Політична та етнокультурна маргінальність у трансформаційних процесах пострадянської України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична та етнокультурна маргінальність у трансформаційних процесах пострадянської України

маргінальність політичний етнокультурний

Маргінальність як суспільне явище завжди відігравала значну роль у політичних процесах. Сучасна соціально-політична реальність вимагає переосмислення цієї проблематики, зміни системи координат, відносно яких було прийнято розглядати феномен маргінальності. У наш час спостерігається утворення нових політичних систем, соціальних статусів, посилення міграційних процесів, що призводить до загальної маргіналізації, яка охопила не лише Україну, але й багато інших країн світу.

Збільшення кількості маргінальних груп населення відбувається при переході від однієї політичної системи до іншої, коли стає неминучою руйнація традиційних політичних, економічних і соціальних інститутів, підриваються умови існування цілих груп, верств, окремих індивідів. Значна кількість людей, поряд із вирішенням соціально-економічних проблем, змушена кардинально переосмислювати власні політичні цінності та орієнтації.

Соціально-політична трансформація, що мала місце в кінці XX ст., співпала із становленням інформаційного суспільства, надзвичайно актуалізувавши, тим самим, проблему політичної маргінальності для України. Політичні відносини в межах інформаційного суспільства поступово трансформуються, класові основи цих відносин втрачають свою силу і на передній план виходять інформаційні. До лав маргіналів, окрім люмпенів, нетрадиційно мислячих, конфліктуючих з загальноприйнятими нормами, потрапляє значна частина економічно активного населення, що, врешті, викликає труднощі при концептуалізації ,,маргінального» та ,,немаргінального» у політичному просторі.

У дисертаційному дослідженні використовуються специфічні уявлення про явище маргінальності з різних суспільних наук: політології, культурології, соціології, психології, що зумовлює його комплексний характер. Виходячи з того, що маргінальність є одним із основних понять у трансформаційних процесах, які обумовлюють формування української поліетнічної нації, громадянського суспільства, політичних інститутів тощо, розглянуто різні підходи до вивчення проблем маргінальності у працях зарубіжних та вітчизняних теоретиків (Р. Парк, Е. Стоунквіст, Д. Головенскі, М. Голдберг, Т. Веблен, Р. Мертон, З. Бауман, К. Маркс, М. Вебер, Ж. Леві-Стренже, А. Фарж, К. Рабан, Б. Манчіні, Т. Шибутані, Д. Ольшанский, М. Шульга, А. Черниш, М. Черниш, Т. Тоічкіна, Л. Нагорна, Т. Рудницька, О. Чемшит, А. Данилов, О. Даніл'ян, Ю. Калиновський та ін.).

Теоретична невизначеність та спорадичні дослідження маргінальності у політичних процесах пострадянської України впливають на практичне виявлення маргінальних груп, а також їх зростаюче значення як бар'єру на шляху стабілізації політичної системи. Неприйняття до уваги маргінального фактору в суспільно-політичній сфері ускладнює процес прийняття зважених політичних рішень і може стати серйозною перепоною на шляху демократичних реформ. Саме тому назріла потреба в політологічному осмисленні феномену маргінальності, що обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою ,,Влада та її реалізація в незалежній Україні», яку розробляє кафедра політології філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження впливу політичної та етнокультурної маргінальності на трансформацію політичного простору пострадянської України.

Досягнення мети припускає необхідність постановки і вирішення таких завдань:

- визначити основні теоретико-методологічні підходи найбільш адекватні для дослідження феномену маргінальності;

- виявити кореляцію політичної та етнокультурної маргінальності у контексті трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні;

- встановити основні форми прояву політичної та етнокультурної маргінальності у політичному просторі пострадянської України;

- розкрити вплив політичної маргінальності на формування нових політичних структур і відносин;

- визначити роль ,,пострадянської демократизації» у виникненні нової політичної маргінальності;

- розглянути сутність та специфіку етнокультурної маргінальності та її значення у сегментованості / консолідації українського соціуму;

- запропонувати практичні рекомендації щодо управління процесами маргіналізації в умовах пострадянської України.

Об'єктом дослідження виступає маргінальність як суспільно-політичний феномен.

Предметом дослідження є політичний та етнокультурний виміри маргінальності та їх роль у трансформаційних процесах пострадянської України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали психокультурний та структурно-функціональний підходи. Перший базується на вивченні екзистенціальних основ політичної та етнокультурної маргінальності, їх соціокультурному характері як продукті процесів акультурації і конфлікту культур. Структурно-функціональний напрям дозволив аналізувати політичну та етнокультурну маргінальність у контексті стратифікаційних протиріч, тобто як об'єктивне явище.

Вагоме значення для дослідження має використання системного методу, який дозволяє розглянути проблему маргінальності в її системній цілісності. З огляду на те, що сучасне українське суспільство являє собою нестійку систему, системний метод доповнений методологією синергетики. Необхідність прогнозування можливої векторної спрямованості маргінальності зумовила звернення до прогностичного методу. Вельми важливими об'єктивними детермінантами маргінальності в Україні виступають біологічні та географічні чинники. Тому розгляд політичної і, особливо, етнокультурної маргінальності проводився в контексті біогеодетерміністської методології.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні одержані результати, новизна яких конкретизована в таких положеннях:

* Вперше розглянуто феномени політичної та етнокультурної маргінальності крізь призму психокультурного та структурно-функціонального підходів. Їх специфіка полягає в розумінні маргінальності, з одного боку, як психономінального феномену, що переживається соціальними суб'єктами в результаті різних соціокультурних і політичних процесів (конфлікту культур, соціокультурних та політичних практик суб'єктів). З іншого - це не стільки психологічний стан особистості, скільки умова соціальної організації, що обмежує дії індивідів. Це, по суті, атрибут сучасного суспільства, суперечливого у своєму розвитку;

* Виявлено взаємовплив і взаємообумовленість політичної та етнокультурної маргінальності у контексті трансформаційних процесів, що відбуваються в українському суспільстві пострадянської доби, шляхом комплексного дослідження вказаних явищ;

* Дістали подальшого розвитку обґрунтування проявів політичної та етнокультурної маргінальності у політичному просторі пострадянської України, детермінантами яких виступають певні суспільно-політичні умови. Існування політичної та етнокультурної маргінальності визначається з позицій двох взаємопов'язаних рівнів політичного простору: інституціонального (що передбачає аналіз політичних інститутів і структур та виявлення в них маргінальних рис) і акторного (спрямованого на дослідження елітарних і неелітарних груп та їх позиціювання у політичному просторі);

* Доведено, що політична маргінальність здійснює вагомий вплив на формування нових політичних структур і відносин. Запропоновано процес політичної маргіналізації розглядати не лише як негативне явище, але й як основу формування позитивного потенціалу для становлення нових політичних структур і відносин у країні, що реформується;

* Уточнено сутнісні характеристики етнокультурної маргінальності та виявлено її специфіку в Україні, яка полягає у значному зростанні проявів маргіналізму серед більшості етносів, що мешкають в Україні, поглибленні маргінальних тенденцій у зв'язку з активізацією міграційних процесів, медіативним характером суспільно-політичного простору України (між Заходом і Сходом), що породжує її особливий етнокультурний статус як маргінальної держави, яка ще не відірвалася від Сходу, але й не примкнула до Заходу, наявністю в Україні російськомовних українців тощо;

* З'ясовані першочергові завдання у сфері засобів масової інформації, зважаючи на слабкість вітчизняних україномовних медіа-ресурсів. Це, перш за все, формування повноцінного україномовного інформаційного середовища, головними напрямами чого є: підтримка національних мас-медіа з боку держави, розширення теле- і радіопередач українською мовою, створення конкурентноспроможного ринку української друкованої продукції тощо;

* Запропоновано рекомендації щодо управління процесами маргіналізації в умовах пострадянської України. Стверджується необхідність розроблення - не лише завдяки зусиллям держави, а й за активної участі різноманітних структур громадянського суспільства - консолідуючої програми міжетнічного діалогу на засадах інтеграції та мультикультуралізму, яка б об'єднала різноманітні верстви населення за принциповими питаннями з обов'язковим урахуванням культурно-історичних особливостей окремих регіонів.

Практичне значення одержаних результатів полягає у евристичності матеріалів дисертаційної роботи, що зумовлює використання її здобутків у подальших дослідженнях проблем маргінальності. Висновки з дисертаційного дослідження можуть застосовуватися спеціалістами в галузі політичного консультування з метою залучення маргінальних груп до участі у політичному житті суспільства, зниженні можливих негативних соціальних і психологічних наслідків становлення демократичного та інформаційного суспільства.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використаними для розробки навчальних програм з політології, політичної соціології, політичної психології, політичного маркетингу тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій вирішується конкретне наукове завдання щодо політологічного аналізу політичної та етнокультурної маргінальності в Україні. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено тринадцять публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та ідеї дисертаційного дослідження пройшли апробацію на одинадцяти міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях та читаннях у містах Харків, Івано-Франківськ, Донецьк, Чернівці, Кременчук, а також на теоретико-методологічних семінарах кафедри політології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та кафедри соціально-політичних наук Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження висвітлено у тринадцяти публікаціях, п'ять з яких опубліковано у періодичних фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, позначень, термінів, вступу, трьох розділів, 8 таблиць у розділах, висновків, списку використаних джерел (205 посилань) та 18 додатків (на 27 сторінках). Основний зміст роботи викладено на 196 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 240 сторінок.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, розкривається його мета, завдання, об'єкт, предмет, методи, формулюється наукова новизна отриманих результатів, наводяться відомості щодо апробації результатів дисертації, публікацій та структури роботи.

У першому розділі «Феномен маргінальності: теоретико-методологічні підходи» розкриваються базові теоретико-методологічні проблеми дослідження феномену маргінальності.

У пiдроздiлi 1.1. «Теоретичні інтерпретації проблематики маргінальності» розглядається стан наукової розробки проблеми. Відзначається, що сучасні трансформаційні процеси, які відбуваються у країнах пострадянського простору, ставлять на порядок денний маргінальність не лише окремих індивідів, але й цілих соціальних груп чи навіть суспільств. Особливо гостро проблема маргінальності постає в Україні, де для неї історично склався сприятливий грунт.

Значний інтерес для дослідження становлять фундаментальні праці, які започаткували аналіз маргінальності як суб'єктивного явища, що виникає внаслідок конфлікту культур (Р. Парк, Е. Стоунквіст), та концепції, в яких зосереджувалась увага на психосоціальному впливі на особистість двозначності статусу і ролі, які виникають під час конфлікту культур (Д. Головенскі, М. Голдберг, Т. Веблен, Р. Мертон, З. Бауман).

Вагомий вплив на визначення теоретико-методологічних підходів У межах досліджуваної теми особливу цінність мають концепції вітчизняних і російських теоретиків у різних сферах суспільних наук. Мистецтвознавчий та культурний аспект маргінальності представлений напрацюваннями Е. Яковлєва, І. Малишева, Т. Рудницької; правовий та ціннісно-нормативний - роботами В. Клочкова, В. Осипової, З. Голінкової й Е. Ігітханян, А. Черниш і М. Черниш; політико-психологічний аспект маргінальності у перехідних суспільствах - Т. Шибутані, Д. Ольшанского, М. Шульги, які здійснюють спроби пояснити маргінальність з точки зору особливостей політичної ідентифікації індивіда з окремими політичними рухами, партіями чи політичною системою в цілому. Проблеми етнічної маргінальності отримали розвиток у працях українських вчених Т. Тоічкіної, Л. Нагорної, Т. Рудницької та ін.; маргінальність у контексті національної безпеки розглядається у дослідженнях О. Чемшита, А. Данилова, О. Даніл'яна, Ю. Калиновського.

Необхідно виокремити концепції З. Балабаєвої, Г. Почепцова, О. Голобуцького, присвячені становленню політико-інформаційного простору, поширенню політико-інформаційних технологій та їх впливу на появу маргінальних явищ і структур у політичній системі. Наукові надбання, що представлені в роботах О. Литвиненка, Л. Півневої, І. Поліщука, М. Сазонова, Г. Щедрової дозволили поглибити знання щодо змісту владних відносин, становлення громадянського суспільства та політичної культури в Україні.

Аналізуючи різні дослідницькі позиції, констатовано утвердження нової точки зору на феномен маргінальності як на результат конфлікту з загальноприйнятими нормами. В якості основних детермінант маргінальності виступають: розрив традиційних зв'язків і створення свого власного світу; поступове витіснення маргінала за межі законності. В умовах сучасної української реальності ця позиція має надзвичайну актуальність.

У пiдроздiлі 1.2. «Методологічна експлікація концепту маргінальність» центральною є думка про те, що розгляд будь-якого феномену в політологічному сенсі повинен відповідати таким критеріям: по-перше, чіткому і послідовному концептуальному взаємозв'язку індивідуального та соціального планів функціонування феномену, який забезпечує нерозривність понять людина та суспільство; по-друге, демаркації соціального та антропологічного, яка не дозволяє розглядати людину та суспільство за допомогою одного і того ж категоріального апарату. При досліджені феноменів політичної та етнокультурної маргінальності взаємообумовленість суспільного та індивідуально-людського досягається використанням двох основних методів - психокультурного та структурно-функціонального. Психокультурний метод базується на інтерпретації маргінальності як психономінального феномену, що переживається соціальними суб'єктами в результаті різних соціокультурних і політичних процесів: конфлікту культур, соціокультурних та політичних практик суб'єктів (Р. Парк, Е. Стоунквіст, З. Бауман, Т. Веблен, М. Голдберг). У контексті структурно-функціонального методу феномен маргінальності вивчається як результат структурних трансформацій суспільства (К. Маркс, М. Вебер, К. Рабан, А. Фарж, Б. Манчіні та ін.), увага акцентується на об'єктивній природі походження маргінальності.

Оскільки маргінальність в сучасних умовах - це переважно нестійке, динамічне явище із своїми особливостями у різних країнах, основні методологеми доповнені автором допоміжними, які дають можливість досліджувати феномен маргінальності в сучасній Україні. Так, крім психокультурного та структурно-функціонального методів, використовуються розробки системної, синергетичної, біогеодетерміністської методології.

У підрозділі 1.3. «Категорії політичної та етнокультурної маргінальності в сучасній політичній науці» виділено основні категорії політичної та етнокультурної маргінальності, як специфічні форми прояву маргінальності у пострадянській Україні, що впливають на сучасні політичні процеси: становлення політичних інститутів та формування політичної свідомості. Зазначено ряд причин, що сприяють зростанню маргінальності в політичному просторі: економічні, соціальні, етнічні, політичні. Доведено, що політична маргінальність - це сукупність проявів маргінальності у правовому, культурному та соціальному полях, які мають свій вплив у політичному просторі. Проаналізовано політичну маргінальність на інституціональному та акторному рівнях.

Етнокультурна маргінальність, яка потрапляє в поле поліетнічних та полікультурних відносин, також аналізується в контексті вказаних підходів, адже кожен окремий етнос чи культура виступають структурним компонентом системи, що представлена рядом взаємодій цих компонентів. І, вже виходячи з того, що така взаємодія припускає наявність чітких етнокультурних меж, з'являється велика ймовірність, що на зіткненні двох межуючих зон, постане проблема вибору тієї чи іншої культурно-ціннісної орієнтації.

Другий роздiл «Політична маргінальність у трансформаційних процесах України» присвячений аналізу ролі та місця політичної маргінальності в сучасних перетвореннях українського політичного простору.

У niдроздiлi 2.1. «Особливості прояву політичної маргінальності на інституціональному рівні» політична маргінальність експлікується як вияв перехідного, структурно невизначеного становища політичних інститутів у політичній системі суспільства, що характеризується відсутністю єдиної шкали політичних цінностей та кризою політичної самоідентифікації учасників політичного процесу. До основних передумов дисфункційності інститутів політичної системи в Україні, що роблять її маргінальною, автор відносить такі чинники: перехідність, швидкі економічні та політичні реформи; багатосуб'єктність політичної системи; конфліктність усередині політичного класу.

Використовуючи метод історичної ретроспективи, у підрозділі проведено короткий екскурс діяльності політичних інститутів від початку здобуття Україною незалежності до 2006 р. Констатується відсутність в українському суспільстві ціннісно-нормативної бази соціальної та політичної консолідації. Стара ціннісно-нормативна система, що консолідувала напівтоталітарне суспільство, зруйнована, а нова, що має базуватися на демократичних цінностях, так і не сформувалася. Політична субкультура маргіналів виробляє свої власні політичні принципи, які знаходяться в стані постійного протистояння з офіційно задекларованими і законодавчо закріпленими принципами і нормами політичного життя суспільства. Так, носії маргінальної політичної субкультури, зберігаючи зовнішню лояльність та декларативну прихильність демократичному курсу держави, у своїй реальній діяльності спираються на маргінальні інститути клановості, корупційності, номенклатурності політичних акторів.

У підрозділі 2.2. «Моделі маргінальної поведінки політичних акторів в українському суспільстві» політична маргінальність аналізується на елітарному і неелітарному рівнях політичних акторів. Це пов'язано з їх поведінкою, відхилення від якої, в гіршому випадку, призводить до віддалення від виборців, орієнтації на власні інтереси, абсентеїзм, невиконання громадянських обов'язків, в кращому - до інновацій у взаємодії з владою або населенням, появи нових політичних орієнтацій. Мобілізуючими силами, що впливають на ,,відхилення», можна назвати політичну еліту та інтелігенцію, маргінальність яких обумовлена подвійними стандартами поведінки: пробудження як політичної активності, так і політичної пасивності та відчуження.

Політична маргінальність корелює із політико-психологічним станом населення, що викликано необхідністю пристосування ,,індивідуально-адаптивного» простору до політичного. Зіткнення політичного простору з індивідуально-адаптивним призвело до виникнення маргінальної свідомості, що пройшла такі етапи розвитку: 1. Права (консервативна) маргінальна свідомість; 2. ,,Дискретна» маргінальна свідомість; 3. ,,Несвідомо-демократична» маргінальна свідомість.

Зміни, які відбулися в політичній системі та в українському суспільстві за роки незалежності, визначили перехідність політико-психологічних настроїв громадян. Тому констатується наявність чітко обумовленої політико-психологічної маргінальності, що характеризується кризою ідентичності, яка виступає фоном взаємодії політичної, соціальної, культурної та етнічної самосвідомості і призводить до втрати духовних орієнтирів, ціннісних основ буття людини, тобто тих змістоутворюючих структур самосвідомості, які забезпечують життєві прояви цілісності особистості.

У пiдроздiлi 2.3. «Пострадянська демократизація» та її вплив на маргіналізацію політичного простору» аналізується процес формування нової політичної системи в Україні; протиріччя, бар'єри, умови, які супроводжують становлення демократії та їх вплив на маргіналізацію політичного простору. Процес реформування політичної системи в Україні, після розпаду Радянського Союзу, йшов ,,згори», українська політична еліта переймала норми і цінності у країн з розвиненою демократією, політичний устрій яких був заснований на іншому менталітеті та поведінкових установках. Тому громадяни української держави, наділені раптом свободою і, виявившись не в змозі розпоряджатися нею, почали виробляти маргінальні форми політичної поведінки. Насадження демократії ,,згори» не сприяло створенню власне демократичних інститутів, структур і програм, які б відповідали інтересам усього суспільства.

На думку автора, повноцінний розвиток демократичної системи має будуватися з урахуванням чотирьох основних складових: ідеології, політичних інститутів, громадянського суспільства, культури. Перехід від тоталітарного режиму до демократичного показав наскільки зруйновані політичні інститути і культура, нерозвинуте громадянське суспільство, і - головне - на цьому фоні відсутня єдина національна ідея, яка погодила б інтереси різних соціальних груп, сприяла б консолідації країни.

На демократизацію політичної системи великий вплив здійснює інформаційний капітал. Особливістю розвитку України є те, що процес трансформації в нашій країні збігся з інформаційною революцією, яка викликала шоковий стан у багатьох людей. Така ситуація призвела до необхідності ,,подвійної» адаптації: з одного боку, до нових соціально-економічних і соціально-політичних реалій, а з іншого, укріплення своїх позицій і пристосування до нових технологій. Політичні відносини в межах інформаційного простору трансформуються - класові основи політичних відносин втрачають свою силу і на перший план виходять інформаційні. У зв'язку з цим з'являється і новий вид маргінальності - інформаційна, яка, за переконанням дисертанта, є різновидом потенційної політичної маргінальності. Політичний вибір переважної кількості громадян здійснюється завдяки інформації, яку поширюють ЗМІ, тому можна припустити, що маргінальним верствам населення, життя яких пов'язане із соціальною ізоляцією, низьким рівнем солідарності, засоби масової інформації нав'язують ідейно-політичні позиції, погляди на ті чи інші події. В умовах, коли український інформаційний простір майже цілком знаходиться під російським та західним впливом, це є вкрай небезпечним явищем.

У третьому розділі «Етнокультурна маргінальність у контексті українського державотворення» виявляються основні характеристики етнокультурної маргінальності.

У пiдроздiлi 3.1. «Сутність та специфіка етнокультурної маргінальності» наголошується, що процес становлення незалежної Української держави, демократизація суспільства відбувається в умовах, коли поліетнічна держава лише перебуває на шляху пошуку власної етнонаціональної моделі розвитку, яка б поєднала інтереси всіх суб'єктів багатоскладового суспільства. Взаємодія між цими суб'єктами (у шлюбних, культурних, мовних відносинах) спричиняє виникнення так званого маргінального стану на особистісному та груповому рівнях, подвійної, а то й потрійної етнокультурної ідентифікації. Питання етнокультурної маргінальності набуває значної гостроти у політичному житті українського соціуму через відсутність правової бази для захисту інтересів титульної нації і прав національних меншин. Ряд положень законодавства про мови, про національні меншини слабо узгоджуються з реальними засадами політики. Якщо до цього додати ненормовані міграційні процеси, розподіл віруючих за різними конфесійними вподобаннями, зменшення абсолютної чисельності етнічних українців, стає зрозумілою специфіка етнокультурної маргінальності в державотворчих процесах пострадянської України.

Держава являє собою нетиповий зразок етнополітичного поля: за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. етнічна карта України складається як з дисперсних, так і з компактних груп, що може використовуватися підставою для вимог національно-культурної, чи національно-територіальної автономії. Кількісно найбільший етнос - українці - мають дискримінований статус рідної мови; асиміляційну загрозу становить не етнічна більшість, а етнічна меншість - росіяни, що є наслідком історичних реалій. Як зазначають західні (С. Хантінгтон) та вітчизняні (Л. Нагорна) дослідники, українському суспільству притаманна криза ідентичності.. Дослідження показують, що сьогодні український соціум переживає злам етнокультурних орієнтацій і реальної мовної поведінки. Переважно ця ситуація стосується російськомовних українців, для яких все більш характерним стає етномаргінальний стан.

У підрозділі 3.2. «Етномовний мегатренд пострадянської України» дисертант зупиняється на дослідженні сучасного етномовного стану в державі та його впливу на трансформаційні процеси пострадянської України. Зазначається, що одним з найважливіших чинників формування української поліетнічної нації є ставлення населення України до української мови. Сучасний стан української мови, як державної, викликає неоднозначну оцінку дослідників. Мовне питання з культурно-філологічного перетворилося на політичне. Етномовний мегатренд постав у новому світлі виборчих кампаній 2004 р. та 2006 р., які на передній план висунули питання мовної політики, цілісності держави, а звідси і питання існування України як держави взагалі. Проблема полягає в тому, що навіть на шістнадцятому році незалежності програма держави стосовно використання та застосування мови не виконується.

Звертаючи увагу на цей факт, автор вважає, що керівні органи держави першочергово мають вирішити мовне питання в Україні, прийняти новий закон про мови, в якому б забезпечувався належний розвиток державній українській мові та мовам інших національностей в Україні. Адже неприйняття української мови частиною населення, створює перешкоди у формуванні політичної свідомості, належності до певної держави, яка має свою державну мову. В такому випадку виникає небезпека розчленування нації за мовною ознакою з подальшим територіальним розшматуванням країни.

У підрозділі 3.3. «Міжетнічний діалог як шлях до консолідації поліетнічного суспільства» особливий наголос зроблено на тому, що у суспільствах перехідного типу, до яких відноситься і українське суспільство, подолання маргінального стану загальнодержавних і загальногромадських інститутів та їх можливість забезпечувати конструктивне регулювання і попередження етнічних конфліктів залежить від ефективної державної політики, спрямованої на інтеграцію і мультикультуралізм. Очевидним також є факт формування політичної культури етнічної багатоманітності не лише завдяки зусиллям держави, а й за активної участі різних структур громадянського суспільства, які здатні розширити і поглибити процеси політичної інтеграції через залучення до цих процесів широких мас громадян, щоб на цій основі досягти інтеграції на рівні суспільства.

Особливе місце у формуванні політичної культури займає діалог між етносами, які утворюють громадські організації, зокрема національно-культурні товариства. Виконуючи роль соціальних посередників між групами виразників різних інтересів і урядовими структурами, між громадянським суспільством і державою, вони спрямовують свою діяльність на розвиток міжнаціональних відносин, відродження і розвиток національних культур, задоволення духовних запитів іноетнічного населення.

Висновки

У дисертаційному дослідженні проведено комплексний теоретико-методологічний аналіз феномену маргінальності в політичному та етнокультурному вимірах. Всю багатоманітність підходів, видів і класифікацій маргіналів і маргінальності у соціально-політичному просторі зведено до одного комплексного визначення. Маргінали - це індивіди, що знаходяться на периферії, узбіччі соціальної, економічної, політичної, правової, психологічної та інших систем. Маргіналізація - процес перетворення індивідів, які ідентифікують себе з певною спільністю, під впливом економічних, політичних, соціальних, психологічних і культурних факторів у маргіналів.

Встановлено, що важливими детермінантами маргінальності в умовах трансформаційних процесів пострадянської України, є політичні і етнокультурні умови її функціонування. У залежності від рівня детермінації маргінальність набуває конкретних форм прояву.

Політична маргінальність в умовах трансформаційних процесів українського суспільства аналізується як дворівневе явище, що впливає на діяльність політичних інститутів і поведінку політичних акторів, при цьому, як інститути, так і актори можуть бути і причиною політичної дезорганізації, і потенціалом для зародження нових політичних структур і відношень в Україні. Інституційна політична маргінальність, проявляється в політичних інститутах, організаціях і структурах, функції яких спрямовані не на цілісність політичної системи, а на її перетворення, впливаючи або на дезорганізацію (дисфункційність), або на формування нових структур (інновації у функціях). Акторна політична маргінальність, що досліджувалася з позицій поведінки елітарних і неелітарних груп, у одних - пов'язана з репутацією і статусними характеристиками, з участю в процесі прийняття рішень; у інших - з ціннісними орієнтаціями і особливостями електоральної поведінки в політичному просторі українського соціуму.

В сучасних умовах політична маргінальність представляє собою динамічне явище, яке змінюється поряд з політичним простором, так як кожний новий етап у його розвитку виділяє специфічні критерії даного феномену. Динаміка маргінальності відстежується на політико-психологічному рівні політичних акторів. Зіткнення політичного простору з індивідуально-адаптивним призвело до виникнення маргінальної свідомості, що пройшла такі етапи розвитку: права (консервативна) маргінальна свідомість; ,,дискретна» маргінальна свідомість; ,,несвідомо-демократична» маргінальна свідомість. Не дивлячись на постійну присутність маргінальності в центрі політичного простору пострадянської України, у державних органах влади все ще недостатньо усвідомлюється необхідність аналізу політико-психологічного настрою і особливостей поведінки маргінальних груп, а також недооцінка цього феномену при проведенні реформ у всіх сферах суспільного життя і при прийняті політичних рішень. Важливим моментом тут може виступати не лише необхідність подолання маргінальності, але й сприйняття особливостей маргінальних політичних акторів і специфічних функцій інститутів, як можливих варіантів вирішення основних проблем політичної системи України.

Поряд з політичною маргінальністю, важливе місце у трансформаційних процесах пострадянської України займає етнокультурна маргінальність. До етнічних маргіналів відносять вихідців з національно-змішаних родин, коли людина сприймає дві традиції, дві мови, а тому повинна обирати якусь з них, або синтезувати щось своєрідне. Перебування у іноетнічному середовищі будь-якої родини протягом кількох поколінь може призвести до подвійної етнічної самосвідомості її членів. В іншому разі етномаргінальний статус набувається зі зміною життєвої ситуації внаслідок міграції, трансформації політичних, культурних, соціальних умов життя людини. Зазвичай, такі процеси супроводжуються зміною особистісних орієнтацій в етнокультурній сфері та певною трансформацією свідомості.

Визначено особливості етнокультурної маргінальності в Україні:

- значне зростання проявів маргіналізму серед усіх етносів, які мешкають в Україні, що обумовлено системною трансформацією суспільства;

- поглиблення маргінальних тенденцій у зв'язку з активізацією міграційних процесів;

- рубіжний характер України (між Заходом і Сходом), що породжує її особливий етнокультурний статус як маргінальної держави, яка ще не відірвалася від Сходу, але й не примкнула до Заходу;

- наявність в Україні двох основних мов - української та російської - це питання з культурно-інформаційного перетворилося на політичне;

- відсутність загальнонаціональної державної еліти, яка змогла б консолідувати суспільство;

- розподіл віруючих, в межах держави, за різними конфесійними вподобаннями;

- відсутність правової бази для захисту інтересів титульної нації і прав національних меншин.

Перенісши специфіку етнокультурної маргінальності у практичну площину політики, вдалося простежити тенденції до встановлення тісного взаємозв'язку між мовою спілкування, релігійними вподобаннями, етнічними ідентифікаціями тієї чи іншої групи населення та її політичними орієнтаціями.

Узагальнюючи результати теоретичного аналізу ролі політичної та етнокультурної маргінальності в трансформаційних процесах пострадянської України, рекомендується:

Проблему маргінальності вирішувати шляхом встановлення нової парадигми міжетнічних відносин та формування поліетнічної нації як основи існування сегментованого вітчизняного соціуму. В цьому сенсі важливим завданням є завершення консолідації української етнонації як політико-соціальної, культурної і психологічної цілісності, здатної виконувати роль центру тяжіння в системі українського етнополітичного організму. Поряд з цим, процес національного будівництва навряд чи матиме позитивні результати без залучення до нього численних національних меншин та етнічних груп країни. Інакше кажучи, має відбуватися паралельний та взаємозалежний розвиток етнічної та громадянської складових української нації. Зважаючи на достатньо високий рівень субкультурного плюралізму української держави, найбільш сприятливі умови для зазначених процесів лежать в основі моделі етнокультурного плюралізму, яка передбачає необхідність вироблення - не лише завдяки зусиллям держави, а й за активної участі різноманітних структур громадянського суспільства - консолідуючої програми міжетнічного діалогу на засадах інтеграції та мультикультуралізму, яка б об'єднала різні верстви населення за принциповими питаннями з обов'язковим урахуванням культурно-історичних особливостей окремих регіонів. Згідно з запропонованою моделлю, квінтесенцією українського національного будівництва повинно бути створення необхідних стимулів для добровільної інтеграції етнокультурних маргіналів в український соціум.

Традиційні схеми пояснення маргінальності як характеристики аут-групи при сучасному стані українського суспільства неприйнятні, оскільки в маргінальному стані знаходиться переважна частина суспільства. Тому потрібні зусилля спеціалістів різних галузей науки для розробки пояснювальних моделей структури особистісної свідомості українських громадян і діагностики різних проявів кризи ідентичності як на особистісному, так і на суспільному рівнях. Базуючись на таких моделях, слід визначити шляхи подолання цього кризового стану, досягнення політичних, правових, соціальних, культурних умов, які б сприяли формуванню позитивних самоідентичностей індивідів.

Список праць,

1. Матета О.А. Особливості етнокультурної маргінальності в Україні: теоретичний аспект // Людина і політика. - 2004. - № 3. - С. 9-13.

2. Матета О.А. Етномовний мегатренд сучасної України // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна ,,Питання політології». - Харків, 2004. - № 643. - С. 224-231.

3. Матета О.А. Етнополітика і держава. Проблеми міжетнічного діалогу в контексті формування української політичної нації // Політика і час. - 2005. - № 9-10. - С. 91-96.

4. Матета О.А. Маргінальність політичного простору сучасної України // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна ,,Питання політології». - Харків, 2006. - № 737. - С. 101-109.

5. Матета О.А. ,,Пострадянська демократизація» та її вплив на маргіналізацію українського політичного простору // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна ,,Питання політології». - Харків, 2007. - №760. - С. 132-139.

6. Матета О.А. Особливості етнокультурної маргінальності в Україні: теоретичний аспект // Матер. X наук.-техн. конф. молодих вчених і спеціалістів КДПУ: Тези наук. доповідей. - Кременчук: КДПУ, 2003 р. - С. 156-158.

7. Матета О.А. Маргінальність системи цінностей політичної культури українців в контексті становлення громадянського суспільства // Матер. V Всеукраїнської наук.-практ. конф. ,,Біосферно-ноосферні ідеї В.І. Вернадського та еколого-економічні проблеми розвитку регіонів». - Кременчук: КДПУ, 2005. - С. 54-55.

8. Матета О.А. Маргінальність політичної свідомості українців у контексті формування громадянського суспільства // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства: Зб. наук. тез (за матер. XVI Харківських політологічних читань). - Харків: НЮАУ, 2005. - С. 230-232.

9. Матета О.А. Національна ідентифікація українців у світлі постпомаранчевих подій // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава / Матер. XIII Харківських міжн. Сковородинівських читань. - Харків: ТОВ «Прометей-Прес». - 2005. - С. 63-64.

10. Матета О.А. Проблеми міжетнічного діалогу в контексті формування української політичної нації // Проблеми формування електоральної культури населення: Зб. наук. статей (за матер. XVII Харківських політологічних читань). - Харків, 2005. - С. 177-180.

11. Матета О.А. Інституційна маргінальність політичного простору сучасної України // Матер. VII міжн. наук.-практ. конф. ,,Біосферно-ноосферні ідеї В.І. Вернадського та еколого-економічні проблеми розвитку регіонів»: Тези доповідей. - Кременчук: КДПУ, 2006. - С. 21-22.

12. Матета О.А. Психологічні особливості маргінальності в контексті трансформації сучасного українського суспільства // Матер. XIV регіональної наук.-техн. конф. молодих учених і спеціалістів КДПУ імені Михайла Остроградського: Тези наук. доповідей. - Кременчук: КДПУ імені Михайла Остроградського, 2007. - С. 371-372.

1. Размещено на Allbest.ru