Інституційні процеси в етнонаціональній сфері Республіки Польща (на прикладі української національної меншини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Інституційні процеси в етнонаціональній сфері Республіки Польща (на прикладі української національної меншини)

Швидюк Сергій Мирославович

Чернівці - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Фісанов Володимир Петрович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародної інформації

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор Картунов Олексій Васильович, Університет економіки та права “КРОК”, завідувач кафедри міжнародної інформації

кандидат політичних наук, доцент Гон Максим Мойсейович, Рівненський державний гуманітарний університет, доцент кафедри всесвітньої історії

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

Анотація

етнополітика асиміляція меншина польща

Швидюк С.М. Інституційні процеси в етнонаціональній сфері Республіки Польща (на прикладі української національної меншини). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2006.

У дисертації досліджено інституційні процеси в етнонаціональній сфері Республіки Польща на прикладі української національної меншини. На основі чисельних джерел та напрацювань інших науковців обґрунтовано тезу про те, що зазначені процеси відбувалися на двох рівнях. Зовнішньому - з боку держави, що включало формування правової бази створення органів відповідальних за справи національних меншин. І внутрішньому - з боку української національної меншини, що полягало у створенні представницьких організацій української громадськості у Польщі. Встановлено, що важливим чинником внутрішньої інституціалізація стала участь українців у парламентських та самоврядних виборах.

Автор доводить, що українська національна меншина ставила перед польською державою низку вимог, одна частина з яких має характер потреб спільних для усіх меншин, а інша - специфічно українські проблеми, пов'язані з наслідками політики денаціоналізації, яка здійснювалася у період ПНР щодо неї. У дисертації також досліджується процес налагодження та ефективність міжнародних контактів українських організацій Польщі з українською діаспорою у світі та Україною. Аналізуються чинники асиміляції, що вплинули на втрату частиною українського населення почуття своєї етнокультурної самобутності, і пропонуються заходи, спрямовані на уповільнення цього явища.

Ключові слова: інституціалізація, Республіка Польща, українська національна меншина, українці у Польщі, етнонаціональна політика, асиміляція, етнокультурна самобутність.

Аннотация

Швыдюк С.М. Институционные процессы в етнонациональной сфере Республики Польша (на примере украинского национального меньшинства). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2006.

В диссертации изучены институционные процессы в этнонациональной сфере Республики Польша на примере украинского национального меньшинства. Анализируется международно-правовая база защиты прав национальных и этнических меньшинств в контексте присоединения к ней Польши. Исследуется процесс формирования внутреннего правового поля функционирования меньшинств, а также рассматриваются особенности формирования и деятельности органов государственной власти, в компетенцию которых входят дела этнонациональных меньшинств.

На основе многочисленных источников и исследований других ученых обоснован тезис о том, что указанные процессы происходили на двух уровнях. Внешнем - со стороны государства, который включал формирование правовой базы и создание органов ответственных за дела национальных меньшинств. И внутреннем - со стороны украинского национального меньшинства, которое сформировало представительские организации украинской общественности в Польше. Изучение особенностей создания украинских национальных обществ, их характера и направленности дало основания охарактеризовать те процессы, которые в конце 1980-х - первой половине 1990-х гг. проходили в среде украинского меньшинства как “институционный взрыв”. Установлено также, что важным фактором внутренней мобилизации стало участие украинцев в парламентских и местных выборах.

Автором доказано, что украинское национальное меньшинство ставило перед польским государством ряд требований, часть из которых имела целью удовлетворение некоторых общих для всех меньшинств нужд, а другая - специфически украинские проблемы, обусловленные политикой денационализации, проводимой во времена ПНР и связанных, главным образом, с последствиями акции “Висла”.

В диссертации исследуется процесс налаживания международных контактов украинских организаций Польши с украинской диаспорой в мире. При этом раскрываются место и роль украинского сообщества в европейских и мировых структурах украинской диаспоры. В работе также раскрыты взаимосвязи украинских организаций Польши с Украиной на официальном уровне и на уровне общественных организаций. Автор делает вывод о том, что со стороны органов государственной власти Украины в период 1990-х - начала 2000-х гг. осуществлялся ряд мероприятий, направленных на поддержку зарубежного украинства, однако, их интенсивность и эффективность оказалась недостаточной в сравнении с запросами и ожиданиями украинского сообщества в Польше.

В диссертации проанализированы факторы ассимиляции, которые повлияли на потерю частью украинского населения Польши чувства своей этнокультурной идентичности, и предложены меры нацеленные на замедление подобных процессов.

Ключевые слова: институциализация, Республика Польша, украинское национальное меньшинство, украинцы в Польше, этнонациональная политика, ассимиляция, этнокультурная идентичность.

Summary

Shvydyuk S.M. Institutional Processes in Ethnic-National Sphere of Republic of Poland (by the example of the Ukrainian National Minority). - Manuscript.

Thesis for the Candidate of Sciences degree in Political Science. Speciality 23.00.02 - Political Institutions and Processes. - Chernivtsi Yuriy Fed'kovych National University. - Chernivtsi, 2006.

The thesis deals with institutional processes in ethnic and national sphere of Republic of Poland by the example of the Ukrainian national minority. Using numerous sources and works of other scholars the author has proved the assertion that the above mentioned processes took place on two levels. The external level - from the state, which included formation of the legal ground for establishments of bodies responsible for national minorities. And the internal level - from the Ukrainian national minority which included establishment of the representative bodies of the Ukrainian community in Poland. It has been ascertained that participation of Ukrainians in parliamentary and self-government elections was an important factor of the internal institutional processes.

The author also proves that the Ukrainian national minority made a set of demands of the Polish state one part of which expressed common demands of other minorities, and the other one - specific Ukrainian issues related to the outcomes of denationalization policies of the People's Republic of Poland. The process of development and efficiency of international contacts of the Ukrainian organizations of Poland with Ukrainian Diaspora around the world as well as in Ukraine is studied in the thesis. The author analyses assimilation factors which affected the loss of ethnic and cultural identity by the part of the Ukrainian population and suggests the measures aimed at deceleration of this phenomenon.

Key words: institutionalization, Republic of Poland, Ukrainian national minority, Ukrainians in Poland, ethnic and national policy, ethnic and cultural identity.

1. Загальна характеристика роботи

В умовах становлення сучасної моделі міждержавних відносин у Європі важливе значення відіграє дослідження процесів пов'язаних із функціонуванням багатонаціональних спільнот як на державному, так і на міжнародному рівні. Суттєву роль для розуміння складних механізмів стосунків у багатоетнічному середовищі відіграють знання про місце та роль в них етнонаціональних меншин. Багатогранність цих стосунків можна спостерігати на прикладі етнонаціональної структури Республіки Польща.

Актуальність теми. Період кінця ХХ-початку ХХІ ст. характеризується зміною парадигми в етнонаціональній політиці країн Центральної та Східної Європи. У порівнянні з соціалістичним періодом в етнонаціональній сфері Республіки Польща сталися докорінні зміни. Ці зміни мали інституційний характер і відбувалися у двох площинах: державної політики і спільнот меншин. Процеси інституціалізації в етнонаціональній сфері Республіки Польща охопили усі без винятку етнонаціональні групи країни. Зрозуміло, що про свої вимоги на весь голос заявила і українська національна меншина.

В Україні, особливо на сучасному етапі, існує проблема врегулювання взаємин у сфері міжнаціональних відносин з окремими етнонаціональними групами зокрема російською, татарською, румунською, а також, час від часу, набуває загострення проблема карпато-русинства. Тому особливо актуальним є вивчення досвіду взаємин української національної меншини як з титульною нацією, іншими етнонаціональними групами, так і з державними структурами Республіки Польща. Адже українська національна меншина у Польщі, як інтегральна частина українського народу, є однією з найбільших і стала активним учасником та творцем цих процесів. Тому видається важливим дослідження, з одного боку ролі та місця Польської держави у реалізації прав й задоволенні потреб українців у Польщі, а з іншого - участі самої меншини у суспільному і політичному житті країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми, яка розробляється кафедрою міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича під назвою “Проблеми соціально-політичної історії та міжнародних відносин у сучасному світі” (номер державної реєстрації 0103U004367).

Метою роботи є всебічне дослідження інституційних процесів у сфері етнополітики Республіки Польща, що стосуються забезпечення прав та потреб української національної меншини.

Реалізація поставленої мети дослідження зумовила необхідність розв'язання таких завдань:

- проаналізувати характер і об'єм міжнародних норм захисту меншин, прийнятих Республікою Польща;

- дослідити процес формування внутрішньої правової бази діяльності етнонаціональних меншин;

- вивчити процес інституціалізації органів державної влади у Польщі відповідальних за політику щодо меншин;

- показати становлення організаційних структур української національної меншини;

- розкрити ефективність залучення української меншини у виборчий процес;

- виявити ступінь артикуляції та задоволення групових потреб українців у Польщі;

- визначити та розкрити характер і роль зв'язків української меншини з Україною та українською діаспорою;

- з'ясувати взаємозалежність суспільно-культурної активності українців у Польщі і проблеми асиміляції.

Об'єктом дослідження є етнонаціональна сфера Республіки Польща. Предметом дослідження виступають процеси зовнішньої та внутрішньої інституціалізації української національної меншини в Республіці Польща.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період кінця 1980-х рр.-середини 2006 р. Нижня межа пов'язана з початком трансформаційних процесів в ПНР, унаслідок яких утворилися якісно нові умови для подальшого розвитку етнонаціональних спільнот. Верхню межу чітко окреслити неможливо, оскільки описувані процеси тривають. Територіальні межі дослідження охоплюють Республіку Польщу в її сучасних кордонах.

Методи дослідження. Теоретико-методологічні підходи до пізнання досліджуваної теми визначені специфікою об'єкта та предмета дослідження. Виходячи з цього в основу покладено принципи наукової об'єктивності, комплексності та системності, які базуються на пріоритеті документованих фактів та відмови від політичної заангажованості. При висвітленні теми дослідником застосовано загальнонаукові методи типологізації, класифікації, аналізу і синтезу; спеціальні - проблемно-хронологічний, порівняльний, структурно-функціональний і статистико-аналітичний. Це дало можливість дослідити загальні та особливі тенденції у досліджуваному явищі, простежити динаміку інституційних процесів в етнонаціональній сфері Республіки Польща, визначити їх специфіку на прикладі української національної меншини, що сприяло розкриттю проблеми загалом.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації розглядається важлива і актуальна проблема, яка в такій постановці практично не розроблялася в українській політологічній науці.

Автор вперше здійснив комплексне наукове дослідження, в якому обґрунтовується думка про те, що у кінці 1980-х рр. в Республіці Польща розпочалася інституціалізація етнонаціональної сфери, яка відбувалася на двох взаємозалежних рівнях: зовнішньому - з боку держави і внутрішньому - з боку етнонаціональних меншин.

Вперше в українській політичній науці розглядається участь української національної меншини Польщі у виборчому процесі, яка мала безпосередній вплив на її внутрішню інституціалізацію.

Вперше до наукового обігу залучено маловідому інформацію, яка розкриває зміст законодавчих норм, що врегульовують етнонаціональну сферу в Республіці Польща; показує структуру органів державної влади та місцевого самоврядування, до компетенції яких належать проблеми етнонаціональних меншин; відображає обставини трансформації Українського суспільно-культурного товариства в Об'єднання українців у Польщі, та описує структуру, завдання і методи діяльності новоутворених українських організацій; розкриває участь української меншини у виборчому процесі.

На базі залученого джерельного матеріалу визначено рівень артикуляції та ступінь задоволення потреб української національної меншини.

В дисертації набувають подальшого розвитку і уточнення окремі положення інших авторів з проблематики, зокрема щодо етнокультурного потенціалу і перспектив української спільноти у Польщі.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані наукові знання можуть бути використані в якості теоретичної бази при проведенні подальших досліджень з проблематики. Практичне застосування результатів передбачає їх використання при підготовці комплексних досліджень з етнополітології, діаспорознавства, виборчих процесів, міжнародних відносин, країнознавства, історії України, історії Польщі, історії країн Центрально-Східної Європи. Можливе також застосування результатів дослідження і для розробки навчальних курсів у рамках зазначених напрямів.

Результати дослідження могли би бути корисними для центральних і місцевих органів державної влади України. По-перше, у плані врахування позитивного досвіду вирішення етнонаціональних питань Республікою Польща, зокрема щодо застосування мови меншин як офіційної і використання двомовних написів для позначення населених пунктів і географічних об'єктів. По-друге, стосовно визначення першочергових завдань з наповнення реальним змістом програм, спрямованих на підтримку культурно-освітніх потреб і національної самобутності українців поза межами держави.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедр міжнародних відносин та міжнародної інформації Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Крім того, вони знайшли своє відображення у доповідях на Міжнародному Науковому Конгресі “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”, що проходив у Чернівцях 16-18 травня 2000 р.; на V конгресі Міжнародної асоціації україністів, який відбувся 26-29 серпня 2002 р. у Чернівцях; на ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”, що відбувся 17-18 вересня 2003 р. у Кам'янці-Подільському.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в одинадцяти наукових працях, з яких п'ять (одна у співавторстві з Ю. Макаром) опубліковані у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України, чотири в матеріалах міжнародних наукових конференцій і конгресів та дві в іноземних виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження, і має проблемно-хронологічний характер. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (180 сторінок), списку джерел (326 позицій на 28 сторінках), і 7 додатків на 7 сторінках. Загальний обсяг дисертації 215 сторінок

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт, предмет і методологію дослідження, хронологічні межі, розкрито наукову новизну і практичне значення результатів роботи, показано шляхи її апробації.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” проаналізовано теоретичні засади і стан наукової розробки проблеми, класифіковано й охарактеризовано джерела, які автор використав для досягнення мети і виконання завдань, поставлених у процесі виконання дисертаційного дослідження.

В підрозділі 1.1 “Теоретичні засади та стан наукової розробки проблеми” вказано, що теоретичне підґрунтя до пояснення процесів інституціалізації розробляв С. Хантінгтон. Дослідник стверджував, що вдалий процес інституціалізації, залежить від можливості створення такої системи, котра забезпечить умови рівноваги між інституціалізацією зверху та мобілізацією знизу. Цю думку поділяє польська дослідниця М. Будита-Будзинська, відзначаючи, що у випадку національних меншин у Польщі періоду 1990-х рр. з упевненістю можна говорити про рівновагу між вказаними С. Хантінгтоном інституціалізацію зверху та мобілізацію знизу або навіть про їхню взаємозумовленість. Вона слушно відзначає, що інституціалізація зверху принципово вплинула на внутрішню мобілізацію знизу, тобто процес самоорганізації.

Зауважимо, що як в Україні, так і в Польщі та інших країнах монографічні дослідження в рамках обраного предмету відсутні, однак досить добре розроблені окремі його аспекти. Зважаючи на те, що об'єктом нашого дослідження є етнонаціональна сфера Республіки Польща, розуміння процесів, що відбуваються вимагає застосування елементів теоретичних моделей та інструментарію етнополітології. Особлива увага в дисертаційному дослідженні зосереджена на використанні принципів і методик, розроблених такими сучасними українськими дослідниками-етнополітологами, як І. Варзар, В. Євтух, О. Картунов, О. Майборода, Ю. Римаренко, Л. Шкляр, які відзначають глобальний характер етнічного відродження, а також обґрунтовують феномен “політизації етнічності”.

В українській і зарубіжній науці ґрунтовно розроблені різні аспекти етнонаціональних відносин, зокрема у галузі захисту прав меншин. Проблемі статусу цих груп присвячені праці українських дослідників О. Антонюка, Н. Камбурової, О. Картунова, В. Нікітюка, О. Бикова; польських - Я. Альбіна, М. Новіцького, С. Павляка, Ґ. Януша, П. Бляра, С. Лодзінського, Є. Созанського; та інших - А. Абашидзе, С. Юрьєва, А. Мейкнехт, К. Хенрарда.

Неупереджені дослідження етнонаціональної сфери у Польщі розпочалися після 1989 р. разом із визнанням розмаїтості польського суспільства у соціальному, культурному, релігійному та етнічному вимірах. Одними з перших за такі дослідження взялися польські соціологи М. Щепанський, Г. Бояр, М. Ягелло. Ретроспективу етнонаціональної проблематики досліджували Г. Халупчак і Т. Броварек. Основні етапи становлення і здійснення нової політики держави щодо меншин у Польщі проаналізували С. Лодзінський, Б. Бердиховська, А. Жеплінський, Л. Адамчук, Є. Беднарський.

Вивченням української меншини у Польщі в історичній ретроспективі і на сучасному етапі займалися українські дослідники Ю. Макар, В. Кирилич, В. Лишко. Бачення процесів розвитку української меншини, так би мовити зсередини, розкривають роботи українських дослідників з Польщі та інших країн: Р. Дрозда, М. Вербового, П. Тими, П. Андрусечка, М. Чеха, Є. Місила, С. Козака, Р. Жерелика, М. Трухана.

Повноті розуміння процесів, що відбуваються в середовищі закордонного українства сприяло ознайомлення з працями М. Вівчарика, Ф. Заставного, І. Пасемка, О. Зубалія, Б. Лановика, М. Траф'яка, котрі досліджували різні аспекти українського діаспорознавства.

Сказане засвідчує, що проблема інституційних процесів в етнонаціональній сфері Республіки Польща на прикладі української національної меншини потребує всебічного неупередженого вивчення і продовжує залишатися актуальною для дослідників.

У підрозділі 1.2 “Джерельна база дослідження” наголошено, що джерельна база дисертаційного дослідження досить різнопланова і багата, проте значна кількість документів вводиться до наукового обігу вперше.

Неопубліковані документи відклалися в Поточному архіві Об'єднання українців у Польщі, що міститься в приміщенні Головної управи ОУП у м. Варшаві. Серед масиву документів вдалося розшукати, наприклад, оригінал рапорту підготовлений секретарем ОУП П. Тимою про доступ національних меншин до громадських медіа, датований лютим 1999 р., тексти виступів Надзвичайного і Повноважного посла України в Республіці Польщі Г. Удовенка на ІІ з'їзді ОУП та на Конференції українських європейських організацій, об'єднаних у Світовому конгресі Українців, документи, ухвалені з'їздами ОУП різних років, звіти Головної управи ОУП, звіт з діяльності голови Європейського Конгресу Українців за час, коли цю посаду обіймав Ю. Рейт. Важливу інформацію вдалося почерпнути зі звернень, оцінок, доповідей, що зберігаються в архіві.

Значно ширшою є база опублікованих джерел, залучених до дисертаційного дослідження. Їх можна розділити на такі категорії:

1) Документи міжнародного характеру та офіційних державних органів, а саме: міжнародні конвенції, договори, угоди, декларації;

2) Конституція Республіки Польща, закони, підзаконні акти, розпорядження, укази;

3) Документи, що відображають діяльність організацій національних меншин, до яких належать: програмні документи товариств, звернення, інструкції, звіти з діяльності, тексти промов і виступів членів первинних організацій та керівних органів;

4) Епістолярні джерела;

5) Статистичні збірники і довідники;

6) Матеріали періодики: редакційні статті, повідомлення, замітки. Зокрема, цінну інформацію вдалося почерпнути з документів, котрі відображають діяльність Сеймової комісії національних і етнічних меншин, з виборчих звернень, різноманітних заяв та листів ОУП й інших українських організацій до органів державної влади і місцевого самоврядування.

СаМме використання великого масиву документів дало змогу дослідити маловивчені аспекти, і аргументувати наукові висновки.

У другому розділі “Інституціалізація етнонаціональної політики Республіки Польща щодо меншин” розглядаються міжнародні норми захисту етнонаціональних меншин та позиція Польщі щодо приєднання до цих документів; аналізується процес формування внутрішньої правової бази; досліджується процес становлення органів відповідальних за політику щодо меншин.

У підрозділі 2.1 “Міжнародні норми захисту меншин: позиція Польщі” наголошено, що Республіка Польща є активною учасницею ОБСЄ, стандарти захисту національних і етнічних меншин якої вона використала у системі двосторонніх договорів. Польща також ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і головних свобод, Ради Європи з 1992 р., підписала Європейську хартію регіональних мов та мов меншин, а в 1995 р. - документ, який безпосередньо стосується меншин - Рамкову конвенцію про захист національних меншин.

Розгляд цих двох документів у роботі з погляду приєднання до них Польщі і взяття нею на себе зобов'язання з їх виконання розкривають труднощі процесу становлення етнонаціональної політики республіки за європейськими стандартами.

У рамках багатобічних регіональних структур Польща є активним учасником Вишеградської групи, під час зустрічей представників якої проводиться обмін досвідом у сфері забезпечення прав меншин. Польща також учасник Центральноєвропейської ініціативи захисту прав меншин, підписаної в 1995 р.

Ще одним джерелом гарантії прав етнонаціональних меншин міжнародного характеру є двосторонні договори Польщі, яких нараховується 16, у тому числі й договір між Україною і Республікою Польща “Про добросусідство, дружні відносини і співробітництво”, підписаний 18 травня 1992 р. Між Україною та Польщею укладено низку інших двосторонніх договорів та угод, які прямо чи опосередковано охоплюють проблеми захисту прав національних меншин.

У підрозділі 2.2 “Формування внутрішньої правової бази функціонування національних та етнічних меншин” підкреслено, що внутрішнє правове поле врегулювання прав меншин у Польщі сформувалося чотирма способами закріплення відповідних гарантій. По-перше, шляхом долучення до створюваних, або існуючих конкретних міністерських розпоряджень або законів відповідних статей, що гарантують права національних меншин. Так зроблено у Польщі на початку дев'яностих років. По-друге, про що вже зазначалося - через включення записів про права національних меншин у двосторонні договори, котрі укладаються між сусідніми країнами, це також зробила Республіка Польща. По-третє, введенням до основного закону запису про права осіб, що належать до національних меншин. Такі положення є в Конституції Республіки Польща з 1997 р., і, по-четверте, прийняттям окремого спеціального закону, що також зроблено у Польщі на початку 2005 р.

У підрозділі 2.3 “Становлення органів відповідальних за політику щодо етнонаціональних меншин” наголошено, що поряд з формуванням юридичного поля функціонування етнонаціональних меншин, чинником зовнішньої інституціалізації цих груп у Польщі стало утворення на різних рівнях спеціальних інституцій, які займалися справами меншин. З 1989 р. проблематика меншин стала предметом діяльності як спеціально створених державних інституцій, так і була включена як складова більш загального об'єму повноважень до компетенції інших органів.

З цього часу у Сеймі діє постійна парламентська Комісія національних та етнічних меншин. Вона займається розробкою законопроектів, пов'язаних із забезпеченням потреб меншин, а також здійснює моніторинг і дослідження стану окремих меншин у регіонах.

На початку 1990-х р. короткий час на рівні виконавчої гілки влади працювала Міжвідомча комісія у справах національних і етнічних меншин. З 1989 по 1997 рр. справи національних і етнічних меншин були вилучені з компетенції Міністерства внутрішніх справ і передані Міністерству культури і мистецтва, у складі якого працювала Група у справах національних меншин, а пізніше Бюро у справах національних меншин на правах департаменту. З 1 січня 1997 р. головним координатором проблематики етнонаціональних меншин знову стало Міністерство внутрішніх справ і адміністрації, а саме Департамент громадянських справ. У тому ж році утворено Міжвідомчу групу у справах національних меншин, яка стала відігравати роль ефективного оціночно-дорадчого колегіального органу при Голові Ради Міністрів у галузі вироблення і координації політики Уряду щодо національних й етнічних меншин. Проблематикою меншин, починаючи з 1989 р., займаються й інші державні органи: Міністерство національної освіти, Міністерство справедливості, Головне статистичне управління, Міністерство праці і соціальної політики, Рада охорони пам'яті боротьби і мучеництва.

На регіональному рівні існував інститут Уповноваженого воєводи у справах національних і етнічних меншин, котрий, щоправда виявився малоефективним.

Загалом, інституційну основу політики Республіки Польща щодо національних меншин, котра почала формуватися з кінця вісімдесятих років, можна охарактеризувати як таку, що тривалий час не мала єдиної концептуальної основи, однак постійно динамічно розвивалася.

У третьому розділі “Інституціалізація української національної меншини” на прикладі української меншини розкривається внутрішня складова інституційних процесів у рамках означеного предмета дослідження. Тут розглядаються два блоки проблем, по-перше, формування організаційних структур української меншини, і, по-друге, участь української меншини у виборах як чинник внутрішньої мобілізації.

У підрозділі 3.1 “Формування організаційних структур української меншини” вказано на обставини, за яких втрата ПОРП монополії на політичну владу та ідеологію дала громадянам ПНР непольської національності відчуття, що настали докорінні зміни усіх сфер суспільного життя і утворилися умови, в яких вирішення багатьох важливих для них питань залежить від активності і волі товариств національних меншин. Зовнішній чинник - загальна лібералізація суспільно-політичного життя, та внутрішній - неефективність Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ) і його нездатність забезпечувати інтереси всієї української громадськості у ПНР стимулювали створення нових українських організацій.

Одними з перших за цю справу взялися лемки, у середовищі яких відбувся інституційний поділ по лінії етнічної самоідентифікації. Причиною поділу серед лемків, насамперед, є орієнтація самобутності. Одна частина лемків окреслює себе українцями, діє в українських організаціях і не акцентує своєї лемківської відмінності. Інша - визнає свою приналежність до українського народу, але підкреслює відмінність лемківської культури і традицій. Ця група згуртована в Об'єднанні лемків (ОЛ), а також Лемківському крузі лемків “Господар”, Лемківському Комітеті і Товаристві розвитку музею лемківської культури в с. Зиндрановій. І нарешті, третя група лемків - ті, що вважають себе окремою нацією з власною мовою і культурою. Прихильники цієї позиції самоокреслюють себе лемками, русинами, руснаками або карпато-русинами і не співпрацюють ні з українськими, ні з іншими лемківськими організаціями, котрі у свою чергу вважають їх лемками-сепаратистами. Вони об'єднані у Стоваришіння лемків (СЛ) та Руській бурсі.

Рух зі створення нових об'єднань отримав можливість для свого розвитку і в середовищі молоді, професійних колах та серед віруючих українців греко-католицької і православної церков, що призвело до утворення протягом першої половини 1990-х рр. півтора десятка товариств.

Для вирішення проблем всієї громади, представництва інтересів усіх її членів, участі у суспільно-політичному житті країни 24-25 лютого 1990 р. виникла загальноукраїнська, потужна понадпартійна і понадконфесійна організація, що охопила всю територію країни, де проживали українці, і об'єднала всіх членів на основі спільної ідеї - Об'єднання українців у Польщі (ОУП).

Аналіз особливостей створення українських організацій дав підстави охарактеризувати ті процеси, котрі відбувалися в кінці 1980-х - першій половині 1990-х рр. у середовищі української меншини як “інституційний вибух”.

У підрозділі 3.2 “Участь української меншини у виборах як чинник внутрішньої мобілізації” обґрунтовано тезу про те, що важливу роль у процесі внутрішньо-групової мобілізації етнонаціональної меншини відіграє її участь у парламентських та самоврядних виборах. Польща є однією з небагатьох європейських країн, де національні меншини з початку дев'яностих років мали виборчі полегшення і користувалися ними, проте жодного разу ці полегшення не створювали реального шансу обрання свого кандидата для українців, що пов'язане зі специфічністю дисперсного розселення українців на території держави, та, незважаючи на це, українська меншина зі змінним успіхом проявляла активність у виборчому процесі, застосовуючи різну тактику виборчої поведінки.

Першим депутатом-українцем у повоєнній Польщі став В. Мокрий, котрий пройшов до Сейму у 1989 р. за списками “Солідарності”, у той час, як кандидати від УСКТ не мали виборчого успіху. До парламентських виборів 1991 р. українці пішли у складі Виборчого блоку меншин. У його рамках проведено значну роботу, однак для українців результат виявився негативним.

Подальша тактика ОУП на парламентських виборах полягала у балотуванні українських кандидатів за списками загальнопольських політичних партій. Це дало результат, коли в 1993 р. зі списку Демократичної унії, а в 1997 р. вже перейменованої Унії свободи до Сейму пройшов М. Чех. Натомість вибори 2001 та 2005 рр. не принесли нового успіху з огляду на загальнодержавну поразку цієї політичної партії. Інші ж політичні сили, не пропонували українцям прохідних місць у своїх списках.

Набагато кращими виявилися результати для українських кандидатів, що балотувалися до органів місцевого самоврядування. За результатами виборів у різні роки кількість українців у місцевих органах влади обчислювалася десятками і, що показово, значну кількість голосів, особливо на півночі і заході Польщі, за кандидатів українців віддавали поляки. Це засвідчувало про їхній високий авторитет у суспільстві і поступове зменшення впливу антиукраїнських стереотипів.

У четвертому розділі “Суспільні складові активності української національної меншини” здійснюється розгляд чинників, що впливають на функціонування української організованої спільноти у Польщі. Зокрема, вивчається артикуляція та ступінь задоволення групових потреб української національної меншини; досліджуються зв'язки українців Польщі з Україною та національною діаспорою; аналізується суспільно-культурна площина української меншини у контексті проблеми асиміляції.

У підрозділі 4.1 “Артикуляція та ступінь задоволення групових потреб української національної меншини” визначається поняття суспільних складових життя української меншини, в яке автор вкладає все те, що пов'язане з життям і діяльністю членів меншини як групи. Насамперед йдеться про потреби українців у Польщі і їх постановку перед Польською державою та більшістю, а також взаємовідносини з українськими організаціями в діаспорі, в Україні та з Українською державою.

Українці висувають перед Польською державою низку вимог з метою виправлення ситуації, яка виникла внаслідок післявоєнної політики щодо української спільноти. До цих вимог належать: засудження Сеймом акції “Вісла”; надання прав репресованих осіб в'язням концтабору в Явожні; державна допомога особам, які бажають повернутися на рідні землі; повернення майна українських громадських організацій та кооперативів діючим сьогодні організаціям; гідне поховання жертв війни й післявоєнного періоду; наполегливе рятування пам'яток української культури.

Крім вирішення специфічних проблем, детермінованих історичним минулим, українська меншина ставить перед Польською державою і комплекс вимог, які в тій чи іншій мірі відображають потреби усіх етнонаціональних меншин Польщі. До них належать питання доступу до засобів масової інформації, підтримки шкільництва, культурних і мистецьких ініціатив, забезпечення належного рівня фінансування діяльності українських організацій та заходів української меншини. У переважній більшості випадків держава демонструє партнерську позицію і виконує свої зобов'язання, однак хронічною проблемою є недостатність фінансових засобів призначених на діяльність українських організацій.

У підрозділі 4.2 “Зв'язки українців Польщі з Україною та національною діаспорою” відзначено, що українська меншина Польщі протягом тривалого часу існування ПНР перебувала у стані ізоляції від України й української діаспори на Заході. Лібералізація політики у 1980-х рр. призвела до помітної інтенсифікації контактів українців з вільним світом. ОУП стало членом Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ), згодом перейменованого на Світовий конгрес українців (СКУ), Європейського конгресу українців (ЄКУ). Членство у міжнародних об'єднання набули й інші українські організації з Польщі.

З'ясовано, що контакти українців Польщі з українськими державними структурами розпочалися у 1991 р. Аналіз становища української меншини у Польщі дав підстави стверджувати, що українська держава не виявила належного піклування про українську національну меншину Польщі. Контакти з українськими урядовими інституціями сприймалися як безсистемні, епізодичні і такі, що не становлять концепції послідовної ефективної співпраці. Відсутність реальної підтримки Україною української національної меншини у Польщі, на нашу думку, мало низку негативних наслідків як для однієї, так і для іншої сторони. В української громадськості Польщі сформувалося негативне психологічне почуття непотрібності. З іншого боку, страждає репутація Української держави як нездатної захищати інтереси і потреби своїх співвітчизників.

У підрозділі 4.3 “Громадсько-культурні аспекти діяльності української меншини у контексті проблеми асиміляції” показано, що в 1990-х рр. кількість українців у Польщі оцінювалася у межах від 250 до 500 тис. Результати ж проведеного у 2000 р. загального перепису населення виявили на порядок нижчу чисельність осіб, що визнали свою приналежність до української нації і ця цифра склала 30 957 осіб, з яких 27 172 мали польське громадянство. Низьку чисельність українців відображену у результатах перепису зумовили формальні - зовнішні і фактичні - внутрішні причини. Формальні - пов'язані з недосконалістю принципів та процедурою проведення перепису. Фактичні - ефекти асиміляції, що зумовили зміни в структурах ідентичності і призвели до того, що багато українців Польщі, особливо молодого покоління, втратили ціннісні тотожнісні орієнтири.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження.

Встановлено, що Польща приєдналася до більшості міжнародних документів у сфері захисту прав людини у тому числі й національних і етнічних меншин. Важливим джерелом гарантії прав етнонаціональних меншин міжнародного характеру стали також двосторонні договори Польщі з іншими країнами. Однак, у процесі приєднання Польщі до спеціальних міжнародних документів, таких як Рамкова конвенція та Хартія регіональних мов і мов меншин, виявилися внутрішні протиріччя, які вплинули на процес долучення Польщі до кола країн, що прийняли на себе зобов'язання вміщені у цих документах.

З'ясовано, що Республіка Польща на різних етапах використовувала різні моделі юридичного врегулювання прав етнонаціональних меншин. Вона пройшла шлях від внесення змін в існуючі галузеві закони, через врахування потреб гарантування прав етнонаціональних меншин в новій Конституції до ухвалення спеціального закону, покликаного комплексно врегулювати проблеми зазначених категорій громадян. Відсутність протягом тривалого часу єдиної концепції етнонаціональної політики зумовило те, що вирішення проблем меншин було розпорошене серед багатьох інституцій, дії яких не завжди узгоджувалися і були недостатньо ефективними.

Встановлено, що в умовах політичної трансформації Польщі створилися сприятливі умови для внутрішнього інституційного розвитку меншин. Утворилося багато різноманітних організацій, котрі, щоправда згуртовували у своїх рамках лише невеликі групи людей, на локальному рівні чи за професійною ознакою. Для виконання функцій координатора суспільно-культурного життя усієї української меншини у Польщі потрібна була загальноукраїнська потужна організація, яка б охоплювала всю територію країни, де проживали українці, і об'єднувала всіх членів на основі спільної ідеї. Такою інституцією стало понадпартійне і понадконфесійне Об'єднання українців у Польщі. Негативний вплив на збереження потенціалу української громади чинила наявність поділів за тотожнісно-релігійним принципом.

Доведено, що для української громадськості вибори являли собою вихід на арену політичної діяльності значної кількості українських діячів, і суспільну мобілізацію для українських виборців. Парламентська діяльність В. Мокрого та М. Чеха створила позитивні умови для представлення потреб та вимог української спільноти на найвищому державному рівні. Причиною ж невдачі українських кандидатів в інші роки стали несприятливі положення виборчого закону, існування упередженого ставлення до кандидатів неполяків з боку польської більшості, обмеженість фінансових ресурсів для проведення ефективної виборчої кампанії.

Визначено, що проблеми та потреби, вирішення яких українська меншина домагається від польської держави, перебувають у двох площинах: ті, що мають специфічний український характер і породжені історичними обставинами; ті, що є спільними для усіх етнонаціональних спільнот.

Доведено, що після 1990 р. становище української меншини у Польщі зазнало кардинальних змін у плані взаємовідносин із зовнішнім світом. Найбільших успіхів ОУП й інші українські організації досягнули у налагодженні стосунків з українськими організаціями західної діаспори. Ще одним вдалим напрямком зовнішньої співпраці стало встановлення контактів з неурядовими організаціями з України. Проте досить суперечливими виявилися досягнення в останньому напрямку зовнішньої діяльності українців з Польщі - встановленні контактів з офіційними державними органами України.

Відзначено, що українська меншина піддалася масштабному процесові асиміляції, про що засвідчила мала чисельність українців, встановлена за результатами загального перепису населення. Непрямим доказом є зниження рівня включення молодих поколінь українців у суспільно-політичне і культурно-освітнє життя української громади на загальнопольському рівні.

Визначено першочергові заходи, спрямовані на сповільнення асиміляційних процесів і зміцнення потенціалу української меншини у Польщі: мобілізацію зусиль членів української спільноти, організацій, освітніх, релігійних і культурних закладів; виховання дітей у національних традиціях і прищеплення їм любові та поваги до батьківської мови культури і традицій, що є завданням сімейного виховання; збільшення кількості дітей охоплених українським шкільництвом і покращення якості вивчення мови підтримка традицій української духовності, що повинні стати пріоритетом ОУП та Українського вчительського товариства (УВТ) у співпраці з українськими церквами; поширення у середовищі українців фольклорних традицій, пісні; різнопланову допомогу з боку західної української діаспори та неурядових організацій з України; розробку і реалізацію українською державою комплексної цілеспрямованої програми розвитку культурно-освітнього життя і підтримки суспільної та політичної активності “слабких” з фінансової і мобілізаційної точки зору українських діаспор.

Основні публікації

1. Швидюк С. Національне питання в ПНР в умовах політичної кризи рубежу 80-х-90-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Вип. 229-230. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 247-251.

2. Швидюк С. Зростання суспільно-політичної активності української меншини в Польщі у період конструктивної кризи кінця 1980-х років // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2005. - Т. 10-11. - С. 376-382.

3. Швидюк С. Ратифікація Рамкової конвенції про захист національних меншин у контексті національної політики Польщі // Політологічні та соціологічні студії: Збірник наукових праць. Т.ІІІ. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 363-372.

4. Швидюк С. Польське і українське спеціальне законодавство щодо національних меншин: порівняльна характеристика // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 30. - К.: Ін-т держави і права ім. В. Корецького НАН України. - 2005. - С. 717-723.

5. Макар Ю., Швидюк С. П'ятдесятиліття “Нашого слова” - українського тижневика у Польщі // Буковинський журнал. - 2006. - № 2. - С. 211-217.

6. Швидюк С. Газета “Наше слово” у відстоюванні національних прав українців Польщі // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. Чернівці, 16-18 травня 2000 р. Доповіді та повідомлення. / Українське історичне товариство, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Відповідальні редактори: Л.Винар, Ю. Макар. - Чернівці: Рута, 2001. - Том 2. - С. 324-329.

7. Швидюк С. Українська національна меншина в засобах масової комунікації Польщі кінця ХХ-початку ХХІ ст. // II Міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”. Кам'янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р. Доповіді та повідомлення /Українське історичне товариство, Інститут історії України НАН України, Кам'янець-Подільський державний університет, Світова наукова рада при Світовому Конгресі Українців. Редактори: Любомир Винар, Олександр Завальнюк. - Кам'янець-Подільський; Київ; Нью-Йорк; Острог: Вид-во НаУОА, 2005. - Т. 1. - С. 167-173.

8. Швидюк С. Українське шкільництво у Польщі в 1990-2001 рр. // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Історія: Збірник наукових статей. Частина 3. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 355-360.

9. Швидюк С. Сучасна українська імміграція в Польщі у дослідженнях польських авторів // Проблеми трудової міграції. Збірник матеріалів Міжнародної конференції “Проблеми трудової міграції” 22-24 травня 2005 року, Чернівці, Україна. - Чернівці: Золоті Литаври, 2005. - С. 68-73.

10. Швидюк С. Участь української меншини у Польщі в Парламентських виборах 1991 року: ретроспективний аналіз // Український альманах 2005. - Варшава: Об'єднання українців у Польщі, 2005. - С. 45-51.

11. Shwydiuk S. Акція “Вісла” та її наслідки за матеріалами тижневика “Наше слово” // Ukraiсcy w najnowszych dziejach Polski 1918-1989. Tom II. “Akcja Wisіa”. - Warszawa: Tyrsa, 2005. - S. 139-152.

Размещено на Allbest.ru