Політична коректність: концептуальні основи та технологічні прийоми
Поняття "політичної коректності". Політкоректність як феномен, аналіз технологічних прийомів його застосування. Оцінка наскільки необхідним і корисним може бути для України досвід практичного застосування в американському суспільстві даного принципу.
| Рубрика | Политология |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.09.2013 |
| Размер файла | 50,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
ПОЛІТИЧНА КОРЕКТНІСТЬ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ
Спеціальність 23.00.02 -- політичні інститути та процеси
КОЛТУНОВ Олександр Юлійович
УДК 321.01+323.174(477)
Київ -- 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
політична коректність досвід американський
Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Оганісян Михайло Сергійович, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, професор кафедри державного управління і місцевого самоврядування.
Офіційні опоненти:
доктор політичних наук, професор Пойченко Анатолій Михайлович, Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, директор;
кандидат політичних наук Лісничук Олесь Володимирович, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, молодший науковий співробітник
Провідна установа:
Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, Інститут соціальних наук
Захист відбудеться “11” жовтня 2005 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 01011, Київ-11, вул. Кутузова, 8, к. 202.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, к. 202.
Автореферат розіслано “8” вересня 2005 р.
Учений секретар спеціалізованої вченої ради,
доктор політичних наук Ю.А. Левенець
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Підтримка громадянського миру та злагоди в умовах демократичного політичного режиму вимагає використання специфічних соціально-політичних технологій, що раніше не були властиві транзитивним суспільствам. Однією з таких технологій у західному світі сьогодні є політична коректність. Подібні політичні технології і досвід їхнього застосування в державах зі стійкими демократичними політичними інститутами становлять практичний інтерес для вітчизняної політичної еліти нашої країни, особливо враховуючи той факт, що українське суспільство є поліетнічним та багатоконфесійним.
З моменту проникнення в наше суспільство демократичних цінностей та процедур і одночасного відходу з історичної арени інститутів старої влади, які жорстко стримували певні суспільні емоції, раніше засвоєна агресивна культура спілкування набула рис зневаги елементарними загальнокультурними вимогами до діалогу. Колишні зовнішні бар'єри, обмеження були зняті, а внутрішні не були актуалізовані. Образливі епітети, ненормативна лексика -- полилися суцільним потоком. Серед численних дефіцитів, на жаль, виявився і дефіцит культури спілкування як на особистісному рівні, так і політичному. Тому існує нагальна потреба в оволодінні такими технологіями політичної комунікації, які сприяють збереженню суспільної злагоди.
Вивчення феномена політичної коректності дає можливість правильно орієнтуватися в особливостях моделей політичної поведінки сучасного західного суспільства. Це завдання набуває особливої актуальності в період глобалізації, коли створюються умови для більш вільного пересування представників різних рас, етносів, релігій і культур разом із властивими їм ідеями, концепціями й ідеологіями. Цей виклик потребує розробки або запозичення механізмів попередження та вирішення можливих суперечностей, конфліктів, непорозумінь, в основі яких є культурна неоднорідність сторін.
У сучасному українському політичному дискурсі активно використовується термін “політична коректність”. Його вживають стосовно політичних процесів у нашій країні журналісти в засобах масової інформації, суспільно-політичні діячі, експерти-політологи. При цьому саме поняття “політична коректність”, на наш погляд, належить до мало розроблених категорій української політичної науки. Тільки в останні роки цей термін почав з'являтися в українських спеціалізованих політологічних довідникових виданнях. При цьому слід констатувати, що явище політичної коректності, його сутність, технологічні аспекти ніколи не були предметом спеціального дослідження української політичної науки.
Крім того, слід відзначити, що європейський вибір як один із пріоритетів державної політики України вимагає пильної уваги до сучасних інтеграційних процесів у самому Європейському Союзі. Сьогодні в ході обговорення Конституції об'єднаної Європи гостро постає питання про принципи співіснування в цьому наддержавному утворенні національних і національно-культурних груп. Серед принципів такої єдності називають толерантність, культурне різноманіття, а також політичну коректність. Цей факт підкреслює необхідність визначення поняття політичної коректності, сутності цього політичного феномена.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках планової комплексної наукової теми “Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні” (номер державної реєстрації 0102U002865) відділу теоретичних та прикладних проблем політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб визначити сутність політичної коректності як політичного феномена та проаналізувати технологічні прийоми його застосування.
Для досягнення цієї мети потрібно розв'язати такі завдання:
-- вивчити стан наукової розробки теми політичної коректності;
-- проаналізувати існуючі визначення терміна “політична коректність” і визначити смислові варіанти його вживання;
-- виявити концептуальні основи політичної коректності;
-- дослідити механізми реалізації принципів політичної коректності, визначити відповідні технологічні прийоми і сфери їхнього застосування в американському суспільстві;
-- оцінити наскільки необхідним і корисним може бути для України досвід практичного застосування в США принципу політичної коректності.
Об'єкт дослідження -- політична коректність в практиці діяльності суспільно-політичних інститутів.
Предмет дослідження -- феномен політичної коректності як принцип політичної культури, його концептуальні засади та технологічні аспекти функціонування.
Методи дослідження. Вибір методів дослідження диктується особливістю об'єктів дослідження. З огляду на складність досліджуваного феномена, у роботі використаний комплекс методів наукового дослідження. Це контент-аналіз, за допомогою якого досліджувалися публікації в засобах масової інформації і спеціалізованих виданнях. Метод реконструкції дозволив сформулювати концептуальні основи політичної коректності на базі специфічних джерел. У роботі використаний історичний метод, що дозволив виявити початкові умови розвитку феномена політичної коректності, його основні тенденції і лінії розвитку. Метод порівняльно-історичного аналізу дозволив розглянути й описати технології політичної коректності в конкретних умовах політичних трансформацій. Джерельною базою дослідження є північноамериканські друковані та електронні матеріали, зокрема, публікації засобів масової інформації, художні твори, праці науковців та освітян, державні програми тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у такому:
-- вперше у вітчизняній політології явище політичної коректності системно розглянуто як цілісний політичний феномен: його сутність, концептуальні основи, технологічні аспекти, форми прояву в конкретних політичних процесах;
-- вперше зроблена спроба дати повну історіографію теми, стан наукової розробки проблематики політичної коректності, проаналізувати соціокультурні дослідження феномена, а також політичну публіцистику, присвячену цьому питанню. У науковий обіг вітчизняної політології введені джерела, що раніше не було перекладено українською чи російською мовами і які дозволяють розглянути політичну коректність як політичний феномен;
-- вперше здійснено реконструкцію й опис концептуальних основ політичної коректності, що містять у собі специфічну двополюсну картину соціального світу, ідеальну модель соціального устрою, принципи взаємовідношень людини і природи, ставлення до особистості і соціальних груп, принципи сприйняття соціального світу;
-- досліджена й описана технологія політичної коректності, її місія, мета, способи і методи реалізації, умови і сфери застосування;
-- запропоновано авторський варіант політологічного визначення терміна “політична коректність”, що на основі проведеного аналізу уточнює і розвиває існуючі визначення, дає можливість розкрити сутність розглянутого політичного феномена;
-- надано рекомендації щодо практичного застосування принципу політичної коректності в Україні.
Теоретичне та практичне значення роботи визначається вищевказаною науковою цінністю і новизною. Зміст дисертаційного дослідження, його основні висновки і положення можуть бути використані для подальшого поглибленого вивчення феномена політичної коректності як елемента політичних процесів сучасних демократичних суспільств, практики застосування технології політичної коректності. Результати дослідження також можуть бути використані при розробці навчальних програм і підготовці фахівців у системі вищої освіти за спеціальностями: “Політологія”, “Державне управління”, “Соціальна робота”, “Педагогіка”, “Журналістика” тощо, в системі середньої освіти при формуванні навчальних планів. Матеріали дисертації можуть слугувати джерелом для розробки професійних і корпоративних (журналістика, реклама, зв'язки з громадськістю і т. п.) кодексів вербальної і невербальної поведінки в Україні.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, були оприлюднені на третьому Міжнародному семінарі “Ідентичність і толерантність у багатоетнічному громадянському суспільстві” (Алушта, 2004), на Міжнародній науковій конференції “Державна стратегія управління місцевим і регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (Одеса, 2004), а також на Круглому столі з питань політкультурності Міжнародного конкурсу програм регіональних телерадіоорганізацій “Україна єдина” (Одеса, 2003).
Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, а нові наукові результати, які винесені на публічний захист, отримані одноосібно автором. Внесок здобувача в колективні наукові праці конкретизовано у списку публікацій.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 4 наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях та збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дослідження, їх різноманітність зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дане дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 171 сторінку без додатків. Список використаної літератури включає 208 найменувань. Обсяг додатків -- 25 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження та оцінюється стан її наукової розробки, визначені мета та завдання роботи, об'єкт, предмет та методи дослідження, практичне значення отриманих результатів, апробація теоретичних положень і структура роботи. Сформульовані положення, які визначають наукову новизну і виносяться на захист.
Перший розділ дисертації -- “Аналіз досліджень з проблематики політичної коректності та дефініцій терміна” -- присвячено історіографії проблематики політичної коректності та дослідженню наукових визначень політичної коректності. Він складається з трьох підрозділів.
У першому підрозділі 1.1. “Аналіз дефініцій терміна “політична коректність”” проведено порівняльний аналіз існуючих визначень, що дало можливість уточнити загальні та специфічні підходи щодо визначення терміна “політична коректність”. Виходимо з того, що дослідження різних варіантів тлумачень цього терміна, умов його вживання дає можливість, у певній мірі, зрозуміти сутність та характеристики явища, що вивчається. Насамперед, було звернено увагу на англомовні видання, що використовуються в якості довідникових і регламентуючих. Джерелами для дослідження дефініцій стали тлумачні словники англійської мови.
Виявлено і проаналізовано 15 різних визначень політичної коректності. Аналіз показав, що термін “політична коректність” (“political correctness”) є семантично неоднозначним і вживається у сучасному північноамериканському суспільстві, як мінімум, у чотирьох значеннях: а) політична коректність як технологія (форма соціальної поведінки) розв'язання конфліктів шляхом перегляду змісту освітніх програм та відмова від використання в суспільній лексиці образливих виразів стосовно тих соціальних груп, що зазнають дискримінації (або зазнавали її в минулому) і виступають проти цього; б) як ідеологічна програма (сукупність деяких концепцій, принципів, ідей, гіпотез), що лежить в основі цієї технології. Серед тих, хто розглядає ідеологічні основи політичної коректності, деякі видання пов'язують політичну коректність з лібералізмом, а інші -- з системою прогресивно-ортодоксальних поглядів; в) як політичний рух, що здійснив (або здійснює) реалізацію цієї ідеологічної програми в сфері, насамперед, освіти, суспільно-політичної лексики наприкінці ХХ століття в США. Перш за все, цей рух пов'язується з лівими політичними колами країни; г) як іронічне позначення курйозних результатів застосування технології заміни образливих термінів нейтральними словами і виразами.
У наступному підрозділі 1.2. “Феномен політичної коректності в інтерпретації західних авторів” розглянуто публікації, перш за все, північноамериканських та західноєвропейських учених-політологів, соціологів та публіцистів.
Аналіз каталогів наукових видань показує, що перші спеціальні публікації, які були присвячені феномену політичної коректності, з'явилися в США десь наприкінці 80-х -- початку 90-х років ХХ століття. Впродовж наступних років термін “політична коректність” набув розповсюдження в США. За даними статистичної бази американської системи NEXIS, яка аналізує електронні ресурси місцевих та загальнонаціональних газет, журналів, телевізійних та радіокомпаній США, кількість публікацій, де згадувався термін “політична коректність”, зросла з 15 згадувань в 1989 році до 4643 в 1993 році, тобто майже в 310 разів.
За свідченням авторитетної дослідниці Д. Маскорейл (2002), автора енциклопедичної статті “Політична коректність” в “Енциклопедії попкультури Св. Джеймса”, історичне походження терміна не є доведеним. Це словосполучення використовувалося ще в 60-ті роки, щоб позначати людей, які змінили свою поведінку і переконання, щоб відповідати вимогам поширеного політичного руху. Однак термін “політична коректність” набув сучасного значення лише з 80-х років ХХ століття. Саме тоді консерватори з американських університетів почали використовувати його для позначення соціальних рухів, що виступали за підвищення ролі дослідження культурного плюралізму, сексуальних меншин і жіночих питань, а також за встановлення кодексів поведінки, що виключали б прояви расизму, сексизму, гомофобії або інших неприйнятних форм поведінки.
У суспільно-політичній думці та науковій літературі США існують полярні оцінки феномена політичної коректності. Її противники розглядають це явище як замах на традиційні ліберальні цінності, перш за все, на свободу слова (Р. Бернстайн, Дінеш Д'Сауза). При цьому критика має різні форми -- від іронічного висміювання (Д. Ф. Гарднер, Р. Уолкер, Е. Мозер) до драматичного неприйняття самої ідеї. Супротивники використання і поширення принципів політичної коректності, щоб продемонструвати негативні наслідки, зверталися до аналізу окремих аспектів суспільної діяльності: мистецтво (Р. Кембел), журналістика (В. Макговен), охорона здоров'я (С. Сейтл), освіта (Б. Таммі). У “Хрестоматії з політичної некоректності” (Дж. Зілбергельд (G. Zilbergeld, 2003)) феномен політкоректності трактується навіть як найбільша інтелектуальна загроза, що на початку XXI століття підриває світоглядні основи американського суспільства та всієї західної цивілізації.
У той же час існують спроби всебічного об'єктивного дослідження політичної коректності як феномена суспільної думки, його філософських та історичних основ (наприклад, Д. Мьорфі, Д. М. Чой). Такий аналіз дав можливість виявити позитивну складову реалізації принципу політичної коректності. Прихильники цієї ідеї вбачають у ній, перш за все, інструмент попередження і пом'якшення гострих соціальних конфліктів, що попри окремі негативні наслідки, є важливою цінністю політичного життя суспільства (наприклад, Дж. Вілсон, Р. Фейлдстейн). У дисертації розглядаються роботи, в яких викладена методологія реалізації принципу політичної коректності в різних сферах суспільного життя -- від політики до музейної справи (Т. Люк, М. Шарон, С. Дубін, Р. Сенделл).
Слідом за публікаціями в Сполучених Штатах тема політичної коректності привернула увагу інтелектуалів в інших західних країнах. Протягом 90-х років роботи з аналізом дискусій у США були видані в Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Великобританії. Спроби дати оцінку феномена політичної коректності були зроблені в неангломовних країнах Європи, наприклад, у Франції, Іспанії, Швеції, Німеччині.
У наступному підрозділі 1.3. “Українська та російська суспільно-політична думка про феномен політичної коректності” аналізуються дослідження, судження, зауваження, що були зроблені попередниками -- фахівцями у сфері політології, культурології, лінгвістики, а також публіцистами.
Проведене дослідження показує, що феномен політичної коректності привернув увагу аналітиків, інтелектуалів на пострадянському просторі з другої половини 90-х років, став темою, перш за все, публіцистичних робіт письменників (В. Єрофєєв, Т. Толстая), журналістів (М. Корті, І. Ореніна), політологів (В. Зорін, Е. Паїн, Р. Кочесоков, Б. Макаренко, Ю. Мацієвський, В. Ніконов, М. Свірін). Якщо цей феномен і ставав об'єктом наукового дослідження, то, насамперед, мовознавців, фахівців із сучасної англійської мови, її північноамериканського варіанта (О. Ф. Іванова, Т. В. Кисельова, Н. Г. Комлев, В. В. Панін, О. Б. Пономарьова, С. Г. Тер-Мінасова), країнознавчих культурологічних робіт (А. В. Остроух) або правознавців (І. Євлєнтьєв, Б. Пантелєєв). Деякі спеціалізовані довідникові видання дають визначення терміна “політична коректність”.
В українській і російській науковій літературі та публіцистиці існує досить широкий діапазон розуміння феномена політичної коректності та ставлення до нього. Від тверджень про те, що взагалі відсутнє чітке визначення цього явища (І. Ореніна), до ототожнення політичної коректності з політичною цензурою (Ю. Мацієвський). Мовознавці розглядають прояви політичної коректності як вживання евфемізмів (вузький підхід) і як модифікацію семіотичної картини світу (широкий підхід). Ті автори, які торкаються питання про походження досліджуваного терміна, пов'язують його авторство з ім'ям представника феміністського руху США Карен де Крау (І. Ореніна, Т. Кисельова).
Розуміння природи і сутності феномена політичної коректності впливає на його оцінку. З трактуванням явища політичної коректності як форми політичної цензури неминуче пов'язана негативна його оцінка (І. Ореніна, Ю. Мацієвський). Ті ж автори, що розглядають політкоректність як інструмент збереження громадянського миру, поширюють рекомендації для її культивації на вітчизняному ґрунті. При цьому можна говорити про існування двох підходів до можливостей використання цього інструменту: правовий (Б. Пантелєєв, І. Євлєнтьєв,) і культурно-виховний (В. Зорін, Е. Паїн, Р. Кочесоков).
Аналіз історіографії з проблематики політичної коректності дав підстави дисертанту зробити висновок про те, що питання технології політичної коректності, її концептуальні засади не стали предметом пильної уваги політичної науки в Україні, а в публіцистиці переважає оцінка іронічного нерозуміння проявів цього явища.
Другий розділ дисертації називається “Концептуальні основи політичної коректності”. Звернути увагу саме на концептуальні основи змушують, з одного боку, необхідність зрозуміти природу цього явища, що пропонується для розповсюдження на вітчизняному ґрунті, а з другого -- обсяг та тональність радикально-негативної критики соціокультурних наслідків впровадження політичної коректності в Сполучених Штатах.
Розділ складається з трьох підрозділів. Перший 2.1. “Політична коректність як політична доктрина: методологічні підходи та джерела дослідження”. Попередній аналіз дав підстави висунути гіпотезу, що політична коректність у тому стані, в якому вона склалася та функціонує в США, може розглядатися як політична доктрина -- керуючий політичний принцип, вчення, яке якщо і не сформульоване як цілісна ідеологічна програма, але може бути реконструйоване через аналіз різних письмових джерел та практики застосування.
Під концептуальними основами доктрини політичної коректності розуміється уявлення про особистість, суспільство та суспільні цінності, які визначають поведінку індивіда, принципи сприйняття суспільного світу та засоби формування його картини з точки зору політичної коректності.
Джерелами для проведення наукового аналізу було вибрано декілька англомовних документів. Перш за все, це сатиричний документ “Маніфест політичної коректності” зі словником політично коректної лексики. По-друге, це “Кодекс мовної поведінки Університету Св. Едварда” (Остін, Техас). По-третє, “Посібник з граматики та стилю Рочестерського технологічного інституту”. Ці документи демонструють, яким чином принципи політичної коректності мають бути реалізовані на практиці.
У підрозділі 2.2. “Особистість, суспільство та суспільні цінності з точки зору політичної коректності” аналізуються світоглядні аспекти доктрини політичної коректності.
Під час дослідження було встановлено, що політично коректна картина суспільства заснована на принципах двополюсного соціального світу, де гнобителі і пригноблені протистоять один одному. В якості перших виступає прошарок білих чоловіків англосаксонського походження протестантського віросповідання. Серед гноблених (тих, хто піддається дискримінації) -- расові й етнічні меншини, жінки, сексуальні меншини, інваліди тощо. Важливо відзначити, що “гноблення” і “дискримінація” тут розглядаються як несправедливі і незаслужені дії, які необхідно рішуче припинити. У роботі здійснена спроба дослідити вплив “критичної теорії суспільства” неомарксистської Франкфуртської школи (Герберт Маркузе) на формування цієї картини соціально-політичного конфлікту.
Цей конфлікт аналізується в роботі крізь призму боротьби за громадянські права в США, якою характеризується політичне життя цієї країни в 60-80-ті роки позаминулого століття.
Як показав проведений аналіз, суспільний ідеал у доктрині політичної коректності представлено у вигляді гармонійного безконфліктного суспільства. Культурний плюралізм, толерантність розглядається як принцип взаємин між різними етнічними, расовими, соціально-культурними групами. Цей ідеал описує не тільки характер стосунків між людьми, але так само торкається відносин між людиною і природою. Доктрина політичної коректності увібрала в себе екологічні мотиви останніх десятиліть, а її суспільний ідеал потребує гармонійного співіснування людини з тваринним і рослинним світом.
Наріжним каменем доктрини політичної коректності є ідея “Усі люди -- рівні”. Шукаючи відповідь на запитання, якого роду ця рівність і яке її підґрунтя, ми звернули увагу на тезу про поширеність егалітариських настроїв в північноамериканському суспільстві (А. де Токвіль). Існує потенційний конфлікт між свободою і рівністю: людям притаманна інстинктивна схильність до свободи, однак отримання свободи аж ніяк не є головною і постійною метою їхнього життя на відміну від рівності.
Крім того, автор звернувся до аналізу культурних традицій північноамериканського суспільства. Це дало підстави стверджувати, що пріоритет поваги до індивідуалізму та приватності, який є невід'ємним елементом цієї культурної традиції, міг стати живильним середовищем генези й еволюції ідеї політичної коректності.
Як показав аналіз досліджуваних джерел, політична коректність трактується її прихильниками як єдина соціально і морально прийнятна перспектива. Політкоректність -- це не тільки позиція, це -- спосіб життя, який випливає з певного уявлення про особистість, її зв'язки з суспільством і суспільні цінності та базується на ідеї подолання соціального зла. Акцент робиться на безальтернативності політкоректності як шляху досягнення злагоди в суспільстві. На тих, хто не згоден з принципом політичної коректності, навішується безліч неприємних ярликів (людина фанатична, упереджена, сексистська та/чи консервативна тощо). Це ще раз підтверджує доктринальний характер реалізації принципу політичної коректності в США.
У підрозділі 2.3. “Сприйняття суспільного світу та засоби формування його картини в доктрині політичної коректності” розглядаються гносеологічні аспекти доктрини політичної коректності. Як показав аналіз джерел дослідження, одним з ключових принципів доктрини політичної коректності щодо шляхів формування уявлень про суспільство та політичні процеси в ньому полягає в такому: те, що ми думаємо про людей, суспільство -- залежить безпосередньо від тих слів, якими ми користуємося для того, щоб назвати їх.
Тут ми маємо справу з неогумбольдіанською традицією ставлення до мови, її ролі в суспільному житті. Для того щоб визначити ключові ідеї цього підходу, автор звернувся до аналізу робіт соціолінгвістів Дж. Остіна, А. Кожибського, Н. Хомського, а також соціолога П. Бурдьє. У результаті було сформульовано такий набір тез: 1) мова відображає певне уявлення про світ, в ній закодована певна картина світу; 2) мова є не тільки засобом дискурсу відносно реальності, але й інструментом формування певних уявлень про навколишній світ, а отже і дій щодо навколишнього світу з боку носіїв цих мовних конструкцій; 3) модифікація мови індивіда, за допомогою якої відображається реальність, може впливати на зміну характеру його діяльності в умовах цієї реальності; 4) в політичній площині можливість відбирати слова, терміни для визначення і позначення у мові суспільних явищ -- це важливе джерело влади, перш за все, над думками, а потім і над діями людей.
Очевидно, що використання засобів масової інформації в інтересах профілактики конфліктів та їх конструктивного вирішення є одним з перспективних напрямків регулювання соціальних конфліктів, а також підвищення загальної культури українського суспільства, оскільки ЗМІ впливають на розуміння людьми сутності тих чи інших конфліктів, а також на формування стереотипів сприйняття та поведінки в проблемних ситуаціях взаємодії.
Третій розділ -- “Технологічні аспекти політичної коректності” -- присвячено аналізу механізмів формування стилю соціальної поведінки, специфічної політичної технології політичної коректності.
У підрозділі 3.1. “Політична коректність як політична технологія: питання методології дослідження та практичного застосування” визначається поняття “політична технологія”, її ключові характеристики, структура, способи опису. Розглянуто підходи українських та російських дослідників до визначення природи та структури політичних технологій.
У підрозділі 3.2. “Технологія модифікації суспільно-політичної лексики” розглядаються прийоми та методи зміни в мові спілкування заради запобігання політичним суперечностям в суспільстві та їх пом'якшення.
Зміни в суспільно-політичній лексиці у США простежені за такими джерелами, як тлумачні словники і стилістичні посібники, що розроблені у США для підготовки академічних (наукових) текстів і матеріалів для ЗМІ. Дослідження цих джерел показує, що рекомендації, які містяться в цих виданнях, торкаються, насамперед, гендерного аспекту. Так, для запобігання дискримінації жінок радикальним змінам піддалися звертання до осіб жіночої статі, порядок використання займенників, слова, до складу яких входить слово “чоловік” (“man”). Наступною групою слів, яких торкнулися зміни, стали терміни, що позначають расову приналежність людини. Замість них використовуються евфемізми, які створені за географічною ознакою (наприклад, замість Oriental -- Asian-American, замість Indian -- Native-American). Евфемізація використовується також у лексико-семантичних групах, що описують віковий статус людини тощо.
Через тлумачні словники, рекомендації зі стилю для засобів масової інформації і студентів у суспільній лексиці одержують прописку нові слова і вирази. Ця евфемізація покликана виправити деяку ущербність, дискримінаційність окремих соціальних груп (жінки, літні люди, інваліди, расові та етнічні меншини тощо). Нові терміни вербально підвищують їхній статус у нових умовах.
Як показує проведений аналіз, кодекси мовної поведінки, посібники зі стилю і слововживання для засобів масової інформації, тлумачні словники реалізують принципи політичної коректності шляхом модифікації суспільно-політичної лексики через використання прийомів “табуювання” і “евфемізації” образливих для певних соціальних груп слів та виразів.
У зв'язку з попереднім аналізом звертаємо увагу на деякі загрозливі тенденції в лексиці вітчизняних засобів масової інформації, коли мовні прийоми журналістів підвищують рівень конфронтаційності у суспільстві.
У підрозділі 3.3. “Технологія політичної коректності в процесі політичної соціалізації у системі освіти” розглядаються зміни в навчальних програмах, структуризація науково-дослідницьких інституцій, а також прийоми та методи змін побутової та наукової лексики університетських товариств у США.
Освіта, разом з сім'єю, засобами масової інформації є одним з ключових факторів політичної соціалізації. Освіта сприяє виникненню та розвитку уявлень людини про політичну картину соціального світу, структуру суспільства, політичні та соціальні конфлікти. Виходимо з того, що система освіти в демократичному багатонаціональному суспільстві повинна будуватися, насамперед, таким чином, щоб у процесі навчання представники різних національностей мали можливість вивчати культуру один одного, вчилися дбайливо, з повагою ставитися до народних традицій і релігійних обрядів інших народів. Сучасний університет спрямований не тільки на поширення, але і на активне створення нових культурних і суспільних цінностей.
У роботі розглядається феномен так званих “культурних війн”, які стали помітним явищем у житті інтелектуального співтовариства у США в другій половині 80-х років. Одним із предметів суперечки було питання про те, які твори повинні входити в список для обов'язкового читання у вищій школі. Набір класичних текстів художньої літератури дістав у теорії літератури в Північній Америці назву “канон”, який показує те, що академічні установи вважають найкращим і найважливішим - тексти, об'єкти літератури, історії, мистецтва чи музики.
Процес зміни змісту навчальних курсів та дебати навколо цього розглядаються на прикладі Стенфордського університету. Аналіз програм з літератури кінця 80-х років показує, що список обов'язкової літератури тут встановлює специфічну історичну парадигму. Третина курсу була відведена на вивчення спадщини Стародавнього Світу, інша третина -- на Середньовіччя і Відродження, і остання частина присвячена Новому часу. Ця послідовність являє собою канонізацію такої традиції: від Стародавньої Греції через італійське Відродження і франко-німецьку Просвіту до наших днів. Курс присвячено винятково європейській культурі. Та навіть європейська спадщина представлена тут вибірково. У переліку творів для обов'язкового читання були відсутні східноєвропейські автори, а також скандинавські письменники. До списку обов'язкових для вивчення джерел не були включені здобутки письменниць жінок, чорношкірих авторів, інвалідів та представників інших меншин.
У ході дискусії навколо академічних програм оформилися два табори. З одного боку - прихильники зміни канону (прогресисти). З другого -- супротивники, захисники традиційних академічних цінностей (консерватори). Загальним знаменником практично для обох таборів була уява про владну, примусову природу культури і знання. Власне, ця ідея в європейській філософській традиції походить від Ніцше і знаходить продовження і усталеність у Мішеля Фуко.
Критики офіційного канону виходили з того, що він повинен відбивати розмаїття співтовариств усередині суспільства. Представники меншин мають право на свої власні канони чи на представництво усередині загального канону. Представники консервативного табору, навпаки, розглядали канон як скарб вічних безумовних цінностей, на основі яких формується культурна і національна єдність. Після тривалої дискусії в Стенфордському університеті вирішили відмовитися від єдиного списку літературних творів і замінити його більш гнучкою системою мультикультурних курсів. Згодом аналогічні рішення були прийняті в багатьох університетах США.
Аналіз розвитку та спрямованості дослідних центрів та наукових видань університетів США здійснено за трьома великими університетами США: Берклі (Каліфорнія), Гарвард і Індіана. Представлена система наукових центрів та наукових видань, присвячених вивченню афро-американської культури, культури іспаномовних та португаломовних американців, проблем інвалідів, різного роду гендерних досліджень тощо. Автор дійшов висновку, що протягом останніх десятиліть в США склався багатогранний інститут мультикультурних досліджень у гуманітарних науках: а) навчальні курси, що представлені серед обов'язкових і факультативних дисциплін в університетах; б) школи і кафедри в університетах, а також спеціалізовані дослідницькі фонди, центри, інформаційні банки даних і бібліотеки; в) спеціалізовані наукові журнали та інші періодичні видання, присвячені мультикультурним дослідженням; г) професійні асоціації дослідників. Функціонування цього інституту створює в процесі освіти у студентів системне уявлення про особливості різних соціокультурних груп, етнічних меншин. У такій формі реалізується технологічний прийом “знайомство”.
Механізми модифікації суспільної лексики в процесі отримання освіти аналізуються на прикладі спеціальних кодексів мовної поведінки вищих навчальних закладів. Слід відзначити, що правовою основою для появи документів такого роду є доктрина ображаючих слів, що обмежує гарантії Першої поправки свободи слова в Конституції США, яка була сформульована в рішеннях Верховного Суду США ще на початку 40-х років ХХ століття. “Ображаючі слова” -- це слова, що цілеспрямовано викликають хворобливі почуття у певної групи людей чи в їхніх симпатиків (наприклад, зневажливі позначення етнічних, расових груп, жителів певного регіону тощо).
Кодекси мовної поведінки вищих навчальних закладів були розглянуті на прикладі регуляторних положень університету ім. Св. Едварда в м. Остін (штат Техас). Під заборону мовних кодексів потрапляє будь-яке усне мовлення, утиск, друковані твердження, що можуть викликати психічні чи емоційні страждання в будь-якого члена університетського співтовариства. Зокрема, забороняються: зневажливі висловлювання на адресу расових груп; образливі сексистські вирази; жарти, що принижують інших студентів за принципом раси, релігії, статі, сексуальної орієнтації, віку чи інвалідності; поширення оголошень, що викликають соціальну напругу в університетському містечку; зневажливі висловлення з приводу сексуальної орієнтації тощо.
Таким чином, кодекси поведінки університетських містечок (кампусів) реалізують принцип політичної коректності шляхом заборони ображаючих дій та виразів, тобто використовуються прийоми “табуювання” і “евфемізація”.
Ілюстрації, приклади, які наводить автор з навчальних програм шкільної освіти в Україні, демонструють зразки обов'язкових для вивчення творів, які можуть ображати національну гідність представників певних етнічних груп.
Підрозділ 3.4. “Технологія політичної коректності в системі державного управління” присвячено аналізу нормативно-правових актів органів федерального рівня США щодо додержання принципу рівності в реалізації громадянських прав у сфері освіти та працевлаштування.
Одним з результатів боротьби за громадянські права в США стала поява феномена за назвою програма позитивних дій. Цією назвою традиційно позначають сукупність ідей і конкретних дій, що спрямовані на ліквідацію наслідків і запобігання дискримінації за расовою, етнічною чи статевою ознакою у суспільному житті США (охорона здоров'я, освіта, соціальне забезпечення, працевлаштування). Наприклад, расові, гендерні квоти, зниження вимог для окремих соціальних груп при вступі до вищих навчальних закладів.
Вихідна ідея такої політики полягає в тому, що в результаті дискримінації минулих років у багатьох сферах громадського життя меншини представлені не відповідно до їхньої питомої ваги в суспільстві. Сама по собі відмова від дискримінації не може змінити сформовану ситуацію. Звідси робиться висновок про необхідність зовнішніх зусиль (цілеспрямованої державної політики) для повноцінного залучення меншини у суспільні процеси. Ця політика має створити в довгостроковій перспективі режим максимального сприяння і навіть переваг для представників меншин.
Правовою основою для ініціювання програми позитивних дій виступає власне зміст чотирнадцятої поправки до Конституції США: “Жоден штат не може видавати чи застосовувати закони, що обмежують привілеї і пільги громадян Сполучених Штатів”. Дисертант аналізує положення щодо практики працевлаштування у федеральних установах в указах президентів Дж. Кеннеді та Л. Джонсона, положення федеральних законів “Про цивільні права” і “Про реабілітацію”, директиви Комісії з рівних можливостей у працевлаштуванні. Крім того, розглядаються рішення Верховного Суду США, які торкалися питання легітимності дискримінації в системі освіти при прийомі абітурієнтів до університетів. Аналізується аргументація прихильників та противників програми позитивних дій в системі освіти.
Доходимо висновку, що програма позитивних дій може розглядатися як одна з форм реалізації ідеї політичної коректності при прийомі на роботу та до вищих навчальних закладів. З технологічної точки зору, вона зводиться до квотування місць для меншин і проведення консультацій з їх представниками при розробці поточних процедур.
ВИСНОВКИ
У “Висновках” узагальнено основні результати дослідження та сформульовано рекомендації, які зводяться до такого.
1. Аналіз показав, що термін “політична коректність” є семантично неоднозначним. Він вживається у чотирьох значеннях: політична коректність як технологія, як ідеологічна програма (сукупність деяких концепцій, принципів, ідей, гіпотез), як політичний рух, як іронічне позначення курйозних результатів застосування технології заміни образливих термінів нейтральними словами і виразами (евфемізмами).
2. Можна констатувати, що пострадянська література не містить науково-політологічного аналізу феномена політичної коректності, її концептуальних та технологічних аспектів.
3. Проведене дослідження показало, що доктрина політичної коректності в США не дістала завершеного концептуального оформлення. Автором даної роботи започаткована спроба на основі різноманітних джерел реконструювати ключові елементи цієї політичної доктрини. У результаті проведеного аналізу автор дійшов висновку, що до концептуальних основ політичної коректності варто зарахувати таке:
-- суспільний ідеал у доктрині політичної коректності подано у вигляді гармонійного безконфліктного суспільства. Вихідною посилкою тут виступає теза про визнання рівності людей незалежно від їхньої раси, етнічної та гендерної належності, сексуальних орієнтацій, розумового чи фізичного здоров'я;
-- доктрина політичної коректності містить екологічні мотиви останніх десятиліть, а її суспільний ідеал припускає гармонійне співіснування людини з тваринним і рослинним світом;
-- у розумінні моделі формування картини соціального світу в доктрині політичної коректності акцент робиться на провідній ролі суспільно-політичної лексики. Мова розглядається як спосіб комунікації й одночасно як засіб формування уявлень про соціальний світ. Ключовим тут є те, що суспільна лексика створює специфічну реальність -- уявлення про характер суспільних відносин. Засоби масової інформації через мову здійснюють своєрідний контроль над соціально-політичною реальністю, а тому несуть і певну відповідальність за стан її сприйняття населенням країни. Саме тут мас-медіа можуть відігравати вирішальну роль -- формувати образ “інших” не як опозицію “не ми”, а “інших”, що є частиною “нас”. Вони можуть допомогти позбутися психологічного навантаження, упереджень, стереотипів, у тому числі суджень, що спираються на соціальний, історичний, завжди відносний досвід.
4. Аналіз технологічних аспектів політичної коректності показав таке. Місією політичної коректності є збереження цілісності, єдності політичної державоутворюючої спільноти. Метою -- створення умов для запобігання і ліквідації дискримінації стосовно великих суспільних груп. У США такими групами стали, перш за все, афро-американці, мешканці США латиноамериканського походження, жінки, сексуальні меншини, інваліди. Технологічні прийоми були використані в трьох основних сферах громадського життя: суспільно-політична лексика, освіта, працевлаштування. В суспільно-політичній лексиці використовуються прийоми “табуювання” і “евфемізація” образливих виразів. В освіті -- прийоми “знайомство”, “табуювання”, а також прийом “створення режиму сприятливих умов”. При найнятті на роботу також використовувався прийом “створення режиму сприятливих умов” (квотування).
5. Політична коректність -- це етикет толерантності і один із засобів компенсації майнової та інших видів нерівності людей.
6. Можна зробити таке узагальнення: політична коректність є політичним принципом утримання від вербальної і невербальної агресії стосовно соціокультурних та етнічних груп суспільства, які відчувають дискримінацію, і заснована на цьому принципі технологія обмеження, попередження і пом'якшення соціально-політичних конфліктів. Реалізація цього принципу на практиці покликана сформувати специфічний стиль соціальної поведінки, що сприяє в конкретних історичних умовах збереженню цілісності державоутворюючої спільноти.
На підставі проведеного аналізу автор вважає за доцільне сформулювати деякі рекомендації щодо запровадження світового досвіду:
· Було б доцільним ввести в практику українського життя принцип політичної коректності, у відповідності з яким визнається необхідність відмови від використання образливих виразів і дій стосовно різних етнічних, расових, соціально-культурних груп, особливо тих з них, які зазнали дискримінації в недавньому історичному минулому. Завдання полягає в тім, щоб привчити людей до політкоректності в стратегічному сенсі, для збереження миру у великій системі й у довгостроковій перспективі.
· Було б корисним, на наш погляд, ініціювати розроблення кодексів мовної поведінки для політиків, викладачів та студентів вищих навчальних закладів, стилістичних посібників, довідників зі стилю й слововживання для засобів масової інформації, а також підготовки відповідних статей у тлумачних словниках. Разом з тим необхідно вести моніторинг змін у суспільно-політичній і побутовій лексиці та їх впливу на суспільну й групову свідомість з метою вироблення відповідних рекомендацій. При цьому такі кодекси повинні мати етичний, а не нормативно-правовий характер.
· В окремих регіонах компактного проживання представників неукраїнського етносу шкільні підручники з окремих дисциплін викликають певне неприйняття. Варто переглянути діючі шкільні підручники з точки зору новітньої політичної культури. Зміст та мова навчальних посібників мають бути такими, що не пригнічують етнічної самосвідомості учнів, виховують повагу до культури і традицій інших народів, сприяють розвитку взаєморозуміння і дружби між дітьми різного етнічного походження. Ввести освітні програми, які дають систематичне уявлення про особливості культурних груп і меншин у сучасній Україні (етнонаціональні групи, інваліди, віл-інфіковані, представники різних конфесіональних груп тощо). Розробити концепцію соціальної реклами, спрямованої на ліквідацію й запобігання дискримінації стосовно певних соціальних груп.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Колтунов О. Ю. Політична коректність як феномен політичної культури: історіографія питання // Наукові записки: Збірник. -- К.: ІПіЕПД, 2003. -- С. 159-170. -- Сер. “Політологія і етнологія”; Вип. 24.
2. Колтунов О. Ю. Політична коректність: аналіз дефініцій // Наукові записки: Збірник. -- К.: ІПіЕПД, 2004. -- С. 339-345. -- Сер. “Політологія і етнологія”; Вип. 26.
3. Колтунов О. Ю. Концептуальні основи технології політичної коректності // Актуальні проблеми політики: Збірник наук. праць. -- Одеса: Юридична література, 2004. -- С. 361-370.
4. Колтунов А. Ю., Оганисян М. С. Политическая корректность как технология формирования межэтнической толерантности (на опыте США) // Идентичность и толерантность в многоэтничном гражданском обществе: Материалы 3-го Междунар. семинара. -- Алушта, 2004. -- С. 106-110.
АНОТАЦІЯ
Колтунов О. Ю. Політична коректність: концептуальні основи і технологічні прийоми. -- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 -- політичні інститути та процеси. -- Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. -- Київ, 2005.
Дисертаційна робота присвячена комплексному аналізу феномена політичної коректності. Автор розглянув та проаналізував попередні наукові дослідження проблеми політичної коректності та існуючі визначення політичної коректності (політична доктрина, політична технологія, громадський рух, сатиричний ефект евфемізації мови).
У роботі зроблена спроба реконструкції й опису концептуальних основ політичної коректності, що містять у собі специфічну двополюсну картину соціального світу (гнобителі і гноблені), ідеальну модель соціального устрою, принципи взаємин людини і природи, відношення до особистості і соціальних груп, принципи сприйняття соціального світу.
Автор також дослідив технологію політичної коректності, її місію, прийоми та методи реалізації, умови та сфери застосування. В роботі аналізуються умови та можливості використання технології політичної коректності як інструменту збереження соціального миру і пом'якшення політичних конфліктів.
Автор пропонує власне визначення терміна “політична коректність”.
Ключові слова: політична коректність, політична технологія, політична доктрина, політичний конфлікт, політична лексика.
АННОТАЦИЯ
Колтунов А. Ю. Политическая корректность: концептуальные основы и технологические приемы. -- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 -- политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований НАН Украины. - Киев, 2005.
Диссертационное исследование посвящено комплексному анализу феномена политической корректности, его концептуальных основ и технологических аспектов. Предметом исследования в работе является феномен политической корректности как принцип политической культуры и механизм функционирования общественно-политических институтов по обеспечению общественного согласия в США. Источниковую базу исследования составляют североамериканские печатные и электронные документы, а именно материалы средств массовой информации, художественные произведения, документы научно-образовательных учреждений, государственные программы и т. п.
В диссертации сделана попытка разработать и описать историографию темы политической корректности, проанализировать лингвистические, социо-культурные исследования феномена, а также политическую публицистику, посвященную этому вопросу. Автор проанализировал существующие определения термина “политическая корректность” и определил смысловые варианты его употребления в североамериканском варианте английского языка: политическая корректность как идеология, политическая технология, политическое движение и родовое обозначение курьезных эффектов при эвфемизации оскорбительных выражений.
В работе проанализирован ряд источников (университетские кодексы поведения, учебные программы, сатирические манифесты), которые впервые введены автором в научный оборот украинской политологии и позволили рассмотреть явление политической корректности как политический феномен. На этой основе впервые сделана попытка реконструкции и описания доктрины политической корректности. Она включает в себя специфическую двухполюсную картину социального мира (угнетающие и угнетаемые), идеальную модель социального устройства, принципы взаимоотношения человека и природы, отношения к личности и социальным группам, принципы познания социального мира.
...Подобные документы
Історія вивчення питання політичної реклами. Особливості розвитку політичної реклами в Україні, характеристика основних засобів політичної маніпуляції в політичній рекламі. Аналіз використання прийомів політичної реклами під час президентських виборів.
курсовая работа [54,5 K], добавлен 31.01.2012Аналіз підходів до визначення поняття "політична культура" - системи цінностей соціуму та його громадян, системи політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності. Соціальні функції політичної культури.
реферат [21,0 K], добавлен 13.06.2010Теоретико-методологічні підвалини політичної науки. Політика і влада. Механізм формування і функціонування політичної влади. Інституціональні основи політики. Політична свідомість і політична ідеологія. Політичні процеси. Політична думка України.
учебное пособие [468,6 K], добавлен 02.01.2009Політична діяльність як наслідок реалізації певної мотивації суб'єктів політики, політичних інтересів. Політична свідомість та соціальні інтереси політика. Значення політичної діяльності в суспільстві. Способи реалізації соціально-політичної діяльності.
реферат [26,7 K], добавлен 10.03.2010Політична криза - специфічний період існування політичної системи. Вивчення спільних та відмінних рис політичної кризи від інших закономірностей кризових ситуацій. Конфліктологія як наука, що вивчає положення людини у суспільстві, аналіз конфліктів.
контрольная работа [686,0 K], добавлен 26.12.2013Поняття "політичний простір" і його застосування в сучасній політичній науці. Тенденції та зв’язки, які безпосередньо впливають на процес інтеграції політичної системи України у політичний простір ЄС. Міжпартійне співробітництво у процесі євроінтеграції.
статья [27,5 K], добавлен 11.09.2017Розвиток теорії політичної культури в індустріальному суспільстві, її типи. Дослідження політичної культури американськими вченими С. Вербою та Г. Алмондом в питаннях проектування його результатів на сучасний етап політичного розвитку суспільства.
курсовая работа [96,1 K], добавлен 19.05.2015Дослідження сутності та мотивів політичної діяльності, якими можуть бути різні усвідомлені потреби матеріального та духовного споживання. Характеристика типів і видів політичної взаємодії: співробітництво, конкуренція, політичний конфлікт, гегемонія.
реферат [23,0 K], добавлен 13.06.2010Теоретичні підходи вітчизняних та зарубіжних вчених до визначення поняття "нація". Сучасна практика формування світових політичних націй. Українська політична нація: процес її становлення та перспективи.
дипломная работа [124,7 K], добавлен 21.06.2006Влада як соціальний феномен, центральна категорія політичної науки. Поняття, еволюція, структура влади. Політична легітимність, панування, визначення її як право, здатність, можливість впливу. Центри і розподіл влади. Влада і власність. Психологія влади.
реферат [46,2 K], добавлен 23.04.2009Сутність, функції та типологія політичної культури як складової частини культури суспільства. Процес формування політичної культури. Особливості та специфіка політичної культури сучасної України, її регіональні відмінності після здобуття незалежності.
реферат [35,8 K], добавлен 07.04.2012Політична реклама як основний чинник виборчої кампанії, її ціль і комунікативні завдання, особливості розвитку та застосування в Україні. Вплив ЗМІ на поведінку електорату. Маніпулятивні аспекти політичної реклами під час парламентських виборів 2012 р.
курсовая работа [52,2 K], добавлен 23.01.2015Поняття, функції та структура політичної розвідки на різних рівнях політичної системи, її комунікативні засади. Забезпечення розвідувальною інформацією керівних ланок держави, роль контррозвідки в міжнародній політиці. Суть недержавної політрозвідки.
дипломная работа [94,9 K], добавлен 23.12.2011Політична соціалізація як істотний чинник функціонування політичної системи суспільства та її стабільності. Т. Парсонс та його внесок у розробку теорії соціалізації. Етапи та умови успішної соціалізації. Порядок формування власної політичної позиції.
контрольная работа [1,0 M], добавлен 28.04.2013Визначення терміну "політична влада" у світовій науковій літературі. Влада як суспільний феномен, її принципова особливість. Політична влада і її основні риси. Політична влада в Україні: підвалини, становлення, розвиток, перспективи та проблеми.
реферат [36,5 K], добавлен 17.11.2007Поняття громадянського суспільства, світовий досвід створення та діяльності громадських об'єднань. Правові основи створення, принципи діяльності, місце і роль суспільно-політичних організацій в державі. Поняття політичної опозиції та її права в Україні.
реферат [31,3 K], добавлен 25.04.2013Дослідження сутності і типів політичних еліт - організованих груп, що здійснюють владу в суспільстві (правляча еліта) або перебувають в опозиції до правлячої верстви. Феномен політичного лідерства і його типологія. Політична еліта і лідерство в Україні.
реферат [26,1 K], добавлен 01.12.2010Етапи становлення та розвитку політичної системи українського суспільства. Юридичне закріплення державності України, формування органів влади. Зародження і розвиток конституційного процесу. Необхідність здійснення кардинальної політичної реформи.
презентация [1,5 M], добавлен 08.11.2015Взаємодія політики й моралі на етапах розвитку суспільства. Чи може бути політика моральною або аморальною залежно від обставин. Утилітаристська концепція моралі у політичному житті України. Моральне виховання як складова морально-політичного чинника.
эссе [14,4 K], добавлен 27.11.2012Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки. Політична думка в Україні за литовсько-польської, польсько-литовської доби. Суспільно-політичні засади козацько-гетьманської держави.
реферат [32,4 K], добавлен 07.11.2008
