Наднаціональні інституції Європейського Союзу в теоріях інтеграції

Основні етапи еволюції теоретичних підходів щодо ролі наднаціональних інституцій в розвитку Європейського Союзу. Відокремлення елементів теорій нового інституціоналізму, які найбільш адекватно відповідають сучасному характеру європейської інтеграції.

Рубрика Политология
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 18.10.2013
Размер файла 45,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

«Наднаціональні інституції Європейського Союзу в теоріях інтеграції»

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

УДК: 327.39:061.1ЄС

Терницький

Володимир Михайлович

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор КОПІЙКА Валерій Володимирович, професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор КРЕСІНА Ірина Олексіївна, завідувач відділом правових проблем політології Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, м. Київ

кандидат політичних наук, БУРЕНКО Наталія Миколаївна, член науково-експертної ради Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції

Провідна установа: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “ 26 ” 02 2007 р. о 14:00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут міжнародних відносин, зал засідань вченої ради).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “ 18 ” 01 2007 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради В. Ю. Константинов

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження зумовлена насамперед тим впливом, який мають наднаціональні інституції ЄС на розробку і реалізацію рішень, які приймаються ЄС з широкого кола політичних та економічних питань. Такі комунітарні інституції, як Європейська Комісія, Європейський Парламент, Суд Європейського Союзу і Центральний європейський банк виступають в якості основних провідників наднаціональності і, одночасно, є органами для впровадження інтеграційних рішень у життя.

Проблеми, що пов'язані з інтеграційними процесами в Європі та еволюцією наднаціональних інституцій Європейського Союзу все частіше стають предметом наукових досліджень. Їх актуальність та інтенсивність помітно підвищилася в останні роки, насамперед у зв'язку з розширенням ЄС у травні 2004 р. і підписанням у жовтні 2004 р. нового загальноєвропейського акту - “Договору про Конституцію для Європи”.

Актуальність дослідження зумовлена і тим фактом, що процеси, які відбуваються в Євросоюзі, віддзеркалюють зміни глобальної системи міжнародних відносин, все більший вплив в якій набувають нові, некласичні актори - наднаціональні, транснаціональні і неурядові. На теренах ЄС ці процеси мають випереджальні темпи, і тому вивчення механізмів і культури взаємодії, що формуються в політичній системі ЄС між класичними акторами і державами-членами, може сприяти кращому розумінню тенденцій трансформації всієї системи міжнародних відносин.

Необхідність дослідження інституційної системи Євросоюзу продиктована і зростанням інтенсивності контактів між Україною та ЄС. Втілення в життя декларованої мети будівництва стратегічного партнерства і набуття повноправного членства вимагає вміння грамотно вести справи з ЄС на всіх рівнях - від зустрічей “у верхах” до поточних технічних контактів з бюрократією інституцій ЄС. Першим кроком на шляху створення більш ефективної взаємодії з Брюсселем має стати повномасштабне вивчення принципів і механізмів функціонування наднаціональних інституцій ЄС.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Тематика дисертаційної роботи є складовою частиною комплексної програми науково-дослідницьких робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 0197U015204), програми Інституту міжнародних відносин „Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови української держави” (номер державної реєстрації 0197U03322). Дослідження виконано згідно з науковою темою кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка „Зовнішньополітична стратегія України в контексті розбудови нової європейської архітектури”. Дане дисертаційне дослідження виконано також у плані спільних наукових досліджень Інституту міжнародних відносин з Міністерством закордонних справ України. Процеси інтеграції на європейському просторі мають як універсальні риси, так і регіональну специфіку, співвідношення і порівняльний аналіз яких сприяють осмисленню нової моделі існування людської спільноти і формуванню нових механізмів просування національних інтересів України політичного характеру на глобальному і регіональному рівнях.

Об'єктом дослідження є теоретичні розробки шляхів інституційного реформування Євросоюзу в умовах розширення і поглиблення європейських інтеграційних процесів.

Предметом дослідження є наднаціональні аспекти інституційного будівництва в теоріях європейської інтеграції.

Мета дисертаційного дослідження полягає в дослідженні теоретичних підходів до ролі і місця наднаціональних інституцій в європейському інтеграційному процесі. Для реалізації зазначеної мети в дисертації були поставлені такі завдання:

визначити основні етапи еволюції теоретичних підходів щодо ролі наднаціональних інституцій в розвитку європейської інтеграції;

визначити основні положення федералістської теорії щодо оптимальних шляхів інституційного будівництва ЄС;

виявити особливості неофункціоналістських та комунікативних принципів наднаціонального реформування інституцій ЄС;

розкрити місце наднаціональних інституцій в сучасних євроінтеграційних теоріях;

дослідити особливості ліберального міжурядового підходу і теорії багаторівневого управління щодо ролі наднаціональних інституцій ЄС;

відокремити елементи теорій нового інституціоналізму, які найбільш адекватно відповідають сучасному характеру європейської інтеграції;

визначити основні тенденції розвитку наднаціональних інституцій на основі розглянутих теорій інтеграції.

Методологічна основа дослідження. В якості базового підходу обрано системний тому, що динамічний розвиток міжнародних відносин викликав оформлення відносин між суб'єктами цих відносин у певні системи. На основі системного підходу в даній дисертаційній роботі Європейський Союз розглядається як система, а держави-члени, місцеві органи влади і наднаціональні інституції ЄС - як її складові елементи. Системний підхід уможливлює вивчення руху і розвитку європейської інтеграції, взаємозв`язків інституцій Європейського Союзу з іншими елементами системи Євросоюзу.

З метою виявлення спільності та відмінності принципів, закладених різними теоріями до ролі наднаціональних інституцій ЄС, у роботі використано порівняльний підхід. За його допомогою автор з'ясував спільність і відмінність теоретичних положень стосовно ролі і місця наднаціональних інституцій Європейського Союзу в інтеграційних процесах і визначив елементи теорій інтеграції, які адекватно відповідають сучасному характеру інституційного будівництва ЄС.

Порівняльно-історичний метод використано для виявлення суті відмінностей теоретичних підходів до ролі наднаціональних інституцій в інтеграційних процесах. Даний метод дозволив конкретизувати мету дослідження в цілому та окремих її аспектів і унеможливив однобічні оцінки. Для аналізу окремих аспектів теми використано історичний метод, за допомогою якого досліджено інституційне будівництво ЄС в динаміці, що допомогло виявити внутрішні і зовнішні зв'язки, закономірності і суперечності. європейський союз інтеграція

У роботі використано аналітико-прогностичний метод, за допомогою якого було вивчено можливі напрями посилення наднаціональності в інституціях ЄС. В роботі практикується звернення до гіпотетичного і аксіоматичного прийомів. Так, розробляючи наукові гіпотези і припущення, ми прагнули до новизни і наукової подачі матеріалу. Ці прийоми також сприяють більш повному поясненню досліджуваних явищ і процесів, зокрема при вивченні діяльності Єврокомісії, Європарламенту та Суду ЄС. Комплексне використання широкого спектру методологічних підходів сприяло всебічному і цілісному дослідженню теоретичного осмислення наднаціонального будівництва в ЄС.

Наукова новизна запропонованої до захисту дисертаційної роботи полягає в тому, що:

- запропоновано авторську періодизацію еволюції теоретичних підходів щодо ролі наднаціональних інституцій в інтеграційних процесах, в основу якої покладено рівень теоретичного осмислення наднаціонального будівництва;

- запропоновано авторську класифікацію теорій інтеграцій, яка ґрунтується на тому, які актори - національна держава або наднаціональні інституції ЄС - мають вирішальний вплив на інтеграційні процеси;

- доведено, що наднаціональні інституції ЄС функціонують як рушійна сила інтеграції в межах, які встановлені державами-членами в Договорах, і використовують для просування інтеграції наявні процедури прийняття рішень, інформацію і можливості маніпулювати національними коаліціями;

- доведено, що на сучасному етапі держави-члени не можуть ефективно контролювати діяльність наднаціональних інституцій через існування сфери виключної компетенції інституцій ЄС, періодичної зміни пріоритетів держав-членів, асиметрію в доступі до інформації, залучення неурядових і субнаціональних організацій до процесу прийняття рішень;

- встановлено, що трансформація теоретичних підходів і концепцій інституцій Євросоюзу безпосередньо залежить від практичного досвіду інтеграційного процесу: успіхи інтеграції посилюють позиції теорій, які просувають наднаціональне будівництво; і, навпаки, гальмування процесів інтеграції, кризи в ЄС посилюють позиції теорій, що відстоюють міжурядове співробітництво, і сприяють розробці нових теоретичних концепцій ролі і місця наднаціональних інституцій в інтеграційних процесах;

- доведено, що інституції ЄС залежно від того, які риси (наднаціональні або міжурядові) переважають у конкретній політичній сфері, використовують такі моделі взаємодії з акторами держав-членів: голосування більшістю, ієрархічне керівництво, прийняття спільних рішень, спільне пристосування і міжурядові переговори;

- визначено фактори і умови, що визначають роль і місце наднаціональних інституцій ЄС в інтеграційних процесах, а саме: наявні ресурси і репутація інституцій ЄС; контекст переговорів і стратегія, яку наднаціональні інституції можуть використовувати для просування інтересів ЄС;

- визначено основні тенденції розвитку наднаціональних інституцій ЄС відповідно до положень теорій інтеграції, а саме: інституційна еволюція (поступові зміни практики і процедур без внесення змін до установчих Договорів) та інституційна революція (прийняття цілого ряду нових Договорів, які суттєво реформують інституції ЄС. Ці два процеси відбуваються у тісному взаємозв'язку. Еволюція підказує, які зміни бажано вносити в Договори. Революція дозволяє більш ефективно використовувати нові можливості, що закладені змінами в Договорах.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертаційного дослідження. Висновки і основні положення, що викладені в дисертації, можуть представляти практичний інтерес для дослідників європейської інтеграції та чиновників багатьох органів державного управління, які покликані розвивати відносини з Європейським Союзом у різних галузях. Цьому сприяє аналіз положень установчих Договорів, змін до нього і проекту Конституції для Європи, які торкаються компетенції і взаємодій інституцій Євросоюзу з національними і субнаціональними органами влади на сучасному етапі, розробки і прийняття рішень, проведення спільних політик.

Подальше вивчення шляхів розвитку наднаціональних інституцій, ролі інституцій Євросоюзу у подальшому розширенні і поглибленні інтеграції може бути корисним при дослідженні концептуально-теоретичних і практичних аспектів формування геополітичної стратегії України та реалізації її зовнішньої політики, а також пошуку практичних аспектів формування ефективної системи управління всередині країни.

Результати дослідження і концептуальні положення дисертації можуть бути використані при підготовці та читанні у вищих учбових закладах курсів з проблем європейської інтеграції.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження та висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданнях кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Основні результати дослідження пройшли апробацію у виступах на конференціях, в тому числі на наукових конференціях “Регіональне співробітництво і безпека в Чорноморському регіоні” (Одеса, 12-13 травня 2006 р.) і “Польща - Україна: більше ніж сусідство?” (Вроцлав, 24-25 травня 2006 р.).

Структура дисертаційного дослідження відбиває найбільш суттєві положення обраної теми дослідження і відповідає загальним вимогам до робіт даного рівня. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (561 найменування).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну дослідження, визначено об'єкт і предмет дослідження, мету і завдання дисертаційного дослідження, висвітлено теоретичне і практичне значення одержаних результатів, представлено інформацію про апробацію висновків дисертації.

У першому розділі “Концептуально-методологічні засади та історіографія дослідження” автор проаналізував концептуальні і методичні засади наукових підходів до вивчення інтеграції та наднаціональних інституцій, виділив основні етапи і напрямки досліджень наднаціональних інституцій Європейського Союзу.

Виходячи з мети дисертаційного дослідження, автор пропонує класифікацію теорій інтеграції залежно від того, які актори - наднаціональні інституції або національні держави - мають визначальний вплив на процеси інтеграції: наднаціональна парадигма (федералізм, теорія комунікацій, функціоналізм і неофункціоналізм) обґрунтовує визначальну роль наднаціональних інституцій в процесах інтеграції, і характеризується дослідженням інтеграції з точки зору досягнення кінцевої мети на основі федеративного принципу і підпорядкування національних і регіональних органів управління спільним наднаціональним структурам; національна парадигма (теорія взаємозалежності, інтергувернменталізм (міжурядовий підхід)) визнає національні держави як головних акторів інтеграції і яка стала лише перехідним ланцюгом до наступних теорій інтеграції, які більш ґрунтовно пояснюють успіхи і невдачі процесів інтеграції в Євросоюзі та в мінливих умовах сучасних міжнародних відносин; і синкретична (гібридна) парадигма (концепція дворівневої гри, ліберальний міжурядовий підхід, новий інституціоналізм і теорія багаторівневого управління) поєднує риси і підходи теорій наднаціональної і національної парадигм і розглядає інтеграцію як процес, що відбувається під впливом різних мотивів, на різних рівнях, різними темпами і залежить від цілого комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників, які впливають на політичний процес, а також суб'єктивних факторів (наприклад, дипломатична майстерність політичної еліти, можливості досягнення компромісів).

Джерела, які були використані під час написання дисертації, за походженням, формою і змістом, науковою й інформаційною цінністю дисертант умовно поділяє на наступні групи:

1. Офіційні документи і матеріали Європейського Союзу. Різноманітні документи Єврокомісії, Європарламенту, Суду ЄС, матеріали Європейського конвенту і проект Конституції ЄС дають найбільш повне уявлення про основні тенденції, перспективи і напрямок розвитку наднаціональних інституцій, а також про розстановку основних політичних сил в Євросоюзі з питань політичної інтеграції.

2. Теоретичні роботи західних (американських і західноєвропейських) дослідників європейської інтеграції, які стосуються загальних теоретичних проблем європейської інтеграції. Європейський федералізм (А. Спінеллі, Г. Бругманс, Д. де Ружмон, М. Берджесс, Д. Сиджанські, Ф. Шарпф, А. Сбраджіа) зайнятий пошуком балансу повноважень, що дозволяє максимально децентралізувати управління та зберегти ефективну центральну владу.

Неофункціоналізм (Е. Хаас, Л. Ліндберг, Ф. Шміттер, С. Шайнгольд, В. Сендгольц, Дж. Трангольм-Міккелсен) досліджує рушійні сили і мотиви функціонального, політичного і географічного розширення європейської інтеграції.

Теоретики комунікативного підходу К. Дейч і Д. Пучала зосередили свою увагу на дослідженні всього комплексу складних взаємовідносин між суспільствами і народами і доводять, що інтеграція є результатом інтенсивних комунікацій і взаємодій між державами, між людьми і групами людей. Більш суб'єктивне трактування інтеграційних процесів застосовує П. Джейкоб.

Представники ліберального міжурядового підходу і теорії дворівневої гри (Е. Моравчик, Дж. Капорасо, С. Булмер, Р. Путнам) важливе значення у формуванні інтеграційної політики держави-члена ЄС надають внутрішньополітичним силам.

Теоретики багаторівневого управління (Г. Маркс, Л. Хуг, Б. Колер-Кох, М. Йахтенфухс) вивчають європейські інтеграційні процеси з позицій співпраці різних рівнів влади в ЄС і прагнуть поєднати підходи федералістів і неофункціоналістів до наднаціональних інституцій.

Теоретики нового інституціоналізму (Дж. Гарретт, Дж Цебеліс, А. Стоун Світ, К. Йоргенсен, Дж. Чекель, М. Поллак) досліджують місце і роль інституцій Євросоюзу в інтеграційних процесах, а також можливості наднаціональних інституцій впливати на протікання інтеграційних процесів.

Автор відмічає, що сучасні теорії інтеграції широко використовують теоретичні надбання попередніх теорій. Тому не є дивним перехід деяких теоретиків на інші позиції. Яскравими прикладами цьому є переходи: а/ провідного теоретика кооперативного федералізму Ф. Шарпфа на позиції теорії багаторівневого управління; б/ представників неофункціоналізму В. Сендгольца і ліберального міжурядового підходу С. Булмера на позиції нового інституціоналізму.

До цієї групи автор відносить і концептуальні розробки ключових політичних партій, представників інституцій ЄС і державних структур, які сприяють виявленню політичних поглядів політиків і національних концепцій системи ЄС та їхній відповідності теоріям інтеграції. Автор поділяє політичні партії держав-членів Євросоюзу на: 1/ прихильників інтеграції (соціал-демократичні, ліберальні та християнсько-демократичні партії), які керуються прагненням реформувати Євросоюз з позицій федералізму; 2/ противників інтеграції (протестантські, консервативні, праві та екстремістські партії), ідеї яких ґрунтуються на принципах міжурядового співробітництва та збереження існуючих повноважень держав-членів; 3/ помірковані (“зелені”, аграрні та регіональні партії), які підтримують наднаціональні інституції в прагненні підвищити стандарти захисту навколишнього середовища, збільшити підтримку фермерів і зменшити національний контроль за діяльністю регіональних і місцевих органів влади.

Характерні наднаціональні позиції стосовно проблеми реформування інституційної системи ЄС в умовах розширення висловлюють функціонери Євросоюзу. Значне розширення меж голосування простою більшістю голосів у Раді ЄС, скорочення кількості комісарів Єврокомісії, розширення повноважень Європарламенту мають за мету збільшення наднаціональних рис ЄС і відображають традиційні підходи представників наднаціональних інституцій Євросоюзу до інтеграційних проблем.

3. Дослідження європейської інтеграції, що мають прикладний характер і виконані західними, радянськими, російськими і вітчизняними дослідниками європейської інтеграції. Серед цих досліджень важливе місце займають роботи, що присвячені загальним питанням діяльності наднаціональних інституцій (П. Леблонд, В. Шмідт, М. Егеберг, Й. Ольсен, Д. Біч), проблемам розвитку Єврокомісії ( А. Сбраджіа, Х. Кассим і А. Менон, А. Стоун Світ і У. Сендхольц, М. Бауер, Т. Кристіансен, Л. Крем, Е. Уджарер), проблемам розвитку Європарламенту (А. Расмуссен, Е. Барбе, У. Дитрихс, Д. Кітц i К. Фолкель, С. Хікс), проблемам розвитку Суду ЄС (Б. Дутцлер і А. Хабле), проблемам внесення змін до установчих Договорів (А. Дюр і Г. Матео).

В своєму дослідженні автор широко використовує матеріали і дослідження різних західних науково-дослідницьких центрів. Дисертант показує, що дослідницькі центри в ФРН, як правило, схильні до аналізу процесів європейської інтеграції з позицій федералізму. Французькі вчені схильні до дуалістського підходу - федералістські погляди як мета інтеграції і синкретичні теорії як шляхи досягнення цієї мети. А науково-дослідні центри Великобританії, як правило, відкидають наднаціональні проекти і просувають мінімалістську модель ЄС, в якій наднаціональні інституції підпорядковані національним адміністраціям. Великий інтерес для вивчення вибраної теми дисертації становлять дослідження Центру європейських студій при Університеті Осло (“ARENA”), чиї дослідження торкаються широкого кола теоретичних і практичних питань процесів європейської інтеграції.

Із низки робіт радянського періоду, які присвячені інтеграції та наднаціональним інституціям, можна виокремити книги Ю. Шишкова, В. Барановського, які мають велику наукову цінність. В сучасній російській політичній науці можна виокремити наступні вузлові проблеми дослідження інституцій ЄС: ключові тенденції, суперечності і прогнози розвитку наднаціональних інституцій (М. Костенко і Н. Лавренова, С. Погорельська, М. Стрежнєва і Є. Громогласова); особливості федералістської моделі Європейського Союзу та її практична цінність для розвитку федералізації Росії (Б. Бартенєв , І. Хохлов, Р. Туровський, Т. Фадеєва); феномен наднаціональних інституцій ЄС і перенесення досвіду на інституції СНД (М. Стрежнєва, Ю. Шишков).

В українській історіографії наукова проблематика дослідження європейської інтеграції також почала комплексно розроблятись на початку 1990-х рр. У роботах вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і Центру Європейських досліджень при ІМВ можна знайти висвітлення аспектів економічної інтеграції (А. Філіпенко, О. Шнирков), правової інтеграції (В. Муравйов, М. Ентін, М. Гнатовський), політичних проблем європейської інтеграції (В. Манжола, Л. Гайдуков, Ю. Грінченко, В. Крушинський, В. Копійка, Н. Яковенко).

Вивченню особливостей європейської інтеграції в умовах глобалізації присвячені чисельні дослідження науковців Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України О. Білоруса, Д. Лук'яненка, Є. Камінського, Б. Канцелярука, С. Толстова. Науковець Національного інституту стратегічних досліджень А. Круглашов досліджує загальні питання європейської інтеграції, І. Піляєв надав порівняльний аналіз інституційного розвитку Ради Європи та Європейського Союзу. А науковець Національної академії державного управління при Президентові України І. Грицяк досліджує проблему формування інституційної системи ЄС як основи управління.

4. Серед довідкових і статистичних видань автор вважає за доцільне відмітити серію “Европейский Союз: прошлое, настоящее, будущее”, яка підготовлена Асоціацією європейських досліджень та Інститутом Європи РАН, щоквартальні випуски “Европейский Союз: факты и комментарии”, які дозволяють відслідковувати важливі події в інституційному розвитку Європейського Союзу. Корисним, на думку автора, є російський “Глоссарий по европейской интеграции” і український “Словник термінології Європейського Союзу”, які надають чітке розуміння термінології установчих Договорів та угод ЄС і відповідність термінів у мовах Співтовариства.

У другому розділі - “Наднаціональні інституції Європейського Союзу в класичних теоріях інтеграції” - увага зосереджена на підходах федералізму, неофункціоналізму і теорії комунікацій до принципів побудови і функціонування наднаціональних інституцій.

Дисертант показує, що підходи теоретиків федералізму до ролі і місця наднаціональних інституцій ЄС можна поділити на такі групи: американська федеративна модель, яка характеризується жорстким розподілом влади між центральним і регіональними урядами, системою противаг інституцій і двох незалежних рівнів влади - федерального (уряд ЄС) і місцевого (уряди складових частин); німецька федеративна модель, яка характеризується спільним використанням влади і набагато меншими повноваженнями центрального уряду; швейцарська конфедеративна модель, яка поєднує риси американської (в питаннях формування парламенту) і німецької (у сфері конкуруючої компетенції) моделей.

У повній відповідності до американської моделі Договори ЄС надають все більше виключних повноважень наднаціональним інституціям, розширюють контролюючі права і надають Суду ЄС право накладати санкції на держави-члени за невиконання рішень інституцій ЄС. Теоретичні положення даної моделі знаходять своє втілення і в пропозиціях Європейського конвенту: а/ віднести питання формування і використання бюджету ЄС, сфер другої та третьої опори до компетенції ЄС, і б/ створення нової палати (Конституційного суду) в рамках Суду ЄС.

Ідеї німецької і швейцарської моделей відчуваються в сферах тих повноважень, що є спільними для наднаціональних інституцій ЄС і держав-членів. Аналіз договорів і офіційних документів ЄС свідчить, що в цих сферах (економічна політика, освіта, культура, транс'європейські мережі, науково-технічні дослідження і оборона) наднаціональні інституції доповнюють або підтримують, сприяють або координують дії національних урядів. У конкурентній сфері та в управлінні деякими іншими програмами ЄС наднаціональні інституції можуть впливати на дані процеси через заходи адміністративного, матеріального та бюджетного характеру або через отримання відповідних повноважень.

Дисертант на основі аналізу сучасних інтеграційних процесів і нормативних документів ЄС доводить, що в першій опорі Євросоюзу широкого застосування отримали положення американської моделі федералізму, а в другій опорі (співробітництво в сфері зовнішньої і безпекової політики) і в третій опорі (співробітництво в сфері внутрішніх справ і правосуддя) переважне застосування мають положення німецької і швейцарської моделей федералізму.

Далі в розділі автор досліджує комунікативний підхід до наднаціональних інституцій, за яким політична інтеграція і створення наднаціонального співтовариства здійснюється через процеси взаємних економічних, соціальних, політичних і культурних взаємодій, обмінів і потоків між національними суспільствами. Теоретики комунікативного підходу відводили наднаціональним інституціям лише завдання сприяти формальному закріпленню досягнутого рівня інтеграції, який залежить від рівня комунікації між національними суспільствами.

Практичним втіленням теоретичних положень комунікативного підходу автор наводить такі шляхи зростання комунікацій, що ведуть до розбудови наднаціональних інституцій ЄС: а/ через формування прямих зв'язків між Єврокомісією та органами влади субнаціонального рівня, а також через зусилля інституцій ЄС на активізацію діалогу між партнерами в рамках ЄС; б/ через численні мережі, які пов'язують групи експертів, науково-дослідні центри і впливових політичних діячів; в/ через дискусії щодо актуальних проблем Євросоюзу; г/ через соціалізацію шляхом спільної роботи та інтенсивного створення робочих груп як основи для формування і реалізації політики (наприклад, в рамках ЄПС існувала мережа, в якій діяли тисячі дипломатів з міністерств закордонних справ, посольств держав-членів і місій ЄС, а Єврокомісія залучалась як спостерігач). Підтвердженням положень комунікативного підходу можна назвати і часткову залежність розбудови наднаціональних інституцій від зобов'язань і взаєморозуміння між національними елітами та від поступового зростання інтенсивності обмінів між різними агенціями держав-членів і наднаціональними інституціями ЄС.

Аналізуючи підходи теоретиків неофункціоналізму до наднаціональних інституцій, автор відмічає, що як і представники комунікативного підходу, неофункціоналісти пов'язують інтеграцію із суспільними процесами і з цілеспрямованою діяльністю політично активних груп. З іншого боку, неофункціоналісти стверджують, що наднаціональні інституції представляють загальний інтерес ЄС і наголошують, що застосування принципу наднаціональності вимагає більш активної ролі наднаціональних інституцій в процесі прийняття рішень в ЄС і в поглибленні інтеграції.

На основі дослідження Договорів і документів ЄС дисертант доводить, що діяльність наднаціональних інституцій все більше відповідає теоретичним положенням неофункціоналізму. Єврокомісія діє як провідник і захисник спільного інтересу ЄС і сприяє досягненню результатів під час міжурядових конференцій. Розвиток взаємодій між політичними фракціями в Європарламенті ведуть до: а/ появи справжніх наднаціональних інституцій; б/ більшої лояльності до ЄП як до політичної влади; і в/ більшої лояльності до політичних фракцій в ЄП, ніж до національної партії. Суд Євросоюзу також впливає на процеси інтеграції через розширене тлумачення своїх повноважень і забезпечує подальший прогрес інтеграції через: а/ укріплення наднаціональної основи; б/ розширення сфери і підвищення ефективності права ЄС; і в/ розширення повноважень інтеграційних інституцій. В деяких політичних питаннях рішення Суду стають одним з головних чинників, що сприяли формуванню спільних політик ЄС. І хоча Суд ЄС все частіше виходить за рамки своєї компетенції, з цим погоджуються держави-члени та інші інституції Співтовариства. Крім того, Єврокомісія, Європарламент і Суд ЄС можуть діяти як арбітри в суперечках між державами-членами або між різними групами інтересів.

В третьому розділі - “Наднаціональні інституції Європейського Союзу в сучасних теоріях інтеграції” - досліджуються концептуальні засади сучасних теоретичних підходів стосовно інституційного співробітництва в ЄС.

На основі дослідження ліберального міжурядового підходу автор зробив наступні висновки: 1/ наднаціональні інституції сприяють досягненню позитивних результатів під час переговорів в ЄС і, як наслідок цих переговорів, отримують ширші повноваження; 2/ більш розвинуті наднаціональні інституції можуть краще служити цілям національної держави; 3/ з метою прискорення інтеграційних процесів одна або група держав-членів можуть виступити з ініціативою передачі частини повноважень на європейський рівень, яку підтримуватимуть, розвиватимуть і втілюватимуть у життя наднаціональні інституції; 4/ діяльність наднаціональних інституцій ЄС буде більш ефективною після юридичного закріплення або підкріплення їхніх повноважень Судом ЄС; 5/ передача певних владних повноважень Єврокомісії може бути вигідна національній державі для зміцнення своєї влади або закріплення певних переваг, зокрема: а) залучення учасників субнаціонального рівня до співпраці на європейському рівні може ускладнити діяльність контрольованих опозиційними партіями органів місцевої влади і, відповідно, зміцнити владу правлячої партії; б) реформування структурних фондів у напрямку збільшення наднаціонального регулювання, що вигідне державам-донорам; і в) закріплення чинної системи внесків до бюджету та виплат з бюджету ЄС, що вигідне державам-бенефіціаріям; і в/ міжурядове співробітництво і неформальні мережі в рамках наднаціональних інституцій є важливим важелем впливу держав-членів ЄС на Єврокомісію.

Далі автор розглянув теорію багаторівневого управління, головна увага якої приділяється переплетінню повноважень численних рівнів влади, взаємодіям між політичними акторами на різних рівнях влади і проведенню спільних політик ЄС. На основі аналізу Договорів і спільних політик ЄС автор дійшов висновку, що проведення спільної політики залежить від структурних зв'язків акторів у системі європейських, національних і субнаціональних переговорів. Залежно від наявності наднаціональних рис автор виділяє такі форми взаємодії між наднаціональними інституціями і національними урядами: 1/ голосування більшістю голосів (найбільший ступінь інституційного закріплення політики), який в Євросоюзі ще не має широкого застосування; 2/ ієрархічне керівництво, за яким повноваження зосереджені на європейському рівні (Європейський центральний банк, Суд ЄС, Єврокомісія) і здійснюються без участі урядів держав-членів, особливо в соціальній політиці; 3/ прийняття спільних рішень (поєднання рис міжурядових переговорів і наднаціональної централізації) застосовується переважно в рамках першої опори, де європейське законодавство приймається одностайно або кваліфікованою більшістю, а вибір політики залежить від ресурсів інституцій ЄС, стратегії акторів і збігу преференцій серед національних урядів; 4/ спільне пристосування (відповідь уряду держави-члена на зростаючу економічну взаємозалежність і політику інших держав-членів); 5/ міжурядові переговори (найнижчий рівень інституційного закріплення політики), які застосовуються в рамках другої і третьої опори і лише координують національні політики.

Практичним втіленням положень теорії багаторівневого управління автор наводить вплив наднаціональних інституцій на проведення спільних політик ЄС. Так, на етапі започаткування політики наднаціональні інституції впливають на визначення планів через право законодавчої ініціативи, проведення наукових досліджень і проведення попередніх консультацій з державами-членами. На етапі прийняття рішень із суттєвим поширенням голосування кваліфікованою більшістю голосів роль наднаціональних інституцій збільшується, що закріплено в Єдиному європейському акті, Договорах ЄС і в Конституції. На етапі втілення політики інституції ЄС встановлюють прямі контакти з національними і субнаціональними урядами, групами інтересів для проведення спільних політик На етапі юридичного закріплення відзначається важливість Суду ЄС, який встановлює верховенство права Євросоюзу за допомогою національних судів.

Далі автор розглядає новий інституціоналізм, теоретики якого наголошують на ресурсах наднаціональних інституцій, на їхній здатності до незалежних дій і просування власних інтересів. Відповідно до теоретичних положень нового інституціоналізму, наднаціональні інституції впливають на політичні преференції держав-членів через: а/ трансформування “поле можливостей”, яке знаходиться в їхньому розпорядженні; б/ надання додаткових виплат з бюджету ЄС; в/ надання додаткової інформації, яка посилює позиції держави-члена; і г/ практику Федерації європейських партій із числа депутатів Європарламенту збиратися в перервах між засіданнями Європейської Ради; ґ/ збільшення консультацій між інституціями ЄС з головних аспектів і фундаментальних питань вибору спільних політик; і д/ зростання взаємозалежності інституцій ЄС (процедура узгодження Європарламентом кандидатів до Єврокомісії; залежність впливу комісара ЄС від відносин, які йому вдається встановити з відповідними комітетами Європарламенту; щорічні звіти Єврокомісії в Парламенті; підтримка Єврокомісією подальшого збільшення законодавчих і політичних повноважень Європарламенту з метою підсилення наднаціональних рис Євросоюзу).

На основі аналізу участі наднаціональних інституцій ЄС в Міжурядових конференцій у 1980-1990-х рр. та в роботі Європейського конвенту автор доводить, що вплив наднаціональних інституцій на процеси європейської інтеграції залежить від: 1/ наявних матеріальних, інформаційних ресурсів і репутації, завдяки яким наднаціональним інституціям вдається вносити доповнення до установчих Договорів і поглибити співробітництво в різних сферах, але спроби просування амбітних, неприйнятних для більшості держав-членів пропозицій, негативно позначаються на можливостях наднаціональних інституцій Євросоюзу впливати на результати міжурядових переговорів; 2/ контексту переговорів, який визначає труднощі під час переговорів і існування можливостей для лідерства з боку інституцій ЄС; 3/ стратегій експерта і консультанта, які можуть використовувати наднаціональні інституції для успішного просування інтересів Європейського Союзу під час переговорів, але неузгодженість або відсутність єдиної позиції серед представників наднаціональних інституцій ЄС суттєво зменшує вплив інституцій на кінцевий результат переговорів.

У висновках автор підводить підсумки дослідження і робить ряд узагальнень. Зокрема, можна стверджувати, що теорії європейської інтеграції пройшли декілька етапів у своєму розвитку: передтеоретичний етап, на якому для паростків теорій інтеграції (функціоналізм і ранній федералізм) головною проблематикою було стримування войовничого націоналізму і забезпечення миру через створення мережі міжнародних функціональних організацій; пояснювальний етап, на якому перші теорії інтеграції прагнули пояснити процеси побудови наднаціональних інституцій у рамках протистояння “національна держава - наднаціональні інституції”. Дослідників інтеграції більше всього цікавили питання створення ієрархічної вертикалі, направленої від місцевого до наднаціонального рівня. Повноваження інституцій Євросоюзу жорстко визначалися та інтеграція відбувалася переважно на наднаціональному рівні; аналітичний етап, який характеризується певним рівнем міждисциплінарності досліджень і на якому суттєво розширюється діапазон практичного дослідження і теоретичного осмислення інтеграції. Головна увага до вивчення процесів європеїзації управлінських правил, інституцій, політичної практики Євросоюзу і до проблем адаптації національних інституцій до вимог ЄС; конструктивний етап, на якому теорії інтеграції стоять перед необхідністю теоретичного осмислення: а/ процесів політизації в європейському політичному утворенні, які мають різну направленість: і від нижчого до європейського рівнів влади, і від центрального до нижчих рівнів, і між інституціями одного рівня; і б/ проблем європейської конституції, легітимності і прозорості європейського управління.

Встановлено, що федералізм надає чітке уявлення про форму об'єднаної Європи і обґрунтовує принципи побудови наднаціонального співтовариства. Головним завданням теоретиків федералізму є пошук балансу повноважень, що сприяв би максимальній децентралізації управління і збереженню ефективної центральної влади. Федералізм використовується для аналізу стану інтеграції з позиції наближення до кінцевого результату інтеграції і надає відповідь на проблему ефективного поєднання національного суверенітету і концентрації повноважень на наднаціональному рівні.

Теоретики неофункціоналізму вивчають шляхи створення наднаціонального співтовариства і наголошують на необхідності врахування функціональних зв'язків між сферами політики. Неофункціоналізм розглядає наднаціональні інституції як такі, що направляють інтеграційні процеси і узгоджують інтереси, контролюють дотримання рішень всіма учасниками інтеграційних процесів і є головною гарантією міцності і незворотності інтеграції. Необхідним знаряддям аналізу інтеграції є концепція “переливу”, яка пояснює розвиток економічної і політичної інтеграції і перехід до наднаціональних форм інтеграційних процесів. За допомогою неофункціоналізму можливо отримати відповідь на проблему пошуку шляхів розвитку інтеграції в періоди прискорення інтеграції.

Теорія комунікації наголошує на мотивації соціальної поведінки акторів, допомагає краще зрозуміти важливість наднаціональних інституцій у зростанні взаємодій між суспільствами і інституційне закріплення досягнутого рівня інтеграції. Теорія комунікації відводить наднаціональним інституціям роль помічника, які сприяють взаємодіям національних суспільств і закріпленню досягнутого рівня інтеграції. Корисним знаряддям аналізу інтеграції є положення про можливість виміру рівня інтеграції та її інституційного закріплення.

Ліберальний інтергувернменталізм розглядає інституції ЄС як активних помічників національних держав, яким доручено сприяти міжнародному співробітництву, виробляти правила і наглядати за їх дотриманням. Разом з тим, дана теорія надає пояснення причин криз в Європейському Союзі і найкращим чином пояснює шляхи пошуку компромісу між інституціями і державами-членами в періоди гальмування інтеграції. Цінним елементом даної теорії для вивчення розвитку інституцій ЄС є пояснення преференцій держав-членів під час прийняття таких інтеграційних рішень, як укладання і перегляд установчих Договорів.

Теорія багаторівневого управління сприяє кращому розумінню ЄС як системи спільних політик. Значним внеском теорії багаторівневого управління є ідея співпраці різних рівнів влади. Дана теорія наголошує, що інтеграція вимагає тісної співпраці наднаціональних інституцій з національними урядами, місцевими органами влади і різними групами інтересів. Теорія багаторівневого управління підкреслює взаємозалежність інституцій ЄС на всіх етапах проведення політики. Суттєвою стає роль Суду ЄС, без допомоги якого неможливо закріпити наднаціональні риси в ЄС. Корисними елементами даної теорії є виокремлення різних етапів спільної політики (від започаткування до її юридичного закріплення), що полегшує вивчення ролі наднаціональних інституцій у процесах інтеграції. Теорія багаторівневого управління використовується для пояснення причин передачі повноважень національної держави на наднаціональний рівень, для аналізу еволюції окремих сфер політики і причин прийняття тих або інших політичних рішень. Широке застосування теорії багаторівневого управління зумовлено не лише її високою пояснювальною здатністю, але і її політичною нейтральністю: в ній не використовуються вразливі терміни як “наднаціональність”, не проводяться паралелі між ЄС і державою/федерацією.

Новий інституціоналізм ставить успіх інтеграції у залежність від ефективної діяльності наднаціональних інституцій. Тому, їхнє завдання полягає у просуванні співробітництва, у виробленні правил і норм, у заохоченні державних і недержавних акторів на всіх рівнях до вироблення нових, вертикальних і горизонтальних мереж. Разом з тим, новий інституціоналізм звертає увагу на те, що наднаціональні інституції можуть використовувати суперечки між національними державами для просування інтеграційних програм і використовувати канали неформальних зв'язків для узгодження пропозицій. Важливими знаряддями аналізу місця і ролі наднаціональних інституцій є положення інституціоналізму стосовно формальних і неформальних зв'язків між інституціями ЄС і виокремленню чинників, які визначають вплив наднаціональних інституцій. За сприянням нового інституціоналізму можливо отримати відповідь, як покращити роботу і взаємодії інституцій Євросоюзу в інтеграційних процесах. Таким чином, для розуміння ролі інституцій Європейського Союзу необхідно використовувати весь накопичений науковий арсенал теорій інтеграції, кожна з яких має власну проблематику і пропонує власні засоби їх розв'язання.

Теорії інтеграції у питаннях ролі і місця наднаціональних інституцій мають різну пояснювальну силу. Так, у період активних інтеграційних процесів і, відповідно суттєвого впливу інституцій ЄС, найбільш об'єктивною теорією інтеграції був неофункціоналізм. Навпаки, в період застою в інтеграційних процесах, коли роль наднаціональних інституцій була зведена до мінімуму, ліберальний міжурядовий підхід виявився спроможним пояснити втрату провідної ролі даних інституцій. На сучасному етапі, який характеризується ускладненими і диверсифікованими взаємодіями інституцій ЄС з національними урядами та місцевими органами влади, теорія багаторівневого управління і новий інституціоналізм надають більш реальне розуміння ролі наднаціональних інституцій на процеси інтеграції.

Розглянувши положення теорій інтеграції стосовно ролі і місця наднаціональних інститутів у процесах європейської інтеграції, автор може визначити основні тенденції розвитку інституцій Європейського Союзу. По-перше, це інституційна еволюція, тобто поступові і малопомітні зміни законодавчих і адміністративних практик і процедур взаємодії інституцій ЄС з національними урядами та неурядовими акторами, які не вимагають внесення змін до установчих Договорів. По-друге, інституційні революції, тобто прийняття цілого ряду нових Договорів, які суттєво реформують інституції та їхні взаємодії. Ці два процеси взаємопов'язані. Революції дозволяють ефективно використовувати нові можливості, закріплені внесеними в Договори змінами. З іншого боку, еволюція підказує, які суттєві зміни бажано вносити в Договори.

Наднаціональні інституції в проведенні спільних політик ЄС застосовують одну з п'яти моделей, які залежать від рівня їхньої участі та відповідають положенням теорій інтеграції: 1/ метод Співтовариства (наддержавна форма творення політики), який відповідає федералістським принципам; 2/ регулятивний метод, за допомогою якого можливо поєднати наднаціональні стандарти і відмінності між різними державами-членами і який ґрунтується на принципах ліберального інтергувернменталізму; 3/ дистрибутивний метод, який відповідає положенням теорії багаторівневого управління і сприяє встановленню безпосередніх контактів між європейським і субнаціональним рівнями управління, розробці на їхній основі спільної політики; 4/ метод відкритої координації, який відповідає принципам нового інституціоналізму; і 5/ інтенсивна міжурядова політика, в якій з різних причин держави-члени вважають недоцільним або неприйнятним застосування всієї існуючої інституційної системи ЄС.

Жодна з наднаціональних інституцій ЄС неспроможна зайняти домінуючу позицію в інтеграційному процесі. Тому, просування інтеграції можливо лише за умови постійного і тісного співробітництва наднаціональних інституцій. Єврокомісії потрібно: а/ посилювати свою роль генератора ідей, ініціатора спільних політик, помічника і координатора дій інституцій ЄС з діями держав-членів; б/ просувати подальше розширення повноважень Європарламенту, що сприятиме посиленню наднаціональних рис у системі ЄС; і в/ використовувати можливість і переваги формування в ЄП більшості на її підтримку. Такі дії допомагатимуть ЄК посилити свою значимість і легітимність і компенсувати зростання залежності від інших інституцій ЄС.

Європарламент має бути більш активним у таких сферах діяльності, як управління, Лісабонський протокол, Спільна зовнішня і безпекова політика, боротьба зі злочинністю і внутрішня політика. Крім того, Європарламент має сприяти формуванню сильної та ефективної Комісії і реформуванню відносин між інституціями ЄС. Метою цієї роботи є пошук адекватного місця Європарламенту і Єврокомісії, від якого вигравало би подальше просування і закріплення інтеграційних процесів. Для Європарламенту є важливим і співробітництво з національними парламентами держав-членів, що сприятиме активному залученню національних політичних сил до визначення європейської політики урядами держав-членів і контролю за діями національних урядів у Раді.

Значення Суду ЄС є великим на етапах підготовки та юридичного закріплення спільних політик. Тому, в Суд ЄС має бути більш активним і приймати рішення, які сприятимуть інституціональному закріпленню спільних політик ЄС. Рішення і позиція Суду ЄС повинні створювати можливості для інших наднаціональних інституцій ЄС збільшити свій вплив на процеси інтеграції. Проте, держави-члени прагнутимуть розподілити нові повноваження між якомога більшою кількістю наднаціональних інституцій.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

1. Терницький В. М. Статус асоційованого члена в ЄС у 90-х роках // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 13. - Ч. ІІ. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. - С. 54-67.

2. Терницький В. М. Еволюція відносин Європейського Союзу з країнами Центральної та Східної Європи у 80-і та 90-і роки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 14. - Ч. ІІ. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 1999. - С. 11-23.

3. Терницький В. М. Основні положення і проблеми неофункціоналістичної ідеї “переливу” (spillover) // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 27. - Ч. ІІІ. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001. - С. 32-43.

4. Терницький В. М. Міжурядова конференція 2000 року і реформування Європейського Союзу // Міжнародні відносини. - № 20. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001. - С. 63-66.

5. Терницький В. М. Теоретичні і практичні аспекти переговорів з країнами ЦСЄ стосовно розширення ЄС // Міжнародні відносини. - № 23. - К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2002. - С. 195-199.

6. Терницький В. М. Спільна сільськогосподарська політика і розширення Європейського Союзу // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 42. - Ч. ІІ. - Київ.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. - С. 158-166.

7. Ternytsky V. Supranational and Intergovernmental Levels of Promoting Security in the Black Sea Region // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - № 61. - Ч. І. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006 - С. 39-42.

Анотація

Терницький В. М. Наднаціональні інституції Європейського Союзу в теоріях інтеграції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2006.

В дисертації вперше в українській політичній науці комплексно досліджена проблема ролі і місця наднаціональних інституцій Європейського Союзу в процесах політичної інтеграції. Узагальнено і систематизовано найбільш сталі положення та висновки, які існують у світовій науковій літературі, стосовно ролі національних інституцій Євросоюзу. Виокремлено чотири етапи теоретичного осмислення ролі і місця наднаціональних інституцій в інтеграційних процесах. Виділені особливості сучасних теоретичних підходів до ролі і місця наднаціональних інституцій ЄС в інтеграційних процесах. Доведено, що на сучасному етапі теоретичне осмислення наднаціональних інституцій спрямовано на дослідження диверсифікації відносин між наднаціональними, національними інституціями та субнаціональними органами влади. Особлива увага зосереджена на дослідженні помітних досягнень і проблем сучасних теоретичних концепцій наднаціональних інституцій.

...

Подобные документы

  • Дослідження механізму колективного управління Європейського Союзу, використання об'єднуючого фактора європейської ідентичності та наднаціонального характеру інтеграції. Вирішення питання несумісності наднаціональності міжнародних організацій в ЄС.

    статья [47,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Дослідження особливостей створення та діяльності політичних партій Європейського Союзу. Структура партійної системи європейського парламенту. Шляхи розвитку Європейської народної партій та рухів ЄС, їх ідеологічні засади. Місце молодіжних організацій.

    дипломная работа [1,1 M], добавлен 20.07.2014

  • Формування європейської ідентичності. Логіка розвитку наднаціональної ідентичності, форматування європейської ідентичності в умовах кардинального перевлаштування геополітичного порядку. Створення наднаціонального символічного простору Європейського Союзу.

    статья [49,1 K], добавлен 11.09.2017

  • Аналіз утворення Єдиного ринку як важливого поворотного пункту у європейській політиці гармонізації 1970-1980-х років. Виникнення Єдиного ринку і його ініціативи: створення Економічного й валютного союзу та ліквідація внутрішніх кордонів для громадян.

    реферат [57,5 K], добавлен 23.10.2011

  • Дослідження впливу методів та елементів арт-педагогіки на процес соціальної інтеграції дітей з синдромом Дауна. Створення умов гармонійного розвитку особистості дитини з відхиленнями. Особливості процесу соціальної інтеграції дитини з синдромом Дауна.

    статья [53,0 K], добавлен 13.11.2017

  • Дослідження й аналіз особливостей австрійської діяльності в складі Євросоюзу з часу входження Австрії в Європейський Союз і по сьогоднішній день. Характеристика проблеми австрійського євроскептицизму. Ознайомлення з поглядами політолога Антона Пелінкі.

    статья [23,5 K], добавлен 11.09.2017

  • Історія створення Європейського Союзу та його структур. Аналіз Лісабонського договору. Становлення незалежної України на міжнародній арені. Взаємовідносини України та ЄС в 2004-2010 роки. Єврoiнтeгрaцiйний курс країни пiд чaс прeзидeнтa В. Янукoвичa.

    дипломная работа [103,5 K], добавлен 03.10.2014

  • Історична ретроспектива становлення відносин України та Європейського Союзу. Угода про партнерство та співробітництво як перший крок до зближення. Політика сусідства й політика східного партнерства: додаткові можливості для євроінтеграції України.

    дипломная работа [121,3 K], добавлен 08.10.2014

  • Поняття, структура і функції політичної системи. Основні ознаки, функції, генезис політичних партій. Тенденції розвитку партій і партійних систем в країнах Західної Європи та США на сучасному етапі. Етапи правового розвитку російської багатопартійності.

    дипломная работа [85,2 K], добавлен 04.02.2012

  • Теорія розробки громадянського суспільства в давні часи та у Середньовіччі. Громадянське суспільство в працях науковців Нового часу. Сучасні дослідження питання. Значення теорії громадянського суспільства для демократизації суспільно-політичного життя.

    курсовая работа [39,7 K], добавлен 17.10.2007

  • Основні поняття та типологія суспільно-політичних доктрин. Етапи та основні напрямки розвитку доктрини комунізму в Європі, її позитивні та негативні наслідки. Витоки, етапи розвитку та проблеми соціал-демократії, лібералізму, консерватизму й неофашизму.

    презентация [105,8 K], добавлен 19.04.2013

  • Сутність Закону "Про засади державної мовної політики", аналіз його змісту та функцій. Висновки щодо закону деяких державних інституцій України та закордонних організацій. Результати прийняття даного закону та його вплив на українське суспільство.

    реферат [54,5 K], добавлен 23.12.2012

  • Історія розвитку ідей про об'єднання Європи та будівництво європейського співтовариства. Особливості політики, структурний склад, цілі Євросоюзу. Склад, привілеї, основні питання Європарламенту. Критерії асоційованого членства в ЄС для інших держав.

    научная работа [35,2 K], добавлен 17.01.2010

  • Значення парламентської демократії на сучасному етапі розвитку політико-правових процесів. Місце парламентських фракцій в системі демократичних інституцій, їх нормативно-правове регулювання. Аспекти діяльності найбільших фракцій вітчизняного парламенту.

    курсовая работа [109,7 K], добавлен 15.06.2016

  • Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом як важливий крок на шляху української інтеграції до європейської спільноти. Проблеми сприяння торгівлі у світовому досвіді та послуги транспорту на етапі формування ЗВТ Україна-Європейський Союз.

    реферат [52,1 K], добавлен 30.03.2014

  • Теоретичні підходи реалізму, лібералізму, марксизму та конструктивізму до дослідження, аналізу та розуміння явища гегемонії в науці про міжнародні відносини. Основоположні твердження ключових представників кожного з теоретичних напрямів щодо гегемонії.

    статья [29,4 K], добавлен 19.09.2017

  • Історія та основні етапи виникнення політичних партій на Україні. Напрями діяльності перших українських партій початку XX ст., тенденції їх розвитку. Основні причини та шлях становлення багатопартійності. Діяльність політичних сил після розпару СРСР.

    реферат [33,6 K], добавлен 04.09.2009

  • Основні етапи розвитку політичної думки. Політичні ідеї Стародавнього світу, вчення епох Середньовіччя і Відродження та Нового часу. Політологічні концепції сучасності. Раціоналізм політичного життя. Концепція тоталітаризму та політичного плюралізму.

    реферат [64,1 K], добавлен 14.01.2009

  • Методика аналізу двопартійності. Основні підходи щодо визначення поняття двопартійної системи. Характеристика формування та розвитку двопартійної системи в США, політологічний аналіз партійної системи в цій державі. Організаційна структура партій.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 28.12.2013

  • Студіювання передвиборчих програм кандидатів у Президенти України, які брали участь у виборах 2004 року відносно ставлення до європейського та євроатлантичного вибору. Зовнішньополітичні настанови кандидатів у президенти, їх погляди щодо вступу у НАТО.

    статья [29,4 K], добавлен 20.09.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.