стабілізуючий потенціал.

У підрозділі 5.1 „Політичний процес в країнах Заходу на сучасному етапі їх розвитку та еволюція завдань політичної дидактики” зазначається, що сучасний світ це не тільки світ нових технологій, нової соціальної структури, але й нової свідомості. Він вимагає відкинути бюрократію як неефективну модель правління, конструюючи більш прості і динамічні демократії. Таким чином, змінений дизайн політичного простору і часу призиває нову політичну логіку, якою неодмінно повинний володіти головний актор політичного процесу - громадянин.

Ведучи мову в цілому про значення політичної освіти в новому світі, автор звертає увагу на те, що широкий процес навчання нової демократії запобігає загрозі тоталітаризму з його системою “простих” рішень і видимого порядку. Це означає підготовку мільйонів людей до можливих криз, до прийдешніх змін. Нові моделі освіти повинні сформувати людей з “майбутнім в крові”, створити альтернативні форми цього майбутнього. Процес політичного навчання не може бути локалізований у часі і просторі минулого.

В дисертаційному дослідженні підкреслено, що політико-дидактична думка останнього часу все більш повертається до педагогічних ідей і практики якщо не античної, то класичної демократії. Висловлюється твердження про те, що демократії не можна навчити, за допомогою блискучої лекторської риторики, володіння добротним, систематизованим матеріалом. Тим, хто навчається потрібно поряд з виваженими настановами і твердженнями - отримати можливість придбати власний демократичний досвід з його “вигодою” прав і тягарем обов'язків.

В роботі підкреслено, що важливо виробити у громадян критичне мислення, без якого навіть самий демократичний лад вироджується в тиранію більшості. Демократизм робить людину сміливішою в її індивідуальному виборі, змушує цінувати свободу в собі й іншому. Цілі і цінності освіти, виведені шляхом колективного пошуку істини, повинні стати основою для політичної освіти, бути покликаними сучасною епохою.

Не ставлячи завдання детального опису національних системи політичного освіти цих країн, в даній частині роботи відзначаються їх деякі характерні риси. Зазначено, що сучасні моделі навчання постійно збагачуються новими принципами. В цьому плані цікавим є, розглянутий в дисертаційному дослідженні, досвід більшості розвинутих демократичних країн світу.

Автор підкреслює, що в сучасних демократичних країнах існує універсальна або майже універсальна відданість певним цілям політичної і громадянської освіти, яка є міждисциплінарною, партисипаторною, інтерактивною, пов'язаною з життям, здійснюється у демократичному середовищі, відповідає вимогам суспільного різноманіття і реалізується школою разом із батьками, громадою та неурядовими організаціями.

Також зазначається, що в умовах одностайного визнання усіма державами ролі політичної освіти підходи до місця останньої в школі варіюються. Сьогодні в організації політичної освіти більшість національних систем західноєвропейських держав вибирають один з варіантів - створення спеціального навчального курсу чи включення проблем політичної освіти в традиційні предмети. Деякі країни використовують і те й інше.

Автор вважає, що особливе місце в розгляді тенденцій розвитку систем політичної освіти посідає характеристика розвитку політико-просвітницької галузі сучасної Німеччини. Нинішній та минулий досвід цієї країни може продемонструвати напрямок, в якому слід рухатися та послідовність, в якій слід діяти, щоб дотягти кращих результатів.

На підставі здійсненого аналізу в кінці даної частини дослідження робиться висновок про те, що система політичної освіти є частиною загальноосвітнього і культурного процесу і тому відбиває їх тенденції розвитку, а її завдання полягає в сприянні формуванню елементарних уявлень про політичну систему, які подібні іманентним життєвим навичкам та потрібні кожній людині в її повсякденному житті.

У підрозділі 5.2 „Головні напрямки та проблеми розвитку політичної освіти в сучасній Україні” відзначається, що сьогодні Україна перебуває на етапі демократичної трансформації суспільства. Одним із головних елементів цього процесу є формування міцних засад громадянського суспільства, що, в свою чергу, є неможливим без формування ліберально-демократичної моделі політичної культури громадянина.

Автор підкреслює, що демократичні зміни, які відбулися за час суверенного існування української держави, поставили на порядок денний питання формування відповідної суспільної свідомості. Адже будь-яке демократичне суспільство приречене на свідому та послідовну підтримку таких засад свого існування від широкого загалу громадян.

Крім цього, зазначається, що чим більше демократизується суспільство, тим гостріше його потреба у знаннях про людину, суспільство, його історію, тим більше відчувається необхідність у культурному розвитку кожного громадянина. Демократія несумісна з неуцтвом. Тому можна сказати, що, з одного боку, демократія без повноцінної освіти просто неможлива, а з іншого боку, і повноцінна освіта неможлива без демократії.

Обґрунтовано, що така посередницька роль політичної освіти між процесом пізнання політичного світу та його перетворенням ґрунтується на об'єктивних законах цього світу. Адже свідомо змінювати щось в політичному житті з певною метою, можна лише розуміючи об'єктивний зміст політичного процесу та можливі шляхи і засоби бажаних змін.

Автор звертає увагу на те, що освіта, яка набирає рис ідеологічної обробки перестає бути освітою і перетворюється на згадувану вище індоктринацію - систему насильницького насадження безальтернативної доктрини. Сам зміст наукових політико-правових знань є найбільш твердою перешкодою упередженості будь-кого з тих, хто спробує використати заходи політико-правової освіти для нав'язування антидемократичних цінностей, своїх корпоративних цілей.

В даній частині роботи розглянуті основні характеристики політичного знання - його постійна незавершеність, відсутність оцінок, що претендують на конечність узагальнень і принципова відмова від моноцентричних уявлень на користь визнання співіснування різних, що не піддаються зведенню в єдине ціле наукових ідей, стилів мислення, між якими можливий продуктивний діалог.

У досліджені доведена думка про те, що зміна уявлень про політичне знання вимагає відмови від нормативної моделі освіти, яка уніфікує людську індивідуальність і не залишає місця для пізнавальної ініціативи, на користь відкритої моделі. Перетворення переданої інформації в знання відбувається через творче осмислення інформації реципієнтом: співвіднесення з фоновим знанням, особистим досвідом і переживанням, нормами, які висуваються соціальним оточенням.

Підкреслена необхідність зміни акцентів при визначенні показників якості політичної освіти з оцінки успішності засвоєння конкретної інформації (це лише проміжне завдання політичної освіти) на оцінку рівня таких характеристик, як здатність до продуктивної взаємодії, толерантність, відповідальність, готовність до самостійного вибору, ставлення до демократичних цінностей тощо. Слід здійснити перехід від предметно-орієнтованого до критеріально-орієнтованого типу політичної освіти, логіку і зміст якого складають не сума знань та вмінь з окремих питань, а певні якості особистості, характер її мислення, соціальній культурні орієнтації.

На думку автора, важливу роль у політичній освіті має відіграти курс критичного мислення, яке не є виключно продуктом демократичного способу життя, але значною мірою виступає чинником його формування.

Окремі зауваження висловлені відносно специфіки заходів політичної освіти для частини груп - суб'єктів виборчого процесу. Підкреслено, що в практику системи політичної освіти українського суспільства повинно увійти навчання громадян, які входять до складу виборчих комісій, або беруть участь в утворенні зазначених комісій, на базі вищих навчальних закладів. В його ході, слід передбачити вивчення іноземного досвіду проведення виборів і референдумів, організацію науково-практичних заходів (конференцій, семінарів, тренінгів тощо) з актуальних проблем організації виборчого процесу і референдумів, видання науково-практичних коментарів до законодавства про вибори і референдуми, науково-популярних та навчально-методичних посібників із зразками документів, необхідних для здійснення виборчими комісіями своєї діяльності.

Важливими, з точки зору автора, виглядають заходи по політико-правовій освіті таких важливих суб'єктів виборчого процесу як кандидати, їх довірені особи, уповноважені особи політичних партій та виборчих блоків партій, офіційні спостерігачі. Політична освіта даної категорії учасників виборів повинна сприяти отриманню навичок необхідних для проведення виборчої кампанії.

Вказані заходи по створенню системи політичної освіти всіх учасників виборчого роблять можливим суттєво підвищити ефективність виборчих механізмів у формуванні найважливіших виборних державних органів та органів самоврядування, головним чином, за рахунок зростання здатності виборців та інших суб'єктів виборчого процесу, критично оцінювати політичний процес та свої власні політичні інтереси.

В досліджені розглянуті змістовні характеристики політичної та громадянської освіти в Україні, які суттєвим чином впливають на їх ефективність. Підкреслено, що коли бракує теоретичної та емпірично обґрунтованої загальної методології, декларації цілей у цій сфері нерідко зазнають невдач. При цьому слід зазначити, що сьогодні методологія політичної і громадянської освіти базується здебільшого на передачі інформації та знань. Дослідження свідчить, що результатом інформативної стратегії є зменшення когнітивного міркування тих, хто навчається.

Здійснений аналіз показав, що однією з проблем вищезгаданих методологій є неврахування логіки, з якою ті, хто вчаться, змінюють та будують своє життя, зокрема його громадянський вимір. У цьому розумінні ефективніше впливати на індивідуальні умови, за яких можуть розвиватися адекватніші та різноманітніші дії, ніж просто надавати інформацію або навчати абстрактних навичок.

Аналіз зазначених проблем дозволив зробити в даній частині ряд висновків. В першу чергу, зазначено, що стрімкий крах комуністичного режиму і проголошення незалежності породили в українському суспільстві ілюзії щодо можливості швидкої і безболісної ліквідації старої і розбудови зовсім нової, демократично орієнтованої й інтегрованої із світовими реформаційними процесами держави.

Відсутність дієвої системи політичної освіти вкрай негативно відбиваються на свідомій участі громадян України у політичному житті країни. Більшість з них не маючи змоги компетентно кваліфікувати політичні сили, які діють на політичній арені, в період виборчих кампаній, політичних акцій надають підтримку тим з них, які або не здатні представляти їх інтереси, або не ставлять перед собою такого завдання.

Реформування політичної освіти необхідно здійснювати з урахуванням низки важливих завдань. Серед яких необхідність дати можливість громадянам різних вікових категорій отримати істинні знання про політичний світ, сформувати у громадян здатність критично осмислювати процеси політичного життя, виробити у акторів імунітет проти впливу політичних технологій на їх свідомість сформувати активну громадську позицію українців.

Також робиться загальний висновок про те, що політична освіта є одним з найважливіших ендогенних чинників політичного процесу, який впливає на стабільність, ефективність та перспективи подальшого розвитку системи. Цей висновок ґрунтується на тому, що політичний світ в його просторово-динамічних характеристиках і “людина політична” являють єдиний комплекс і саме політична освіта покликана удосконалювати та гармонізувати їх взаємодію.

Крім цього, зазначається, що проблеми політичної освіти в Україні вимагають подальшого ґрунтовного вивчення. Зокрема, особливої уваги вимагають питання включення політичних знань в освітні програми, розробки дидактики політичної освіти, яка б відповідала перехідному періоду нашого суспільства, сприяла формуванню знань та громадянських навичок, які відповідають змісту нових процесів в Україні і світі.

Висновки

Вивчення джерельної бази, державних документів і матеріалів, періодичних видань стосовно даної проблематики дозволило автору отримати певні результати. Так, зокрема, на основі дослідницької роботи доведено, що процес політичної соціалізації і політичного виховання сьогодні є одним з важливих засобів у формуванні політичної культури та поведінки громадян України, усвідомлення ними власної ролі і значення в житті країни, відповідальності згідно з їх переконаннями та цінностями.

На основі аналізу трьох рівнів пізнання політичного світу - політико-гносеологічного, політико-соціалізаційного і політико-дидактичного, доведено, що політичний світ є принципово пізнаваний, політична соціалізація є перевіреним століттями механізмом передачі колективного політичного досвіду від покоління до покоління, що відображає сутність політичного процесу, у власному змісті цього слова, а політична дидактика являє собою функціональну реакцію політичної освіти на зміни, що відбуваються в суспільстві.

Із досягненням достатнього рівня політичних знань громадян суспільство здатне подолати низку гострих проблем, які перешкоджають його просуванню по шляху ствердження демократичних засад. Зокрема, це стосується усунення масового абсентеїзму громадян в політичному житті, досягнення свідомої та аргументованої електоральної поведінки в процесі голосування та набуття пріоритету демократичних цінностей в їх політичній культурі.

Не менш важливими виглядають перспективи подолання непрофесійності політичної еліти і зменшення її креативності, уразливості свідомості громадян під впливом новітніх PR- технологій.

Взаємозв'язок політичної освіти і політичного процесу був простежений на основі зміни політико-освітніх парадигм від античності до сучасності. Історичний досвіт демонструє закономірність того, що в періоди, які передують становленню нових епох, значення політичної освіти надзвичайно зростає. Вона знаходить свій прояв в тому, що на рівні суб'єктів відбувається напружений процес активного вироблення нових політичних знань, пошуку різних форм і методів їх передачі суспільству, визначаються і коректуються цілі політичної освіти.

Політична освіта в ці періоди здатна відігравати різну роль. Нерідко її розглядають як найважливіший фактор збереження цілісності існуючого політичного світу, як спосіб подолання негативних екзогенних факторів і приборкання стохастичних тенденцій. Але політична освіта найчастіше загострює існуючі негативні фактори і каталізує руйнівні тенденції. Більш того, вона здатна виступити ініціатором процесів, які спрямовані на знищення “старого порядку”. В перехідні періоди зміни відбуваються й у домінуванні окремих компонентів політичної освіти. На перше місце виходять вироблення політичної позиції і політична участь.

Змістом політичної освіти, активно доповнюваної вихованням, стають такі ключові поняття як “ціль”, яка містить позитивний образ майбутнього і негативний образ минулого, засіб досягнення майбутнього й інтеграції учасників процесу в наявне політичне буття. По завершенні перехідного періоду настає досить тривалий період стабільності. У цій ситуації відбувається очевидна рутинізація політичної освіти, оскільки знімаються протиріччя між структурою суспільства і політичними процесами по її ствердженню. Політична освіта починає виконувати функцію фактора, що гармонізує, підтримує баланс між світом „політичних речей” і світом „політичних ідей”, між особистістю, державою і суспільством. Традиційні суб'єкти політичної соціалізації - вчителя, батьки - займають свої звичні місця в ієрархії агентів політичної соціалізації. На перше місце виходить заклопотаність проблемою політичного знання, адекватного відображення в ньому реально-ідеальних політичних інститутів.

Таким чином сформульовані вище умови, дозволили автору охарактеризувати політичну освіту як безупинний процес. Одночасно вона розглянута і як дискретне явище оскільки, значною мірою, вона детермінована політичними реаліями конкретної епохи, яка відображає динаміку політичного світу. З одного боку в політичній освіті можна бачити найважливіший фактор підтримки буття політичного світу через різноманітні механізми впливу на індивідуальну і суспільну свідомість і поведінку, з іншого - вона виступає як інструмент, який вносить зміни в існування політичного універсуму шляхом узгодження (чи неузгодженості) ендогенних і екзогенних сил, які впливають на його стабільність.

Крім цього, політична соціалізація, будучи іманентною складовою політичного процесу, відтворює в кожному новому поколінні стереотипне, клішоване, ставлення попереднього покоління до політичного світу. Політичне виховання, у свою чергу, націлене на переробку людини відповідно до параметрів, що задаються кожною епохою і в силу цього зв'язано з гармонізацією і підтримкою балансу в системі.

Політичну освіту відрізняє те, що поряд з консервативною складовою (і це ріднить її з політичною соціалізацією і політичним вихованням) вона містить у собі елемент пізнання нового, інноваційного прориву. Це дозволяє порушити баланс устояних знань і уявлень про цей світ чи його складові і, як наслідок, підштовхнути суспільні сили до змін.

Серед методологічних проблем в поширенні політичних знань автором виявлені висока ступінь догматизації фундаментальних положень політичної науки та недостатня розробленість методологічних основ формування критичного мислення громадян.

Для вирішення цих проблем, на думку автора, спершу слід створити в Україні систему демократичного громадянського виховання населення і політичного просвітництва. Особливо це стосується молодого покоління із залученням найкращої демократично зорієнтованої частини наукової, педагогічної та управлінської інтелігенції. При цьому необхідним є подолання системи норм, стереотипів, цінностей, які залишилися нам у спадок після комуністичного тоталітаризму.

Перед сучасною Україною стоїть завдання формування такої освітньо-виховної системи, яка б, головним чином, була здатна виступити своєрідним рушієм національного прогресу та платформою демократичних політичних доктрин для різноманітних політичних сил.

Необхідно усвідомити, що суб'єктами політичної освіти є не тільки школи, але і вищі навчальні заклади, політичні партії, гуртки та курси при громадських організаціях, союзах, усілякі фонди соціальної спрямованості, суб'єкти молодіжної (державної і недержавної) політики, армія, освітні центри при конфесіях, система підготовки і перепідготовки кадрів державних службовців.

Надзвичайно важливим сьогодні є утвердження в практиці політичного процесу реальних громадянських свобод як найголовнішої цінності, в ім'я якої суспільство буде готовим пережити труднощі посттоталітарного часу.

Україна, виходячи з досвіду країн, які вже пройшли цей складний процес і враховуючи специфіку власного розвитку має зробити ряд важливих кроків. У зв'язку з цим в дисертаційному дослідженні висловлюються низка можливих рекомендацій.

Необхідно створити законодавчу базу по підтримці політичного розвитку суспільства, яке було б здатне діяти ефективно в умовах перехідного періоду та нестабільності у державі.

Важливо радикально переглянути політико-дидактичні можливості засобів масової інформації. Сьогодні абсолютно зрозуміло, що крім заходів по розробці спеціальних освітніх програм політико-аналітичного характеру, проведення інтерактивного спілкування молодого покоління з відомими політиками та громадськими діячами, необхідні масштабні заходи по систематичній роботі з журналістами, як потужним мультиплікаційним ресурсом.

Надзвичайно важливо здійснити низку кроків у видавницькій політиці. Державні інституції повинні показати приклад випуску спеціальних тематичних освітніх брошур для різних вікових категорій читачів, від дитячого та шкільного віку до пенсіонерів, про основні права та обов'язки громадян України, про її політичну та виборчу систему. Необхідно через видання недорогих, а інколи і безкоштовних, матеріалів, які є доступними для широких кіл громадян, поширювати знання про українську і світову історію, про національну самобутність, про історичні зв'язки українського народу. При цьому важливо подолати необ'єктивність історичних оцінок як через вихваляння минулого, так і, навпаки, через приниження величезного внеску українського народу в світовий розвиток та світову культуру.

В тісному зв'язку з політико-дидактичною діяльністю необхідно здійснювати і роботу по вихованню українських громадян. Саме виховання здатне перетворити набір знань про політику на цілеспрямовану діяльність по підтримці демократичних норм і цінностей. Непересічне значення при цьому має сама атмосфера навчання. Абсолютною його умовою виступають демократичність стосунків тих, хто навчається і тих, хто вчить. Оскільки сам характер стосунків в процесі навчання є чи найкращим вихователем.

Врахування цих рекомендацій дасть можливість повноцінного, всебічного формування та розвитку політично писемних громадян, які у своїх діях та поведінці будуть керуватися не лише особистими інтересами, а й інтересами держави, що буде величезним позитивним кроком переходу України до демократії та становлення нового, повноцінного демократичного суспільства.

Сьогодні, коли особливого значення набувають механізми виробництва наукового політичного знання, створення об'єктивної і цілісної картини політичного світу, навчання і виховання громадян адекватному сприйняттю політичного світу й умінню орієнтуватися в ньому як активних суб'єктів політичного процесу, перед політичною наукою України стоїть завдання виконання своєї найважливішої соціальної функції - виступити ініціатором створення умов для формування громадянина, адекватного сучасним політичним процесам.

Основні публікації

1. Іванов М.С. Політична освіта в контексті політичних трансформацій суспільства. Монографія. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. П, Могили, 2004. - 280 с.

2. Провідники духовності в Україні: Довідник / Ред. кол. І.Ф. Курас, М.О. Багмет, В.І. Гусев, М.С. Іванов (відп. секр.) та інш. - К.: Вища школа, 2003. - 783 с.

3. Освіта на Миколаївщині у ХІХ-ХХ століттях: історичні нариси/ Байдак В.Ф., Білюк О.В., Брендуля М.Ф., Зайка О.П., Іванов М.С. - Миколаїв, 1997. - 176 с.

4. Хрестоматія з історії всесвітньої політичної думки: Навчальний посібник (Рекоменд. Мін. освіти і науки України) / Укладачі Багмет М.О., Колісніченко А.І., Іванов М.С. та ін. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2002. - 220 с.

5. Іванов М.С. Загальна теорія політики/ Навчально-методичні матеріали. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2003. - 140 с.

6. Іванов М.С. Система політичної освіти молоді України: головні напрямки дослідження. - Наукові записки. - Т. 19: Політичні науки. - Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2001. - С. 70-72.

7. Іванов М.С. Політичні орієнтації молоді Україні: стан та тенденції - Наукові записки. Т. 20. - Спеціальний випуск. - ч.1. - Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2002. - С. 235-238.

8. Іванов М.С. Проблеми дослідження ролі національної еліти в історичному розвитку етнокультурних процесів на півдні України. - Наукові праці: Збірник. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2001. - Т. 12: Політичні науки. - С. 26-29.

9. Іванов М.С. Удосконалення системи політичної освіти молоді України: проблеми та рішення. - Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 9. - Т. 22. - Політичні науки - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 59-63.

10. Іванов М.С. Роль політичної освіти у формуванні громадянської культури молоді в сучасній Україні. - Наукові праці: науково-методичний журнал. Вип. 10. - Т. 23. - Політичні науки - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 24-28.

11. Іванов М.С. До проблеми з'ясування змісту громадянської та політичної освіти. - Наукові записки. - Т. 21: Політичні науки. - Київ: Видавничий дім “КМ Академія”, 2003. - С. 64-68.

12. Іванов М.С. До проблеми з'ясування змісту громадянської і політичної освіти в умовах демократизації сучасного українського суспільства// Нова парадигма / Альманах наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. - Випуск 30. - Запоріжжя: “Нова парадигма”, 2003. - С. 139-146.

13. Іванов М.С. Що таке “громадянська” і що таке “політична освіта”?// Політичний менеджмент. - 2003. - № 2. - С. 41-49.

14. Іванов М.С. Розвиток політико-освітянських концепцій в античні часи. - - Наукові праці: науково-методичний журнал. Вип. 12. - Т. 25. - Політичні науки - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2002. - С. 119-123.

15. Іванов М.С. Деякі аспекти формування громадянської культури молоді засобами громадянської і політичної освіти в Україні// Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку/ Збірник наукових праць. - Випуск 14. - Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2003. - С. 47-51.

16. Іванов М.С. Деякі проблеми вироблення державної стратегії освіти й ви ховання громадянина сучасної України// Вісник Національної академії державного управління при Президентові України / Науковий журнал. - Київ, 2003. - № 3. - С. 311-315.

17. Іванов М.С. Деякі проблеми формування політико-правової культури учасників виборчого процесу засобами політичної освіти// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - С. 472-477.

18. Іванов М.С. Античні парадигми політичної дидактики та їх роль в збереженні замкнутих політичних систем // Вісник СевДТУ. Вип. 50: Політологія: Зб. наук. праць. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2003. - С. 63-70.

19. Іванов М.С. Політико-дидактичні парадигми часів Київської держави (Х-ХІІІ ст.). - Наукові записки / Збірник. - Сер. “Політологія і етнологія”. - Вип. 24. - К.: ІПіЕНД, 2003. - С. 137-145.

20. Іванов М.С. Політична освіта молоді на сучасному етапі демократизації українського суспільства: проблеми та завдання. - Наукові записки / Збірник. - Сер. “Політологія і етнологія”. - Вип. 25. - К.: ІПіЕНД, 2004. - С. 375-389.

21. Іванов М.С. Сучасна концепція політичної освіти і формування громадянської культури в Україні// Грані / Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2003. - № 5.- С. 148 - 151.

22. Іванов М.С. Досвід розбудови системи політичної освіти в Німеччині. - Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - Випуск 5. - Київ-Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 303-311.

23. Іванов М.С., Копчак С. Освіта в інформаційному суспільстві. - Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - Випуск 6. - Київ-Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 251-257.

24. Іванов М.С. Молодіжна політика держави та проблеми розвитку політичної освіти в Україні// Вісник СевДТУ. Вип. 52: Політологія: Зб. наук. пр. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2004. - С. 183-193.

25. Іванов М.С. Концептуальні засади політичного просвітництва та громадянського виховання в українській суспільно-політичній думці ХІУ - ХУІІ ст.// Перспективи / Наукове видання. - Одеса, 2003. - № 1. - С. 103-108.

26. Іванов М.С. Суспільно-політична думка стародавніх часів про роль політичної освіти як чинника політичного процесу// Грані / Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2004. - № 1.- С. 132-135.

27. Іванов М.С. Формування системи політичної та громадянської освіти як чинник процесу демократизації політичного життя окремих європейських країн // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Випуск 26. - К., 2004. - С. 197-210.

28. Іванов М.С. Просвітницька діяльність української еліти в період визвольних змагань українського народу ХIV-XVI століть// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - С. 578 - 584.

29. Іванов М.С. Проблеми становлення сучасної політичної дидактики // Політичний менеджмент. - 2004. - № 4. - С. 88-94.

30. Іванов М.С. Роль політичної освіти у формуванні комуністичної політичної системи Радянського Союзу // Наукові праці: науково-методичний журнал. - Т. 33. - Вип. 20. - Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім.. П. Могили, 2004. - С. 68-74.

31. Іванов М.С. Роль політичної освіти в процесі реформування конституційних засад сучасного українського суспільства . - Наукові праці: науково-методичний журнал. - Т.34. - Вип. 21. - Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 63-68.

32. Іванов М.С. Державницька концепція громадянської освіти і виховання в історичних та літературних документах часів Київської Русі// Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку/ Збірник наукових праць. - Випуск 15. - Львів: Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2004. - С. 12-17.

33. Іванов М.С. Виховання громадянина сучасної України як елемент державної стратегії освіти // Актуальні проблеми внутрішньої політики. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 4. - с. 126-131.

34. Іванов М.С. Політична освіта як важливий чинник громадянського розвитку української нації// Вісник Національної академії державного управління при Президентові України / Науковий журнал. - Київ, 2004. - № 2. - С. 335-341.

35. Іванов М.С. Свій висновок підтверджую // Політичний менеджмент. - 2004. - № 5. - С. 156

36. Иванов Н.С. Политическое и гражданское образование как важные средства реализации демократического потенциала избирательного процесса в современной Украине/ Социально-правовые проблемы становления правового государства. - Сб. материалов международной научно-практической конференции. - Ижевск: ИЮИ РПА МЮ РФ, 2004. - С. 92-96.

37. Іванов М.С. Демократизація політичного процесу в Україні та актуальні завдання політичної освіти. - Наукові дослідження в контексті історичних проблем / Збірник наукових праць. - Т. 2. - Миколаїв-Одеса: “ТОВ ВіД”, 2003. - С. 87-91.

38. Іванов М.С. Досвід розбудови системи політичної освіти окремих європейських держав в період їх переходу до демократичного улаштування. - Політичні, економічні та психологічні виміри перехідного суспільства / Збірник матеріалів другої Всеукраїнської наукової конференції. - Суми, 2004. - С. 93-99.

39. Іванов М.С. Розбудова системи політичної освіти і громадянського виховання в сучасній Україні та європейський досвід. - Гражданское общество как основа демократии. PR-деятельность в демократическом обществе. - Луганск, 2003. - С. 169-168.

40. Іванов М.С. Політична освіта та деякі тенденції розвитку ідеологічних орієнтацій молоді в Україні// Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля / Історичні науки. - 2002. - № 9. - С. 97-101.

41. Іванов М.С. Вироблення стратегії політичної освіти й виховання громадянина - актуальні завдання сучасної української держави. - Науково-методологічні аспекти розвитку творчого потенціалу науковців / Матеріали обласної науково-практичної школи-семінару. - Миколаїв, 2003. - С. 33-38.

Размещено на Allbest.ru