Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 321.01

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ІНФОРМАЦІЙНА ВЛАДА ЯК ЧИННИК ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

інформаційний суспільний демократизація влада

Каращук Микола Григорович

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Київському національному торговельно-економічному університеті.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Полуріз Володимир Іванович, Київський національний торговельно-економічний університет, професор кафедри філософських та соціальних наук.

Офіційні опоненти:доктор політичних наук, доцент Картунов Олексій Васильович, Університет економіки і права „КРОК”, завідувач кафедри міжнародної інформації;

кандидат філософських наук, доцент Тупчієнко Леонід Сидорович, Національний авіаційний університет МОН України, професор кафедри політології та соціальних технологій.

Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, відділ гуманітарної політики, м Київ.

Захист відбудеться ”16“ жовтня 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, к. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “15” вересня 2006 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На межі ХХ-ХХІ ст. індустріально розвинені країни світу вступили в інформаційну стадію розвитку, позначену впровадженням інформаційних технологій, Інтернету, що призвело до різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади і насамперед її головних носіїв - засобів масової інформації (ЗМІ) на всі сфери суспільного життя, радикальним чином сприяло розвитку процесів глобальної демократизації. Все це потребує глибокого аналізу змін, які відбуваються у співвідношенні влад, місця і ролі інформаційної влади в демократизації сучасного суспільства, в тому числі й в Україні.

Ці проблеми останнім часом неодноразово привертали увагу як зарубіжних, так і вітчизняних авторів, однак і до нині дослідження інформаційної влади як чинника демократизації сучасного суспільства залишається актуальним. Це стосується перш за все:

1) теоретико-методологічних аспектів, визначення і обґрунтування самого поняття „інформаційна влада”, його структури, функцій, співвідношення з іншими видами влади (політичною, економічною, соціальною);

2) аналізу якісних змін, які відбуваються в процесах демократизації суспільства під впливом нових комунікативних технологій;

3) узагальнення нових форм соціальної організації інформаційної влади в сучасному демократичному суспільстві;

4) аналізу загроз демократизації суспільства, породжених застосуванням новітніх інформаційних технологій, Інтернету;

5) особливостей становлення і розвитку інформаційної влади в сучасній Україні, її ролі в демократизації українського суспільства.

Важливість і недостатня наукова розробленість цілого ряду теоретичних і методологічних аспектів проблеми інформаційної влади як чинника демократизації сучасного суспільства зумовили актуальність і вибір теми даного дослідження. Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного торговельно-економічного університету „Інтелект в структурі знань та успішності навчання студентів КНТЕУ (структурно-функціональний аналіз)” 0105U000763 та науково-дослідної теми кафедри філософських та соціальних наук „Політика та суспільні відносини” №465/33.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття змісту поняття „інформаційна влада”, визначення її місця і ролі в механізмі функціонування сучасної демократії. Досягненню цієї мети підпорядковане розв'язання таких дослідницьких задач:

? охарактеризувати вплив сучасної інформаційної революції на всі сфери суспільного життя, зміни у співвідношенні влад, демократизацію сучасного суспільства;

? дати обґрунтування поняттю „інформаційна влада”, її структури, місця і ролі в демократизації сучасного суспільства;

? показати особливості впливу інформаційної влади на політичну поведінку людей, формування у них демократичних цінностей;

? узагальнити кращий досвід функціонування і суспільної організації інформаційної влади в сучасних демократичних державах;

? охарактеризувати особливості становлення та функціонування інформаційної влади в сучасній Україні, її ролі в демократизації українського суспільства.

Об'єктом дослідження є демократизація сучасного суспільства.

Предметом дослідження є інформаційна влада як один із чинників демократизації сучасного суспільства.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою комплексного аналізу феномену інформаційної влади як чинника демократизації сучасного суспільства є поєднання дедуктивного та індуктивного методів наукового пізнання, а також системного та структурного підходів до аналізу об'єкта і предмета дослідження. Саме ці методи і підходи дозволили з'ясувати сутність інформаційної влади, її структуру, місце і роль у системі владних відносин та демократизації сучасного суспільства. Використання вказаних методів також дало змогу простежити основні тенденції розвитку інформаційної влади, а від цих загальних особливостей сучасного глобалізованого медіапростору та медіакультури перейти до предметних висновків стосовно специфіки її формування і функціонування в Україні на сучасному етапі та впливу на процеси державотворення і демократичних трансформацій. Цьому також сприяло поєднання ретроспективного, ситуативного та перспективного підходів, що дало можливість простежити історично зумовлені тенденції розвитку ЗМІ, виокремити елементи глобальної системи масових комунікацій і розглянути український медіапростір, що становить частину цілісного глобального медіапростору, як основних об'єктів інформаційної влади.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні досліджень, в якому на основі системного аналізу інформаційна влада аналізується як один із чинників демократизації сучасного суспільства. У цьому контексті сформульовано наступні результати дослідження, які характеризуються науковою новизною, розкривають базову концепцію дисертації і виносяться на захист:

? набуло подальшого розвитку осмислення сутності інформаційної влади як системно-функціональної взаємодії, особливого роду зв'язку, який забезпечує здатність суб'єктів за допомогою цілеспрямованого поширення інформації реалізовувати свої цілі. Доведено, що вплив інформаційної влади на політичну поведінку людей відрізняється від звичайного інформування сталістю і асиметричністю впливу комунікатора на реципієнта, високим ступенем контролю за його поведінкою. Суб'єктами і основними носіями інформаційної влади в сучасному суспільстві є інформаційні інститути - засоби масової інформації, наукові і науково-просвітницькі установи тощо. Головною функцією інформаційної влади є управління комунікаціями, їх змістом і спрямованістю. Проаналізовано якісні зміни у співвідношенні основних видів влади, швидке зростання інформаційної влади, яка стає основним чинником політики і демократизації сучасного суспільства. Обґрунтовується висновок, що найважливішим принципом демократичної організації інформаційної влади є політичний плюралізм у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і насамперед ЗМІ;

? поглиблено розуміння впливу інформаційної революції на сучасне суспільство. Показано, що впровадження новітніх комунікаційних технологій, Інтернету дало могутній імпульс не тільки якісним змінам у різних сферах суспільного життя, а і радикальним чином сприяло розвитку процесів демократизації сучасного суспільства. Цей висновок конкретизується такими положеннями: у країнах розвинутої демократії вже сьогодні значно послабилася інформаційна залежність мас від традиційних ЗМІ, що препарують інформацію у відповідності до своїх цілей; поява у широких верств населення реальної можливості брати участь в обговоренні хвилюючих їх суспільно-політичних проблем; подолання характерних для сучасного суспільства тенденцій соціальної роз'єднаності; збільшення відкритості політичних інститутів і політики в цілому; розширення можливостей взаємодії громадян з урядовими органами; виникнення нових досить ефективних механізмів політичної мобілізації, які забезпечують оперативну організацію і координацію дій політичних однодумців, підвищують шанси невеликих партій і представників політичних меншин, які отримують можливість звертатися до широких масових аудиторій;

? на основі аналізу різноманітних форм суспільної організації інформаційної влади в країнах розвиненої демократії виділено найбільш ефективну з них. Показано, що найпоширенішою і найбільш прогресивною є суспільно-правова форма, яка передбачає фінансування суб'єктів і носіїв інформаційної влади головним чином за рахунок спеціального податку, їх внутрішню автономію і в той же час підзвітність громадським радам, створеним з представників всіх політичних сил у парламенті. Така організація запобігає залежності ЗМІ від крупного капіталу (головний недолік їх приватної організації), обмежує можливості їхньої бюрократизації і сприяє поширенню та ефективному функціонуванню демократичних форм організації, таких як громадське телерадіомовлення;

? на новому науковому рівні узагальнено досвід застосування інформаційних технологій, Інтернету з точки зору функціонування та перспектив еволюції сучасної демократії. Доведено, що новітні комунікативні технології можуть відігравати подвійну роль - слугувати могутнім засобом розширення творчих можливостей людини, радикальним чином сприяти розвиткові процесів глобальної демократизації, і в той же час бути джерелом негативних тенденцій, зокрема маніпулювання громадською думкою, якщо втрачається контроль суспільства над інформаційною владою;

? поглиблено аналіз становлення і розвитку інформаційної влади в сучасній Україні та сформульовано рекомендації, які, на думку автора, сприятимуть підвищенню її ефективності і подальшій демократизації українського суспільства. Серед них: розробка на державному рівні інформаційної політики, основою якої має стати розвиток суспільства, побудованого на знаннях та інформації; створення такої мережі освіти і науки, яка б забезпечувала розвиток інформаційної сфери України у відповідності з базовими міжнародними індикаторами; створення громадського телерадіомовлення; якісне поповнення інформаційного законодавства, прийняття Інформаційного кодексу України та Кодексу журналістики; впровадження і організація в Україні комунікаційного виховання населення, особливо молоді.

Практичне значення дисертації визначається тим, що результати проведеного дослідження розширюють і поглиблюють наукові знання про становлення і сутність інформаційної влади, розкривають її роль у демократизації сучасного суспільства. Висновки та положення дисертаційної роботи можуть бути використані для наукової розробки політичної стратегії переходу України до інформаційного суспільства, посилення ролі інформаційної влади в демократизації українського суспільства, формуванні інформаційної політики держави.

Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі на економічних, філософських, соціологічних та юридичних факультетах вищих навчальних закладів при читанні курсів політології, соціології, інформатики та відповідних спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були повідомлені й обговорені на методологічних семінарах і засіданнях кафедри філософських та соціальних наук Київського національного торговельно-економічного університету, а також на міжнародних наукових конференціях:

* міжнародній науково-практичній конференції „Творчість врятує світ”. - Київ, 22-23 травня 2003року;

* міжнародній науковій конференції „Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)”. - Київ, 20-21 квітня 2004 року;

* міжнародній науково-практичній конференції „Інформаційні ресурси та послуги: нові види, проблеми розвитку та використання”. - Полтава, 8-9 червня 2004;

* науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів та студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки філософського факультету”, 2003 - 2006 рр.;

Структура дисертації. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 171 сторінки, із них обсяг основного тексту - 151 сторінки, список використаної літератури включає 268 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, зазначається її зв'язок з існуючими програмами науково-дослідної діяльності, формулюється мета і завдання дослідження, визначається його об'єкт, предмет, методологічна база, розкривається наукова новизна положень, що виносяться на захист, з'ясовується теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також вказуються основні форми апробації результатів дисертаційного дослідження та фіксується структура роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні аспекти дослідження інформаційної влади” аналізується ступінь наукової розробленості теми, дається обґрунтування її теоретико-методологічних засад.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці “класиків” теорії постіндустріального суспільства Дж. Гелбрейта, Д. Белла, Е. Тоффлера, М. Кастельса, М. Маклюена. Ще в 60-ті роки минулого століття канадський філософ і культуролог Маршалл Маклюен висунув тезу про прихід нової електронної ери у зв'язку з чим доводив, що революція в засобах комунікації, пов'язана з появою електронних ЗМІ, завершує процес фрагментації суспільства та індивідуалізації пізнання світу, породжений винаходом книгодрукування. Пізніше американський філософ і соціолог Е. Тоффлер в своїх працях обґрунтовує висновок про те, що знання та інформація в силу своїх переваг - безкінечності, загальнодоступності, демократичності, підкорили силу і багатство, і стали визначальним фактором функціонування влади, що влада, заснована на силі і багатстві, втрачає свій вплив, хоча й не зникає повністю. Але справжню владу набуває знання в різних формах - інформації, науки, мистецтва.

Е. Тоффлеру також належить ідея переходу в нових умовах до так званої “антиципаторної” демократії, згідно з якою нові інформаційні технології створюють можливість політичної участі громадян в оцінюванні проблем, які стоять перед суспільством і визначенні необхідних суспільних змін.

Згадані ідеї послужили теоретичною основою для подальшої розробки теорії інформаційного суспільства, різних концепцій демократизації, у тому числі “кібернетичної демократії”, “електронної демократії” тощо. Серед зарубіжних авторів слід особливо відзначити праці С. Белл-Рокича, Т. Беннета, Е. Вартема, Ю.Габермаса, Л. Гроссмана, Р. Даля, М. Дефлера і Макквайла, А. Етціоні, Є.Корадо, Дж. Лала, Г. Лассвела, У. Ліппмана, Н. Негрононте, Е. Ноель-Нойман, Ч. Фаерстона, Е. Хілла та ін.

Серед праць українських авторів, які системно досліджують політологічні аспекти інформаційної сфери, праці яких мають більш загальний характер, слід відзначити таких: В. Бебик, Н. Власенко, О. Гриценко, В. Горбатенко, О. Зернецька, С. Зорько, В. Іванов, О. Картунов, М. Костенко, Т. Костецька, В. Королько, О.Литвиненко, С. Макеєва, Е. Макаренко, М. Михальченко, В. Мойсеєв, Я.Підпригорщук, Г. Почепцов, А. Розкошний, А. Ручка, І. Слісаренко, О. Соснін, М.Требін, Л. Тупчієнко, Л. Чупрій, Д. Швець, В. Щербіна, Т. Шульга, Д. Яковлев та ін.

Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань діяльності ЗМІ в сучасних умовах здійснено в публікація таких українських авторів, як В.Бадрак, Г. Вартанов, В. Здоравега, В. Іваненко, С. Квіт, О. Копиленко, В.Кравченко, І. Ненов, В. Різун, В. Шкляр та ін.

Цілий ряд українських вчених захистили дисертації, присвячені проблемам модернізації і трансформації сучасного суспільства та ролі в них мас-медіа. За спеціальністю “політичні науки” це, зокрема, праці О. Зернецької, В. Горбатенка, які присвячені проблемам глобалізаційних процесів та їхнього впливу на демократичні перетворення в Україні. Особливостям теорії і практики становлення громадського суспільства в Україні присвячене дослідження А. Грамчука, а також дисертаційне дослідження О. Задоянчука, у якому розглядаються політичні аспекти демократичних трансформацій в Україні та становлення громадянського суспільства. Потрібно також відмітити дисертаційні роботи О. Гриценко, яка присвячена мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства, В. Коляденка - інфокомунікаційним технологіям, а також дисертацію В. Бебика з політичного маркетингу в сучасному суспільстві. Проблемам вдосконалення демократичного суспільства в Україні присвятили свої праці В.Журавський, Е. Мамонтова, С. Телешун, М. Томенко.

Окремо місце в сучасних розробках посідає теорія “інформаційного суспільства”, яка спирається на теорію глобалізації і в межах якої досліджується місце і роль інформаційної влади в сучасному суспільстві. Тут слід відзначити роботи О.Вартанової, Е. Андрунас, М. Згуровського, М. Землянової.

В останні роки проблеми, пов'язані з місцем і роллю ЗМІ в сучасному суспільстві, активно розробляються російськими авторами. Слід, зокрема, відзначити праці таких дослідників: В. Алексеєва, В. Березіна, Ю. Баланцева, В.Вершиніна, М. Гуревича, Є. Дякова, В. Єгорова, Б. Каца, І. Мелехіна, М.Мойсеєва, В. Пугачова, О. Соловйова, О. Шахтомірової.

Отже проблеми ролі окремих суб'єктів інформаційної влади, особливо мас-медіа в демократичних трансформаціях сучасного суспільства привертали увагу різних авторів як за кордоном, так і в Україні, однак і до нині вона залишається актуальною. Це стосується, насамперед, теоретичного обґрунтування поняття „інформаційна влада”, її місця і ролі в системі владних відносин сучасного суспільства, особливо її політичного впливу. В дисертації вперше на новому науковому рівні інформаційна влада трактується як специфічний вид влади, яка впливає на політичну поведінку людей за допомогою цілеспрямованого поширення або застосування інформації. Її суб'єктами і основними носіями є ЗМІ, наукові і освітні інститути. Причому вони мають різні можливості впливу, об'єм і силу. Для цього використовуються такі основні шляхи: а) спонукати людей до певних дій, до впровадження цілей і способів реалізації; б) запобігати невигідним діям, способу мислення або блокування їх тощо.

Інформаційна влада впливає на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано - через звичайні ЗМІ, систему освіти, школи, університети. Саме ці інститути генерують соціальну пам'ять нації, соціальних груп і особистостей, надають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються. Тим самим не тільки пояснюється теперішня, але й програмується майбутня політична поведінка громадян, політичних і громадських організацій.

Аналізуючи проблему співвідношення основних видів влади, автор приходить до висновку, що при всій важливості політичної і економічної видів влади в останнє десятиріччя спостерігається стрімке зростання політичного впливу інформаційної влади. Якісні зміни політичного впливу інформаційної влади і її головних носіїв, особливо ЗМІ в наш час викликано цілою низкою причин. По-перше, комунікаційна революція дала можливість формувати глобальні, загальноосвітні інформаційні мережі типу Інтернету, розповсюджувати інформацію в будь-який куток Земної кулі. По-друге, розробка новітніх високоефективних засобів, методів і цілих технологій впливу на свідомість, підсвідомість, почуття і поведінку людей, які спираються на висновки кібернетики. По-третє, руйнування традиційних, переважно стихійних комунікацій, які обмежують можливість впливу інформаційних інститутів і, насамперед, ЗМІ на людей.

У розділі значну увагу приділено характеристиці сучасного суспільства, суспільства, побудованого на знаннях і інформації. Акцентується увага на тому, що перехід до такого суспільства вносить важливі якісні зміни в методологію і зміст сучасної освіти. Обґрунтовується положення, що бути активним учасником такого суспільства, уміти використовувати його блага можуть лише люди, які не тільки мають сучасну освіту, але і здатні її постійно вдосконалювати відповідно до швидкого розвитку інформаційно-комунікативних технологій. Тому сучасна освіта повинна постійно поновлюватися шляхом вдосконалення навчальних планів, відкриття нових спеціальностей, втілення в життя принципу „освіта для всіх і протягом всього життя”.У зв'язку з цим у розділі дається обґрунтування необхідності комунікаційного виховання населення, особливо молодого покоління. Його головна мета - навчити громадян критично ставитися до мас-медіа, компетентно і відповідально їх використовувати. Педагогіка ЗМІ покликана знайомити людей з місцем і роллю суб'єктів і носіїв інформаційної влади в демократичній державі і в сучасній політиці в цілому, з їхнім позитивним і негативним впливом на реципієнтів, сформувати здібність орієнтуватися в складному потоці інформації і виробляти імунітет до маніпулювання.

У розділі акцентовано увагу на особливо великому значенні інформаційної влади в перехідні періоди суспільного розвитку, оскільки без її активної діяльності неможливо змінити політичну свідомість, ціннісні орієнтації і цілі широких верств і домогтися масової підтримки політики соціальних перетворень.

У другому розділі „Інформаційна влада як механізм функціонування демократії” показано, що досвід сучасних демократичних держав переконливо свідчить про те, що інформаційна влада може здійснювати функцію демократизації тільки в тому разі, якщо сама вона заснована на демократичних принципах. Це можливе лише за умови незалежності інформаційної влади та її головних носіїв - ЗМІ зокрема. Вільні і незалежні ЗМІ життєво необхідні для функціонування системи демократичного управління суспільством. Незалежність мас-медіа можуть забезпечувати відповідні форми їх суспільної організації.

Аналізується три головні форми сучасної організації ЗМІ: приватна (комерційна), державна і суспільно-правова. При комерційній організації ЗМІ знаходяться у приватній власності і фінансуються виключно за рахунок доходів від реклами і приватних пожертвувань. Для них характерна жорстка конкуренція за рекламні доходи і аудиторію. Суттєвим недоліком комерційної організації мас-медіа є їх пряма залежність від рекламодавців і власників, а також у погоні за успіхом певне ігнорування ними суспільних інтересів та етичних норм. В умовах держаної організації ЗМІ належать державі і безпосередньо фінансуються і контролюються нею. Перевагою цієї форми організації є незалежність ЗМІ від великого капіталу, їх підконтрольність парламенту та уряду. Але державне утримання ЗМІ може знижувати їхню конкурентноздатність і використовуватись для їх підкорення можновладцям та бюрократії. До того ж воно лягає значним тягарем на державний бюджет. Суспільно-правова організація ЗМІ прагне звільнити їх від державної і приватної залежності. Вони фінансуються, головним чином, за рахунок спеціального податку, що сплачується громадянами, мають права юридичної особи і самоуправління, хоча в цілому контролюються громадськими радами із представників найважливіших суспільних груп та організацій.

Демократичний контроль із боку суспільства за мас-медіа, звичайно, не має нічого спільного з попередньою цензурою, і не є порушенням свободи слова та вільного висловлення думок. Інформаційна, політична і будь-яка інша свобода одних людей вимагає обмежень у тих випадках, коли вона порушує свободу і права інших громадян і цілих держав.

Досвід розвинутих демократичних країн, і насамперед західноєвропейських, переконливо свідчить про те, що побудова і розвиток громадянського суспільства неподільно пов'язані з функціонуванням різноманітних засобів масової інформації. В першу чергу мається на увазі феномен громадського телерадіомовлення, яке для Західної Європи є традиційним і вкоріненим у громадянське суспільство, його невід'ємною частиною. Попри різноманітні форми громадське телебачення в усіх демократичних країнах пройняте логікою розбудови громадянського суспільства, публічного інтересу і розвитку демократичних засад. Воно є практично в кожній західноєвропейській країні, а тепер і в ряді країн перехідного періоду. Проаналізовано основні положення, яким, за рішенням Ради Європи (1994 р.), повинно відповідати громадське телебачення.

Аналізується питання про те, наскільки зміни, що викликані дедалі ширшим використанням новітніх інформаційних технологій, можуть стати причиною посилення маніпулятивних тенденцій. Особливим результатом телекомунікаційної революції стала заміна однолінійного зв'язку між відправником і одержувачем інформації багатофункціональним і діалоговим зв'язком, що створює нові можливості для участі в інформаційному обміні. Аналіз політичних технологій у західних країнах підтверджує, що подібні нововведення розцінюються як спосіб демократизації. Це стосується перш за все новітніх інфокомунікативних технологій і особливо Інтернету.

На думку автора, розвиток технологій, що підвищують інформаційну та ідеологічну уразливість політичної системи, викликає відповідну реакцію держав та транснаціональних структур, які всіма доступними методами - і юридичними і апаратно-програмними - намагаються посилити контроль за цими технологіями. Як наслідок, поступово вибудовується своєрідна система “загальної піднаглядності”, управління свідомістю і поведінкою як конкретного індивіда, так і соціальних груп і цілих націй. Комп'ютерні технології відкривають нові можливості для контролю над суспільством. Жодна зі спроб створити дійову систему захисту конфіденційності електронної пошти чи повідомлень мобільного телефонного зв'язку успіху не дала. Інтернет із “вільної зони спілкування” аполітичної молоді перетворюється на інструмент політичної боротьби з неблагонадійними членами суспільства, на засіб впливу на свідомість користувача з боку бізнес-корпорацій, політичних і релігійних рухів.

Акцентовано увагу, що впровадження наприкінці минулого століття якісно нових технологій, і насамперед Інтернету, дали могутній імпульс глибоким революційним змінам у різних сферах сучасного суспільства, в тому числі сприяли розвитку процесів демократизації. Показано, що це проявилось перш за все в тому, що інтернетизація позбавила правителів монополії на інформацію, яка завжди була одним із основних ресурсів політичної влади. Розширилися шляхи організації опитувань і прямої участі громадян через Інтернет та електронну пошту в обговоренні найбільш злободенних проблем та голосуванні.

У той же час, наголошено на тому, що Інтернет - це всього лише технологічний інструмент (хоча і надзвичайно могутній), який, подібно будь-якому іншому, може бути застосований як на благо, так і на шкоду. Його величезні ресурси можуть бути спрямовані як на творення, так і на руйнування. Він, дійсно, може слугувати цілям демократизації суспільства, але може перетворитися і на дуже небезпечну зброю, спрямовану проти демократичної системи. Це зумовлює необхідність розробки і введення в практику законодавчих норм і правил, які регулюватимуть функціонування Інтернету.

Зроблено висновок, що з розвитком інформаційних технологій ростуть прозорість світу, швидкість і обсяги передачі інформації між елементами світової системи, з'являється ще один інтегруючий світовий фактор. Це означає, що роль місцевих традицій, що сприяють самодостатньому інерційному розвитку окремих елементів, ослаблюється. Одночасно, посилюється реакція елементів на сигнали з позитивним зворотним зв'язком.

Констатується, що інформаційні інституції діють за умов складного політичного, законодавчого та економічного середовища, яке знаходить своє відбиття у змісті політичної інформації. ЗМІ перебувають під впливом цього середовища і водночас певною мірою беруть участь у його формуванні. Створити ідеальну громадську монополію важко. В усіх країнах світу для трансформації з державних монополій у автономні, незалежні, плюралістичні, демократичні інститути необхідні значні зусилля. Важливим принципом демократичної організації мас-медіа є плюралізм влад у суспільстві, плюралізм самих інформаційних інститутів і перш за все ЗМІ. Контроль владарюючих груп над головними мас-медіа в країні означає кінець демократії або, меншою мірою, її суттєву деформацію. Такого роду деформація досить чітко прослідковується і в сучасній Україні, де більшість ЗМІ знаходяться під контролем фінансових олігархів як України і Росії, так і інших країн.

Зазначається, що можливості маніпулятивного використання інформаційної влади з метою соціально і політичного панування не безмежні. Вони залежать насамперед від рівня її концентрації, монополізації інформаційних інститутів. Інформаційний плюралізм, доступ до електронних та інших мас-медіа представників всіх політичних сил, що визнають конституцію, різко звужують можливості політичного маніпулювання. Загальні межі маніпулювання задаються також уже існуючими правовими нормами, станом масової свідомості, стереотипами і поглядами людей.

У дослідженні зроблено висновок, що інформаційна влада може слугувати різним політичним цілям: як просвіщати людей, розвивати у них почуття власної гідності, прагнення до свободи і соціальної справедливості, сприяти і допомагати їх компетентній участі в політиці, збагачувати особистість, так і духовно поневолювати, дезінформувати і залякувати населення, розпалювати масову ненависть, сіяти недовіру і страх. Незважаючи на великі переваги та позитивні можливості, що їх відкривають інформаційні та комунікаційні технології для становлення нової парадигми політичного розвитку, поряд із традиційними проблемами постають нові, ще нещодавно невідомі окремим державам і людству в цілому проблеми.

У третьому розділі „Роль інформаційної влади в демократизації сучасного українського суспільства” аналізуються позитивні напрацювання за роки незалежності щодо прав громадян на доступ до інформації та на інформаційну безпеку. Ці права закріплені Конституцією України, низкою міжнародних договорів, а також низкою законодавчих актів. Так, Закон України „Про інформацію” визначає основні напрями інформаційного розвитку: забезпечення доступу громадян до інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових та наукових основ інформаційної діяльності; сприяння постійному оновленню, збагаченню та збереженню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України.

У той же час робиться висновок, що правові норми, які регулюють право на свободу слова і думки, потребують серйозного вдосконалення, оскільки в них, на відміну від світової практики, практично зводяться до мінімуму можливості застосування свободи слова та інформації. Причому ці обмеження доходять до явищ, які не піддаються нормуванню і можуть бути причиною волюнтаристських, свавільних, небезпечних для суспільства рішень. За режиму президента Л.Д. Кучми засоби масової інформації, інші суб'єкти інформаційної влади перетворювалися на знаряддя політичної боротьби, практикувались так звані „темники”, широко застосовувалася цензура, переслідування журналістів. І не випадково, що саме ЗМІ в умовах погіршення життя абсолютної більшості людей та відчуження влади стали рупором народного невдоволення і тим самим допомогли завершенню формування ситуації, коли суспільство відмовило владі у підтримці та рішуче пішло на зміну правлячого режиму під час „помаранчевої революції”.

Помаранчева революція, декларації нової влади та ті разючі зміни в інформаційному просторі, які стали можливі завдяки революції давали підстави для оптимізму. Суспільство чекало якісних змін в демократизації інформаційної влади і, перш за все, в засобах масової інформації. Сьогодні можна констатувати, що за час, що минув, багато сподівань справдилося і стали реальністю. В країні зникли „темники”, зникли табуйовані теми та заборони показувати чи цитувати окремих політиків, натомість подання інформації стало значно збалансованим, а „картинки” подій - ближчими до об'єктивних. У країні перестали переслідувати журналістів та цькувати неугодні видання. Але, на жаль, ці зміни не закріплені ні на законодавчому, ні на інституційному рівні. Фактично, у країні і сьогодні не створено такого балансу противаг, який існує в розвинутих демократіях. На початок 2006 року в країні так і немає концепції розвитку вітчизняного інформаційного простору. Невирішеними залишаються питання прозорості власників ЗМІ, жодних законодавчих змін щодо цього так і не було схвалено. Замість цензури влади суспільство отримало цензуру власників. Замість залежності від певної політичної сили з'явилася цілковита залежність від грошей. Україна так і не отримала суспільного мовлення.

Обґрунтовується висновок, що подальший розвиток інформаційної влади, трансформація українського суспільства у визначальній мірі залежатиме від становлення і розвитку інформаційного суспільства. Для цього, на думку автора, Україна має необхідні умови - один з найвищих у світі індексів освіченості (98% грамотного населення), могутній науковий потенціал, здатний виконувати найскладніші фундаментальні і прикладні дослідження. Тому необхідно рішуче переходити до політики пріоритетного науково-технічного розвитку. Важливим елементом такої політики має стати розвиток в Україні суспільства, побудованого на знаннях і інформації. Така стратегія дасть змогу Україні прискореними темпами створити розвинуте інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інтелектуальних інформаційних технологій і з цим сегментом увійти в глобальну економіку знань.

Наголошується, що важливим шляхом подальшого розвитку інформаційної влади, посилення її впливу на демократизацію українського суспільства є формування прогресивної суспільно-правової форми організації інформаційної влади, створення за прикладом європейських країн громадського телерадіомовлення. Як показує досвід демократичних країн, така організація інформаційної влади запобігає її залежності від державних структур і кримінального капіталу, обмежує можливості бюрократизації, згладжує конфліктність передач, яка існує при приватній і державній формі організації інформаційної влади. У розділі також акцентується увага на необхідності політико-комунікаційного виховання громадян, особливо молодого покоління, що набуває нині дедалі більшого розповсюдження в західноєвропейських демократіях. Підкреслюється, що воно є ще більш необхідним в Україні, де грамотність населення в галузі масових комунікацій залишається низькою, а можливість їх використання в маніпулятивних цілях є дуже високою. І лише комплексно вирішуючи різноманітні проблеми в галузі масових комунікацій, політичної соціалізації, економіки і політики на основі врахування світового досвіду і власних суспільних реалій, можна сформувати сучасне демократичне суспільство.

ВИСНОВКИ

На початку ХХІ ст. людство вступило в інформаційну стадію розвитку, що призвело до глибоких змін у співвідношенні основних видів влад у сучасному суспільстві, різкого підвищення політичного впливу інформаційної влади. За допомогою свої інститутів вона впливає на політичну свідомість і політичну діяльність як через спеціальні політичні комунікації, так і опосередковано - через ЗМІ, систему освіти, просвіти і т. д. Саме ці інститути генерують соціальну пам'ять нації, соціальних груп і особистостей, задають інтерпретаційний зміст подіям, що відбуваються.

У сучасному суспільстві з усіх видів духовного впливу на перший план висувається інформаційна влада. Знання, інформація використовуються як для підготовки урядових рішень, так і для безпосереднього впливу на свідомість людей з метою забезпечення їхньої політичної лояльності і підтримки.

Інформаційна революція, глобалізація світових комунікацій, Інтернет дали могутній імпульс якісним змінам у різних сферах суспільного життя, радикальним чином вплинули на розвиток демократичних процесів у суспільстві, на розширення ступеня відкритості суспільства і свободи особистості.

Завдяки новітнім технологіям, Інтернету істотно зростає ступень особистої свободи індивіда і радикально змінюється характер відносин між правителями і підлеглими. Дедалі ширша інтернетизація сучасного світу позбавляє правителів монополії на інформацію, яка завжди була одним з основних ресурсів влади. З розвитком всесвітньої мережі розширюється „сфера суспільного” і, зокрема, сфера доступної уваги громадськості політики і політичної інформації. При цьому Інтернет перетворює людину з пасивного об'єкта інформування не тільки в активного, самостійного суб'єкта відбору плюралізованої маси інформації, але і в повноправного учасника самого процесу розповсюдження інформації, яка практично не піддається зовнішньому контролю і регулюванню. Даючи змогу індивіду одержувати надзвичайно швидкий, практично не обмежений і позбавлений від втручання посередників доступ до різних джерел інформації, всесвітня мережа обумовлює децентралізацію влади, сприяє послабленню вертикальних, ієрархічних моделей соціальної організації і подоланню відстороненості мас від повсякденного політичного процесу. В той же час багатократно зростають можливості розширення і зміцнення системи горизонтальних громадських зв'язків. Залучаючись до новітніх комунікаційних технологій рядові громадяни одержують виключно ефективний засіб самоорганізації, в тому числі, політичної самореалізації, яка дозволяє активізувати їхню участь у громадсько-політичному житті.

Свобода суспільства й особистості залежить від свободи ЗМІ, інших інститутів інформаційної влади. Їх несвобода або видимість їхньої свободи обертається невиправданими втратами політичної влади і суспільства. Без свободи слова решту політичних прав особи практично реалізувати неможливо.

Найбільш повно різні політичні функції інформаційної влади виявляються в демократичній державі. Інформаційна влада, і насамперед її головні носії - засоби масової інформації, є складовою частиною механізму функціонування демократії, а також її ціннісних підвалин, демократичного ідеалу.

Нормативна модель сучасної демократії будується на фундаменті уявлень про людину як раціонально мислячу і відповідально діючу особистість, яка вільно і компетентно бере участь у прийнятті важливих рішень. У демократичній державі, заснованій на прийнятті важливих рішень більшістю голосів, володіти такими якостями мають не одна людина або привілейована меншість - еліта, а маси, стала більшість населення. Домогтися цього без участі інформаційної влади сьогодні неможливо.

Наявність розвинутої, демократично організованої інформаційної влади, яка об'єктивно висвітлює політичні події - одна з важливіших гарантій стабільності демократичної держави, ефективного управління суспільством. І, навпаки, невиконання інформаційною владою своїх функцій у політичній системі суспільства може докорінно спотворити її цілі і цінності, порушити її ефективність і підірвати життєдіяльність, перетворити демократію в ілюзію, форму маніпулятивного панування правлячої еліти.

У той же час впровадження новітніх технологій, Інтернету можуть відігравати подвійну роль - слугувати могутнім засобом розширення творчих можливостей людини, інститутом позитивних суспільних перетворень і, одночасно бути джерелом виникнення і нарощування небезпечних для суспільства негативних тенденцій. Ця суперечливість феномену Інтернету, який дедалі активніше впроваджується в усі сфери суспільного життя, робить надзвичайно необхідною розробку і введення в практику законодавчих норм і правил які регулюватимуть його функціонування. При цьому обов'язково треба враховувати складність цього завдання, небезпеку при його виконанні антидемократичних рішень, які можуть відкрити простір для невиправданої регламентації Всесвітньої Мережі, що завдасть шкоди демократії під видом її захисту.

Аналіз різних форм суспільної організації інформаційної влади в демократичних країнах (Австрія, Франція, Німеччина та ін.) показав, що найбільш поширеною і найбільш прогресивною є суспільно-правова форма. Вона передбачає фінансування мас-медіа головним чином за рахунок спеціального податку, їх внутрішню автономію і в той же час підзвітність громадським радам, створеним з представників усіх політичних сил у парламенті.

Окрім спеціальних органів державного або громадського контролю використовувати ЗМІ в інтересах громадян і попереджати негативні наслідки їхньої діяльності у країнах західної демократії допомагає комунікаційне виховання населення і, особливо, молодого покоління. Теоретична основа такого виховання - спеціальна наука і навчальна дисципліна - інформаційна педагогіка. Її головна мета - навчити громадян критично відноситися до мас-медіа, компетентно і відповідально їх використовувати. Вивчення цієї дисципліни покликане знайомити людей з центральною роллю ЗМІ в демократичній державі і сучасній політиці в цілому, з їх позитивним і негативним впливом на реципієнтів, формувати у них здібність орієнтуватися в складному потоці інформації і виробляти імунітет до маніпулювання.

Україна, як й інші подібні їй країни перехідного типу, ще не повною мірою використовує досвід західних країн щодо інформаційної влади як чинника демократизації суспільства. Для того, щоб виправити становище, необхідно, насамперед, на державному рівні розробити сучасну інформаційну політику, основою якої має стати розвиток суспільства побудованого на знаннях і інформації. Для цього Україна має великі потенційні можливості - високий рівень освіченості населення, могутній науковий потенціал, потужну промислову базу. Необхідно також прискорити створення інформаційної мережі освіти і науки з тим, щоб інформаційна сфера України відповідала базовим міжнародним індикаторам, сформувати за прикладом європейських країн громадське телерадіомовлення, якісно поновити інформаційне законодавство, прийняти Інформаційний кодекс України і Кодекс журналістики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Новітні інформаційні технології як фактор соціально-політичної модернізації сучасного суспільства // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць: Вип. 19. - К.: ТОВ “ХХІ СТОЛІТТЯ: ДІАЛОГ КУЛЬТУР”, 2005. - С. 314-321.

2. Інформаційна влада в системі сучасних владних відносин // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць: Вип. 20. - К.: ТОВ “ХХІ СТОЛІТТЯ: ДІАЛОГ КУЛЬТУР”, 2005. - С. 226-234.

3. Суспільне мовлення як фактор демократизації суспільства // Нова парадигма: Журнал наукових праць: Вип. 49. - К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. - С. 137-148.

4. Шляхи демократизації інформаційної влади в Україні та зарубіжних країнах // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. - № 56 - 57. - С. 24-25.

5. Освіта в контексті глобалізації // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнародної науково-практичної конференції (22-23 травня 2003 року). - К.:ІВЦ „Видавництво „Політехніка”, 2003. - С. 438-439.

6. Інформаційні технології як фактор національного і світового розвитку // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Інформаційні ресурси та послуги: нові види, проблеми розвитку та використання” (8-9 червня 2004 року). - Полтава: РВВ Пуску, 2004. - С. 60-67.

7. Парадокси інформаційної політики в Україні // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігійних досліджень. (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка): Мат. Міжнар. наук. конф. „ЛЮДИНА - СВІТ - КУЛЬТУРА” (20-21 квітня 2004 року, Київ). - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 743-745.

АНОТАЦІЇ

Каращук М.Г. Інформаційна влада як чинник демократизації сучасного суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

Дисертація є однією з перших праць в українській політичній науці, де розглядається феномен інформаційної влади, визначаються її поняття, структура, особливості політичного впливу, роль у демократизації сучасного суспільства.

Особливу увагу приділено вивченню суспільно-правовій організації інформаційної влади, громадському телерадіомовленню. На основі узагальнення досвіду демократичних країн світу вироблено рекомендації щодо сприяння становленню і розвитку інформаційної влади в сучасній Україні, посилення її впливу на демократизацію українського суспільства.

Доведено, що інформаційна влада виступає як чинник демократизації суспільства лише за умови, коли вона сама заснована на демократичних принципах. Інакше, інформаційна влада може бути джерелом виникнення і нарощування небезпечних для суспільства негативних тенденцій. Вона, дійсно, може слугувати цілям демократизації суспільства, але може перетворитися і в дуже небезпечну зброю, спрямовану проти демократичної системи.

Ключові слова: інформація, знання, інформаційна влада, інформаційне суспільство, інформаційна революція, інфокомунікаційні технології, інформаційна політика, демократія, засоби масової інформації, цифрова демократія.

Каращук Н.Г. Информационная власть как фактор демократизации современного общества. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2006.

Диссертация является одной из первых работ в украинской политической науке, в которой рассматривается феномен информационной власти, определяется ее понятие, структура, особенности политического влияния, роль в демократизации современного общества.

Информационная власть трактуется как специфический вид власти, которая воздействует на поведение людей с помощью целенаправленного распространения или сокрытия информации. Ее основными субъектами являются СМИ, информационные научные и просветительские институты, школы, университеты и т.п., которые имеют различные возможности воздействия, объем и силу. При этом используются два способа (пути) воздействия: а) побуждать лицо к определенным действиям, к выработке целей и способов реализации; б) предотвращать или блокировать неугодные действия, образы мыслей и т.п.

В диссертации дается теоретическое обоснование качественных изменений в демократизации современного общества, которые происходят благодаря внедрению новейших коммуникативных технологий, Интернета. Это: 1) ослабление информационной зависимости масс от традиционных СМИ, препарирующих информацию в соответствии со своими целями; 2) преодоление характерных для современного общества тенденций социальной разобщенности; 3) появление у широких слоев населения реальной возможности участвовать в обсуждении волнующих их общественно-политических проблем; 4) увеличению открытости политических институтов и политики в целом; 5) расширению возможностей взаимодействия граждан с правительственными органами, что, революционизируя систему связей между обществом и властью и делая более слышимым голос рядовых людей, меняет саму ткань демократического процесса; 6) возникновению новых, весьма эффективных механизмов политической мобилизации масс, которые обеспечивают оперативную организацию и координацию действий политических единомышленников, повышает шансы небольших партий и представителей политических меньшинств, получающих возможность обращения к широким массовым аудиториям.

Анализ соотношения и взаимодействия информационной власти с другими общественными властями (политической, экономической, социальной) убедительно подтвердил вывод о росте политического влияния информационной власти, она все более явно превращается в важный фактор политики, демократизации современного общества.

Особое внимание уделено исследованию общественно-правовой организации информационной власти, общественному теле-радио вещанию. На основе обобщения опыта развитых демократических стран мира (США, Англии, Франции и др.), разработаны рекомендации относительно содействия становлению и развитию информационной власти в современной Украине, усиления ее влияния на демократизацию украинского общества, а также разработаны рекомендации по организации и внедрению в Украине коммуникационного воспитания населения, особенно молодежи. Теоретической основой такого воспитания является специальная наука - информационная педагогика. Ее главная цель - научить граждан критически относиться к масс-медии, компетентно и ответственно их использовать. Изучение этой дисциплины призвано знакомить людей с центральной ролью СМИ в демократическом государстве и в современной политике в целом; с их позитивным и негативным воздействием на реципиентов, формировать у них способность ориентироваться в сложном потоке информации и выработать иммунитет к манипулированию и низкопробной, оглупляющий человека печатной, видео и иной продукции.

Сделан вывод о том, что информационная власть выступает как фактор демократизации общества лишь при условии, когда она сама основана на демократических принципах. Иначе она может быть источником возникновения и наращивания, опасных для общества негативных тенденций, может превратиться в опасное оружие, направленное против демократической системы.

Ключевые слова: информация, знание, информационная власть, информационное общество, информационная революция, инфокоммуникативные технологии, информационная политика, демократия, средства массовой информации, цифровая демократия.

Karashchuk M.G. Informational power as the factor of democratization of modern society. - Manuscript.

The dissertation for Ph.D. in political Sciences, speciality 23.00.02 - Political Institutes and Processes. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2006.

For the first time inn dissertation conceptions of communicative society, informational society, society built on information and knowledge which appeared in the end of XX - early XIX centuries analyzing with theories of post-industrial society.