Політична еліта України: проблема легітимації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична еліта України: проблема легітимації

демократичний владний інституція еліта

Центральну категорію політології становить влада, що в уяві пересічних громадян завжди асоціюється з людьми, які її втілюють, мають безпосередній вплив на прийняття рішень та віддають загальнообов'язкові для всього суспільства і для кожного громадянина розпорядження. Поширення демократичних принципів формування владних інституцій (передусім представництва та виборності) веде до збільшення міри персоніфікації політики і влади, пов'язуючи її з конкретними особистостями. Персоніфікація влади ставить питання про легітимність цієї групи осіб, яка здійснює владу, - політичної еліти.

Легітимація політичної еліти - це проблема актуальної політичної дійсності, її розуміння дасть змогу відповісти на широкий спектр запитань стосовно процесів формування політичної еліти, появи довіри до неї, виправдання та визнання існування цієї групи в суспільстві, чинників легітимації політичної еліти. Влада, будучи сутнісним призначенням політичної еліти, наділяє її своєю потребою в легітимності. Процеси легітимації політичної еліти не зводяться до акту голосування на виборчій дільниці, це передусім постійна підтримка рівня довіри, звернення до символів та традицій, створення юридичних формул для постійного визнання політичної еліти.

На політичне життя в Україні, що зазнає впливів таких модернізаційних процесів як залучення до інформаційних суспільств, засвоєння демократичних принципів, формування нових інституцій політичної системи, вплив окремих особистостей, які визначають нові процеси, величезний. Процеси легітимації політичної еліти України відбуваються разом з безперервними процесами легітимації компонентів політичної системи, що засвідчує важливість вивчення цієї проблеми, оскільки визнання політичної еліти зумовлене особливостями політичної системи, зокрема, крахом політичної системи радянського зразка, формуванням парламентсько-президентської республіки.

Аналіз процесів легітимації політичної еліти України дасть змогу виявити тенденції становлення політичної еліти, чинники та технології, традиції та символи, до яких вдається політична еліта на підтримку власної легітимності. Якщо для стабільних демократичних систем процес легітимації достатньо прогнозований, то політична еліта та суспільство України перебувають у стані встановлення рівноваги у політичній системі, що стосується також балансу між владою та суспільством. В окреслених предметом дослідження часових рамках, українське суспільство у процесах легітимації та пошуку балансу з владою демонструвало різні способи підтримки політичної еліти, інколи вдаючись до крайніх виявів у формі мітингів, з одного боку, та мовчазного підкорення політичним лідерам при низькому рівні довіри до них, - з іншого.

Підставами та вихідними даними для розробки проблеми легітимації політичної еліти України стали теоретичні напрацювання відомих закордонних науковців, зокрема, праці М. Вебера, який ввів термін легітимність, з'ясував чинники її набуття, визначив складові елементи політичної еліти: політичні лідери та чиновники (бюрократія); праці Д. Істона, який виділив окремий тип легітимності - персональну легітимність; робота Т. Бєрната «Легітимність політичної влади. Елементи теорії», в якій автор пропонує вживати термін «легітимаційна ситуація», зміст якого розкрито у цьому дослідженні; праці M. Бартона, Р. Гунтер, Дж. Хіглі стосовно пошуку порозуміння еліт, його етапів та можливих результатів, що використано при моделювання легітимаційних ситуацій в Україні, а також для визначення типології політичних еліт. Теоретичний фундамент дисертації значно збагачено дослідженнями багатьох вітчизняних вчених. Вихідними науковими засадами вивчення проблем легітимації політичної влади стали, зокрема, праці О. Висоцького, А. Колодій, С. Макєєва, С. Рябова; роботи, в яких розглядається політична еліта України (А. Пахарєв, О. Токовенко, В. Фесенко, М. Шульга та ін.); дослідження ролі традиції в суспільно-політичному житті (М.Доган, Є. Шацький та інші); роботи про бюрократію (І. Кресіна, Г. Світа). Безумовно, наше дослідження було простимульовано суто українськими реаліями: становленням і розвитком політичної системи України та формуванням політичної еліти; створенням системи легітимної влади на основі політичних інститутів попередньої політичної системи і конституюванням нових політичних інститутів і правових норм; утвердженням засад і чинників легітимації політичної системи та політичної еліти: легально-раціональних правил та механізмів, традицій та персональних якостей; особливостями перебігу формотворчих процесів політичної еліти.

Отже, вивчення легітимації політичної еліти є актуальною проблемою, детальний аналіз якої дасть змогу визначити чинники легітимації політичної еліти, тенденції перебігу легітимаційних процесів і становлення політичної еліти, а також прогнозувати перспективи політичного життя України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з плановими науково-дослідними темами кафедри політології Львівського національного університету, напрям «Етнонаціональні процеси в Україні», номер державної реєстрації 0103U005961.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є аналіз процесів легітимації політичної еліти України, її становлення в контексті здобуття легітимності, виявлення чинників, що впливають на процеси легітимації політичної еліти України.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

* вивчити теоретико-методологічні засади аналізу процесу легітимації політичної еліти; уточнити зміст понять «легітимність», «легітимація», «політична еліта» на основі аналізу та синтезу основних концепцій політичної еліти та легітимності;

* розкрити зміст поняття «легітимаційна ситуація», що є одним із видів політичних ситуацій, точкою відліку для подальшого перебігу процесів легітимації і місить в собі її передумови; визначити критерії та ознаки легітимаційних ситуацій; з'ясувати легітимаційні ситуації в Україні, наслідком яких є формування певних типів політичної еліти;

* виявити чинники легітимації політичної еліти в контексті методології М. Вебера; визначити основні раціонально-легальні чинники; виявити ознаки традиційного панування в Україні як наслідок традиційної легітимності; визначити вплив харизми та персональних якостей політичних лідерів - Президентів України на процеси легітимації вітчизняної політичної еліти;

* виокремити політичні покоління у складі політичної еліти та цінності, що їм притаманні та визначають передумови їх легітимації.

Об'єкт дослідження - конструкт інституційно-процесної легітимації політичної еліти в його теоретичних та практичних складових.

Предмет дослідження - особливості процесів легітимації політичної еліти України (1989 - 2006 рр.).

Методологічна основа дослідження. Дослідження ґрунтується на наукових принципах об'єктивності, системності й історицизму.

Мета і завдання дослідження політичної еліти України та особливостей її легітимації зумовили використання в роботі загальнонаукових методів аналізу та синтезу (визначення понять «політична еліта», «легітимність», «легітимація», «легітимаційна ситуація»), поєднання історичного і логічного методів пізнання для аналізу формування політичної еліти, чинників, що впливають на її легітимацію. Також використано системний метод, що дає змогу виявити імпульси політичної системи та реакцію на них, взаємообмін інформацією між суспільством та політичною елітою, ефективність якого впливає на рівень легітимності політичної системи. Послуговуючись структурно-функціональним методом, з'ясовано роль правлячої еліти з огляду на її функції в суспільстві та з позицій існуючих систем цінностей. Біхевіористичний метод використаний з метою дослідження поведінки політичної еліти у ході процесів легітимації.

У дослідженні використано також метод спостереження (виокремлення етапів формування та становлення політичної еліти, вплив легально-раціональних чинників, традиції, харизми та персональних якостей на легітимаційні процеси політичної еліти), генераційний підхід (виокремлення поколінь у складі політичної еліти України). Збір первинної інформації проводився за допомогою аналізу офіційних документів (законів, звітів, концепцій та політичних стратегій, передвиборних програм кандидатів у Президенти).

У даній роботі принципове значення має теорія М. Вебера, який ввів категорію легітимності в політичну науку, визначив «чисті» типи легітимності та політичного панування, проаналізував чинники легітимності.

Наукова новизна одержаних результатів визначається як сукупність поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. У дисертації здійснено комплексний аналіз процесів легітимації політичної еліти України. У межах проведеного дослідження одержано результати, які мають наукову новизну:

- уточнено зміст понять «легітимність» та «легітимація», систематизовано підходи до розуміння цих понять у політологічній літературі. Зокрема, виділено три підходи до розуміння легітимності політичної еліти: наявність в еліти певних статусних характеристик; пошук та підтримка стабільності; консенсус у соціальних спільнотах. Поняття «легітимація» визначено як процес здобуття політичною елітою громадського визнання, виправдання, а також суспільної довіри й визнання її права на прийняття політичних рішень;

- розкрито аплікаційний зміст поняття «легітимаційна ситуація» і доведено теоретичну доцільність його використання. Легітимаційна ситуація - ситуація політичної дійсності, що виникає в разі зменшення ступеня легітимності політичної еліти і характеризується появою нових можливостей для подальшої легітимації, зміною в системі цінностей та нормативно-регуляторній базі, зміною політичної еліти, конкуренцією між формальними та неформальними політичними інститутами;

- проаналізовано основні моделі поведінки політичної еліти України в ході легітимаційних ситуацій, яка характеризується прагненням порозуміння, проведенням переговорів з кооптацією нових членів до елітних груп; встановлено, що ці риси простежуються у всіх легітимаційних ситуаціях, що свідчить про певний рівень інтегрованості політичної еліти України;

- встановлено типи та форми політичної еліти України (на основі методології Р. Д. Патнема), зокрема тип еліти визначено як конкурентний і фрагментований, а також її форми, що виникали внаслідок проходження легітимаційних ситуацій та їх особливості;

- поглиблено тезу М. Вебера про те, що два структурні елементи політичної еліти - політичні діячі та чиновники - по-різному легітимуються, однак процеси їх легітимації взаємопов'язані: визнання політичного лідера виступає підставою для легітимації бюрократії, висока етика та ефективність роботи бюрократичного апарату є елементом легітимації політичних лідерів;

- з'ясовано основні суспільно-політичні чинники та їх вплив на легітимацію бюрократії в Україні, до цих чинників належать ефективність бюрократії, етика чиновників, закони та правила, що регулюють їх поведінку;

- на основі генераційного підходу та формалізації первинної інформації, кількісного аналізу складу Верховної Ради України п'яти скликань виділено п'ять політичних поколінь, що входять до складу політичної еліти України, окреслено їх ціннісні особливості, які розглядаються як традиція;

- виявлено ознаки харизми у провідних політичних лідерів - Президентів України; у своєму дослідженні вважаємо, що політики володіють певним політичним капіталом, на основі якого спонукають оточення діяти за власною волею, пропонуючи суспільству структуровану систему цінностей.

Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання у навчальному процесі у вищих закладах освіти, зокрема, при розробці спеціальних курсів з політичних наук, у підготовці методичних, навчальних посібників, монографій, статей та аналітичних доповідей. Міждисциплінарний характер отриманих результатів дає змогу використовувати їх також у державному управлінні.

Теоретичні висновки можуть бути використані при аналізі політичної еліти України, способів її формування, політичних процесів в українському суспільстві, при підготовці проектів для покращення роботи державних органів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка й обговорена на засіданнях цієї кафедри. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на науково-практичних конференціях, семінарах та засіданнях круглих столів: ІІ міжнародній конференції «Розвиток демократії та демократична освіта в Україні» (Одеса, 24 - 26 травня 2002р); трьох звітних конференціях кафедри політології Львівського національного університету ім. Івана Франка (Львів, лютий 2003р., лютий 2005р., лютий 2006р.), 101-шій щорічній конференція Американської Асоціації Політичної Науки (Вашингтон, 1-4 вересня 2005р.); Міжнародній науковій конференції до Днів науки філософського факультету Київського національного університету ім.Тараса Шевченка (Київ, 12 -13 квітня 2006р.); науково-практичній конференції «Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства» (Львів, 24 вересня 2006р.), міжрегіональній науково-практичній конференції «Формування органів влади як результат виборчого процесу 2006» (Львів, 17 червня 2006р); IV міжнародній конференції «Розвиток демократії в Україні» (Ялта, 28 вересня 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено шести статтях у наукових збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (206 позиції, з них 26 іноземні). Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки, список використаних джерел становить 16 сторінок.

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь її наукової розробленості, визначається мета і завдання, об'єкт, предмет, а також методологічна основа дослідження, наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, розкривається зв'язок дисертації з науковими програмами й темами, висвітлюється апробація результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі „ Теоретико-методологічні засади дослідження легітимації політичної еліти «, що композиційно складається з трьох підрозділів, проаналізовано напрацьовані в теоретичній та практичній політології аспекти дослідження проблем легітимації політичної еліти.

У підрозділі 1.1. - «Стан дослідження проблеми легітимності політичної еліти» підкреслено, що легітимність є багатоаспектним динамічним явищем, яке поєднує соціальні, політичні, правові та культурологічні моменти соціальної дійсності. Виділено три підходи, що існують в літературі щодо визначення ролі політичної еліти у процесі легітимації. Перший підхід представлений М. Вебером, П. Бурд'є, П. Бергером, Т. Лукманом, С. Рябовим. Ці вчені вважають, що політична еліта легітимується. Другий підхід представлений російською дослідницею Т. Алексєєвою, яка вважає, що до політичної еліти доцільно застосовувати поняття «довіра», а не легітимність. Російський дослідник Д. Воробйов вживає термін «носій легітимності», що лежить в основі третього підходу, у досліджені роль політичної еліти визначено як носія легітимності. Акцентовано увагу на тому, що політична еліта своїми діями впливає не лише на власну легітимність, а й на легітимність політичної системи в цілому.

Зроблено огляд досліджень щодо проблем легітимності, на основі чого зроблено висновок про неоднозначність розуміння суті легітимності та її джерел. Проаналізовано праці С. Ліпсета, Ж.-Л. Кермонна, Ж. Л. Шабо, Ю. Габермаса, Н. Лумана, Т. Лукмана та П. Бергера, А. Дибірова. Зокрема, С. Ліпсет під легітимністю розуміє здатність системи створювати й підтримувати віру в те, що наявні політичні інститути є найбільш адекватними у даному суспільстві. Ж.-Л. Кермонн легітимність пояснює як відповідність політичної влади цінностям, на які опирається режим. Ж. Л. Шабо говорить про можливість демократичної (тієї, що спирається на волевиявлення тих, ким управляють), технократичної (яка пов'язана з умінням владарювати) і онтологічної (відповідність влади універсальним принципам людського та соціального буття) легітимності. Н. Луман піднімає проблему процедурної легітимації. А. Дибіров вважає, що легітимність і влада - тотожні поняття.

Увагу до питань легітимності виявляли і українські дослідники - Н.Дармограй, А. Колодій. Н. Дармограй вважає легітимність однією з рис політичної еліти і стверджує, що легітимність є одним з механізмів стримування влади еліти. При цьому легітимність розуміється у веберівському дусі - як пошук внутрішніх мотивів для визнання влади. А. Колодій відзначає важливість легітимації для процесів національної консолідації.

На основі аналізу теоретичного матеріалу зроблено висновок, що більшість дослідників залишається в рамках веберівської традиції. Легітимність розуміється як певна якість, характеристика влади, політичної системи чи політичної еліти. Головним критерієм типологізації легітимності виступають, як і у М. Вебера, джерела легітимності.

Зроблено огляд досліджень щодо проблем політичної еліти. Серед українських дослідників питанням теорії політичної еліти займалися В. Бебик, С. Вовканич, В. Каспрук, Б. Кухта, А. Пахарєв, М. Пірен, І. Сало. Проблемами становлення політичної еліти України займалися такі українські дослідники, як: Н. Бойко, Д. Видрін, О. Гладкий, О. Дергачов, В. Журавський, Л. Козловська, О. Майборода, С. Наумкіна, А. Пахарєв, М. Пірен, В. Полохало, О. Потєхін, Л. Старецька, Д. Табачник, О. Токовенко, В. Федоров, М.Шульга.

Предметом уваги дослідників також є джерела легітимності політичної еліти. Х. Арендт, Д. Істон, М. Ж. Ліотар вважають, що підставами для легітимності політичної еліти є авторитет та персональні якості. Л. Климанська та М.Климанська здійснили спробу провести операціональну розробку харизми політика (і взагалі керівника) за архетипними формами. Н. Дармограй вбачає в легітимності політичної влади в Україні вплив усіх джерел, які виділяв М. Вебер - традицій, харизми та легальних чинників.

На основі проаналізованої літератури зроблено висновок про відсутність комплексного аналізу проблем легітимації політичної еліти України. Оскільки, проблематика питань легітимності та політичної еліти розроблена частково, залишається багато недосліджених аспектів, які і визначають напрям дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.2. - «Ракурси теоретичних підходів до проблеми легітимності політичної еліти» - на основі проаналізованої літератури виокремлено три підходи до розуміння суті легітимності політичної еліти. Від Конфуція бере початок розуміння процесу легітимності політичної еліти як володіння певними матеріальними та духовними якостями. Другий підхід, що бере початок від Аристотеля, полягає в тлумаченні легітимності як підтримки стабільності системи. Третій підхід визначає легітимність як пошук консенсусу в суспільстві, таке розуміння знаходимо в «Політиці» Аристотеля, «Левіафані» Т. Гоббса.

Вихідним положенням для дослідження легітимації політичної еліти є розуміння легітимності як явища соціокультурного характеру, що включає аспекти, що описані у всіх підходах. Легітимація влади - це з'ясування або встановлення засад та мотивів визнання суспільством наявності у центру влади тієї міри авторитетності, яка необхідна й достатня для прийняття імперативних рішень. Під легітимністю політичної еліти у даному дослідженні розуміється визнання та виправдання політичної еліти, що полягає у внутрішньому виправданні високих політичних позиції цієї групи більшістю суспільства, довірою до цих осіб. Легітимація - процес здобуття політичною елітою визнання, виправдання, довіри суспільства.

У підрозділі 1.3. - «Політична еліта як носій легітимності» - визначається роль політичної еліти як носія легітимності. Характерними рисами політичної еліти як носія легітимності є організованість, згуртованість (самоідентифікація), висока соціальна активність, охоронні функції, такі як захисник суспільства, недоторканність, жертовність.

Визначено, що політична еліта може наближатися до одного з ідеальних типів політичної еліти, виділених Р. Патнемом: консенсусної, коаліційної, конкурентної, що визначається ступенем внутрішньої інтеграції, характером комунікації, способом прийняття рішень, стратегією розв'язання проблем, поведінкою елітних груп та взаємною співпрацею.

Наслідуючи веберівську традицію, у роботі виділено два структурні елементи політичної еліти: політичні діячі та адміністративна еліта, зазначено, що співвідношення між політичними лідерами та чиновниками вищої ланки є одним із ключових критеріїв типів політичного панування та протікання легітимаційних процесів.

Беручи до уваги надбання політичної науки щодо політичної еліти, на основі позиційного та комунікативного підходів зроблено таке визначення політичної еліти: політична еліта - це соціальна інтегрована група осіб, що займає високі політичні позиції та здійснює публічні інтеракції щодо прийняття та реалізації політичних рішень.

У другому розділі - „Становлення політичної еліти України як наслідок легітимаційних ситуацій», - що композиційно складається з двох підрозділів, аналізується поняття «легітимаційна ситуація», а також легітимаційні ситуації в Україні.

У підрозділі 2.1. - «Суть, ознаки та причини легітимаційних ситуацій» - визначено поняття «легітимаційна ситуація». Теоретичне поле поняття «легітимаційна ситуація» запозичено у Т. Бєрната, однак зміст поняття визначено у цьому дослідженні. Це ситуація політичної дійсності, що характеризується зменшенням міри легітимності політичної еліти, невизначеністю подальшого перебігу легітимаційних процесів, змінами у системі джерел легітимності. Причинами цього явища визначено відмінність системи ціннісних орієнтацій політичної еліти та суспільства; потребу адаптації та модернізації існуючих політичних інститутів відповідно до нових умов; конкуренцію між формальними та неформальними інституціями; розходження між обіцянками швидкого успіху і реальними досягненнями; протиріччя між громадянськими і політичними правами з одного боку та економічними і соціальними правами - з другого боку; дилему: правління закону чи правління людей. Легітимаційна ситуація характеризується розколами у середовищі політичної еліти.

Визначено, що легітимаційна ситуація відбувається на двох рівнях: нормативному та ціннісному. Нормативний рівень - це рівень формування нових правових норм, що творять підстави для легітимації політичної еліти надалі. Легітимаційна ситуація, в якій приймається Конституція, є особливою. Ціннісний рівень виявляється в обговоренні системи цінностей, що існує в суспільстві, з можливою зміною акцентів у ній.

Вихід з легітимаційної ситуації значною мірою залежить від політичної еліти, зокрема, від того, яким чином і упродовж якого часу елітні групи знайдуть порозуміння. Параметрами порозуміння виступають час його пошуку, переговори (таємні - публічні, кількість сесій тощо), формальний документ, який публічно відображає зміст взаємних гарантій та поступок; роль лідерів, політична мобільність елітних груп.

У підрозділі 2.2. - «Особливості легітимаційних ситуацій в Україні» - визначено чотири легітимаційні ситуації, крізь які пройшла політична еліта України та українське суспільство: 1989 - 1991 рр.; 1993 - 1996 рр.; 2000 - 2002 рр., 2004 - 2006 рр. У кожній легітимаційній ситуації простежується конкуренція між політичними інститутами державної влади: Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою. Досить часто конкуренція між органами державної влади перетворюється на конфлікт, предметом якого є розмежування повноважень цих інститутів. Розв'язання конфлікту відбувається у нормативній площині через прийняття законів, проте нормативно-правова база компетенції головних політичних інститутів потребує вдосконалення. У кожній із ситуацій політична еліта фрагментована і демонструє низьку здатність до інтеграції. Під час першої, другої (початок ситуації) і четвертої легітимаційної ситуації вона кооптує в себе нові елітні групи. Наприкінці другої та у третій легітимаційній ситуації еліта замикається в собі і намагається зберегти свій елітний статус.

Суспільство у легітимаційній ситуації має значну потребу в діалозі, формах обговорення. Тому політична еліта, що прагне легітимувати себе та систему загалом, повинна запобігати відчуженню, виступати ініціатором такого обговорення. Зроблено висновок про необхідність включення в ряди правлячої еліти представників впливових політичних сил, послаблення закритості рекрутування, що підсилить еліту і пришвидшить процеси консолідації еліти та суспільства.

В Україні наприкінці кожної легітимаційної ситуації можна спостерігати видозмінену форму політичної еліти. Виділено три форми політичної еліти України: номенклатурно-патріотична еліта, номенклатурна олігархія, бюрократична олігархія.

У третьому розділі - „Джерела легітимації політичної еліти України « - виявлено основні джерела легітимації політичної еліти України. Дослідження здійснено в рамках веберівської методології.

У підрозділі 3.1. - «Легально-раціональні чинники легітимації політичної еліти України» - визначено, що такими чинниками є бюрократія, закони, вибори та участь. Особливим легально-раціональним чинником є існування бюрократії. Визначається, що в Україні не достатньо розділено межі буття у політичному полі політичних діячів та адміністративної еліти, що зумовлює невисоку і короткотривалу легітимацію вищого органу виконавчої влади - уряду. Виявлено головні чинники, що визначають легітимацію бюрократії: закон, політичні лідери та діяльність самих чиновників.

Закон як чинник легітимації політичної еліти виступає предметним виразом узгодження інтересів політичної еліти, з одного боку, та суспільства (чи зацікавленої групи) - з іншого. Санкціонування влади нею ж створеним засобом - законом - досягається самою владою на основі прийнятих правових процедур завдяки отриманому праву регулювати суспільні відносини. Це явище визначено як кругова залежність легітимності та легальності: еліта, прийшовши до влади на основі законів, своїм правлінням згодом надає їм легітимності. Політична еліта покликана захищати законність. Визначено два варіанти такого захисту: один спрямований на пошуки можливої конвергенції різних раціональних обґрунтувань існування певних установ з точки зору окремих осіб; другий - на пошуки спільної точки зору, на яку б стали усі і яка забезпечувала б погодження стосовного того, що є прийнятним. Найважливішими для легітимації політичної еліти є закони, що регулюють зайняття владних позицій у суспільстві: закони про вибори парламенту, президента тощо. Закони приймають політики, проте їх виконання здійснює бюрократія.

Вибори водночас служать визнаним механізмом рекрутування еліти та залучення громадян до здійснення влади. Вибори сприяють інституціоналізації громадської думки, яка, як свідчить практика, справляє серйозний вплив на політичні процеси. Визначено, що вибори унаочнюють механізм детермінації еліти, її принципи, забезпечують стабільність політичної системи. В Україні вибори слугували інструментом оновлення політичної еліти. Так, склад Верховної Ради другого скликання оновився на 85%, третього порівняно з другим - на 66%, четвертого порівняно з третім - на 54%, п'ятого порівняно з четвертим демократичним скликанням - на 66%.

Стверджується, що українські громадяни ставляться до політичної участі як універсальної вимоги легітимації влади досить обережно. Найпопулярнішою формою політичної участі та механізмом формування політичної еліти є вибори. Політична еліта України, особливо у період виборчих кампаній, вдається до маніпуляцій як досить простого замінника раціональних чинників легітимації. Головними технологіями маніпуляції виступають звертання до символів, побудова альтернативних комунікаційних конструкцій, приховання інформації та заповнення інформаційних прогалин.

У підрозділі 3.2. - «Традиція як джерело легітимації політичної еліти України» -визначено традицію як форму відносин між індивідами та групами в суспільстві, акцентовано увагу на ролі традиції у передачі суспільного досвіду та знання, що акумулюється у суспільстві. В політичній еліті України можна виділити п'ять політичних поколінь, що привносять власні цінності та традиції до політичної сфери. Зроблено висновок, що зміна виборчої системи на змішану і пропорційну дещо обмежила кількість депутатів покоління 1925-1950 рр.н.

Аналіз генераційної структури Верховної Ради дає змогу прослідкувати зв'язок між представництвом поколінь та виборчою системою. Зі зміною мажоритарної виборчої системи на змішану та пропорційну зменшилася кількість представників покоління «червоного директорату», адже вони втратили можливість працювати в рамках одного мажоритарного округу. Натомість молоді покоління все частіше з'являються у списках політичних партій, а значить, у парламенті, і формують еліту впливу. Впровадження змішаної та пропорційної виборчої системи забезпечує присутність у вищому законодавчому органі керівників політичних партій, а це перетворює політичні партії на джерело рекрутування політичної еліти.

У роботі зазначено, що традиція стає інструментом самолегітимації політичної еліти. Виділено риси традиційного панування в Україні, передусім це стосується рекрутування еліти, розподілу функцій та повноважень у середовищі політичної еліти, відносин між політичними лідерами та управлінцями.

У підрозділі 3.3 - «Харизма як джерело легітимації політичної еліти України» -зазначається, що суспільство потребує харизматичного лідера, що зумовлено такими його функціями як: інституціоналізація (творення соціальних інститутів для лідера та його прихильників), верифікація (вирішує, що правильно, а що ні) та легітимація. Харизма лідера виявляється у риториці політичного лідера та у його діях.

Харизма - явище ірраціональне. Існує переконання, що все, що ірраціональне, найтриваліше у часі. Тому політики намагаються демонструвати свою харизму, а в символічному політичному просторі сьогодні політики замінюються образами, іміджами. Кожен з Президентів асоціювався з певним образом у свідомості суспільства. На основі передвиборних програм проаналізовано систему цінностей, що транслювалася кандидатами у Президенти у суспільство. Автор узагальнює, що система цінностей у кожній програмі суттєво не змінювалася, однак змінювалася ієрархія цінностей. Ключовими цінностями політичних програм президентів виступають демократія та добробут.

Харизма провідних політичних лідерів підлягає рутинізації. При рутинізації харизми Президентів України спрацьовує отрадиціонування існуючих порядків, оскільки під впливом буденних подій, коли політичні лідери змушені щоденно спілкуватися з громадянами, чиновниками, лідерами інших держав, їхня діяльність не завжди ефективна.

Висновки

У висновках дисертаційної роботи підбито підсумки проведеного дослідження, узагальнено теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації. Зокрема на основі здійсненого аналізу визначено наступне.

1. Обґрунтовано недостатню увагу до проблем легітимації політичної еліти. Незважаючи на те, що поняття «політична еліта» та «легітимність» лежать в одному політичному полі, дослідники не часто поєднували ці поняття в рамках однієї концепції, перехрещуються вони лише у двох моментах: у елітаристських концепціях приділяється увага факторам, що роблять можливим входження до політичної еліти; у дослідженні проблем легітимності науковці звертають увагу на персоніфікацію влади. Тому в дослідженні розглянуто процес легітимації політичної еліти; визначено існуючі теоретичні підходи до ролі політичної еліти в процесах легітимації.

2. На основі аналізу підходів до поняття легітимності виділено три аспекти: легітимність політичної еліти через володіння певними духовними якостями та соціально-економічними статусами, легітимність як стабільність політичної системи і легітимність як пошук консенсусу щодо визначальних цінностей у суспільстві.

3. Наголошено, що легітимність є явищем соціокультурного характеру, суть якого необхідно розглядати з урахуванням зазначених вище підходів. Легітимність політичної еліти можна визначити як визнання політичної еліти, що засновується внутрішньому виправданні високих політичних позицій цієї групи кожним членом суспільства, довірою до цих осіб. Легітимація політичної еліти - процес здобуття виправдання, довіри суспільства, визнання за нею права на прийняття політичних рішень.

4. З вираховуванням досвіду вивчення політичної еліти виокремлено три напрями її дослідження: а) еліта визначається за позицією, б) репутацією, при цьому до уваги беруться думки експертів, які намагаються виокремити найважливіших осіб; в) впливом на прийняття рішень.

5. Осмислено роль політичної еліти у процесах легітимації і означено її як роль носія легітимації, що володіє самостійністю, впливом на прийняття політичних рішень, може інтерпретувати цінності та транслювати їх для суспільства. Під політичною елітою розуміється соціально інтегрована група осіб, що займає високі політичні позиції та здійснює публічні інтеракції щодо прийняття та реалізації політичних рішень.

5. Обґрунтовано поняття «легітимаційна ситуація», це ситуація політичної дійсності, що виникає у випадку зменшення ступеня легітимності політичної еліти і характеризується появою нових можливостей для подальшої легітимації, зміною в системі цінностей та нормативно-регуляторній базі, зміною політичної еліти, конкуренцією між формальними та неформальними політичними інститутами. Визначено причини та рівні легітимаційних ситуацій.

6. З'ясовано, що Україна пережила чотири легітимаційні ситуації, що відповідають усім критеріям такого роду ситуацій: 1989 - 1991 рр.: прийняття Декларації та Акту про державну незалежність України, введення інституту Президента; 1994 - 1996 рр.: формування еліти після виборів 1994 року, Конституційний договір та Конституція України, 2002 - 2004 рр. - вибори Президента України та прийняття змін до Конституції; 2004 - 2006 рр. - вибори до Верховної Ради-2006, упровадження політичної реформи, «Універсал національної єдності».

7. Визначено форми політичної еліти, що утворювалися внаслідок проходження легітимаційних ситуацій: номенклатурно-патріотична еліта, номенклатурна олігархія, бюрократична олігархія. Форма політичної еліти залежить від цінностей, поведінки політичної еліти в легітимаційній ситуації.

8. Проаналізовано та узагальнено джерела легітимації політичної еліти України. Ними є легально-раціональні чинники (правові засади та власна вигода), традиція та харизма. Основними легально-раціональними чинниками виступають: бюрократія, закон, вибори, участь громадян у політичному житті. Найбільший вплив мають вибори, що служать інструментом оновлення еліти, відкривають доступ до неї новим суспільним групам, та нормативно-правові норми, що регулюють діяльність еліти. Щодо участі громадян, то вона, на нашу думку, найменш прогнозована. Закон виступає предметним виразом узгодження політичної еліти з одного боку та суспільства (чи зацікавленої групи) - з іншого. Особливу роль для легітимації відіграють закони, що регламентують вибори, діяльність інститутів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних службовців. Визначено фактори, що впливають на легітимацію бюрократії: політичні лідери, закон та ефективність діяльності бюрократичного органу.

Окреслено вплив традиції на легітимаційні процеси. Визначено генераційну структуру Верховної Ради, що складається з п'яти поколінь, та цінності, які сповідує кожне покоління. На основі аналізу політичної практики легітимації виокремлено риси традиційного панування: рекрутування політичної еліти на основі відданості політичному лідерові. Розподіл функцій у середині еліти залежить від персоналій, що входять до її складу. Розподіл не закріплений нормами права.

Зазначено, що харизма як джерело легітимності стосується передусім політичних лідерів. Харизматичний лідер стає легітимованим індивідами та суспільством у цілому тому, що несе в собі цілісний образ світу, ціннісну систему та правила поведінки. На основі аналізу передвиборних програм Президентів робиться висновок, що у передвиборних програмах кандидатів простежується зміна від політичних до соціальних цінностей.

9. Описані явища дають підстави стверджувати, що політична еліта України залишається конкурентною, а це означає, що у суспільстві триває пошук системи цінностей, яка б інтегрувала все суспільство і елітні групи, отже, можливі нові легітимаційні ситуації. Для легітимації політична еліта все більше може апелювати до легально-раціональних джерел легітимації, якими є демократичні принципи та механізми, правові регулятори, участь громадян, ефективна діяльність чиновників.

Література

1. Дащаківська О. Проблема легітимності політичної влади: основні концептуальні підходи // Вісник Львівського університету. Вип.9: Філософські науки. Львів. - 2006. - С. 240 - 249.

2. Дащаківська О. Політична еліта України: проблема легітимації // Вестник СевГТУ. Вип.71: Політологія: Зб. Наук.пр. / Севастополь: Издательство СевНТУ, 2006. - С. 181 - 188.

3. Дащаківська О. Проблема легітимності у польській політології // Вісник Львівського університету. Серія міжнародних відносин. -Вип.15. - Львів - 2005. - С.124 - 130.

4. Дащаківська О. Легітимаційна ситуація: суть та причини виникнення // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, Соціологія, Філософія. - 2006. - Вип. 4. - Ужгород. - 2006. - С. 141 - 145.

5. Дащаківська О. Роль традиції у легітимації політичної еліти України" // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Питання політології. Вип. 7. - 2005. - № 702. - С.40 - 47.

6. Дащаківська О. Легально-раціональні чинники легітимації політичної еліти України // Українська національна ідея: реалії та перспективи. Львів. - 2006. - Вип.18. - С.86 -90.

1. Размещено на Allbest.ru