Взаємодія церкви та інститутів громадянського суспільства: політологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 322 (477) (XX-XXI cт.)

Взаємодія церкви та інститутів громадянського суспільства: політологічний аналіз

23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Коваль Іван Васильович

Львів 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Провідна установа: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, відділ теоретичних і прикладних проблем політології

Захист відбудеться „11 ” травня 2007 р., о 14 годині, на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.17 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 6 квітня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук, доцент Шурко О.Б.

церква громадянський суспільство

АНОТАЦІЯ

Коваль Іван Васильович. Взаємодія церкви та інститутів громадянського суспільства: політологічний аналіз. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02. - Політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2007.

Дисертаційне дослідження присвячене аналізу та визначенню місця церкви в системі інститутів громадянського суспільства. Автор на базі теоретичного узагальнення ідей і теорій розвитку громадянського суспільства описує його інституційну структуру та визначає місце і роль церкви як своєрідного інституту соціуму.

Всупереч уявленням про те, що церква поза політикою, емпіричний аналіз, проведений автором дослідження , показує, що це твердження не зовсім відповідає дійсності. Так, прямо і безпосередньо церква не втручається у політичне життя держави і суспільства, але історична традиція і сучасний досвід багатьох країн показують, що церкви нерідко втягуються в політичні процеси. Торкаючись шляхів оптимізації релігійно-церковної ситуації в Україні, автор акцентує увагу на об'єктивній необхідності на основі взаємної згоди православних конфесій створення єдиної Української Помісної Православної Церкви, яка буде сприяти подоланню не тільки церковного, а і цивілізаційно-світоглядного розколу суспільства.

Ключові слова: громадянське суспільство, церква, релігія, політика, держава, суспільство, державно-церковні відносини.

АННОТАЦИЯ

Коваль Иван Васильевич. Взаимодействие церкви и институтов гражданского общества: политологический анализ. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02. - Политические институты и процессы. - Львовский национальный университет им. И.Франко. - Львов, 2007.

Данное диссертационное исследование посвящено анализу и определению места церкви в системе институтов гражданского общества. Автор на базе теоретического обобщения идей и теорий развития гражданского общества описывает его институционную структуру и определяет место и роль церкви как своеобразного института социума.

Автором доказано, что общественно-церковные отношения в течение многих веков существования христианской традиции и борьбы за независимость в Украине претерпели значительных изменений. В процессе исследования оказалось, что религиозно-церковный фактор влиял и влияет на национальное сознание, формирование национальной идеи. В наше время религиозно-церковные организации становят значительную часть общественных организаций Украины. Они ведут свою миссионерскую, идеологическую деятельность, издают газеты и журналы. В результате этого церковь, как и в прошлом, имеет значительное идеологическое влияние на общество.

Вопреки представлениям о том, что церковь вне политики, эмпирический анализ, проведенный автором исследования, показывает, что это утверждение не совсем соответствует действительности. Так, прямо и непосредственно церковь не вмешивается в политическую жизнь государства и общества, но историческая традиция и современный опыт многих стран показывает, что церкви нередко втягиваются в политические процессы.

Сегодня требуется согласование законотворческой практики местных органов власти в религиозной сфере, которая очень часто не совпадает с общегосударственными нормами законодательства. Отдельные конфессии протестуют в разных регионах относительно регистрации общин, передачи в собственность культовых сооружений, выделение участков для сооружения храмов, льготного налогового обложения (в отдельности для торговли монопольными товарами далеко не “культового предназначения”) и т.п.

Еще один блок неразрешенных проблем касается введения преподавания в государственных учебных заведениях христианской этики по желанию и по выбору самых учеников или их родителей (до сих пор такая практика как эксперимент существует только в некоторых областях Западной Украины) и признания государством высшего и среднего богословского образования на уровне со светским. На сегодняшний день Украина является единой с постсоветских государств, где богословие невероятными усилиями удалось ввести в официальный перечень научных дисциплин, но еще до сих пор выпускники богословских учебных заведений не имеют одинаковых юридических прав со студентами других учебных заведений и не могут получать диплом государственного образца. Намного большего прогресса в отношениях церкви и государства удалось достичь по отношению практического удовлетворения духовных нужд верующих в государственных учреждениях здравохранения, армии и органов внутренних дел. Представители некоторых церквей и государственных структур, а также средства массовой информации часто ставят вопрос о необходимости законодательного ограничения деятельности новейших религиозных движений и тоталитарных сект, а также законодательного закрепления за одной или несколькими конфессиями “особенного статуса”.

По мнению диссертанта, решение многих проблемных вопросов должна предложить новая редакция Закона Украины “О свободе совести и религиозные организации”, проэкт которого длительное время обсуждается в комитетах Верховной Рады Украины, но остается только ждать, что при его принятии будут учитываться потребности всех религиозных сообществ и права верующих граждан.

Ключевые слова: гражданское общество, церковь, религия, политика, государство, общество, государственно-церковные отношения.

SUMMARY

Ivan Kowal. Cooperation of church and institutes of civil society: рolitical science analysis. Typescript. Dissertation on competition of scientific degree of candidate of sciences on speciality 23.00.02 - Political Institutes and proctsses - Inan Franko National University of Lviv, 2007.

Given dissertation research is devoted to the analysis and location church in the system of institutes of civil society. The author on the base of theoretical generalization of ideas and theories of development of civil society describes his institute structure and determines the location and church role as an original institute of Society In defiance of notion of that church out policy, an empiric analysis is conducted by the research author shows, that this statement quite corresponds to reality. So, the church does not interfere straight and directly in the political life of state and society, but the history tradition and modern experience of many countries shows, that churches are quite often pulled in in the political processes. Affecting ways of optimization” of religious-church situation in Ukraine, the author emphasizes on the objective necessity of creation of the single Ukrainian general orthodox church, which will render assistance to overcoming not only church, but also civilization-world outlooking dissidence of society.

Keywords: civil society, church, religion, policy, state, society, state-church relations.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політичні процеси останніх двох десятиріч принесли Україні незалежність, а разом з тим і проблеми, пов'язані з формуванням національної держави. На сучасному етапі здійснюються лише перші кроки до політичної структуризації суспільства. Певні політичні інститути зникають, не витримуючи випробування часом, інші - народжуються. Продовжує наростати поляризація політичних поглядів у суспільстві. Політичні, правові й ідеологічні аспекти тут об`єднуються і виходять на загальнокультурологічні: яка система бачення національних інтересів України з її поліетнічним, поліконфесійним населенням, яка система державного забезпечення загальнонаціональних інтересів України, зрештою, яка політична система формується в Україні.

Україна докладає зусиль, аби стати рівноправним партнером держав - членів Європейського Союзу. У цьому процесі українська політична еліта взяла на озброєння теорії й цінності європейських держав. Тут необхідно нагадати, що ці ідеї базуються частково на релігійній ідеології.

Становлення і функціонування нашої держави об`єктивно залежить від розв'язання проблем, пов'язаних із дослідженням економічних, політико-правових та ідеологічних процесів в Україні. Одним із напрямків досліджень політології є проблеми громадянського суспільства. Об'єктами таких досліджень є різні інститути громадянського суспільства, їх взаємозв'язки, їх відносини з державою.

Досвід країн вторинної модернізації, до числа яких належить й Україна, показує: “еталонних” форм громадянського суспільства не існує, необхідно шукати синтез чужого досвіду й власної традиції. Особливу актуальність проблематика громадянського суспільства має в посткомуністичних країнах, які в силу цілої низки причин змушені в історично стислий термін здійснювати безпрецедентні за своїми масштабами соціальні перетворення. Тому, безперечно, важливо проаналізувати досвід розбудови громадянського суспільства, накопичений як розвиненими країнами, так і країнами, що розвиваються. Але розглядати такі дослідження потрібно у зв'язку зі становленням і функціонуванням інститутів громадянського суспільства на різних етапах української історії.

Одним із найважливіших суспільних інститутів, який поряд з іншими складовими елементами громадянського суспільства безпосередньо впливає на перебіг суспільно-політичних процесів, є церква. І тому вона може й повинна бути піддана аналізу з позицій політології.

Але, разом із цим, необхідно зазначити, що політологія не береться відповідати на запитання про істинність або хибність тих або інших положень віровчення, релігійних догм, про ступінь адекватності відбиття релі-гійною свідомістю дійсності. Релігійна свідомість вивчається політологією як соціальний факт, як одна з реально існуючих систем світогляду, соціальних норм і цінностей у тому аспекті, в якому вона виступає регулятором соціальної поведінки особистості, групи, суспільства. Політологія досліджує не поширеність релігійної свідомості у суспільстві, а ступінь впливу релігії на суспільні процеси, її внутрішній зміст у таких аспектах, які дозволяють визначати тенденції й динаміку розвитку під впливом змін, що відбуваються у суспільстві.

У даному дослідженні розглядаються системи відносин між державою, суспільством та релігійними організаціями, що склались на сучасному етапі. У центрі уваги перебувають проблеми функціонування різних релігійних об'єднань в умовах сучасної України, їхній вплив на політичні процеси, а також діяльність державних структур щодо забезпечення свободи совісті й релігії, розглядається можливість використання міжнародного досвіду.

Актуалізуючи в даній праці проблему відносин між церквою та сус-пільством, автор змушений локалізувати її, обмеживши, у багатьох випадках, рамками традиційних християнських конфесій, оскільки обсяг дослідження не дозволяє зупинятися на всіх існуючих в Україні релігіях, релігійних течіях та деномінаціях. Вибір автора визначається також і тим, що в Україні домінуючою є християнська релігійна традиція в різних її напрямках, конфесіях і деномінаціях. Це дозволить реалістичніше оцінити вплив на стан та розвиток громадянського суспільства в сучасній Україні.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дос-лідження пов'язане з тематикою наукових розробок кафедри політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, на якій виконувалася робота. Це стосується, зокрема, наукової держбюджетної теми “Етнополітичні трансформації в Україні (західноукраїнські землі в кінці ХІХ - початку ХXІ століття)”. Держреєстрація № 010611002247.

Мета і завдання дослідження передбачають на основі політологічного аналізу взаємодії церкви та інститутів громадянського суспільства визначити вплив релігійно-церковного чинника в суспільно-політичному житті України.

Для реалізації поставленої мети дисертантом визначені такі завдання:

-- теоретично узагальнити ідеї й теорії розвитку громадянського сус-пільства;

-- описати інституціональну структуру громадянського суспільства в Україні;

-- окреслити місце й роль церкви як своєрідного інституту соціуму України;

-- визначити особливості політологічного аналізу церкви як суспільного інституту;

-- дослідити вплив релігії на формування національної свідомості як фактори політичної свідомості і культури;

-- обґрунтувати сутність і прояви політизації церкви в сучасних умовах;

-- виявити релігійно-церковну складову розвитку громадянського суспільства в нашій країні;

-- дослідити вплив громадянського суспільства на процеси релігійно-церковного життя.

Об'єктом дослідження є політичне та релігійно-церковне життя українського суспільства в умовах формування демократії.

Предметом дослідження є суспільно-політичні відносини, що виникають в процесі функціонування церкви в суспільстві, її відносинах з інститутами громадянського суспільства.

Методи дослідження. В процесі проведення даного дослідження дисертант послуговувався філософськими і загальнонауковими, а також конкретними методами наукового аналізу у галузі політології, релігієзнавства, соціології. Щодо філософської методології, то при дослідженні автор спирався насамперед на принципи історизму, детермінізму, розвитку, суперечності та об'єктивності. Серед загальнонаукових методів дослідження дисертант використав системний підхід та методологію структурно-функціонального аналізу. Поєднання різного характеру і рівня методологічних засобів, принципів та підходів зумовили своєрідність дисертаційного дослідження. Методами дослідження стали концептуальні засади теорій габітусу та со-ціального поля, відомі в західній політології та філософії. Вони обґрунтовують положення про дуальність структури: про габітус як посередник між суб'єктами й структурами, а також між минулим, сьогоденням і майбутнім; теорії соціальної стратифікації. Ці методологічні ідеї підвели автора до думки про необхідність і доцільність комплексного аналізу громадянського су-спільства в Україні, єдності його суб'єктивного й структурного вимірів. При вирішенні поставлених завдань ми використовували також соціологічний підхід (зокрема, для виявлення причинно-наслідкових залежностей між рівнем релігійності суспільства, типом суспільної структури й ступенем впливу релігії на громадянське суспільство); культурологічний підхід (щодо розгляду взаємозумовленості ресурсів соціальних суб'єктів і потенцій інституціональних структур), а також компаративний аналіз (щодо виявлення загального й особливого у процесах становлення громадянського суспільства в країнах так званої „вторинної модернізації”, що має місце у різних посткомуністичних країнах, а також в Україні).

Теоретичною основою дослідження стали положення відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників: істориків, філософів, соціологів, релігієзнавців, політологів. Так, поняття “громадянського суспільства” і “держави” вперше чітко відокремив німецький філософ Г.Гегель, який відзначив, що соціальне життя, яке властиве громадянському суспільству, принципово відрізняється від світу сім'ї і від публічного життя держави. Зарубіжні вчені Г. Алмонд, С. Верба, Дж. Коуман, Т. Парсонс розглядали проблеми формування громадянина й громадськості, громадянської культури, політичної і суспільної участі, соціального капіталу, міських і сільських ком'юніті. На складність визначень і розмаїття точок зору на поняття “суспільство” й “соціальне” вказують Е. Дюркгейм, В. Соловйов, Т. Гоббс.

Аспект інституалізації громадянського суспільства в Україні досліджують В. Андрущенко, Н. Берегда, І. Варзар, Г. Зеленько, А. Карась, І. Кресіна, О. Майборода, М. Михальченко, С. Наумкіна, А. Пахарєв, В. Піча, Ф. Рудич, Ю. Тодика, Н. Хома, Н.Черниш, В. Шаповал, В. Ярош та інші.

Значне коло церковно-історичної проблематики розробили відомі українські вчені С. Здіорук, В. Пащенко, Л. Филипович, П. Яроцький. Релігієзнавчим дослідженням взаємодії релігії і нації в суспільному житті України й світу, розкриття закономірності та особливості етнорелігієзнавства займаються В.Войналович, Е. Кардош, М. Кирюшко, А. Колодний, В. Перевезій, М. Рибачук, П. Саух, Л. Филипович, О. Шуба, П. Яроцький та інші.

Відзначаючи плідність сучасних українських дослідників, слід відзначити іноземних авторів, в яких всебічно розроблена методологія політико-релігієзнавчих досліджень -- П. Бурд'є, М. Вебера, Е. Дюркгейма, Е. Гіденса, Т. Парсонса, Е. Фромма.

Фундаментальних досліджень із проблематики взаємодії церкви з інститутами громадянського суспільсьтва у вітчизняній науці ще не розроблено.

Джерельною базою для наукового пошуку стали: опубліковані збірники документів, нормативні акти України в частині законодавства, що регулює питання про свободу совісті, соціологічні та релігієзнавчі дослідження, праці з історіографії України, матеріали науково-практичних конференцій, “круглих столів” з проблем діалогу етнічних культур і конфесій та розбудови громадянського суспільства, монографічні дослідження, матеріали громадських організацій.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній в політологічному зрізі досліджено і сформульовано авторську модель впливу релігійно- церковного чинника на процеси формування громадянського суспільства національної ідентичності та зміцнення демократичних засад української державності. На основі здійсненого дослідження отримано наступні положення і висновки:

-- формалізовано політологічне визначення поняття суспільно-церковних відносин як сукупності форм суспільно-політичних, правових та морально-етичних норм і зв'язків між інститутами громадянського суспільства та церкви, релігійними центрами, управліннями, об'єднаннями, рухами, братствами тощо, діяльність яких регламентується і регулюється конституційними та іншими нормативними актами, а також традиціями, звичаями та загальнолюдськими моральними принципами, усталеними для даної країни чи народу;

-- досліджено специфіку політологічного підходу щодо суспільно-церковних відносин. Встановлено, що вона полягає в дослідженні їх взаємодії на рівні триєдиної системи: громадянського суспільства, політичних інститутів, та самої церкви. Тоді як особливістю релігієзнавчого підходу є акцент на вірознавчих аспектах релігії як форми суспільної свідомості і культової практики та церкви - форми консолідації віруючих за ознаками етноконфесійної належності;

-- систематизовано загальну періодизацію досліджень сфери су-спільно-церковних відносин в Україні. Автор дійшов висновку, що критерієм класифікації у цьому випадку виступає політичний статус українського су-спільства на різних етапах політичного розвитку, а саме: історіографія доімперського та імперського періодів, радянського періоду, історіографія доби державної незалежності;

-- встановлено, що церква є невід'ємним учасником суспільно-політичних процесів, всупереч уявленням про те, що релігія та церква існують поза політикою. Історичні традиції та сучасний досвід свідчать, що церква була і є учасником політичного процесу, чинником формування громадянського суспільства;

-- підкреслено, що існування в Україні напруженості та конфліктів між традиційними християнськими конфесіями, вплив зарубіжних релігійних центрів створює загрозу солідарності українського суспільства, національній безпеці Української держави;

-- визначено, що на сучасному етапі пріоритетами державної вітчизняної політики у сфері відносин із церковними організаціями є залагодження конфліктів у суспільстві. Цього можна досягти виключно на релігійній основі і шляхом активізації діалогу між церквами та іншими інститутами громадянського суспільства, оновлення існуючого законодавства щодо ре-лігії і церкви в контексті демократизації релігійно-церковного життя та гармонізації державно- та суспільно-церковних відносин.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати та висновки можуть стати ґрунтом для розробки політологічних досліджень, що відбуваються в умовах трансформації українського суспільства, його релігійного плюралізму. Одержані результати розширюють можливості щодо розробки та удосконалення навчальних програм із політології, підготовки загальних і спеціальних курсів у вищих учбових закладах освіти, написанню підручників та навчальних посібників, довідникових видань із проблем ре-лігієзнавства та політології релігії. Результати проведеного дослідження можуть бути використані при організації навчального процесу таких дисциплін як „політологія”, „соціальна філософія” та „етнополітика”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації дають можливість для системного аналізу й оцінки суспільно-політичних відносин за умов дії поліконфесійного чинника, що на сьогодні має місце в Україні. Матеріали і висновки дисертаційного дослідження дають змогу узагальнити та систематизувати існуючі відомості щодо відносин Церкви та інститутів громадянського суспільства. Висновки можуть бути взяті до уваги при формуванні програми державного будівництва в Україні, визначенні орієнтирів демократизації українського суспільства, при формуванні політичних програм партій та інших громадських орга-нізацій та суспільних рухів.

Здійснений аналіз фактів та одержані результати дисертаційного до- слідження можуть сприяти напрацюванню нових підходів у державній політиці щодо конфесій, розбіжність між якими не повинна ставати на заваді у процесах національної консолідації та інтеграції сучасного українського соціуму і держави.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження було обговорено на засіданні кафедр політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення і висновки дисертації апробовані на науково-практичних та науково-теоретичних конференціях: “Політичні партії і вибори в Україні: історія та сучасність” / Міжнар. наук конференція. - Івано-Франківськ. - 14-15 жовтня. - 2006р.; “Науково-методичне забезпечення інноваційних процесів у вищих навчальних закладах України” / Міжнар. наук. конференція. - м. Київ. 29 листопада. 2005р.; “Національна консолідація в умовах поліконфесійності” /Всеукр. наук конференція.- м.Миколаїв. -18 березня. - 2006р.

Публікації. Основні наукові положення, висновки та практичні рекомендації викладені автором у шести публікаціях, надрукованих у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Загальну логіку і структуру дисертації зумовила специфіка проблем, що стали об'єктом даного дослідження та їхня різноманітність. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок. Список використаних джерел і літератури включає 358 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, визначено її методологію, охарактеризовано джерельну основу роботи. Автор виходить з ідеї, що в умовах демократії відносини держави і церкви ґрунтуються на принципах верховенства права, а тому релігійне життя суспільства та церкви базується на засадах автономії, а сфера, де інтереси релігійно-церковного комплексу безпосередньо перетинаються з іншими, зокрема й політичними, є громадянське суспільство. Для аналізу процесів взаємодії церкви та інститутів громадянського суспільства автор використовував низку філософських методологічних принципів, серед яких і принципи історизму, причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивності, конкретності тощо. Дисертант послуговувався й загальнонауковими принципами і системними підходами та структурно- функціональним аналізом, конкретно-науковими методами та принципами , а саме: методами комунікативного, соціологічного, антропологічного аналізу та інституційного підходу. Автор також розглянув евристичні можливості теорії групових цінностей та пріоритетів, характерні для сучасних постмодерністських концепцій і підходів.

У першому розділі -- „СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА” на базі теоретичного узагальнення ідей і теорій розвитку громадянського суспільства автор розглянув його інституційну структуру та визначив місце і роль церкви як своєрідного інституту соціуму. Дисертант зробив акцент на тому, що церква хоч і є одним із інститутів цього суспільства, проте суттєво відрізняється від інших його елементів щодо організаційної будови, так і цілей та механізмів функціонування. Саме ця відмінність, яка в науці ще недостатньо з'ясована, і є підставою для більш ретельного дослідження парадигмальних відносин у системі “Церква -- суспільство -- держава”, що порушується тут.

В даному розділі здобувач зазначає, що концепція громадянського су-спільства бере свій початок у грецькій демократії та досьогодні пройшла величезний шлях розвитку. Її фундамент сформували ідеї філософів Давньої Греції, римське право, основи християнського віровчення. Як і саме громадянське суспільство, теорії й ідеї громадянського суспільства у ході історичного процесу продовжують розвиватися й вдосконалюватися. Основна проблема щодо визначення громадянського суспільства виникає через те, що громадянське суспільство має два головні аспекти - соціальний і політичний. У розробці проблеми громадянського суспільства знайшли відображення теорії багатьох суспільних наук. Цікаво, що одні бачили в громадянському суспільстві джерело підтримки існуючого політичного ладу держави, а інші-- осередок опозиції. Узагальнюючи теорії й ідеї громадянського суспільства, автор дійшов відповідних висновків.

Cоціальною основою громадянського суспільства є вільний громадянин із почуттям громадянської відповідальності, цивілізованим поводженням й активною громадянською позицією.

На сучасному етапі розвитку політологічної науки необхідною умовою існування громадянського суспільства вважають: по-перше, наявність безлічі об'єднань громадян, або, у більш загальному плані, центрів соціальної влади, по-друге, відносну незалежність цих центрів. Ці об'єднання складають інститути громадянського суспільства. До числа інститутів громадянського суспільства традиційно відносяться політичні партії, профспілки, неурядові організації, засоби масової інформації, а також родина, школа, церква, бізнес тощо.

Розвиток громадянського суспільства є важливим напрямком демократичної модернізації суспільства, умовою соціальної стабільності та національної безпеки. Суттєвими ознаками такого розвитку є становлення відкритого суспільства, роздержавлення приватного життя громадян, відокремлення його від “казарменного офіціозу” державної бюрократії, цінування багатоманітності форм його прояву.

Наріжним каменем ідеології громадянського суспільства є визнання факту, що держава існує перш за все для того, щоби захищати особисту свободу й власність, здобуту власною працею людей; вона повинна діяти тільки в чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори. Характер взаємодії держави і громадянського суспільства значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпеки. Громадянське суспільство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює утворення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режиму й авторитетної влади.

Дослідження особливостей функціонування церкви в системі інститутів громадянського суспільства засвідчує, що поява церкви об'єктивно обумовлена розвитком процесу інституціоналізації суспільства. Вплив церкви на суспільно-політичні процеси обумовленний самою природою релігії та її функціями. Релігія формує суспільні практики своїх адептів. Відбувається “накладання” релігійних практик на інші суспільні відносини.

Ступінь впливу церкви пов'язаний з її місцем у суспільстві, а це місце не є раз і назавжди даним, воно змінюється в контексті процесів сакралізації і секуляризації. І хоча церква є одним із багатьох суспільних інститутів, її вплив на інші суспільні відносини, її внутрішня структура можуть зробити її організацією панування, що слугує або потребам своїх власних володарів, або потребам носіїв політичної влади, яких зуміла підкорити собі церква. Тут необхідно звернути увагу на великий вплив релігійно-церковного чинника на інтегральні процеси в суспільстві і світі. Завдяки такому своєму існуванню в суспільно-політичному житті церква виступає політичним агентом, який формує вектор подальшого розвитку суспільства.

Провівши концептуальний аналіз відносин „Церква -- суспільство -- держава”, дисертант зробив висновок, що єдиного підходу до формування відносин між церквою, суспільством та державою сьогодні немає. Ці відносини формуються на загально-цивілізаційних засадах, під впливом етнона-ціональних традицій. Основні напрямки таких відносин перебувають у культурологічній, соціальній та політичній сферах і визначаються конкретним історичним контекстом. Дослідники виділяють суспільства з єдиною національною церквою, поліконфесійні суспільства з домінуючою церквою, та суспільства, де світське життя відокремлене від релігійного. Вплив релігії на суспільно-політичне життя в кожному з них різний. Ця класифікація досить умовна і визначається перш за все законодавством країни. При цьому реальне сучасне життя більшості європейських держав досить секуляризоване. Що ж стосується мусульманських країн, то тут картина протилежна. У більшості з них релігія має державний статус і здійснює величезний вплив на суспільно-політичне життя.

Другий розділ „ІНСТИТУТ ЦЕРКВИ ЯК ПРЕДМЕТНЕ ПОЛЕ ПОЛІТОЛОГІЇ” присвячений дослідженню особливостей політологічного аналізу церкви як суспільного інституту. Всупереч уявленням про те, що церква поза політикою, емпіричний аналіз, проведений автором, показує, що це твердження не зовсім відповідає дійсності. Так, прямо і безпосередньо церква не втручається у політичне життя держави і суспільства, але ж історична традиція і сучасний досвід багатьох країн показує, що церкви нерідко втягуються в політичні процеси. Звертає на себе увагу і те, що самі політики та політичні структури, насамперед, політичні партії нерідко звертаються до релігійних цінностей як фундаменту політичної ідеології. Особливо це властиво для християнських партій та ісламських рухів. Питання про можливість церкви бути предметом політології є малорозробленим напрямком дослідження, і тому автор намагається своєю дисертаційною роботою заповнити цей вакуум.

Так, автор робить наголос на тому, що сутність політизації церкви міститься в самій її природі, феноменах “суспільство” і “Церква” та неідеальності реального суспільства. Тобто церква змушена, крім своїх головних функцій, вступати з інститутами суспільства в політичні відносини. Постій-на боротьба за думки та душі віруючих змушують церкви вступати в боротьбу з іншими конфесіями, а часто і з політичними силами. Найбільш яскраво це проявляється у сфері церковно-державних відносин.Зокрема, владні інститути намагаються на базі тієї чи іншої конфесії штучно створити національну релігію. Це загострює міжконфесійні відносини, а також конфлікти всередині конфесій.

У сучасних умовах людська спільнота все більше й більше розділяється за цивілізаційною ознакою. Одним із факторів цивілізаційної ідентифікації є релігія. Звідси політичні рішення часто мають релігійне підґрунтя. У цих умовах політизація церкви виражається в створенні соціально-політичних концепцій у завуальованій або й відкритій участі церкви у публічній політиці, релігійному екстремізмі.

Десертант зазначає, що через багатовіковий історичний досвід взаємодії політики й релігії склалися відповідні традиції, норми й закони, що регулюють й описують їхнє взаємне існування. Більше того, вийшло так, що релігія запозичила із суспільно-політичної системи концепцію багаторівневої ієрархії, а політика, у свою чергу, може почерпнути принципи державного ставлення до питання поліконфесійності суспільства. До таких принципів можна віднести релігійну волю, віротерпимість, справедливість і рівність можливостей. Саме на таких основах може бути побудована реальна політика.

Підсумовуючи результати розробленого, автор підкреслює, що наведені факти участі церкви та релігії в суспільно-політичному житті дають змогу констатувати, що політика і релігія і давні соратники, і конкуренти. Історія знає часи, коли волею релігійних зверхників змінювалася політична карта Європи або змінювалися монархічні династії, звільнялися королівські трони. Українська нація, як і інші, маючи власну специфіку взаємовпливу етнічних та релігійних чинників, протягом багатьох століть не була винятком. І нині, у XXI столітті, релігійні чинники відіграють у мінливому політичному світі все ще колосальну роль на всіх континентах. На українських землях на сучасному етапі взаємодія політикуму й релігії яскраво проявляється у виборчих кампаніях усіх рівнів. Сьогодні суспільство й церква взаємодіють на соціокультурному полі. Причому в силу природних властивостей цих феноменів, взаємодія носить політичний характер.

Автор зробив висновок про те, що церква є особливим суспільним інститутом, який формує національну свідомість, є джерелом і суб'єктом по-літики одночасно. Це суперечить історичній традиції й віровченню. Часто церква виступає в ролі деструктивного фактора в міру своєї сучасної політизованості.

У третьому розділі „РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНА СИТУАЦІЯ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЇ” з'ясовано такі аспекти проблеми, як релігійно-церковний сегмент розвитку громадянського суспільства в Україні, вплив демократичних інститутів і цінностей на процеси релігійно-церковного життя, а також вплив громадянського суспільства на характер демократизації релігійно-церковного життя. Як було зазначено, церква опосередковано є учасником політичного процесу, оскільки ті цінності, які вона сповідує і пропонує, можуть збігатися чи не збігатися з політичними інтересами влади чи інших політичних сил. Звертає на себе увагу і та обставина, що чимало політичних партій формують власну політичну ідеологію на засадах релігійних цінностей. Такі партії на сьогодні існують і в Україні, хоча їх вплив на політичні процеси залишається незначним. Торкаючись шляхів оптимізації релігійно-церковної ситуації в нашій державі, автор наголошує на об'єктивній необхідності створення на засадах взаємної згоди православних конфесій єдиної Української Помісної Православної Церкви, яка сприятиме подоланню не лише церковного, а й цивілізаційно-світоглядного розколу суспільства.

Автором зроблено висновок про те, що особливості історичного розвитку релігійно-церковної складової в Україні спричинили істотну зміну національної й конфесійної структури населення більшості регіонів України протягом останніх років. І, як наслідок, розгортання там діяльності нетрадиційних для цих регіонів конфесій і релігійних напрямків. Зараз практично в кожній області України є послідовники щонайменше 20-30 конфесій або релігійних напрямків. Серед усієї цієї конфесійної розмаїтості в Україні загалом найбільше (як щодо кількості напрямків, так і щодо кількості послідовників й їхніх релігійних об'єднань) представлене християнство. В Україні зараз діє понад 70 християнських церков, напрямків, деномінацій. Це розмаїття, на думку дисертанта, веде до світоглядної дезорієнтації українського суспільства.

Як свідчать факти, рівень політизації релігійних об'єднань, або міра включення конфесій у політичні процеси визначаються кількома головними факторами: патронатом органів влади, особливо регіональної, над окремими конфесіями; правовою розмитістю у визначенні меж активності церковних інституцій; нечіткістю закону щодо відповідальності за його порушення з боку церков; особистісними якостями кліру священнослужителів того чи іншого віросповідання. Три перші моменти підпадають під державне регулювання, четвертий є справою внутрішньоцерковною. Таким чином, міра взаємодії релігійного та по-літичного чинників цілком спроможна коригуватися суб'єктами самого процесу взаємодії.

Для вирішення існуючих проблем у вказаній сфері автор передовсім пропонує на законодавчому рівні приділити належну увагу регламентації функціонування Церкви і релігії в громадянському суспільстві України.

У ВИСНОВКАХ наведено підсумки здійсненого дослідження, акцентовано увагу на проблемах, які ще потребують додаткового вивчення з допомогою теоретичних та методологічних засобів та інструментаріїв політичної науки.

Підсумовуючи актуальні теорії й ідеї громадянського суспільства, дисертант пропонує авторське визначення поняття “громадянське суспільство”. Воно виступає історичним феноменом, соціальною основою якого є вільний громадянин із почуттям громадянської відповідальності, цивілізованим поводженням й активною громадянською позицією. Умова існування громадянського суспільства криється в наявності безлічі об'єднань громадян або, у широкому плані, центрах соціальної влади.

Також необхідно відзначити, що громадянське суспільство -- це система інститутів, серед яких вирізняються політичні партії, профспілки, неурядові організації, засоби масової інформації та ін.

У процесі дослідження дисертант вживає термін “Церква” здебільшого як збірне поняття, не диференціюючи його на конкретні деномінації та розуміючи під ним, у першу чергу, ті християнські релігійні спільноти, які зараховують до традиційних та історично закорінених в Україні.

Результати дослідження дали підставу виділити найголовніші моделі функціонування церкви в державі та її взаємодії з іншими інститутами громадянського суспільства, які й сьогодні впливають на формулювання власної ідентичності та суспільне сприйняття церкви в Україні:

- Церква як конституюючий елемент та опора української національної державності;

- Церква як знаряддя поширення іноземних культурно-політичних впливів та середовище протистояння й конфліктів між християнами різних традицій;

- Церква як чинник збереження етнічної окремішності та формування національної самосвідомості.

Аналіз особливостей політологічного дослідження суспільно-церковних відносин, проведений в рамках даної дисертації, дозволив автору дійти висновку про малодослідженість та відсутність єдиної точки зору з приводу даної проблематики, навіть не зважаючи на тривалий період її трансформації.

Розглядаючи проблему впливу релігійно-церковних чинників на формування національної свідомості в Україні, дисертант зазначив, що охарактеризовані чинники виступають системою взаємопов'язаних елементів формування та розвитку національної ідеї. Наголошується й на тому, що основним компонентом даної системи є християнська мораль, яка нині перебуває у скрутному становищі, піддаючись критиці науковців.

Дослідження питання сутності проявів політизації церкви в сучасних умовах дозволило дисертанту зробити висновок про те, що дана проблема нині залишається малодослідженою, хоча, власне, церква нині виступає переважно опосередковано, активним учасником політичного процесу. Через багатовіковий історичний досвід взаємодії політики з релігією склалися відповідні норми й закони, що регулюють й описують їхні взаємовідношення.

Дисертант, досліджуючи особливості релігійно-церковної ситуації в Україні, наголошує на тому, що вона нині залишається неоднорідною та суперечливою. Таке становище ґрунтується на особливостях історичного розвитку України, які спричинили істотну зміну національної й конфесійної структури населення більшості регіонів України за останні роки і, як наслідок, розгортання там діяльності нетрадиційних для цих регіонів конфесій і релігійних напрямків. Дисертант стверджує, що зараз майже в кожному регіоні, де існують традиційні конфесії, є послідовники щонайменше 20-30 інших конфесій або релігійних напрямків.

Так, нині потребує узгодження “законотворча практика” місцевих органів влади у релігійній сфері, яка дуже часто розходиться із загальнодержавними нормами законодавства. Окремі конфесії протестують у різних регіонах стосовно реєстрації громад, передачі у власність культових споруд, виділення ділянок для будівництва храмів, пільгового оподаткування (зо-крема для торгівлі монопольними товарами далеко не “культового призначення”) тощо.

Ще один блок нерозв'язаних проблем торкається запровадження ви-кладання в державних навчальних закладах християнської етики за бажанням і на вибір самих учнів чи їхніх батьків (досі така практика у вигляді експерименту існує лише в кількох областях Західної України) та визнання державою вищої та середньої богословської освіти нарівні зі світською. Сьогодні Україна чи не єдина з пострадянських країн, де богослов'я неймовірними зусиллями вдалося включити до офіційного переліку наукових дисциплін, але ще й досі випускники богословських навчальних закладів не мають однакових громадянських прав зі студентами інших навчальних закладів та не можуть отримувати дипломів державного взірця. Значно більшого прогресу у взаєминах церкви й держави вдалося досягти щодо практичного задоволення духовних потреб віруючих у державних закладах охорони здоров'я, армії, органів внутрішніх справ. Представники деяких церков та владних структур, а також засоби масової інформації часто порушують питання про необхідність законодавчого обмеження діяльності новітніх релігійних рухів і тоталітарних сект та законодавчого закріплення за однією чи кількома конфесіями “особливого статусу”.

Вирішення багатьох проблемних питань мала б запропонувати нова редакція Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, проект якого вже тривалий час обговорюється в комітетах Верховної Ради України. Залишається тільки сподіватися, що при його прийнятті будуть враховуватися потреби усіх релігійних спільнот та права віруючих громадян.

Варто зазначити, що релiгiя в Українi проявляє нову життєздатність, i можна сподiватися, що це буде тривалим явищем у життi країни. На особистісному рiвнi релiгiйна заанґажованiсть та мотивацiї посідають значне мiсце в життi мiльйонiв українцiв. З досвіду проведених парламентських і президентських виборiв є очевидним, що полiтики намагаються здобути прихильнiсть релiгiйних спільнот, а то й відверто маніпулювати ними. Питання полягає в тому, чи вистачить політикам стриманості від бажання “керувати” релігією, а церковним діячам сміливості протистояти спокусі вирішувати канонічно-юрисдикційні проблеми владними структурами чи розпорядженнями місцевих чиновників.

Релiгiйнi спільноти повинні якнайбільше бути зацікавленими в розвитку громадянського суспiльства в Українi. За самою своєю природою та з огляду на актуальні потреби громадськостi, церкви покликанi сприяти неурядовому секторовi та розвитку установ i органiзацiй соцiальної допомоги, що їх не здатнi або не повиннi утворювати урядовi структури. У суспiльствi, враженому моральними та iнтелектуальними вадами, громадяни мають право сподіватися, що навiть тi релігійні структури, якi обтяженi недавньою спадщиною спiвпрацi з репресивним режимом, можуть критично переосмислити це минуле, віднайти своє духовне обличчя, дати належну вiдповiдь на фундаментальну кризу етичних норм і цінностей, запропонувати альтернативні споживацькому суспільству ідеали. В очах багатьох українцiв їхня церква повинна не лише більше займатися релігійною діяльністю та соціальною опікою, але й розвивати культурні традицiї, вiдновлювати історичну пам'ять, а також на ґрунті багатовікової спадщини формувати сучасну національну iдентичнiсть та громадянську гідність.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Коваль І.В. Церква у системі інститутів громадянського суспільства // Держава і право. - 2006. - Випуск 30. - С. 703 - 710.

2. Коваль І.В. Громадянське суспільство - соціальна основа сучасної демократичної держави // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. - 2005. - №3. - С. 143 - 149.

3. Коваль І.В. Демократизація релігійно-церковної сфери - важлива риса громадянського суспільства // Гелея (Науковий вісник): Збірник наукових праць. - 2007. - Вип.7. - С.159 - 163.

4. Коваль І.В. Державно-церковні відносини: аналіз тенденцій // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. - 2007. - №1. - С.134 - 137.

5. Коваль І.В. Релігія і політика: шляхи взаємодії // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Видавництво Ужгородського національного університету “Говерла”. - 2007. - Вип. № 5 - 6. - С.44 - 49.

6. Коваль І.В.Демократичні процеси та релігійно-церковне самови-значення //Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 62. - Вип. 52. Політика і політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили. 2007 (у друці).

Размещено на Allbest.ru