Формування української моделі державно-церковних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Формування української моделі державно-церковних відносин

Осиповський Семен Миколайович

23.00.02 - політичні інститути та процеси

УДК 322

Сімферополь - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Бабінов Юрій Олександрович,

Севастопольський національний технічний університет,

професор кафедри філософських і соціальних наук.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Наумкіна Світлана Михайлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського,

завідувач кафедри політичних наук, м. Одеса,

кандидат філософських наук, доцент

Цвєтков Олександр Петрович,

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, професор кафедри соціальной філософії , м. Сімферополь.

Провідна установа:

Одеська національна юридична академія, кафедра соціальних теорій, м. Одеса

Захист відбудеться “ 20 ” січня 2006 р. у 13 годин на засіданні Спеціалізованої вченої ради К52.051.07 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: м. Сімферополь , вул. Київська, 116-А.

З дисертацією можна ознайомиться в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (95007, Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “9” грудня 2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої ради

М.В. Ніколко.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Наприкінці 80-х - початку 90-х рр. ХХ століття відбулися значні зміни на політичній карті світу, викликані розпадом Радянського Союзу й усієї світової соціалістичної системи. Тоталітарні в минулому держави стали на демократичний шлях розвитку. Однак зміни в політичній і економічній системах, що відбулися в незалежних державах, які утворилися, не привели до виходу з системної соціально-політичної кризи. Незважаючи на більш ніж десятиліття реформування, у жодній із пострадянських країн не вдалося сформувати демократичну політичну систему. Транзитивний період у цих країнах, у число яких входить й Україна, відзначений соціально-економічними та політичними кризовими явищами, що багато в чому утрудняють становлення і функціонування демократичних інститутів.

Однією з умов модернізації сучасного суспільства є посилення впливу політики на всі сторони життя, що стосується значної кількості людей, соціальних груп і суспільних інститутів. Не залишилися осторонь від цього процесу релігія та церква.

Релігія як одна з наймасовіших форм суспільної свідомості і церква як специфічний соціальний інститут пов'язані між собою системою різних відносин і відіграють значну роль у духовному, соціальному і політичному житті суспільства. При цьому місце, що займає в державах перехідного типу церква, не можна вважати суворо визначеним. При неоднакових умовах різні релігійні співтовариства можуть як сприяти процесу трансформації суспільства, так й істотно його гальмувати. У цих обставинах певний ступінь відповідальності за діяльність релігійних організацій покладається як на їхніх духовних лідерів, так і на державні органи. У демократичній державі необхідно виключити своє поза правове втручання в життя релігійних організацій, як це має місце в умовах тоталітарного режиму. Діяльність же церкви, спрямована на задоволення релігійних потреб громадян, повинна здійснюватися в межах чинного законодавства. Державній владі не варто втручатися в релігійну поведінку (вчинки, що реалізують релігійні розпорядження) і релігійні відносини (богослужбові зв'язки служителів культу і віруючих). Вона повинна з увагою ставитися до взаємовідношень, що складаються між релігійними організаціями й іншими інститутами цивільного суспільства. Особливо це важливо враховувати в країнах із складною конфесійною структурою.

Великого значення в наші дні набуває наукове дослідження оптимізації взаємозв'язків між державою та церквою, а також формування оптимальної моделі відносин між ними. Вивчення цих питань дуже важливе для молодої української держави, у якій відбуваються складні процеси реформування політичної системи.

Державно-церковні відносини в Україні варто розглядати з урахуванням практики розвинутих демократичних країн, з огляду на специфіку української держави (розкол у православ'ї, гострих конфесійних протиріч тощо). Вироблення обґрунтованої й оптимальної системи взаємовідносин держави з різними релігійними організаціями насамперед припускає вивчення світового досвіду таких відносин, особливо в демократичних країнах, виявлення специфічних особливостей сучасного етапу розвитку політичної системи України. Особливу увагу варто звернути на діяльність самобутніх релігійних утворень (“Велике Біле Братство”, РУНВіра тощо), а також на сформовану практику взаємовідносин місцевих релігійних організацій з органами державної влади.

Позитивним змінам у системі державно-церковних відношень в Україні покликана сприяти розробка їхньої національної моделі на основі чітко виробленої законодавчої політики.

Характерно, що відносини між державою і церквою більшість дослідників аналізують у рамках обраної стабільної соціальної моделі. Специфіка ж сучасної соціально-політичної ситуації в Україні пов'язана з тим, що країна перебуває на перехідному етапі - між тоталітарним і демократичним принципами організації суспільства. Їхня протилежність робить свій вплив і на формування різних підходів до створення системи державно-церковних відносин. Стара система відносин держави з релігійними організаціями, характерна для тоталітарного суспільства, в умовах демократичного розвитку України знищена. Однак створення нових демократичних відносин - процес досить тривалий і до кінця не реалізований. Тому в перехідний період, що переживає українська держава, необхідний особливий підхід до формування державно-церковних відносин. Перенесення досвіду країн зі сталими демократичними традиціями, копіювання сформованих у них взаємодій між церквою й державою представляється не завжди виправданим.

Політичний розвиток кожної країни являє собою складний процес, результат якого залежить від сполучення множини чинників. Тому формування національної моделі державно-церковних відносин в Україні повинно спиратися насамперед на результати політологічних, релігієзнавчих, філософських, юридичних, історичних досліджень. Необхідний глибокий науковий аналіз із метою пошуку оптимального місця релігійних організацій у демократичній Україні та визначення відповідної конфесійній політики держави. На жаль, суперечливість процесу демократичних перетворень приводить до неоднозначності оцінки ролі релігійних організацій у реформуванні суспільства. Досліджень на цю тему недостатньо, до того ж більшість із них стосується часткових аспектів проблеми. Усе ще мало уваги приділяється виробленню цілісної концепції відносин між державними органами і релігійними організаціями. Ця обставина робить тему цього дослідження актуальною в науковому і важливою в практичному аспектах.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами.

Це дослідження виконане у рамках комплексної теми кафедри філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету "Оптимізація взаємодії інститутів держави та цивільного суспільства у сучасному модернізаційному процесі" ( номер держреєстрації № 0103U001611).

Об'єкт дослідження - конфесійна ситуація в політичному процесі сучасної України та взаємодія державних і релігійних організацій. Хронологічні рамки охоплюють період кінця ХХ - початку ХХI століть.

Предмет дослідження - державно-церковні відносини в Україні на сучасному етапі соціально-політичного розвитку в контексті світового досвіду оптимізації взаємодії інститутів держави і цивільного суспільства.

Мета і завдання дослідження.

Метою роботи є розкриття особливостей процесу формування української моделі державно-церковних відносин і формулювання варіантів оптимальної політики держави стосовно релігійних організацій в умовах перехідного періоду.

Для досягнення поставленої мети треба буде вирішити таки завдання:

досліджувати еволюцію різних поглядів на відносини між державою і церквою і визначити ті їхні форми, що на сьогодні є найбільше життєздатними;

установити особливості взаємовідношень між державою та релігійними організаціями, що мають місце в тоталітарному суспільстві;

розглянути процес формування демократичної політичної системи і виявити в ній роль церкви як інституту громадянського суспільства;

проаналізувати роль і значення різних релігійних організацій в умовах демократичного і транзитивного суспільств;

виявити можливі випадки негативних наслідків діяльності релігійних організацій в умовах перехідного періоду;

охарактеризувати практичну діяльність політичних інститутів у їхніх взаємовідносинах із релігійними організаціями й об'єднаннями різних типів;

дати оцінку основним тенденціям релігійної політики української держави;

сформувати перспективні напрями державної політики, покликаної активно сприяти включенню релігійних організацій у процес демократизації.

Комплексний характер об'єкта й предмета дослідження обумовив необхідність залучення насамперед загальнонаукових логічних методів, таких як: аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування. Зокрема, аналіз використовується при виділенні в соціальній системі України політичної і релігійної підсистем. Синтез застосовується при описі релігійної ситуації в окремих регіонах України. Використовувалися також філософські методи. Метод системного аналізу дав можливість простежити взаємозв'язок політичної системи і суспільного середовища. Цей метод застосовується при аналізі феномена релігійного екстремізму і його обумовленості в тому числі політичними причинами. Структурний метод дозволив підкреслити значимість держави і церкви як соціальних інститутів. Цей метод виявився важливим при вивченні ролі релігійних організацій у політичному процесі. Функціональний метод уможливив вивчення особливості діяльності цих інститутів для виконання властивих їм функцій. Порівняльний метод залучався для проведення паралелей між державно-церковними відносинами в Україні й в інших демократичних і транзитивних державах.

Емпірична база роботи складалася із законів, що регулюють діяльність релігійних організацій. Для аналізу наукових фактів зі сфери державно-церковних відносин використовувався такий метод вивчення політичної інформації, як контент-аналіз (із залученням ресурсів Інтернет як важливого джерела).

Наукова новизна отриманих результатів.

У результаті проведеного дослідження отримані такі висновки, на думку автора, що мають характер наукової новизни:

1. Обґрунтовано, що проблему розвитку державно-церковних відносин із погляду методології варто вивчати через виділення теоретичної і практичної моделей, приділяючи особливу увагу відповідності заявлених у Конституції, законодавстві про релігійні організації, підзаконних актах положень реальним діям центральних і регіональних політичних еліт. При цьому потрібно враховувати, що релігійні організації, що мають свої центри за межами країни, можуть використовуватися в інтересах тих держав, де вони знаходяться.

2. Уперше виділено й охарактеризовано десять основних моделей державно-церковних відносин, що мали місце в різних історичних умовах. Найбільше поширеним серед них є модель рівності всіх релігійних організацій і модель однієї або декількох привілейованих церков. Поширено також модель державно-церковних відносин, при якій декларується рівність усіх релігійних організацій при вибірковому до них відношенні.

3. Дослідження конфесійної політики деяких соціалістичних держав у різні періоди їхнього розвитку надає можливість говорити про відносно толерантне і непримиренне відношення держави і церкви.

4. При оцінці релігійного чинника в розвитку політичного процесу зазначено, що релігія в певних випадках може відігравати негативну і навіть деструктивну роль. Тому будь-який релігійний феномен вимагає конкретно-історичної оцінки. Держава при цьому повинна припиняти діяльність тих релігійних організацій, що виходять за власне релігійні рамки і можуть нанести реальну шкоду суспільству.

5. Проаналізовано діяльність політичних еліт української держави і, зокрема, практичні кроки Президентів України Л.М. Кравчука, Л.Д. Кучми і В.А. Ющенка щодо формування концепції державно-церковних відношень, створення її законодавчої бази і реалізації на практиці.

6. Обґрунтовано необхідність коригування чинного законодавства про свободу совісті і релігійних організацій. Автор вважає, що державі варто окреслити коло тих релігійних організацій, що не виходять за рамки властивих їм функцій і мають значну підтримку в суспільстві. Їм необхідно допомагати і підтримувати, не висовуючи ідеї створення державної релігії. Більш пильну увагу повинна приділятися новим релігійним утворенням, у тому числі потенційно небезпечним для держави і суспільства. При цьому може бути використаний досвід таких країн, як США, Німеччини, Франції тощо.

Практичне значення отриманих результатів.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для реальної оцінки стану державно-церковних відносин в Україні, формування життєздатної демократичної політичної системи, зменшення числа міжконфесійних конфліктів. Його положення можуть бути використані в практичній роботі представниками всіх гілок влади, політичними елітами, керівниками релігійних організацій.

Матеріал дисертації може бути основою для подальшого вивчення проблем державно-церковних відносин, написання лекцій, спецкурсів, наукових і популярних робіт із цієї тематики.

Апробація результатів дослідження.

Окремі висновки і положення дисертації висвітлювалися автором на Міжнародних конференціях “Проблемы духовности в конце ХХ ст” і “Пути самопознания человека философии, религии, науке, культуре” (СевГТУ, 1997), IV Міжнародних Кримських читаннях Н.Я.Данилевського “Восточный вопрос: история и новая геополитическая реальность” (Ялта, 1997), III Кримській Міжнародній релігієзнавчій конференції “Взаимоотношений религиозных конфессий у многонациональном регионе: история и современность” (Севастополь, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції “Гражданское общество: возможности и перспективи становления на постсоветском просторе” (Севастополь, 2004), Кримських Панаринських читаннях (Севастополь, 2005). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри філософських і соціальних наук у Севастопольському національному технічному університеті, а також кафедри гуманітарних і соціально-економічних дисциплін у Севастопольському національному університеті ядерної енергії і промисловості.

Публікації.

Основні результати дисертації опубліковані в 7 наукових статтях, 3 із яких - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Особистий внесок здобувача є достатнім. Основні положення, результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно.

Структура роботи.

Відповідно до мети і завдань дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 204 сторінок. Список літератури складається з 208 найменувань.

1. Основний зміст дисертації

держава церковний релігійний україна

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність і значення для сучасного етапу розвитку української держави. Визначаються об'єкт і предмет дослідження, мета і завдання, вказується наукова новизна та практичне значення дисертації, методологічна основа роботи, апробація та публікації отриманих результатів.

У першому розділі дослідження - “Відносини між державою і релігійними організаціями як об'єкт соціально-політичного дослідження” розглядаються ступінь наукової розробки теми дисертації, методологія вивчення державно-церковних відносин і особливості такого аспекту політичного процесу, як релігійний екстремізм.

У першому параграфі “Ступінь дослідження проблеми” розглядається ступінь наукової розробки теми дисертації. Державно-церковні відносини є важливою складовою в житті будь-якої держави. Відносини між ними вже традиційно стають в центрі уваги науковців різних часів. Серед них можна назвати Августіна Блаженного, Фому Аквінського, Т. Гоббса, Д. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, М. Вебера, Е. Дюркгейма, Т. Парсонса тощо. В Україні розглянутому питанню присвячені праці О. Бєлоуса, В. Бондаренка, М. Гарячої, О. Грицини, В. Дементьєвої, В. Єленського, В. Журавського, Е. Кардоша, М. Кирюшко, А. Колодного, Е. Муратової, Н. Новиченка, О. Рублюк, А. Сагана, В. Середи, С. Смирнова, П. Фещенко, О. Шуби, О. Юраша, П. Яроцького, В. Ященка та ін. Крім зазначених авторів, у дисертації використовувалися праці закордонних транзитологів (Р. Даля, Р. Інглхарта, А. Лейпхарта, Х. Лінца, Д. Растоу, А. Степана, Ж. Сапіра), вітчизняних політологів (О. Бєлого, В. Журавського, А. Дергачова, В. Полохала, Е. Бистрицького, О. Волкова, С. Кириченка, О. Слободяна), а також учених країн СНД (В. Гельмана, М. Ільїна, А. Мельвіля, В. Кувалдіна, В. Полякова, Ю. Федорова, І. Яковенка). З огляду на специфіку досліджуваної теми, крім власне політологічних, у дисертації розглядалися праці із суміжних розділів соціології (Б. Дубіна, І. Мартинюка, Н. Соболевої, Л. Воронцової, Л. Мітрохіна, А. Панкова, Ю. Василевського, В. Подшивалкіної, С. Самигіна), права (А. Ловинюкова, Л. Морозової, А. Уткіна, Ю. Розенбаума, Л. Сюкіяйнена, К. Лупарева), соціальної філософії (Ю. Бабінова, Е. Рашковського, К. Делокарова, Д. Троуера, О. Цветкова). Особливою групою джерел стали робота, що розглядають різні аспекти взаємовпливу держави і релігійних організацій у низці закордонних країн (Х. Олкера, В. Ленерта, Д. Шнайдера, З. Дзукаєвої, В. Василик, П. Пупара, А. Яніна, М. Колоткова, Є. Загорулько). З огляду на специфіку розглянутої теми, як джерелознавча база залучалися ресурси міжнародної мережі Інтернет. Тут варто зазначити як офіційні електронні сторінки державних органів і релігійних організацій, так і інформаційно-аналітичні сайти (www.risu.org.ua, www.cerif.com.ua, www.state-religion.ru).

У другому параграфі “Методологічні та політичні аспекти вивчення державно-церковних відносин” аналізуються методологічні проблеми вивчення відносин між державою та релігійними організаціями. Відносини між державою та церквою являють собою складний і багаторівневий об'єкт, вивчати який необхідно, використовуючи загальнонаукові методи пізнання і залучаючи досягнення політології, релігієзнавства, соціальної філософії, соціології, культурології, історії.

Серед загальнонаукових були використані такі методи. Системний метод надає можливість вивчати державно-церковні відносини як комплексний процес, що дає можливість на загальному тлі становлення й розвитку української держави визначити роль і значення релігійних організацій. При цьому в суспільній системі виділяються політична і релігійна підсистеми та простежується взаємозалежність і взаємозумовленість процесів розвитку держави і церкви. Основне значення при застосуванні структурного методу дослідження автор надає елементам структури релігії, а також з'ясуванню взаємозв'язків між ними. Робиться аналіз також іншої соціальної системи, зокрема, державі, і її відносинам із релігією. Функціональний метод акцентує увагу на ролі, що відіграють у державі і суспільстві релігійні організації. Важливе місце у вивченні взаємовідносин держави і релігійних організацій займає порівняльний метод. Він включає в себе порівняння соціальних інститутів за багатьма конкретними характеристиками.

Особливу увага при вивченні державно-церковних відносин приділено кількісним методам одержання інформації. З огляду на те, що багато показників досліджуваного предмета мають кількісне вираження (число віруючих, священнослужителів, парафій, конфесій, релігійних ЗМІ, релігійних сайтів тощо), широко використані для одержання об'єктивних даних таких методів, як контент-аналіз тощо.

На основі ретельного аналізу автор приходить до висновку, що до складу державно-церковних відносин варто включити сукупність законодавчих актів, прийнятих у відношенні релігійних організацій, практику їхнього застосування, неформальні зв'язки представників політичних і релігійних еліт, вплив, що здійснюється з боку іноземних політичних і релігійних сил на низку функціонуючих у країні релігійних організацій та об'єднань і центрів, які мають управління за її межами, а також політику зареєстрованих і незареєстрованих релігійних організацій. При цьому варто враховувати, що як важливий чинник державно-церковних відносин можуть виступати не тільки інституційно оформлені релігійні організації або об'єднання й органи влади, але й політичні партії з вираженою релігійною орієнтацією, і стихійні виступи населення під релігійними гаслами, і прояву релігійного екстремізму.

Третій параграф “Використання релігійного чинника з політичною метою” присвячений аналізу деяких негативних моментів у взаємовідношеннях між державою і релігійними організаціями. У контексті процесів секуляризації та глобалізації в сучасному світі знаходить широке застосування релігійне гасло. Поширення релігійного фундаменталізму й екстремізму є реакцією на ці процеси. Демократична держава покликана створити систему протидії радикальним ідеологіям, розвивати ідеї толерантності і міжконфесійної співпраці. При розробці української моделі державно-церковних відносин необхідно враховувати позитивний світовий досвід формування міжконфесійної згоди. Це актуально насамперед через поліконфесійність України. Українська держава, у силу свого розташування на стику християнської й ісламської цивілізацій, повинна приділити особливу увагу виробленню оптимальної схеми інтеграції мусульман у демократичну систему.

У другому розділі “Держава та релігійні організації в період переходу від тоталітаризму до демократії” вивчаються деякі аспекти функціонування релігійних організацій при тоталітарному режимі, демократичні зміни в суспільстві і роль релігійних організацій у цьому процесі.

У першому параграфі “Взаємовідносини радянської держави та церкви” розглядаються особливості розвитку відносин між Радянським Союзом і релігійними організаціями. Відзначається, що за час існування СРСР система державно-церковних відносин зазнала значних змін. Політика, що проводилась стосовно релігійних організацій у 30-і, 40-і і 70-і рр., свідчить про різні підходи, утім, у рамках послідовно атеїстичної парадигми. Період двадцятих і особливо кінця тридцятих років характеризувався прагненням боротьби з релігійними організаціями переважно силовими методами. Сорокові роки були часом відносно нормальних відносин, викликаних спільною боротьбою з фашизмом. У сімдесяті роки політика тиску на релігійні організації продовжилася, однак без застосування великого силового впливу.

Другий параграф “Роль демократичних перетворень у реформуванні суспільних відносин” містить аналіз демократичних змін, які відбулися в Україні з початку 90-х років ХХ сторіччя в контексті розвитку відносин між державою та церквою. Модель атеїстичної держави, яка існувала протягом понад сімдесятьох років була в процесі демократичних перетворень замінена практично рівноправним існуванням релігійних організацій у ліберальній державі. На сьогоднішній день пострадянські держави, у тому числі й Україна, перебувають на шляху побудови демократичного суспільства. Тут варто зазначити системні зміни в політичній, економічній і духовній сферах. При цьому варто підкреслити, що зазначені зміни проходять на тлі потужної соціально-економічної кризи, наслідком якої є атомізація та маргіналізація індивідів. У цих умовах інститути цивільного суспільства, у тому числі й церква, об'єктивно сприяють процесам соціальної інтеграції.

У третьому параграфі “Типологічні особливості релігійних організацій і рухів в умовах демократизації” проаналізовано вплив, що здійснюється на суспільство релігійними організаціями різних типів. Диференціація релігійних організацій є досить поширеним у світі явищем, що робить тиск на формування державно-церковних відносин у багатьох країнах світу. Урахування особливостей релігійних організацій набуває особливого значення в умовах перехідних суспільств, однак воно є наявним і в розвинутих демократичних країнах. Таким чином, незважаючи на заявлений у нормативних актах загальний принцип рівності всіх релігій, практично всі держави демонструють вибіркове відношення до різних релігійних організацій. Єдиною країною, де органи державної влади послідовно дотримуються принципу рівності всіх релігій, (однак аж ніяк не ідеологій), є Сполучені Штати Америки. Це обумовлено низкою характерних для становлення цієї держави особливостей. Західноєвропейські країни обрали для формування власних систем державно-церковних відносин трохи інший принцип - у них існує режим сприяння традиційним і масовим релігійним організаціям, у той час як багато нових релігійних рухів не користуються там державною підтримкою або просто заборонені.

Вважаємо, що і пострадянські країни, і, зокрема, Україна, повинні формувати свою політику стосовно релігійних організацій, базуючись на принципі ретельної наукової оцінки кожній із них. Підтримуючи принцип свободи совісті, держава вправі проводити виборчу політику стосовно релігійних організацій залежно від їхнього впливу на суспільство.

У третьому розділі “Розвиток державно-церковних відносин у сучасній Україні” аналізується процес становлення системи відносин між українською державою й релігійними організаціями.

У першому параграфі “Роль релігійних організацій у процесі модернізації українського суспільства” досліджується процес модернізації і демократизації України та вплив на цей процес релігійних організацій. Розвиток сучасних державно-церковних відносин в Україні визначається низкою важливих обставин. По-перше, проголошення України демократичною, правовою та соціальною державою і прагнення відповідати цьому принципу призвело до скасування сформованої в роки тоталітаризму практики втручання держави в справи релігійних організацій. Це призвело до так званого “релігійного ренесансу” в Україні, що супроводжувалося збільшенням числа конфесій, масової реєстрації нових релігійних общин, великим будівництвом храмів і навертанням значної кількості громадян до релігії.

Другий параграф “Розвиток державно-церковних відносин в Україні (практика й політичний дискурс)”, присвячений процесам створення української моделі відносин між державою і церквою. Тут аналізуються як теоретична дискусія про шляхи і форми створення такої моделі, так і практичні кроки, спрямовані на її реалізацію. Формування української моделі державно-церковних відносин проводилося без належної оцінки світової практики подібних відносин і урахування специфіки держави. Теоретично за основу відносин між державою і релігійними організаціями в Україні була прийнята модель світської держави, що не віддає переваги жодній із церков. При цьому українське законодавство, декларуючи світський характер держави, залишає простір для довільного тлумачення окремих статей, де не завжди проглядаються конкретні механізми їхнього здійснення. На практиці можна відзначити тісні зв'язки між політичними партіями й окремими політиками та деякими українськими релігійними організаціями. У цих умовах окремі церкви одержували певні привілеї, що суперечить базовому теоретичному принципу. У той же самий час самоусунення держави від якого б то не було контролю в релігійній сфері спричинило активізацію діяльності нових релігійних рухів, що не завжди відіграють позитивну роль у житті суспільства. В Україні було відзначено певне протистояння держави й таких нових релігійних рухів, як “Біле Братство” і “АУМ Синріке”. Варто підкреслити, що в більшості розвинутих демократичних країн діяльність окремих неорелігій або прямо заборонена, або суворо контролюється.

Українську модель державно-церковних відносин для подолання зазначених вище протиріч необхідно коректувати. Реаліям сучасної України не цілком відповідає модель, що визнає абсолютну рівність усіх існуючих релігійних утворень. Як позитивний досвід необхідно залучати контакти між державою і церквою в таких країнах, як Німеччина, Франція, Італія. Українська держава повинна підтримувати масові й традиційні релігії, а також суворо контролювати діяльність нових релігійних рухів.

Третій параграф “Принципи розвитку державно-церковних відносин України” містить прогнози щодо подальшого розвитку відносин між українською державою й релігійними організаціями.

Відносини між українською державою і церквою будуть залишатися під впливом цілої низки внутрішньо- і зовнішньополітичних, економічних, соціальних та інших чинників. При цьому формування національної моделі буде протікати за двома напрямками.

Перше, що є неодмінною складовою демократичної держави, полягає в послідовній реалізації принципу свободи совісті.

Друге, засноване на специфічних особливостях розвитку конфесійних відносин в Україні протягом сторіч, буде полягати в установленні партнерських зв'язків між державою й найбільш масовими та традиційними релігійними організаціями.

Поєднання цих двох принципів буде сприяти створенню системи державно-церковних відношень, що максимально враховує специфічні особливості України. Загалом державно-церковні відношення України будуть розвиватися в напрямі гармонізації та врахування інтересів усіх зацікавлених сторін.

Висновок

У висновку дисертації сформульована низка теоретичних і практичних положень, що дають можливість по-новому оцінити процес формування державно-церковних відносин в Україні й охарактеризувати оптимальну модель цих відносин.

Відношення між українською державою й існуючими на його території релігійними організаціями повинні бути логічним розвитком найбільш життєздатних форм відносин між демократичною державою і церквою.

На сьогодні найбільш поширеними моделями відносин між державою і церквою є такі. Насамперед модель, що склалася в Сполучених Штатах Америки. Вона характеризується практично рівнозначним відношенням держави до всіх релігійних організацій. Американська держава проголошує світський характер освіти і відсутність якої б то не було домінуючої релігійної організації, однак вплив релігії на суспільство є досить значним.

Широко поширена західноєвропейська модель, що демонструє виділення пріоритетів у відносинах із різними релігійними організаціями при декларації їхньої рівності. У ній одна або декілька релігійних організацій має спеціальний статус, як правило зафіксований у Конституції, що дає можливість їм мати підтримку держави.

Існує також модель державної церкви, у якій представники пануючої релігії перебувають у привілейованому становищі. Вона характерна для більшості мусульманських і деяких північноєвропейських країн. Низка моделей у процесі розвитку була відкинута. У зв'язку з розпадом Радянського Союзу припинила існування специфічна модель негативного відношення держави до релігії і церкви.

На наш погляд, поняття “модель державно-церковних відносин” набагато ширша від теоретичної конструкції подібних відносин, задекларованих в Конституції і спеціальному законодавстві. Для об'єктивної оцінки існуючих відносин між державними органами і релігійними об'єднаннями необхідно залучати як можна більш широке коло джерел. При аналізі української дійсності можна говорити про формування як мінімум, двох моделей відносин між державою та церквою. Разом із заявленим у Конституції і Законі про релігійні організації й об'єднання принципом повної рівності всіх релігійних утворень органи державної влади, з огляду на регіональну й історичну специфіку, демонструють вибіркове відношення до різних церков.

На думку дисертанта, в Україні необхідно внести низку змін у систему існуючих відносин між державою та церквою. Для цього варто більш чітко визначити оптимальну модель державно-церковних відносин, прийнятну для України. При цьому необхідно враховувати цілу низку об'єктивних соціальних, правових, економічних чинників розвитку сучасної української держави. На основі розробленої із залученням фахівців - політологів, релігієзнавців, правознавців - нової концепції державно-церковних відносин доцільно внести зміни в існуюче законодавство. При цьому обов'язково мати на увазі низку важливих умов:

релігійна сфера не повинна являти собою об'єкт прямого політичного втручання;

державі необхідно виробити механізми для вирішення виникаючих міжконфесійних конфліктів, і особливо тих, що можуть негативно впливати на життєдіяльність суспільства;

жодна релігійна організація не може претендувати на роль державної;

відповідні державні органи повинні суворо контролювати дотримання статуту релігійних організацій, не допускати протиправної їхньої діяльності, не залишаючи осторонь незареєстровані релігійні об'єднання. Варто рішуче припиняти ту їхню діяльність, що виходить за власне релігійні рамки;

релігійні організації, що мають багату історичну традицію і значне число прихильників, можуть мати підтримку держави, і відігравати позитивну роль у консолідації українського суспільства;

Стан державно-церковних відносин у молодій українській державі - це сфера надзвичайно важлива для життя суспільства. Тому, базуючись на науково розроблених рекомендаціях, її необхідно постійно вдосконалювати, сприяючи розвитку держави й існуючих на її території численних релігійних організацій, що об'єднують мільйони громадян.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях

1. Осиповский С.Н. Некоторые аспекты развития государственно-церковных отношений в Украине // Актуальные проблемы политики: Сборник научных трудов. - Одесса: Астропринт, 1999. - Вып 6-7. - С. 405-410.

2. Осиповский С.Н. Классификация моделей государственно-церковных отношений // Актуальные проблемы политики: Сборник научных трудов.- Одесса: Юридическая литература, 2001. - Вып. 10-11- С. 398-403.

3. Осиповский С.Н. Прогнозирование развития государственно-церковных отношений в Украине // Актуальные проблемы политики: Сборник научных трудов. - Одесса: Юридическая литература, 2002. - Вып. 13-14- С. 818-823.

Статті в інших наукових виданнях

4. Осиповский С.Н. Взгляды И.А. Ильина на формы государственного устройства // Мат. конф. „Пути самопознания человека”. - Киев-Севастополь, 1997.-С.200-201.

5. Осиповский С.Н. Религиозные организации в модернизационном процесе Украины // Вестник СевГТУ. Вып.13: Философия и политология.- Севастополь, 1998.- С. 62-70.

6. Осиповский С.Н. Особенности взаимоотношений государства и религиозных организаций в период демократизации // Вестник СевГТУ. Вып.17: Философия и политология.- Севастополь, 1999.- С. 114-121.

7. Осиповский С.Н. Традиционные и новые религии. Их место и роль в украинском обществе // Взаимоотношения религиозных конфессий в многонациональном регионе: история и современность. - Мат. III Междунар. Крымск. религиовед. конф. - Севастополь, 2001.- С. 29.

Анотація

Осиповський С.М. Формування моделі державно-церковних відносин в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02. - політичні інститути та процеси. Сімферополь, 2006.

Дисертація присвячена вивченню проблеми формування моделі державно-церковних відносин України. На підставі системного й порівняльного підходів дисертант вивчив особливості формування системи державно-церковних відносин в Україні в період переходу від тоталітарного до демократичного режиму. У дисертації аналізувалися теоретичні і практичні аспекти взаємодії держави і релігійних організацій, проводилися порівняльні дослідження цих відносин у різних країнах світу й Україні.

Автор показав еволюцію відносин між українською державою і релігійними організаціями, запропонував шляхи оптимізації цих відношень з урахуванням історичних і регіональних особливостей, а також вимог світового співтовариства.

Ключові слова: церква, конфесія, модель державно-церковних відносин, неорелігія, свобода совісті, плюралізм, конфесійна політика, релігійний чинник.

Аннотация

Осиповский С.Н. Формирование модели государственно-церковных отношений в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. - политические институты и процессы. Симферополь, 2006.

Диссертация посвящена изучению проблемы формирования модели государственно-церковных отношений Украины. Рассматриваются проблемы изучения отношений между такими социальными институтами, как государство и церковь. Диссертант предлагает изучать проблему развития государственно-церковных отношений через выделение теоретической и практической моделей, уделяя особое внимание соответствию заявленных в Конституции, законодательстве о религиозных организациях и других подзаконных актах положений реальным действиям центральной и региональных политических элит. При этом должно учитываться, что религиозные организации, имеющие свои центры за пределами нашей страны, могут использоваться в интересах иных государств.

Современная украинская система государственно-церковных отношений находится в стадии формирования. Действия государственной власти на протяжении 90-х гг. ХХ - начала XXI столетия свидетельствуют об обращении к различным теоретическим моделям отношений государства и церкви. Это обусловлено требованием создать такую концепцию государственно-церковных отношений, которая позволила бы соединить свободу совести с возможностью для религиозных организаций активно включиться в процесс создания демократической системы и участвовать в политической жизни.

По мнению диссертанта, в Украине возможно создание таких отношений между государством и религиозными организациями, если будут соблюдаться следующие условия. Религиозная сфера не должна быть объектом прямого политического вмешательства. Государство должно иметь возможности влияния на межконфессиональные противоречия, оказывающие негативное воздействие на общество. Ни одна религиозная организация не должна претендовать на роль государственной. Государство должно строго контролировать соответствие устава религиозной организации и практического характера ее деятельности, не оставляя в стороне незарегистрированные религиозные объединения. Таким образом, целесообразно перенести существующий в действующей практике акцент определенного контроля со стороны государственных органов с регистрации уставных документов на практическую деятельность религиозных организаций. В случае необходимости необходимо пресекать деятельность тех из них, которые выходят за собственно религиозные рамки. Традиционные, имеющие длительную историческую традицию и значительное число приверженцев и признанные мировыми религиозными центрами украинские религиозные организации могут пользоваться поддержкой государства, учитывая ту позитивную роль, какую они играют в постепенной консолидации общества.

Состояние государственно-церковных отношений в Украине - это чрезвычайно важная для жизни общества область и именно поэтому, основываясь на научно разработанных рекомендациях, необходимо развивать и совершенствовать позитивные связи и отношения между украинским государством и существующими на его территории религиозными организациями.

Ключевые слова: церковь, конфессия, модель государственно-церковных отношений, неорелигия, свобода совести, плюрализм, конфессиональная политика, религиозный фактор.

Annotation

Osipovsky S. Forming of model of state-church relations in Ukraine. - The manuscript.

Thesis for candidate of science degree of Political Science by speciality 23.00.02 -Political Institutes and Processes. - National Tavrida V.I.Vernadsky University, Simferopol, 2006.

Dissertation is devoted to the study of problem of forming of model of state-church relations of Ukraine. On the basis of systems and comparative approaches a candidate for a degree studied the features of forming of the system of state-church relations in Ukraine in the period of transition from totalitarian one to the democratic regime. The theoretical and practical aspects of co-operation of the state and religious organizations were analysed in dissertation, comparative researches of these relations were conducted in the different countries of world the and Ukraine.

An author rotined evolution of relations between the Ukrainian state and religious organizations, offered the ways of optimization of these relations taking into account historical and regional features and also requirements of world association.

Keywords: model of state-church relations, church, confession, neoreligion, right of conscience, pluralism, confessional policy, religious factor.

Размещено на Allbest.ru

...