Етнокультурні самоідентифікації учнівської молоді в умовах трансформації українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЕТНОКУЛЬТУРНІ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність: етнополітологія та етнодержавознавство

МІСЕРЖИ Світлана Дмитрівна

Київ, 2006 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останні десятиліття у світі значно активізувалася етнічність як реакція на уніфікацію, яку несе із собою глобалізація. В суспільствах, що трансформуються, ослаблюються або руйнуються старі, водночас формуються нові ідентичності. Самостійна ідентифікація людини з етнічною спільнотою визначається пошуком орієнтирів в нестабільному світі. Етнічна ідентичність стає для багатьох людей змістовним підґрунтям індивідуальної і суспільної діяльності. Тому етнічні рухи все більше стають впливовими суб'єктами світового, регіональних і національних політичних процесів. Розширення знань про світ політичного неможливе без поглиблення досліджень ролі й місця етнічного чинника.

Трансформаційні процеси активізували в політичному житті чимало етнічних спільнот України. Однією з них є болгари - за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., шоста за чисельністю етнічна група України. В низці областей і районів вони входять до трійки найбільших або навіть становлять більшість населення. Тому позиція держави, інших суб'єктів етнічно-політичної сфери щодо задоволення потреб та інтересів болгар України є важливою складовою не лише етнічно-національної, а й регіональної, економічної та інших видів політики.

Важливим аспектом вивчення етнічно-національної ідентичності болгарської етнічної групи є дослідження процесу етнокультурної самоідентифікації молодого покоління як однієї з найактивніших соціальних груп. Стан його етнічності значною мірою визначає майбутнє спільноти, її роль у становленні української політичної нації.

Підхід до вивчення етносу та етнічності визначає специфіку розуміння сутності етнічної ідентичності та етнічної самоідентифікації як її складової. Донедавна розвиток етнічно-політології, незважаючи на значну кількість теорій, визначався дискусіями між прихильниками примордіалізму та інструменталізму. Перший підхід у західній науці пов'язують з іменами таких дослідників, як Г. Айзекс, П. Ван ден Берге, К. Гірц, Дж. Йінгер, М. Новак, Дж. Сімпсон, Е. Сміт, Е. Шилз та ін. Радянськими етнологами у межах примордіалізму були викладені й обгрунтовані:

- теорія етносу, яка розглядає етноси як соціально-історичні спільності і яку пов'язують передусім з ім'ям Ю. Бромлея;

- біокосмічна концепція етносу та етногенезу Л. Гумільова;

- інформаційна концепція етносів С. Арутюнова.

Примордіалісти розглядають етнічну самоідентифікацію як характеристику, що детермінована об'єктивними соціобіологічними, історико-культурними чинниками, як результат усвідомлення інших компонентів етнічної ідентичності.

Розробка концепцій інструментального підходу пов'язана з працями Б. Андерсона, Ф. Барта, Е. Геллнера, Дж. Нейгела, С. Олзака, С. Рейджіна, Т. Рейнджера, Е. Хобсбаума та ін. Етнічна ідентичність розглядається ними як психологічний та ситуативний феномен, що не має об'єктивного підґрунтя. Тому інструменталісти ототожнюють етнічну ідентичність та етнічну групу. Вони стверджують, що компоненти етнічної ідентичності засвоюються під впливом знання про свою етнічну спільноту.

На сучасному етапі етнічно-політологічних досліджень на основі двох вказаних підходів сформувалися інтегративні напрями, такі, як культурний примордіалізм, соціальний конструктивізм та ін.

Вітчизняні дослідники розглядають функціонування етнічно-національної сфери в межах нового наукового напряму - етнічного державознавства. Всебічний аналіз сучасного етнічно-національного розвитку України, осмислення етнокультурного розвитку в контексті життєдіяльності особистості і нації здійснено у працях О. Антонюка, І. Варзаря, В. Горбатенка, В. Євтуха, І. Кресіної, І. Кураса, А. Леонової, В. Наулка, П. Надолішнього, М. Панчука, В. Панібудьласки, Ю. Римаренка, Ф. Рудича, Ю. Шемшученка, Л. Шкляра, М. Шульги та ін. Місцю та ролі етнічної ідентичності та етнічної самоідентифікації як її складової приділено значну увагу в працях:

- О. Картунова та О. Майбороди (проведено теоретико-методологічний аналіз західних концепцій ідентичності та самоідентифікації);

- І. Кресіної, О. Нельги, Л. Шкляра (досліджено сутність етнічної ідентичності, її складові, місце та роль в українському націєтворенні);

- С. Римаренка (вивчається взаємозалежність етнічної самоідентифікації та національного самовизначення особистості, її суверенізації, яка водночас стимулює самовизначення усієї нації);

- М. Шульги, А. Орлова, А. Пономарьова (вивчено етнічну самостійну ідентифікацію особистості, її зміни, зв'язок з етнічно змішаними шлюбами);

- І. Оніщенко, М. Обушного (розглянуто етнічно-національну самостійної ідентифікацію українців в історичній ретроспективі та її роль у консолідації українського суспільства);

- Т. Рудницької, Б. Попова (розглянуто деякі аспекти етнокультурних самостійній іідентифікацій) та ін.

Проблеми етносу та етнічності активно досліджуються російськими вченими - Б. Віннером, М. Губогло, Л. Дробіжевою, І. Заріновим, С. Рибаковим, Г. Солдатовою, Т. Стефаненко, О. Сусоколовим, В. Тішковим, С. Чешком та ін.

За останні п'ятнадцять років історія, традиційна матеріальна і духовна культура болгарського населення України були об'єктом досліджень українських учених - Т. Агафонової, О. Ганчева, І. Горбань, В. Диханова, А. Кіссе, В. Колесник, О. Прігаріна, Т. Прігаріної, І. Стоянова, Е. Стоянової, С. Топалової, А. Шабашова та дослідників з Болгарії і Молдови - З. Бараболової, І. Грека, Н. Караїванова, С. Новакова, П. Павлова, М. Червенкова та ін.

Проте в зазначених працях не досліджено групи з низьким етнічним статусом в контексті трансформаційних процесів, конкуренції української і російської етнокультурних ідентичностей, стан етнічності молодого покоління, особливості етнокультурних самостійних іідентифікацій, орієнтацій, настанов учнівської молоді, зумовлених докорінними перетвореннями українського суспільства. Усе це зумовило тему, мету і завдання даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планових науково-дослідницьких тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і влади” (№ держреєстрації РК 0102U007073) та “Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії” (№ держреєстрації 0105U000792).

Мета і завдання дослідження.

Основною метою дисертації є комплексний аналіз етнокультурних самостійних іідентифікацій учнів випускних класів загальноосвітніх шкіл у місцях компактного проживання болгар на південному заході України, які вважаються ядром етнічної групи з високою питомою вагою традиційного способу життя і низьким етнічним статусом в умовах суспільної трансформації.

З огляду на поставлену мету визначені такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати основні концептуальні підходи до вивчення етнічної складової суспільства та виявити тенденції їх сучасного розвитку;

- уточнити зміст категорій етнічної політології і державознавства - етносу, етнічності, етнічної ідентичності, етнічної самоідентифікації з огляду на сучасні трансформаційні процеси;

- визначити особливості етнічної (індивідуальний і груповий рівні), мовної та культурної самостійних іідентифікацій учнівської молоді болгарського походження на основі результатів опитування учнів випускних класів загальноосвітніх шкіл в місцях компактного проживання болгарської етнічної групи на південному заході України;

- дослідити об'єктивні етнокультурні характеристики учнівської молоді болгарського походження;

- проаналізувати кореляцію показників різних видів етнокультурних самостійних іідентифікацій;

- визначити співвідношення показників самооцінки об'єктивних етнокультурних характеристик та самостійних іідентифікацій учнів, інтенсивність настанов та орієнтацій учнів на етнокультурну спадкоємність;

- сформулювати практичні рекомендації щодо вдосконалення державної політики в сфері інтегрування етнічних груп з низьким етнічним статусом в українську політичну націю.

Об'єктом дослідження є болгарська етнічна група України як група з низьким етнічним статусом в умовах трансформації українського суспільства.

Предметом наукового дослідження є особливості етнічної, мовної, культурної самостійних іідентифікацій учнів у місцях компактного проживання болгарської етнічної групи, зумовлені трансформаційними процесами в українському суспільстві.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання політичних явищ. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод. У роботі використані також методи порівняльний, аналізу і синтезу, елементи інтерпретаційного та біхевіористського підходів.

Для одержання достовірних результатів дослідження застосовувався логіко-конструктивний аналіз різних джерел, конкретно-індуктивний і дедуктивно-систематичний методи.

Емпіричний матеріал, що став основою для наукових узагальнень, був отриманий за допомогою етнічно-соціологічного методу опитування. Розуміння самоідентифікації як процесу зумовило використання принципу історизму при дослідженні предмета дисертації.

Застосування системного методу актуалізувало аналіз самоідентифікації, з одного боку, як компоненти такої складної системи ідентичності, складові якої взаємопов'язані, знаходяться в стані зміни, а з іншого - як складних множинних і багаторівневих об'єктів.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх розв'язання. У дисертації здійснено комплексний аналіз процесу самоідентифікації учнівської молоді болгарського походження в місцях компактного проживання болгарської етнічної групи на південному заході України, на основі чого були розроблені концептуальні положення і рекомендації щодо оптимізації державної етнічно-національної політики в умовах трансформації українського суспільства. У межах здійсненого дослідження одержано результати, що мають наукову новизну.

1. Визначено основні тенденції розвитку концептуальних підходів до вивчення етнічної складової суспільства. Доведено, що в останні десятиліття цей розвиток мав медіаційний характер. Принципові розбіжності між примордіалізмом та інструменталізмом нівелювалися в процесі наукових дискусій, віддзеркаленням чого стало формування інтегративних напрямів - культурного примордіалізму, соціального конструктивізму тощо.

2. Обґрунтовано підхід до дослідження етнічного як сфери взаємодії історико-культурних чинників і соціального конструювання. Сформульовано концептуальне положення про співвідношення об'єктивних ознак і суб'єктивних компонентів етнічної ідентичності. Для відтворення останньої необхідне їх співпадіння. Виявлено залежність співвідношення об'єктивних ознак і суб'єктивних компонентів етнічної ідентичності від характеру трансформаційних процесів та рівня залучення до них етнічної групи.

3. Доведено ефективність застосування множинної та багаторівневої самоідентифікації в етнічно-політологічному дослідженні. Обґрунтовані поняття рівнів сталості і меж рівнів сталості самостійних ідентифікацій. Рівень сталості полягає у ступені оцінки індивідом своїх можливостей як діяльного суб'єкта, носія якостей, через які етнічність проявляється (етнічна мова, етнічна культура тощо). Межа рівня сталості самоідентифікації є кількісним показником включених до неї ототожнень певного рівня сталості.

4. Концептуальний вплив на етнокультурні самоідентифікації учнівської молоді таких чинників як питома вага традиційного способу життя і низький етнічний статус в умовах суспільної трансформації. Виявлено, що соціалізація учнів проходила в умовах болгарського етнокультурного мікро- та мезо- середовища. Вони є носіями об'єктивних характеристик, необхідних для відтворення етнокультурного комплексу. Етнічний статус розглядається як віддзеркалення соціальної реальності, а також уявлень про нього. Він вказує на місце етнічної групи в системі міжетнічних взаємин, ступінь включення представників етносу до системи управління усіх рівнів, рівень доходів, освітній рівень, розвиток засобів масової інформації та освіти мовою етнічної спільноти тощо. Визначено, що, незважаючи на рівність статусів у правовій сфері, реальна нерівність етнічних статусів може існувати у відносинах не лише між титульним етносом та етнічною групою, а й між самими етнічними групами.

5. Виявлено, що болгарські етнокультурні самоідентифікації учнів найбільш інтенсивні та сталі. Етнічно-групова, мовна та культурна самоідентифікації абсолютної більшості з них множинні, а останні дві - ієрархічні. Визначено основні чинники ідентифікацій - етнічне походження, етнічний статус, мовно-культурні характеристики, традиції самоідентифікації. Формування подвійної етнічно-національної самосвідомості не має конфліктного характеру. Ототожнення учнів з субетнічною групою є більш інтенсивним та сталим, ніж громадянська та національна ідентифікації, що свідчить про неусталеність нових ідентичності, що конструюються, та необхідність активнішого залучення молоді до загальнонаціональних процесів.

6. Доведено, що показники самостійні ідентифікацій мають позитивне співвідношення. Розмивання сталості оцінок відбувається у напрямі: етнічна самостійна ідентифікація - мова внутрішньо-сімейного спілкування - мовна самостійна ідентифікація - культурна самостійна ідентифікація. З точки зору сталості етнокультурних самостійні ідентифікацій учнівська молодь неоднорідна. На основі виокремлення підгруп учнів з різними рівнями сталості болгарських етнічної, мовної та культурної самостійні ідентифікацій зроблено висновок щодо багато варіантної етнічної поведінки в умовах демократизації суспільства.

7. Встановлено, що етнічна ідентичність учнівської молоді болгарської етнічної групи функціонує в умовах політизованої конкуренції двох високо-статусних - української та російської - етнокультурних ідентичності. У множинних та багаторівневих самостійна ідентифікаціях російська мовно-культурна складова переважає українську та відіграє провідну роль у розмиванні меж болгарської ідентичності. Обґрунтовано, що об'єктивні етнокультурні характеристики, інтенсивність та сталість болгарських самостійні ідентифікацій є важливим ресурсом подолання на Півдні України біполярної етнокультурної самоорганізації суспільства.

8. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення державної етнічно-національної політики. Інтегрування етнічних груп з низьким етнічним статусом в загальнонаціональні процеси - обов'язкова умова розв'язання суперечностей у сфері формування української політичної нації. За умов здійснення політики культурного плюралізму та вільного вибору множинні самоідентифікації не набувають конфліктного характеру. Однією з головних загроз для формування політичної нації є біполярна етнокультурна самоорганізація суспільства.

Для її подолання доцільне якнайповніше використання етнокультурного ресурсу низько-статусних етнічних груп шляхом підвищення їх статусу,багато культурності в суспільстві.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі у вищих навчальних закладах, розробці спеціальних курсів з етнічно-політології, етнічно-соціології, етнопсихології, підготовці методичних, навчальних посібників, аналітичних доповідей, розробці нормативно-правових актів щодо оптимізації державного управління, регіональної і національної політики. Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на науково-практичних конференціях: 53-й науковій конференції Одеського технологічного інституту харчової промисловості ім. М.В. Ломоносова (Одеса, 1993), “Етнокультурні процеси на Півдні України в XIX-XX ст.ст.” (Запоріжжя, 14-15 вересня 2000 р.), “Перші Курасівські читання “Етнополітична ситуація в Україні напередодні парламентських виборів” (Київ, 15 грудня 2005 р.), “Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі” (Київ, 8-9 лютого 2006 р.).

Основні положення дисертаційного дослідження відображені в 8 статтях, надрукованих у фахових виданнях з політичних наук.

Структура дисертації. Специфіка проблем, що стали об'єктом дисертаційного дослідження, мета і завдання роботи зумовили її структуру. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (217 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 189 сторінок, список використаних джерел - 19 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь ії наукової розробки, визначає мету і дослідницькі завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення, розкриває зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

У першому розділі “Концептуальні підходи до дослідження етнокультурних самостійні ідентифікацій” автором проаналізовано основні концептуальні підходи до вивчення етнічної складової суспільства, показано, що впродовж тривалого періоду розвиток досліджень етнічного у світовій науці визначався дихотомією двох глобальних підходів: примордіалізму та інструменталізму. Підсумком їх взаємозбагачувальної конкуренції стало формування інтегративних напрямів. Запропоновано аналізувати етнічне як сферу взаємодії історико-культурних чинників та соціального конструювання.

У дисертації аналізується еволюція змісту понять у процесі їх взаємного запозичення науковими школами. Так, у західній науці категорії етнічної ідентичності та етнічної самоідентифікації як її складової, внаслідок абсолютизації ролі самосвідомості й заперечення інструменталістами об'єктивності історико-культурного комплексу, ототожнюються з категоріями етнічності та етнічної групи. У вітчизняній літературі термін “етнічна самостійна ідентифікація” вживається як синонім етнічної самосвідомості у вузькому розумінні (усвідомлення етнічної приналежності, що фіксується в етнонімі), а “етнічна ідентичність” - як “етнічна самосвідомість” у широкому розумінні (включає компоненти - етнічну самоідентифікацію, уявлення про власний етнос, його основні характеристики, інтереси тощо). Більшість учених розглядає етнічну ідентифікацію як процес, детермінований об'єктивними етнокультурними чинниками. Визнається ії роль у відтворенні етнічності.

Автор доводить, що використання у дисертації понять етнічної ідентичності і самоідентифікації дає змогу виокремити з етнічної самосвідомості в широкому значенні предмет дослідження - ідентифікацію. Етнічна самостійна ідентифікація є, з одного боку, компонентом етнічної ідентичності, а з іншого - процесом ототожнення, і виступає механізмом формування ідентичності. Вона має індивідуальний та груповий рівні. Етнічна ідентичність включає низку самостійні ідентифікацій - етнічну, мовну, культурну тощо. Зміна компонентів етнічної ідентичності призводить до зміни самоідентифікації, так само зміна самоідентифікації веде до зміни ідентичності, навіть якщо якісь її компоненти залишаються незмінними.

У дисертації аналізуються зміст категорії, яка використовується в науці (І. Кресіна, О. Нельга, М. Шульга). Для аналізу самостійні ідентифікацій як складних процесів автор пропонує співвідносити об'єктивні ознаки і суб'єктивні компоненти ідентичності. Для збереження і розвитку етнічних утворень важливе їх співпадіння. Дослідження етнічних самостійні ідентифікацій вимагає введення в обіг поняття етнічних статусів та їх ієрархії, зокрема в середовищі етнічних груп. Враховуючи особливості південного заходу України, висунуто гіпотезу щодо конкуренції української і російської ідентичності в процесі самоідентифікації представників болгарської етнічної групи. В умовах компактного розселення етнічної групи індивіди, які не ототожнюють себе з нею, об'єктивно можуть брати участь у відтворенні її етнічності.

Автор доводить, що сучасне суспільство є мультикультурним, полікультурною є й особистість у ньому. Її ідентифікаційна поведінка набуває плюралістичного характеру, зорієнтована на сприйняття різноманітних культурних цінностей, на вільний вибір. Тому аналіз етнокультурних самостійні ідентифікацій низько-статусних етнічних груп несумісний із жорсткими методиками. Останні повинні передбачати можливість множинних, ієрархічних ототожнень. Метод множинних самостійних оцінок, до яких відноситься й самостійна ідентифікація як самооцінка власних якостей та потенцій як діяльного суб'єкта, дає змогу уявити систему координат етнокультурного простору, який конструюють для себе молоді представники болгарської етнічної групи. Саме ці самооцінки та приписування стають базою для формування їх уявлень, орієнтацій та вчинків. Але уявлення людей залежать, перш за все, від об'єктивного етнокультурного стану спільноти.

У другому розділі “Етнічна самостійна ідентифікація: основні параметри вияву і розвитку” проаналізовані індивідуальний і груповий рівні, чинники та параметри сталості етнічної самоідентифікації учнів, їх етнічні настанови, авто-стереотипи, орієнтації, інтенсивність інтеграційних процесів тощо.

Учні болгарського походження (один або обидва батьки є болгарами) становили 95,4% усіх випускників шкіл, в яких проводилось опитування (в селах - 99,2%). Частка учнів етнічно змішаного походження досягла критичної з точки зору теорії ендогамії 20-25% позначки. З них народжені у змішаних сім'ях болгар з українцями, становили - 13,7%, з росіянами - 5,5%, з іншими - 5,8%.

Згідно з результатами опитування болгарську ідентифікацію обрали 86,3% випускників болгарського походження (незмішаного - 98,5%, змішаного - 51,4%), ще 3,3% (12,9% змішаної підвибірки) вказали на подвійну етнічну ідентичність, однією з яких є болгарська. Ідентифікували себе як українці - 6,3% (включаючи 1,1% учнів незмішаного походження), росіяни - 3,7%, інші - 0,4%.

Абсолютна більшість опитаних учнів вказала на національність батьків - 92,6% і володіння болгарською мовою - 51,7% (64,4% змішаної підвибірки) як на головні підстави вибору болгарської самоідентифікації.

Для 80,9% випускників змішаного походження вибір зумовлений національністю батька, що є чинником збереження болгарської самоідентифікації, оскільки респонденти, народжені у змішаних сім'ях, в яких батько є болгарином, становлять дві третини змішаної підвибірки. Вибір національності за батьком найменше виражений у респондентів болгарсько-російського походження.

Дисертантка виявила, що групова ідентифікація абсолютної більшості учнів, які обрали болгарську національність, множинна. Має місце настанова найбільшої інтенсивності та сталості (кожен четвертий вказав як єдиний варіант) на приналежність до субетнічної групи бесарабських болгар - 79,8% (змішана підвибірка - 95,5%), що поєднується з низькою орієнтацією на власний етнос - 17,8%. Настанова респондентів на українську громадянську ідентифікацію відповідає 39,2%, на українську політичну - 28,5%, що цілком зрозуміло, оскільки остання вимагає більшої суб'єктивізації у ставленні. Лише 7,8% вибірки ідентифікували себе лише з громадянською або етнічно-національною спільнотою (ще 2,5% вибірки вказали на обидва варіанти).

Ці дані свідчать про процес конструювання громадянської та політичної національної ідентичності і водночас про їх несталість.

Аналіз отриманих даних доводить, що твердження про обумовленість вибору болгарської національності наміром виїхати та/або отримати освіту в Болгарії некоректне.

Болгарська етнічна самостійна ідентифікація учнів найінтенсивніша та стала:

- її обирає майже 100% учнів незмішаного та абсолютна більшість змішаного походження;

- показник тих, хто не визначився, обрав подвійну ідентифікацію, знаходиться в межах похибки;

- абсолютна більшість не має настанови на зміну національності та готова до її офіційної репрезентації;

- більшість негативно ставиться до асиміляційних процесів.

Випускники демонструють співвідношення авто-стереотипів, яке свідчить про їх позитивну болгарську ідентичність.

Відсутнє активне витіснення болгарської етнічної самоідентифікації однією з інших етнічних самостійні ідентифікацій. Інтенсивність вибору болгарської самоідентифікації найближчими роками не відіграватиме істотної ролі у скороченні чисельності болгарського населення в регіоні.

У третьому розділі “Особливості мовної самоідентифікації учнівської молоді” проаналізовано зміст категорій рідної мови та мови первинної соціалізації, показники сфери функціонування болгарської мови та лінгвістичних характеристик учнів, включення до мовного середовища, мови первинної соціалізації, мовної самоідентифікації та мовних настанов, орієнтацій на мовну спадкоємність, оцінки бі- та полі- лінгвістичних педагогічних технологій тощо.

Аналіз оцінок учнів свідчить про їх високі лінгвістичні характеристики: розуміють і говорять діалектною і/або літературною болгарською мовою 98,1%. Болгарська мова зберігає функції мови внутрішньо-сімейного спілкування, зокрема, в абсолютній більшості змішаних сімей, та виконує основну комунікативну функцію в місцях компактного проживання етнічної групи.

У дисертації показано, що мовна самостійна ідентифікація абсолютної більшості випускників, а також їх самооцінка мови первинної соціалізації множинні та багаторівневі. Автором виділено чотири підгрупи респондентів з різними рівнями сталості болгарської мовної самоідентифікації і самооцінки ролі болгарської мови як мови внутрішньо-сімейного спілкування (як єдиної, як основної, поряд з іншою, як другорядної).

85,6% опитаних спілкуються вдома виключно (72,2%) або переважно (13,4%) болгарською, не спілкуються вдома нею 5,9%. Болгарську мову різною мірою вважають рідною 94,7% респондентів. 73,7% вважають такою лише (35,6%) і передусім (38,1%) болгарську. Нарівні з болгарською вважають рідними інші мови 11,7% опитаних. Повне заміщення болгарської мовної самоідентифікації спостерігається у 5,3% опитаних (18,5% змішаної підвибірки). Показали найбільш сталу мовну ідентифікацію (вказали на одну мову): болгарську - 35,6%, російську - 3,7%, українську - 0,37%. Показники російської (44,7%) та української (29,5%) мовних самостійні ідентифікацій (включаючи множинні та нестійкі) демонструють переважання першої, зокрема, за ступенем сталості, та усвідомлення учнями значення високо-статусних мов у їх вторинній соціалізації.

Порівняльний аналіз показників об'єктивних мовних характеристик, мовної самоідентифікації, етнічної самоідентифікації і функціонування болгарської мови як мови внутрішньо-сімейного спілкування засвідчує позитивну кореляцію. Мова внутрішньо-сімейного спілкування - більш показовий параметр етнічної самоідентифікації, ніж мовне ототожнення. В змішаній виборці ця взаємозалежність більш виражена. Це свідчить про свідому і сталу болгарську етнічну і мовну самоідентифікації у респондентів змішаного походження та їх детермінованість об'єктивними показниками.

Учні демонструють загалом позитивну настанову на етнічно-мовну спадкоємність. Переважна більшість вважає за необхідне впровадження обов'язкового вивчення болгарської мови вже з початкової школи. Водночас більше половини виступає за збереження за російською ролі мови навчання.

На основі проведеного аналізу робиться прогнозний висновок про те, що найближчим часом об'єктивні етнічно-мовні характеристики учнівської молоді не будуть чинником скорочення чисельності носіїв болгарської мови і розмивання болгарської етнічної ідентичності в регіоні. Болгарська мовна самостійна ідентифікація залишається найбільш інтенсивною і сталою, її показники в цілому збігаються з об'єктивними мовними характеристиками випускників шкіл. Проте вона більш розмита, ніж їх етнічна самостійна ідентифікація, самооцінки мовних характеристик та ролі болгарської мови у первинній соціалізації.

У четвертому розділі “Основні тенденціцї культурної самоідентифікації учнів” проаналізовані сутність категорії культурної самоідентифікації, показники сфери функціонування болгарської культури та включеності до неї учнів, культурної самоідентифікації та оцінок ступеня впливу болгарської етнічної культури на особистісне становлення, культурних настанов та орієнтацій, бі- та полікультурних ознак етнічності тощо.

Самооцінки учнів болгарського походження, зокрема змішаного, показують соціалізацію в умовах функціонування болгарської традиційної культури на рівні мікро- та мезо- середовища. Лише у 11,1% опитаних не збереглося традиційних предметів побуту й інтер'єру, лише 9,3% відзначили відсутність в одязі мешканців їх місцевості та своїх сім'ях елементів традиційного одягу. 92,9% учнів вказали, що добре знайомі з традиційними календарними святами і брали участь в них. 88,14% добре знаються на музичному фольклорі. 91,9% випускників (зокрема, 77,1% змішаного походження) відповіли, що використовують традиційні болгарські форми (та звернення) родинного спілкування. Це свідчить про їх включення до ієрархії родинних стосунків та роль останніх у їх соціалізації.

Культурна самостійна ідентифікація переважної більшості опитаних учнів має множинний і багаторівневий характер. Дисертантка виділила чотири підгрупи респондентів з різними рівнями сталості болгарської культурної самоідентифікації.

86,5% опитаних визнають роль болгарської культури в особистому становленні. 48,8% вважають себе носіями виключно і передусім болгарської культури. Носіями останньої нарівні з іншими, високо-статусними, культурами вважають себе вже 35,6%. Хоча російська культура переважає у соціалізації та самоідентифікації респондентів (47,0%, включаючи множинні та нестійкі), відповідний показник української (25,6%) свідчить про збільшення її ролі у цих процесах.

Загалом випускники демонструють позитивну настанову на болгарську культурну спадкоємність.

Лише 3,0 % не вбачають за необхідне обов'язкове викладання в школі історії етнічної групи, кожен другий учень орієнтований на виховання на етнічних традиціях.

Отримані результати свідчать, що болгарська культурна самостійна ідентифікація випускників залишається найбільш інтенсивною і сталою. Їх об'єктивні характеристики як носіїв болгарської етнічної культури є високими, але включення до болгарської сучасної культури є низькою. Акультурація з боку високо-статусної російської культури є досить активною, але гальмується її конкурентними відносинами з українською. У культурній самоідентифікації та орієнтації роль етнічно забарвленої традиційної культури може виконувати професійна, зокрема у вторинних формах, які символізують традиційну. Вже сьогодні третина випускників вважає себе однаковою мірою носіями двох та більше культур. Збереження їх етнічної самобутності у майбутньому можливе на культурній основі.

У висновках узагальнені теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації, сформульовані практичні рекомендації.

Для сучасного розвитку наук, які вивчають етнічну сферу суспільства, характерні подолання жорсткого протистояння між примордіалізмом та інструменталізмом, відмова від абсолютизації, з одного боку, біологічної, генетичної та інших природничих інтерпретацій, а з іншого - ролі політичного підприємництва, зведення усіх соціальних колізій до боротьби етнічних спільнот за владу та ресурси. Відбувається становлення інтеграційних підходів, таких, як культурний примордіалізм, соціальний конструктивізм тощо. У дисертації запропоновано підхід, який автор характеризує як змішаний: розгляд етнічного як сфери взаємодії історико-культурних чинників та соціального конструювання.

Переважна більшість учнів болгарського походження, зокрема змішаного, обирає болгарську етнічну ідентифікацію. Національність батьків є надійним фундаментом етнічної самоідентифікації. Більшість випускників шкіл змішаного походження обирає національність батька, водночас виразною є тенденція надання ними переваги високо-статусним російській та українській етнічним самостійна ідентифікаціям за переваги першої.

Учні є носіями об'єктивних характеристик, необхідних для болгарської мовно-культурної спадкоємності. Їх соціалізація відбувається в умовах функціонування болгарської мови та етнічної культури на рівні мікро- та мезо- середовища. Мовно-культурні самоідентифікації переважної більшості мають множинний і багаторівневий характер. Болгарські самоідентифікації учнів залишаються найбільш сталими і пріоритетними, їх показники в цілому збігаються з показниками об'єктивних характеристик учнів як носіїв болгарської мови і традиційної культури. Проте виокремлюються чотири підгрупи з різними рівнями сталості мовної та культурної самостійні ідентифікацій. Російська складова самостійні ідентифікацій домінує над українською за чисельністю і сталістю. Вона відіграє провідну роль у розмиванні меж болгарської ідентичності. Відносини української та болгарської мовно-культурних самостійні ідентифікацій не мають конфліктного характеру. Акультураційні процеси віддзеркалюють роль високо-статусних культур у вторинній соціалізації учнівської молоді і низький статус болгарської етнічної культури. В умовах структурної кризи у механізмі самоідентифікації і формування життєвих настанов захисні та адаптаційні функції часто витісняють функції етнокультурної самореалізації і самостійного пізнання. Основні чинники самостійні ідентифікацій - етнічне походження, етнічний статус, мовно-культурні характеристики, традиції самоідентифікації. Високою є питома вага учнів, які не могли визначитися з відповідями щодо питань про етнокультурні настанови та орієнтації, що свідчить про їх певну соціальну дезорієнтацію.

Аналіз показників багаторівневих болгарських етнічного, мовного і культурного ототожнень, а також мови внутрішньо-сімейного спілкування виявляє їх позитивну кореляцію. Сталість оцінок знижується в напрямі: етнічна самостійна ідентифікація - мова внутрішньо-сімейного спілкування - мовна самостійна ідентифікація - культурна самостійна ідентифікація. Остання є найбільш розмитою. Стабільна роль болгарської мови у внутрішньо-сімейному спілкуванні зумовлює рівні сталості етнічної, мовної і культурної самостійні ідентифікацій, що свідчить про детермінованість самостійні ідентифікацій об'єктивними характеристиками.

Етнічна групова самостійна ідентифікація абсолютної більшості учнів має множинний характер. Має місце стала настанова на приналежність до субетнічної групи бесарабських болгар. Ідентифікація з власним етносом має низький рівень. Українська громадянська і політична ідентифікації відчутні (особливо перша), однак нестабільні. Ці процеси, а також негативне ставлення до асиміляційних процесів є передумовою формування національної спільності українських болгар. Останнє багато в чому визначатиме завдання національної політики України щодо болгарської групи. Це свідчило б про збереження етнічного розмаїття, яке збагачує Україну, та про ототожнення представників етнічної групи з українською політичною нацією, що є вищим рівнем консолідації порівняно з спів громадянством. Вищесказане вимагає посилення ролі держави у залученні болгарської етнічної групи до загальнонаціональних процесів. Реалізація ж “уніфікаційної” формули політичної нації в умовах політизованої конкуренції української і російської ідентифікацій вестиме до несприятливих для держави наслідків, зокрема розмивання болгарської ідентичності російською. Запобіжним засобом тут може стати підвищення статусу болгарської етнічної групи. Україні, щоб зберегтися як легітимній і консолідованій національній спільноті, необхідна політика культурного плюралізму, невід'ємною складовою якої є науково обґрунтована політика щодо груп з низьким етнічним статусом. Важливий ресурс подолання біполярної етнокультурної самоорганізації суспільства. Для цього необхідні цілеспрямоване формування етнокультурних потреб, інтересів і настанов, створення умов для їх реалізації. Це передбачає підтримку на державному і регіональному рівнях навчального процесу мовою етнічної спільноти, створення етнокультурних установ, фондів, ЗМІ, навчальних програм з етнокультурним компонентом, підготовку вчителів, видання підручників, здійснення перекладів, заохочення керівників місцевих органів влади до володіння мовою етнічної групи тощо. Важливим напрямом національної політики має стати сприяння розвитку комунікаційної інфраструктури. Держава повинна шукати нові шляхи взаємодії між нацією в цілому та її складовими - етнічними групами.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Місержи С.Д. О компонентах этнической идентичности в меняющемся мире // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 29. - С. 639-645.

2. Місержи С.Д. Этническая самоидентификация учащейся молодежи болгарской этнической группы Украины //Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 30. - С. 744-750.

3. Місержи С.Д. Мовна самостійна ідентифікація та етномовні процеси на прикладі болгарської національної меншини в Україні // Трибуна. - 2005.

4. Місержи С.Д. Этническая культура и культурная самоидентификация учащейся молодежи болгарского происхождения // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Випуск 31. - С. 554-560.

5. Місержи С.Д. Лінгвістична самостійна ідентифікація та соціокультурна самоорганізація (на прикладі болгарської національної меншини в Україні) // Наукові записки / Курасівські читання-2005. - К.: ІПіЕНД, 2006. / Сер. “Політологія і етнологія”, Вип. 30, кн. 1. - С. 298-308.

7. Місержи С.Д. Етнонаціональний чинник політичної трансформації // Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції: 8-9 лютого 2006 р. / Укл. Г.О. Нестеренко. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - С. 304-306.

8. Місержи С.Д. Низкостатусные нацменьшинства как союзники титульного этноса в строительстве национального государства // Національний інтерес. - 2005. - №4. - С. 57-63.

Размещено на Allbest.ru