Еволюція становлення і перспективи спільної зовнішньої політики ЄС: концептуальний та регулятивний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 327 (ЄC)

Еволюція становлення і перспективи спільної зовнішньої політики ЄС: концептуальний та регулятивний аспекти

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Кравченко Олександр Петрович

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних комунікацій та зв'язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист дисертації відбудеться “18” вересня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий “7” серпня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В. Сушко

АНОТАЦІЇ

Кравченко О.П. Еволюція становлення і перспективи спільної зовнішньої політики ЄС: концептуальний та регулятивний аспекти - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку - Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

У дисертації на засадах теорії взаємозалежності досліджені і представлені позитивні аспекти і суперечності формування спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС. Вперше в українській політичній думці у сукупності розглянуто співмірність концептуального та управлінського і регулятивного забезпечення спільної зовнішньої та безпекової політики. Доведено, що європейська політична думка та політикум за політичного та фінансового сприяння США вплинули на європейську регіональну інтеграцію та реальні механізми перетворення Європи в континент миру і стабільності. Систематизовано ключові відмінності між географічним і політичним розумінням Європи повоєнної епохи; аргументовано штучність і деструктивність триваючого розподілу країн континенту за минулими історичними та ідеологічними критеріями; виявлено еволюційну закономірність та етапність формування спільної зовнішньої та безпекової політики, починаючи від перших інтеграційних проектів. З'ясовано причинно-наслідкові зв'язки між існуючими концепціями розвитку спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС та суперечностями її інституційного, управлінського і регулятивного забезпечення, виокремлено концептуальний вимір та форми і механізми регулювання спільної зовнішньої та без пекової політики. Підкреслено, що подальше розширення Євросоюзу наштовхується на низку проблем, пов'язаних з суперечностями між незавершеною в інституціональному контексті зовнішньою політикою ЄС та збереженням пріоритетних повноважень національних міністерств закордонних справ держав-членів. Встановлено, що ключовим елементом оптимізації стратегії України на інтеграцію в ЄС залишаються подолання дихотомії регулювання СЗБП та впровадження ціннісних і критеріальних основ життєдіяльності держав і громадянських суспільств за стандартами європейськості.

Ключові слова: Європейський Союз, спільна зовнішня та безпекова політика, концепції інтеграції, критерії розширення, міжнародна суб'єктність ЄС, Європейська Конституція, регулювання зовнішньої політики, обмеженість концепту Старої Європи, новий базовий договір Україна-ЄС.

Кравченко А.П. Эволюция становления и перспективы единой внешней политики ЕС: концептуальный и регулятивный аспекты - Рукопис.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных систем и глобального развития - Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев, 2007.

В диссертации на принципах теории взаимозависимости исследованы положительные аспекты и противоречия формирования общей внешней политики и политики в сфере безопасности ЕС. Осуществлен сравнительный анализ концептуальных разработок украинской и европейской политической науки по евроинтеграционной тематике. Впервые в украинской политической мысли комплексно рассмотрена „соразмерность” концептуального и регулятивного обеспечения общей внешней политики и политики безопасности ЕС. Доказано заметное отставание процесса институционального обеспечения такой политики от научно обоснованных разработок и рекомендаций экспертов.

Систематизированы ключевые различия между географическим и политическим пониманием Европы послевоенной эпохи. Представлена система аргументации понятия „европейские критерии развития”. Выявлена степень влияния американской внешнеполитической стратегии на инициирование интеграционных проектов в Европе. Аргументирована искусственность и деструктивность сохраняющегося разделения государств континента по устаревшим историческим и идеологическим критериям.

Установлены эволюционная закономерность и этапность формирования общей внешней политики и политики безопасности ЕС, начиная от первых интеграционных проектов. Показана связь между формированием единой внешней политики ЕС и международно-политической деятельностью Совета Европы, НАТО, ЕЭС. Представлены причинно-следственные связи между существующими концепциями развития общей внешней политики и политики безопасности ЕС и противоречиями ее институционального, управленческого и регулятивного обеспечения. Отдельно рассмотрен весь комплекс форм и механизмов регулирования единой внешней политики ЕС с доказательством того, что главным барьером на этом пути является отсутствие окончательной завершенности в подходах к политике безопасности в ее традиционном понимании.

Выявлено, что дальнейшее расширение Евросоюза будет наталкиваться на ряд проблем, связанных с противоречиями между незавершенной в политико-правовом и институциональном аспектах внешней политикой ЕС и сохранением приоритетных полномочий национальных министерств иностранных дел государств-членов. Контекстуально рассмотрены факторы противоречивого влияния США и Российской Федерации на замедление процесса формирования и правового обеспечения общей внешней политики и политики безопасности ЕС.

Установлено, что ключевым элементом оптимизации стратегии Украины на интеграцию в ЕС остается преодоление отрицательных последствий дихотомии регулирования внешней политики ЕС, а также внедрение ценностных и критериальных основ жизнедеятельности государств и гражданских обществ по европейским стандартам, среди которых доминирующее значение имеет степень демократических свобод.

Ключевые слова: Европейский Союз, общая внешняя политика и политика безопасности, концепции интеграции, критерии расширения, междунвродная субъектность ЕС, Европейская Конституция, регулирование внешней политики, ограниченность концепта Старой Европы, новый базовый договор Украина-ЕС.

ANNOTATION

Kravchenko O.P. Formation Evolution and Prospects of a Common EU Foreign Policy: Conceptual and Regulative Aspects - Manuscript.

Dissertation for obtaining the scientific degree of Candidate of Science (Politics) in the specialization 23.00.03 - Political Problems of International Systems and Global Development. - International Relations Institute of Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2007.

Positive aspects and contradictions of the formation of a common EU foreign and security policy are studied and represented in the thesis on the basic of the interdependence theory. Commensurability of the conceptual, managerial and regulavite provision of the foreign and security policy are considered in the aggregate for the first time in the Ukrainian political thought. It is proved that the European political thought and political circles have influenced the European regional integration and actual mechanisms of transformation Europe into a peaceful and stable continent under the political and financial auspices of the USA.

Key difference between the geographical and political understanding of Europe in the post-war epoch are systematized; the artificial and destructive nature of the existing division of countries on the continent by former historical and ideological criteria is proved; an evolutionary regularity and staged of formation of the common foreign and security policy beginning with the first integration projects is dioscovered.

The cause-and-effect relation between the existing concepts of development of the common EU foreign and security policy and the contradictions inherent in its institutional, managerial and regulavite provision is found out and a conceptual measurement as well as forms and mechanisms of regulation of the common foreign and security policy are marked out. It is emphasized that a further expansion of the European Union faces a number of problems related to the contradictions between an institutionally incomplete policy of the EU and the retained priority powers of the national ministries for foreign affairs of member countries.

It is ascertained that overcoming the dichotomy of the FSPS regulation and introduction of value and criterial bases of activities of countries and civil societies in accordance with the European standard remain a key element of optimization of the Ukrainian EU-international strategy.

Key words: the European Union, a common foreign and safety policy, an integration concept, expansion criteria, an international subject-based nature of the EU, the European Constitution, foreign policy regulation, a limited nature of the Old Europe concept , a new basic treaty between Ukraine and the EU.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається науковою і політичною доцільністю з'ясування реальності перспектив перетворення Європейського Союзу в окремого повноправного актора міжнародних відносин з компетенцією прийняття, регулювання і реалізації у світовій політиці та дво- і багатосторонніх відносинах рішень, які на сучасному етапі формування нової міжнародної системи належать до виняткових прерогатив і повноважень національних держав.

Ця проблема цілісно не розглядалася у вітчизняній політичній науці, де представлено відповідні аналітичні узагальнення процесів євроінтеграції на основі використання домінуючих в Європі концептів і стратегій щодо спільної зовнішньої політики Європейського Союзу. Зокрема, зосередження вітчизняної політичної думки на відкритих документальних джерелах ЄС призводить до певної однобічності оцінок та неврахування суперечностей й конфліктних ситуацій, які виникають під час узгодження тих чи інших політичних рішень в рамках організації.

Разом з тим, у зарубіжних та вітчизняних дослідженнях виявляється тенденція до переважно політичного аналізу подій, пов'язаних з реалізацією положень Маастрихтського договору, що свідчить про тривалий етап підготовки й адаптування європейської спільноти до практичного втілення проекту спільної зовнішньої політики не тільки в концептуальному, але й в інституціональному та регулятивному вимірах.

Спільна зовнішня політика ЄС як безпрецедентне явище для сучасної системи міжнародних відносин дає можливість з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки між економічними, політико-культурними, безпековими та іншими елементами повоєнної еволюції “старої” Європи до нового стану міжнародно-суб'єктної формації.

Необхідність цілісного розгляду проблеми знаходить своє пояснення і в загальній логіці міжнародно-системних трансформацій, оскільки сама структура міжнародних відносин, як і її вивершення на засадах і принципах американського глобалізму, залежать від особливостей європейського інтеграційного поступу, тобто, від того, яким шляхом піде “стара Європа” - нинішнім застосуванням подвійності спільних рішень і дій при збереженні традиційної ролі національних держав, чи єдиним підходом з таким наслідком, як представництво ЄС в Раді безпеки ООН, - високою мірою зумовлює баланс сил у світ-системі, що перебуває у стані незавершеності і повільної консолідації.

Більш того, сучасна (китайська) версія багатовимірної глобалізації, у якій пропонується відновити або зберегти розмаїття національних підходів до політико-системного розвитку держав та побудови економічних стратегій, спричинила б новий поворот чи деструктивний вплив на процес конституційного затвердження спільної зовнішньої політики Європейського Союзу, зазнали б певної політико-правової і змістовної зміни відносини в трансатлантичному співтоваристві, непередбачуваного виміру набула б зовнішньополітична стратегія Російської Федерації, для якої ЄС є одним зі стратегічних зовнішньоекономічних партнерів і, до певної міри, “противагою” американському гегемонізмові. Зник би чи, навпаки, ще більше затвердився спорадичний розкол у голосуванні європейських держав з найбільш значимих проблем глобалізованої сучасності, зокрема, доцільності втручання в регіональні і внутрішні національні конфлікти, а також вибору тих чи інших механізмів їхнього врегулювання.

Для української держави уніфікувалася б, здобула формалізованого завершення чи й стала б безумовною вимогою наростаюча потреба у розмаїтті підходів до розробки, прийняття і реалізації рішень щодо особливостей формування і розвитку європейської і євроатлантичної політики України.

Актуальність дослідження полягає також у поглибленому розумінні історично унікальних подій і політико-системного явища, яким є трансформація регіонального економічного союзу в єдину політико-системну спільноту державницького типу зі спільною зовнішньою політикою, яка визначає міжнародний курс та концептуальне бачення дипломатичним відомством України перспектив подальшого співробітництва з Європейським Союзом, враховуючи, що прийняття чи неприйняття конституційного рішення чи його переведення в якусь іншу форму домовленостей про спільну зовнішню політику ЄС по-різному може вплинути на позицію політичних партій і рухів України щодо європейського вибору.

Відтак, авторський концептуальний підхід до проблеми ґрунтується на виявленні глибинних політико-системних мотивацій поведінки прихильників і опонентів існуючих версій концептуального забезпечення, а також форм і механізмів регулювання спільної зовнішньої політики Європейського Союзу, уточненні перспективи реалізації відповідного конституційного проекту.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 019U015201), програми Інституту міжнародних відносин „Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (номер державної реєстрації 0102U001229).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є актуалізація і узагальнене політико-системне представлення концептуального забезпечення та поступового еволюційного адаптування всіх існуючих регулятивних інститутів європейської спільноти до забезпечення оптимальних можливостей реалізації проекту спільної зовнішньої політики Європейського Союзу в рамках його впливу на стан міжнародної системи та структуру дво- і багатосторонніх відносин.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

Узагальнити і консолідовано представити основні теоретико-методологічні засади дослідження щодо трансформації регіональної економічної інтеграції у формалізоване явище міжнародно-політичного характеру.

Виявити і поглибити розуміння комплексу чинників і механізмів впливу на концептуальне забезпечення та політико-системну еволюцію поступового становлення і розвитку Європейського Союзу як специфічного актора міжнародних відносин.

Розкрити ключові політико-системні особливості базових підходів до забезпечення проекту спільної зовнішньої політики європейського інтеграційного об'єднання з урахуванням суперечностей інституціонального та регулятивного характеру.

З'ясувати причинно-наслідкові зв'язки, глибинні витоки, зміст і характерні особливості суспільних суперечностей, які постали під час обговорення і реалізації відповідних положень проекту Європейської Конституції до її остаточної формалізації чи договірної форми.

Визначити рівні впливів США на інтеграційні процеси в Європі, а також контекстуальну роль американського політичного і політико-системного домінування в трансатлантичній спільноті націй в контексті інституціональної та регулятивної реалізованості ідеї спільної зовнішньої політики Європейського Союзу.

Дослідити сутнісні складові політико-культурного чинника у загальному комплексі елементів внутрішнього і зовнішнього середовища, яке визначає міжнародно-політичну перспективу і результативність конституційного чи договірного проекту ЄС.

Здійснити прогностичну оцінку перспектив спільної зовнішньої політики ЄС, подати відповідні узагальнення і рекомендації для вітчизняної дипломатії в контексті підготовки нового базового договору між Україною та ЄС.

Об'єктом дослідження є міжнародно-політична складова конституційного і договірного процесу Європейського Союзу.

Предметом дослідження є політико-системний, концептуальний і регулятивний аспекти становлення і перспектив реалізації спільної зовнішньої політики ЄС.

Методи дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у дисертаційній роботі були використані загальнонаукові (аналіз і синтез, конкретизація, аналогія), загальнологічні (характеристика, порівняння, опис, відмінність) та спеціальні (політології, теорії міжнародних відносин, глобалістики, соціології) методи дослідження, які обрані з урахуванням передових досягнень вітчизняної та західної політичної думки, що досліджує процес і явище переростання регіональної економічної інтеграції в спільний міжнародно-політичний проект через конституційну чи (після очевидного фіаско проекту Конституції на референдумах) договірну формалізацію спільної зовнішньої політики.

Зокрема, застосовано методичний підхід, запропонований Р.Кеохейном, який зумовлює обов'язкове постійне врахування особливостей зовнішнього середовища при оцінюванні міжнародного курсу національних держав, спеціальне виокремлення міжнародних організацій як чинника і актора міжнародної системи, які в умовах конфліктного становлення глобалізованого світу створюють основу і забезпечують взаємовигідне кооперування у всіх сферах міждержавних відносин. Відтак, ключовий методичний принцип визначається в межах фактора взаємозалежності всередині інтеграційного об'єднання та у широких зовнішніх зв'язках і відносинах власне Європейського Союзу та держав, які входять до його складу.

Інший методичний аспект дослідження базується на дослідницькому принципі, розробленому М.Дойлом, що полягає у врахуванні чинника тотальної ліберальної практики США, яка певною мірою деструктивно впливає на позиції національних акторів міжнародних відносин. На цій основі базується один з ключових авторських методичних підходів, а саме: у європейській спільноті існують різні оцінки загальної доцільності нав'язування лібералізму, який є одним з елементів суперечностей у формулюванні принципових положень базових міжнародно-політичних стратегій. З іншого боку, цей аспект є принциповим в оцінюванні розходжень між ЄС і США у виробленні спільної стратагеми стосовно Російської Федерації, що включає в себе не тільки її політичний курс на пострадянському просторі, але й загальне прагнення до відновлення великодержавного курсу на силових засадах.

При дослідженні еволюції зближення і консолідації зовнішньополітичних підходів європейських держав активно використовується методична ідея О. Джорджа, виражена у понятті “структурованого і сфокусованого порівняння”, тобто власне політичного аналізу після ретельного відбору елементів зовнішньої політики, які порівнюються, з урахуванням часового фактора геополітики. Завдяки цьому полегшується можливість більш точного уявлення про причинно-наслідкові зв'язки між розробленими і затвердженими концепціями, певними рішеннями лідерів європейських інтеграційних структур та особливими позиціями національних еліт і суспільств держав-членів Європейського Союзу щодо управління та регулювання міжнародної політики.

Суттєве значення для дослідження також має методичний постулат С.Уолта, за яким балансування у повоєнній парадигмі міжнародних відносин подається як встановлення союзницьких відносин з іншими акторами світ-системи проти головних загроз, тобто встановлення інтеграційних та інших міждержавних союзів на основі оцінювання джерела і рівнів небезпек, які йдуть від зовнішнього світу.

У цьому контексті набуває значення поглиблене розуміння й уточнення причин появи і характеру суперечностей, які сьогодні мають місце у відносинах між Сполученими Штатами та їхніми європейськими союзниками, а також очевидних розходжень в публічних оцінюваннях двома сторонами євроатлантичного альянсу рівня демократизму внутрішньої і безпекової адекватності претензій нових незалежних держав пострадянського простору на членство в НАТО та ЄС.

Наукова новизна одержаних результатів визначається системним дослідженням перспектив спільної зовнішньої політики Європейського Союзу у контексті суперечностей її конституційного забезпечення з урахуванням фактора зовнішнього середовища та еволюційних змін, які відбувалися в світ-системі упродовж всієї історії становлення і розвитку європейського інтеграційного проекту та підвищенням впливу українського чинника у прямих політичних інтересах ЄС, його взаєминах з Російською Федерацією і Сполученими Штатами Америки.

Основні положення дисертації, що визначають її наукову новизну, полягають у наступному:

запропоновано оригінальний, ще не апробований в українській політичній думці цілісний варіант застосування нового методичного підходу до вивчення Європейського Союзу та зовнішньої політики держав, які входять в інтеграційні формування поза традиційними рамками функціоналізму, інституціоналізму та конструктивізму.

здійснено авторську класифікацію основних концептуальних підходів політичної думки країн євроатлантичної спільноти до визначення стану і перспектив формування спільної зовнішньої політики ЄС.

доведено суб'єктну обмеженість Європейського Союзу у прийнятті, розробці й реалізації міжнародно-політичних рішень як таку, що викликана не тільки відсутністю формалізованої Конституції, але й суттєвими відмінностями у підходах політичних лідерів багатьох держав-членів до формулювання суті зовнішньополітичної стратегії, різним ставленням до глобальної політики США, відмінностями в оцінюванні ситуації в Росії та ставленні до дво - і багатосторонніх відносин з нею тощо.

визначено вплив ситуації, що склалася в Європейському Союзі у зв'язку з об'єктивними обставинами зволікання конституційної формалізації зовнішньої політики ЄС, її засад і принципів, на остаточне вивершення сучасної системи міжнародних відносин.

встановлено взаємозв'язок між американською глобальною політикою, різними механізмами врегулювання конфліктів з боку ЄС і США та консолідацією ідеї спільної зовнішньої політики в рамках держав-членів Європейського Союзу.

розроблено рекомендації щодо оптимізації взаємин між Україною і Європейським Союзом та спільних міжнародно-політичних стратегій і тактичних підходів до розв'язання критичних проблем сучасної світ-системи.

Практичне значення результатів дослідження. Дослідження є внеском до розробки як загальнотеоретичного аналізу сутності проекту спільної зовнішньої політики Європейського Союзу, так і прикладних проблем забезпечення національних інтересів у процесах європейської інтеграції та набуття Європейським Союзом компетенції політичного актора міжнародних відносин.

Теоретичні узагальнення також можуть бути використані для розвитку доктрини української зовнішньої політики, стратегічного планування міжнародного співробітництва держави з ЄС; у діяльності Верховної Ради і МЗС України; планах Міністерства освіти і науки України. Концептуальна частина положень дослідження використана в науковому проекті “Україна в сучасному світі: стратегії зовнішньої політики та економічного вибору”, розробка якого завершується Інститутом світової економіки і міжнародних відносин НАН України на замовлення Кабінету міністрів та у розробці проекту МЗС України нового базового договору Україна-ЄС. Одержано позитивні відгуки організацій на впровадження результатів дослідження.

Матеріали, висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть доповнити зміст навчальних курсів політологічного характеру, зокрема, “Європейський Союз у міжнародних відносинах”, „Спільна зовнішня політика та політика безпеки ЄС”, “Зовнішня політика країн Західної Європи”, “Проблеми розширення ЄС та НАТО”, „Аналіз зовнішньої політики”, „Міжнародні організації”, “Актуальні проблеми зовнішньої політики України” для студентів вищих навчальних закладів.

Хронологічні рамки дисертації формально охоплюють період від 1991 до 2006 рр., тобто еволюцію розширення ЄС, процеси становлення Європейського Союзу як політичного актора міжнародних відносин та формування нової міжнародно-суб?єктної реальності в Європі з одночасною ретроспективною та прогностичною характеристикою феномену євроінтеграції.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення дисертаційної роботи було викладено у доповідях і виступах на міжнародних, наукових та науково-практичних конференціях: науково-практичній конференції “Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах” (Хмельницький, 24-25 квітня, 2003 р.); міжнародній конференції “Європейський союз як новий сусід: можливості, проблеми і кордони” (Київ, 21-22 травня, 2004 р.); третій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 10 березня, 2005 р.); четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 3 березня, 2006 р.); міжнародній науковій конференції “Україна-Росія-Європа” (Київ, 13-15 квітня, 2006 р.); науковій конференції молодих вчених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 24 жовтня, 2006 р.); міжнародній науковій конференції “Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози” (Київ, 7 грудня, 2006 р.), міжнародній конференції “Сучасні міжнародні відносини в Центральній та Східній Європі” (Рівне, 8-9 грудня 2006 р.), п'ятій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Шевченківська весна” (Київ, 2 березня, 2007 р.), а також на засіданнях кафедри міжнародних комунікацій та зв'язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у 1 колективній монографії, 5 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структурно дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 205 стор., в тому числі основний тест - 184 стор., список використаних джерел складається з 215 найменувань і займає 21 стор.

інтеграція політичний європейський

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її сутність, стан дослідження наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, визначено хронологічні рамки, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

Обґрунтовано, що суттєвою особливістю дисертаційної роботи є не тільки політико-системні та міжнародно-політичні, але й загальні геополітичні елементи впливу на розробку та інституціональне і регулятивне забезпечення реалізації проекту спільної зовнішньої політики Європейського Союзу.

У Розділі 1 „Теоретико-методологічне обгрунтування спільної зовнішньої політики Європейського Союзу” - проаналізовано концепцію наукової проблеми, подано класифікацію теоретичних і методологічних підходів зарубіжної та вітчизняної наукової думки щодо процесів європейської інтеграції як своєрідної моделі розвитку політичного і суспільного життя держав-членів ЄС.

Багатовимірні прояви та дискусійний характер процесів європейської інтеграції, зокрема, проектів спільної зовнішньої політики Європейського Союзу, представлено у наукових працях Е. Хааса, К. Уолтца, Р. Кеохейна, Дж. Ная, С. Уолта, А. Моравчика, М. Дойла, О. Джорджа, Б. Балашша, Г. Клайда, Дж. Скотта, К. Еліота, М. Леонарда ,Д. Генлі, Ч. Кауфмана, Д. Аллена, М. Сміта, Н. Фергюсона В. Джаспера та ін., вітчизняних розвідках з проблем особливостей європейської інтеграції в умовах глобалізації, оптимізації спільної зовнішньої політики та безпеки ЄС, співвідношення зовнішньої політики окремих західноєвропейських країн-членів ЄС та наднаціонального об?єднання, їх впливу на загальноєвропейські процеси. Ю. Пахомова, А. Дашкевича, Ю. Павленка, О. Потєхіна, Є. Камінського, Б. Канцелярука, О. Зернецької, С. Шергіна, Л. Лещенка, І. Хижняка, С. Юрченка, А. Круглашова, І. Коваля, А. Кудряченко, М. Михальченка, А. Зленка, В. Манжоли, В. Копійки, В. Крушинського, Н. Яковенко, С. Гринько, та ін., що свідчить про еволюцію та динаміку сучасної наукової думки щодо конституціоналізації Європейського Союзу та виявлення суперечностей між концептами “національна зовнішня політика ? спільна зовнішня політика Євросоюзу”.

Проведений аналіз позицій представників зарубіжної та вітчизняної наукової політично думки та представників інших галузей соціогуманітарних наук дозволяє з'ясувати головний зміст взаємодієї протилежних і взаємопов'язаних явищ і процесів у сучасних міжнародних відносинах. На погляд більшості теоретиків і дослідників інтеграційних процесів, ще певний час зберігатиметься панівне значення розвитку економіки та забезпечення національної безпеки і, відповідно, активної ролі європейських національних держав у міжнародних відносинах. Далі активізуватиметься сегментація глобального простору на великі політично й економічно значимі регіональні системи. Від того, яким шляхом вони будуть еволюціонувати, високою мірою залежатиме якість і динаміка переходу Європейського Союзу до спільної зовнішньої політики. Кожен із таких сегментів на етапі формування ще тривалий час матиме диференційовані форми політичної та економічної взаємодії держав, що спричинятиме додаткові суперечності.

Елемент взаємозв'язку і протилежностей визначається через констатацію і доведення наростаючої тенденції до усамостійнення діючих інтеграційних союзів водночас з паралельним декларуванням ідей і практичного прагнення приступити до реалізації ідеї трансконтинентальної, а з часом і планетарної інтеграції. Європа у цих процесах є безумовним лідером, але зберегти це лідерство без успішного завершення проекту „спільна зовнішня політика” буде складно.

Європейська наука ще до практичного фіаско конституційного проекту вважала за доцільне більше говорити не про європейську конституцію, яка б стала зобов'язуючим документом, а переважно тільки про конституційний договір, що саме по собі передбачає продовження процесу узгодження, внесення поправок і доповнень, оскільки зміст положень Конституції і договорів різний, принаймні не ідентичний.

Головною ж дилемою формування спільної зовнішньої політики Європейського Союзу згідно з позиціями теоретиків і представників прикладних наук ще тривалий час залишатиметься політико-ідеологічний конфлікт між демократичними планами і діями нинішнього Європейського Союзу і можливістю його повернення до великодержавного курсу на міжнародній арені в рамках так званої “імперської метафори”, на яку вказує О.Вевер.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що перехід “старої” Європи до нового стану залишатиметься складним, суперечливим і навіть конфліктним, а ефективність європейської інтеграції та спільної зовнішньої політики ЄС визначатиметься різноманітними внутрішніми чинниками як самого Співтовариства, так і держав-членів, які активно впливають на регіональні політичні рішення і програми міжнародного співробітництва.

Розділ 2 „Кінець Старої Європи”: обмеженість концепту західної політичної думки” - присвячено з'ясуванню сутнісних характеристик концепту “кінця Старої Європи” та концептуальним проблемам спільної зовнішньої політики європейських співтовариств.

Здійснений науковий аналіз еволюції політики інтеграції, змісту перших інтеграційних проектів, а також тенденції переходу до цілісної спільності підтверджує авторську концепцію про принципові розходження у побудові управлінських і політичних структур ЄС, що зумовлює різні варіанти розподілу владних повноважень у політичній та міжнародній сферах на шляху реалізації інтеграційних проектів.

Доцільність гармонії та інтеграції у світ-системі після другої світової війни, яку активно пропагували західна політична думка і політики США та Західної Європи, було втілено в концепціях та практиці перетворення капіталістичної частини європейського континенту в зразок політичної стабільності й гаранта миру. Створення Ради Європи й НАТО, Європейського співтовариства вугілля і сталі та Європейського платіжного союзу доцільно розглядати у загальному і навіть спільному контексті. Поступом до формування концепту відновлення європейської цілісності можна вважати затвердження 1950 року Радою Європи Конвенції про захист прав людини.

Головною складовою визначення суті прагнення до спільної зовнішньої і безпекової політики залишається максимальне забезпечення стану, за якого в минуле назавжди відійдуть перспективи відтворення Європи як джерела політичної нестабільності, конфліктів і світових воєн.

У розділі наголошується, що на початку XXI століття європейська політика набула особливих ознак, в наслідок, цілої низки стратегічно значимих рішень, які можуть бути окреслені як спільні зовнішньо-політичні рішення ЄС, серед яких: рішення про прийняття нових членів до Євросоюзу, конституційна угода держав-членів, рішення про активізацію переговорного процесу з Туреччиною, рішення про новий статус відносин з пострадянськими країнами, зокрема, Україною. Цей комплекс рішень і угод дозволяє говорити про наближення Європи до завершальної стадії інтеграційного проекту в рамках континентальної цілісності. За низкою показників вже тепер можна оцінювати Євросоюз як діючого фундаментального чинника світової політики.

Надзвичайно високий рівень відповідальності і можливостей влади у старих і нових державах-членах ЄС вступає у суперечності з парламентськими системами в інших державних суб'єктах, що входять до Євросоюзу. У парламентських політичних системах уряд у будь-який момент може бути відкликаний чи реформований, у той час як президентська форма правління у цьому напрямі більшою мірою залежить від волі і рішень всенародно обраного президента. Таким чином, постають фундаментальні питання узгодження таких позицій в рамках Європейського Союзу.

Встановлено, що спільна зовнішня політика Європейського Союзу, якщо розглядати її у стратегічному вимірі, тобто за критеріями, цілями і формами реалізації частково вже є реальністю, проте, ця частковість у часовому вимірі може зберігати своє негативне значення на тривалу перспективу.

Відтак характерною ознакою політики ЄС стає консервативне бачення інтеграції, як механізму забезпечення політичної та економічної стабільності у контексті поступового переходу до створення управлінських інститутів, спроможних забезпечити регулювання життєдіяльності всіх європейських держав у сферах їх традиційної відповідальності і повноважень.

Зміст Розділу 3 „Регулятивний вимір формування спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС” - логічно розкриває сутність концепції спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС, яка полягає в тому, що має управлятися і регулюватися на засадах міжурядових процедур більшою мірою, ніж у формі прямої відповідальності європейської спільноти. Аргументовано, що Європейський Союз як міжнародно-політичний та економічний актор дотримується концепції, за якою він діє переважно в рамках договорів, а постанови і рішення виконавчих органів влади ЄС мають бути вторинними за своєю глибинною суттю. Це свідчить про те, що у своєму поступі до спільності європейська інтеграція розвивається на чіткій політико-правовій основі та жорсткому контролі з боку представницької влади.

У розділі доведено, що міжнародні договори та угоди Європейського Союзу базуються на принциповій концепції, за якою практично всі механізми та інструменти, які застосовуються національними державами, мають по-етапно вкладатися в основу життєдіяльності ЄС. Виявлено односторонність позиції та інструментів, втілення стратегії зовнішньої політики та безпеки ЄС в рамках євроатлантичного співробітництва, що передбачає чотири компоненти розширення: 1) зміцнення співтовариства основних ринкових демократій, зокрема і американської, оскільки вони становлять ядро розширення; 2)сприяння та підсилення нових демократій та ринкової економіки, особливо в країнах найбільшого значення та можливостей; 3)протидія агресії та підтримка лібералізації країн, які не підтримують демократій та ринкової економіки;4) реалізація гуманітарної місії шляхом впровадження демократії в проблематичних з гуманітарного погляду.

В концептуальному аспекті забезпечення спільної зовнішньої та без пекової політики виглядає завершеним, однак в регулятивно-управлінському контексті для утвердження цілісності у спільній зовнішній політиці ЄС поки що відсутні належні підстави, зокрема відсутність відповідного організаційного забезпечення у сфері дипломатії і такої складової зовнішньої політики національних держав, як узгоджена на рівні закону стратегія спільної безпеки. Поділ управлінських функцій між ЄС і державами-членами деструктивно впливає функціональні можливості офіційного Брюсселя.

У розділі простежується своєрідна закономірність, яка проявляється у відмінності концептуальних підходів до розширення самого Європейського Союзу. Доведено, що його управлінські структури керуються ідеєю інтеграції як чинником, здатним забезпечити економічну і політичну стабільність на континенті. У цьому сенсі, на основі статей договору виокремлюються три наріжні камені формування нової Європи: 1)власне європейське співтовариство; 2) спільна зовнішня і безпекова політика; 3) співробітництво у сфері юриспонденції та внутрішніх справ.

У цьому сенсі існує жорстка потреба міжнародно-політичного аналізу копенгагентських критеріїв у контексті української перспективи членства в Європейському Союзі, яким передбачається поступова адаптація внутрішньої і зовнішньої політики України до стандартів ЄС, серед яких ключовими є: 1) стабільність інститутів, які гарантують демократію,верховенство закону, забезпечення прав людини;2) наявність ефективної конкурентноспроможної ринкової економіки;3) виконання зобов?язань, що випливають з членства в ЄС.

Віднайдення адекватної форми і механізму легітимації й реалізації спільної зовнішньої політики ЄС буде сприйняте у світовому співтоваристві націй без будь-якої революційності, зокрема, цьому сприятиме розміщення на території європейських держав штаб-квартир цілої низки впливових міжнародних організацій. У політико-ідеологічних критеріях потенційна легітимація спільної зовнішньої політики ЄС знаходить важливу іміджеву підтримку з погляду її консолідованості, узгодженості і принципової відповідності складовим європейського демократичного способу формалізації зовнішньополітичних та дипломатичних повноважень і дій.

Враховуючи аргументацію європейських дослідників, а також виходячи з прагматичних інтересів української держави, зроблено висновки про стратегічну значимість для оптимізації європейського курсу України є впровадження критеріальних основ життедіяльності держав і громадянських суспільств за ствндартами Європейського Союзу, оскільки Україна виразно зацікавлена у подоланні деструктивної дихотомії в управлінні спільною зовнішньою та безпековою політикою в рамках суперечностей між інтересами власне ЄС і держав-членів інтеграційного формування.

У Висновках зафіксовані основні підсумки дослідження.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми еволюційного формування та перспектив спільної зовнішньої політики Європейського Союзу в контексті політико-системних, міжнародно-політичних та геополітичних елементів впливу на її інституціональне та регулятивне забезпечення з урахуванням трансформації світ-системи упродовж реалізації європейського інтеграційного проекту.

Застосування політологічних методів аналізу дало можливість реалізувати обраний концептуальний підхід: розглянути складові феномену спільної зовнішньої політики Європейського Союзу в процесі динамічної інтеграції. Методологія аналізу дала можливість з'ясувати провідні тенденції системи, що досліджувалась, і визначити її сучасний функціональний стан, який відповідно до параметральних характеристик можна кваліфікувати як динамічно-прогресуючий і транзитивний.

Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному:

1. Еволюція концептуального забезпечення та поступового еволюційного адаптування доволі розмитих і досі не консолідованих у політичній думці регулятивних інститутів європейської спільноти свідчить про суттєву обмеженість впливів наукових і експертних розробок на оптимізацію поступального розвитку проекту єдиної зовнішньої політики Європейського Союзу, а також про практичну обов'язковість її зв'язку з широким колом безпекових питань для цілісного і точного розуміння. Так звана оборонна ідентичність Європейського Союзу, існуючи поки що в концепціях і окремих практичних елементах (військовий контингент швидкого реагування, призначений майже винятково для дій на європейських теренах потенційних конфліктів), у видимій історичній перспективі визначатиме особливості і ефективність подальшої еволюції спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС. В рамках впливу формування спільної зовнішньої та без пекової політики на стан міжнародної системи та структуру дво - і багатосторонніх відносин відзначається етапність у її концептуальному забезпеченні, що незаперечно виражається у настільки ж поетапному становленні управлінських та регулятивних інститутів у цій сфері.

2. Переростання регіональної економічної інтеграції у формалізоване явище міжнародно-політичного характеру високою мірою завдячує масштабним напрацюванням представників різних галузей соціогуманітарних наук. Українська політична наука у цьому напрямку має серйозні розробки з проблематики євроінтеграції, однак питання формування і перспектив консолідації регулятивних функцій Європейського Союзу на основі порівняння їх запровадження з існуючими науковими концепціями в Україні, досі не аналізувалися. Застосування комплексу методів політичного аналізу дозволяє стверджувати про суб'єктну обмеженість управлінських структур ЄС у прийнятті, розробці й реалізації міжнародно-політичних рішень як таку, що викликана не тільки відсутністю формалізованої Конституції майже винятково як наслідку негативних референдумів у Франції і Нідерландах, але й суттєвими відмінностями у підходах керівників багатьох держав-членів до формулювання суті зовнішньополітичної стратегії, різним ставленням до глобальної політики США, відмінностями в оцінюванні ситуації в Росії та ставленням до дво - і багатосторонніх відносин з нею тощо.

3. Поглиблений аналіз домінуючих у Європі теоретико-методологічних засад функціоналізму, інституціоналізму та конструктивізму засвідчує доцільність застосування нового методичного підходу до вивчення Європейського Союзу та зовнішньої політики держав, які входять в це інтеграційне формування. Ключовою складовою тут завжди виступає комплекс методів з теоретико-методологічної парадигми взаємозалежності. Авторська класифікація основних концептуальних підходів політичної думки країн євроатлантичної спільноти до визначення стану і перспектив формування спільної зовнішньої політики ЄС підтверджує, що тільки через практичне впровадження принципів взаємозалежності у життєдіяльність світового співтовариства націй уможливлює подальший поступ регіональних інтеграційних проектів та їхня трансформація до рівня континентального та міжконтинентального інтегрування. Ефективне концептуальне забезпечення нових проектів поглиблення інтеграції на європейських просторах засвідчує обмеженість концепту “старої Європи” у сенсі наявності тут діалектичної суперечності, яка полягає в тому, що наукове розуміння інтеграційного процесу як відновлення колись втраченої цілісності Європи поки що не переведене в площину практичної політичної стратегії управлінських інститутів ЄС. Вже формально будучи специфічним актором міжнародних відносин, Європейський Союз має низку проблем з узгодженням історично відомих і сучасних наукових, гуманітарних, політико-ідеологічних та інституціональних проектів та практикою переходу до спільної зовнішньої і безпекової політики.

4. Ключові політико-системні особливості базових підходів європейських дослідницьких шкіл і окремих науковців, які здійснюють вирішальний вплив на концептуальні версії забезпечення проекту переходу до спільної зовнішньої політики цього інтеграційного об'єднання, визначаються складностями інституціонального та регулятивного характеру. Відтак, суперечності формування спільної зовнішньої та безпекової політики породжують зворотний ефект, який засвідчує повернення наукових розробок до прагматизму, що полягає в формуванні рекомендацій практичного характеру управлінським інститутам ЄС.

5. Початкові інтеграційні проекти в Європі та на євроатлантичному просторі, які маючи переважно економічний і безпековий виміри, виконували й певну регулятивну функцію щодо підготовки впровадження проекту спільної зовнішньої політики. Між цими аспектами існує складна схема причинно-наслідкових зв'язків, котрі реалізуються і далі реалізовуватимуться через нові суспільні суперечності на теренах ЄС, які загострилися під час обговорення і спроб реалізації відповідних положень проекту Європейської Конституції ще до її остаточної формалізації у вигляді нинішнього проекту чи у видозміненій договірній формі, а також у формі протиріч у відносинах з новими претендентами на членство в цьому інтеграційному формуванні.

6. Існує суперечливий взаємозв'язок між американською глобальною політикою гегемонізму та різними механізмами врегулювання конфліктів у різних регіонах світу, що пропонуються офіційними Вашингтоном та Брюсселем, з одного боку, та консолідацією ідеї спільної зовнішньої політики в рамках держав-членів ЄС, з другого боку. Якщо первинні впливи Сполучених Штатів Америки на започаткування об'єднавчого процесу в Європі після другої світової війни мали високий рівень адаптації, то сучасні американські впливи мають переважно контекстуальний характер. Це зумовлено поглядами американського політико-державного істеблішменту на формалізацію і легітимацію інституціонального та регулятивного забезпечення спільної зовнішньої політики Європейського Союзу, що відбувається в безпековому і оборонному вимірах нової європейської ідентичності. Наростає значна обмеженість у прийнятті й реалізації консолідованих рішень США та ЄС в щодо врегулювання регіональних конфліктів і суперечностей в європейському регіоні. У випадках активної ролі Російської Федерації в суперечностях на позаєвропейських просторах ця обмеженість виходить за межі “старої” і “нової” Європи.

7. Політико-культурне розмаїття держав-членів Європейського Союзу суттєво позначається на змістовному формулюванні конституційних чи договірних проектів ЄС у їхній міжнародно-політичній частині. Як наслідок має місце помітна суперечність у переході до нових форм спільного регулювання спільної зовнішньої безпекової політики. Вона переважно проявляється у своєрідних зіткненнях між національними міністерствами закордонних справ держав-членів та вже існуючими і створюваними управлінськими інститутами Європейського Союзу. Не вдається подолати дихотомію між національними інтересами у їх традиційному представленні та уяві і спільними інтересами поступального розвитку інтеграційного союзу. Це значною мірою обумовлено егоїзмом представників національних владних структур, що проявляється у спробах зберегти свої функціональні повноваження, не допускаючи їх обмежень.

8. Ключовим елементом оптимізації європейського курсу України безумовно залишається впровадження критеріальних основ життєдіяльності держав і громадянських суспільств за стандартами ЄС. Разом з тим, Україна виразно зацікавлена у подоланні деструктивної дихотомії в управлінні спільної зовнішньої безпекової політики в рамках суперечностей між інтересами власне ЄС і держав-членів цього інтеграційного формування, а також дихотомії управління й регулювання його життєдіяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Кравченко О.П. Концепція спільної європейської ідентиченості: досвід для України // Європейські комунікації: Монографія / Макаренко Є.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін. - К.: Центр вільної преси, 2006. - С. 328-341 (особистий внесок автора - 0,5 авт.арк.)

Статті у наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць:

2. Кравченко О.П. Копенгагенські критерії як „концепція європейської інтеграції для України” // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - Вип. 61, ч. 2. - С.61-66

3. Кравченко О.П. „Подвійні стандарти” політики ЄС щодо євро- інтеграційної стратегії України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - Вип. 62, ч. 2. - С.170-175

4. Кравченко О.П. Концептуальне забезпечення політики спільної європейської ідентичності ЄС // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - Вип. 63, ч. 2. - С.277-282

5. Кравченко О.П. Суперечності формування європейської політики безпеки // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2006. - Вип. 64, ч. 1. - С.159-162

6. Кравченко О.П. Дилеми формування спільної зовнішньої політики та безпеки Європейського Союзу як “держави майбутнього” // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2007. - Вип. 65, ч. 1. - С.191-196