Політика органів державної влади щодо ЗМІ в Україні: проблеми взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК: 321:351 (477)

Політика органів державної влади щодо ЗМІ в Україні: проблеми взаємодії

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Гаврада Ігор Остапович

Чернівці 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 03.05.2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий 02.04. 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

АНОТАЦІЯ

Гаврада І.О. Політика органів державної влади щодо ЗМІ в Україні: проблеми взаємодії. - Рукопис (224 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2007.

У дисертації здійснено комплексне дослідження політики органів державної влади України щодо засобів масової інформації, вивчено її інституційні, політико-правові та функціональні аспекти. Систематизовано основні теоретико-методологічні підходи до аналізу державної політики та місця мас-медіа у політичних процесах. Проаналізовано становлення та розвиток політики органів державної влади щодо інституціоналізації політико-правових засад функціонування інформаційної сфери. Простежено процес та результати імплементації європейських стандартів та норм державного регулювання інформаційної сфери в українську політико-правову практику. Охарактеризовано становлення та еволюцію інституційних механізмів впливу органів державної влади на мас-медіа. Досліджено проблему ефективності взаємодії у системі “державна влада - ЗМІ” з точки зору демократичних стандартів. Визначено співвідношення свободи слова та політичної цензури в сучасній Україні, крізь цю призму проаналізовано рівень прозорості та демократичності державної політики щодо ЗМІ.

Ключові слова: державна політика, інформаційна політика, державне управління, органи державної влади, процес демократизації, політична комунікація, засоби масової інформації, свобода слова, політична цензура.

АННОТАЦИЯ

Гаврада И.О. Политика органов государственной власти по отношению к СМИ в Украине: проблемы взаимодействия. - Рукопись (224 с.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2007.

В диссертации осуществлено комплексное исследование политики органов государственной власти Украины по отношению к средствам массовой информации, изучено ее институциональные, политико-правовые и функциональные аспекты.

Проанализировано становление и развитие политики органов государственной власти касательно институционализации политико-правовых основ функционирования информационной сферы. Доказано, что в Украине созданы достаточные правовые основы функционирования масс-медиа. Действующее законодательство построено с учетом мирового опыта, ориентировано на обеспечение прав и свобод в сфере информации, учитывает национальные особенности политической и масс-медийной систем. Вместе с этим украинское законодательство в отдельных аспектах отстает от требований времени, содержит правовые основания, которые могут использоваться для ограничения свободной деятельности СМИ, для ущемления свободы слова.

Исследован процесс и результаты имплементации европейских стандартов и норм государственного регулирования информационной сферы в украинскую политико-правовую практику. Многие демократические принципы европейского и мирового права на формально-юридическом уровне внедрены в украинское законодательство. Но при этом позитивные достижения правотворчества дискредитируются и нивелируются качеством правоприменительной практикой. Несформированное правовое государство, доминирование логики политической борьбы над правом, неэффективная и зависимая судовая система, а также низкий уровень правосознания обусловливают негативные рецидивы в политико-правовой регламентации деятельности СМИ.

В работе охарактеризованы становление и эволюция институциональной составляющей политики органов государственной власти касательно средств массовой информации. Указано, что в Украине созданы институционально-процессуальные механизмы, необходимые для реализации государственной политики в сфере СМИ. На протяжении нескольких лет после обретения независимости предпринимались постоянные создания, реорганизации, изменения статуса властных органов, ответственных за регулирование информационной сферы. Деятельность власти в области масс-медиа существенным образом определялась логикой конкретного политического момента. Эти процессы, в сочетании с частой сменой приоритетов и отдельными неоднозначными результатами деятельности государственных структур, позволяют говорить об отсутствии последовательного, стратегически взвешенного курса государства в его взаимоотношениях со СМИ. Изучена проблема эффективности взаимодействия в системе “государственная власть - СМИ” с точки зрения демократических стандартов. Доказан факт доминирования на протяжении последнего десятилетия недемократического типа взаимодействия власти и СМИ, суть которого состоит в попытках власти подчинить себе масс-медиа путем кардинального изменения принципов и основ взаимоотношений между ними, что причиняет вред осуществлению политических прав и свобод. Закрытый характер политики обусловливает соответствующее изменение места СМИ в политическом процессе. Независимые в статусе и объективные в редакционной политике СМИ не могут быть совместимыми с политическим режимом, который характеризируется недемократическими чертами и авторитарными методами управления. Определено соотношение свободы слова и политической цензуры в современной Украине, сквозь эту призму проанализирован уровень прозрачности и демократичности государственной политики по отношению к СМИ.

Ключевые слова: государственная политика, информационная политика, государственное управление, органы государственной власти, процесс демократизации, политическая коммуникация, средства массовой информации, свобода слова, политическая цензура.

SUMMARY

Gavrada I.O. State power bodies' policy towards mass media in Ukraine: problems of interaction. - Manuscript (224 p.).

The dissertation for obtaining degree of Candidate of Political Sciences (“kandydat nauk”). The speciality is Political Institutes and Processes - 23.00.02. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, Ukraine, 2007.

The thesis makes an integrated study of state power bodies' policy concerning mass media in Ukraine, examines its institutional, political-legal and functional aspects. Some main theoretical and methodological approaches to state policy and mass media place in political processes are systematized. The thesis analyzes establishment and development of state power bodies' policy concerning instituting of political and legal principles of information sphere functioning. The process and results of European standards implementation and norms of state regulating of information sphere into Ukrainian political-legal practice are traced. The author specifies establishment and evolution of institutional mechanisms of state power bodies' influence on mass media. The dissertation researches the problem of interaction efficiency in the system of “state power - mass media” from the point of view of democratic standards. Correlation of freedom of speech and political censorship in modern Ukraine are defined, transparency level and democracy of state policy towards mass media are analyzed through this prism.

Key words: public policy, information policy, state regulation, state power bodies, process of democratization, political communication, mass media, freedom of speech, political censorship.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політичні процеси постсоціалістичних країн у цілому спрямовані на реформування суспільно-політичних відносин і на зміну способів функціонування політичної системи відповідно до демократичних принципів. У ході трансформаційних перетворень зазнають змін зміст і характер діяльності основних суспільно-політичних інститутів, їхнє місце та роль у політичному процесі. Особливо актуалізується питання становлення та ефективного функціонування тих інституцій, які покликані у демократичному суспільстві забезпечувати можливість контролю громадськості за діями політичних акторів та владно-державних структур.

За таких умов на передній план виходить необхідність створення повноцінної, дієвої системи незалежних засобів масової інформації, які через властиву їм функцію інформування могли б якомога повніше та об'єктивніше висвітлювати суспільно значимі події і тим самим сприяли б прозорості механізмів здійснення влади та забезпечували ефективний громадський контроль. Досвід західних розвинених демократій, а також постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи свідчить про неабияку значимість вільних мас-медіа у забезпеченні реальної демократизації політичної сфери. Очевидно, що у багатовимірних процесах суспільної трансформації, які відбуваються в Україні протягом останніх п'ятнадцяти років, своє місце знайшли непрості, а часом і суперечливі перетворення у сфері діяльності засобів масової інформації. І оскільки створення нової конфігурації мас-медіа відбувалося в умовах системних соціально-політичних змін і спочатку, по суті, базувалося на реформуванні успадкованих від СРСР державних ЗМІ, то це наклало якісний відбиток на змістовну наповненість діяльності мас-медіа.

Водночас одним із найвпливовіших чинників у сфері поширення масової інформації була і залишається держава з її численними структурами, які в рамках своїх повноважень так чи інакше доклалися до процесу становлення нових ЗМІ в Україні. Саме в рамках державних інститутів, як правило, якщо не визначалися, то принаймні окреслювалися основні напрямки та характер еволюції системи мас-медіа. Аналіз державної політики стосовно ЗМІ дає змогу скласти цілісне уявлення про реальне ставлення українського політикуму до проблеми свободи слова, про зусилля органів державної влади держави щодо її забезпечення.

Незважаючи на окремі вагомі праці, присвячені проблемам взаємодії державної влади та ЗМІ, ступінь вивчення проблематики дисертаційного дослідження в українській політичній науці можна оцінити як недостатній, що актуалізує значення її наукового аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження розроблялася в рамках науково-дослідної роботи кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і пов'язана з комплексною науково-дослідною темою “Політичний розвиток: проблеми теорії і практики” (номер державної реєстрації - 0104U004284) та з комплексним науково-практичним дослідженням “Політичне управління регіональним розвитком”, яке виконувалося кафедрою політології та соціології у 2004 р. на замовлення Чернівецької обласної державної адміністрації та Чернівецької обласної ради.

Мета і завдання дослідження. Автором поставлено за мету крізь призму загальновизнаних демократичних стандартів всебічно вивчити цілі, завдання, етапи формування, засади здійснення та результати політики органів державної влади України щодо діяльності засобів масової інформації.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання:

оцінити ступінь наукової розробки теми та систематизувати основні теоретико-методологічні підходи сучасної політичної науки до аналізу державної політики та мас-медіа;

розкрити процес формування політико-правових основ вітчизняної інформаційної сфери;

з'ясувати ступінь відповідності вітчизняного інформаційного законодавства європейським та міжнародно-правовим нормам;

простежити процес та результати імплементації демократичних стандартів регулювання інформаційної сфери в українську політико-правову практику;

проаналізувати становлення та еволюцію інституційних механізмів взаємовідносин органів державної влади і засобів масової інформації;

виявити особливості взаємодії мас-медіа та державних органів у політичному процесі України;

дослідити специфіку функціонування демократичних стандартів у системі відносин між ЗМІ та органами державної влади;

проаналізувати проблему співвідношення свободи слова та політичної цензури як індикатора ефективності, демократичності й прозорості державної політики у сфері медіа.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає інформаційна сфера українського суспільства як об'єкт державної політики та державного управління.

Предметом дослідження стала політика органів державної влади України щодо засобів масової інформації.

Хронологічні межі дослідження визначені у часовому проміжку між 1991 і 2006 рр. Точкою відліку нижньої межі автор прийняв набуття Україною статусу незалежної держави, що дає формально-правові та змістовні підстави стверджувати про наявність і самостійність державної політики, в тому числі й у інформаційній сфері. Верхня хронологічна межа дослідження вибрана з огляду на необхідність підведення певної риски під розглядом сучасних тенденцій і процесів, що відбуваються в інформаційному просторі України. При цьому враховано, що саме у серпні-вересні 2006 р., після обрання нового складу ВРУ, формування парламентської коаліції та призначення уряду В. Януковича повноцінно набрала чинності конституційна реформа, в результаті чого суттєвим чином змінився розподіл повноважень у системі державної влади, а також - баланс між основними політичними силами. Ці фактори в своїй сукупності одним із своїх наслідків мають зміну системи розробки та здійснення державної політики, в т. ч. і в інформаційній сфері.

Методологічну основу дисертаційного дослідження склало поєднання наукових підходів та принципів, які дали змогу комплексно та всебічно дослідити політику органів державної влади України щодо ЗМІ. Зокрема, автором найбільш широко використано положення інституційного, структурно-функціонального та системного підходів, які уможливили проведення всебічного аналізу поставлених проблем. Використання проблемно-хронологічного підходу надало можливість вивчити розвиток і еволюцію державної політики стосовно свободи слова та ЗМІ, зосереджуючись на поглибленому аналізі найбільш показових проблемних питань.

У дослідженні також застосовано такі ефективні при вивченні та аналізі суспільно-політичної сфери загальні принципи наукового пізнання, як детермінізм, принципи конкретності, об'єктивності, інтуїтивно-логічний принцип. Автором використано низку загальнонаукових та спеціальних політологічних методів. Зокрема, метод опису основних властивостей і рис досліджуваного об'єкта застосовувався при аналізі стартових умов розвитку вітчизняної інформаційної сфери і дозволив пояснити її особливості з огляду на здобутки та прорахунки радянської доби. Системний та інституціональний методи використані автором для з'ясування місця й ролі мас-медіа у політичній системі та у політичному процесі, для аналізу ефективності діяльності тих політичних і державних інститутів, що мають відношення до функціонування сфери масових комунікацій. При розгляді українського законодавства та зарубіжних політико-правових надбань була надана перевага політико-правовому та порівняльно-правовому методам. При дослідженні окремих аспектів теми були задіяні також такі спеціальні наукові методи, як порівняльний, статистичний, ретроспективний, прогностичний, метод контент-аналізу тощо.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених мети і завдань та засобами їх розв'язання. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній політичній науці здійснено системний політологічний аналіз важливих аспектів політики органів державної влади України стосовно засобів масової інформації. Виходячи з цього запропоновано окремі рекомендації щодо оптимізації місця державних структур у системі масової комунікації відповідно до загальновизнаних демократичних стандартів, підвищення рівня якісної складової державного управління у сфері мас-медіа. У межах здійсненого дослідження виокремлено результати, які окреслюють його наукову новизну:

вивчено взаємозалежність між функціонуванням та змінами політичного режиму і місцем мас-медіа у політичних процесах;

проведено політологічний аналіз відповідності політико-правового регулювання інформаційної сфери в Україні міжнародним стандартам і нормам;

проаналізовано процеси становлення, зміни та діяльності структур державної влади, відповідальних за здійснення державної політики у сфері мас-медіа;

з'ясовано причини та обставини відродження політичної цензури;

доведено факт домінування авторитарних тенденцій і проявів у політиці органів державної влади щодо мас-медіа протягом останніх років;

аргументовано, що рівень свободи слова та незалежності ЗМІ залежить не стільки від рівня їхнього формально-юридичного забезпечення, від офіційно декларованих пріоритетів державної інформаційної політики, скільки від реального ставлення владних органів до означених проблем, від їхньої готовності та функціональної спроможності дотримуватися демократичних принципів у ході взаємодії з мас-медіа.

Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною і полягає у можливості їх застосування в практиці функціонування органів державної влади, з науково-дослідною, навчальною і прикладною метою. Матеріали та результати дослідження можна використовувати при розробці державної політики щодо ЗМІ, при підготовці узагальнюючих праць із теоретичних і прикладних питань здійснення державної інформаційної політики, функціонування системи масової комунікації в Україні.

Робота має практичне значення для працівників владних структур, зацікавлених суб'єктів політики та журналістів. Теоретичні результати та практичні рекомендації дослідження можуть бути використані державними органами України при роботі над удосконаленням вітчизняного інформаційного законодавства, при визначенні принципів і напрямків державної інформаційної політики, при їх практичній взаємодії із засобами масової інформації. Зокрема, вони можуть стати у нагоді органам державного управління, відповідальним за розвиток інформаційної сфери, а саме: Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, Державному комітетові телебачення і радіомовлення, управлінням преси та зв'язків з громадськістю обласних державних адміністрацій, прес-службам владних органів різних рівнів, органам місцевого самоврядування.

Результати дисертаційного дослідження знаходитимуть належне застосування при читанні для студентів спеціальностей “політологія”, “державне управління” таких нормативних курсів та спецкурсів, як “Політична журналістика”, “Паблік рілейшенз”, “Політична система сучасної України”, “Політологічна теорія держави”, “Конституційне право України”, “Правознавство”, а також при розробці методичних і навчальних посібників, аналітичних доповідей тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та окремі положення дисертаційного дослідження викладені у доповідях на міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: міжнародна науково-практична конференція “Етнополітика та етнополітологія постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи” (травень 2004 р., м. Чернівці), міжнародна науково-практична конференція “Імператив національної консолідації: потенціал партійної системи та ресурси громадянського суспільства України” (листопад 2005 р., м. Донецьк), міжнародна науково-практична конференція “Україна - Білорусь: політичні, економічні та культурні аспекти взаємин” (квітень 2005 р., м. Чернівці), всеукраїнська наукова конференція “Політичний процес в Україні у 2004 році: регіональні аспекти” (лютий 2005 р., м. Львів), всеукраїнська науково-практична конференція “Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства на регіональному рівні на прикладі Західної України” (вересень 2005 р., м. Львів), регіональна науково-практична конференція “Вибори 2006 в контексті суспільно-політичних процесів в Україні” (листопад 2005 р., м. Тернопіль).

Публікації. Основні теоретичні та практичні положення, результати, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев'яти публікаціях, п'ять із яких надруковані у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура дисертації. Поставлені мета і завдання визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, поділених на сім підрозділів, висновків (185 сторінок), списку використаних джерел (404 позиції на 37 сторінках) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційної роботи, окреслені мета і завдання, визначено предмет і об'єкт дослідження, а також методологічна основа роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення, зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, показано апробацію результатів дослідження, структуру роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні аспекти дослідження державної політики та мас-медіа” здійснено аналіз наукової літератури зарубіжних і вітчизняних учених, розкрито зміст і значення основних наукових концепцій та теорій, які використано автором з проблематики дисертаційного дослідження.

У першому підрозділі “Теоретичні засади аналізу державної політики в інформаційній сфері” міститься аналіз провідних теоретичних підходів у політичній науці до вивчення й узагальнення державної політики. Відзначено, що значну роль у науковій розробці проблематики відіграють представники західної політичної науки Т. Дае, Л. Пал, М. Браун, Р. Роуз, Дж. Андерсон, Г. Пітерс, Г. Алмонд, Дж. Пауел, К. Стром, Р. Дантон, Д. Веймер, Е. Вайнінґ та ін. Здобутки російської політичної науки представлені розробками А. Дегтярьова, Л. Сморгунова, В. Мілецкіпа, О. Соловйова, О. Мамута, А. Курочкіна, А. Шевченка. Серед вітчизняних дослідників охарактеризовано доробок В. Тертички, О. Кучеренка, О. Валевського, О. Кілієвича, О. Скрипнюка, В. Ребкала, І. Арістової, І. Коліушка, В. Шахова, О. Лашка, Р. Павленка, Г. Почепцова, С. Чукут, М. Швеця, Р. Калюжного, Н. Гнидюка.

Розкрито особливості різних підходів до визначення такого поняття, як “державна політика”, наводиться ряд узагальнених дефініцій цього ключового терміна. У підрозділі сформульовано власний підхід автора до наукового використання поняття політики органів державної влади щодо ЗМІ. Її пропонується визначати як сукупність підходів, заходів та дій (бездіяльності), які характерні для органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади, а також інших політичних акторів, що мають доступ до державно-владних ресурсів і механізмів, щодо забезпечення незалежного функціонування мас-медіа та свободи слова. В цьому контексті спроби формальними (законодавчі, судові, владно-інструментальні, процедурні) та неформальними (особистісні контакти й зв'язки) методами прямо чи опосередковано впливати на діяльність ЗМІ, журналістів та інших акторів сфери масової комунікації виступають основоположними формами цієї політики. Використання таких засобів впливу здатне забезпечувати державним та близьким до них політичним акторам і структурам контроль над інформаційним полем країни та формуванням громадської думки.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” здійснено аналіз використаних джерел. Джерельну базу дисертаційної роботи становить широке коло документів та матеріалів, яке систематизоване автором наступним чином. Першу групу джерел складають офіційні законодавчі документи, що містять правові основи інформаційної сфери України, визначають та регулюють порядок діяльності мас-медіа, регламентують структуру і функції державних інституцій стосовно інформаційної сфери. Сюди відносяться: Конституція України; ратифіковані Україною міжнародно-правові документи в галузі захисту прав людини; закони України; постанови, заяви і звернення Верховної Ради України; укази і розпорядження Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; регулюючі та директивні документи інших центральних органів державної влади.

Другу групу джерел становлять нормативно-правові документи таких міжнародних організацій, як Рада Європи, Парламентська Асамблея Ради Європи, конвенційних органів ООН. Аналізу еволюції вітчизняного законодавства сприяло вивчення резолюцій та рекомендацій РЄ щодо свободи вираження поглядів та вільних медіа, документів ПАРЄ, які присвячені моніторингу виконання Україною обов'язків та зобов'язань, взятих нею при вступі до цієї організації. Важливе значення у розумінні європейського досвіду регулювання інформаційної сфери належить правозастосовній практиці Європейського Суду з прав людини, яка втілена у його кількох рішеннях щодо трактування 10 статті Європейської конвенції з прав людини, і зокрема у рішеннях щодо України за позовами “Української прес-групи” та громадянина Салова.

До третьої групи джерел належать статистичні дані, результати опитувань громадської думки, експертних опитувань та соціологічних досліджень. Широко використовувалися результати моніторингу та контент-аналізу матеріалів вітчизняних мас-медіа. Також до цієї групи джерел відносяться офіційні виступи, промови, спогади та інші праці українських політиків та державних діячів.

Останню, проте не менш важливу групу використаних автором джерел, становлять інтернет-ресурси. Передусім це інформаційні матеріали, розміщені на веб-сторінках центральних органів державної влади: Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо. Використовувалися веб-портали навчальних закладів, наукових установ, бібліотек, неурядових аналітичних й правозахисних організацій та мережевих мас-медіа.

Характеризуючи стан наукового вивчення предмета дисертаційної роботи, наголосимо, що проблематика ЗМІ розробляється не лише у політичній, але й у філологічній, юридичній та соціологічній науках. Зокрема, вивченням масової комунікації, впливу мас-медіа на політичні процеси, дослідженням свободи слова і преси тощо займаються наступні вітчизняні науковці: С. Демченко, О. Дубас, В. Коляденко, О. Ваганова, О. Зарнецька, Є. Тихомирова, Т. Шульга, С. Онуфрів, Л. Левченко, Н. Олексієнко, О. Литвиненко, В. Гурковський, І. Ненов, О. Гриценко, Д. Дуцик, Ю. Фінклер, В. Цісак, В. Бадрак, Ю. Васьківський, В. Нахапетов, С. Криворучко, О. Кузнєцова, В. Гвоздєва, Н. Коноваленко, Є. Макаренко, Г. Несвіт, В. Іванов, Т. Приступенко, О. Жуковська, М. Місьо, Ю. Кобзар, Н. Кушакова, В. Лутковська, Н. Антонюк, С. Костилєва, І. Мащенко, О. Чубукова та інші.

Аналіз стану наукової розробки проблеми та методологічних засад дослідження свідчить, що політика органів державної влади України щодо ЗМІ досліджена недостатньо і, відповідно, залишається широке поле для подальших наукових пошуків.

У другому розділі “Політика органів державної влади щодо інституціоналізації інформаційної сфери” розглянуто процеси становлення та розвитку нормативно-правової бази в інформаційній сфері, досліджено формальну та якісну складову впровадження у національне законодавство міжнародних стандартів та норм її регулювання, проаналізовано політико-правову практику функціонування ЗМІ в Україні.

У першому підрозділі “Політико-правові засади діяльності мас-медіа: проблеми та шляхи вирішення” через політико-правовий аналіз вітчизняної нормативно-правової бази доведено, що в Україні створено достатні правові основи функціонування мас-медіа. Чинне законодавство орієнтоване на забезпечення прав і свобод громадян у сфері інформації, побудоване із врахуванням світового досвіду, зважає на національні особливості мас-медійної та політичної систем, досить повно та детально регламентує засади діяльності ЗМІ. Щоправда, в окремих питаннях воно не позбавлене внутрішньої суперечності, неузгодженості, домінування забороняючих норм над дозволяючими. Порівняльна характеристика законодавства свідчить, що суб'єкти, які володіють правом законодавчої ініціативи, а також відповідальні за його зміну органи в цілому відповідально ставляться до необхідності удосконалення існуючих правових засад. Але часто, з різного ряду причин, законотворення відстає від потреб часу, що може ставати причиною консервації старих або породжувати нові негативні тенденції в мас-медійній сфері.

Незважаючи на те, що українським законодавством закріплюються основи та принципи вільної діяльності ЗМІ, доречно вести мову про наявність численних правових підстав для її обмеження. Переважна їх більшість спрямована на досягнення т. зв. позитивних цілей, як-от охорона недоторканності приватного життя, захист прав і свобод людини, захист суспільної моралі тощо. Однак викликає занепокоєння можливість використання цих підстав для довільного обмеження свободи слова, боротьби з “нелояльними” мас-медіа. Здійснення таких вчинків не повинно бути визначальною характеристикою діяльності державних структур в інформаційній сфері, однак практика відносин владних органів та їхніх посадових осіб із мас-медіа свідчить про зовсім протилежне.

У другому підрозділі “Імплементація європейських стандартів та норм державного регулювання інформаційної сфери в українську політико-правову практику” проаналізовано відповідність вітчизняної нормативно-правової бази та політико-правової практики міжнародним стандартам регулювання інформаційної сфери. Вказано, що неспростовним позитивом національного законодавства є імплементація у правове поле України багатьох демократичних принципів європейського та міжнародного права, що зафіксовані у численних конвенціях та інших актах з прав людини. На формально-юридичному рівні відзначено хоча й далеко не повну, але вже досить прийнятну відповідність українського законодавства міжнародним і європейським стандартам та нормам регулювання інформаційної сфери. На практиці цей факт додатково закріплений членством України у таких організаціях, як ООН, ОБСЄ, РЄ та ПАРЄ, можливістю українських фізичних та юридичних осіб захистити свої права у Європейському Суді з прав людини. Названі інститути, передусім через моніторинг зобов'язань України перед ними і, звідси, відповідними методами правового, політичного й психологічного впливу, сприяють позитивній динаміці реальної реалізованості прав і свобод українських громадян, у тому числі й у сфері інформації.

Однак численні досягнення української правотворчості суттєво дискредитуються, а в окремих випадках навіть нівелюються станом правозастосовної практики. Недостатня сформованість правової держави, превалювання логіки політичної боротьби над правом, вільне трактування норм останнього залежно від кон'юнктурних обставин, неефективна і залежна судова система, а також низький рівень правосвідомості зумовлюють негативні рецидиви у діяльності мас-медіа. Право та його механізми можуть трактуватися і використовуватися як спосіб узалежнення ЗМІ, як інструменти тиску, придушення, політичної розправи тощо. Звідси перспективи подальшого розвитку політико-правових основ діяльності мас-медіа в Україні вбачаються автором не тільки і не стільки в удосконаленні чинних нормативно-правових документів, скільки у привнесенні в практику їхнього виконання та закріплення в ній елементів законності й послідовності, а також у неухильній відмові від примату принципу політичної доцільності.

У третьому розділі “Розвиток медіапростору України як результат взаємодії державної влади та ЗМІ” проаналізовані інституційні, процесуальні та функціональні аспекти взаємодії органів державної влади і мас-медіа.

У першому підрозділі “Становлення та еволюція інституційних механізмів впливу органів державної влади на мас-медіа” досліджено процес становлення інституційної складової державної інформаційної політики. Доведено, що порівняно з радянськими часами роль держави у регулюванні діяльності ЗМІ значно знизилася, а вірніше, вона отримала якісно інше змістовне навантаження. Нинішня система відносин у сфері масової інформації в цілому (окрім державних і комунальних мас-медіа) не передбачає прямого державного управління засобами масової інформації. Вплив держави здійснюється насамперед через законодавче визначення політико-правових принципів та норм і через діяльність органів державної влади, відповідальних за їх дотримання та реалізацію. В Україні склалися інституційно-процесуальні механізми, необхідні для реалізації державної політики у сфері ЗМІ.

На початку 90-х років ХХ ст. питанню створення нових форматів взаємодії влади та ЗМІ не було надано такого рівня пріоритетності, яким, наприклад, характеризувалися проведення соціально-економічних перетворень чи набуття країною атрибутів державності. Безсумнівно, це наклало свій відбиток на новостворювану демократичну модель діяльності мас-медіа та зумовило значні труднощі у її становленні. Протягом кількох років після здобуття незалежності відбувалися створення, постійні реорганізації, зміни статусу державних органів, які відповідали за регулювання інформаційної сфери. Діяльність владних органів у мас-медійній сфері значною мірою визначалася логікою конкретного політичного моменту та підлягала змінам залежно від реальної впливовості структури у функціонуванні бюрократичного апарату. Такі процеси у поєднанні з частою зміною пріоритетів та окремими неоднозначними результатами діяльності державних структур свідчать про відсутність послідовного, стратегічно виваженого курсу держави у розвитку своїх взаємовідносин із мас-медіа.

У другому підрозділі “Взаємодія державної влади та ЗМІ: проблема ефективності з точки зору демократичних стандартів” визначено місце українських мас-медіа у суспільно-політичних процесах, розкрито специфіку їхніх стосунків із владними структурами, окреслено проблеми і перспективи розвитку демократичної взаємодії ЗМІ та державної влади. На основі аналізу численних фактів доведено домінування протягом останнього десятиліття недемократичного типу взаємодії між владою та ЗМІ, суть якого полягає у намаганнях влади підпорядкувати собі мас-медіа шляхом принципової зміни основних засад відносин між ними, що завдає шкоди здійсненню політичних прав і свобод. Закритий характер здійснення політики вимагає відповідної зміни місця та ролі мас-медіа. Незалежні за реальним статусом та об'єктивні у своїй інформаційній політиці ЗМІ не можуть бути сумісними з політичним режимом, якому властиві окремі недемократичні риси, так само як із авторитарними методами управління. В Україні мас-медіа виконують невластиву їм роль складової частини “політичного капіталу”, тобто кожен більш або менш знаний політик намагається обзавестися кількома “ручними” мас-медіа для підвищення власної значущості та впливу. Розповсюджена ситуація, коли для реальних власників ЗМІ медійний бізнес не є основним та пріоритетним, тобто володіння ним не передбачає отримання прибутку як основної цілі господарської діяльності. Як наслідок, перед окремими ЗМІ ставляться завдання не стільки інформувати громадськість, скільки вдовольняти амбіції та інтереси своїх власників.

Основними умовами уникнення негативних наслідків маніпулятивного використання потенціалу ЗМІ є: по-перше, відкритість для громадського контролю політики в цілому та системи державного управління зокрема; по-друге, наявність стабільних економічних підвалин діяльності ЗМІ й прозорість системи медіа-власності; по-третє, приватизація тих засобів масової інформації, які перебувають у державній чи комунальній власності; по-четверте, створення ефективної системи суспільного телерадіомовлення. Важливе значення мають також такі фактори, як дотримання працівниками мас-медіа норм професійної журналістської етики та стабільний рівень суспільної уваги до процесів в інформаційній сфері.

У третьому підрозділі “Співвідношення свободи слова і цензури як індикатор прозорості та демократичності державної політики щодо ЗМІ” розглядається політика органів державної влади щодо ЗМІ крізь призму рівня свободи слова як критерію її реальної демократичності. Наголошено, що свобода слова не стала непорушним надбанням трансформаційних змін українського суспільства й основоположним принципом побудови відносин між владою та ЗМІ. Простежена взаємозалежність між методами і способами здійснення державної влади, тобто формою політичного режиму, та ступенем реальної незалежності засобів масової інформації, їхнім місцем та призначенням у політичній системі. З огляду на відсутність стійких демократичних традицій, починаючи із середини 1990-х років, спостерігалося невпинне наростання авторитарних тенденцій у політичному процесі України, що проявилося і в сфері діяльності ЗМІ. І оскільки недемократичний спосіб урядування та непублічний характер політики передбачають маніпулювання громадською думкою, то, відповідно, існує об'єктивна необхідність у контрольованих засобах масової інформації, особливо під час виборчих кампаній або політичних криз. Незалежні мас-медіа (так само як і свобода слова) розглядаються як потенційна загроза для правлячої еліти, а їхня неупереджена діяльність може прирівнюватися або ототожнюватися з підривом легітимності існуючої влади. Справжня або вдавана політична лояльність виступає для ЗМІ та журналістів основною умовою безпроблемного існування. Аналіз доводить, що означені характеристики в різні періоди часу і з різною інтенсивністю прояву були властиві системі відносин між державною владою та ЗМІ в Україні.

Тенденція зростаючого контролю над останніми була суттєво підірвана “помаранчевою революцією” та її результатами. Однак відсутність глибинних змін у системі “ЗМІ - влада”, збереження сприйняття медіа як передовсім інструменту політичного впливу не дають можливості цілковито виключити повторення окремих рецидивів у майбутньому. Найнадійнішими гарантіями проти системного відродження недемократичних принципів взаємодії між розглядуваними інститутами, на наш погляд, є: 1) стабільна суспільна потреба в об'єктивній інформації; 2) активний громадянський опір зазіханням на право бути поінформованим; 3) високий рівень корпоративної згуртованості й професійної солідарності журналістського цеху.

У тісному зв'язку з авторитарними тенденціями політичного життя перебуває проблема політичної цензури, яку можна розглядати водночас і як спосіб контролю над мас-медіа, і як крайню форму недемократичної державної політики щодо ЗМІ. Із зникненням СРСР та проголошенням курсу на демократизацію України, розпалася система багаторівневого та жорсткого державного контролю над засобами масової інформації, повернення до практики політичної цензури здавалось неможливим. Однак, об'єктивна залежність ЗМІ від своїх власників, прагнення політичного контролю над медіа, законодавча неврегульованість питання цензури сприяли поступовому відродженню цього явища, починаючи з середини 90-х років ХХ ст. Системного характеру політична цензура набула в період 2002-2004 рр. Необхідність зберігати видимість демократичності та неможливість проведення прямої цензури через спеціально уповноважений державний орган спричинили маскування цього явища в інших, непрямих формах - через власників, менеджмент, судові позови, стимулювання самоцензурування тощо. Невизнання державними органами та їх посадовими особами цієї проблеми, намагання її евфемізувати спростовуються аналізом медіа-сектора на предмет конкретних проявів цензури, існуванням у громадській думці твердої переконаності щодо розповсюдженості цього явища, експертними опитуваннями журналістів. Убезпечення сфери мас-медіа від політичної цензури, на думку автора, можливе через якісну зміну формату політичних відносин і усунення об'єктивно існуючих та штучно створених умов, які сприяють її поширенню.

У висновках узагальнюються основні положення та результати дослідження.

Оскільки магістральний поступ України визначений інтеграцією в європейські та євроатлантичні структури, то виникає необхідність приведення інституційної та змістовної складових вітчизняної політики у відповідність до сповідуваних міжнародним співтовариством ідеалів і цінностей. У цьому контексті незалежні та об'єктивні у своїй інформаційній політиці медіа, поряд з іншими структурами громадянського суспільства, виступають одним із чинників забезпечення стабільності політичної системи та незмінності демократичних форм суспільно-політичної діяльності. Аналіз державної політики в сфері медіа і поточна ситуація в медіа-секторі свідчать, що вказані принципи належним чином не сприймаються представниками державної влади та не втілюються у реальне життя.

Доведено, що впродовж незалежного існування України система державного управління інформаційною сферою, успадкована нею від СРСР, зазнала кардинальних інституційних, правових, змістовно-діяльнісних змін, а також змін у питаннях компетенції та повноважень окремих регулюючих органів. У нинішньому вигляді ця система включає в себе інститути президента, парламенту та уряду в рамках їхніх повноважень, низку центральних органів державної виконавчої влади, а також різні консультативно-дорадчі органи й структурні підрозділи в органах місцевої влади, що покликані визначати, здійснювати і контролювати проведення державної інформаційної політики. Кожен елемент цієї системи у своєму функціонуванні тим чи іншим чином дотичний до проблем незалежних засобів масової інформації, забезпечення свободи слова, і, отже, аналіз їхньої діяльності дає змогу охарактеризувати якісне наповнення процесів у системі взаємодії “ЗМІ - влада”.

Хоча інституційна складова державної політики щодо ЗМІ сформувалася в ході тривалого пошуку найбільш ефективної моделі управління інформаційною сферою, цей процес в окремих аспектах характеризувався певною хаотичністю. Аналіз доводить, що численні реорганізації, зміни керівництва державних структур, відповідальних за інформаційну сферу, практично завжди проводилися в ключі загальної оптимізації системи державного управління та логічно вписувалися у зміну балансу сил всередині правлячої еліти. Подібні зміни були зумовлені потребами політиків та державних діячів у підвищенні власного політичного статусу, в отриманні додаткових інструментів впливу на політичну ситуацію, у набутті контролю над інформаційною сферою.

Вказано на відсутність стратегічного бачення та послідовного здійснення державної політики у сфері інформації. Українська держава, в особі свого вищого керівництва та численних спеціально створених структур, і сьогодні не в змозі повною мірою докластися до формування національного інформаційного простору, визначати пріоритети його розвитку, гарантувати інформаційну безпеку країни. Причинами такої ситуації визначено: 1) специфіку здійснення політико-владних відносин, коли національні інтереси не є домінантними у діяльності суб'єктів політики; 2) загальну слабкість системи державного управління, коли для вирішення критично важливих проблем не вистачає економічних, фінансових, інтелектуальних чи інших ресурсів; 3) відсутність політичної волі та виконавчої дисципліни. Українська влада виявилася неспроможною створити сприятливі умови для праці журналістів, захистити їхнє життя і безпеку, провести належне розслідування замахів на працівників мас-медіа тощо. Доведено, що одна лишень наявність інституційного каркасу державної політики щодо ЗМІ, без відповідної його змістовної наповненості, або ж неадекватна діяльність органів державного управління, яка йде врозріз із їх прямим функціональним призначенням, не можуть бути достатніми підставами для твердження про ефективність державної політики щодо ЗМІ. На нашу думку, чи не єдино правильним напрямком подальшого розвитку системи державного регулювання сфери засобів масової інформації має стати неухильне дотримання і виконання принципів демократії, свободи слова та аналіз її ефективності виключно через цю призму.

Вказано, що система ЗМІ незалежної України зазнала суттєвих змін порівняно з радянським періодом свого існування, насамперед у своїй якісній складовій. Фінансова залежність ЗМІ від своїх засновників чи власників, слабка конкурентоспроможність у ринкових умовах, низька рентабельність та прибутковість медійного бізнесу визначені факторами, що уможливлюють виникнення передумов для контролю над інформаційною складовою їхньої діяльності. Доведено, що мас-медіа часто розглядаються не як соціально відповідальний бізнес, а як складова політичного капіталу чи впливовості. Маніпулювання засобами масової інформації, використання їх для проведення спеціальних інформаційних операцій, необ'єктивність та упередженість у висвітленні суспільно-політичних подій спричиняють падіння рівня суспільної довіри до ЗМІ як інституту та до продукованої ними інформації. У відносинах державної влади та мас-медіа спостерігається домінування недемократичних способів взаємодії, розрив між офіційним декларуванням принципу свободи слова та реальною практикою її впровадження.

Отже, позитивні перспективи розвитку українського медіа-простору на передбачуване майбутнє, характер відносин у системі “ЗМІ - влада” вбачаються автором у дотриманні демократичних принципів і правил взаємодії між цими суспільно-політичними інститутами. Основним пріоритетом державної політики в галузі ЗМІ повинно стати підтримання демократичних правил гри на медійному ринку, чітке визначення критеріїв взаємовідносин влади та мас-медіа, впровадження механізмів постійного громадського контролю над прозорістю прийняття рішень, що стосуються діяльності засобів масової інформації. Лише в такому разі можна вести мову про ефективність державної політики щодо мас-медіа, про суспільно-політичний прогрес, про реальність євроінтеграційних сподівань України.

політичний законодавство змі влада

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПРАЦЯХ

1. Гаврада І. Проблеми висвітлення етнонаціональної тематики у випусках новин (на основі моніторингу чернівецьких телеканалів) // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. - Т. III. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 418-429.

2. Гаврада І. Цензура як прояв недемократичності державної політики України у сфері засобів масової інформації // Політичний менеджмент. - 2006. - №5. - С. 95-106.

3. Гаврада І. Ретроспективний аналіз інституційно-процесуальних механізмів впливу органів державної влади на мас-медіа // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 32. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. - С. 572-581.

4. Гаврада І. Проблеми відповідності нормативно-правової бази України європейському досвіду регулювання інформаційної сфери // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. - Т. IV. - Чернівці: Прут, 2006. - С. 473-486.

5. Гаврада І. Політико-правові засади діяльності ЗМІ в Україні // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2006. - Т.14. - С. 144-149.

6. Гаврада І. Особливості державної політики України стосовно забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ протягом 1999-2003 рр. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. - Тернопіль, 2003. - Вип. 4. - С. 168-172.

7. Гаврада І. Державна політика України щодо мас-медіа крізь призму президентських виборчих кампаній // Україна після президентських виборів: становлення демократії та розвиток громадянського суспільства: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції / Укл. Романюк А. С., Скочиляс Л. С. - Львів: ЦПД ЛНУ ім. І. Франка, 2005. - С. 63-71.

8. Гаврада І. Державна політика щодо ЗМІ: особливості регулювання під час виборчих кампаній // Вибори-2006 в контексті розвитку суспільно-політичних процесів в Україні. Матеріали регіональної науково-практичної конференції (теоретична частина), м. Тернопіль, 11 листопада 2005 року. - Тернопіль, 2005. - С. 15-17.

9. Гаврада І. Регіональні особливості взаємодії влади та ЗМІ (на основі моніторингу чернівецьких телеканалів) // Політичний процес в Україні у 2004 році: регіональні аспекти (Матеріали конференції, Львів, 12 лютого 2005 р.) / Упоряд. Романюк А., Скочиляс Л. - Львів: ЦПД, 2005. - С. 126-131.

Размещено на Allbest.ru