Становлення політичного центризму в партійному житті України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Становлення політичного центризму в партійному житті України

Сімферополь - 2007

Загальна характеристика дисертації

Бурхливі політичні процеси, що відбуваються в сучасній Україні, висунули на перший план проблему діяльності політичних партій. Це пояснюється цілим комплексом факторів, а саме: формуванням та становленням багатопартійної системи в державі, виборчими кампаніями 1998, 2002 та 2006 років, президентськими виборами 1999 та 2004 років, в яких визначальну роль відіграли політичні партії.

Ґенеза політичних партій в Україні на протязі останніх років об'єктивно привела до розмежування на «лівий та правий» політичні спектри, що призвело до протистояння між цими політичними силами. Разом з тим у політичних партій проявилась тенденція до знаходження консенсусу та погодження між крайніми партійними силами. Саме з цього виникає актуальна проблема становлення політичного центризму, як впливової партійної течії, яка в змозі подолати перешкоди між партійним протистоянням та нехтуванням процесів державотворення. Ця теза проявилась і в законі «Про політичні партії України», який передбачає створення та функціонування впливових центристських політичних партій.

Хід виборчих кампаній 1994-2006 років, а також гострота політичної боротьби під час розгляду та прийняття нового Закону «Про вибори…» переконливо вказують на актуальність проблеми структуризації політичних сил, генези політичного центризму.

Отже, актуальність теми дослідження обумовлена місцем і роллю політичного центризму в житті сучасного суспільства. Політичний центризм - складова частина партійної системи. Він характеризується сталими зв'язками і відносинами діючих в країнах правлячих і опозиційних партій, які взаємодіють між собою і беруть реальну участь у здійсненні державної влади, активно впливають на прийняття політичних рішень.

Партійний центризм структурує соціальні інтереси і політичні погляди, дає їм можливість виявлятися на місцевому і загальнонаціональному рівнях, організовує суспільно-політичні сили, зокрема виборців, допомагає їм висувати і направляти депутатів у представницькі інстанції.

Можна з впевненістю стверджувати, що питання розвитку політичного центризму стоять в центрі вирішення проблеми переходу від тоталітаризму та авторитаризму до демократії, розбудови держави на демократичних засадах.

Здобутки та недоліки на шляхах генези центризму викликають потребу глибокого аналізу проблеми виникнення і розбудови цього процесу, що також пояснює актуальність дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано на кафедрі політології Донецького Національного Університету в рамках теми наукової роботи кафедри «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (державна реєстрація теми 0105U004466).

Мета і задачі дослідження.

Метою даного дисертаційного дослідження є з'ясування особливостей формування політичного центризму в минулому та сучасному партійному житті сучасної України, виявлення тенденцій та факторів його подальшого розвитку та трансформації.

Виходячи з поставленої мети, сформульовано такі задачі дослідження:

- виявити елементи центризму в партійному житті України, починаючи з кінця XIX сторіччя до сучасності;

- проаналізувати основні фактори формування політичного центризму сучасної партійної системи України;

- знайти зв'язок між тенденціями розвитку європейського центризму та вітчизняного;

- на підставі узагальнення ситуації в умовах незалежності України визначити сутність та напрям розвитку політичного центризму;

- виявити тенденції подальшої еволюції політичного центризму на теренах сучасної України;

Об'єктом дослідження є політичний центризм.

Предметом дослідження виступають умови та фактори становлення політичного центризму в сучасному українському суспільстві.

У дослідженні використовуються принципи взаємозв'язку та взаємозалежності. Були застосовані історичні та системні методи. Принципи об'єктивності, історизму, діалектики забезпечили відправну точку дослідження, а методи інституційний, соціологічний, психологічний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, синхронний та періодизації - адекватне сприйняття предмету дослідження.

Крім того, треба зауважити, що в дослідженні були введені ключові слова, які виконали роль понятійного апарату: політична організація суспільства, політична система, громадянська згода та громадянська організація суспільства.

Наукова новизна дослідження полягає у новітній інтерпретації категорії центризму - сутності явища, змісту та форми. У цьому контексті підкреслюється вплив категорії центризму на всі суб'єкти політичного життя суспільства.

У процесі дослідження отримано низку результатів, які містять в собі елементи новизни:

- реалізовано одну з перших спроб застосування схеми комплексного історико-політологічного аналізу в умовах зародження і розвитку центризму в Україні наприкінці XIX - початку XX століття;

- на основі вивчення різних підходів до аналізу політичного центризму подано авторське трактування поняття «політичний центризм», в якому більш чітко вказується на сутність та критерії його визначення;

- проведено аналіз багатопартійності в Україні в історичній ретроспективі, показано, як в залежності від зміни політичних факторів змінювався характер і сутність політичного центризму;

- визначено особливості політичного центризму сучасної України, виявлено тенденції його подальшої трансформації;

Особистий внесок здобувача є достатнім. Всі висновки та положення дисертаційного дослідження та праці виконані автором самостійно.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає насамперед в тому, що проведене дослідження дало можливість відтворити відносно цілісну картину формування сучасного сприйняття категорії політичного центризму, з'ясувати основні особливості його впливу на суб'єкти політичного життя, що виступає важливою підставою осмислення нових теоретичних розробок та їх зв'язків з практикою життя людини.

Висновки та положення дисертаційної роботи можуть бути використані для подальшого наукового аналізу соціально-політичних процесів, що відбуваються в Україні, розробки теорії партійних систем і політичних партій в діяльності партій та державних органів. Матеріали дисертації можуть бути використані в учбовому процесі на політологічних, філософських, юридичних та історичних факультетах вищих навчальних закладів при читанні курсів політології, історії політичних вчень, конституційного права тощо.

Апробація дослідження. Основні ідеї дисертації викладалися автором на: 5-й Міжнародній науково-практичній конференції «Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму» (13-14 травня 1999 р.); всеукраїнській науково-методичній конференції «Гуманізація і гуманітаризація вищої технічної освіти» (28-29 березня 2000 р.); днях науки на факультеті управління Запорізького гуманітарного університету «ЗІДМУ» (жовтень 2004 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки» у м. Дніпропетровську, по секції «Політологія» (квітень 2005 р.); другій Всеукраїнській науково-практичній Інтернет конференції «Актуальні проблеми сучасної науки», по секції «Політологія» (жовтень, 2006 р.).

Структура і обсяг роботи визначаються цілями і завданнями дослідження. Дисертація містить вступ, три розділи, висновки, список літератури, додатки. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 160 сторінок. Список використаних джерел та літератури складається з 240 найменувань, додатків - 1.

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у тринадцяти наукових публікаціях загальним обсягом чотири авторських аркуша, опублікованих у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, матеріалах і тезах конференцій, восьми наукових статтях фахових видань, які написані здобувачем одноосібно та п'яти матеріалах наукових конференцій.

політичний центризм партійний європейський

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність та необхідність дослідження проблеми, її значення в світлі сучасної української політологічної науки, визначено мету і завдання, предмет та об'єкт дослідження, хронологічні та просторові межі, подано характеристику методологічних засад і методів, використаних у дисертаційній роботі. Викладено стислу інформацію про ступінь розробки теми, структуру та джерельну базу, апробацію одержаних результатів дослідження, зв'язок з державною науково-дослідницькою темою, розкрито новизну, наукове та практичне значення дисертації, особистий внесок дисертанта в науку.

У першому розділі «Теоретико-методологічне обґрунтування проблеми центризму» подано аналіз наукової літератури, розглядаються основні напрямки дослідження центризму, а також з'ясовуються джерельна основа та методологічні засади дослідження.

Автор виокремлює загальні риси й межі політичного центризму:

а) центризм - це політична течія, що займає проміжне (між лівими та правими) положення у розстановці партій, груп та угрупувань у країні, у політичних партіях - між групами та фракціями лівого та правого толку;

б) центризм - це політична позиція (платформа) по відношенню до існуючої влади, яка не сприймає радикальних рішень та дій; це поміркованість, прихильність до компромісів у політиці.

Тобто існує два види політичного центризму:

а) центризм як позиція та діяльність політичних партій та суспільно-політичних рухів;

б) центризм у виконанні державної влади (центристська політика уряду).

Центризм виходить з об'єктивного стану справ у суспільстві, уникає утопій, постановку свідомо не вирішуваних завдань; центристи виступають супротивниками політичного екстремізму. Центристські угрупування створюють рівновагу політичних сил. Сильний правлячий центр є запорукою політичної стабільності у суспільстві. Соціальною базою політичного центризму є середні шари суспільства, тобто так званий «середній клас», інтелігенція та службовці із середнім рівнем прибутків, кваліфіковані робітники. Виконавча влада, створена на основі центристської більшості, як правило, стійка й послідовна в реалізації політичного курсу.

Політичний центризм віддзеркалюється також у спектрі соціальної свідомості, у політичній науці, у філософії політики у вигляді концепцій, політичних програм. Філософія центризму виражає поміркованість, необхідність діалогу, консенсусу, компромісу, орієнтує на поступові перетворення еволюційним шляхом, уникаючи можливості загострення під час руху соціальних систем.

Межі політичного центру рухомі та в кожній країні мають власну специфіку, наочно виявляються під час порушення балансу інтересів у суспільстві, під час різкого зростання конфронтації, політичної та соціальної дестабілізації.

Центризм передбачає дійсну, легітимно існуючу багатопартійність, свободу політичних поглядів. У багатопартійному середовищі він може бути різноманітним в залежності від зрілості демократії:

– центризм демократії, яка розвивається;

– центризм перехідних суспільств;

– центризм зрілого демократизму.

Центризм для багатьох країн є об'єктивною умовою соціально-політичної стабільності суспільства та держави. Інтерес до проблеми політичного центризму як ідеології і відповідної політичної практики, а також категорії політичної науки, цілком істотно, виник та поступово збільшувався у Франції ХIХ ст., тобто в країні зі сталою багатопартійною системою. Важливо підкреслити, що самі засновники політичного центризму Л.А. Т'єр та Ф. Гізо стали й початківцями в науковій розробці цієї проблематики. Ф. Гізо ще в 1816 р. виклав основи правоцентристської ідеології (в її початковому варіанті) у праці «Du gouvernement representatif et de l'etat actuel de la France», а потім пропагував цей політичний напрямок на сторінках журналу «Revue Francaise» (1828 р.) та у брошурі «De la democratie en France» (1849 р.). До того ж, Т'єр (у 1840 р.) та Гізо (у 1840-1848 рр.) очолювали перші в історії центристські міністерства. З 1879 р. в історії Третьої республіки у Франції почався період так званої «республіки буржуазних республіканців», коли «лівий центр» здійснював безпосереднє керівництво державним апаратом. Діяльність французьких центристів досліджена у праці видатного політолога А. Зігфрида «Картина партій у Франції» (1913 р.), а потім у роботах класиків сучасної французької історіографії Ж. Аното «Історія виникнення Третьої республіки» (1925 р.) та Ж. Бенвілля «Третя республіка» (1935 р.).

Масовий робітничий рух та соціал-демократична ідеологія ХIХ - початку ХХ ст. мали й видатних центристів, таких як А. Бурдерон (Франція) та Г. Ледебур, один із засновників НСДПН (Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини). Ідеологи соціал-демократії, засновники теорії «середнього шляху» Е. Бернштейн та К. Каутський також звертались до проблем центризму. Критика центризму з позицій лівого марксизму була зроблена В.І. Леніним та, особливо, Л.Д. Троцьким («Что такое центризм?» (1930 р.) десята глава «Центризм вообще и центризм сталинской бюрократии» з роботи «Немецкая революция и сталинская бюрократия» (1932 р.), «Независимость Украины и сектантское плутовство» (1939 р.)).

У першій половині ХIХ ст. у клерикальних колах Франції виникає «католицький соціалізм», тобто напрямок суспільно-політичної думки, який походить із необхідності затвердження християнських моральних норм у соціальному політичному та економічному житті суспільства та затверджує можливість поступового вирішення на цій основі усіх головних проблем сучасного суспільства. Перші християнські соціалісти (Р. Ламенне, Лакордер, Монталамбер, Ф. фон Баадер, фон Кеттелер, Хубер, Штеккер, Кінглі, Морріс, Ландлоу) звертали свою проповідь до представників вищих верств суспільства, апелювали до їх релігійної свідомості та чуття людяності. Папа Лев ХIII остаточно розірвав із романтичними утопіями минулого та фактично зайняв позиції, які багато в чому близькі до програми реформістського (центристського соціалізму). Він благословив вступ робітників до профспілок. Найважливіше значення для цього руху мали положення енціклики Лева ХIII «Рерум новарум» (1891 р.), а також «Квадрагезімо анно» (1931 р.) Пія ХI, «Матер ет магістра» - (1961 р.) Івана ХХIII, «Популорум прогрессіо» (1967 р.) Павла VI. Ліберальні та консерванті елементи почали групуватись навколо християнсько-демократичних та християнсько-соціальних партій, які сьогодні займають важливіше місце у партійно-політичній системі багатьох країн. Важливий внесок у дослідження християнсько-демократичної ідеології зробили М.О. Бердяєв («Новое религиозное сознание и общество», 1907 р.), І. Восторгов («Христианство и социализм», 1917 р.), а також С.Л. Франк («Проблема христианского социализма»), Ж.Б. Дюрозель («Les debuts du catolicisme social en France, 1822-1870», 1951 р.).

Серед розмаїття як глибоких теоретичних, так і, здебільшого, поверхових публіцистичних досліджень феномена політичного центризму, основна увага концентрується або на підході до центризму як до сукупності способів та методів політичної діяльності чи технології досягнення компромісу, або на фрагментарному аналізі певних його сторін, таких як цінність виміру, припинення конфліктного протистояння між політичними акторами.

Такий підхід у спробі розкриття сутності центризму викликаний широкою багатоваріантністю проявів останнього. Проте, як це не дивно, мало хто проводив аналіз центризму як категорії, що має системну якість, тобто як цілісної системи взаємодії підсистем - ціннісної, структурно-функціональної, методологічної, інституціональної. На наш погляд, теоретики й практики часто припускаються певної методологічної помилки в його дослідженні: усвідомлюючи складність центризму, вони розбивають останній на складові та, відповідно, проводять їх окремий аналіз, а дослідження даного феномена в синтезі зазначених вище підсистем залишають поза увагою, тим самим віддаючись від розкриття його повноцінної сутності.

Доведено, що політичний центризм є породженням демократії і прямо залежить від рівня розвитку її інститутів і цінностей. Поза нею він неможливий як такий і виступає як одна з можливих функціональних форм її практичної реалізації. Тобто центризм можна розглядати як систему стримувань і противаг між безконфліктною системою (на кшталт тоталітарної демократії радянського зразка) та абсолютизовано-конкретною системою (демократія класичного лібералізму кінця ХIХ-ХХ ст.).

Г. Водолазов домігся необхідного динамізму в розкритті системної якості центризму. В процесі аналізу сутності феномену політичного центризму він доходить висновку, що останній є певною новою соціальною парадигмою, немов би новою соціальною парадигмою (Водолазов Г. Центризм - это новый тип мышления // Общественные науки и современность. - 1993. - №5. - С. 10). Г. Водолазов вважав центризм демократичним механізмом, де були б представлені соціальні групи, прошарки, напрямки, де були б політично артикульовані їх вимоги, і вони могли б вести між собою цивілізовану дискусію, відстоювати свої вимоги. Запропонований підхід дозволяє автору чітко визначити центризм як парадигму суспільного розвитку «вітер епохи», віяння якого визначає хід людського мислення.

Доведено, про центризм є результатом гармонійної модернізації всіх сфер суспільно-політичного життя. Тому будь-які спроби його непослідовного впровадження заздалегідь приречені на провал. Йдеться про те, що реалізація, наприклад, системи цінностей політичного центризму при використанні нецентристських засобів і методів політичної боротьби є неможливою, як неможливими видаються і спроби проведення центристської політики в умовах відсутності (після помаранчевої революції) збалансованої демократичної політичної системи.

Відповідь на запитання, чому більшість вітчизняних дослідників (В. Литвин, А. Пахарєв, В. Вовк, І. Кирилюк) концентрує свою увагу на ціннісному ряді політичного центризму полягає в бажанні осягнення перспектив його впровадження або ж практичної реалізації на тлі менталітету, притаманного населенню країн пострадянського простору. Проблема, якою мірою і в якій формі суспільство здатне сприйняти й підтримати устремління певних політичних сил у даному напрямку в умовах тривалої кризи моральних цінностей (ідеологічного вакууму), навіть за наявності розмаїття різних політичних течій, залишається невирішеною і змушує орієнтуватися на визначення соціології бази політичного центризму. Особливого загострення вона набуває в контексті браку сподіваної суспільної підтримки центристських партій і організацій під час виборів до Верховної Ради 2006 р.

Більшість дослідників із цього приводу схиляється до думки, що лише так званий середній клас і є основною соціальною базою центристських партій. Проте глибокий аналіз, здійснений В. Заблоцьким, виявляє значно ширшу соціальну базу центризму.

В дисертації доведено, що політичний центризм у своїй системній якості теоретично може претендувати на вироблення, організацію і представництво загальних суспільних інтересів. Потенційна здатність спиратися на широкий спектр інтересів фактично всіх суспільних верств, прошарків і відповідних соціально-політичних сил, груп; можливість гармонізації їх діяльності та взаємовідносин на засадах гуманізму і адекватній методологічно-технологічній основі; опора на загальнолюдські демократичні цінності як на духовному, так і практичному рівнях дозволяють сьогодні вивести політичний центризм на загальнонаціональний, загальнодержавний рівень. В дисертації стверджується, що центризм - це механізм взаємодії та взаємоузгодження загальнолюдського, національного і класового (корпоративного) як соціально-філософських категорій у політиці.

Окреслене коло специфічних рис центризму дозволяє зробити висновок, що прагнення поміркованих політичних сил українського політичного олімпу (ПР, НСНУ, БЮТ, УНП, СДПУ(о)) до об'єднання навколо себе обумовлене бажанням сформувати своєрідний центр ухвалення оптимальних державно-політичних рішень, який став би постійно діючим і ґрунтувався б на широкій суспільно-політичній, соціально-економічній, морально-етичній базі феномена, що нами розглядається.

Джерельна база дослідження репрезентована трьома основними групами джерел.

Перша група - сучасні теоретичні праці з проблем центризму, тобто дослідження лібералів-концептуалістів, теоретиків соціал-демократизму та християнсько-демократичної ідеології.

Друга група - це матеріали ідеологічної творчості українських центристських партій: програми, маніфести, резолюції партій та блоків партій, центристська періодика, тематичні збірки документів. Наприклад, важливим джерелом стали тематичні збірки документів: «СДПУ(о). Від з'їзду до з'їзду», «Соціал-демократична партія України (об'єднана). Про роботу фракції СДПУ(о) у Верховній Раді України», а також матеріали видавничої продукції соціал-демократичних організацій: інформаційно-політичний журнал «Діалог», бюлетень правління СДПУ(о) «Наше гасло», газети «Соціал-демократ України», «Партія», «Альтернатива», «Наша газета +».

Третя група - матеріали різноманітного походження, в яких віддзеркалені процеси та наслідки центристської політики в Україні (декларації, закони, аналітичні розробки тощо).

Другий розділ дисертаційного дослідження - «Ґенеза політичного центризму в Україні» - містить виклад аналізу історичних умов зародження центризму в Україні, організаційного періоду утворення центристських партій та теоретичних і програмних принципів побудови. У дисертації виокремлено дві точки зору на розвиток та масштаби традиції центризму:

а) універсалістська вбачає в центризмі глибоко притаманну людству тенденцію і не виключає проявів центризму в творчості Конфуція, Аристотеля та представників Кирило-Мефодіївського товариства;

б) лімітарно-інфінітивна вважає, що центризм виникає за певних умов як системна реакція на потреби суспільства.

Автор вважає найбільш адекватною лімітарно-інфінітивну позицію (тобто існує нижня хронологічна межа центристської традиції), яка трактує центризм як специфічний засіб модернізаційної трансформації суспільства. В межах лімітарно-інфінітивної позиції виникнення центризму відноситься до тридцятих років ХІХ ст. Центром, починаючи з 1837 р., називали депутатів Палати, які дотримувались поміркованих позицій. Центристи почали пошук легітимних еволюційних шляхів трансформації соціуму, обмежуючи енергетику впливу Американської і Великої Французької революцій. В останній чверті ХІХ - перших двох десятиліттях ХХ ст. розробка різноманітних аспектів центризму набуває широких масштабів. Увагу центристській ідеології приділили майже всі визначні суспільствознавці й політики. Термін «центрист» входить до політичного лексикону з 1872 р., а центризм формується як напрямок соціальної думки. У ХХ ст. політичні партії центристського спрямування пішли шляхом формування ліберальної, соціал-демократичної та християнсько-демократичної ідеології.

Сьогодні вже можна сказати, що центризм - одна із ключових складових політичного процесу на Заході. Це поняття обумовлює тут не лише модель політичного курсу, що орієнтований на рівну віддаленість від крайностей, але й тип політичної свідомості. Центристський курс передбачає проведення такої лінії, яка на практиці балансує між прагненням до економічної ефективності та вимогами соціальної справедливості, між свободою підприємницької діяльності та бажанням багатьох суспільних верств домогтися більшої соціальної рівноваги.

«Ліва» та «Права» ідеології розвитку вичерпали себе в ХХ ст. Навпаки, ідеологічні основи політичного центризму зміцніли. Потреба у центризмі почувається у суспільстві і сьогодні.

У розділі наголошується, що вітчизняні центристські партії, ідеологія центризму мають глибоке коріння і безпосередньо пов'язані з іменами таких видатних українців, як Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. Українські ліберально-демократичні, або центристські партії (УДП, УРП, УДРП, ТУП, УСДРП) поступово випрацьовували цілісну раціоналістичну систему ідеологічних та програмних настанов, з яких складалась модель соціального розвитку незалежної України на далекоглядний період. Її суть зводилась до створення сильної правової держави та оптимально функціонуючої системи ринкових відносин, до здійснення комплексу політичних та соціальних реформ, активної зовнішньої політики, основним вектором якої повинен стати послідовний захист національних інтересів країни. Перші українські центристи були переконані в тому, що країна має всі необхідні матеріальні та людські ресурси для того, щоб зайняти провідні позиції у світовому цивілізованому суспільстві.

Політичним ідеалом українських центристів доби національно-демократичної революції було створення республіканського режиму, заснованого на чіткому поділі трьох гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), які незалежні одна від одної, однак разом складають єдину цілісну систему правової держави. Радикальному реформуванню підлягала вся система органів місцевого самоврядування.

Враховуючи історичний досвід західноєвропейських країн, які вже успішно реалізували модель правової держави та ринкової економіки, українські центристи доби національно-демократичної революції запропонували власний варіант економічного розвитку країни, яка б мала високо розвинутий аграрний сектор. По суті мова йшла про проголошення нової системи цінностей, у шкалі якої приоритетними встановились би створення раціональної капіталістичної економіки та політично активних верств селянства й промислово-торгової буржуазії.

Українські центристські партії взяли активну участь у формуванні державної влади в добу національно-демократичної революції. Але перемога більшовизму призвела до розгрому і еміграції прибічників ідей центризму та історичної занедбаності центристської традиції з 20-х рр. ХХ століття.

Третій розділ дисертації - «Принципи та методи діяльності політичних партій України центристської спрямованості в умовах незалежності» - присвячено аналізу діяльності центристських партій у 1998-2006 рр., їхньої участі в виборчих процесах 1998, 2002 та 2006 рр. й 1999 та 2004 рр. Цим бурхливим політичним процесам передували наступні події. У кінці 80-х - на початку 90-х років криза комуністичної системи влади призвела до відродження багатопартійності, центризму та його складових. Українська багатопартійність, яка стала складатися після розвалу Радянського Союзу, з самого початку визначалася у трьох напрямах: лівий фланг, центр і правий фланг. Партії лівого спрямування проголосили прихильність до комуністичної та соціалістичної ідеології. Партії правого спектру стали прибічниками національних цінностей та непримиренними борцями з комуністичною ідеологією. Політичні партії центристського спрямування (ПЗУ, УПС, УПССС, ТКУ, ЛДПУ, КДП, ПДВУ, УПШП, ПП, СДПУ(о)) пішли шляхом формування ліберальної, соціал-демократичної та християнсько-демократичної ідеології в українському суспільстві. Така діяльність українських центристів була співзвучна з політичними системами багатьох сучасних західних держав. Однак бажання створити дієздатний центризм західноєвропейського зразка в Україні 1993-1998 рр. не здійснилося.

У цьому розділі досліджено: 1) поняття і образ політичного центризму в сучасній Україні на рівні еліт та масовому рівні; 2) актори центризму та система центризму: які сили проявляють волю до центризму та які конституційні механізми забезпечують гарантії центризму; 3) перспективи затвердження центризму в українській політичній культурі; 4) рубіж 2004-2005 рр. як поворот до центризму; 5) центризм у контексті світової політичної динаміки: моноцентричного, поліцентричного або хаотичного світу.

Доведено, що у сучасній політичній культурі України неоліберальна концепція існує, але вона не має достатньої цілісності та лише фрагментарно міститься у програмних документах таких партій, як НСНУ. Потужною партією ліберального напряму може стати Партія регіонів. Український лібералізм зможе стати реальною політичною силою, коли в країні з'являться помітні соціально-економічні сили, так званий «середній клас», котрий сформував би соціальну базу лібералізму.

Друга світова політична течія центризму - християнський демократизм - хоча й існує в політичному бунті українського суспільства, проте його місце і вага досить незначні. Християнська ідеологія приймається частиною суспільства, але тільки як ідеологія і ні в якому разі як можлива ефективна загальноукраїнська політика. Сьогодні в Україні немає відповідних умов для створення впливової і потужної політичної структури на основі християнсько-демократичної ідеології, яка могла б претендувати на державну владу.

Суттєвих політичних успіхів за часи незалежності досягли українські соціал-демократи, які претендували на роль найбільш впливової й потужної центристської сили. Підстави для цього були досить переконливі: чітко визначена лівоцентристська позиція, що знаходить свій вираз у конкретизованій політичній ідеології та доктрині, науково сформульованих і обґрунтованих цінностях, які наділені конкретним елементом і мають економічне підґрунтя, - саме цього завжди були позбавлені правоцентристи; власне оригінальне бачення майбутнього розвитку суспільства. Однак нині відчувається щораз більше посилення позицій саме правоцентристських сил (Партія регіонів).

В дослідженні підкреслюється, що авторитарний централізм, характерний для вітчизняної політичної практики, не слід ототожнювати з політичним центризмом, оскільки певну схожість між ними можна простежити лише стосовно форми, а не змісту. Так, наприклад, авторитарний централізм здебільшого спирається на примусову уніфікацію формально існуючих розбіжностей у поглядах, думках, баченні перспектив подальшого розвитку суспільства та відповідне прийняття політичного рішення, що не виходить за рамки стратегічної лінії правлячої еліти. Що ж до політичного центризму, то він функціонує на засадах узгодження реальних суперечностей та вироблення компромісного політичного рішення, що відображає інтереси не лише правлячої еліти, а й інших учасників політичного процесу.

Прийнято вважати, що центризм - це надбання елітарної, відбутої ліберально-демократичної свідомості, тоді як масова свідомість споконвічно схильна до екстремізму, радикалізму та утопізму. Однак спостереження останніх років ламають цей стереотип. Виборці України у 2006 р. скоріш всього продемонстрували свій центризм, ті ж якості притаманні Президенту В.А. Ющенку, Прем'єр-міністру В.Ф. Януковичу й тим політичним силам, які їх підтримають у Верховній Раді. Центризм в Україні 2006 р. на масовому рівні - це не ідеологія, а вистражданий історичний досвід та здоровий глузд, бо центризм - це тип політичної методології, яка дозволяє оптимізувати процес прийняття рішень на основі балансу інтересів.

Майбутнім політичним поколінням центристська політика об'єктивно потрібна як соціальний регулятор, який призваний зняти, а не революціонізувати суспільні протиріччя, конструктивно перетворити руйнівні імпульси між групових протиріч, придати конфліктним процесам творчий характер. Центризм, який сприймається за магістральний шлях перетворення стилю правління, здатний прищепити ще невластиві українській політиці діалогічні засоби розподілу владних ресурсів, припинити кумулятивні політичні ефекти, тобто центризм здатний організувати конкуренцію в сфері політичної влади конструктивним та найбільш сприятливим для суспільства шляхом.

У додатку систематизовано та узагальнено політичні програми центристських партій України наприкінці ХІХ - початку ХХ століття.

У результаті проведеного дослідження зроблено ряд висновків, які узагальнюють авторські підходи, спостереження, тлумачення з проблеми дисертації.

Півтора десятиліття навіть у житті людини - порівняно невеликий строк. У житті суспільного організму, який упродовж трьох поколінь перебував у тоталітарному льодовику, такий строк можна вважати просто мізерним. Із року в рік одноманітне при комунізмі суспільство стає все більш різноманітним за своїми параметрами. Ми можемо відзначити прогрес у демократизації суспільного життя, що є для України колосальним поступом на тлі суспільно-політичних процесів у інших посткомуністичних державах. Сучасне українське суспільство - це суспільство, яке переживає перехід від централізованої планової економіки до ринкової, від квазі - державності до державності реальної, від моноідеології до плюралізму, від авторитаризму до демократії, від загальнонародної до приватної власності, від всевладдя однієї партії до представницьких інститутів влади, від закритого суспільства до відкритого, від колективізму до індивідуалізму, від соціальної стабільності до мобільності й плинності соціальних форм.

Нормативний базис нашої роботи - доволі традиційний, від співвідноситься з відомою тезою «демократія неможлива без партій»: партії найкраще структурують результати виборів, забезпечують політичну інтеграцію та мобілізацію громадян, артикулюють різноманітні соціальні інтереси, здійснюють політичне рекрутування еліти, формулюють основний напрямок політики: розвиток партійної системи - індикатор демократизації суспільства в цілому.

Процес демократизації та поява змагальної електоральної політики обумовили появу груп та рухів, які на початку 90-х років минулого століття стали засобом мобілізації мас проти старого режиму. Однак можна стверджувати, що в 1989-1993 рр. в Україні були партії, але не було партійної системи. Партійна система України сформувалась тоді, коли в середині 90-х років виникли політичні партії, які, дотримуючись християнсько-демократичної, ліберальної та соціал-демократичної ідеології, визначили себе як політичний центр, як центристські партії.

Центризм в Україні починався з пошуків комуністичною елітою свого місця в новій політичній системі, а також з нагальної необхідності протиставити дискредитованій платформі КПУ власну політичну платформу націонал-демократичних сил. Центризм в Україні починався як політичний напрям, який не мав чітко виявленої ідеологічної та організаційної визначеності. Більшість центристських партій мала кабінетне походження. Але сьогодні вже можна сказати, що за десять-тринадцять років існування різнобарвні центристські сили України стали невід'ємною складовою політичної системи країни, пройшли випробування на виборах 1998, 2002, 2006 років до Верховної Ради та на президентських виборах 2004 року, мають власний електорат, який поступово зростатиме, а центристська ідеологія, точніше, окремі її різновиди набувають розповсюдження в суспільстві.

1. На основі вивчення різних підходів до аналізу політичного центризму подано авторське трактування поняття «політичний центризм», в якому більш чітко вказується на сутність та критерії його визначення;

Автор роботи дійшов висновку, що центризм в Україні - це політична позиція (платформа) по відношенню до існуючої влади, яка не сприймає можливість радикальних рішень та дій; центризм - це поміркованість, схильність до компромісів у політиці.

Центризм походить з об'єктивного стану справ у суспільстві, уникає утопій, постанови наперед свідомо не виконуваних завдань; центристи виступають супротивниками політичного екстремізму.

Сучасна політична практика України переконує в тому, що існують два види політичного центризму:

– центризм у виконанні державної влади, центристська державна політика;

– центризм як позиція та діяльність політичних партій та суспільно-політичних рухів.

2. Проведено аналіз багатопартійності в Україні в історичній ретроспективі, показано, як в залежності від зміни політичних факторів змінювався характер і сутність політичного центризму;

Центристські політичні партії України створюють рівновагу політичних сил: ліві, центр, праві. Сильний правлячий центр є запорукою політичної стабільності у суспільстві після помаранчевої революції. Соціальною базою центризму є поступово зростаючі середні прошарки суспільства («середній клас», інтелігенція та службовці із середнім рівнем прибутків, частина кваліфікованих робітників).

Сьогодні в Україні діє правоцентристська більшість з деякими елементами лівизни та окремими проявами лібералізму. У таких умовах стратегічні рішення будуть завжди лівіше від центру: впливова ліберальна опозиція праворуч зробила б рішення дійсно збалансованими та позбавленими елементів популізму. До того ж, із створенням нової правоцентристської коаліції в Україні не зміцніла, а напроти остаточно розпалась олігархічна республіка часів Кучми.

Центристський курс передбачає впровадження в Україні такої політичної лінії, яка є практично певною серединою між прагненням до економічної ефективності та вимогами соціальної справедливості, між свободою підприємницької діяльності та бажанням багатьох соціальних прошарків здобути більш високий рівень добробуту. Філософія цього центристського курсу виражає поміркованість, необхідність діалогу, консенсусу, орієнтує на поступові перетворення шляхом еволюції, уникаючи режиму загострення в русі соціальної системи.

Специфіка політичного центру в Україні (тобто перехідного суспільства) полягає в тому, що його межі доволі рухомі та наочно виявляються під час порушення балансу інтересів, різного зростання конфронтаційності, або політичної та соціальної стабілізації. Парламентському центру також притаманна пасивність, інертність, аморфність, коливання під час прийняття політичних рішень.

3. Визначено особливості політичного центризму сучасної України, виявлено тенденції його подальшої трансформації;

Центризм в Україні як впливовий політичний чинник вимагає реальної, легітимно існуючої багатопартійності, свободи для виразу політичних поглядів. В багатопартійному середовищі сучасної України після помаранчевої революції створення двопартійної системи стало неможливим, тому можна прогнозувати створення особливої структури центру, який буде складатися з «лівих центристів» та «правих центристів».

СДПУ(о) може стати ядром впливової лівоцентристської сили. В Україні існує велика соціал-демократична ідеологічна ніша; відбувається постійний процес падіння популярності комуністичної ідеології та незначне зростання кількості прихильників націонал-демократичних ідей. Можна казати про збереження невисокого рівня підтримки ліберальної ідеології. Лівоцентристська сила змогла б канонізувати соціал-демократичні настрої в потрібному напрямі, але формуванню впливового лівоцентристського руху заважає харизматичний фактор, криза ідентичності СДПУ(о) та застаріла політична структура, потужна конкуренція з боку БЮТ.

Консолідуючою силою правого центру буде намагатися стати Українська народна партія (УНП) Юрія Костенка, яка вже розпочала процес об'єднання з партійних організацій центристів на обласному рівні. До УНП могли б приєднатися партія «Пора», Народний рух України.

Негативні наслідки мала б також одночасна інтеграція лівих та правоцентристських політичних сил, оскільки консолідація та посилення їх впливу на початкових етапах, що характеризуються певним загостренням змагального запалу, призводить до розмежування сил, а в кінцевому підсумку - до конфронтації та втрати орієнтації на концептуальні засади взаємодії. Більше того, подібна ситуація сприяє витісненню і, відповідно, формуванню необхідного центру прийняття політичних рішень поза межами законодавчого органу. А як свідчить сумний досвід нашого недавнього минулого, неконтрольований суб'єкт, який володіє надмірними повноваженнями, не завжди переймається інтересами держави і суспільства. На нашу думку, Закон про опозицію заклав би надійну (щонайменше, формальну) основу парламентської стабільності на засадах центризму, який і виступає, зрештою, механізмом врівноваження конкуруючих сил на системному рівні.

Таким чином, центризм як політичний напрям став впливовим чинником в житті сучасної України. Привабливість сучасного центризму полягає в тому, що сьогодні він із мрії та утопії став реальною можливістю. Ідейно-теоретичне завдання сучасного центризму полягає в тому, щоб наукові розробки філософії центризму були філософією взаємного доповнення, соціології центризму - новаціями неантагоністичних соціальних відносин, а політичні програми центризму вироблялися як програми боротьби за дійсно цивілізований устрій дійсно громадянського суспільства.

Размещено на Allbest.ru