Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ

Спеціальність: Політичні інститути та процеси

Недокус Ігор Степанович

Чернівці, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Політичні трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) демонструють значну кількість можливостей та моделей розвитку - від успішної інтеграції в європейські структури до формування елементів недемократичних політичних систем. Такі результати системних перетворень у державах регіону зумовлені комплексом надзвичайно складних та глибоких причин, які визначають характер і тенденції політичних процесів у цих країнах.

За таких умов надзвичайно важливим для українського суспільства є досвід політичних та соціально-економічних трансформацій країн, які перебувають у подібних умовах. Республіка Білорусь, безумовно, за своїми історичними, політичними, економічними, соціокультурними, ментальними, геополітичними особливостями є найбільш близькою до України.

Аналіз сучасних процесів формування та функціонування системи влади, становища та умов діяльності інститутів громадянського суспільства, забезпечення прав та свобод громадян демонструє ряд особливостей, які визначають характер політичного режиму Білорусі. Тому вивчення еволюції політичного режиму Республіки Білорусь має важливе значення для розуміння політичних процесів як у цій країні, так і в інших пострадянських державах. Білоруська влада і білоруське суспільство змушені шукати шляхи вирішення назрілих проблем, щоб не опинитись на межі соціально-політичних потрясінь. Відновлення демократичних принципів реалізації державної влади відкриє шлях для розв'язання економічних проблем країни, а визнання білоруської влади міжнародною спільнотою сприятиме входженню держави до світової економічної системи. Разом з тим, варто визнати, що в рамках існуючого політичного режиму в Білорусі не набули розмаху деякі негативні тенденції соціально-економічних перетворень, які характерні для багатьох пострадянських країн, у тому числі й України. Високий рівень соціального захисту та збереження соціальної інфраструктури, порівняно вдала боротьба з корупцією та підтримка вітчизняного виробника, певні успіхи в галузі медицини та освіти можуть стати об'єктом відповідного аналізу представниками української влади.

Суперечливий та дискусійний білоруський досвід політичних і соціально-економічних трансформацій може також послужити “експериментальним полем” пошуку подальших шляхів проведення назрілих реформ у країнах колишнього СРСР. Неабияке значення перспективи реформування політичного режиму Республіки Білорусь мають і для світових та європейських інтеграційних процесів, системи безпеки, геополітичної стабільності на пострадянському просторі.

Незважаючи на окремі вагомі наукові праці, присвячені питанням трансформації політичної системи Республіки Білорусь, ступінь вивчення проблематики дисертаційної роботи в українській політичній науці можна оцінити як недостатній, що актуалізує значення її наукового аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної науково-дослідної програми кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича “Політичний розвиток: проблеми теорії і практики” (номер державної реєстрації - 0104U004284).

Мета і завдання дослідження.

Мета дисертації полягає у здійсненні комплексного політичного аналізу процесу еволюції політичного режиму Республіки Білорусь у період посткомуністичної трансформації.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання роботи:

- проаналізувати сучасний стан наукової розробки проблем політичної трансформації білоруського суспільства;

- дослідити чинники, що визначили особливості та тенденції еволюції політичного режиму країни;

- виявити основні етапи еволюції політичного режиму Білорусі після 1991 р.;

- розкрити характер та зміст політичного процесу в Республіці Білорусь на початку 1990-х рр.;

- з'ясувати механізми формування та функціонування системи влади країни після прийняття нової редакції Конституції Білорусі 1996 р.;

- визначити проблеми розвитку структур громадянського суспільства Республіки Білорусь;

- запропонувати прогнозні сценарії подальшої еволюції політичного режиму Білорусі.

Об'єктом дисертаційного дослідження є становлення та розвиток політичної системи Республіки Білорусь.

Предметом дослідження є еволюція політичного режиму Республіки Білорусь у період незалежності крізь призму формування та функціонування державно-владних інститутів, способів та методів взаємодії суспільства та органів влади.

Хронологічні межі дослідження зумовлені динамікою та характером перетворень, що відбулися в політичній сфері білоруського суспільства. Вони охоплюють період від проголошення незалежності країни у 1991 р., до президентських виборів 2006 р., результати яких закріпили основні риси та зміст сучасного політичного режиму Республіки Білорусь.

Методологічна основа дисертаційного дослідження базується на творчому поєднанні структурного, інституціонального та системного підходів, які дали змогу комплексно та всебічно дослідити еволюцію політичного режиму Республіки Білорусь. Автором використано низку загальнонаукових та спеціальних політологічних методів. В основу дисертації покладено ключові засади структурно-функціонального аналізу. Дотримуючись проблемного принципу викладу матеріалу, дисертант використав метод системного дослідження при вивченні основних причин та етапів становлення авторитарного політичного режиму. Також застосовано інституціональний метод, зокрема щодо вивчення взаємодії гілок влади та інститутів громадянського суспільства. Автор звернувся до методу комплексного аналізу для визначення взаємозв'язку між характером еволюції політичного режиму та історичними, політичними, соціокультурними особливостями білоруського суспільства. Проблемно-історичний метод був використаний при дослідженні розвитку відносин у політичній сфері на території Білорусі в минулому.

При дослідженні окремих аспектів теми були застосовані спеціальні наукові методи - порівняльний, біхевіористський, метод контент-аналізу, статистичний, ретроспективний, прогностичний.

Характер дисертаційного дослідження, який зумовив вивчення політичного режиму в різних аспектах та об'єктивної його оцінки, спонукав дисертанта не тільки розширити коло джерел, але й звернутися до міждисциплінарного підходу, використовуючи методи, характерні не лише для політології, але й для таких наук, як соціологія, соціальна психологія, економіка та ін.

Наукова новизна зумовлена сукупністю поставлених завдань та засобами їх розв'язання. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній науковій літературі проведено системний політологічний аналіз процесу еволюції політичного режиму Республіки Білорусь у період незалежності, здійснено спробу визначити та обґрунтувати основні етапи його трансформації. Проаналізовано основні тенденції розвитку політичної сфери білоруського суспільства та виявлено характерні риси сучасного політичного режиму країни.

У межах здійсненого дослідження вперше одержано результати, які окреслюють його наукову новизну:

- з'ясовано, що характер політичних процесів у Республіці Білорусь значною мірою зумовлений комплексом історичних, економічних, соціокультурних особливостей білоруського суспільства;

- визначено три етапи у розвитку політичних процесів у країні, зокрема пов'язаних із системою формування та здійснення влади в період незалежності;

- доведено, що починаючи з 1994 р., в країні формується специфічна білоруська модель політичного режиму, яка після референдуму 1996 р., набирає ознак авторитаризму радянської модифікації;

- виявлено, що основною рисою системи розподілу владних повноважень у Білорусі є гіпертрофований вплив інституту президентства та особистості Олександра Лукашенка, застосовуються різноманітні засоби неполітичного впливу на інші гілки влади, що є ознаками авторитарного політичного режиму;

- виділено такі характерні риси авторитаризму у взаєминах влади та інститутів громадянського суспільства в Республіці Білорусь: фактична обмеженість формально декларованих прав і свобод, у першу чергу політичних, різноманітні форми утиску опозиційних партій, що проводяться не правовими методами, існування державної цензури та державної ідеології, виконання органами правопорядку також і функцій каральних органів щодо політичних опонентів.

Практичне значення одержаних результатів визначається науковою новизною і полягає у можливості їх застосування в науково-дослідних, навчальних та прикладних цілях. Матеріали та результати дослідження використовуватимуться при вивченні трансформаційних процесів у країнах ЦСЄ. Сформовані у дисертації висновки та положення можна використати при підготовці узагальнюючих праць з теоретичних та прикладних проблем трансформації політичних режимів пострадянських країн. Вони знаходитимуть належне застосування при читанні нормативних курсів та спецкурсів для студентів спеціальностей “політологія”, “державне управління”, зокрема “Посткомуністичні трансформаційні процеси в країнах ЦСЄ”, “Партії і партійні системи”, “Політична культура”, “Політичні ідеології”, а також при підготовці методичних, навчальних посібників, аналітичних доповідей тощо.

Теоретичні результати і практичні рекомендації дослідження можуть бути використані органами державної влади України при розробці нормативних актів, а також при розв'язанні завдань реформування політичної системи країни. Висновки дисертаційної роботи мають особливе значення для розробки та реалізації політики співпраці нашої держави з Республікою Білорусь.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданні наукового семінару та на засіданнях кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Зміст та окремі положення дисертації викладені в доповідях автора на міжнародних наукових конференціях, зокрема, “Соціал-демократія й соціальна політика: європейський досвід і українські перспективи” (Київ, 21-22 листопада 2003 р.), “Проблеми соціально-економічного, політичного і правового розвитку суспільства в контексті європейських та світових інтеграційних процесів” (Мінськ, 14 травня 2004 р.), “Етнополітика та етнополітологія постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи” (Чернівці, червень 2004 р.), “Україна - Білорусь: політичні, економічні та культурні аспекти взаємин” (Чернівці, квітень 2005 р.).

Публікації. Теоретичні положення, основні результати та практичні пропозиції дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев'яти публікаціях, чотири із яких надруковані у наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура дисертації. Поставлені мета і завдання визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури (245 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційної роботи, окреслені мета і завдання, визначено предмет і об'єкт дослідження, а також методологічну основу роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення, зв'язок дисертації з науковими програмами й темами, охарактеризовано апробацію результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі “Теоретично-методологічні засади вивчення еволюції політичного режиму Республіки Білорусь” здійснено аналіз наукової літератури зарубіжних і вітчизняних учених, розкрито зміст і значення основних наукових концепцій та теорій, які використано автором з проблематики дисертаційного дослідження.

У першому підрозділі “Наукова розробка проблеми: теоретичні та методологічні аспекти” міститься аналіз провідних теоретичних підходів у сучасній політичній науці до вивчення процесів політичних трансформацій посткомуністичних країн. Розкриті різні підходи до визначення таких понять, як політична трансформація, політичний режим, авторитаризм тощо. У розділі розглянуто точки зору науковців на категорії і поняття, що вживаються у дисертації, міститься власний підхід автора до їх наукового використання. Відзначено, що значну роль у науковій розробці проблематики відіграють представники західної політичної науки Т. Байєр, С. Берг, Р. Даль, Г. О'Доннел, Г. Колодко, Р. Макрідіс, Х. Лінц, Д. Ростоу, Г. Сімон, А. Степан, Х. Тіммерман, С. Хантінгтон, П. Штомпка та ін.

Серед українських, білоруських та російських дослідників слід відзначити доробок В. Бабкіна, О. Баранової, В. Бобкова, А. Боярунця, В. Бурдяк, О. Буховця, В. Бущика, А. Вардомацького, В. Гельмана, В. Горбатенка, Ж. Грищенко, О. Дергачова, О. Долженкова, Л. Заіко, Л. Злотнікова, К. Коктиша, І. Котлярова, А. Круглашова, С. Лєвшунова, Є. Матусєвіча, В. Мельника, В. Охрименко, В. Полохало, О. Потєхіна, С. Рябова, В. Сіліцького, В. Сухоноса, А. Тіковенка, О. Федути, Б. Яроша та ін.

Звертаючись до характеристики наукового доробку у вивченні проблеми дисертаційної роботи, наголосимо, що дослідженням еволюції державно-правових інститутів Республіки Білорусь, способів їх функціонування, механізмів стримувань та противаг займаються В. Божанов, Г. Васілєвіч, Р. Гортат, В. Карбалєвіч, С. Парєчіна, В. Чернов, Є. Юрійчук. Серед науковців, які досліджують проблеми функціонування інститутів громадянського суспільства та способи їх взаємодії з державою у процесі політичних відносин, відзначимо Ю. Дракохруста, О. Манаєва С. Наумову, М. Пастухова, В. Ровдо. Питанням впливу соціокультурних чинників, політичної свідомості на сучасні політичні процеси присвячують свої праці В. Бобрович, О. Буховєц, І. Єкадумова, А. Лисюк, І. Бугрова, Д. Фурман та ін.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” здійснено аналіз використаних джерел. Джерельну базу дисертаційної роботи становить широке коло документів і матеріалів, які поділено автором на декілька груп. Першу групу джерел складають нормативно-правові акти парламенту та Президента, які легалізують правові основи політичного режиму країни, визначають його специфіку та відмінності від політико-правових практик інших держав. Важливі для дослідження трактування Президентом діяльності суб'єктів політичного процесу країни, пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики містять звернення Олександра Лукашенка до народу, послання Президента Національним зборам, виступи на церемоніях підписання законодавчих актів та міжнародних угод, загально-білоруських народних зборах, зборах працівників господарського та ідеологічного активу тощо.

Особливе значення для роботи над проблематикою дисертаційного дослідження мали статистичні дані та результати соціологічних опитувань. Вони становлять другу групу джерел. Аналізу громадської думки населення Білорусі напередодні президентських виборів 1994 р., сприяли дані білоруської соціологічної служби “Общественное мнение”. Їх використання дає змогу виявити суспільні настрої та динаміку змін політичних настроїв громадян за весь передвиборчий період. Надзвичайно широко представлені дані соціологічних опитувань, проведених Інститутом соціально-політичних досліджень при Адміністрації Президента Республіки Білорусь. Структура, яка ще донедавна була центром формування та організації ідеологічної роботи в країні, користуючись даними опитувань намагається довести, що ухвалені білоруською владою рішення відповідають електоральним уподобанням населення. Однією з провідних неурядових соціологічних служб Білорусі був Незалежний інститут соціально-економічних та політичних досліджень (НИСЭПИ), закритий розпорядженням влади у 2005 р.

Щотижневі бюлетені інституту та численні збірники соціологічних досліджень є надзвичайно важливим джерелом інформації для науковців усіх країн.

Третю групу джерел, які мали важливе значення для роботи над проблематикою дослідження, становлять програмні документи політичних партій та результати парламентських і місцевих виборів. Вагомою складовою джерельної бази дисертаційної проблеми є публікації білоруських періодичних видань.

Четверту групу джерел складають спогади відомих білоруських політичних діячів, письменників, журналістів: С. Шушкевича, М. Гриба, О. Федути, С. Богданкевіча та ін. Автори відстоюють власний погляд на оцінку процесів політичної трансформації у Республіці Білорусь, на перспективи вирішення складних політичних проблем.

Останню, проте не менш важливу групу використаних автором джерел, становлять інтернет ресурси. Це - веб-сторінки президентських, урядових порталів, неурядових громадських організацій, які займаються питаннями моніторингу політичної ситуації в країні, веб-сторінки політичних партій тощо.

У другому розділі “Становлення політичного режиму Республіки Білорусь” розглянуто особливості політичних процесів у країні після проголошення незалежності у 1991 р., простежуються етапи концентрації влади навколо інституту президента.

У першому підрозділі “Передумови виникнення білоруської моделі політичного режиму” вказано на взаємозв'язок проблеми відсутності чіткої національної ідентичності білорусів та характеру політичних процесів у країні періоду незалежності. Незавершеність формування білоруської політичної нації та національної ідеї поряд із економічними успіхами радянського періоду сформували у населення своєрідний феномен “радянськості”. Білоруському суспільству притаманний патерналістський тип політичної культури, а відсутність самоідентифікації на ґрунті державних традицій сформувала попит на харизматичних лідерів.

Соціокультурні передумови формування сучасного політичного режиму полягають у домінуванні патріархально орієнтованих прошарків населення, які характеризуються заниженим рівнем соціальних запитів, певним консерватизмом мислення, острахом перед конкуренцією, схильністю до конформізму, політичної пасивності.

Щодо ролі політичної еліти, то значний запас потужності білоруської економіки та порівняно високий рівень задоволення соціальних потреб населення не сприяли виробленню у білоруської номенклатури розуміння необхідності системного реформування: причини економічної кризи бачились у загальному падінні дисципліни на виробництві, неефективній політиці центру та в інших суб'єктивних чинниках.

У другому підрозділі “Процеси політичної трансформації у Білорусі на початку 90-х рр. ХХ ст.” проаналізовано становлення державно-владних інститутів незалежної держави, формування основ системи стримувань та противаг гілок влади, появу елементів громадянського суспільства та ін. Доводиться, що до 1994 р., в Білорусі сформувалась парламентська республіка із зародками традицій парламентаризму.

Звертається увага на те, що уряд В'ячеслава Кебіча, маючи більшість у Верховній Раді в особі фракції “Білорусь”, намагався проводити економічні реформи, зокрема приватизацію, виходячи із власних інтересів. Голова Верховної Ради Станіслав Шушкевич не зумів створити власної політичної сили. Лідер національно-демократичних політичних сил Зенон Позняк надто захопився культурницьким варіантом концепції незалежності, що на фоні загострення соціально-економічних проблем населення не знайшло підтримки більшості громадян новопосталої держави.

У третьому підрозділі “Феномен перемоги Олександра Лукашенка: президентські вибори 1994 р.” показано, що вибір білоруського народу визначив характер політичної, економічної, соціальної трансформації в країні, риси політичного режиму, який сформувався у наступний період.

Якщо на початку 1990-х рр., правляча номенклатурна еліта Білорусі не підтримувала ідеї введення посади президента, який сприймався як ще один атрибут незалежності, то через кілька років ситуація змінилася. Відсутність позитивних результатів економічних перетворень у країні, зубожіння населення, поява нового прошарку - підприємців, вплив яких зростав, - усе це могло привести до появи в країні парламенту, непідконтрольного виконавчій владі на чолі з прем'єр-міністром В. Кебічем. Зберегти важелі впливу в руках номенклатури могло введення посади президента, за умови перемоги на майбутніх виборах керівника уряду.

За результатами президентських виборів 1994 р., з величезною перевагою переміг Олександр Лукашенко - один з найбільш активних депутатів білоруського парламенту, відомий не стільки конструктивними пропозиціями, скільки емоційною критикою партократів, бюрократів, опозиції і т. д.

Поступово О. Лукашенко, завдяки своїй яскравій публічній діяльності та використовуючи всі засоби для досягнення політичної популярності, став сприйматися населенням як головний борець з корупцією в державі.

Загалом, вибори 1994 р., засвідчили, що населення країни багато в чому не визначилось із пріоритетами політичного та економічного розвитку, причому в більшій мірі, ніж мешканці Росії та України. У країні відбулась “електоральна популістська революція” - явище, доволі типове для неструктурованих трансформаційних суспільств, що перебувають у стані перманентної кризи.

На чолі держави, що знаходилась у глибокій політичній та соціально-економічній кризі, опинився політик, який спирався на люмпенізовану більшість населення.

У четвертому підрозділі “Зародження авторитарних тенденцій функціонування президентської влади” доведено, що після перемоги О. Лукашенка у країні формується специфічна білоруська модель політичного режиму, яка набирає ознак авторитаризму. У різних сферах політичної системи починається тиск на незалежні від виконавчої влади інститути, концентрація в її руках важелів впливу на політичне та економічне життя країни, поступово створюються позасистемні органи влади. Наступним етапом концентрації влади навколо інституту президента стало формування “президентської” вертикалі, яка замінила собою систему місцевого самоврядування у Білорусі.

Специфічною рисою нового режиму, що народжувався, стала необхідність у регулярному підтвердженні легітимності, демонстрації підтримки народу. Тому Президент О. Лукашенко із самого початку став ініціювати різні політичні кампанії. Референдум у травні 1995 р., став першою такою акцією, яка проводилась одночасно з парламентськими виборами і закріпила нові повноваження за інститутом президента.

Білоруська влада намагалася відновити найбільш суттєві елементи системи державного управління СРСР: адміністративну піраміду з чіткою ієрархічністю, кадрову політику, ставлення до права, роль спецслужб і т. д.

Насправді ж виходило, що проголошені “суспільство соціалістичної орієнтації” та “принципово нова модель держави” є калькованим зразком колишньої радянської системи.

П'ятий підрозділ “Криза системи влади у Республіці Білорусь у середині 90-х рр., та референдум 1996 р.” розкриває політичні процеси в країні у 1994-1996 рр., коли одночасно з процесом концентрації влади в руках президента відбувається дискредитація діяльності законодавчої влади: створивши “свою” вертикаль виконавчої влади, Лукашенко намагається поставити під власний контроль Верховну Раду та Конституційний Суд. Парламент опиняється у ситуації, коли прийняті ним закони ігноруються, а спроби примусити виконавчу владу діяти у рамках закону провалюються. Конституційний Суд втратив закріплені за ним Конституцією функції і перетворився у юридичну консультацію.

Обраний у результаті кількох етапів виборів новий склад Верховної Ради намагався протистояти спробам виконавчої влади здійснити перерозподіл повноважень, але позбавлений інформаційних та матеріальних ресурсів, маючи у своєму складі значну кількість прихильників президента, втратив контроль над ситуацією. Із числа лояльних депутатів було сформовано цілком керовану виконавчою владою нижню палату парламенту, яка беззаперечно підтримувала президентські законодавчі ініціативи. Проведений у листопаді 1996 р., референдум дозволив О. Лукашенку внести зміни до Конституції країни, які перетворили парламент, Конституційний Суд, місцеві органи влади у декоративні інститути політичної системи.

У третьому розділі “Формування авторитарного політичного режиму у Республіці Білорусь” аналізується система формування та функціонування влади після прийняття нової редакції Конституції у 1996 р., взаємодія політичної влади з інститутами громадянського суспільства, досліджуються елементи соціально-економічної політики уряду та перспективи еволюції політичного режиму Республіки Білорусь.

У першому підрозділі “Проблеми формування та функціонування сучасної системи влади в Білорусі” відзначається, що реальний статус складових системи влади країни забезпечується в основному на за інституційному рівні. Президент формально не є главою виконавчої влади, але він володіє реальними повноваженнями глави уряду, одноособово визначає його структуру, призначає та звільняє з посад міністрів і т. д.

За чинною Конституцією уряд визначений як центральний орган виконавчої влади “при Президентові Республіки Білорусь”. Крім цього, президент має право видавати укази, розпорядження та декрети, які мають силу законів. У випадку розходження декрету чи указу із законом верховенство має нормативний акт президента. Парламентські вибори 2000 та 2005 рр., легітимізували парламент, хоча й пройшли зі значними порушеннями принципів вільного волевиявлення громадян. Верхня палата - Рада Республіки - не обирається населенням, а прямо чи опосередковано призначається президентом. Її завдання - слугувати бар'єром для проходження через нижню палату невигідних виконавчій владі законопроектів. Водночас нижня палата - Палата представників - підконтрольна главі держави, практично одноголосно приймає запропоновані ним закони. Існування двопалатного парламенту в країні з унітарним державним устроєм свідчить про намагання контролювати законодавчу гілку влади. Парламент Білорусі не структурований за політичною ознакою, у ньому немає опозиції або фракцій політичних партій.

Залежне становище судової системи від органів виконавчої влади проявляється в багатьох сферах взаємин: у фінансовому забезпеченні діяльності, присвоєнні кваліфікаційних рангів, важливим засобом впливу на суддів є діючий порядок надання житла тощо.

У другому підрозділі “Розвиток форм та методів взаємодії політичної влади з інститутами громадянського суспільства” аргументується, що основна проблема системи місцевого самоврядування Республіки Білорусь полягає у нерозподілених повноваженнях і функціях центральних державних органів та органів місцевого самоврядування, фактичне одержавлення останніх.

Політичні партії країни, позбавлені реальних можливостей участі у публічній діяльності та інформаційних ресурсів, опинились в ізоляції від суспільства. Влада на законодавчому рівні намагається протидіяти становленню дієвих політичних організацій. Жодна з білоруських партій не лише ніколи не перебувала при владі, але й не брала ніякої участі у формуванні персонального складу структур виконавчої гілки влади. Слабкість партійної системи Білорусі зумовлена також “антипартійною” ментальністю багатьох соціальних верств, особливостями виборчої системи, вузькістю соціальної бази, яка може стати опорою для політичних партій.

Щодо державної політики стосовно засобів масової інформації, то тут поступово було відпрацьовано чіткі механізми тиску на них, до яких відносяться: майже тотальна монополізація ЗМІ виконавчою владою; юридичне підпорядкування друкованих видань Держкомітетові по пресі; економічний тиск. Влада намагається контролювати сектор електронних мас-медіа. Існуючі недержавні видання через нерівні економічні умови не можуть скласти конкуренції державним. Отже, в Білорусі система ЗМІ виконує і забезпечує функції контролю держави над суспільством, стає засобом формування вигідної правлячим колам громадської думки.

Білоруська влада намагається контролювати процеси, які відбуваються у системі неурядових організацій. Постійно тривають перереєстрації, введений дозвільний принцип реєстрації замість принципу повідомлення, створена неконституційна структура - Комісія з реєстрації та перереєстрації при Президентові Республіки Білорусь, яка загрожує переслідуванням тим організаціям, які продовжують свою діяльність після отримання відмови уряду в перереєстрації. Як результат, у Білорусі відродився феномен “неформальних організацій”. Здійснюється спроба відновити радянську практику одержавлення громадських організацій (профспілок, молодіжного руху тощо). Їх головним завданням стає проведення державної політики у відповідних сегментах суспільства та нейтралізація спроб політичних опонентів поширити вплив на різні соціальні верстви.

У третьому підрозділі “Соціально-економічна політика білоруського режиму” показано, яким чином білоруська влада намагається продемонструвати переваги створеної нею економічної та соціальної моделі. Система особливих економічних відносин з Російською Федерацією, яка пізніше отримала і політичний статус та включала низькі тарифи на енергоносії, списання боргів, пільги при просуванні білоруських товарів на російський ринок, прямі дотації тощо, дала Президенту О. Лукашенку певний матеріальний та морально-психологічний ресурс для реалізації соціальних пунктів передвиборчої програми. Вчасна виплата заробітної платні, низькі ціни на найнеобхідніші для суспільства товари, боротьба з корупцією та криміналом в економіці, особливо в порівнянні із ситуацією в Росії та Україні, “амністували” в очах електорату його дії щодо концентрації влади. Президент Білорусі набуває образу єдиного гаранта і джерела економічного добробуту населення країни.

У четвертому підрозділі “Роль державної ідеології у формуванні політичного режиму Республіки Білорусь” доведено, що білоруська державна ідеологія не виходить за межі звичайних для багатьох авторитарних політичних режимів спроб знайти ідейне обґрунтування існуючої системи влади. Головною її місією є зміцнення харизматичної легітимності О. Лукашенка ідеологічною легітимацією створеної ним системи. Однак, це завдання, швидше за все, не вирішене: ніякої популярної, а тим більше цілісної ідеології не створено. Для того, щоб висунуті гасла спрацювали і забезпечили стійку консолідацію суспільства навколо “білоруської моделі” та політичну мобілізацію на підтримку курсу лідера держави, вони повинні доводити свою ефективність. А в умовах зростання економічних та соціальних проблем звернення до ідеології викликає скептичну реакцію населення.

У п'ятому підрозділі “Перспективи еволюції політичного режиму Республіки Білорусь” наголошено, що протягом останнього періоду відбулись певні зміни умов та можливостей існування авторитарного політичного режиму у Республіці Білорусь.

Досить загрозливим викликом для нинішнього політичного режиму Білорусі є зовнішній чинник. Вибір на користь збереження багатьох елементів радянської політичної та економічної системи суперечить тенденціям розвитку сусідніх країн. Досить економічно невигідні для Росії союзницькі відносини з Білоруссю другої половини 1990-х рр., можна пояснити довгостроковою стратегією російської політичної та економічної еліти, яка полягає у створенні жорсткої економічної, політичної та військової залежності сусіда. Російська влада намагалася не допустити диверсифікації економічних зв'язків Білорусі, яка може забезпечити економічну та політичну незалежність країни. Прихід до влади у Росії прагматика Володимира Путіна різко змінив політичну ситуацію. Російське керівництво стало вимагати продажу найбільш рентабельних білоруських підприємств своїм інвесторам, зміни економічного законодавства Білорусі та введення російського рубля як платіжного засобу, нарешті, у серпні 2002 р., запропонувало увійти країні до складу Російської Федерації. Проблеми щодо формування цінової політики на енергоносії та контролю над газотранспортною системою Білорусі продемонстрували реальні позиції та можливості сторін. Відбулись серйозні зміни у ціннісних орієнтаціях і настроях білоруського суспільства, яке чекає ефективних політичних та економічних реформ. У країні спостерігається падіння “емоційної підтримки” режиму, розмивання харизми Президента О. Лукашенка, що вже у найближчому майбутньому може викликати глибоку кризу легітимності та довіри. Білоруський лідер втратив і значну частину інструментальної підтримки, яку він отримував від населення, задоволеного його політичним курсом. Економічно активне населення незадоволене вкрай несприятливими умовами для проведення легальної підприємницької діяльності. Зменшення економічної допомоги з боку Росії призвело до суттєвого скорочення соціальних виплат, зростання квартирної плати, комунальних платежів, збільшення частки платних послуг в освіті та охороні здоров'я тощо. У середовищі політичної еліти відсутнє порозуміння між авторитарним лідером та бюрократією. Незважаючи на слабкість білоруської номенклатури, її об'єктивні інтереси розходяться з інтересами режиму. Вона прагне отримати більш стабільне становище, перетворити свою владу на власність, як це зроблено в сусідніх країнах. Тому у кризовій ситуації білоруська номенклатура може продемонструвати прихований саботаж вказівок вищого керівництва. Для України належне усвідомлення білоруського досвіду політичних та соціально-економічних трансформацій дозволить уникнути багатьох помилок перехідного періоду та знайти оптимальні засоби подолання кризових явищ у вітчизняній політиці. Його аналіз надзвичайно важливий, оскільки Республіка Білорусь є сусідом та одним із стратегічних партнерів України.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні положення та результати дослідження.

Політологічний аналіз стану наукової розробки досліджуваних проблем показав, що процеси політичної трансформації у Республіці Білорусь, еволюції політичного режиму країни є важливою темою академічного дискурсу білоруських, російських, західних вчених, меншою мірою до них звертаються вітчизняні науковці.

На момент виходу з СРСР всі радянські республіки мали однакову структуру органів державної влади з майже однаковою реалізацією їх функцій. Отже, виникнення значних розбіжностей у напрямках, тенденціях і якості політичної трансформації в Білорусі має специфічні передумови, серед яких виділено історичні, економічні, соціальні та культурні.

Автор запропонував власну періодизацію еволюції політичного режиму Республіки Білорусь.

Перший етап перетворень владних відносин розпочався у Білорусі з другої половини 1991 р., і завершився обранням президента в липні 1994 р. У цей період поступово складається парламентська форма правління, але глибока соціально-економічна криза викликала необхідність здійснення системних реформ, що логічно завершилось прийняттям нової Конституції та проведенням президентських виборів.

Другий етап трансформації системи влади розпочався з другої половини 1994 р., і тривав до листопада 1996 р. У цей період реальна влада в країні почала концентруватися навколо інституту президента.

З моменту проведення референдуму у листопаді 1996 р., в Республіці Білорусь розпочався третій етап еволюції політичного режиму країни, основним змістом якого є формування його авторитарних рис.

Консерватизм та відсутність системності у проведенні політичних та соціально-економічних перетворень у країні на початку 1990-х рр., призвели до утворення значного розриву між очікуваннями людей і можливостями влади їх задовольняти. Результатом стало суспільне розчарування, соціальна фрустрація.

З формальної точки зору Білорусь є президентсько-парламентською республікою, проте аналіз співвідношення повноважень та компетенції гілок влади свідчить про наявність політичної системи з гіпертрофованою президентською владою. Двопалатність парламенту Білорусі за умови унітарної форми державного устрою є засобом та інструментом послаблення законодавчої гілки влади. Це закріплено також процедурою формування верхньої палати - Ради Республіки та її контрольними функціями щодо нижньої представницької палати. Білоруський парламент насправді позбавлений більшості важливих повноважень, які б давали йому можливість визначати або, хоча б, активно впливати на політичний курс країни. Щодо судової системи Республіки Білорусь, то вона фактично повернулась до статусу одного з “правоохоронних органів”, якою вона була за радянських часів. політичний влада президент

Протягом останнього десятиріччя інститути громадянського суспільства в Білорусі (політичні партії, ЗМІ, неурядові організації та ін.) вели боротьбу за виживання, були практично усунені від участі у виборчих кампаніях, не мали належної можливості здійснювати свої функції.

Дослідження системи засобів і методів здійснення політичної влади у Республіці Білорусь, форм взаємодії державно-владних структур і населення дозволяє констатувати, що починаючи з 1994 р., у країні поступово формується специфічна білоруська модель політичного режиму, яка після референдуму 1996 р., набирає ознак авторитаризму радянської модифікації.

За останні роки відбулось помітне зменшення потенціалу підтримки сформованого у країні політичного режиму, але суттєвих змін форм, методів і засобів здійснення політичної влади не відбулося, що може викликати серйозні проблеми для білоруського суспільства у майбутньому.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Недокус І. Становлення білоруської моделі політичного режиму (1994-1996 рр.) // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна “Питання політології”. - 2004. - №643/2004. - С. 188-196.

2. Недокус І. Президентські вибори 1994 р. у Республіці Білорусь // Буковинський журнал. - 2005. - № 4. - С. 81-89.

3. Недокус І. Електоральні орієнтації населення Республіки Білорусь (етнонаціональний аспект) // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. III. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 280-288.

4. Недокус І. Вплив політичного режиму Республіки Білорусь на формування взаємин з Європейським Союзом // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. ІV. - Чернівці: Прут, 2006. - С. 290-302.

5. Недокус І. Основні принципи й завдання розвитку державної соціальної політики в Республіці Білорусь // Наше гасло. - 2004. - №1/2. - С. 188-189.

6. Недокус И. Украинский фактор во внешней политике Республики Беларусь // Праблемы сацыяльна-эканамічнага, палітычнага і прававога развіцця грамадства ў кантэксце агульнаеўрапейскіх і сусветных інтэграцыйных працэсаў. Матэрыялы міжнароднай навукова-практычнай канферэнцыі маладых навукоўцаў. Мінск, 14 мая 2004 г. / Пад рэд. С.Ф. Сокала, А.У. Руцкага. - Мн.: НА “ТАА БІП-С”, 2004. - С. 272-273.

7. Недокус І. До питання про особливості молодіжної політики режиму Лукашенка в сучасній Білорусі // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. І. - Чернівці: Місто, 2000. - С. 161-164.

8. Недокус І. Лібералізація “по-бєларуськи”: “новий курс” чи спроба захисту режиму // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т. ІІ. - Чернівці: Прут, 2002. - С. 250-256.

9. Недокус І. Чи буде в Білорусі “Так”? // Форум. - 2005. - №1. - С. 93-97.

Размещено на Allbest.ru