Неурядові організації як фактор розбудови громадського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Новохацький Володимир Дмитрович

УДК 324

НЕУРЯДОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ФАКТОР РОЗБУДОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Дніпропетровськ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Кирилюк Федір Михайлович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри політології.

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Денисенко Валерій Миколайович, Львівський національний університет ім. Івана Франка, професор кафедри політології; кандидат політичних наук, доцент Кривошеїн Віталій Володимирович, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри політології.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політичні перетворення в Україні, що символізуються “помаранчевою революцією” листопада-грудня 2004 року, є найбільш значним і масштабним свідченням якісно нового етапу в процесі становлення і розвитку громадянського суспільства в Україні. Вони також переконливо підтверджують виключно важливу роль неурядових організацій у демократичних процесах, що розгортаються в українському суспільстві. Саме це робить вочевидь актуальним комплексне дослідження ролі неурядових організацій у розбудові громадянського суспільства в сучасній Україні.

Звернення до цієї проблематики в повній мірі відповідає тенденціям розвитку світової і вітчизняної політичної науки, адже саме останнє десятиліття ХХ ст. та початок ХХІ ст. ознаменувались значним підвищенням інтересу до проблем громадянського суспільства, насамперед у країнах Східної Європи. Тема, яка довгий час перебувала поза полем зору вітчизняних дослідників, отримала надзвичайну популярність. Суспільно-політичні зрушення, які відбулися в країнах колишнього соціалістичного табору після 1991 року, надали можливість науковцям акцентувати свою увагу на дослідженні проблем громадянського суспільства, не боячись цензури або неприйняття з боку влади. За останні роки науковцями пострадянських країн видано кілька фундаментальних праць як індивідуального, так і колективного характеру, в яких аналізуються сутність, історія становлення і розвитку громадянського суспільства, соціокультурні аспекти його формування, зв'язок з утвердженням демократії та правової держави, зарубіжний досвід.

У вітчизняному суспільствознавстві праці з проблематики громадянського суспільства з'являються переважно у другій половині 90-х років. Частково вони повторюють тематику російських досліджень, серед якої здебільшого переважає розгляд взаємовідносин громадянського суспільства і правової держави у процесі їх формування в Україні. Разом із тим з'являються і нові мотиви аналізу: аналіз стосунків громадянського суспільства і особистості, розвитку національних і екологічних процесів у громадянському суспільстві, соціально-політичного забезпечення становлення громадянського суспільства, взаємовідношення вітчизняного і європейського досвіду побудови громадянського суспільства.

Однак, незважаючи на пожвавлення у дослідженні проблеми, нові здобутки науковців мало прислужилися політикам-практикам, оскільки структурно-функціональний аспект проблеми громадянського суспільства так і залишився поза увагою. За окремими винятками, майже не існує праць, які б розкривали місце і роль окремих інституцій громадянського суспільства у його побудові чи відродженні. Обговорення проблем громадянського суспільства виявило очевидну недооцінку значення різного роду незалежних неурядових добровільних організацій і рухів. Хоча саме в їх діяльності втілюються дух і сутність громадянського суспільства, а їх мережі пов'язують його в єдине ціле. Від їх сили залежить і подальша доля демократії - створення відповідальної перед народом влади, побудова правової демократичної держави. Саме дослідження розвитку та становлення неурядових організацій, одного з визначальних елементів громадянського суспільства, не отримало належного висвітлення в наукових роботах вітчизняних дослідників.

Неурядові організації почали масово створюватись в Україні одразу після здобуття нею незалежності. Закон України "Про об'єднання громадян" (1992р.) став тим нормативним документом, який ввів в правове поле України неурядові організації, визначив їх права та обов'язки та сприяв швидкому росту організацій даного типу. Українські громадяни почали використовували нові можливості для заснування незалежних від держави, відкритих організацій.

Новостворені НУО (неурядові організації) відображають реакцію суспільства на процеси демократизації, створення та розвитку елементів громадянського суспільства. Багато НУО намагаються заповнити ті ніші, в яких держава більше не надає послуги, за які вона несла відповідальність раніше. Також ці організації починають брати на себе завдання підвищення громадської поінформованості та посилення відповідальності уряду за прийняття рішень. Якщо пригадати, що десять років тому така діяльність була нелегальною, то, здається, що це активне залучення заслуговує лише на похвалу; однак проблема низького рівня знань та практичних навичок, необхідних для виконання цієї роботи, вимагає невідкладного вирішення.

Надзвичайно великого значення в процесі розвитку неурядових організацій, масової свідомості громадян та громадянського суспільства загалом набули ті політичні процеси в Україні, які в суспільстві отримали назву „помаранчевої революції”. Цей вияв масової свідомості, здатність до відстоювання свого політичного вибору, демократичного курсу докорінно змінив політичне становище в Україні і за її межами. Україна продемонструвала усьому світу, як мирним шляхом, на принципах демократії, свободи та рівності відстоювати громадсько-політичну позицію, навіть якщо вона йде всупереч державній політиці. Ці кардинальні зміни в суспільному житті, зумовлють інтерес дослідників до проблем громадянського суспільства і зокрема до неурядових організацій.

Усе це спонукає вчених різних галузей науки, в тому числі, насамперед політологів, до дослідження феномену "громадянське суспільство", особливо на рівні неурядових організацій. Саме цим і обумовлена актуальність дослідження.

Громадянське суспільство розглядається в різних аспектах: концептуально - у колективних монографіях "Громадянське суспільство в Україні: соціальні тенденції та чинники становлення" та "Громадянське суспільство: ідеологія і реальність", в роботах В. Шинкарука, В. Баркова, В. Денисенка, Т. Коришова, Ф. Кирилюка, Ф. Рудича, Ю. Теплицького, В. Трипольського, Г. Щедрової, а також у перекладених роботах зарубіжних авторів: Х. Саймона, Семюєля П. Хантінгтона та ін.; як механізм розвитку демократії - у дослідженнях В. Степаненка, А. Серанта; Ю. Привалова та Ю. Сапелкіна, В. Кременя і В. Ткаченка, Ф. Канака, О. Токовенка; як спосіб розширення прав та свобод людини і їх гарантованості - у публікаціях В. Горбатенка; як гарантія розв'язання національних проблем та спосіб міжнаціональної й соціальної злагоди - в роботах І. Попеску, Ю. Іщенка, М. Ходаківського, М. Новинської; як партійна система суспільства - в працях, М. Обушного, Ш. Авінері; в плані розвитку місцевого самоврядування - в дослідженнях В. Чорного, В. Кампо, А. Беляєва; як система громадських організацій, профспілок, релігії й церкви, соціогуманітарні проблеми, пов'язані з менталітетом, освітою, культурою, громадською думкою - в публікаціях та монографіях М. Ходаківського, В. Полохало, В. Цвяха, Ю. Сурміна та інших.

Проблема, яку взявся досліджувати дисертант, не зустрічається в прямій постановці питання, та не розкривається в повній мірі у вище перерахованих роботах в зв'язку з різною постановкою завдань та методів їх виконань.

Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами.

Дослідження виконано в межах теми „Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть” (номер державної реєстрації - 01БФ041-01), філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи - проаналізувати місце і роль неурядових організацій у процесі розбудови громадянського суспільства в сучасній Україні.

Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність постановки й вирішення таких дослідницьких задач:

визначити сутність та коріння громадянського суспільства, висвітлити різні розуміння поняття та проаналізувати відмінності моделей громадянського суспільства;

розглянути процес структурування громадянського суспільства та визначити місце „третього сектору” в його структурі та функціонуванні;

розкрити природу неурядових організацій як складового елемента громадянського суспільства;

визначити критерії та здійснити класифікацію сучасних неурядових організацій;

проаналізувати історичну специфіку становлення і розвитку неурядових організацій в Україні;

проаналізувати нинішній стан неурядових організацій та їх вплив на суспільно-політичні процеси в сучасній Україні.

Об'єкт дослідження - становлення і розвиток громадянського суспільства в Україні.

Предмет дослідження -неурядові організації як сегмент та чинник розвитку громадянського суспільства в Україні.

Методи дослідження. В якості методологічної бази дисертаційного дослідження застосовано основні типи системного підходу (системно-структурний, системно-функціональний, системно-інституційний), а також дескриптивний підхід і метод типологізації. Дисертаційне дослідження побудовано на діалектичному принципі наукового пізнання, в ньому застосовані загальнонаукові методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння, єдності історичного та логічного тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у висуванні нових наукових положень, вирішенні актуальних проблем, пов'язаних з розбудовою громадянського суспільства в Україні, що не отримали достатньої розробки в науковій літературі, та в комплексному підході до аналізу неурядових організацій в громадянському суспільстві. Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних положеннях:

доведено, що громадянське суспільство є не лише надбанням західної цивілізації, а є одним з визначальних культурних елементів Сходу, що підтверджено практикою традиційного колективізму в Японії, наявністю таємних угруповань - кланів в Китаї, будистських монастирів та ін.;

виділено п'ять основних моделей некомерційного сектору (третій сектор) громадянського суспільства в різноманітних регіонах світу, основою типологізації яких є ступень пріоритетної залученості до певних сфер суспільного буття: модель пріоритетної освіти (Аргентина, Бразилія, Мексика, Перу, Бельгія, Ірландія, Ізраїль, Великобританія); модель пріоритетної охорони здоров'я (США, Нідерланди, Японія); модель пріоритетної сфери соціальних послуг (Франція, Німеччина, Іспанія); модель пріоритетної сфери культури і відпочинку (Чехія, Угорщина, Румунія, Словаччина); збалансована модель (Австрія, Колумбія, Фінляндія);

визначено за допомогою синтезу інституціонального і корпоративного підходів повний спектр груп інтересів, які діють у сучасному громадянському суспільстві. До асоційованих груп інтересів віднесено профспілки, торговельні палати, асоціації промисловців, етнічні асоціації, релігійні і громадські групи; до інституціональних груп - групи інтересів, що формуються на базі таких суспільних інститутів, як церква, армія, державна бюрократія, депутатський корпус; до комунальних груп інтересів - сільські співтовариства, дрібний бізнес, клієнтели; до протестних груп - такі групи інтересів, що формуються зненацька, коли багато індивідів подібним чином реагують на негативний чинник.

уточнено визначення неурядових громадських організацій, згідно якому встановлено, що неурядові організації - це громадські організації, які сформовані на принципах добровільності, самоврядності, не мають на меті отримання прибутку, незалежні та не підпорядковані урядовим структурам, не мають урядових повноважень та захищають інтереси окремих груп людей відповідно до статуту .

показано, що неурядові організації та „третій сектор” в цілому виконують роль організацій-посередників, наявність яких у суспільстві є обов'язковою, як необхідної ланки у процесах становлення і життєдіяльності громадянського суспільства. Класифіковано організації-посередники на чотири класи на основі проблемно-сферного підходу.

визначено на основі узагальнення і систематизації емпіричних даних пріоритетні сфери діяльності неурядових організацій України, до яких належать розроблення та впровадження освітніх і навчальних програм, збір та оприлюднення інформації, гуманітарна і соціальна допомога та захист інтересів соціальних груп, надання послуг із захисту громадянських прав та юридична допомога.

проведено комплексний аналіз однієї з найстаріших неурядових організацій України - Української Ради Миру, що дало можливість зробити ряд висновків та рекомендацій як організаціям миротворчого характеру, так і організаціям „третього сектору” загалом.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що результати дисертаційного дослідження можуть бути покладені в основу організації подальшої роботи неурядових організацій, зокрема організацій миротворчого характеру, як України, так і інших країн світу. Результати дослідження дисертанта також можуть викликати зацікавленість урядових структур та науковців, які займаються дослідженням проблематики громадянського суспільства та розвитку неурядових організацій. Матеріали дисертації можуть бути застосовані у забезпеченні навчального процесу при викладанні суспільно-політичних дисциплін, пов'язаних з вивченням громадянського суспільства та громадських організацій.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертаційної роботи здійснені самостійно. За темою дисертації одноосібно автором опубліковано у чотирьох статтях у наукових фахових виданнях.

Апробація результатів дослідження відбувалася в процесі обговорення та виступів на міжнародних конференціях присвячених проблемам неурядових організацій, зокрема: Міжнародний форум "Жінка. Здоров'я. Майбутнє” (червень 2002 р., м. Мінськ); Всесвітній фестиваль культури та спорту. Асамблея на тему: "Заснування культури миру. Світові погляди." (лютий 2003 р., м. Сеул); Конференція Всесвітня асоціація неурядових організацій при ООН на тему : "Культура відповідальності та роль неурядових організацій." (жовтень 2003 р., Вашингтон); Міжнародний семінар лідерів Міжрелігійної та Міжнародної Федерації за мир в усьому світі на тему "Світ на перехідному етапі: інноваційний підхід до миру через відповідальне лідерство та доброчинне правління" (серпень 2003 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 4 наукових статтях у фахових наукових виданнях з політичних наук.

Структура дисертації складається з вступу, трьох розділів, кожен з яких містить по два підрозділи, висновків, списку використаних джерел з 238 найменувань, розміщених на 15 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 208 сторінок.

громадянське суспільство неурядова організація

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, аналізується стан її наукової розробки, формулюється мета та завдання дослідження, зазначається об'єкт та предмет дослідження, визначаються емпірична та теоретико-методологічна база дослідження, характеризується новизна і науково-практичне значення роботи, апробація роботи.

Перший розділ „Праксеологічно-функціональні особливості громадянського суспільства” присвячено аналізу теоретико-методологічних підходів до проблеми функціонування громадянського суспільства, розкриттю структури, особливостей і різновидів цього феномену.

У першому підрозділі “Теоретичні підвалини праксеологічно-функціонального дослідження громадянського суспільства” встановлено, що відповідно до існування різних інтерпретацій ідеї громадянського суспільства, можливі і різні періодизації становлення і розвитку цього феномену. Запропоновано наступна схема:

1. Початковий період - становлення ідеї громадянського суспільства, її історико-філософські передумови (з античності до XVI-XVII століть). Період, у якому відбувається "визрівання" даної ідеї. Якщо словосполучення "громадянське суспільство" і використовується в цей період, то зміст має зовсім інший, ніж сьогодні. Громадянське суспільство тут виявляється ідентичним державі або політичному суспільству;

2. Природно-правовий період. Це час виникнення і розвитку ідеї громадянського суспільства в концепціях природного права і суспільного договору XVII-XVIII ст.. Цей період пов'язаний з іменами Ф. Бекона, Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Д. Юма, Б. Спінози, Ж.Ж. Руссо, Ш. Монтеск'є і багатьох інших мислителів, що у своїх роботах виражали потреби часу, які зводилися до боротьби абсолютної монархії і буржуазної демократії, що знаходилась на стадії зародження.

3. Інституціональний період (XIX - перша чверть XX століття), що характеризується розширенням сфери впливу, політичного визнання і ствердження ідейного панування концепції громадянського суспільства в умовах буржуазних революцій. Громадянське суспільство з теоретичної конструкції перетворюється в особливу сферу соціальної реальності, здобуваючи тим самим онтологічний статус.

4. Сучасний період (20-90-ті рр.. XX століття). На цьому етапі відбувається перехід від практичних вимог економічної і політичної свободи особи, характерних для попереднього періоду, до розширення свобод у сфері культури, стилів життя і т.д. Поступово з'являються умови для трансформації дихотомії "громадянських товариств - держава" у більш складні конструкції.

У другому підрозділі “Розвиток громадянського суспільства як процес суспільно-політичної самоорганізації: методологічні засади аналізу” Виокремлено ряд істотних ознак громадянського суспільства, що дозволяють дати йому якісну характеристику. По-перше, це суспільство соціального ринкового господарства, у якому забезпечена свобода економічної діяльності, підприємництва, праці, різноманіття і рівноправність усіх форм власності та їх захист, суспільна користь і сумлінна конкуренція. По-друге, це суспільство, що забезпечує соціальну захищеність громадян, гідне життя і розвиток людини. По-третє, це суспільство справжньої свободи і демократії, у якому визнається пріоритет прав людини. По-четверте, це суспільство, побудоване на основі принципів самоврядування і саморегулювання, вільної ініціативи громадян і їхніх колективів.

Структуру громадянського суспільства, по-перше, визначено як сукупність суб'єктів, що представляють недержавну сферу життєдіяльності. До них відносяться такі соціальні інститути:

а) громадяни суспільства; б) політичні партії; в) суспільні об'єднання; г) підприємці й інші недержавні економічні структури; д) органи місцевого самоврядування; е) релігійні організації; ж) недержавні освітні і культурні установи, наукові асоціації, спортивні організації; з) засоби масової інформації; і) сім'я.

По-друге, оскільки громадянське суспільство являє собою сукупність недержавних суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності, то структура громадянського суспільства складається з різних видів суспільних відносин: політичних, економічних, місцевого самоврядування, релігійних, соціальних, інформаційних, сімейних.

В останні роки у світі відбувся сплеск інтересу до суспільних інститутів, сфера діяльності яких не є ні державною, ні комерційною. Сектор, що називають "некомерційним", "неурядовим", "добровольчим", "громадянським суспільством", "третім", або "незалежним", поєднує в собі безліч різних типів організацій, таких, як: лікарні, університети, клуби, професійні організації, дитячі садки, екологічні організації і сімейні консультації, спортивні клуби, центри професійної підготовки, правозахисні організації і інші.

Усі ці організації володіють рядом схожих ознак:

1) організаційною структурою; 2) відділенням від держави, і в цьому змісті є приватними; 3)"власники" або менеджмент цих організацій не мають права або заздалегідь відмовляються від розподілу прибутку у свою користь; 4)"самокеруються", тобто мають повну самостійність у рішенні всіх питань, пов'язаних з їхньою діяльністю; 5) участь у них не є обов'язковою; діяльність здійснюється за рахунок добровільних пожертвувань фінансових засобів або часу.

Доведено, що через унікальну позицію неурядових організацій поза державним і комерційним секторами, їх переважно невеликого розміру, зв'язку з населенням, їхньої гнучкості і здатності організовувати приватну ініціативу на суспільно-корисні цілі, а також і по багатьом іншим причинам, вони стали стратегічно важливими партнерами у пошуку "серединного шляху" між сподіваннями тільки на ринок, або тільки на державу.

Дослідження некомерційного сектору 22 країн, серед яких країни Західної Європи (Нідерланди, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Бельгія, Австрія, Франція, Фінляндія, Великобританія), інші розвинені країни (Австралія, США, Ізраїль, Японія), країни Центральної і Східної Європи (Чехія, Угорщина, Словаччина, Румунія), Латинської Америки (Аргентина, Перу, Бразилія, Колумбія, Мексика), дозволило виявити його величезний економічний потенціал, крім політичної і суспільної важливості.

За результатами огляду сфер зайнятості в некомерційному секторі 22-х країн визначено п'ять моделей громадянського суспільства. У певному ступені вони відбивають регіональні і національні особливості.

1. Пріоритетна освіта - Аргентина, Бразилія, Мексика, Перу, Бельгія, Ірландія, Ізраїль, Великобританія; 2. Охорона здоров'я - США, Нідерланди, Японія; 3. Сфера соціальних послуг - Австрія, Франція, Німеччина, Іспанія; 4. Сфери культури і відпочинку - Чехія, Угорщина, Румунія, Словаччина; 5. Збалансована модель - Австрія, Колумбія, Фінляндія.

На основі опрацьованого матеріалу та враховуючи теоретичні розробки попередників було дано власне визначення громадянського суспільства. Громадянське суспільство - це автономна, плюралістична, самоорганізована система зв'язків, відносин і взаємодії громадян та їх груп, яка утворюється внаслідок їх самоорганізації для захисту та реалізації різноманітних інтересів і прав людини, що виявляється у створенні ними відповідних інститутів і самодіяльних організацій, які забезпечують поєднання індивідуального та спільного інтересу і гарантують права людини і громадянина.

Другий розділ „Неурядові громадські організації як чинник утвердження громадянського суспільства” присвячено розгляду та аналізу основоположних елементів побудови та функціонування громадянського суспільства - добровільних об'єднань громадян або груп інтересів. Вихідною посилкою в першому його підрозділі “Кооперативна природа неурядових громадських організацій” є теза про те, що об'єднання в групи (кооперативна діяльність) споконвічно властива людям; мотиви об'єднання і ступінь їхнього усвідомлення варіюється від одержання простого задоволення до задоволення особливих інтересів.

Групи розділяють на первинні та вторинні. Поняття первинної групи вперше було введено дослідником Ч. Кулі стосовно до членів родини, між якими складалися стійкі емоційні відносини. Істотною ознакою вторинних груп є деперсоналізація відносин. Вторинні групи утворюються з людей, не пов'язаних емоційними відносинами. Як правило, їх взаємодія викликана прагненням до досягнення загальної мети.

Розглянуто поняття “групи інтересів”, до яких відносяться різноманітні організовані групи людей, що мають визначені цілі і висувають конкретні вимоги перед політичною владою. Визначено їх сутність, відносини з засобами ЗМІ, партіями і структурами державної влади. Проаналізовано етапи створення та розповсюдження груп інтересів.

В структурі громадянського суспільства узагальнено некомерційний сектор та окреслено під поняттям „третій сектор”, з якого в свою чергу виокремлено поняття неурядових організацій. Під “третім сектором” розуміється сукупність організацій, які не ставлять перед собою цілей збільшення особистого доходу громадян безпосередньо через участь у їхній роботі або через володіння ними. Неурядові організації - це громадські організації, які сформовані на принципах добровільності, не мають на меті отримання прибутку, незалежні та не підпорядковані урядовим структурам, не мають урядові повноваження та захищають інтереси окремих груп людей відповідно до статуту .

У другому підрозділі “Проблема класифікації неурядових організацій” визначено основні класи неурядових організацій, які входять в складові елементи „третього сектору”, за ознаками їх “фокусних груп”:

Першим виділено клас тих неурядових організацій, чиї фокусні групи складають самі їх члени. Такі організації, у свою чергу розбито на два підкласи: а) “НУО взаємодопомоги”, які поєднують людей за принципом загального лиха або проблеми; б) “НУО клубного типу”, що включають різноманітні групи самовдосконалення, клуби за інтересами.

До другого класу віднесено організації націлені на рішення проблем, безпосередньо не пов'язаних з життєвими інтересами самих їх членів. Тут також виділено два підкласи: а) “НУО соціальної спрямованості”, або благодійні, орієнтовані на вирішення людських, гуманітарно-соціальних проблем; б) НУО “екологічної” спрямованості, якщо під “екологічною діяльністю” розуміти захист навколишнього середовища в широкому сенсі.

До третього класу віднесено правозахисні організації, маючи на увазі як правозахисні організації традиційного типу, так і виникаючі останнім часом групи громадянського контролю, що здійснюють нагляд за діяльністю виконавчої влади, зокрема її каральних структур, за дотриманням запропонованої законом процедури в ході виборчих кампаній та самих виборів і т.д.

Четвертий клас складається з виникаючих і тих, що набувають поступово ваги в суспільному житті, також лише останнім часом, “інфраструктурних” НУО, тих, чия місія - сприяння діяльності інших НУО в самому широкому плані.

Третій розділ „Неурядові громадські організації у трансформуванні громадянського суспільства в Україні” містить аналіз історичних особливостей становлення і розвитку неурядових організацій в Україні до і після отримання нею незалежності в 1991 році. Розглянуто регіональні особливості та відмінності у порівнянні з іншими пострадянськими країнами.

У першому підрозділі “Становлення та напрями розвитку неурядових організацій в сучасній Україні” Проведено класифікацію неурядових організацій, які працюють в правовому полі України на основі фактору спрямованості та змістом діяльності:

1. Організації, діяльність яких спрямована на самих себе: а) захисні, що найчастіше виступають як групи тиску, що домагаються врахування своїх інтересів на урядовому рівні; б) самодопомогові; в) аматорські (любительські).

2. Організації, діяльність яких спрямована на інших: а) благодійні фонди; б) благодійні організації; в) правозахисні групи; в) громадсько-політичні й політичні організації та рухи.

Зміст другого підрозділу “Організаційно-функціональні засади діяльності українських неурядових організацій” містить аналіз матеріалів соціологічного дослідження з респонденським опитуванням 603-х неурядових організацій, проведеного за сприяння Української Ради Миру, необхідних для розуміння сучасного стану неурядових організацій України.

На основі проведеного дослідження було зроблено наступні висновки:

- основні сфери діяльності. Найпоширенішою сферою діяльності учасників опитувань є розроблення та впровадження освітніх і навчальних програм;

- тривалість (історія) програмної діяльності. Абсолютна більшість усіх опитаних НУО протягом останніх років брала участь у тій або іншій програмній діяльності;

- структура членів НУО. Нинішні НУО в Україні, як правило, провадять доволі ліберальну і нежорстку політику щодо членства та структури членів організації;

- наявність приміщення (офісу). Лише одна з десяти НУО, які брали участь в опитуванні, мають власний офіс;

- укомплектування кадрами. За наявністю штатних працівників всі НУО поділяються порівну, тобто половина з них має штатних працівників, а половина - не має;

- джерела фінансування. Респонденти назвали серед основних джерел фінансової підтримки такі: особисті (членські) внески, пожертвування місцевих бізнесменів, а також гранти, надані іноземними та українськими донорами;

- організаційні проблеми. Відносна більшість респондентів вважає, що основні проблеми, які існують у третьому секторі в Україні сьогодні, - це недостатнє фінансування та недостатнє матеріальне забезпечення;

- яким способам фінансування надається перевага. Незалежно від того, в який спосіб здійснюється фінансування діяльності НУО і якими є масштаби цієї діяльності, відносна більшість респондентів зазначила, що надала б перевагу отриманню грантової (фінансової) допомоги;

- співпраця НУО та органів влади. Рівень співпраці НУО та органів влади доволі високий, зокрема на місцевому рівні, де 79% респондентів підтвердили факт наявності такої співпраці. Рівень конфлікту між НУО та органами влади мінімальний;

- перешкоди на шляху до співпраці НУО та органів влади. Що стосується існуючих нині перешкод на шляху до встановлення кращих відносин між НУО та національними й місцевими органами управління, то більшість респондентів зазначила відсутність правових механізмів громадського контролю за діяльністю органів влади, брак інформації щодо основних рішень, які ухвалюють органи влади, небажання частини органів влади співпрацювати з НУО, а також пасивність громадськості щодо цих проблем;

- співпраця між НУО (співпраця в межах сектора). Потужність НУО є основним фактором впливу на рівень співпраці в межах сектора. Цей чинник має менше значення у формуванні відносин між місцевими та обласними НУО і більше - для контактів між національними і, зокрема, міжнародними організаціями;

- НУО в очах громадськості. Що стосується НУО, то більшість респондентів вважає, що широка громадськість має загалом позитивну думку про НУО як організації;

- перешкоди на шляху до активнішої участі громадськості в діяльності неурядових організацій. Серед перешкод на шляху до активнішої участі громадськості в діяльності НУО, які найчастіше назвали респонденти, були такі: недостатня обізнаність громадськості про важливість участі громадян в управлінні суспільством, а також бідність більшої частини населення, у зв'язку з чим воно зосереджене лише на тому, щоби забезпечити засоби до існування;

- четверта влада (ЗМІ) та НУО. Більшість респондентів твердо переконані в тому, що засоби масової інформації не висвітлюють належним чином діяльність НУО.

Проведено комплексний аналіз діяльності однієї з найстарших нині діючих неурядових організацій - Української Ради Миру. На основі аналізу отриманих результатів були зроблені наступні висновки, які стосуються розкриття можливостей цієї організації:

а) Українська Рада Миру не обмежена у своїй роботі вузьким мандатом і вимогами зовнішньої політики; б) вона може мати доступ у регіони, недоступні для офіційних представників; в) УРМ здатна спілкуватися з різними діючими особами, не втрачаючи при цьому їхньої довіри; г) вона готова відкрито взаємодіяти з населенням; д) вона має можливість діяти без розголосу, не залучаючи уваги ЗМІ і не ініціюючи парламентські і суспільні розслідування; е) готова брати на себе великий ризик для виконання програм по суспільному лобіюванню і соціальній справедливості; є) організація здатна розвивати ефективну мережну роботу, ґрунтуючись на міцних довірчих відносинах з громадянським суспільством у зонах конфлікту; ж) вона може залучати суспільну думку для надання впливу на прийняття політичних рішень; з) УРМ керується більш довгостроковими перспективами, чим ті, на які здатний уряд; и) маючи в складі президії діячів різних політичних напрямків, вона може активно залучати підтримку опозиційних та про урядових кіл.

Висновки містять в собі узагальнюючі положення, що підсумовують результати дослідження, а також рекомендації різним інститутам як громадянського суспільства, так і держави:

Загальні рекомендації можуть бути згруповані наступним чином:

Політична воля. В сучасних умовах, коли внутрисуспільні процеси все більше залежать від глобальних чинників та коли водночас відбувається посилення ролі людини, гуманітарних чинників у суспільних процесах, надзвичайно важливо мобілізувати політичну волю міжурядових організацій, національних урядів і НУО для своєчасних дій по запобіганню масштабної гуманітарної кризи або геноциду.

Раннє попередження і ранні дії. Повинна бути створена ефективна система раннього попередження, щоб вже на ранніх етапах неурядові організації мали змогу виявляти тенденції до серйозних порушень прав людини.

Всеосяжна стратегія. Одним із способів забезпечення ефективного реагування на міжнародному рівні є координація співтовариством НУО дій кожної з організацій у складних надзвичайних ситуаціях, координація, що дозволить виробити всеосяжну стратегію, у рамках якої головні діючі особи могли б погоджувати свої дії.

Міжнародна координація дій НУО, спрямованих на потенційні кризові регіони.

Розвиток мережних структур. НУО можуть значно підвищити ефективність своїх операцій, розвиваючи мережі, робота яких зосереджена на конкретних конфліктних регіонах.

Розвиток можливостей. У таких країнах і регіонах важливо приділяти увагу розвитку можливостей у сфері раннього попередження, моніторингу і вирішення конфліктів.

Перерозподіл ресурсів. Уряди і гуманітарні НУО повинні задуматися про внесення значних змін у розробку своїх програм, щоб ті приділяли належну увагу взаємозалежності між наданням допомоги, проблемами розвитку і вирішенням конфліктів.

Прозорість. Обмін інформації про те, що, де і навіщо роблять НУО, може стати серйозним кроком до попередження дублювання і більш адекватному розподілові ресурсів і зусиль.

Рекомендації для неурядових організацій полягають у наступному:

Підвищення впливу НУО. Діалог між НУО й урядами потребує в поліпшенні й інтенсифікації.

Координація серед НУО. Конфлікти не з'являються раптово. НУО потрібно виявляти особливу стурбованість на стадії посилення конфлікту і консультуватися з приводу превентивних мір.

Побудова коаліцій північних НУО. Такі коаліції можуть виконувати наступні види робіт: а) створення банку даних; б) міжсекторний діалог - функції платформи для різноманітних типів організацій і/або діячів; в) підготовка до раннього попередження конфліктів; г) підтримка й ініціювання заходів; д) спільні превентивні акції в районах з передкофліктними або передкризовими ситуаціями; е) допомога в налагодженні політичних дебатів; є) дослідження, навчання і вироблення навичок вирішення конфліктів;

Кодекс поведінки для НУО. Правила поведінки необхідні для налагодження взаємин з місцевим населенням, підготовки штату, що буде працювати в районі конфлікту і т.д.

Дебати з приводу розробки стратегії. Міжнародне співтовариство, у тому числі НУО, зіштовхується з цілим рядом нових проблем, що докорінно змінюють їх традиційні ролі. Вони повинні консультувати один одного з приводу цих нових ролей як в середині сектору, так і між секторами.

Основні положення дисертації відображені в наступних публікаціях:

1. Новохацький В.Д. Українська Рада Миру в громадсько-політичному житті України // Трибуна. -1999. - №11-12. - С.23-25.

2. Новохацький В.Д. Громадянське суспільство і держава: український досвід // Трибуна. -2003. - №7-8. - С.32-33.

3. Новохацький В.Д. Тенденції забезпечення громадського інтересу // Політичний менеджмент. -2004. - №6. - С.64-78.

4. Новохацький В.Д. Інституціональна характеристика громадянського суспільства // Вісник Київського державного університету керівних кадрів культури і мистецтва. -2004. - №4. - С.129-135.

АНОТАЦІЯ

Новохацький В.Д. Неурядові організації як фактор розбудови громадянського суспільства в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню місця і ролі неурядових організацій у процесі становлення та розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні. Робота містить аналіз природи неурядових організацій, їх класифікацію. Визначено і описано періодизацію розвитку неурядових організацій в контексті формування громадянського суспільства. Особлива увага приділена розкриттю організаційних та функціональних проблем розвитку “третього сектору” в контексті аналізу історичних особливостей становлення неурядових організацій в Україні. Запропоновано практичні рекомендації у сфері вдосконалення діяльності неурядових організацій в Україні з метою посилення їх ролі у формуванні громадянського суспільства.

Ключові слова: громадянське суспільство, неурядові організації, “третій сектор”, класифікація, історичні особливості.

АННОТАЦИЯ

Новохацкий В.Д. Неправительственные организации как фактор строительства гражданского общества в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2005.

Диссертация посвящена исследованию места и роли неправительственных организаций в процессе становления и развития гражданского общества в современной Украине. Работа содержит анализ природы неправительственных организаций, их классификацию. На основе синтеза институционального и корпоративного подходов определен полный спектр групп интересов, действующих в современном гражданском обществе. Показано, что неправительственные организации и „третий сектор” в целом играют роль организаций-посредников, наличие которых в обществе является обязательным, как необходимого звена в процессах становления и жизнедеятельности гражданского общества. Определена и описана периодизация развития неправительственных организаций в контексте формирования гражданского общества. На основе обобщения и систематизации эмпирических даннях определены приоритетные сферы деяльности неправительственных организаций Украины, к которым относятся разработка и внедрение образовательных программ, сбор и обнародование информации, гуманитарная и социальная помощь и защита интересов социальных групп, оказание услуг по защите гражданских прав и юридическая помощь. Особое внимание уделено раскрытию организационных и функциональных проблем развития “третьего сектора” в контексте анализа исторических особенностей становления неправительственных организаций в Украине. Осуществлен комплексный анализ одной из старейших неправительственных организаций Украины - Украинского Совета Мира. Предложены практические рекомендации в сфере усовершенствования деятельности неправительственных организаций в Украине с целью усиления их роли в формировании гражданского общества.

Ключевые слова: гражданское общество, неправительственные организации, “третий сектор”, классификация, исторические особенности.

SUMMARY

Novohatsky V.D. Non-governmental organizations as a factor of civil society's building in Ukraine. - Manuscript.

Thesis on obtaining a scientific degree of a Candidate of political sciences on the speciality 23.00.02 - political institutes and processes. Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2005.

The dissertation is devoted to research of place and role of non-governmental organizations in the process of becoming and development of civil society in modern Ukraine. This work is contain analysis of nature of non-governmental organizations and its classification. The periodization of the development of non-governmental organizations in context of civil society's formation is determined and described. Special attention call to revealing of organizational and functional problems of the development of “third sector” in context of analysis of historical especialities becoming non-governmental organizations in Ukraine. The practical recommendations in sphere of improvimg of non-governmental organizations activity in Ukraine are proposed with the aim of strengthening of their role in civil society's formation.

Key words: civil society, non-governmental organizations, “third sector”. classification, historical especialities.

Размещено на Allbest.ru

...