Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт

На ґрунті проблеми доступу до земельних ресурсів виникали епізоди прямого протистояння між кримськими татарами і владою та слов'янським населенням. Небезпека продовження й навіть загострення подібної конфліктності залишається цілком реальною. Для відвернення або пом'якшення такої перспективи потрібні ревізія правочинності рішень органів місцевого самоврядування та влади автономії у сфері земельних відносин, інвентаризація території населених пунктів і земельного фонду, формування реєстру власників землі, а також реєстру осіб з-серед тих, хто повернулися та збираються повертатися з місць репатріації і бажають та мають законне право на отримання земельних ділянок. Таке право може бути надане їм у відповідному законі про відновлення прав репатріантів (с. 297-302).

Етнічну складову містило також протистояння між АРК і центральною владою з приводу розподілу податків, які збираються на території автономії (с. 302).

У підрозділі 3.3 Політичний вимір розглядаються конфліктогенні аспекти проблеми політичної участі етнічних спільнот. Серед цих аспектів - питання представленості кримських татар та інших репатріантів в органах влади й державного управління на території АРК; небажання влади визнавати Курултай та Меджліс кримськотатарського народу, правові й політичні труднощі в питаннях такого визнання; етнополітичні та правові колізії з приводу Декларації Курултаю про національний суверенітет кримськотатарського народу тощо. Етнопротестний потенціал на півострові також живився й живиться сепаратистськими настроями серед місцевої комуністичної та іншої політичної еліти (с. 305-308).

Причини політичної етноконфліктності в Криму зазвичай пов'язані з егоцентричною поведінкою якогось із суб'єктів етнополітичних відносин і реакцією на неї іншої сторони. Усунення цих причин вимагає відходу від звичної моделі "демократії більшості" в бік компромісної моделі узгодження політичних інтересів усіх складових кримської поліетнічності - найменш і найбільш чисельних спільнот, автохтонів і прибулих (с. 310-324).

Тим часом вітчизняний досвід політичної участі нечисленних етнічних спільнот дає приклади як порозуміння між етнічною більшістю та меншістю (приміром, у Чернівецькій області), так і випадків загострення ситуації внаслідок неадекватних дій і вимог окремих етнополітичних суб'єктів всупереч чинному законодавству. До останніх належали, приміром, прийняття донськими козаками сходу України присяги на вірність Росії, претензії утвореного частиною німецької меншини Фольксрату на право представляти всіх німців України, заяви "політичного русинства" про надання Закарпаттю автономного статусу (с. 324-329).

Порівняння програмних положень найвідоміших політичних партій стосовно етнонаціональної сфери та аналіз етнічної складової їхньої участі у виборчих перегонах (с. 329-368) спонукає до висновку, що для успіху на парламентських виборах замало тільки етнічної риторики; необхідно, щоб остання сполучалася з риторикою власне політичною та соціально-економічною.

Здатна спричинити міжетнічні протистояння орієнтація частини конкуруючих в Україні політичних сил на різні мовно-культурні сегменти населення, загострення міжрегіональних протиріч та протиріч між центральною владою і регіонами України (с. 369).

У подальшому можна передбачати зростання вимог етногруп щодо їх участі у розподілі влади або, принаймні, в частині посилення їхнього впливу на прийняття рішень. За такої перспективи виникнення або уникнення конфліктності у сфері етнонаціональних відносин великою мірою залежить від впливу на ситуацію з боку органів державної влади (с. 371).

У підрозділі 3.4 Ціннісний та психологічний аспекти розглядаються ті питання етнічних протиріч і конфліктів, які найтяжче піддаються компромісному узгодженню й гармонізації. Соціологічні обстеження показують, що як такі етнокультурні цінності посідають поважне місце в свідомості громадян, але в порівнянні з іншими ціннісними орієнтирами вони не є пріоритетними і надто конфліктогенними (с. 372-375). Однак в разі цілеспрямованої ідеологізації феномена етнічної ідентичності останній починає відігравати активнішу роль як чинник динамізації міжетнічних стосунків та психологічної орієнтації етногруп або на конфлікт з певними суспільними суб'єктами, або на пошук порозуміння й компромісу. Відповідні ситуації присутні в тій частині етнополітичного простору України, де актуалізовані питання незбігу громадянської ідентичності з етнокультурною, регіональних відмінностей у ставленні етновідмінних сегментів населення до радянського минулого і комуністичного режиму, до Української повстанської армії (с. 375-378).

Розглядається зміст конфлікту з приводу мовно-культурної моделі суспільства (с. 380-393), зокрема, щодо тенденцій етномовної динаміки українського загалу (с. 385-390, таблиці 2, 4 на с. 643, 645), забезпечення мовних прав кримських татар (с. 394-395), навколо спроб утвердження різними етнічними спільнотами домінування своїх цінностей над цінностями інших груп - "боротьба пам'ятників" та "хрестоповал" у Криму (с. 397-401). Проаналізовано конфліктні аспекти етноконфесійних відносин (с. 402-407, таблиці 7, 9, 10 на с. 648-649, 651-652).

Особливу функцію в етноконфліктах виконують психологічні відмінності конфліктантів. Подоланню психологічних бар'єрів має сприяти зближення культур. У дисертації піддано критичному розгляду концепції, які гіперболізують цивілізаційні відмінності між різними етнічними спільнотами України (с. 408-426). Зокрема, результати соціологічного вивчення психологічних характеристик найбільших спільнот - української і російської дозволяють стверджувати, що їх відповідні настанови більшою мірою орієнтовані не на протистояння, а на взаємопорозуміння і навіть взаємопроникнення (с. 422). Встановлено також, що у психологічній мотивації поведінки більшості загалу всіх етнічних сегментів населення домінує стриманість, готовність вгамовувати пристрасті (с. 426). Ілюстрацією цього є, зокрема, ситуація в Криму, де демонстрація кримськими татарами готовності до рішучих дій являє собою не вияв етнічної нетерпимості, а прагматичне застосування попередження й актуалізації реальних проблем як засобу досягнення конкретних цілей (с. 427).

Важливим показником відсутності психологічних передумов міжетнічної ворожості є, зокрема, переважання серед населення громадянської самоідентифікації над етнічною (с. 433), а також середній рівень інтегрального індексу національної нетолерантності в Україні (с. 439).

Аналіз переконує, що суто ціннісні конфлікти для сучасної України є нетиповими. Наявність в її етнокультурному просторі різних культурно-цивілізаційних сегментів не зумовлює фатальної неминучості суспільних конфліктів через етнопсихологічні відмінності. Порівняно невисокий рівень конфліктності в психології етногруп дозволяє припустити вірогідність їхньої взаємної психологічної акультурації з такими вірогідними наслідками, як становлення спільної національної ментальності на ґрунті збігу матеріальних та інших інтересів, а також способів і умов їх реалізації (с. 441).

У підрозділі 3.5 Зовнішньополітичні впливи увагу зосереджено на діях суб'єктів міжнародних відносин, якими може бути посилена або послаблена етноконфліктність в Україні. Йдеться, зокрема, про владні або наближені до влади кола Російської Федерації та їхні ініціативи щодо "захисту співвітчизників" в частині вимог надання російській мові статусу другої державної в Україні, використання політизованого активу російської меншини для політичного тиску на українську центральну і регіональну владу спробами стимулювати сепаратистські настрої в Криму (с. 449-459). Втручання російських владних органів в етномовну та етнокультурну ситуацію в Україні виводить на поверхню ті емоції й почуття, які посилюють міжетнічну недовіру і продукують конфліктні настрої. Як показують дані таблиць 6 і 8 (с. 647, 650), серед джерел таких настроїв - етнорегіональні відмінності в геополітичних орієнтаціях населення.

На етнополітичну ситуацію в Україні безпосередній вплив справляють також стосунки з Румунією, Польщею, ФРН, Туреччиною та іншими країнами, діяльність різних міжнародних організацій, приєднання України до основних міжнародних пактів, спрямованих на захист прав національних меншин. Наголошено на позитивних впливах програм Ради Європи та Організації з безпеки і співробітництва в Європі на вирішення деяких проблем кримськотатарського народу (с. 461-469). Разом з тим, деякі ініціативи міжнародних організацій, зокрема щодо впровадження в українське правове поле терміну "корінні народи", ускладнили етнополітичну ситуацію в Україні (с. 470).

На Україну та її поліетнічне населення впливають чинники відмінні за своїми цивілізаційними характеристиками і геополітичними орієнтаціями. Наслідки цих впливів у різних етнічних спільнотах і в різних регіонах країни містять потенціал як міжетнічного взаєморозуміння (загальна згода щодо обов'язковості додержання міжнародно визнаних правових принципів і норм у питаннях захисту національних меншин), так і полеміки між етногрупами з приводу ієрархії пріоритетів економічного і політичного розвитку країни й суспільства.

Розділ 4. Регулятори етнонаціональних відносин в Україні підсумовує досвід застосування правових, інституційних державних та громадянських чинників запобігання розвиткові етнічних протиріч у конфлікти.

У підрозділі 4.1 Правові засади реалізації етнонаціональних інтересів розкривається залежність між правовим полем держави та рівнем етноконфліктності на її території. У процесі формування нормативно-правових засад державної етнополітики Україна використовувала власний досвід та відповідні напрацювання міжнародного права, країн західної демократії. Однак не завжди обґрунтовані правові запозичення з-за кордону щодо форм розв'язання деяких подібних, але далеко не тотожних для різних держав етнічних протиріч і конфліктних ситуацій спричиняли постановку питань, на які ще не віднайдено однозначних відповідей. Пошук таких відповідей сам по собі продукував зіткнення різних позицій. Оскільки їх носії в ряді випадків представляли різні етнічні інтереси, теоретична полеміка набувала етнополітичного забарвлення і ставала частиною загальної напруги в певних аспектах міжетнічних взаємин.

Найбільш гостра полеміка відбувається з питання співвідношення індивідуальних прав громадянина і групових прав етнічної спільноти. Аналіз правової бази державної етнонаціональної політики показує, що вона, ґрунтуючись на концепції поєднання індивідуальних і групових прав, з одного боку, в основному відповідає суспільним потребам і міжнародним стандартам, а з другого - ускладнює узгоджувальне розв'язання багатовимірних етнополітичних питань і забезпечення у максимально можливому обсязі основних прав україноетнічної спільноти та етнічних меншостей, а також прав громадян, що належать до них (с. 527).

Розглянуто низку колізій у правових нормах регулювання етнонаціональної сфери, зокрема, стосовно меж обов'язкового вжитку української мови, права батьків на вибір освіти для своїх дітей, мови засобів масової інформації, захисту мов національних меншин, надання етнічним меншостям політико-правових преференцій, проблемності впровадження у правове поле України положень актів міжнародних організацій і надання окремим етноспільнотам особливих правових статусів, в тому числі статусу корінного народу (с. 529-550).

Досвід років незалежності засвідчив, що Українська держава дотримувалася таких правових стандартів в етнонаціональних відносинах, які забезпечували їх компромісну спрямованість. Однак розвиток громадянського суспільства і держави, інтеграція України в євроатлантичний політико-правовий простір зумовлюють необхідність вдосконалення правових засад етнонаціональної сфери. Остання зберігає чимало протиріч і конфліктів, латентний стан яких не повинен формувати ілюзій без проблемності (с. 559). конфлікт етнодемографічна етносоціальна спадщина

У підрозділі 4.2 Інституції державного етнополітичного менеджменту відтворено процес становлення системи органів, відповідальних за реалізацію етнонаціональної політики держави - Державного комітету України у справах національностей та міграції, Республіканського комітету у справах національностей та депортованих громадян АРК, відділів (або управлінь) у справах національностей та міграції обласних та Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, громадських рад при вищих органах влади України (с. 567-572).

Показано, що свою етнополітичну суб'єктність держава здійснює як безпосередньо, так і посередництвом щодо відносин інших акторів етнонаціональної сфери. Серед помітних позитивних рис чинної державної етнонаціональної політики - її конкретність та адресність, відповідність загальним правовим нормам та порівняно оперативне реагування на найбільш нагальні, особливо гострі, сутнісні й актуальні потреби та інтереси етнічних спільнот, зосередження зусиль не стільки на суб'єктах етнічних відносин, скільки на їх проблемах - економічних, соціальних, культурних та інших, невирішеність яких, як правило, й спричиняє випадки загострення суспільної ситуації.

Аналіз функціональної специфіки державного етнополітичного менеджменту дозволяє стверджувати, що реалізація владними структурами своїх повноважень дозволяє забезпечувати своєчасне виявлення й узгодження етнічних інтересів та задоволення соціальних, культурних і духовних потреб осіб різних національностей, сприяти вільному розвиткові кожної етнічної спільноти та розкриттю її духовного потенціалу і реалізації етнічної самобутності (с. 576).

Тенденції та перспективи подальшого розвитку ситуації в сфері етнонаціональних відносин в Україні визначатимуться здатністю державного управління до ефективної самоорганізації з урахуванням змін у сфері етнонаціональних відносин, у тому числі на засадах забезпечення динамічного балансу між централізацією і децентралізацією етнополітичного менеджменту, виробленням та упровадженням єдиної вседержавної етнонаціональної політики з одночасним підтриманням належної самостійності органів регіональної влади й місцевого самоврядування. Активніше залучення самих етнічних спільнот та їх організацій до процесу ухвалення важливих для них рішень також посилюватиме функціональну дієвість виконавчої вертикалі. Разом з тим, владним органам важливо уникнути спокуси спрощення ситуації посиленням адміністративних методів регулювання та регламентування етнонаціональної сфери. Невиправдане адміністрування здатне спровокувати появу деструктивних різновидів політичної мобілізації етнічних спільнот та їх гуртування навколо конфліктно-орієнтованих лідерів, програм і гасел, може спричинити етнічну солідаризацію на ґрунті відмови від ліберально-демократичних цінностей та безкомпромісного протиставлення своїх інтересів інтересам інших суспільних суб'єктів з державою включно (с. 580-581).

У підрозділі 4.3 Громадські організації етнічних спільнот викладено результати вивчення питань взаємозалежності процесів етнонаціональної самоорганізації і формування громадського суспільства. Відтворено етапи становлення українських, російських, кримськотатарських, єврейських, німецьких, польських, грецьких та інших організацій (с. 583-589). Сформульовано пропозиції щодо оптимізації правового забезпечення такої форми самоорганізації меншин, як національно-культурна автономія (с. 599-601). Відзначено, що самоорганізація етнічності активізується у взаємозв'язку з процесами виборів до органів влади та місцевого самоврядування (с. 604-605). Доведено, що поряд з культурним аспектом етнічного відродження дедалі виразніше проявляє себе його політичний вимір.

Політичний потенціал етнічних спільнот суттєво послаблюється розколами в їхньому середовищі, спричиненими виникненням альтернативних одна одній організацій і боротьбою між ними за право представляти всю меншину (с. 598-599, 606). Позитивним проявом політизації меншин слід визнати зростання їх активності у боротьбі з фактами ксенофобії, що суттєво зменшує конфліктність в етнополітичному просторі України (с. 607-608).

В правовому сенсі сприятливе ставлення влади до етнічної самоорганізації засвідчило конструктивність діалогу між державою і різними сегментами суспільства. Однак останні надто залежать від органів державного етнополітичного менеджменту, і не лише вітчизняного. Доки не буде подолано соціально-економічну кризу та її наслідки, рівень реальної "громадянськості" етнополітичної сфери більшою мірою залежатиме від волі одного із суб'єктів суспільних відносин - від держави, від її матеріальних можливостей та міри демократичності й відданості правовим нормам і моральним імперативам (с. 608, 610).

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження підтверджують продуктивність розведення понять "етнічне протиріччя" та "етнічний конфлікт" як методологічного засобу адекватного визначення суспільної функції обох феноменів. Крім суто теоретичного уточнення послідовності етапів визрівання етноконфліктів, таке розведення запобігає передчасному застосуванню в регулюванні об'єктивних протиріч тих методів, які мають застосовуватися до носіїв цих протиріч у разі зіткнення між ними. Тим самим суспільно необхідне втручання у міжетнічні взаємини набуває здатності уникати конфліктопровокуючих наслідків.

Аналіз етнічних протиріч і конфліктів на прикладі української етнополітичної ситуації дозволяє визначити етнічний конфлікт як різновид суспільного конфлікту, а відтак уможливлює застосування для його типологізації загальних конфліктологічних підходів. Властивий їм поділ конфліктів за інтересами та потребами сторін на ресурсні, статусні й ціннісні дозволяє в кожному конкретному етноконфліктному випадку найбільш адекватно визначити сутність протиріччя, на ґрунті якого визріває міжетнічне протистояння. Така типологізація дає змогу уникнути однобічного виведення природи етноконфліктів із суто меркантильних і прагматичних зацікавлень їх учасників, увільняє від пошуку якогось специфічного "етнічного підґрунтя" задля визнання (позначення) того або іншого суспільного конфлікту етнічним. Водночас вона дозволяє належним чином враховувати етнічні відмінності як складову і навіть рушій багатьох суспільних відносин.

Поліетнічність України є об'єктивним, історично сформованим компонентом її суспільних реалій. Відмінності в етнічній структурі, мовних, культурно-світоглядних, геополітичних та інших орієнтаціях населення України продукують і протиріччя на ґрунті незбігу відповідних інтересів. Разом з тим, відмітною ознакою українства в усі часи була його специфічна культурна толерантність - здатність сприймати і засвоювати інші культури й світогляди. Тому кількісно переважаючий і формально визнаний титульним український етнос не є носієм асиміляційної загрози для етнічних меншин.

Сучасну Україну можна визначити регіоном з порівняно низьким ступенем етноконфліктності і відсутністю антагоністичних протиріч у міжетнічних стосунках, з переважанням компромісної налаштованості етнічних спільнот і з загальним визнанням міжетнічного миру й злагоди як цінності вищої за вірогідні вигоди від етнополітичних "перемог".

Застосування до етнополітичних проблем України загальної типології конфліктів показує, що в українських умовах не було етнічних конфліктів, які являли б собою якийсь один конкретний тип етноконфлікту в чистому вигляді. Кожен з них поєднував риси, властиві різним типам. Разом з тим, в кожній з етноконфліктній ситуацій зазвичай домінувала або домінує якась одна конкретна сторона, що надає цій ситуації специфічних характеристик.

Серед особливостей сучасної етнополітичної ситуації в Україні, в тому числі його конфліктної складової, - перехідний стан всього суспільного життя, відсутність стабільних інститутів громадянського суспільства і традицій публічного громадського обговорення актуальних питань, недостатність досвіду самоорганізації на груповому і регіональному рівнях. Водночас в Україні немає випадків "непримиренної" боротьби. Навпаки, у більшості випадків спостерігається психологічна готовність конфліктантів до компромісу, до виявлення емпатії, готовності зрозуміти інтереси протилежної сторони.

У більшості конфліктних ситуацій з присутністю статусних етногрупових вимог останні не були провідними, підпорядковувалися або ресурсним, або ціннісним потребам, через що боротьба за владу не стала домінантною метою конфліктантів. Тим самим політизація етнічності, яка зазвичай найбільш повно проявляє себе у домаганні владних можливостей, в Україні найчастіше пов'язана з питаннями розподілу матеріальних благ, тобто тими питаннями, де досягнення компромісу найбільш вірогідне. Ціннісні питання також не набували самодостатнього значення, оскільки майже завжди сприймалися потенційними конфліктантами як менш значущі, порівняно з питаннями соціально-економічними.

Україна до останнього часу показувала приклад того, що зважена державна політика запобігання гострим етноконфліктам і застосуванню в них насильства, а також політика розв'язання виниклих конфліктів може бути результативною навіть в умовах соціально-економічної кризи, коли владні органи позбавлені достатніх ресурсів для задоволення матеріальних потреб етногруп. Цей досвід, з одного боку, підтверджує відсутність прямої залежності між соціально-економічним станом етнополітичного суб'єкта і мірою його конфліктності. З другого боку, цей самий досвід підкреслює важливість компетентного етнополітичного менеджменту як умови і чинника відвернення та розв'язання конфліктних ситуацій в етнополітичній сфері.

Стратегічним завданням держави має залишитися сприяння вільному розвиткові, взаємопроникненню й зближенню культурних, цивілізаційних цінностей етносів, які проживають на українських теренах. Головними й постійними чинниками уникнення конфронтаційної перспективи мають бути:

державний суверенітет - цілісність і повнота законодавчої та судової влади Української держави на всій її території;

правові засади державного будівництва, становлення і розвитку громадянського суспільства, забезпечення в усіх сферах суспільного життя верховенства права;

цілісність і недоторканість території України, розподіл функцій між органами центрального і територіального управління як засіб повнішої реалізації загальнодержавних гарантій прав етносів з урахуванням при цьому місцевої специфіки і опертям на економічні та інші можливості регіонів;

гарантована спеціальними законодавчими та іншими нормативними актами безпосередня і представницька участь спільнот (передусім нечисленних) неукраїнської етнічної ідентичності у здійсненні владно-управлінських функцій, виробленні й здійсненні вседержавної та регіональної політики, особливо якщо вона стосується територій компактного проживання цих спільнот;

сприяння розвиткові й взаємозбагаченню етноукраїнської культури та інших етнічних культур України, оптимізація практики забезпечення культурно-національної автономії як форми самореалізації національних меншин, збереження та розвитку їх етнічної і цивілізаційної ідентичності як засобу уникнення так званої "національної пастки" у вигляді примусової й форсованої українізації неукраїнських етногруп;

демократія як умова забезпечення рівних прав, можливостей та відповідальності українців і громадян іншої етнічної ідентичності в усіх сферах суспільного життя, між собою і стосовно суспільства в цілому.

Перелічені чинники та найбільш ефективні форми їх реалізації найлегше узгоджуються з особливостями розвитку різних етносів та цивілізацій і здатні сприяти міжцивілізаційному, внутрі- та міжетнічному порозумінню на теренах України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. - К.: Світогляд, 2004. - 722 с.

Рецензії:

1. Майборода О. Причини етноконфліктів та можливості їх запобігання // Політичний менеджмент. - 2004. - № 6 (9). - С. 181-184.

2. Омельчук Д., Батурін Д. Етнічні чинники політичних відносин в Україні // Людина і політика. - 2004. - № 4 (34). - С. 154-155.

Книги у співавторстві:

1. Громадські об'єднання: їх роль у суспільно-політичному і соціально-економічному житті України / За ред. Л. Беренштейна, Г. Мигрина, В. Котигоренка. - К.: Інститут національних відносин і політології НАН України, Національний аграрний університет, 1997. - 194 с. (Текст на с. 55-84).

2. Джерелознавство історії України / Ред. кол.: М. Варшавчик (голова) та ін. - К.: Київський університет ім. Тараса Шевченка, Інститут української археографії та джерелознавства, 1998. - 272 с. (Текст на с. 15, 22, 43, 52-54, 59, 64, 70, 72).

3. Парламент України: Вибори ' 98 (документи, статистика, бібліографія) / За ред. І. Кураса. - К.: Парламентське видавництво, 1998. - 422 с. (співавтори: Е. Афонін, І. Воронов, І. Ганжуров, Ю. Левенець, Г. Любовець, О. Рафальський, В. Рижов, А. Фінько, Т. Яковлєва).

4. Парламент України: вибори-98: інформ. -аналіт. видання. Частина 1 / Центральна виборча комісія. Ред. кол.: М. Рябець (голова) та ін. - К., 1998. - 616 с. (Текст на с. 487-493, співавтори: О. Нельга, З. Шарікова).

5. Парламент України: вибори-98: інформ. -аналіт. видання. Частина 2 / Центральна виборча комісія. Ред. кол.: М. Рябець (голова) та ін. - К., 1998. - 728 с. (Текст на с. 331-344, співавтори: О. Нельга, З. Шарікова, Т. Забара).

6. Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект / Ред. кол.: І. Курас (гол. ред.) та ін. / Кер. авт. кол. М. Панчук. К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. - 356 с. (Текст на с. 210-243, 275-295).

7. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році. - К.: Інформаційно-видавничий центр Держкомстату України, 2001. - 404 с. (Текст на с. 9-24, 123-157, співавтори: І. Курас (керівник групи), В. Андрущенко, О. Бєлов, О. Копиленко, М. Михальченко, М. Слюсаревський, Ю. Якименко).

8. Політична історія України. ХХ століття. У 6-ти томах / Ред. кол. І. Курас (голова) та ін. - К.: Генеза, 2002-2003. (Текст у т. 6. - К.: Генеза, 2003. - С. 245-286).

Брошури у співавторстві:

1. Демократия и политический плюрализм / Под общ. ред. Л. Беренштейна, Б. Королева - К.: Министерство высшего и среднего специального образования УССР. - 1990. - 79 с. (Соавторы: Л. Беренштейн, К. Будник, Л. Гайдуков, Н. Довганык, Т. Мандебура, О. Носов, А. Кондратенко).

2. Вступление мира в эпоху научно-технической революции. Советское общество во второй половине 50-х - 60-е годы. - К.: Министерство высшего и среднего специального образования УССР, 1990. - 91 с. (Соавторы: А. Горбул, В. Гапотченко, П. Дигтяр, В. Киричук, В. Мирошниченко, Н. Ставицкая, И. Яремко).

3. Очерки истории Украины. - Луганск: ЛСХИ, ЛГПИ, 1993. - 182 с. (Соавтори: В. Борисов, Н. Гупан, И. Загоруй, А. Климов, В. Курило, В. Михайлюк, А. Новаков, Е. Пометун, С. Румянцев, А. Сердюк).

4. Толерантність у поліетнічному суспільстві: питання теорії і практики. К.: Фонд "Європа ХХІ", 2003. - 156 с. (Текст на с. 78-80).

5. Західноукраїнська Народна Республіка: формування державності і території. - Харків: Олімп, 1995. - 20 с. (Співавтор О. Дубрава).

6. Громадські організації: їх роль в суспільно-політичному житті України (довідково-статистичний матеріал) / Відп. за вип. Л. Беренштейн, Г. Мигрин, В. Котигоренко. - К.: Інститут національних відносин і політології НАН України, Національний аграрний університет, 1997. - 48 с. (Текст на с. 29-31).

7. Сучасна політична ситуація в Україні: між Сходом і Заходом / Збірник матеріалів семінару Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України та Київського проекту Інституту Кеннана, 5 липня 2001 р. / Ред. кол.: І. Курас (співголова), Я. Пилинський (співголова) та ін. - К.: Стилос, 2001. - 61 с. (Текст на с. 25-29).

Статті у наукових виданнях:

1. Про цивілізаційне дослідження етнонаціональних процесів // Наукові записки інституту національних відносин і політології НАН України. - 1997. - Вип. 1. - С. 65-79.

2. Національні аспекти десталінізації режиму // Початок десталінізації в Україні (до 40-річчя закритої доповіді М. Хрущова на XX на з'їзді КПРС). Матеріали "круглого столу" в Інституті історії України НАН України (26 лютого 1996 року). - К., 1997. - С. 54-66. (Співавтор М. Панчук).

3. Український народ і держава в етноцивілізаційному вимірі // Демократія і державність в Україні: проблеми гармонізації / Збірник / Інститут національних відносин і політології НАН України, Національний університет ім. Тараса Шевченка, Фонд Фрідріха Еберта. - К., 1997. - С. 17-22.

4. Національні меншини України і державна незалежність // Незалежність України: історичні витоки та перспективи / Інститут історії України НАН України. - Київ, 1997. - С. 172-184 (Співавтор М. Панчук).

5. Використання засобів масової інформації у передвиборній агітації // Україна. Вибори - 98: Досвід. Проблеми. Перспективи. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації) / Центральна виборча комісія. Ред. кол.: М. Рябець (голов. ред.) та ін. - К., 1999. - С. 135-138.

6. Кліометрія - "вимірювання історії" // Спеціальні галузі історичної науки: Збірник на пошану Марка Якимовича Варшавчика / Редкол.: Я. Калакура (гол. ред.) та ін. - К., 1999. - С. 47-53.

7. Этнический состав населения Украины: динамика 1959-1988 годов // Родина / Российский исторический иллюстрированный журнал / Россия и Украина. Специальный выпуск. - Москва. - 1999. - № 8. - С. 135.

8. Динаміка етнічного складу населення України повоєнних років. Факти без коментарів // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 1999. - Вип. 9. - С. 180-182.

9. До концепції Закону про вибори народних депутатів: хто і як обиратиме парламент? // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2000. - Вип. 11. - С. 56-65.

10. Німецька національна меншина в сучасній Україні // Діалог. - 2000. - №1. - С. 162-163 (Співавтор А. Кудряченко).

11. До питання про методику дослідження етнічних конфліктів // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2000. - Вип. 12. - С. 95-102.

12. "Кримський вузол" як варіант тристороннього конфлікту: Київ - Сімферополь - ОКНР у пошуках компромісу // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2000. - Вип. 13. - С. 270-281.

13. Мовний конфлікт в Україні: стереотипізація взаємосприйняття // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2000. - Вип. 14. - С. 186-194.

14. Передвиборна агітація засобами масової інформації: рівні можливості чи рівні умови? // Роль та місце засобів масової інформації у виборчому процесі. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції (доповіді, виступи, рекомендації), 27 жовтня 2000 року / Центральна виборча комісія. - К., 2000. - С. 50-54.

15. Компроміс у міжетнічних взаєминах: пошук правової формули в сучасній Україні // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2001. - Вип. 15. - С. 180-188.

16. Вплив зовнішньополітичних чинників на етнополітичну ситуацію в Україні // Людина і політика. - 2001. - № 4 (16). - С. 10-28.

17. Етнічні цінності у міжетнічних конфліктах // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2001. - Вип. 16. - С. 243-262.

18. Етнічний конфлікт: наукове і політичне бачення // Нова політика. - 2001. - №5 (37). - С. 47-50.

19. Матеріальні ресурси як об'єкт етногрупових домагань // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 22 листопада 2001 року. Частина 2. / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Львівський філіал Української академії державного управління при Президентові України. - Львів, 2001. - С. 144-155.

20. Українська етнополітологія: становлення, теоретико-методологічні засади // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? / Збірник / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 2002. - С. 13-84 (Співавтори О. Майборода, Л. Нагорна, Л. Шкляр).

21. Статусно-рольова проблема в міжетнічних відносинах в Україні // Матеріали до української етнології. Щорічник. Збірник наукових праць / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. - 2002. - Вип. 2 (5). - С. 127-131.

22. Причинність етноконфліктів: впливи глобалізації // Політична думка. - 2002. - №1. - С. 97-113.

23. Етногрупові домагання матеріальних ресурсів (конфліктологічний аспект) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - Вип. 18. - С. 273-287.

24. Проблеми територіально-адміністративного устрою України у контексті особливостей етнонаціонального розвитку регіонів // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - Вип. 19. - С. 192-218 (Співавтор М. Панчук).

25. Сучасні концепції конфлікту як суспільного явища // Людина і політика. - 2002. - № 3 (21). - С. 75-87.

26. Етнополітичні аспекти модернізаційних процесів в Україні // Національна інтеграція в полікультурному суспільстві: український досвід 1991-2000 років / Збірник / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 2002. - С. 22-44.

27. Об'єднання етнічних меншин України в контекстах громадянського суспільства // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - Вип. 20. - С. 26-45.

28. Теоретичні виміри етнічних контекстів суспільного конфлікту // Людина і політика. - 2002. - № 5 (23). - С. 21-36.

29. Політичні причини етноконфліктних ситуацій у спектрі кримського досвіду // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - Вип. 21. - С. 151-167.

30. Формування сучасного українського законодавства у сфері етнонаціональних відносин: єдність і протилежності концептуальних засад // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - Вип. 21. - С. 151-167.

31. Про неконституційні аспекти Закону України "Про вибори народних депутатів України" // Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення / Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, Київ, 13-15 листопада 2002 року (доповіді, виступи, рекомендації). - К., 2003. - С. 144-151.

32. Тенденції в етнічній та етномовній динаміці населення України у 1959-2001 рр. (за матеріалами переписів) // Людина і політика. - 2003. - № 2 (26). - С. 12-24.

33. Висвітлення у вітчизняній політологічній та історичній літературі сучасної кримськотатарської проблеми // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2003. - Вип. 23. - С. 180-202 (Співавтор М. Панчук.).

34. Знання про соціальний конфлікт: абсолют чи відносність? // Політичний менеджмент. - 2003. - №2. - С. 137-155.

35. Концептуальні засади правового забезпечення етнонаціональної політики Української держави (Доповідь) // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України / Збірник матеріалів У Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 2-3 жовтня 2003 р. - Запоріжжя: Обласна державна адміністрація; Сімферополь: Доля, 2003. - С. 10-16.

36. Національне питання у владних відносинах в СРСР після Сталіна // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2003. - Вип. 24. - С. 55-70 (Співавтор М. Панчук).

37. Зміни в етнічній та етномовній ідентифікації населення України: порівняльний аналіз кількісних показників // Міжнаціональні відносини і національні меншини в Україні: стан і перспективи. - К., 2004. - С. 272-287.

38. Становлення державного етнополітичного менеджменту в Україні // Політичний менеджмент. - 2004. - № 6 (9). - С. 48-63.

АНОТАЦІЇ

Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт. - Монографія (722 стор.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.05 - етнополітологія та етнодержавознавство. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2005.

На захист винесено результати дослідження автором етнічних протиріч і конфліктів в Україні, природа, зміст та динаміка яких зумовлені спадщиною комуністичної системи, специфікою розвитку етнодемографічної та етносоціальної структури українського суспільства, особливостями вітчизняної економіки і політики, культури і суспільної свідомості та психології, геополітичних і цивілізаційних викликів сучасності, активізацією етнічних спільнот у демонструванні та обстоюванні своїх інтересів у процесі та після здобуття Україною незалежності. Обґрунтовуються теоретико-методологічні засади дослідження теми, формулюються рекомендації щодо шляхів і механізмів розв'язання етнічних протиріч, запобігання їх переростанню у відкриті конфлікти та врегулювання конфліктних ситуацій.

Ключові слова: Україна, етнічні протиріччя і конфлікти, етнодемографічна та етносоціальна структура, етнічна спільнота, політика, культура, цивілізація.

Viktor O. Kotygorenko. Ethnic Tensions and Conflicts in Contemporary Ukraine: A Politological Concept. Monograph (722 pages).

Thesis for a degree of doctor of political science in speciality 23.00.05 - Ethnic Political and Ethnic State Sciences. - V.M. Koretsky State and Low Institute, NAS of Ukraine, Kyiv, 2005.

The dissertation represents the results of a broad research of ethnic tensions and conflicts in contemporary Ukraine. The nature, content and dynamics of these ethnic tensions and conflicts were represented here as a part of the past Communist system's legacy as well as the result of specific developments in demographic and social structure of Ukrainian society. Among other instrumental factors of ethnic tensions, brought under analysis, there are specific features of Ukrainian economy and politics, cultural traditions, public conscience and psychology, geopolitical and civilizational challenges of modernity, activization of ethnic communities in manifestation and advocacy of their interests in the course of and after the proclamation of independence of Ukraine. Author advances original theoretical and methodological basis for this research, formulates recommendations regarding the possibilities and means of resolving ethnic tensions and conflicts and preventing their escalation into intense conflicts.

Key words: Ukraine, ethnic tensions and conflicts, ethnic demographic and ethnic social structure, ethnic communities, politic, culture, civilization.

Котигоренко В.А. Этнические противоречия и конфликты в современной Украине: политологический концепт. - Монография (722 стр.).

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.05 - этнополитология и этногосударствоведение. - Институт государства и права им. В.М. Корецкого НАН Украины, Киев, 2005.

Представлены результаты комплексного теоретического, методологического и праксеологического исследования этнических противоречий и конфликтов в Украине в совокупности их характеристик, общих черт и повторяемых связей, природы, причин, факторов, динамики и последствий.

Среди разработанных теоретико-методологических аспектов темы - необходимость и критерии размежевания понятий "противоречие" и "конфликт", дефиниция этнического и этнополитического конфликта, эвристическое и практически-политическое значение научно корректного определения фаз развития конфликта, а также критериев типологизации этнических конфликтов, причин и факторов их возникновения и развития, особенности использования категорий "формация" и "цивилизация" при изучении феномена этноконфликтности. В этом ряду находятся также изложенные в диссертации аргументы в поддержку позиции исследователей, рассматривающих конфликты как явления общественно аномальные и негативные. С пониманием относясь к встречающимся в научной литературе утверждениям о том, что в обществе имеют место конфликтные ситуации, стороны которых преследуют позитивные цели, автор доказывает, что любые попытки применения оценочных характеристик в отношении позиций этих сторон являются условными и не бесспорными, поскольку выбор оценочных критериев всегда субъективен. Даже в случае условно "справедливой войны", оцениваемой так за критерием "позитивности" целей кого-либо из участников, сама война как форма конфликта должна быть признана явлением аномальным и негативным.

В диссертации проанализирован комплекс потенциально конфликтных этнических проблем, оставленных Украине в наследство коммунистическим режимом: диспропорции и противоречия состояния и тенденций развития этнодемографической, этноязыковой и этносоциальной структуры населения на общегосударственном и региональных уровнях, деформации этнического сознания вследствие реализации политики формирования "новой исторической общности людей - советского народа", репатриация и восстановление прав крымскотатарского народа, а также иных депортированных ранее с территории Украины по национальному признаку.

Влияние унаследованных от прошлого этнических проблем на состояние и тенденции развития общественных отношений в стране в их этноконфликтогенном контексте исследованы в их взаимодействии с современными особенностями отечественной экономики и политики, культуры, общественных сознания и психологии, характера межгосударственных отношений, геополитических и цивилизационных, а также религиозных предпочтений и ориентаций полиэтнического населения Украины в целом и его региональных компонентов в частности. Особое внимание уделено вопросам активизации этнических общностей Украины в вопросах демонстрации и реализации их интересов в процессе и после утверждения государственного суверенитета Украины до конца 2003 - начала 2004 годов.

Обосновываются предложения и рекомендации, относящиеся к вопросам оптимизации правовых и институциональных основ этнонациональных отношений в Украине, путям и механизмам разрешения этнических противоречий, предотвращения их перерастания в открытые конфликты, а также урегулирования конфликтных ситуаций.

Ключевые слова: Украина, этнические противоречия и конфликты, этнодемографическая и этносоциальная структура, этническая общность, политика, культура, цивилизация.

Размещено на Allbest.ru