Стратегічне управління інвестиційними партійно-політичними проектами в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Спеціальність 23.00.02 - Політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Стратегічне управління інвестиційними партійно-політичними проектами в сучасній Україні

Сергєєв В'ячеслав Сергійович

Дніпропетровськ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Токовенко Олександр Сергійович, Дніпропетровський національний університет, завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти:

доктор соціологічних наук, професор Сурмін Юрій Петрович, Інститут проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, заступник директора - начальник Центру соціологічних досліджень та моніторингу

кандидат політичних наук, доцент ПОЛІЩУК Ігор Олексійович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри політології

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України;

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент ШЕПЄЛЄВ М.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сьогодні у політологічному дискурсі створені передумови сприйняття й розуміння процесів зміни соціально-політичної природи політичних партій. Характерною ознакою розвитку політичних партій у постіндустріальну добу є поява партій нового типу - технологічних партій, які, залишаючись у юридичному форматі класичної (ідеологічної) партії, змінюють свою соціально-політичну сутність. Для партій нового типу притаманна орієнтація не на ідеологію, а на технологію, що надає їм організаційної гнучкості, рухливості і підкресленої інструментальності.

Політичні партії постіндустріальної доби являють собою свого роду “електоральні машини”, що потребують функціонування в інвестиційному середовищі як певні політичні проекти. Це актуалізує розроблення нового напряму досліджень у галузі партійного менеджменту - інвестиційне партійно-політичне проектування, ядром проблематики якого є стратегічні питання управління. На зміну нестратегічному (орієнтованому на врахування поточного стану розвитку партії та теперішньої політичної обстановці) способу управління політичними партіями, які притаманні партіям індустріальної доби (класичним ідеологічним партіям), мають прийти прийоми й методи стратегічного управління, за допомогою яких можливо не лише враховувати зміни, а й передбачити перебіг подій.

Сучасні технологічні партії - це потужні “політичні підприємства”, які залучають великі гроші (інвестиції), вкладають їх у “політичне виробництво” і прагнуть отримати максимальний прибуток (голоси виборців, урядові посади тощо). Під залучення інвестицій політичні суб'єкти (партії-виборчі об'єднання, партії-проекти) вимушені вдаватися до інвестиційних пропозицій. По суті, партія перетворюється на інвестиційно орієнтовану електоральну машину. Ця тенденція особливо гостро проявляється в неструктурованих або слабко-структурованих партійних системах нових демократій, зокрема в сучасній Україні. Сучасні технологічні партії (партії-виборчі об'єднання, партії-проекти) в залежності від розвиненості громадянських структур виявляють різні тенденції партійного будівництва: у західноєвропейських суспільствах партії пройшли весь шлях “клієнтели - класичні партії - партії-виборчі об'єднання”; для посткомуністичних суспільств цей процес був перерваний на різних етапах розвитку - східноєвропейські суспільства встигли сформувати базові елементи громадянського суспільства, які були швидко реставровані під час трансформаційних процесів; пострадянські суспільства (крім країн Балтії) зазнали більш фундаментальних змін - процес партійного будівництва був перерваний на початкових стадіях, коли не встигли сформуватися базові елементи громадянського суспільства. Тому останні починають процес партійного будівництва наново, причому штучно створена багатопартійність (без відповідної громадсько-політичної структуризації) вимушена, по суті, імітувати слабко-структуроване громадянське суспільство.

За цих умов в Україні актуалізується поява технологічних партій, які функціонують у конкурентному середовищі як інвестиційні проекти. Виходячи з цих міркувань, питання стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами набуває першочергового значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему цього дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Дніпропетровського національного університету. Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою наукової теми “Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, що її здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань цієї дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 3 публікації у фахових наукових виданнях України, 2 тези доповідей.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення даного дисертаційного дослідження були апробовані автором в одноосібних доповідях на: міжнародній науково-практичній конференції “Класичні університети - центри освіти, науки і культури регіонів: традиції та сучасність” (Дніпропетровськ, 16-17 грудня 2003 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Аналітичні центри України: можливість впливу на забезпечення чесних виборів” (Київ, 10-11 червня 2004 р.); регіональній науково-практичній конференції “Прагматичний вибір і справедливість” (Дніпропетровськ, 2 жовтня 2004 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта” (Дніпропетровськ-Бєлгород, лютий 2005 р.).

Основні положення дисертації були обговорені на теоретичному семінарі кафедри політології Дніпропетровського національного університету.

Публікації. Автором одноосібно опубліковано 3 статті у фахових наукових виданнях України.

Структура дисертації відповідає логіці вирішення поставленої мети і задач та складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 194 аркушів, з них 20 аркушів - список використаної літератури (264 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі здійснюється актуалізація теми, встановлюється зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, формулюються мета і задачі дослідження, визначаються об'єкт, предмет і методи дослідження, розкриваються положення наукової новизни і практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи, зазначається особистий внесок здобувача в розв'язанні досліджуваної проблеми, наводяться засоби апробації результатів дослідження та перелік публікацій.

У першому розділі “Стратегічне управління інвестиційними партійно-політичними проектами як предмет наукового дослідження” дається загальна характеристика джерельної бази дослідження та описується його методологія.

У підрозділі 1.1 “Ступінь наукової розробленості проблеми дослідження” вказується, що проблема стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами має міждисциплінарний статус, знаходиться на стику багатьох предметних сфер політичної науки. Зокрема, виокремлено такі напрями досліджень: теорія політичних партій, становлення багатопартійності та партійної системи в Україні та в інших суспільствах перехідного типу, технологій партійного будівництва та партійного менеджменту.

Особлива увага приділяється питанням походження, правової інституціоналізації політичних партій та їх функціонування в політичній системі. Робиться аналіз теоретичних доробок М. Вебера, М. Дюверже та їх вітчизняних інтерпретаторів, а також П. Бурд'є. За радянські часи проблематикою політичних партій переймалися в основному фахівці з державного права: Г. Бекназар-Юзбашев, В. Даниленко, В. Євдокимов та ін. В останні роки політичні партії привертають увагу дослідників як важливіший інститут демократичної держави, оскільки саме в цих умовах політичні партії можуть повною мірою виконувати своє соціальне призначення - бути посередником між громадянським суспільством і державою. Серед наукових студій вітчизняних фахівців з цієї проблематики можна виокремити праці М. Кармазіної, П. Кривоцюка, Г. Саміло, О. Стаценко, В. Якушика та ін. При цьому особливо підкреслюється, що сучасне визначення політичних партій в Україні близьке до розуміння ролі класичних (ідеологічних) політичних партій в розвинених демократичних країнах. Інститут політичних партій є результатом соціально-економічної і соціально-культурної еволюції суспільства. Місце і роль партій у конкретній політичній системі, характер відносин між ними обумовлюються впливом етнокультурних і демографічних процесів, історичних традицій, релігії тощо.

Питання щодо інституціоналізації політичних партій розглядаються в роботах таких українських та російських авторів, як С. Бабій, Л. Беренштейн, В. Волошин, П. Кривоцюк, В. Полевий, М. Примуш, В. Чиркін та багато ін. Особлива увага при цьому приділяється взаємозв'язку політичних партій і держави (С. Бабій, В. Баштанник, О. Дергачов, С. Здіорук та В. Бичек, В. Кривошеїн, Д. Лук'янов, О. Терзі, С. Топалова та ін.).

Важливою предметною сферою української партології є дослідження історичних передумов виникнення українських сучасних партій (С. Алексєєв та Є. Ляшенко, К. Астахова, С. Білошицький, К. Богомаз, О. Висоцький, О. Гарань, Л. Глушкова, О. Грицина, А. Голуб, С. Донченко, В. Іваненко, І. Калмакан, О. Бриндак, І. Михальський, О. Найман, Я. Остапенко, А. Павко, Є. Перегуда, О. Піскорський, В. Рябіка, В. Стрілець, М. Токар, В. Якунін та ін.) та становлення й розвитку партійної системи України (Д. Арабаджиєв, С. Бабій, В. Базів, О. Бойко, Л. Дунаєва, В. Журавський, Б. Козак та ін.). Більшість дослідників українського партієтворення пов'язують виникнення політичних партій як масових організацій з міцним ідеологічним підґрунтям, наголошують, що в українській політиці залишаються партії, що мають сильний ідеологічний стрижень, організоване структурування, впізнаних лідерів, соціальні програми, громадський авторитет, доводять, що в основу процесу створення українських політичних партій покладено досвід, накопичений у світовому партійному будівництві. Окремі аспекти становлення партійної системи України викладені у наукових публікаціях Т. Кузьо, В. Литвина, Е. Пуфлера, О. Токовенка, М. Томенка, Ю. Шведи, Д. Яневського та ін.

При характеристиці сучасного стану і перспектив розвитку партійної системи деякі автори вдаються до дослідження зв'язку партійної та виборчої систем. Тут можна виокремити класичні праці Дж. Сарторі, М. Дюверже, А. Лейпхарта та їх сучасних інтерпретаторів, а також Ш. Авінері, Г. Алмонда, Є. Вятра, С. Ліпсета та С. Роккана, С. Ноймана та багато ін. Особлива увага вітчизняних дослідників приділяється питанням впливу виборчого процесу на становлення партійної системи в Україні (Н. Гончарук, О. Грязнова, Т. Гузенкова, О. Єржов, І. Кресіна та Є. Перегуда, В. Литвин, Г. Малкіна, А. Пахарєв, М. Примуш, Ю. Шведа та ін.).

Більшість сучасних дослідників відмічають таку характерну тенденцію: сьогодні розвиток політичних процесів відбувається в напрямку занепаду політичних партій у тому класичному вигляді, у якому вони існували донедавна. Поділ партій по соціальних, класових та інших ознаках стає дедалі все більш розмитим. З іншого боку, знижується (практично в усьому світі) активність виборців, що також пов'язане з тим, що партії більш не виражають інтересів значної кількості виборців, різниця між ними стає все менш і менш відчутною, але, найголовніше, після заміни у кормила влади однієї партії іншою практично нічого не міняється. На зміну політичним партіям як суб'єктам політичної боротьби йдуть невеличкі групи фахівців, які здатні до гнучкого реагування на політичну кон'юнктуру, оперативного розгортання, опанування сучасними механізмами впливу на виборців. Політична боротьба все більш буде перетворюватися в змагання невеличких груп фахівців, за якими стоять певні економічні чи соціальні структури із своїми інтересами. Так, власно, було і раніше, змінюється лише якість, на зміну “стаціонарним” партіям приходять тимчасові громадські об'єднання, створені виключно з метою вирішення вузькополітичних завдань. У цих умовах доцільно говорити про принципово новий тип політичних партій, діяльність яких ґрунтується на маркетингових технологіях, що поривно розвиваються на пострадянському просторі, починаючи з початку 1990-х років: у цьому напрямку можна виокремити роботи політтехнологів Росії (В. Амелин та С. Устименко, А. Балашова, Н. Гришин, З. Зотова, Ф. Ільясов, А. Ковлер, М. Кошелюк, О. Кудінов, А. Максимов, Н. Мальцева, Є. Малкин та Є. Сучков, В. Наумов, І. Недяк, А. Цвєтнов та ін.) та України (В. Бебик, М. Варій, Д. Видрін, А. Зельницький, Є. Петракова, В. Полторак, Е. Слободянюк, Р. Старовойтенко, Ю. Сурмін і Д. Наріжний та ін.).

Окремо зазначено, що розкриття досліджуваної теми потребує вирішення питань щодо особливостей інвестиційного партійно-політичного проектування, що актуалізує виокремлення нового напряму в партійному менеджменті як галузі політичної науки. Ці тенденції поки ще слабко вербалізовані, проте в науковій літературі деякі аспекти інвестиційного партійно-політичного процесу все ж такі висвітлюються. З цього приводу можна виокремити роботи М. Афанасьєва, Р. Громової, Ю. Древаль, В. Лупація, Т. Гребньової та ін.

У сучасних умовах важливим напрямом партійного менеджменту є питання стратегічного управління партіями. Фундаторами школи стратегічного управління є І. Ансофф, К. Ендрюс, Д. Шендел, К. Хаттен. У вітчизняній науковій літературі з теорії менеджменту також значна увага приділяється стратегічним аспектам управління (В. Єфремов, Н. Ільїн, І. Лукманова, А. Немчін, В. Мильник, С. Москвін, С. Попов, В. Шапіро, М. Чорна та ін.).

Ці напрацювання є вихідною підвалиною при розв'язанні завдань стратегічного управління політичними об'єктами. Такий підхід дозволяє перенести в політичне дослідження методологію економіки і теорії управління. Ідеї стратегічного управління проникли в суспільні відносини, переважно через сферу державного управління (О. Власюк, А. Гальчинський, В. Паламарчук, О. Литвиненко, С. Янішевський, О. Панарін, Г. Щокін та ін.), і виборчі технології (Ф. Гоулд, М. Камалов, Б. Комоцький, Є. Малкін, Є. Сучков, К. Пейн, К. Хед, Ш. О'Коннел, І. Слєпєнков, С. Фаєр та ін.), поступово інкорпоруються в сферу партійного менеджменту. Стосовно діяльності партії ідеї стратегічного управління не є тривіальними, вони мають свої особливості, які пов'язані з тим, що партія діє в суспільстві, в якому люди змінюють свої погляди та настанови часто дуже небередбачуваним чином. Іноді важко оцінити результати партійної діяльності, відшукати їх адекватне агреговане уявлення, зв'язати із завданнями, що мають вирішуватися партією. До того ж отримані результати завжди можуть дати додатковий ефект, не передбачений заздалегідь, ефект, на який ніхто не розраховував. Тут стратегічне управління ґрунтується на попередньому визначенні стратегії партії, формулювання її стратегічних цілей і побудови стратегічного плану їх досягнення. Партія націлюється на майбутнє, цьому підкоряється її сьогоднішня діяльність, формування і накопичення ресурсів, збільшення потенціалу партії. Значний внесок у розроблення питань партійної стратегії зробили західні дослідники практичної діяльності соціал-демократичних партій А. Пржеворські, Дж. Спраг, Х. Хесс, а також вітчизняні дослідники Віктор і Володимир Мейтуси.

Виходячи з проведеного бібліографічного аналізу, автор доходить висновку, що проблема стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами не дістала належної наукової розробленості. Поряд з тим у багатьох сферах політичної науки, зокрема, в теоріях політичних партій, в сфері становлення багатопартійності та партійної системи в Україні та в інших суспільствах перехідного типу, в технологіях партійного будівництва та в партійному менеджменті, створені передумови сприйняття й розуміння процесів зміни соціально-політичної природи політичних партій, які дедалі перетворюються в технологічні партії, свого роду “електоральні машини”, що потребують функціонування в інвестиційному середовищі як певні політичні проекти.

У підрозділі 1.2 “Теоретико-методологічні засади дослідження” обґрунтовується методологія дисертаційного дослідження. Для досягнення поставлених у роботі мети і завдань використовується комплексна методика, що ґрунтується на теоретико-методологічних засадах маркетингового та інвестиційного підходів, конкретизованих методами системного аналізу, оскільки стратегічне управління проектами доцільно розглядати як певну системну цілісність. Тут застосовуються методи:

системно-компонентного аналізу, який відображає вивчення складу системи стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами: використовується при розгляді структури життєвого циклу інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 3.1), загальної стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 4.1);

системно-структурного аналізу, який передбачає дослідження внутрішніх зв'язків і взаємодії елементів системи стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами. При цьому структура розуміється як внутрішня форма системи, яка визначає спосіб взаємодії компонентів системи, придає системі цілісності, створюючи взаємозв'язки, як правило, на декількох рівнях стійкої взаємодії компонентів. Використовується при розгляді структури життєвого циклу інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 3.1), концептуальної та детермінованої частин стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділи 4.2-4.3), а також при побудові класифікації мультіпроектів як частини інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 3.2) та декомпозиції загальної стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 4.1);

системно-функціонального аналізу, який передбачає вивчення інформаційно-функціональних залежностей на горизонтальному (координація) і вертикальному (субординація) рівнях узгодження функцій, що встановлюються між компонентами даної системи, між компонентами і системою в цілому, між системою в цілому та іншою системою, у склад якої вона входить. Використовується при побудові класифікації мультіпроектів як частини інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 3.2), структури концептуальної та детермінованої частин стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділи 4.2-4.3);

системно-інтегративного аналізу, який передбачає дослідження цілісних властивостей системи стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами, які не притаманні жодному з її компонентів: використовується при розгляді змістових складових інвестиційного партійно-політичного проекту (розділ 2), а також структури концептуальної та детермінованої частин стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділи 4.2-4.3);

системно-комунікаційного аналізу, який відображає вивчення системи стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами у взаємодії з навколишнім середовищем - партійно-політичним ринком: використовується при розгляді структури життєвого циклу інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 3.1), зовнішньої стратегії як складової загальної стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту (підрозділ 4.1).

У другому розділі “Інвестиційний партійно-політичний проект як зміст функціонування українських політичних партій” розкриваються сутнісні особливості інвестиційного партійно-політичного проекту (далі - ІППП) як комплексу заходів по реалізації плану нарощування капіталу (реального та/або символічного) певної політичної організації (партії, блоку партій) або дескридитації та/або руйнації політичного капіталу конкурентів, що його здійснюють, з одного боку, політичний інвестор для реалізації власних задач у політиці, а з іншого боку, “мозковий центр” для просування власних політичних концепцій суспільного розвитку має такі риси, як унікальність, послідовність, конкретність результату, кінцевість строку реалізації та взаємозалежність відносин між інвестором та “мозковим центром” проекту. Сутність ІППП можна розкрити шляхом деталізації партійно-політичної (зовнішньої) та проективно-інвестиційної (внутрішньої) його змістових складових.

У підрозділі 2.1 “Партія-проект як зовнішня змістова складова інвестиційного партійно-політичного проекту” зазначається, що партійно-політична змістова складова визначення ІППП окреслює сферу реалізації інвестиційних намірів: концептуально-законодавча діяльність та урядова політика, яка здійснюється політичними партіями. Виникнувши в наслідок процесу самоорганізації людського суспільства, політичні партії набули характеру інституту боротьби за владу з виникненням і розвитком загального виборчого права як основи формування основних органів управління демократичною державою.

У сучасних умовах партія являє собою політичний інструмент, за допомогою якого лобіюються закони, розподіляється бюджет держави, чиниться тиск на виконавчі та судові органи влади, тобто через партію інвестори мають доступ до державних економічних важелів, ресурсів і можливостей. У постіндустріальну добу з'являються партії нового типу - партії-виборчі об'єднання, партії-проекти, які, залишаючись у юридичному форматі класичної партії, змінюють свою соціально-політичну сутність. Партії-виборчі об'єднання, партії-проекти - це потужні “політичні підприємства”, які залучають великі гроші (інвестиції), вкладають їх у “політичне виробництво” і прагнуть отримати максимальний прибуток (голоси виборців, урядові посади тощо). Під залучення інвестицій політичні суб'єкти (партії-виборчі об'єднання, партії-проекти) вимушені вдаватися до інвестиційних пропозицій. По суті, партія перетворюється на інвестиційно орієнтовану електоральну машину.

Там, де існують міцні, потужні, розвинені елементи громадянського суспільства (країни Заходу) постіндустріальна модель партійного будівництва реалізується шляхом створення універсальних партій і партій “нового типу” - зелені, альтернативних ідей, антиглобалістські рухи тощо. Ідеологічна спрямованість, яка покликана сприяти політичному структуруванню суспільства, в умовах нерозвиненості громадянських структур виявляється зайвою й стримує партійний розвиток, оскільки потребує значного часу для завершення партійно-ідеологічного структурування й формування певного рівня зрілості політичної культури. У цих умовах українські політичні партії отримали новий імпульс для свого розвитку. Ці нові тенденції українського партійного будівництва пов'язані із створенням, функціонуванням і розвитком партій, що діють у рамках ІППП. стратегічний інвестиційний партійний проект

У ході дослідження виявлені критерії розрізнення партій-проектів та класичних (ідеологічних) партій: ідеологія, орієнтація, соціальна база, структура, джерела фінансування, перспективи існування, критерії успішності.

У підрозділі 2.2 “Інвестиційний проект як внутрішня змістова складова інвестиційного партійно-політичного проекту” зазначається, що внутрішня змістова складова визначення ІППП характеризує орієнтацію на залучення певних ресурсів для реалізації запланованих завдань у партійно-політичній діяльності.

Підрозділ складається з двох пунктів - 2.2.1 “Проективна змістова складова інвестиційного партійно-політичного проекту” та 2.2.2 “Інвестиційна змістова складова інвестиційного партійно-політичного проекту”. У пункті 2.2.1 наголошується, що проектна змістовна складова визначення ІППП надає системності та організованості у процес партійно-політичної діяльності й внаслідок цього ІППП набуває низку властивих йому рис: виникнення, існування та закінчення проекту в певному оточенні; зміна структури проекту протягом його життєвого циклу; наявність певних зв'язків між елементами проекту як системи; можливість відміни вхідних ресурсів проекту. Виходячи з цього визначення ІППП виокремлюються такі його ознаки: спрямованість на досягнення окреслених статегічних цілей (отримання голосів виборців, урядових посад, просування нових концептів політичного розвитку тощо); координоване виконання взаємозалежних дій; унікальність; обмеженість у часі та ресурсах.

У ході дослідження автором запропонований алгоритм функціонування політичної партії в контексті реалізації ІППП, який описує такі кроки: інтеракції ініціаторів, замовників та інвесторів проекту; розроблення концепції проекту (“унікальної політичної пропозиції”); актуалізація політичної партії (створення, відтворення/реконсервація); створення команди проекту; ресурсна “накачка” партії як формальної структури проекту; реалізація проекту, створення інвестиційного об'єкта; постпроектний аналіз; прийняття рішення про подальшу долю проекту; закриття проекту.

Головну роль у реалізації ІППП відіграють люди: ініціатори, інтеракція між якими на початкових етапах дозволяє сформувати креатив проекту, команда - адміністративний шар ІППП, сукупність працівників, які здійснюють функції управління проектом і персоналом проекту. Команду ІППП умовно можна розбити на дві частини - патронажну та апаратну. Патронажну частину команди ІППП, крім ініціаторів, замовників та інвесторів проекту, складають головні менеджери проекту - керівник проекту, проект-менеджери (контрактор та субконтрактори проекту). Апаратна частина команди, яку очолює проект-менеджер, втілює в життя стратегічні й тактичні задуми “мозкового центру”, розглядає конкретні питання реалізації ІППП. До апаратної частини команди проекту входять особи, які залучаються та беруть участь у розробленні й реалізації проекту на різних стадіях його життєвого циклу. Практично апаратна частина команди - це виконавці, група осіб, яка формується на стадії реалізації ІППП й складає його виконавчу інфраструктуру.

У пункті 2.2.2 зазначається, що всі напрямки і форми діяльності партії (блоку партій) здійснюються за рахунок сформованих у рамках ІППП інвестиційних ресурсів. Залучені для реалізації ІППП інвестиції забезпечують партію (блок партій) необхідним комплексом ресурсів: інтелектуальними, організаційними (інфраструктурними), грошовими (фінансовими), майновими, медіа-інформаційними, владно-адміністративними тощо. Інтелектуальні ресурси надходять здебільшого у вигляді інтелектуального продукту - креативу ІППП, який розробляє “мозковий центр”.

Організаційні (інфраструктурні) ресурси зосереджені в структурах політичної партії (блоку політичних партій), які забезпечують організаційну інфраструктуру реалізації інвестиційних намірів. Стосовно ІППП можна виокремити три базових типи організації проектів: інтегрований, незалежний, матричний.

Грошові ресурси є універсальним видом інвестицій, оскільки вони легко конвертуються в інші види ресурсів. Проте грошове інвестування в партійну політику принципово відрізняється від аналогічного інвестування в підприємницьку діяльність. На інвестиційну діяльність у сфері політики впливає ціла низка вимог, які суттєво обмежують процес політичного фінансування. Майнові ресурси надходять у вигляді переданого у власність партії майна під реалізацію ІППП. Обмеження на майнові ресурси аналогічні грошовим.

Медіа-інформаційні ресурси - необхідний для реалізації ІППП вид ресурсів. Його можна розглядати як результат конвертації грошових, майнових, інтелектуальних (технологічних) та людських ресурсів. Саме за допомогою медіа-інформаційних ресурсів здебільшого відбувається формування символічного капіталу проекту (партії) - створення і накачка партійного бренду.

Владно-адміністративні ресурси становлять важливе джерело інвестицій і пов'язані з використанням позитивної діяльності владних посадовців від ІППП для зміцнення й подальшої накачки сприятливого партійного іміджу. Крім того, йдеться про можливості залучення до ІППП впливових осіб, які своїм іменем, авторитетом могли б додати прихильників до створюваного інвестиційного об'єкту.

У третьому розділі “Життєвий цикл і загальна структура інвестиційного партійно-політичного проекту” розкривається загальна структура ІППП в контексті його життєвого циклу.

У підрозділі 3.1 “Життєвий цикл інвестиційного партійно-політичного проекту” дається визначення життєвого циклу ІППП як періоду, протягом якого готуються і реалізуються партійно-політичні інвестиційні наміри. Він має складну багаторівневу структуру. На рівні стратегії життєвий цикл ІППП збігається з життєвим циклом мегапроекту, який містить фази розробки концептуальної частини стратегії ІППП, реалізації стратегічної мети мегапроекту через реалізацію мультіпроектів та постпроектного аналізу з виконання стратегічної мети мегапроекту. На фазі реалізації мегапроекту здійснюються життєві підцикли мультіпроектів, які містять стадії розробки детермінованої частини стратегії ІППП, розраховані на відповідні електоральні періоди, реалізації стратегічних цілей мультіпроектів серією відповідних монопроектів та постпроектного аналізу з виконання стратегічних цілей мультіпроектів. На рівні тактики здійснюється декомпозиція стратегічних цілей на певні тактичні завдання. На стадії реалізації мультіпроекту здійснюються життєві підцикли монопроектів, які містять етапи розробки тактичного малюнку ІППП, розраховані на відповідні електоральні періоди, реалізації тактичних завдань монопроектів шляхом матеріалізації проектного задуму на практиці та постпроектного аналізу з виконання тактичних завдань монопроектів.

У підрозділі 3.2 “Класифікація мультіпроектів як частини інвестиційного партійно-політичного проекту” пропонується розглядати життєвий цикл ІППП як послідовність реалізації мультіпроектів. У зв'язку з цим виокремлюються дві основні стадії: венчурна й капітальна. На кожній з цих стадій реалізація ІППП здійснюється за певним життєвим підциклом, який містить стадії, аналогічні життєвому циклу ІППП в цілому. Відповідно до життєвого циклу ІППП можна класифікувати венчурні мультіпроекти за: рівнем - на базові та забезпечуючі; формою - на пілотні, вторинні для базових проектів; корпоративні, персональні для забезпечуючих проектів; різновидами - на сателітні, клонові для корпоративних проектів; кадрові, клонові для персональних проектів.

Відповідно до життєвого циклу ІППП можна класифікувати капітальні мультіпроекти за: рівнем - на інтенсивні та екстенсивні; формою - на паралельні та послідовні для екстенсивних проектів.

У четвертому розділі “Структура стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту” зроблена спроба декомпозиції стратегічних аспектів управління ІППП.

У підрозділі 4.1 “Загальна стратегія інвестиційного партійно-політичного проекту та її складові” дається характеристика загальної стратегії ІППП та розкривається її структура. Елементами структури загальної стратегії ІППП є: зовнішня, внутрішня, владна та динамічна стратегії. Кожна з цих складових має свої стратегічні цілі, що визначаються умовами, в яких реалізується ІППП. Зовнішня (основна) стратегія ІППП використовується для рішення завдань проекту та досягнення стратегічних цілей, що визначаються зовнішнім середовищем. В умовах багатопартійності ця стратегія має враховувати відносини з іншими партіями, з якими не існує принципових протиріч. Внутрішня стратегія ІППП покликана спрямовувати і координувати діяльність структурних підрозділів проекту, роботу команди ІППП. Владна стратегія ІППП пов'язана з діяльністю проектної команди після опанування владними структурами. Динамічна стратегія ІППП передбачає розроблення спеціальних схем, які б враховували можливі повороти та зміни ситуацій.

У підрозділі 4.2 “Структура концептуальної частини стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту” зазначається, що концептуальна частина стратегії ІППП розробляється на рівні мегапроекту як системи окремих мультіпроектів і містить як базові елементи Місію, єдиний стратегічний дизайн, унікальну політичну пропозицію. Місія ІППП є генеральною метою мегапроекту, деталізує статус проекту, забезпечує орієнтири для певних цілей, які формулюються на стратегічному рівні (в межах конкретного мультіпроекту). Структура Місії ІППП складається з таких елементів: місія-призначення, стратегічне бачення, інвестиційна ідея, місія-орієнтація, місія-політика, місія підрозділів. Єдиний стратегічний дизайн покликаний найефективнішим чином акумульовувати і спрямовувати залучені інвестиційні ресурси на формування стійкого бренду партійно-політичного суб'єкту (партії, блоку партій), тобто він орієнтований на формування і подальшу накачку (нарощування) символічного партійного капіталу (цілісного партійного бренду). Унікальна політична пропозиція становить креатив концептуальної частини стратегії ІППП і має трикомпонентну структуру: позначення інвестиційного об'єкта (партії, блоку партій); унікальність пропозиції; привабливість пропозиції.

У підрозділі 4.3 “Детермінована частина стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту” акцентується увага на тому, що детермінована частина стратегії ІППП розробляється на рівні окремих мультіпроектів як складових певного мегапроекту і має узгоджуватися з основними положеннями концепції мегапроекту. В межах мультіпроекту розробляється стратегія реалізації ІППП на певний електоральний період - проміжок часу від одних виборів до наступних. Детермінована частина стратегії ІППП передбачає декомпозицію Місії на конкретний електоральний період, деталізує систему стратегічних цільових пріоритетів партійно-політичного суб'єкта (партії, блоку партій). Вона орієнтована на формування і подальшу накачку (нарощування) символічного партійного капіталу в межах зони стратегічної відповідальності (базових елементів цілісного партійного бренду). Остання визначається як локалізована у часі (на термін електорального періоду) та просторі (в межах території певного місцевого осередку) сфера цільової діяльності команди ІППП по задоволенню певного комплексу однорідних потреб розвитку даної території.

Базовими елементами детермінованої частини стратегії ІППП є маркетингова орієнтація та конкурентний статус, розрахованих на певний електоральний період для певної зони стратегічної відповідальності. Маркетингова орієнтація визначає спрямованість діяльності проектної команди на певні сегменти виборців і є продуктом сегментації електорального простору. В процесі реалізації ІППП партія має наполегливо утримувати свій позитивний образ і свій базовий електорат у межах відповідної зони стратегічної відповідальності. Конкурентний статус визначає конкурентні відмінності партії (блоку партій), які в різних зонах стратегічної відповідальності можуть диференціюватися за величиною, характером відмінностей, їх спрямованості. Основними чинниками визначення конкурентного статусу партії (блоку партій) в межах зони стратегічної відповідальності є: стан партійного електорату; рівень залучень ресурсів; ступінь впливу на електорат конкуруючих партій і, навпаки, конкуруючих партій на власний електорат; рівень адміністративної та тіньової підтримки партії та її конкурентів; можливість впливу на конкуруючі партії або взаємодія з ними в зоні стратегічної відповідальності.

У висновках констатовано, що розроблена комплексна методика на основі поєднання маркетингового та інвестиційного підходів дозволила реалізувати мету і задачі дослідження та сформулювати концепцію стратегічного управління інвестиційними партійно-політичними проектами.

ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Сергєєв В.С. Маркетингові елементи сучасного партійного будівництва // Вісник Дніпропетровського ун-ту. Сер. Філософія, соціологія, політологія. - Вип. 11. - С. 253-259.

2. Сергєєв В.С. Інвестиційно орієнтовані партії як результат економізації партійних відносин // Грані. - 2004. - №6. - С. 141-146.

3. Сергєєв В.С. Стратегічне управління політичними партіями // Політичний менеджмент. - 2005. - №1. - С. 113-121.

4. Сергєєв В. Мозкові центри як продуценти інвестиційних партійно-політичних проектів // Матер.всеукр.конф. “Аналітичні центри України: можливості впливу на забезпечення чесних виборів”. - Київ, 2004. - С. 9-10

5. Сергєєв В.С. Особливості інвестиційного процесу в партійній політиці України // Матер. міжнар. конф. “Наука і освіта-2005”. - Белгород-Д., 2005. - С. 19-20.

АНОТАЦІЇ

Сергєєв В.С. Стратегічне управління інвестиційними партійно-політичними проектами в сучасній Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - Політичні інститути та процеси. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню особливостей стратегічного управління політичними партіями, які функціонують як інвестиційні партійно-політичні проекти. У роботі визначено категоріальний зміст поняття “інвестиційного партійно-політичного проект”; здійснено опис структури життєвого циклу інвестиційного партійно-політичного проекту з огляду на завдання стратегічного управління цим проектом; зроблена класифікація інвестиційних партійно-політичних проектів, які стратегічно розраховані на певний електоральний період; розкрито сутність і зміст загальної стратегії інвестиційного партійно-політичного проекту; здійснена декомпозиція стратегічної частини інвестиційного партійно-політичного проекту.

Ключові слова: політична партія, стратегічне управління, інвестиції в політику, інвестиційний партійно-політичний проект, Місія, унікальна політична пропозиція, стратегічний дизайн, маркетингова орієнтація, конкурентний статус.

Сергеев В.С. Стратегическое управление инвестиционными партийно-политическими проектами в современной Украине. - Рукопись.

Sergeyev V.S. Strategic Management of Investment Political Party Projects in Modern Ukraine. -Typescript.

The dissertation is submitted for a candidate's degree in political sciences, specialty 23.00.02 - political institutions and processes. Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2005.