Форми демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський державний університет внутрішніх справ

Форми демократії

Виконав:

Єрмоленко В.В.

Львів, 2013 рік

1. Історичні форми демократії

Століття, що минуло, було епохою грандіозних випробувань, яких зазнали основні цінності й принципи існування людської цивілізації. Водночас можна стверджувати, що саме завдяки цим цінностям, завдяки вірі у них людство витримало буремні, зламні періоди свого розвитку.

Серед таких ключових загальнолюдських цінностей одне з перших місць, безумовно, посідає демократія. Вона, у її сучасному розумінні, винайдена на Заході, але ніколи не була суто західним явищем. Демократія дає людству широкі можливості і може досягнути успіху там, де віддані її цінностям та розуміють її вимоги - тобто там, де існує демократична політична культура.

Демократична культура не виникає миттєво, як тільки країна проголошує свою орієнтацію на демократичний розвиток. Її становлення передбачає набуття всіма членами суспільства звички думати й діяти по-демократичному. В старіших демократіях це звички і розуміння демократії формувалось протягом століть - через тривалий досвід життя в умовах демократичної практики. Цю форму практичної освіти неможна повторити в нових демократіях, проте вони мають змогу скористатися уроками, які старіші демократії винесли зі свого досвіду.

Поняттю «демократія» понад два тисячоліття і сьогодні демократія корінним чином відрізняється від класичної, від того ідеалу, який був створений в давнину. Воно збагатилось практикою демократичного влаштування держав, має свої особливості, конкретні прояви, принципи. Сьогодні демократія - реальна соціальна практика, яка постійно розвивається, вона багатогранна та проявляється в конкретних історичних формах. Дана стаття і є спробою проаналізувати історичні форми організації демократії.

Проблемами становлення і розвитку історичних форм демократії займалися вчені в різні часи. Для одних демократія - це символ віри, непересічний ідеал, для інших - ледь не головна причина усіх негараздів, тобто в історичній політичній думці мали місце різні види тлумачення демократії. Вже в Стародавній Греції демократія по різному трактувалась Периклом, Аристотелем, Платоном, Демокритом.

Активна розробка демократичних ідей розпочалась з настанням Нового часу і пов'язана з розвитком капіталістичного суспільства.

Серед мислителів нової історії, таких як Ж.Ж. Руссо, Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є, Дж. Медісон, І. Бентам, Дж. Мілль не було єдності поглядів на суть і зміст демократії.

Значну увагу розвитку демократії та її форм приділяли А. Лінкольн, К. Маркс, М. Вебер, Й. Шумпетер, А. Бентлі, Р. Дола, С. Лінсет та інші дослідники.

Демократія є суспільним надбанням людства, і кожний народ зробив внесок в формування уявлень про демократію та історичні форми її розвитку. Демократичні форми організації йдуть корінням в глибоке, ще додержавне минуле - у родовий лад. Можна виділити наступні історичні форми демократії:

1. Пряма первісна, общинна демократія - військова, племінна демократія переддержавних етапів політичного розвитку людства. Вони виникають разом з появою самої людини. Через родові форми демократії пройшли всі народи. Її характерні риси:

- рівне право голосу при виборі й зсуві своїх вищих керівників - старійшини (сахема) і вождя (військового поводиря) мали всі дорослі чоловіки й жінки цього роду;

- вищою владою в роді була рада - збори всіх його дорослих представників. Вона обирала і зміщала вождів, вирішувала питання війни й миру, приймала у свій рід сторонніх та ін.;

- засідання цієї ради проходило відкрито, при участі в обговоренні будь-яких членів племені;

- рішення на таких радах звичайно приймалися за принципом одноголосності;

- ґрунтування на кровно-родинних зв'язках, загальній власності, низькій щільності й відносній нечисленності населення, примітивному виробництві;

- не було чіткого поділу управлінської й виконавської праці, не було спеціального апарату керування й примусу;

- основна сфера відносин між людьми регулювалася звичаями й табу. Влада рад і вождів (старійшин) трималася на моральному авторитеті й підтримці одноплемінників.

Це була досить примітивна демократія, або общинне самоврядування. Подібні форми демократії існували у стародавніх греків, германців і інших народів. З розвитком виробництва й суспільного поділу праці, ростом населення, появою приватної власності й поглибленням соціальної нерівності первісна демократія поступилася місцем авторитарним (монархічним, аристократичним, олігархічним або тиранічним) формам прав-ління. Традиції первісної демократії дуже вплинули на появу демократичних держав у Древній Греції й у Римі.

2. Антична демократія

народовладдя правління демократичний

Державні форми демократії добре відомі античному світу. У Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновид організації держави-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархією, тиранією та ін.) і не група осіб (аристократія, олігархія та ін..), а всі громадяни, що користуються рівними правами на управління державою. Класичною формою такої держави була Афінська республіка. Вона виникла в V ст. до н. е. Початок демократичному розвитку Афін поклали реформа архонта Солона (звільнення плебсу від державних податків, наділення всіх громадян правом вибирати посадових осіб (магістратів) і вимагати в них звіту). Ідеї виборності й підконтрольності правителів, добровільної згоди підкорятися владі закону, одержали масове поширення й розвиток в часи Перікла в V ст. до н. е. Ось як він характеризує власний ідеал державного устрою: «Називається цей лад демократичним, - писав Перикл, - тому що він ґрунтується не на меншостях громадян, а на їх більшості. Стосовно приватних інтересів закони наші надають рівноправність для всіх».

Характерні риси:

- пряма демократія. Головним інститутом влади служили Народні збори. Саме в ньому без яких-небудь ланок - партій, парламенту або бюрократії - формувалася за-гальна воля, приймалися закони й рішення.

- держава складалася з однорідних у класовому, етнічному й релігійному відношеннях громадян.

- не існувало чіткого поділу приватного й громадського життя. Індивід ідентифікував себе з полісом і прийнятими більшістю рішень і почував себе вільним як органічна частка єдиного цілого.

- підпорядкування індивіда авторитету співтовариства.

- створення сприятливих умов для участі громадян у керуванні справами держави. Громадяни володіли для цього достатнім вільним часом. Крім того, бідні одержували підтримку з державної скарбниці, а також плату за присутність на суспільних заходах. Тим самим усім забезпечувався необхідний для заняття суспільними справами «прожитковий мінімум». Суспільна думка також стимулювала політичну активність народу, оцінюючи участь у політиці як єдине гідне заняття афінського громадянина.

Всі ці факти дозволяють характеризувати античну модель народовладдя як демократію переважно соціальну, тобто не що тільки проголошує рівність політичних прав, але й таку, що забезпечує більш-менш соціальні умови, необхідні для їхнього фактичного використання.

Тиранія більшості. Влада Народних зборів нічим не обмежувалася й простиралася на будь-які прояви приватного життя. Всевладдя демосу перетворилося в абсолютне. Законодавець в особі більшості став вище закону й спробував рішеннями, прийнятими плебсом на ринковій площі, управляти воєнними діями, присуджуючи до страти воєначальників за програні бої. Частим явищем стали розправи бідних над багатими, гоніння на єретиків і інакомислячих, у тому числі найвизначніших філософів і мудреців. За це демократія розглядалась як хибна форма правління (наприклад Платон).

3. Середньовічні форми демократії в Древньому Новгороді, у Флоренції, Венеції, Голландії й ряді інших міст-республік в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу

Під впливом християнства в середині століття затвердилися ідеї про те, що монарх і влада в цілому повинні служити своєму народу й не вправі порушувати закони, що випливають із Божественних заповідей, моралі, традицій і природних прав людини. Великий вплив на підготовку сприятливого духовно-морального ґрунту для демократії зробили середньовічні релігійні рухи - «соборний рух» у католицькій церві, що виступав проти незалежності церковних авторитетів від мирян, християнської громади, а також протестантська реформація, що бореться за ліквідацію твердої церковної ієрархії й за твердження в середовищі віруючих демократичних ідеалів раннього християнства. В Новгороді вічові збори обирали релігійного володаря, республіка носила теократичний характер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру вирішувалися на народному віче.

4. Класична ліберальна демократія

Існуючі в наші дні демократичні системи ведуть свій початок від форм правління, що виникли наприкінці ХVІІІ-ХІХ ст., під прямим і різнобічним впливом лібералізму.

Обґрунтована філософами Дж. Локком, Ш. Монтеск'є, Ж.Ж. Руссо. Характерними рисами класичної ліберальної демократії є:

- відокремлення індивіда від суспільства та держави;

- базування на ідеї «загального добра для всіх», що створюється на основі загальної волі;

- розмежування двох автономних сфер - держави і громадянського суспільства;

- конституційне і інституційне обмеження сфери дії й повноваження держави;

- захист автономії та права меншості стосовно більшості;

- проголошення політичної рівності всіх громадян;

- наділення особистості фундаментальними, невід'ємними правами та затвердження її як головного елементу політичної системи;

- принцип народного суверенітету;

- парламентаризм, перевага представницьких форм політичного впливу;

- поділ влад, створення стримувань і противаг як умови ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживань владою.

Як відзначав ще в ХVІІІ ст., Ш. Монтеск'є, суспільство в стані проконтролювати лише ту владу, що роздроблена та окремі частини якої протипоставлені одна одній; обмеженість політичної участі, ототожнення народу як суб'єкта влади із власниками-чоловіками, виключення нижчих шарів, насамперед найманих робітників, а також жінок з числа громадян, що володіють виборчим правом.

У більшості західних демократій аж до початку - середини ХХ ст., зберігалися майнові та інші цензи:

- обов'язкові умови, без наявності яких людина не мала права брати участь у голосування (у деяких штатах США своєрідний майновий ценз - виборчий податок - був відмінений лише в 1961 р.);

- формальний характер демократії, що випливає з вузького, розуміння свободи як відсутність примуса, обмежень.

5. Колективістська демократія

Колективістську демократію нерідко називають ідентитарною. Ця назва відбиває той факт, що вона виходить із цілісності народу (нації, класу), наявності в нього єдиної волі ще до акту її публічного вираження й ідентичності цієї волі та дій представників влади.

Найвизначніші представники теорії ідентитарної демократії - Ж.Ж. Руссо, К. Маркс, І. Ленін, К. Шмітт. Першим найбільш яскраво виразив і обґрунтував найважливіші принципи цього типу демократії Ж.Ж. Руссо (1712-1778).

6. Соціалістична демократія

Вона виходить з гомогенності й цілості спочатку робітничого класу, а після побудови соціалізму й усього народу, з наявності в цих суверенів влади класового, а потім загальнонародного інтересу. Цей інтерес існує об'єктивно і спочатку усвідомлюється марксистсько-ленінською партією, яка вносить його у свідомість мас.

Після чого через механізм соціалістичної демократії, насамперед Ради, оформлюється та виражається загальна воля народу.

Особливості теорії «соціалістичної демократії» виявилися насамперед у повному запереченні приватної власності і, отже, усій автономії особистості, у підміні народу робітничим класом, працюючими, а також в ідеї провідної ролі авангарду робітничого класу і усього народу - комуністичної партії, покликаної керувати процесом переходу до повної демократії.

Таким чином, аналіз історичних форм свідчить про їх різноманітність, а також, що саме демократія і є соціально-політичне явище, що постійно розвивається.

7. Основні форми демократії

Залежно від форм участі народу у здійсненні влади виділяють пряму і представницьку демократію.

Пряма демократія. У прямій демократії між волею народу і її втіленням у рішення немає опосередкованих ланок: народ сам бере участь в обговоренні і прийнятті рішень. У подібній формі демократія була реалізована в Афінському полісі, відомо, що народні збори, як правило, збиралися кожні дев'ять років для прийняття важливіших рішень. Подібний варіант самоуправління використовується і сьогодні в організаціях і невеликих територіальних спільнотах (містах, общинах) у формі зборів, у ході яких громадяни обговорюють проблеми управління, фінансування суспільних проектів, соціальних програм. Поширення подібної практики обмежується територіальним фактором і залежить від того, наскільки децентралізований процес прийняття рішень. Іншою формою прямої демократії є сам процес виборів, в ході яких здійснюється волевиявлення народу стосовно своїх представників в органи державної влади.

Законодавство багатьох країн передбачає: безпосередні форми участі громадян у законодавстві - референдум і ініціативні рухи.

Референдум, який інколи називається плебісцитом (що в дослідному перекладі - народне рішення), є прямим голосуванням народу з найважливіших державних питань. Розрізняють два види референдумів. Одні з них є своєрідним опитуванням, за результатами якого закони не приймаються, але влада повинна враховувати його результати. Наприклад, у березні 1991 року був проведений референдум колишнього Радянського Союзу з приводу збереження СРСР в оновленому вигляді, в грудні того року 1991 р., - український референдум - про незалежність України. Результати референдумів другого виду мають значення закону. З їх допомогою затверджуються конституції або поправки до неї, проекти законів. Світовий досвід показує, що питання, які виносяться на референдум, можуть бути найрізноманітнішими: заміна монархії республікою (Греція, 1974), про незалежність якої-небудь території (провінція Канади Квебек, 1995), дозвіл розлучень і абортів (Італія) тощо. народовладдя влада демократичний

Ініціатива - це процедура, засобом якої громадяни пропонують обговорити яке-небудь питання, безпосередньо на референдумі, або законодавчими органами. Ініціатива реалізується через збір певної кількості підписів громадян на підтримку проведення референдуму. До інших форм демократичної участі, які дозволяють громадянам впливати на владу, можна віднести демонстрації, мітинги, звернення до владних структур всіх рівнів і до ЗМІ.

Представницька (репрезентативна) демократія. У представницькій (репрезентативній) демократії воля народу виражається не прямо, а через інститут посередників, тому її ще називають делегованою демократією. Депутати, політичні лідери, отримавши "мандат довір'я" від народу через процедуру голосування, повинні втілити цю волю в законах і рішеннях, які приймаються.

Між народними представниками і тими, кого вони виражають, встановлюються відносини, засновані на повноваженнях і відповідальності влади перед народом.

Плюси і мінуси кожної форми демократії.

Учені сперечаються про плюси і мінуси кожної форми демократії. Опоненти прямої демократії приводять аргументи її неефективності, вказуючи:

- на складність прийняття погоджених рішень;

- на недостатню компетентність і на емоційну неврівноваженість народу;

- на високий ступінь маніпульованості суспільною думкою з боку професійних політиків, що дозволяє перемогти на виборах не мудрим лідерам, а демагогам;

- на значне поширення різних думок, що заважає виробленню рішень.

Крім того, проведення референдумів складне, і дорого вартує, важливішою проблемою є низький рівень громадянської активності, що виражається в ухиленні виборців від голосування.

Прибічники прямої демократії, навпаки, вказують на її істинність, на те, що вона сприяє розширенню політичного кругозору громадян, і критикують представницьку демократію за можливість виникнення певних негативних моментів:

- відрив депутатів від народу і їх бюрократизація;

- пріоритетний вплив на прийняття рішень сильних груп тиску;

- відчуженість рядових депутатів від прийняття рішень;

- зростання впливу спеціалізованих органів (комітетів і комісій), які перетворюються в центри прийняття рішень;

- на послаблення демократичного контролю знизу.

Однак у представницької демократії є свої значні плюси. Некомпетентність пересічного виборця змінюється професіоналізмом депутатів, які мають можливість підготовчої роботи і можуть залучати експертів для оцінок цих рішень. Нарешті, якщо при прямій демократії рішення приймаються простою більшістю, при обговоренні того ж питання у парламенті з'являється можливість досягти балансу інтересів.

Розвиток сучасних комп'ютерних технологій приносить нові моменти в розвиток сучасної демократії. Прибічники прямої демократії пов'язують вирішення проблеми абсентеїзму з розвитком "комп'ютерної демократії" або "телематичної демократії". Під телематикою розуміють з'єднання в єдину мережу комп'ютера, телевізора і телефона.

Мова йде про можливість для громадянина кнопкового або телефонного голосування з різних питань, включаючи вибори депутатів з будинку. Комп'ютерна демократія технічно можлива, але в неї можуть бути й свої мінуси. Поряд з загальними недоліками прямої демократії (наприклад, "тиранією некомпетентності") може виникнути проблема з анонімністю голосування. Якщо урна для голосування є анонімним методом реєстрації переваг, то електронні технології дозволяють накопичувати свідчення про тих, хто голосував.

Сучасні потреби демократичного розвитку вимагають збалансованого співвідношення прямої і представницької демократії. Демократія є постійним процесом удосконалення, тому що сучасні її форми не є ідеальними. Крилатою стала фраза У. Черчілля про те, що демократія є найгіршою формою правління, за винятком всіх інших форм, які час від часу випробовувалися. Переваги демократії полягають у тому, що вона дозволяє зберегти політичну стабільність, передбачає низький рівень потенційного насильства. В умовах демократії між рішеннями влади і реакцією суспільства існує зворотний зв'язок. Відповідні сигнали суспільства можуть виражатися у вигляді підтримки або критики, що є можливим завдяки незалежній пресі.

8. Зміст та форми сучасної демократії: концептуальні засади

Складність і суперечливість демократичного розвитку потребує не простого засвоєння існуючого досвіду, а передбачає трансформацію його, адаптацію до реалій, що склалися, зміни у часі та просторі. Це завдання вирішується на базі переплетення національних традицій і світового досвіду, які сприймаються у динаміці, критично аналізуються, оцінюються та впроваджуються.

Адже моделі сучасної демократії реалізуються в різних формах, які дозволяють враховувати не лише національну специфіку, а й обумовлюються конкретними викликами реальної ситуації цивілізаційного розвитку. Так моделям плюралістичної, партиципаторної, ліберальної, паритетної демократії тощо притаманні свої характерні параметри, які визначають їх відмінності від інших. Різні джерела походження дозволяють співіснувати стандартам і особливостям. А порівняння переваг і недоліків надає можливість обирати оптимальні варіанти, що забезпечують високу якість демократичного потенціалу.

При цьому змістовне наповнення розуміння демократії напряму залежить від обраного методологічного підходу до трактовки її сутності. Адже сучасну демократію не розглядають як абсолютно універсальну і ідеальну форму суспільного буття, не абсолютизують її принципи. Навпаки, стереотипам протиставляється конкуренція, що відкриває нові можливості і перспективи формування і функціонування механізмів і технологій демократичного розвитку, здатних подолати крайнощі ідентитарних концепцій, утверджуючи демократичні принципи, адаптовані до конкретних умов та розраховані на перспективу.

Размещено на Allbest.ru