Місце та роль неконвенційної політичної участі в функціонуванні політичних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Місце та роль неконвенційної політичної участі в функціонуванні політичних систем

Максимова Олена Миколаївна

Миколаїв - 2007



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософських і соціальних наук Севастопольського національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

кандидат політичних наук, доцент ТИХОМІРОВ Сергій Іванович, Севастопольський національний технічний університет, професор кафедри філософських і соціальних наук

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор ЦВИХ Володимир Федорович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри політології

кандидат історичних наук, доцент БОБІНА Олег Валерійович, Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, завідувач кафедри соціально-гуманітарних наук

Провідна установа

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, НАН України, м. Київ

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили за адресою: 54030, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Іванов М.С.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сьогодні політики і політологи змушені констатувати факт незавершеності процесів модернізації в Україні, а отже й перехідний характер політичної системи. Поряд з політичною системою України, на стадії модернізації перебувають і інші незалежні держави, що утворилися на пострадянському просторі. Дослідження перехідних політичних процесів пов'язано з низкою складнощів. По-перше, перехідні системи нестабільні; по-друге, у них спостерігається розходження між реальними і модельним (правовим) станами. У таких умовах складно визначити траєкторію розвитку політичних процесів, кваліфікувати ті або інші політичні явища, давати які-небудь рекомендації. Таким чином, у наявності недостатня пропрацьованність методології аналізу політичних процесів, що сприяють стабілізації / дестабілізації політичних систем.

Питання політичного функціонування знайшли широке висвітлення в політичній науці. У той же час, феномен політичної участі залишається недостатньо вивченим. На сьогоднішній день на пострадянському просторі існують лише дві монографії присвячені теорії політичної участі. Це роботи О.О. Чемшита і Д.В. Гончарова.

Окреслюючи коло невирішених проблем політичної участі, відзначимо, що дотепер не визначена роль і місце політичної участі в політичній системі. Поряд із цим не виявлені розходження у функціонуванні розвинених демократичних і перехідних політичних систем. Отже, залишається відкритим питання про специфіку політичної участі в даних системах. Стосовно форм політичної участі, то невідомо, які форми політичної участі сприяють зниженню протестного потенціалу, конструктивному рішенню соціально-політичних проблем, легітимації політичної системи; а які, навпаки, дестабілізують політичну систему. І, це далеко не весь перелік відкритих питань.

Поряд з неефективною діяльністю політичної еліти, джерелом дестабілізації політичної системи здатна стати політична участь, або точніше її неконвенційна проява. Таким чином, в умовах необхідності збереження цілісності суспільства і підтримки демократичної визначеності політичної системи дослідження процесів політичної участі здобуває особливу актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження здійснено відповідно до наукової теми кафедри філософських і соціальних наук СевНТУ (м. Севастополь) “Оптимізація взаємодії інститутів держави і громадянського суспільства в сучасному модернізаційному процесі”, номер державної реєстрації 0103U001611.

Мета дослідження. Метою дисертації є теоретико-методологічний аналіз неконвенційних форм політичної участі в демократичних і перехідних політичних системах. Досягнення цієї мети здійснюється рішенням комплексу наступних дослідницьких завдань:

1. Проаналізувати еволюцію основних концепцій демократії, політичного розвитку та демократичної модернізації з метою з'ясування особливостей організації політичної участі в різних формах демократії;

2. Дослідити погляди вчених на феномен політичної участі та визначити причини (фактори) і критерії неконвенційної політичної участі;

3. Установити місце та роль політичної участі в оптимізації процесу політичного розвитку;

4. Розробити методологію дослідження політичної участі в перехідних політичних системах;

5. На основі вивчення динаміки політичного процесу й політичної культури в англо-американських і континентально-європейських системах виявити тенденції розвитку політичної участі та визначити основні неконвенційні форми політичної участі;

6. Визначити особливості політичної участі в перехідних системах, зокрема в Україні;

7. Порівняти основні форми прояву політичної участі в демократичних і перехідних системах, вказати специфічні критерії неконвенційної політичної участі в даних системах;

8. Установити кількісні параметри оцінки ефективності демократичної модернізації та політичної участі.

Об'єкт дослідження - політична система як сукупність всіх політичних агентів за допомогою яких в суспільстві розподіляються матеріальні та ідеальні цінності.

Предметом дослідження є неконвенційна політична участь у функціонуванні політичних систем демократичного та перехідного типів.

Методи дослідження. Основою дисертаційної роботи є системний підхід. Він дозволяє усунути складнощі пов'язані з політичною і економічною нестабільністю систем, що вимагає обліку всіх динамічних факторів. Стосовно перехідних політичних систем даний підхід дає можливість відтворення найбільш повної картини політичних процесів, у той час як національна політична еліта відірвана від мас і її діяльність не сприяє рішенню завдань оптимізації політичного управління. Крім цього, системний підхід, на відміну від аналітичного, дозволяє досліджувати об'єкт не розділяючи його на частини. Така перевага дозволяє вивчати соціум без побоювання негативних наслідків і змін його параметрів.

Поряд із системним підходом використовувались порівняльний, інституціональний і історичний методи, що дозволяють визначити і порівняти якості демократичних і перехідних систем.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що набула подальший розвиток теорія політичної участі. Наукова новизна також знайшла свій вияв у тому, що у дослідженні:

· уточнено зміст поняття „неконвенційна політична участь”. При кваліфікації політичної участі як неконвенційної необхідно виходити із двох критеріїв: правового і політичного. Встановлено, що неконвенційна політична участь - це дії або бездіяльність, що суперечить Конституції або діючому законодавству, і спрямовані на змінювання існуючого способу керування та розподілу ресурсів в національних межах.

· удосконалено методологію дослідження неконвенційної участі в перехідних політичних системах. Форма неконвенційної участі залежить від параметрів політичної системи: політичного курсу і економічної лінії, іншими словами дозволеного сектора активності.

· уточнено зміст поняття „перехідна політична система”. Для традиційних демократичних систем поняття перехідності є ознакою відхилення від точки Опт на схемі Є. Сєдова.

· установлено, що конкретна форма політичної участі визначається типом політичної культури і ступенем її розвиненості. Ступень розвиненості політичної культури впливає на силу неконвенційної політичної участі

· удосконалено типологію політичної участі. Запропоновано класифікацію політичної участі по суб'єкту, об'єкту, ресурсам і засобу впливу суб'єкта на об'єкт.

· установлено, що масштаб неконвенційної участі є показником ступеня ефективності політичної системи. Ступень неконвенційності політичної участі максимальний на початку та в кінці інформаційно-ентропійного циклу Є. Сєдова. Зріст об'єму неконвенційної політичної участі свідчить про зниження ефективності політичної системи.

· розкрито особливості різних форм політичної участі в політичних системах, що перебувають у нестабільному стані. Констатується недостатня ефективність політичних систем, що розвиваються, і великі масштаби неконвенційної участі. З метою стабілізації даних систем, необхідний послідовний перехід неконвенційної участі в юридично встановлені форми.

· визначено основні мотиви неконвенційної участі в політичних системах у перехідний період: неефективність політичної системи, відсутність механізмів конвенційної участі, звуженість каналів вертикальної мобільності, а також неінституційна діяльність політичних еліт.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони дозволяють поглибити знання про роль і місце політичної участі в політичній системі; можуть використовуватись державними інституціями у розробці заходів по стабілізації політичних систем перехідного типу, а також при вивченні причин виникнення екстремізму. Окремі положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі у вузах при вивченні розділів “Політичний процес”, “Політична система суспільства”, “Політичні режими”, “Політична культура” курсу “Політологія” та інших дисциплін суспільно-гуманітарного циклу.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включених у дисертацію, були оприлюднені під час виступів на наступних наукових конференціях: “Державна влада і політична участь”, Севастополь, 6-8 жовтня 2003 р.; “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”, Київ, 28-29 квітня 2004 р.; “Громадянське суспільство: можливості і перспективи становлення на пострадянському просторі”, Севастополь, 5 жовтня 2004р.; “Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву”, Житомир, 7-8 жовтня 2004 р.; “Політична опозиція і суспільний ідеал”, Севастополь, 12-13 вересня 2005 р.

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковані в 5 збірниках наукових праць і 1 збірнику матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, шістьох підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 190 сторінок, список використаних джерел включає 231 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт, предмет, мета і основні завдання дисертаційного дослідження, описується методологія, розкривається наукова новизна роботи, формулюється теоретичне і практичне значення отриманих результатів, даються відомості про апробації результатів та їх публікації, а також про структуру дисертації.

У першому розділі „Аналіз літературних джерел і методологія дослідження” досліджуються соціально-філософські основи концепцій демократії; аналізуються теорії політичної участі; розглядаються моделі політичного розвитку і модернізації політичних систем; розробляється методологія дослідження форм політичної участі в перехідних системах.

У першому підрозділі першого розділу „Форми політичної участі, їх місце і роль в політичній системі: аналіз літератури” досліджується проблематика демократії і політичної участі. Уявлення про демократію як форму державного устрою знайшли відбиття в працях таких мислителів як Платон, Аристотель, Полібій, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо; критика демократії з позицій елітизму здійснена в роботах Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельса, В. Липинського, Й. Шумпетера, К. Мангейма; специфічним формам демократії присвячені дослідження М. Вебера, Р. Даля, А. Лейпхарта, Б. Барбера та ін.

Теоретичною базою дослідження політичної участі стали роботи закордонних вчених: С. Верби, А. Маслоу, Р. Інглхарта, Е. Даунса. Феномену політичної участі і аналізу його форм присвячені дослідження російських і українських авторів: Д.В. Гончарова, Є.Б. Шестопал, Є.Ю. Мелешкиной, О.О. Чемшита, С.І. Тихомірова та ін.

Основні положення концепції політичного розвитку, передумови демократизації і стадії демократичних переходів освітлені в роботах С. Ліпсета, Г. Алмонда, С. Верби, Д. Растоу, С. Хантінгтона, Дж. Нельсона, Ф. Шміттера. На пострадянському просторі дана тематика одержала розвиток у монографіях і публікаціях наступних авторів: В.В. Буреги, В.П. Заблоцького, М.О. Павловського, О.Н. Данилова, А.Ю. Мельвіля, С.А. Ланцова, А.Г. Володіна, В.Я. Гельмана, С.Л. Чепель, А.В. Лукіна, М.В. Ільїна й ін. Дані роботи сприяли з'ясуванню форм політичної участі в перехідних системах.

Аналіз джерел дозволяє зробити ряд висновків:

- розходження моделей демократії криються в уявленнях про політичну участь. У тій або іншій моделі демократії приділяється певна роль політичній участі і передбачається його специфічна організація;

- основну роль у процесах демократизації теоретики концепцій політичного розвитку відводять політичним елітам. При цьому ігноруються значення і вага широких мас населення;

- більшість вчених акцентують свою увагу на електоральній участі - політична участь зводиться до голосування, при цьому інші форми політичної участі ігноруються. Тут виявляється традиція вчених виходити з теорії елітистської демократії. В свою чергу, сучасна політична практика демонструє різноманіття форм політичної участі, які дотепер залишаються не вивченими;

- необхідно розширити розуміння політичної участі. Під політичною участю прийнято розуміти вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і процес вироблення політичних рішень. Іншими словами, політична участь - це конкретні дії в політичній області. На наш погляд, політична участь повинна відбивати і економічний аспект. Таким чином, політична участь може бути визначена як дія або бездіяльність, що істотно впливає на розподіл ресурсів у рамках держави або її регіонів;

- відсутнє чітке визначення неконвенційної участі. Існуючі визначення даного типу політичної участі мають юридичний характер і не дозволяють повною мірою розкрити його сутність, визначити форми і особливості, крім того, не враховується специфіка і стан політичної і соціальної систем. Політична наука на відміну від юриспруденції, що займається пошуком відповідності тієї або іншої дії законам, повинна шукати свої критерії визначення неконвенційної участі.

Другий підрозділ першого розділу „Методологія дослідження”. Складність і багатомірність політичної системи обумовили вибір методів дослідження. Основою методології даного дослідження виступає системний підхід, що дозволяє визначити системи вищого рівня, а також підсистеми політичної системи. Застосування системного підходу до політичної системи має на увазі певну послідовність дій: у першу чергу визначається система вищого рівня, умови існування якої є обов'язковими й для політичної системи. Потім установлюються властивості політичної системи та її підсистем: демократичної і перехідної і лише в останню чергу визначається місце і роль політичної участі в даних системах.

В основу вивчення властивостей і функцій політичної системи покладена модель Д. Істона. Динамічні стани політичних систем досліджуються за допомогою інформаційно-ентропійної схеми Є. Сєдова, заснованої на теоремах К. Шеннона. Дана схема, що представляє собою виток спіралі з точками П, Опт і К, дозволяє встановити стан політичної системи відповідно до критерію демократизм / авторитаризм. Неконвенційні форми політичної участі в демократичних і перехідних до демократії системах дозволяє визначити схема “4-х часткового політичного коду” О. Дугіна. Схема “4-х часткового політичного коду” складається із секторів, утворених двома координатами - політичним курсом і економічною лінією, які складають дозволений сектор активності для тієї або іншої політичної системи.

Послідовне застосування зазначених методів і схем дозволило визначити фактори, що викликають відхилення від умов стійкості соціальної системи і провокують неконвенційну політичну участь, які утворили систему робочих гіпотез:

1. Системи, які розвиваються і перебувають на ділянці між точкою П і точкою Опт, і системи, які модернізуються розташовані між точкою К і точкою Опт, не перебувають у зоні оптимального функціонування і не рухаються до точки Опт.

2. Розвинені демократичні системи англо-американського і континентально-європейського типу, що перебувають на схемі в районі точки Опт, виявляють стійке порушення роботи механізмів підтримки системи в оптимальній зоні функціонування.

3. У системах, що розвиваються, має місце невідповідність обраної моделі розвитку (модернізації) національній політичній культурі (наприклад, західна віддзеркалена модель передбачає автономний тип політичної участі і раціоналістичну свідомість, тоді як у національній культурі переважає мобілізований тип і емоційна самосвідомість.

4. Недотримання умов стабільності політичної системи по Д. Істону: ефективності і легітимності розподілу національних ресурсів, внаслідок неналежної роботи інститутів влади (держави), політичної участі (громадянського суспільства), а також зворотнього зв'язку (непогодженість “входу” і “виходу” політичної системи).

5. Ресурсна недостатність держави і /або громадянського суспільства.

У другому розділі „Особливості неконвенційної політичної участі в розвинених демократичних системах”, відповідно до класифікації Г. Алмонда, досліджуються політичні системи англо-американського і континентально-європейського типів.

У першому підрозділі другого розділу „Політичні системи англо-американський типу (на прикладі США)” розглядається зазначена політична система. Аналізуються системоутворюючі фактори політичної системи США: розподіл влади, федералізм, двопартійна система, групи інтересів.

Далі визначається динаміка політичної системи США. Установлюється, що політична система США перебуває в оптимальній зоні функціонування, однак виявляє тенденцію зрушення убік точки К.

Аналіз основних рис політичної культури США, дозволив визначити характеристики політичної участі. На підставі дозволеного сектора активності (ліберал-демократичний сектор) встановлюються неконвенційні форми політичної участі та їх основні носії. Робляться висновки про те, що неконвенційна активність у США спрямована на зміну політичного курсу вправо; виявлена тенденція зрушення політичної системи США убік точки К призводить до звуження конвенційних форм політичної участі.

У другому підрозділі другого розділу „Континентально-європейські політичні системи (на прикладі Італії, Франції і Німеччини)” аналізуються конституційні принципи даних систем, визначаються риси подібності і розходження динаміки англо-американських і континентально-європейських типів політичних систем.

Зокрема, перебуваючи в зоні оптимуму, політичні системи Італії, Франції і Німеччини проявляють не тільки тенденцію жорсткості системи, але й тенденцію росту ентропії, такі зміни викликані зміцненням наднаціональної структури.

Континентально-європейські системи, що характеризуються гетерогенною політичною культурою, не встановлюють жорстко фіксованих цілей. Дана обставина підкріплюється соціал-демократичною орієнтацією політичних систем, що допускає активність як у межах лівої, так і м'якої правої економічної лінії. Визначені суб'єкти неконвенційної політичної участі. Серед них украй праві організації націоналістичного і фундаменталістського напряму, а також партії і угруповання, що переслідують сепаратистські цілі. І лише в Італії помітні прояви лівого екстремізму.

У третьому розділі “Неконвенційні форми політичної участі у динамічній фазі функціонування політичної системи” аналізується світовий досвід модернізації перехідних систем, визначається динаміка даних систем.

У першому підрозділі третього розділу „Оригінальна і віддзеркалена версія розвитку політичних систем (на прикладах Китаю, Японії, Індії)” розглядаються перехідні політичні системи, що здійснюють перехід від тоталітаризму до авторитаризму або від авторитаризму до демократії. В основі політичного розвитку Китаю і Японії лежить модель оригінальної політичної модернізації, політичний розвиток Індії відбувається по шляху вторинної (віддзеркаленої) модернізації.

Аналізуються форми політичної участі, визначаються межі дозволеної політичної активності. Установлюється, що в політичних системах з оригінальною моделлю розвитку (Китай і Японія) масштаби неконвенційної політичної участі значно менше, ніж у політичних системах, що йдуть по шляху віддзеркаленої модернізації. Характерною рисою політичних систем Китаю, Японії й Індії є вплив релігійного фактора на політичні процеси. В Індії релігійні конфлікти супроводжуються жорстким сепаратизмом. У Китаю і Японії основними суб'єктами неконвенційної участі виступають релігійні секти. Становище погіршується тим, що в зазначених перехідних системах, в умовах нерозвиненого громадянського суспільства, слабо поданий автономний тип політичної участі.

У другому підрозділі третього розділу “Політична участь в Україні на етапі демократичної модернізації” досліджуються основні етапи розвитку політичної системи України, її динаміка, а також визначаються носії неконвенційної політичної участі.

Установлюється, що політична система не перебуває в оптимальній зоні розвитку, а локалізується на ділянці П - Опт. Політична і економічна неефективність системи стає причиною поширення неконвенційної політичної участі. демократичний модернізація перехідний політичний

Відповідно до нової конституції, межі дозволеного сектора активності в Україні описуються ліберал-демократичним сектором. Це позначає, що вимоги жорсткого правого політичного курсу і лівої економічної лінії в Україні будуть дестабілізуючи впливати на політичну систему.

Розкрито деякі особливості політичної участі в Україні. По-перше, спостерігається включення політичних еліт у процеси політичної участі. По-друге, частково вдалося перебороти модернізаційний синдром, зокрема, це проявляється в зміні форм політичної участі - поступовій заміні мобілізованого типу політичної участі автономним.

Надаються рекомендації щодо стабілізації політичної системи України. Пропонуються такі заходи:

- підтримування політичної та економічної активності агентів політичної участі в межах дозволеного сектору;

- перехід неконвенційних проявів політичної участі в юридично установлені форми, зокрема, підтримка державними інститутами громадянських ініціатив, які є реалізацією прав і свобод, закріплених в Конституції України (наприклад, здійснення плебісцитних процедур);

- підвищення ефективності взаємодій між державою та громадянським суспільством (відпрацювання механізмів відповідальності політичних партій перед виборцями, проведення екзит-пулів та ін. заходів, які сприяють здісненню контролю над діяльністю політичних еліт).

У висновках сформульовані основні результати роботи:

1. Повноцінне включення індивіда в процеси політичної участі можливе лише в демократично організованому суспільстві. Концепції демократії можуть бути класифіковані за критерієм співвідношення процесів політичного функціонування (діяльності політичних еліт) і політичної участі. Таким чином, до моделей з домінуючою роллю політичної участі належать пряма і тоталітарна (колективістська) демократії. Першорядна роль політичної еліти затверджується в репрезентативній моделі демократії і її різновидів: індивідуалістичній і плюралістичній. На наш погляд, зрівноважити обидва компоненти, уникнувши їхньої абсолютизації, здатна партиципаторна концепція демократії. Схематично партиципаторна модель демократії виглядає як піраміда з прямою демократією в основі і репрезентативною на наступних рівнях.

Використання на практиці принципів партиципаторної демократії дозволить мобілізувати максимальну кількість членів суспільства на базі усвідомлення ними своїх інтересів; сприяти встановленню більш широкого контролю над діяльністю політичних еліт з боку громадян; підвищенню ефективності політичної системи в цілому. Перенесення акцентів з елітистської концепції демократії на партиципаторну дозволить знизити олігархічні тенденції в суспільстві і зміцнити середній клас - основу демократії.

2. Феномен політичної участі та його форми здобули широкої розробки в працях західних і вітчизняних дослідників. В закордонній політичній науці сформувалось три теорії політичної участі: соціологічна, соціально-психологічна та теорія раціонального вибору. Соціологічна теорія встановлює залежність політичної участі індивіда від його соціально-економічного статусу. Прибічники соціально-політичної теорії стверджують, що участь в політиці залежить від ступеню задоволення основних потреб і наявності певних цінностей. Згідно з теорією раціонального вибору основним суб'єктом політичної участі є вільний індивід, який прагне до максимальної реалізації власних інтересів.

Стосовно типологій політичної участі, найбільш розповсюдженими є ділення політичної участі на автономну та мобілізовану; конвенційну та неконвенційну. Зокрема, до предмету дослідження існує як найменш три підходи. Під неконвенційною участю розуміють або нелегальні, або нелегітимні, або насильницькі форми політичної активності.

3. Аналіз властивостей і функцій політичної системи дозволив установити, що політична участь:

1. є невід'ємним елементом політичної системи;

2. виражаючись в “Вимогах” і “Підтримці”, зв'язує “Вхід” і “Вихід” політичної системи;

3. є одним з найважливіших факторів легітимності як політичних еліт, так і політичної системи в цілому;

4. з'єднуючи соціальну і політичну систему, є процесом вираження інтересів і задоволення потреб соціальних груп і окремих індивідів.

Виходячи з вищесказаного, логічно запропонувати узагальнений критерій політичної участі: якщо активність громадян спрямована на задоволення базових потреб і сприяє реалізації прав закріплених у конституції, то такі дії можуть бути визначені як політична участь.

4. У демократичних політичних системах, які мають зрілу політичну культуру і розвинене громадянське суспільство, припустима мінімізація політичної участі, коли низька політична активність громадян свідчить, не про апатію або розчарування, а скоріше про довіру до політичних лідерів і підтримку існуючого політичного курсу. Такі системи здатні гарантувати право на життя й ефективно задовольняти функціональні потреби індивідів.

Стабільне функціонування політичної системи США забезпечується двопартійною системою. Ідеологія обох партій визначає сектор дозволеної активності (ліберал-демократичний). Будь-яка політична і/або економічна активність, яка виходить за його межі є неконвенційною політичною участю. Основними суб'єктами неконвенційної участі виступають етно-конфесійні групи та їхні громадські організації. Американський екстремізм представлений “чорними” і “білими” расистськими організаціями, вимоги яких суперечать існуючому політичному курсу.

В Італії, Франції й Німеччині неконвенційна активність у межах жорсткого правого політичного курсу і жорсткої економічної лінії. В Італії неконвенційна активність має лівий характер, прикладом служать “Нові червоні бригади” і “Білі комбінезони”. У Франції украй правою партією в межах дозволеного сектора активності вважається Національний Фронт. Однак, не всі аспекти діяльності організації відповідають законодавству. Лівоекстремістські організації і рухи Франції не підтримують існуючий спосіб розподілу ресурсів і виступають найчастіше із сепаратистських позицій. Так, у Франції має місце бретонський, басконський і корсиканський сепаратизм. У ФРН, на відміну від Франції, не існує організованих сепаратистських рухів. Неконвенційна участь у Німеччині має яскраво виражене праве забарвлення, його суб'єкти - націоналістичні (нацистські) партії і об'єднання, а також фундаменталістські організації.

Загальною для Франції, Італії й Німеччині залишається проблема іммігрантів. В ситуації, яка утворилася, необхідні пошук і створення механізмів входження іммігрантів у суспільство, у противному випадку, збільшення кількості маргиналів породить нові погрози стабільності політичних систем Західної Європи.

5. Політичні системи, які використовують власний досвід розвитку, відрізняються високим ступенем централізації влади. Стабілізація таких систем досягається недемократичними засобами і навіть шляхом придушення прав людини. Наприклад, у Китаю не припустима політична активність, об'єктом якої виступають політичний курс або економічна лінія політичної системи. Припустимі лише акції протестів і демонстрації, пов'язані з міжнародною проблематикою, або спрямовані на інші держави.

6. Для збереження стабільності політична система повинна підтримувати політичну й економічну активність у конвенційному руслі. Якщо в розвинених демократіях і перехідних системах з оригінальною моделлю здійснюється функція контролю над політичною активністю соціальних груп і індивідів, різниця полягає лише в засобах її здійснення, то в перехідних системах з високим ступенем ентропії вона здійснюється слабо. Головна складність полягає в тому, що перехідні системи, що обрали віддзеркалену модель розвитку, відрізняються рухливістю. В умовах частої зміни дозволених секторів активності, як керуючим, так і керованим складно адаптуватися до нових умов. Це вірно і для України.

Форми, характер і інтенсивність політичної участі багато в чому залежать від стану і ступеня розвиненості політичної системи. Рівень модернізованості політичної системи України залишається недостатнім. В Україні чітко простежується криза розподілу, проникнення і легітимності. Однак, у сфері політичної участі і політичної культури намічені позитивні зрушення.

7. Аналіз форм політичної участі дозволяє визначити загальні характеристики політичної участі в демократичних і перехідних політичних системах. У цілому в демократичних системах спостерігається перевага прямого типу політичної участі. У даних системах застосування політичних технологій протікає в конвенційному руслі, у той час як у перехідних політичних системах широко використовуються політичні технології, які нерідко стають джерелом індукованої політичної участі.

Інша відзнака політичної участі у перехідних політичних системах криється у перевазі мобілізованої політичної участі. Тут не рідка ситуація, коли громадяни сприймають політичну участь як інститут вертикальної мобільності, переслідуючи завдання зміни своєї позиції в системі соціальної стратифікації. У стабільних демократіях громадяни за допомогою політичної участі реалізують свої політичні права, роблять свій вибір.

У перехідних системах акцент повинен зміщатися на партиципацію населення в політичному житті, тільки таким чином можливе становлення активістської політичної культури і автономної політичної участі. При тому, побудова громадянського суспільства повинна здійснюватися не шляхом збільшення кількості недержавних організацій, а культивуванням партиципаторних настанов у суспільстві.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Максимова Е.Н. Анализ ресурсов терроризма в политическом процессе. Вестник СевГТУ. Вып. 62: Политология: Сб. науч. тр. / Редкол.: Ю.А. Бабинов (отв. ред.) и др.: Севастоп. нац. техн. ун-т. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2005. - 228с.: ил. - С. 162-171.

2. Максимова О.М. Політична участь у контексті модернізації: методологія дослідження. Науковий вісник „Гілея”: історія, філософія, політологія. - №4. - Миколаїв, 2005. - 245с. - С.177-190.

3. Максимова Е.Н. Перспективы элитистской и партиципаторной демократии в переходных политических системах. Вестник СевГТУ. Вып. 71: Политология: Сб. науч. тр. / Редкол.: Ю.А. Бабинов (отв. ред.) и др.: Севастоп. нац. техн. ун-т. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2006. - 248 с.: ил. - С. 31-39.

4. Максимова Е.Н. Динамические состояния политической системы: конвенциальные и неконвенциальные формы политического участия. Вестник СевГТУ. Вып. 77: Политология: Сб. науч. тр. / Редкол.: П.И. Артюх (отв. ред.) и др.: Севастоп. нац. техн. ун-т. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2006. - 216 с.: ил. - С. 37-45.

5. Максимова О.М. Політична участь: феномен, методи дослідження, неконвенційні форми. Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Вип.9. - Київ; Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. - 376 с. - С.187-195.

6. Максимова Е.Н. Неконвенциальное политическое участие: его причины и формы. Государственная власть и политическое участие: Материалы международной научной конференции. Редкол.: Ю.А. Бабинов и др. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2003. - 170 с. - С. 104-109.



АНОТАЦІЯ

Максимова О.М. Місце та роль неконвенційної політичної участі в функціонуванні політичних систем. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за фахом 23.00.02 - Політичні інститути та процеси. Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, Миколаїв 2007.

У дисертації здійснено дослідження неконвенційних форм політичної участі в контексті політичної модернізації. Уточнено зміст поняття "неконвенційна політична участь". Удосконалено методологію дослідження неконвенційної участі в перехідних політичних системах. Установлено, що конкретна форма політичної участі визначається типом політичної культури і ступенем її розвиненості. Запропоновано класифікацію політичної участі по суб'єкту, об'єкту, ресурсам і засобу впливу суб'єкта на об'єкт. Установлено, що масштаб неконвенційної участі є показником ступеня ефективності політичної системи. Розкрито особливості різних форм політичної участі в політичних системах, що знаходяться в нестабільному стані. Визначено основні мотиви неконвенційної участі в політичних системах у перехідний період.

Ключові слова: демократизація, конвенційна і неконвенційна політична участь, перехідна політична система, політична культура, політична система, політична участь



АННОТАЦИЯ

Максимова Е.Н. Место и роль неконвенциального политического участия в функционировании политических систем. - Рукопись

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - Политические институты и процессы. Николаевский государственный гуманитарный университет им. Петра Могилы, Николаев, 2007.

В диссертации осуществлено исследование неконвенциальных форм политического участия в контексте политической модернизации. Исследована и проанализирована проблематика демократии, политического участия и политического развития. Показано, что различия моделей демократии кроются в представлениях о политическом участии. В той или иной модели демократии отводится определенная роль политическому участию и предполагается его специфическая организация. В сфере политического участия приоритетным направлением исследования до сих пор остается электоральная форма участия. При этом учеными игнорируются остальные формы политического участия.

Предложено расширить понимание политического участия. Следовательно, понимать под политическим участием не только влияние граждан на функционирование политической системы, формирование политических институтов и процесс выработки политических решений, но и учитывать экономический аспект. Таким образом, политическое участие может быть определено как действие или бездействие, которое существенным образом влияет на распределение ресурсов в рамках государства или его регионов.

Усовершенствована типология политического участия. Предложена классификация политического участия по субъекту, объекту, ресурсам и способу воздействия субъекта на объект. В зависимости от субъекта политическое участие бывает индивидуальное, групповое и стихийное. Объектом политического участия в общем смысле является политическая система. Действия граждан могут быть направлены на корректировку или изменение ее составляющих: политического курса или экономической линии, или же их совокупности. Способ воздействия субъекта на объект может быть прямой или индуцированный.

Уточнено содержание понятия “неконвенциальное политическое участие”. Основным критерием неконвенциального политического участия принято считать законность действий. Однако, одного правового критерия недостаточно, чтобы определить являются данные действия конвенциальными или нет. Причина заключается в том, что между Конституцией и политической практикой существует расхождение. В идеале политическая система должна функционировать в правовом поле. Но лишь в развитых демократических системах расхождение между политической и правовой системой минимально. При исследовании политического участия в переходных системах особенно важно учитывать как правовой критерий, так и критерий политической стабильности.

Усовершенствована методология исследования неконвенциального участия в переходных политических системах. Каждая политическая система, или одна и та же, но в разные периоды времени, будет иметь свой сектор разрешенной политической и экономической активности. Таким образом, форма неконвенциального участия зависит от параметров политической системы: политического курса и экономической линии.

Установлено, что формы политического участия зависят от степени развитости политической культуры. С этой позиции определено, что в демократических и переходных политических системах укоренились специфические мотивы и формы политического участия. В демократических политических системах наблюдаются автономные и прямые формы политического участия, в то время как политическое участие в переходных системах характеризуется преобладанием мобилизованного и индуцированного типов.

Определено, что масштаб неконвенциального участия является показателем степени эффективности политической системы. В целях самосохранения и поддержания устойчивости социума, политическая система, как минимум, должна удовлетворять базовые потребности человека, гарантировать его право на жизнь. Если политическая система эффективно выполняет свои функции по распределению ресурсов и организации доступа к ним, то взамен получает поддержку со стороны граждан.

Раскрыты особенности различных форм политического участия в политических системах, находящихся в нестабильном состоянии. Констатируется недостаточная эффективность развивающихся политических систем и большие масштабы неконвенциального участия. В целях стабилизации данных систем, необходим последовательный переход неконвенциального участия в юридически установленные формы.

Определены основные мотивы неконвенциального участия в политических системах в переходный период: неэффективность политической системы, отсутствие механизмов конвенциального участия, зауженность каналов вертикальной мобильности, а также неинституциальная деятельность политических элит.

Ключевые слова: демократизация, конвенциальное и неконвенциальное политическое участие, переходная политическая система, политическая культура, политическая система, политическое участие.



SUMMARY

Maksimova O.M. The place and role of unconventional political participation in political systems function. - Manuscript

The thesis for searching scientist degree of Candidate of Political Science by specialty 23.00.02 - Political institutes and processes. - Mykolaiv State Humanitarian University named after Petro Mogyla, Mykolaiv, 2007.

In this thesis the research of unconventional forms of political participation in the context of political modernization was carried off. The content of the notion "unconventional political participation" was clarified. The methodology of unconventional political participation investigation in the transitional political systems was improved. It was established that the concrete forms of political participation are determined by the type of political culture and by the degree of its development. Classification of political participation according to the individual, object, resources and according to the method of subject influence on the object. It was determined that the scale of unconventional participation is indicator of effectiveness of political system. The peculiarities of different forms of political participation in political systems, which were in unstable condition, were discovered. The main motives of unconventional participation in political systems in transitional period were determined.

Key words: democratization, conventional and unconventional political participation, transitional political system, political culture, political system, political participation

Размещено на Allbest.ru

...