Сутність і особливості української соціал-демократії в політичній концепції Володимира Левинського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса

УДК 329.14(477): 316.65-058.237

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Сутність і особливості української соціал-демократії у політичній концепції Володимира Левинського

23.00.01. - Теорія і історія політичної науки

КОБУТА Лариса Петрівна

Київ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника

Науковий керівник доктор історичних наук, професор Кугутяк Микола Васильович, Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, директор Інституту історії і політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Головченко Володимир Іванович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри країнознавства

кандидат політичних наук, доцент Прокопчук Ірина Іванівна, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, доцент кафедри соціально-політичних дисциплін

Провідна установа Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “31” жовтня 2006 р. о 14⁰⁰ на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. № 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України (м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. № 218).

Автореферат розісланий “29” вересня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук Г.І. Зеленько

левинський публіцистичний політичний наука

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах утвердження демократичних принципів у суспільно-політичному житті нашої держави розвиток науки дає можливість звернутися до вивчення життя і теоретичної спадщини видатних представників української політичної думки, які через ідеологічні міркування в період існування комуністично-тоталітарного режиму на десятки років потрапили під заборону дослідження та об'єктивної оцінки. Тому для вітчизняних науковців залишаються актуальними завдання персоніфікації політичної історії України, наукове осмислення політичних ідей і концепцій, дослідження суспільно-політичної діяльності багатьох українських мислителів, імена яких донедавна замовчувалися.

Серед них - Володимир Петрович Левинський (1880-1953 рр.), один із провідників і теоретиків Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини (УСДП), ідейний соратник та сподвижник Ю.Бачинського, В.Винниченка, М.Ганкевича, Л.Ганкевича, В.Старосольського, Л.Юркевича та інших представників української соціал-демократії першої половини ХХ століття.

Наукова та публіцистична творчість, політична діяльність Володимира Левинського в першу чергу спрямовувалися на утвердження основних постулатів соціального визволення українського народу. Суспільно-політичні погляди В.Левинського формувалися під ідейним впливом М.Драгоманова і І.Франка, політичних концепцій багатьох європейських мислителів. У працях В.Левинського відображено теоретичну глибину соціал-демократичних підходів, синтез передових політичних та наукових ідей європейських діячів, системний аналіз політичних, економічних, соціальних, національних процесів в українському суспільстві.

Як ідеолог і активіст УСДП В.Левинський мав помітний вплив на розвиток українського соціалістичного руху в Східній Галичині, як публіцист, редактор партійних видань, науковець сприяв поширенню соціалістичних ідей на українських землях на початку ХХ століття, обґрунтував необхідність цілісного підходу до теоретичних і практичних аспектів розвитку соціального та національного рухів.

Творча спадщина В.Левинського, через різні, часто суб'єктивні чинники, пов'язані з упередженим відношенням до його постаті за часів радянського тоталітарного режиму, впродовж багатьох десятиліть перебувала поза увагою дослідників української політичної думки. Науково-теоретичні та політичні ідеї В.Левинського не втратили своєї значимості і залишаються цінними не тільки для наукового вивчення історії української суспільно-політичної думки, але й мають виразну співзвучність із сучасними дослідженнями проблем співвідношення соціальних і національних пріоритетів у процесі розвитку української державності, становлення української нації, утвердження принципів функціонування соціальної національної держави.

Ступінь розроблення теми. Вивчення суспільно-політичних та наукових поглядів В.Левинського - автора понад сотні друкованих праць політологічного, соціологічного, філософського, історичного, економічного характеру, на жаль, залишається маловідомим для широкої наукової громадськості, що не в останню чергу зумовлено складною життєвою долею як самого В.Левинського, так і його наукової та публіцистичної спадщини. Як представник соціал-демократичного табору він привернув увагу радянських науковців своїм соціалістичним світоглядом, марксистським розумінням проблем буржуазного суспільства, популяризацією на українських землях соціалістичних ідей, знайомством із В.Леніним та іншими російськими соціал-демократами. Але його прихильність ідеї національного визволення, зацікавленість у творенні національної за духом української соціал-демократичної партії стали причиною звинувачення у націоналізмі та дрібнобуржуазності з відповідними оцінками й ідеологічними кліше.

Спроби групи львівських науковців (філософів, істориків, економістів) М.Волянюка, С.Злупка, М.Кравця, М.Олексюка, К.Плаксюка, С.Ступницького на початку 1970-х років об'єктивно оцінити ідейно-політичні погляди та наукові підходи В.Левинського спричинили у поборників чистоти марксистсько-ленінської науки неприйняття і гостру ідеологічну та адміністративну протидію. Ці науковці зазнали обструкції і навіть звільнення з роботи, а прізвище В.Левинського та його твори на двадцять років практично були вилучені з наукового обігу.

В українській зарубіжній історіографії окремі фрагменти політичної і наукової діяльності В.Левинського в контексті висвітлення загальнополітичних процесів розвитку українського партійно-політичного руху в Східній Галичині розглядалися в працях В.Вериги, І.Лисяка-Рудницького, М.Стахіва, П.Феденка.

У часи незалежності української держави увага до постаті та творчої спадщини В.Левинського була відновлена. Окремі аспекти його партійно-політичної та науково-літературної діяльності окреслені у працях О.Босака, В.Головченка, О.Жерноклеєва, С.Злупка, Г.Касьянова, М.Олексюка, А.Павка, І.Патера, А.Портнова, С.Телешуна, у першому томі шеститомного видання “Політична історія України”, підготовленого науковцями Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Однак суспільно-політичні і науково-теоретичні погляди В.Левинського не стали предметом системного дослідження, не знайшли ґрунтовного висвітлення в науковій літературі. Практично відсутній політологічний аналіз підходів В.Левинського до ключових проблем розвитку тогочасного українського суспільства.

Проблеми суспільного розвитку, які у свій час намагався осмислити В.Левинський, - розвиток соціалістичного руху, процес становлення і перспективи розвитку української соціал-демократії, діяльність політичних партій на початку ХХ століття отримали достатньо широке відображення в працях сучасних дослідників українського соціалістичного руху. Серед них такі науковці, як І.Бегей, О.Висоцький, В.Головченко, А.Голуб, В.Гошовська, О.Жерноклеєв, В.Ковальчук, І.Курас, А.Павко, І.Райківський та ін. Формування ідеї української державності, розвиток української суспільно-політичної думки у зазначений період висвітлені в ряді ґрунтовних монографічних та дисертаційних досліджень С.Гелея, І.Дробота, М.Кармазіної, А.Круглашова, М.Кугутяка, В.Масненка, В.Потульницького, О.Салтовського, О.Шишка.

Важливе значення для розуміння загальних процесів та тенденцій суспільно-політичного життя в Україні, розвитку демократичних традицій, методологічних підходів при розгляді різноманітних аспектів вітчизняної суспільно-політичної думки в першій половині ХХ століття мають праці Л.Зашкільняка, С.Злупка, Ф.Кирилюка, А.Колодій, М.Кравця, Ю.Левенця, Ф.Рудича, В.Солдатенка, В.Ткаченка, М.Юрія. Проблеми українського національного відродження, націєтворення, національної самосвідомості і самоідентифікації, розвитку національної ідеї, еволюції національних програм українських політичних партій на початку ХХ століття, етнонаціональних відносин в Україні широко висвітлені в дослідженнях М.Вівчарика, Я.Грицака, О.Добржанського, М.Кармазіної, Г.Касьянова, О.Красівського, І.Кресіної, Б.Кухти, Ю.Левенця, С.Макарчука, Л.Нагорної, М.Панчука, Ю.Римаренка, О.Сухого, Л.Шкляра.

Помітним у цих працях є не тільки використання теоретичного доробку визначних представників української і світової наукової еліти, але й надбань тих українських політичних чи громадських діячів, творча спадщина яких у силу різних причин була незаслужено забута або ж свідомо заборонена.

Дисертаційне дослідження проведене з метою комплексного політологічного теоретико-методологічного осмислення науково-теоретичних і політичних поглядів В.Левинського на сутність і особливості розвитку української соціал-демократії, перспективи соціального визволення українців, питання націо- і державотворення в контексті формування української нації, а також визначення ролі і місця В.Левинського у розвитку українського суспільно-політичного руху, його внеску в українську суспільно-політичну думку першої половини ХХ століття.

Вирішенню поставленої мети були підпорядковані наступні дослідницькі завдання:

- здійснити комплексний аналіз науково-публіцистичної спадщини В.Левинського;

- охарактеризувати суспільно-політичні передумови та ідейні чинники, які впливали на формування світогляду діяча;

- розкрити систему поглядів В.Левинського на теоретичні основи соціал-демократії, ідейні та організаційні засади, особливості розвитку української соціал-демократії, зміст і сутність концептуального розуміння перспектив реалізації соціал-демократичних ідей в українському суспільстві;

- дослідити еволюцію поглядів В.Левинського на соціалістичну ідеологію в контексті практики здійснення соціалізму в радянських республіках;

- проаналізувати підходи В.Левинського щодо національного питання та співвідношення соціальної і національної ідей в контексті національно-державного визволення;

- з'ясувати роль і місце В.Левинського в історії української суспільно-політичної думки, значення його наукових і політичних ідей для розвитку вітчизняної політичної науки.

Об'єкт і предмет дослідження відповідають його меті та завданням. Об'єктом дослідження є науково-публіцистична спадщина В.Левинського, його партійно-політична діяльність. Предмет дослідження - політична концепція В.Левинського щодо сутності та особливостей розвитку української соціал-демократії.

Джерельну базу дослідження становлять опубліковані та рукописні наукові і публіцистичні праці В.Левинського, праці діячів української та європейської соціал-демократії, документи і матеріали політичних партій, епістолярна спадщина, матеріали періодичної преси.

Описані у Розділі 1 дисертації методологія й окремі методи дослідження становлять загальні концептуальні здобутки і пізнавальні засоби політичної науки, напрацювання і дослідницький інструментарій низки інших соціогуманітарних наук, передовсім - історії, філософії, політекономії.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному:

- є першим комплексним політологічним дослідженням науково-теоретичної спадщини та суспільно-політичних поглядів В.Левинського. Автор на основі використання значного масиву архівних і літературних джерел отримав науково обґрунтовані результати, що дозволяють розглядати погляди В.Левинського як цілісну систему наукового розуміння сутності української соціал-демократії;

- вперше здійснено комплексне політологічне дослідження науково-публіцистичної спадщини та суспільно-політичних поглядів В.Левинського, в якому на основі використання архівних і літературних джерел, більшість з яких вперше введено в науковий обіг, отримано обґрунтовані результати, що дозволили визначити погляди В.Левинського як цілісну систему наукового розуміння сутності української соціал-демократії;

- встановлено, що В.Левинський належить до числа перших дослідників вітчизняного соціал-демократичного руху, а його наукові підходи до з'ясування природи і характеру українського соціалізму стали основою історіографічного відображення становлення соціал-демократії в українській суспільно-політичній думці початку ХХ століття;

- доведено, що В.Левинський був одним із перших українських соціал-демократів, хто на теоретичному рівні відстоював позиції об'єктивної закономірності творення різних типів соціалізму, чітко означив необхідність утвердження самостійного національного обличчя української соціал-демократії;

- з'ясовано, що у ключовому для тогочасної української соціал-демократії питанні співвідношення пріоритетності соціальної і національної ідей В.Левинський обґрунтовував їхню рівнозначність та взаємозалежність у перспективах розвитку України. Практичне значення одержаних результатів. Основні положення проведеного дослідження розширюють і поглиблюють наукові знання щодо становлення та розвитку української соціал-демократії в історії вітчизняної суспільно-політичної думки. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць із соціально-політичної історії України, написанні підручників і навчальних посібників з політології, розробці нормативних курсів та спецкурсів з історії української політичної думки, етнополітології в рамках навчальної дисципліни “Політологія”.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної роботи кафедри політології “Етнополітичні трансформації в Україні (західноукраїнські землі в кінці ХІХ - на початку ХХІ століття)”, номер державної реєстрації 01064002247.

Апробація результатів наукового дослідження. Основні положення дисертації були апробовані на Першій та Другій міжнародних наукових конференціях “Духовна вісь України: Галичина - Наддніпрянщина - Донеччина” (Івано-Франківськ, 24-25 червня 2004 р.; Переяслав-Хмельницький, 19-20 травня 2005 р.), на міжнародній конференції “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 20 лютого 2003 року), на всеукраїнських наукових конференціях “Володимир Винниченко й українська соціал-демократія” (Кіровоград, 15-16 листопада 2002 року), “Українська соціал-демократія в часі та просторі: постаті, ідеї, дії” (Львів, 11-12 червня 2004 року), “Перша світова війна в історичній долі українського народу” (Львів, листопад 2004 року), на щорічних звітно-наукових конференціях кафедри політології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації - 203 сторінки. Перелік використаних джерел та літератури складає 294 найменування (24 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок із науковими програмами, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, показано ступінь наукової новизни отриманих результатів та їхнє практичне значення.

У Розділі 1. Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія дослідження проаналізовано історіографічний стан наукової розробки теми, дано характеристику джерельної бази дослідження, окреслено теоретико-методологічні аспекти дослідження.

Основною джерельною базою дослідження стали опубліковані праці В.Левинського, в яких викладено широкий спектр важливих і актуальних питань політичного, соціального, економічного, національного, культурного життя українського суспільства. Серед найважливіших праць - “Селянство і соціялдемократія” (1910 р.), “Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині” (1914 р.), “Царська Росія і українська справа” (1917 р.), “Народність і держава” (1919 р.), “Соціалістичний Інтернаціонал і поневолені народи” (1920 р.), “Відокремлення Галичини” (1917 р.), “Причини світової війни” (1916 р.), “Соціялістична революція і Україна” (1920 р.), “Що таке політика” (1923 р.), “Національна ідея. Звідки вона взялася і до чого змагає” (1936 р.) та ін.

Групу неопублікованих матеріалів, що визначили коло проблем наукової зацікавленості В.Левинського, відобразили його громадську позицію, склали рукописи праць про наукову творчість і суспільну діяльність М.Драгоманова та І.Франка, німецького мислителя Й.Фіхте. Вони зберігаються у Центральному державному історичному архіві у Львові в іменному фонді В.Левинського (ф.387). Там же знаходяться і більшість матеріалів особистого листування В.Левинського. У переліку постійних адресатів - соратники по партійно-політичній діяльності: Ю.Бачинський, О.Безпалко, О.Бондаренко, П.Буняк, В.Винниченко, Л.Ганкевич, М.Ганкевич, В.Гнатюк, Д.Донцов, К.Коберський, А.Крушельницький, М.Меленевський (Басок), Т.Мелень, Ю.Сірий, В.Старосольський, В.Темницький, Л.Юркевич (Рибалка) та ін. Це цілий пласт маловивченого наукового матеріалу, детальне опрацювання якого дозволить не тільки реконструювати суспільні зв'язки В.Левинського, але й доповнити інформацію про діяльність багатьох українських політичних і громадських діячів. У дисертації використані також документи Центрального державного архіву громадських об'єднань України (висвітлюють період перебування В.Левинського у 1919-1921 рр. у Закордонній групі Української комуністичної партії у Відні) та матеріали відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника.

З'ясуванню чинників впливу на процес формування суспільно-політичних поглядів, ідейних основ політичного і наукового світогляду В.Левинського сприяли твори М.Драгоманова, І.Франка, а також ідеологів австромарксизму О.Бауера, К.Каутського, К.Реннера. Важливою складовою джерельної бази дослідження стали праці соратників і сучасників В.Левинського: Ю.Бачинського, В.Винниченка, М.Ганкевича, Д.Донцова, А.Крушельницького, В.Леніна, М.Порша, С.Петлюри, В.Старосольського, Л.Юркевича та ін.

У дослідженні використані матеріали збірників документів, довідкових та енциклопедичних видань, в яких подано характеристику ключових наукових і політичних понять, партійні програми та матеріали про діяльність українських політичних партій, тенденції суспільно-політичного життя на українських землях на початку ХХ століття.

Опрацьована науково-літературна спадщина В.Левинського, а також наявні здобутки історіографічного характеру дали можливість синтезувати погляди названого діяча в комплексне дослідження, розкрити концепцію В.Левинського щодо сутності й особливостей української соціал-демократії, визначити специфіку підходів до ключових проблем, що залишаються в полі зору і сучасної української політичної науки. В основу методологічної бази дослідження лягли принципи загальнонаукової методології пізнання. На основі діалектичного принципу, принципів об'єктивності та історизму обґрунтовано причинно-наслідкові зв'язки процесу формування політичного та наукового світогляду В.Левинського, його розуміння розвитку соціал-демократичної доктрини. Застосування порівняльно-історичного методу забезпечило з'ясування ідейної спорідненості австрійської і української соціал-демократії, а також політичних поглядів В.Левинського та його соратників на важливі суспільні проблеми. Використання в дослідженні елементів цивілізаційного і формаційного підходів дозволило осмислити динаміку та складність політико-історичного процесу.

Для більш чіткої артикуляції термінів, з урахуванням специфіки їхнього вживання в розрізі часових чи ідеологічних підходів, тлумачення архаїзмів, був використаний термінологічний метод. При з'ясуванні мотивів поведінки, ідейних та політичних змін позиції В.Левинського застосовувався системно-діяльнісний і нормативно-ціннісний методи. Для пізнання політичної культури та ціннісних орієнтирів досліджуваного діяча використовувалися пізнавальний, культурологічний та аксіологічний підходи.

Специфіка дослідницької теми зумовила застосування емпіричних та логічних методів наукового пізнання Так, у процесі формування і опрацювання масиву джерельної та історіографічної бази використовувалися порівняльний метод і метод контент-аналізу. Застосовані також методи системного і критичного аналізу, синтезу, індуктивний та абстрагування. Використання цих методологічних принципів і методів дало можливість створити теоретичну і фактологічну базу знань і підходів до обраної проблеми дослідження, дозволило сформувати концепцію наукового пошуку.

Розділ 2. Політичний світогляд та теоретичні підходи В.Левинського до сутності соціал-демократії складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1. Суспільно-політичні та ідейні передумови формування світогляду В.Левинського з'ясовано чинники й обставини, що визначили ідейне становлення досліджуваного діяча. Науково-літературна творчість і політична діяльність В.Левинського припали на переломний і драматичний для українського народу період боротьби за свою політичну і національну свободу. У цей час український національно-визвольний рух, спрямований на визволення пригнобленої і поділеної міждержавними кордонами та чужими політичними режимами нації (що перебувала ще на стадії становлення), був віддзеркаленням соціально-економічних, політичних, національних прагнень мільйонів людей. Місію відображення цих прагнень, що знаходили свій концентрований вираз у формі ідеологічно обґрунтованих цілей та вимог, взяла на себе нечисленна українська політична еліта, основу якої склали національно зорієнтовані представники української інтелігенції.

Важливою складовою процесу політизації національних устремлінь стало виникнення українських політичних партій, частина з яких обрала соціалізм своєю політичною платформою. Утворення та діяльність Русько-Української радикальної партії стало початком політичної стадії розвитку українського соціального національного руху. З появою у 1895 році книги молодого радикала Ю.Бачинського “Україна irredenta” вперше на політичному рівні було обґрунтовано для поневоленого народу ключову ідею політичної самостійності України. Політизація українського руху визначила ще один важливий процес, що тісно пов'язував між собою західних і східних українців, - формування модерної національної свідомості. Витворювався близький для сприймання політичний продукт, базований на національно-культурних традиціях та світосприйнятті, відкоригований впливами новітніх політичних ідеологій, в тому числі, і соціал-демократії.

Саме на тлі такого розвитку українського суспільно-політичного руху проходило формування політичного світогляду В.Левинського. Ще під час навчання у Дрогобицькій гімназії, під впливом творів М.Драгоманова, І.Франка, що зробили переворот у свідомості гімназиста, він захопився соціалістичними ідеями, став членом УСДП. Важливим чинником впливу на соціалістичні переконання В.Левинського була активізація українського молодіжного руху та боротьба студентської молоді за український університет.

Тож основою його політичного світосприйняття стала ідеологія соціал-демократії, в якій він вбачав перспективу політичного, соціального, культурного втілення ідеалів людства у гармонійному співвідношенні соціального і національного чинників суспільного поступу.

У підрозділі 2.2. Теоретичні основи соціал-демократії в поглядах В.Левинського розкрито його погляди на теоретичні підвалини та сутнісні основи соціал-демократії.

Сучасні трактування соціал-демократії як політичної та ідеологічної течії, що виступає за здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства, прагне забезпечити якісні зміни в соціальному, економічному, політичному житті реформістським шляхом, демократичними засобами, уникаючи радикальних, революційних методів не можна ототожнювати з розумінням сутності соціал-демократичної ідеології початку ХХ століття. Якщо спочатку соціал-демократія поділяла найважливіші орієнтації марксизму на ліквідацію капіталізму та докорінне перетворення суспільства на принципах усуспільнення засобів виробництва, диктатуру пролетаріату, загальну рівність, то поступово лідери європейських соціалістичних партій прийшли до усвідомлення ефективності ролі та можливостей суспільних трансформацій еволюційним шляхом, з визнанням діючих суспільно-політичних інститутів та використанням парламентських перспектив. З цього моменту історію соціал-демократії розглядають як історію поступового відходу від марксизму. Вагому роль у цьому процесі відіграли теоретичні підходи провідників австрійської та німецької соціал-демократії О.Бауера, Е.Бернштейна, К.Каутського, К.Реннера, що мали виразний вплив на політичний світогляд В.Левинського.

Уникаючи доктринального сприйняття марксистських постулатів, він намагався здійснити творчу прив'язку основ соціалістичної теорії до перспектив розвитку українського суспільства. Вихідними соціалістичними принципами для нього були соціальна рівність, соціалізована власність, обмеження експлуатації, політичний демократизм, справедливе розв'язання аграрного питання. Умовою і способом запровадження соціалістичного ладу В.Левинський вважав усуспільнення великої приватної власності, що дозволило б ліквідувати майнову і соціальну нерівність, сприяло забезпеченню кращих умов праці та її продуктивних результатів. Соціалізація власності не асоціювалася з націоналізацією, розглядалися різні варіанти компенсаційного та безоплатного підходів із врахуванням ступеня лояльності колишніх власників до нової соціалістичної влади. При цьому В.Левинський вважав природним збереження дрібної приватної власності як чинника багатоукладності та конкурентоздатності економічних форм господарювання.

Настання соціалізму як політичного та економічного устрою пов'язувалося з позитивними результатами організованої політичної боротьби, через захоплення політичної влади, внаслідок чого і державна влада мала опинитися в руках представників трудових мас. В.Левинський не конкретизував структуру та механізми функціонування майбутньої соціалістичної держави, обмежуючись тільки відображенням загальних економічних та політичних умов, які могли бути підставою для утвердження в життя соціалістичних постулатів.

Значну увагу В.Левинський приділив проблемі вирішення аграрного питання, намагаючись співвіднести положення різних аграрних програм із потребами та тенденціями суспільного життя українського селянства в двох імперіях. Критикуючи аграрні підходи Української радикальної партії за намагання консервувати напівпатріархальні відносини в українському селі, В.Левинський виступав за врахування об'єктивних умов соціально-економічної диференціації селянської верстви і посилення уваги української соціал-демократії до потреб та проблем сільського пролетаріату. В оцінці більшовицького (ленінського) та меншовицького (масловського) земельного проектів - націоналізації чи муніципалізації землі, останній для В.Левинського був більш прийнятним з огляду на демократичність підходів при розподілі земельного фонду, а також через його негативне відношення до великоруської централізаторської суті російських більшовиків та їхнього прагнення зберегти усуспільнені землі під контролем єдиного державного центру. У цілому ж він виступав проти форсованих радикальних методів розв'язання земельного питання, вважаючи, що соціалізація землі могла бути реалізована тільки при відповідних економічних умовах, коли перевага колективістських форм господарювання для селянина усвідомлювалася б на основі особистого інтересу та позитивного досвіду кооперативних союзів.

В.Левинський був прихильником демократичних форм вирішення суспільних проблем, неодноразово наголошуючи на важливості розвитку демократії, її основних критеріїв та цінностей. Питання соціального визволення народу в цілому у нього тісно пов'язувалось з необхідністю утвердження демократичних принципів як на рівні політичної свідомості, так і на рівні практичної роботи соціал-демократів.

Загалом, В.Левинський прийшов до переконання, що творче використання марксистського вчення в національних умовах дозволить сформулювати українську соціалістичну доктрину, спроможну розв'язати пекучі проблеми пригнобленої нації. У його розумінні органічне застосування соціалістичної ідеології до конкретних умов надавало соціалізму кожної окремої нації свою специфіку (“специфічну фізіономію”).

Розділ 3. Ідейні та політико-практичні засади української соціал-демократії в підходах В.Левинського містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. В.Левинський про ідейно-організаційні чинники становлення української соціал-демократії здійснено аналіз поглядів В.Левинського на проблему генезису української соціал-демократії, чинників та умов її ідейно-організаційного становлення. Процес зародження українського соціалістичного руху В.Левинський пов'язував із двома факторами. Зовнішнім - загальноєвропейською тенденцією поширення соціалістичних ідей та внутрішньо-українським, що був відображенням складних процесів модернізації українського політикуму. Політизація та європейська зорієнтованість українського середовища, засвоєння його представниками соціальних і демократичних постулатів стали результатом ідейного впливу та діяльності М.Драгоманова, зумовлюючи сприйняття частиною української інтелігенції соціалістичної ідеології. Не менш важливу роль відводив В.Левинський учневі і послідовнику М.Драгоманова І.Франку. Його суспільна діяльність і авторитет визначили перспективи вибору ідейного обличчя українського соціалізму, зумовили заснування Русько-Української радикальної партії.

Створення РУРП В.Левинський розглядав як важливий чинник організаційного становлення українського соціалістичного руху. Висунення в програмі радикальної партії політичних завдань та вимог, використання методів політичної агітації і просвітництва були новим прийомом політичної роботи, на зразок тих, що використовувалися європейськими соціал-демократичними партіями. Внутрішню боротьбу в середовищі першої української політичної партії між соціалістично-народницькою та радикально-зорієнтованою (марксистською) течіями вважав важливим кроком до утворення УСДП, що мала стати виразником політичних та економічних настроїв пригнобленої частини українського населення.

В.Левинський пов'язував поширення соціалістичних настроїв із розвитком буржуазних відносин та відповідними змінами в соціальній структурі українського населення (хоч значно повільнішими, ніж в економічно розвинутих країнах) і відстоював позицію, що ідейні основи української соціал-демократії мали власну національну природу і розвивалися за властивими їй внутрішніми закономірностями.

У підрозділі 3.2. Теоретичне обґрунтування В.Левинським політичного усамостійнення української соціал-демократії розглядаються сформульовані ним теоретичні і практичні аспекти концепції політичної діяльності української соціал-демократії в умовах функціонування партійно-політичної системи Східної Галичини початку ХХ століття.

Наміри практичної реалізації В.Левинським власних ідейних переконань базувалися на впевненості у необхідності здійснення суттєвого коректування політичного курсу української соціал-демократії. Впродовж кількох років діяльність В.Левинського, як ідеолога “молодого крила” УСДП, на утвердження в партії нових організаційних форм роботи мала виразно новаторський характер. Базовими постулатами в його концепції перетворення УСДП на самостійну в організаційному відношенні і самодостатню в національно-політичному плані партійну організацію були: національний принцип формування партійних соціал-демократичних структур; розширення організаційної мережі і синхронізація політичної та культурно-просвітницької діяльності партійних осередків на місцях; створення українських професійних (фахових ) організацій і тісна співпраця між ними та партійними структурами; виховання робітників у національно-патріотичному дусі; донесення через власну партійну пресу й інші друковані видання соціалістичних ідей українською мовою та ін.

Його активна позиція у справі перетворення української соціал-демократії на самостійну і дійову політичну структуру зумовила динамічний, хоч і досить болючий процес внутрішньопартійного самовизначення, розділивши організацію на “централістів”, очолюваних М.Ганкевичем і С.Вітиком прихильників організаційної єдності з польськими соціалістами, та “сепаратистів” В.Левинського, Ю.Бачинського, Л.Ганкевича, А.Чернецького, які прагнули до створення самодостатньої соціалістичної партії з виразним національним обличчям. Такий підхід суперечив авторитету та позиції партійних керівників старшої генерації, практичним намірам польської соціал-демократії, а також офіційній лінії Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА). Між лідером СДРПА О.Бауером та В.Левинським розгорнулася ідейна дискусія, в якій останній, посилаючись на національну програму австрійської соціал-демократії, обґрунтовував прагнення до рівноправних відносин українських і польських соціалістів. Він вважав, що відповідно до логіки розвитку взаємовідносин у соціал-демократичному русі, спрямованому не тільки на інтернаціональну солідарність робітників різних народів, але й на встановлення рівності між ними, соціальна і політична боротьба під керівництвом національних соціал-демократичних організацій була б ефективнішою. Але утвердити самостійницький курс як основну лінію політичної стратегії УСДП йому не вдалося. В.Левинський фактично був відсторонений від практичної партійної роботи, але не змінив своїх ідейних переконань.

У Розділі 4. Еволюція поглядів В.Левинського на теорію і практику соціал-демократії розкрито відношення до політичного курсу й практичної діяльності українських та європейських соціалістичних партій у воєнний та революційний періоди.

У підрозділі 4.1. В.Левинський про соціалістичний рух в роки Першої світової війни розглядаються суспільно-політичні погляди Володимира Левинського на політичні розбіжності в українському соціалістичному таборі у воєнні роки. У цілому підтримуючи національно-державницькі домагання українських політичних сил, В.Левинський відстоював принципову позицію заперечення співробітництва українських соціалістів з урядами Росії та Австро-Угорщини. Уникаючи можливості бути втягнутим у протистояння між різними політичними групами, він відмовився від участі в їхній практичній діяльності. Критерієм такої поведінки визначав моральні чинники, вважаючи, що будь-яка співпраця українських соціалістичних організацій з правлячими колами воюючих держав ставить у пряму залежність український рух від позиції цих урядів і унеможливлює досягнення головної мети - соціального і національного визволення українців.

Через призму відношення до війни та поведінки соціал-демократичних лідерів воюючих країн В.Левинський розкритикував позицію ІІ Інтернаціоналу з національного питання, відзначаючи капітуляцію соціалістичних принципів солідарності та інтернаціоналізму перед “оборонством” і шовіністичним підходом соціалістів пануючих націй, особливо щодо долі та перспектив поневолених народів. Він прийшов до висновку, що в основі нерівноправних взаємин між соціалістами панівних і поневолених народів лежала базисна ідеологія великодержавності, коріння якої сягало принципово помилкових позицій засновників марксизму до проблеми національного визволення підневільних народів. Тому розкол у європейській соціал-демократії та крах ІІ Інтернаціоналу, на думку В.Левинського, був обумовлений імперіалістичними прагненнями не тільки урядів, але й соціал-демократичних представників панівних народів зберегти існуючий стан або ж примножити колоніальні володіння.

Характеризуючи відношення російських політичних сил до українського питання, В.Левинський викривав їхню загальну ворожість до прагнень українців домогтися розширення своїх національних прав. Особливо неприйнятним вважав те, що свій великодержавний шовінізм більшість російських соціалістів прикривала інтернаціоналізмом, в ім'я якого національні рухи засуджувались як реакційні і шкідливі. Окремо В.Левинський виділяв ленінську позицію, частково погоджуючись з його відношенням до війни та деклараціями з національного питання. Проте, глибоко проаналізувавши реальну сутність ленінських заяв, В.Левинський прийшов до висновку, що В.Ленін розглядав право націй на самовизначення як тактичний прийом, що мав забезпечити більшовикам підтримку у боротьбі за владу з боку поневолених народів, як декларацію, за якою приховувався великодержавний зміст російського централіста.

У підрозділі 4.2. Практика соціалістичних перетворень в оцінках В.Левинського з'ясовано погляди діяча на революційні соціалістичні трансформації в Україні. Перебуваючи за кордоном, В.Левинський не брав безпосередньої участі в національно-визвольних змаганнях українського народу. Тому в його працях відображено не констатацію революційного перебігу подій українського державотворення, а спроби співвіднести досвід політичних процесів з ідейними та програмними засадами соціалістичної ідеології, яка, на його переконання, стала важливим чинником самої революції і відповідних суспільно-політичних перетворень.

В.Левинський розглядав революційні зміни в політичному і соціальному житті Російської імперії як певний пролог до змін у національному питанні. Повалення самодержавства і прихід до влади в Росії представників соціалістичних партій, в тому числі, і більшовицький переворот, були для нього безпосередньою ознакою здійснення соціалістичної революції, втіленням у життя популярних на той час ідейних засад соціалістичної теорії. Відзначаючи національно-демократичний характер української революції, В.Левинський вважав, що “дрібнобуржуазна політична психологія” українських соціалістичних лідерів, спрямована на забезпечення демократичних перетворень у традиційному для буржуазно-демократичного розуміння дусі, стала причиною їхньої поразки. Суперечності між соціальними прагненнями українських народних мас і політичною лінією провідників української революції, орієнтованих на пошук підтримки європейських урядів, стали причиною внутрішнього українського протистояння. Сподівання В.Левинського на позитивне розв'язання справи національно-державного відродження асоціювалося з необхідністю встановлення соціалістичної за суттю та національної за формою української держави. Він сприймав національно-визвольні змагання українського народу через призму необхідності здійснення теоретичного постулату соціалістичної революції. В його оцінках наслідків революційних подій домінував ідеологічний суб'єктивізм, обумовлений впливами представників Закордонної групи Української комуністичної партії і, в першу чергу, В.Винниченка.

Намагання В.Левинського асоціювати національне визволення українців з утвердженням принципів комуністичного будівництва в рамках робітничо-селянської радянської республіки було помилковим і швидко змінилося гострою критикою практичної політики більшовиків по відношенню до України. Уже в 1921 році В.Левинський прийшов до висновку, що справжня великоросійська суть більшовизму в українському питанні наочно проявилася у взаємовідносинах між Радянською Росією і Радянською Україною. В.Левинський критично сприймав проголошені більшовиками соціалістичні перетворення в радянській державі, оцінював партійно-політичну і державну системи в СРСР як диктатуру, підкреслюючи, що за своєю антидемократичною суттю та характером здійснення влади більшовизм був дуже близьким до фашизму. Він залишався принциповим противником будь-яких тоталітарних систем, протиставляючи їм “правдивий” соціалізм, під яким розумів соціал-демократію європейського зразка.

Розділ 5. Національне питання і проблема національно-державного визволення України у науковій спадщині В.Левинського присвячений розгляду його підходів до проблеми формування націй, утворення національних держав, національного самовизначення, співвідношення ідей національного та соціального визволення.

У ключовому для українського соціалістичного руху початку ХХ століття питанні співвідношення соціальної і національної ідеї в перспективах розвитку України В.Левинський обґрунтовував їхню взаємозалежність. Він був переконаний, що панування одного народу над іншим не дає можливості справедливо вирішити соціальні питання, а соціальна справедливість можлива при умові ліквідації стану національної неволі. Тому в його працях була чітко означена необхідність одночасної боротьби українців за своє соціальне і національне визволення, наголошено, що без здійснення національної ідеї - визволення поневолених народів - не може бути мови про повне здійснення соціалізму.

Застосовуючи при розгляді проблем формування націй, національних держав, національно-визвольних рухів загально-цивілізаційний підхід, В.Левинський виділяв при цьому українську специфіку. Він підкреслював, що причинами несформованості повноцінної української нації були роз'єднаність та вікова національна неволя, агресивна шовіністична й асиміляційна політика російського, австрійського, польського панівних режимів, що уповільнили становлення єдиного національно-політичного організму. Важливу роль у процесі формування нації В.Левинський відводив націоналізмові, під яким розумів національний патріотизм, любов до власної країни і народу, прагнення цього народу за умов національної неволі здобути національно-державну волю. В.Левинський намагався окреслити можливості забезпечення національних прав народів при соціалізмі, розглядаючи це питання не стільки в площині практичного досвіду, скільки в ракурсі “ідеального” соціалізму як кінцевої мети суспільного розвитку. Визначаючи параметри розвитку нації при соціалізмі, він вважав, що реалізація соціальних та національних прав може бути забезпечена в суспільстві праці, позбавленому економічного визиску та несправедливості, де кожний член суспільства матиме вільний доступ до освіти та духовного розвитку, де національна мова буде основою культури. Для В.Левинського соціалізм як суспільний лад повинен забезпечити могутній і вільний розвиток націй на основі демократичної свободи і вільного політичного та національного волевиявлення, тому боротьбу за соціалізм він ототожнював із боротьбою проти національної неволі, експлуатації народу народом.

ВИСНОВКИ

Політичний та науковий світогляд В.Левинського формувався в період становлення українського політичного руху на основі ідейних впливів європейської соціал-демократії, зокрема австромарксизму, політичних поглядів і діяльності М.Драгоманова, І.Франка, представників українського соціалістичного руху Східної Галичини та Наддніпрянщини.

Наукові підходи В.Левинського до з'ясування природи і характеру соціалізму як політичної ідеології стали певним етапом у розвитку теоретичних засад соціал-демократії в українській суспільно-політичній думці початку ХХ століття, відіграли важливу роль у поширенні соціалістичних ідей на українських землях. В.Левинського по праву можна вважати одним із перших дослідників історії становлення та розвитку українського соціал-демократичного руху. На високому ідейно-теоретичному рівні він доводив, що процес формування української соціал-демократії мав об'єктивний, закономірний характер, був зумовлений трансформацією українського суспільства внаслідок розвитку капіталістичних відносин, ідейним впливом соціалістичних доктрин, організаційним становленням перших українських політичних партій.

Базовими цінностями української соціал-демократії В.Левинський вважав соціальне визволення, соціальну рівність, справедливість, свободу і демократію. Він відстоював ідею необхідності утвердження демократії, її основних критеріїв і цінностей як фактора суспільного поступу, розглядав існуючі суспільні та державні інститути як інструментарій для отримання соціалістами політичної влади й здійснення соціалістичних перетворень.

В.Левинський був одним із перших українських соціал-демократів, хто вважав об'єктивною закономірністю творення “різних типів соціалізму”, формування “національного обличчя” української соціал-демократії. Він теоретично обґрунтував і намагався практично реалізувати курс на встановлення рівноправних відносин у політико-організаційній сфері між українською та польською соціал-демократією і розвиток самостійної української соціал-демократичної партії на національній платформі. Виходячи із специфіки стратифікації українського суспільства, В.Левинський наголошував на необхідності врахування соціал-демократами своєрідності аграрних відносин і відповідного застосування найбільш притаманних до цих умов методів вирішення земельних проблем поневоленого народу. Задовго до більшовицького перевороту він твердив, що розв'язання земельного питання в українському селі можливе тільки на економічній основі, і політичними чи адміністративними методами прискорити процес його вирішення неможливо.

Визначальною рисою політичної і наукової позиції В.Левинського була впевненість у необхідності поєднання соціальної та національної ідей у справі творення української національної держави. Він був переконаний, що перспективи національно-державницького життя України пов'язані з розвитком і утвердженням соціал-демократії, тому боротьба за соціальне та національне визволення поневоленого народу повинна мати синхронний і взаємозалежний характер. Повноцінний розвиток нації та здійснення соціальних ідеалів можливі тільки у власній державі, що повинна забезпечити не лише умови для вільного національного розвитку, але й відповідні соціальні права та гарантії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кобута Л. Володимир Левинський: Ще раз про ідейно-політичне обличчя забутого діяча // Галичина. - 2002. - №8. - С.204-208.

2. Кобута Л.П. Політична і ідейна співпраця Володимира Винниченка і Володимира Левинського // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - 2003. - Вип.48. - С.44-46.

3. Кобута Л.П. В.Левинський про поширення соціалістичних ідей в Україні на початку ХХ століття / Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть. Міжнародна науково-теоретична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених. Тези доповідей. - Тернопіль, 2003. - С.123.

4. Кобута Л. Ідейні чинники творення національної держави у науково-теоретичній спадщині Володимира Левинського // Україна соборна: Збірник наукових статей. - К., 2005. - Вип.2. - Ч.І. - С.175-183.

5. Кобута Л. Володимир Левинський про ідейні та організаційні витоки української соціал-демократії в Галичині // Сторінки історії. Збірник наукових праць / Відп. ред. Н.Ф. Гнатюк. - К.: ІВЦ “Вид-во “Політехніка”, 2005. - Вип.21. - С. 98-108.

6. Кобута Л. Проблеми соціального і національного визволення України у творчій спадщині В.Левинського // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 31. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006. - С.560-565.

7. Кобута Л. Сутнісні засади української соціал-демократії в політичній спадщині В.Левинського //. - 2006. - №3. - Червень. - С.165-173.

8. Кобута Л. Ідейно-політичні погляди В.Левинського на український політичний рух в роки Першої світової війни // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових праць. - Чернівці: Рута, 2006. - Т.12-13. - С.182-187.

АНОТАЦІЇ

Кобута Л.П. Сутність і особливості української соціал-демократії в політичній концепції Володимира Левинського. - Рукопис (203 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. Київ, 2006.

Дисертація є комплексним політологічним дослідженням, в якому розглядаються положення політичної концепції українського соціал-демократа Володимира Левинського на сутнісні засади української соціал-демократії. З'ясовано розуміння ідейно-теоретичних основ соціал-демократії, особливість поглядів на процеси становлення соціалістичного руху на українських землях, бачення перспектив реалізації соціал-демократичної ідеї в суспільному житті України. Досліджено специфіку підходів до розв'язання питання пріоритетності ідей соціального і національного визволення українського народу.

Ключові слова: соціал-демократія, соціалізм, соціальна справедливість, соціальне визволення, рівність, демократизм, національна ідея, національне визволення, національна держава.

Кобута Л.П. Сущность и особенности украинской социал-демократии в политической концепции Владимира Левинского. - Рукопись (203 с.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. Институт политических и этнонациональных исследований им. И.Ф.Кураса НАН Украины. Киев, 2006.

Диссертация является первым комплексным политологическим исследованием научно-теоретического наследия и общественно-политических взглядов представителя украинского социалистического движения начала ХХ века, идеолога Украинской социал-демократической партии Владимира Левинского. Его имя и труды в советский период были практически запрещены для исследования в связи с неординарностью и своеобразностью понимания социализма, стремлением обосновать необходимость политической и организационной самостоятельности украинских социал-демократических организаций. Отсутствие в современной литературе специальных трудов, касающихся его политического мировоззрения, определило научное и общественное значение темы данной работы.

В диссертации на широкой источниковедческой базе с использованием современных методологических подходов сделан анализ научно-теоретического наследия В.Левинского, раскрыто его понимание сущности и особенностей украинской социал-демократии в начале ХХ века. В результате исследования определено, что его политическое и научное мировоззрение соотносится с подходами представителей европейского социал-демократического направления в частности австромарксизма О.Бауэра, К.Каутского, К.Реннера, ориентировано на утверждение принципов демократического социализма.

Получены новые, научно обоснованные результаты в политической науке, которые в совокупности раскрывают содержание концепции В.Левинского относительно путей развития украинской социал-демократии.