Зародження і легалізація багатопартійності в умовах переходу від тоталітаризму до демократії: історико-політологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.02. - політичні інститути та процеси

ЗАРОДЖЕННЯ І ЛЕГАЛІЗАЦІЯ БАГАТОПАРТІЙНОСТІ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ВІД ТОТАЛІТАРИЗМУ ДО ДЕМОКРАТІЇ: ІСТОРИКО-ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

РЯБІКА Ігор Леонідович

Сімферополь - 2007

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Важливість проблеми становлення і функціонування багатопартійності полягає, насамперед, в тому, що вона розглядає соціально-політичний механізм, який дозволив здійснити небачений по складності перехід від тоталітарного радянського суспільства до сучасних стандартів представницької демократії. Виникнення багатопартійності, політичного плюралізму відбулося на межі 80-90-х рр. минулого століття і означало, зрештою, появу політичних партій і суспільно-політичних рухів, які стали поєднувальною ланкою між суспільством і владою, що здійснюється державними інститутами.

Враховуючи, що питання становлення багатопартійності не отримали ще належного висвітлення в сучасній політологічній літературі, її вивчення на практичному матеріалі розвитку таких пострадянських країн, як Україна, Російська Федерація, Казахстан та ін., становить особливий науковий інтерес. Багатопартійність можна вважати закономірним наслідком демократичних перетворень, що почалися ще в СРСР, формою політичного представництва різних верств суспільства, захистом їх прав та інтересів. Потреба вивчити і осмислити значущість минулих подій періоду перебудови істотно актуалізує обрану дисертантом тему дослідження.

Крім того, злободенність проблеми багатопартійності визначається ще тим, що саме з її становленням пов'язаний такий важливий процес, як затвердження національного суверенітету пострадянських держав, у тому числі й України. Подальший розвиток нових державних утворень, їх політичних систем невіддільний від процесу вдосконалення багатопартійності і появи нових політичних партій, який продовжується і до теперішнього часу, визначаючи ще один вагомий напрям в політологічному дослідженні.

Треба підкреслити, що наявність у будь-якій країні значної кількості політичних партій ще не свідчить про виникнення в ній розвиненої демократії, реального політичного плюралізму. Проте, діючи в одному правовому полі, керуючись єдиним законодавством, політичні партії можуть представляти в спектрі політичних інтересів суспільства свій електорат, тобто піклуватися про очікування і прагнення передусім тих своїх співгромадян, які їх підтримують на виборах. Таким чином, у даному випадку багатопартійність виступає важливим елементом демократичного механізму самоорганізації суспільства, надійною основою демократичного парламентаризму, що у свою чергу свідчить про актуальність даного аспекту обраної для дослідження теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри політології Одеського державного економічного університету „Регіональна політика та її роль у демократичній перебудові суспільства” (держ. реєстр. № 01050008962).

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб вивчити і осмислити процес формування багатопартійності в республіках СРСР, зокрема в Україні, в кінці 1980-х - на початку 1990-х років, тобто в перехідний період від тоталітарної системи до демократії, на основі наукового аналізу практичного досвіду зробити необхідні теоретичні висновки і узагальнення, простежити загальні закономірності, розглянути конкретні відмінності.

Для реалізації вказаної мети вирішувалися наступні науково-дослідні завдання:

- вивчити причини політичної корозії КПРС, що привели керуючу в країні партію до політичного краху;

- проаналізувати об'єктивні чинники, що визначили зародження, легалізацію і подальший розвиток багатопартійності в пострадянських країнах;

- вивчити і зіставити програмні документи різних політичних партій, що представляють загальний ідеологічний спектр; розглянути їх цілі і завдання щодо перетворення суспільства;

- вивчити динаміку, етапи і особливості становлення і трансформації партійно-політичних структур в Україні;

- сформулювати концепцію, яка лежить в основі загального процесу формування багатопартійної системи в союзних республіках в перехідний період від тоталітаризму до демократії.

Об'єктом дослідження є багатопартійність як політичне явище, яке на межі 80-90-х років минулого століття забезпечило перехід від тоталітаризму до демократичного перевлаштування суспільства.

Предметом виступає діяльність партійних і суспільно-політичних формувань в умовах демократичного оновлення суспільства, корінних трансформаційних змін у колишній політичній системі в період перебудови, подальшого розпаду СРСР і утворення незалежних демократичних держав.

Методологічна основа дослідження. У дисертації використані основні загальнонаукові та спеціальні політологічні методи. Найважливішим із них є історико-політологічний підхід, який дав можливість на основі всебічного аналізу і осмислення багатого емпіричного матеріалу з історії пострадянських країн, використовуючи дослідницький інструментарій і термінологічний апарат політологічної науки, зробити важливі теоретичні висновки і узагальнення. Враховуючи багатоаспектність обраної для дослідження проблеми, автор спирався на загально-філософські та загальнонаукові методи пізнання і дослідження - принципи історизму, об'єктивності, теоретичного аналізу, узагальнення, системності, синергізму, всебічності дослідження та ін. Для вивчення ідеологічних течій, що існували в рамках багатопартійності, використовувалися методи класифікації й типологізації. Крім того, виходячи із специфіки вивчення предмета дослідження, дисертант використовував методи синхронного аналізу, прогнозування, порівняння.

Структурно-функціональний підхід був використаний для всеосяжного освітлення поставлених в дисертації завдань. На основі конкретних документів різних політичних партій методом індукції були виведені концепції, що визначили партійні позиції з конкретних питань. Позиції партій, які знайшли віддзеркалення в рішеннях партійних форумів, вивчені за допомогою порівняно-типологічного аналізу. Загалом, спираючись на сучасну методологію, автор провів аналітичний огляд політичних позицій партій, рухів, організацій, що діяли в пострадянських країнах у зазначений період.

Був використаний також інтердисциплінарний підхід до вивчення поставлених проблем, зокрема, методи історичних досліджень слугували інструментом при визначенні динаміки трансформації деяких неформальних структур в політичні партії. Спеціально аналізувалися тексти партійних документів - програм, статутів, звернень, заяв, виступів партійних лідерів і т.д. В основі вивчення деяких названих форм лежала прикладна міждисциплінарна методика критичного дискурсивного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській політологічній науці до захисту представлена кандидатська дисертація, в якій розглядається проблема зародження багатопартійності в період розпаду тоталітарної системи і переходу до демократичного ладу. Детально розглядається виникнення політичних партій в Україні, визначається їх роль у вирішенні різноманітних завдань щодо завоювання незалежності і корінного перевлаштування суспільства.

Найбільш важливими результатами дослідження є наступні:

- сформульовані положення, що відповідають на питання, чому на зміну однопартійній політичній системі в СРСР прийшла багатопартійність практично в усіх нових пострадянських країнах;

- уперше в науковому дослідженні вивчена проблема зародження і формування багатопартійності як цілісного історико-політичного процесу в умовах переходу від радянської тоталітарної системи до демократії і національного суверенітету;

- показаний логічний зв'язок між появою суспільно-політичних структур і подальшій їх трансформації в політичні партії;

- розглянуті і конкретизовані варіанти політичного плюралізму стосовно ситуації досліджуваного періоду;

- науковий пріоритет представляють аргументовані докази у визначенні критеріїв, регулюючих якісну і кількісну характеристику багатопартійності;

- вивчені причини і чинники, що визначили неспроможність однопартійної системи, процес падіння престижу і авторитету одноосібно правлячої партії і одночасно зумовили необхідність повсюдного поширення принципу багатопартійності практично у всіх республіках колишнього Союзу.

Практичне значення отриманих в дисертації результатів полягає в можливості їх використання при написанні монографічних робіт з питань політології та історії перехідного періоду. Висновки роботи можуть бути корисні і при підготовці підручників, навчальних посібників, а також в навчальному процесі при читанні нормативних курсів лекцій з політології, історії і окремих спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертації представлені автором у виступах на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Одеського державного економічного університету (2005, 2006, 2007 рр.), а також у доповідях і повідомленнях на наукових форумах: “Могилянські читання - 2006” (Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П. Могили, жовтень 2006 р.), Четверта Всеукраїнська наукова конференція “Інтелігенція і влада” (Одеса, березень 2006 р.); Перша і Друга наукові конференції молодих учених (Одеса, ОДЕУ, квітень 2006, квітень 2007 рр.) та ін. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри політології Одеського державного економічного університету.

Публікації. Результати дослідження опубліковані в монографії „От тоталитаризма к политическому плюрализму: многопартийность как основа демократии” (Одеса: “Маяк”, 2007. - 12,75 п.л., у співавторстві з Соколовим В.М.) та у 9 інших публікаціях, серед яких 7 статей, що надруковані у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Особистий внесок дисертанта є достатнім. У працях, написаних у співавторстві, здобувачеві належить 50%.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів, кожний з яких має по два підрозділи, висновків, додатків, списку використаної літератури (226 найменування). Загальний обсяг основного тексту - 160 сторінок (з додатком - 167).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

багатопартійність програмний документ легалізація

У вступі обґрунтована актуальність обраної для дослідження теми, визначені мета і завдання, розкрита методологічна основа дисертації та її наукова новизна, сформульовані основні положення, які виносяться на захист. Визначені також об'єкт і предмет дослідження, практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Багатопартійність як політичне явище: теорія питання” сформульовані основні положення, що характеризують сутність і особливості феномена, що вивчається. В умовах соціального різноманіття сучасного суспільства саме політичні партії стали, по-перше, структурами, що якнайповніше відображають інтереси різних соціальних груп і верств населення; по-друге, вони розробили і використовували чітку систему політичних методів боротьби за владу для реалізації своїх програмних цілей і обіцянок електорату.

Положення політичних партій в суспільстві значно відрізняється від становища деяких інших суб'єктів політики (суспільних рухів, масових організацій, державних інститутів і т.д.). У значній мірі ця обставина пояснюється їх істотною залежністю від електоральної поведінки, інтересів і прагнень свого виборця, що у свою чергу у вирішальній мірі визначає демократичну спрямованість суспільно-політичного процесу.

У підрозділі 1.1. “Рівень вивчення багатопартійності в політологічній науці: загальна і конкретна характеристика джерел” показані основні групи комплексу наукових робіт, метою яких було дослідження змісту політичних партій, їх діяльності і феномена багатопартійності. Насамперед, відзначені фундаментальні праці, що увійшли до класики політичної думки. Сюди треба віднести роботи Е.Тоффлера, М.Вебера, А.Лейнхарта, Р.Міхельса, Р.Бенетона, М.Дюверже та ін. У них політичні партії розглядалися як складова частина загальної політичної системи в її функціональних і комунікативних зв'язках.

Вивчення природи політичних партій, багатопартійності як форми політичного представництва неможливе без розуміння змісту і суті демократії, яка спирається на явище політичного плюралізму. Подібний підхід виявився у роботах, авторами яких є Р.Даль, М.Паренті, Р.Арон, Т.Парсонс та інші. Враховуючи тему дисертації, вказані праці поповнюють її теоретичну основу.

Треба особливо виділити сучасні монографічні і дисертаційні дослідження, які безпосередньо вивчають роль багатопартійності як політичного явища, його зародження, становлення і розвитку в колишніх радянських республіках, зокрема в Україні. До них належать роботи Л.Левченка, Т.Боженка, В.Соколова, А.Зайцева, Ю.Древаль, К.Астахової, А.Гараня, М.Кодина, М.Пашкова, Н.Тульбинського та ін.

Водночас, у вказаних працях відсутній єдиний підхід до оцінки подій, немає повної картини багатопартійності, односторонньо показано формування суспільно-політичних об'єднань. Крім того, недостатньо розкриті проблеми формування політичних партій у союзних республіках із урахуванням конкретних національних традицій, наявного досвіду і місцевих особливостей.

У підрозділі 1.2. “Теоретичні і методологічні основи аналізу багатопартійності” розкривається зміст політичного плюралізму, який є основою багатопартійності. Плюралізм думок, сконцентрований у політичних програмах, концепціях, доктринах складає базу для появи таких політичних структур, якими є партії. Політичний плюралізм затверджує не тільки різноманітність думок, але і багатовекторність дій.

Багатопартійність сприяє більш високому рівню відвертості у визначенні програмних цілей і завдань всіх партій. При цьому кожна з них повинна діяти в умовах, обмежених існуючим полем юридичних норм і законів, зокрема головного закону країни - Конституції.

У політології політичний плюралізм становить концепцію, що трактує механізм політичної влади як протидію або нестійку рівновагу політичних сил. У цьому випадку парламентаризм, який є складовою системи державного владного управління, також можна розглядати як елемент плюралістичного процесу. Найбільш поширеною в багатьох країнах із парламентськими традиціями є фракційна структура законодавчого органу. Проте відсутність у країні розвиненої партійної системи, яка конкретизує відносини між виборцями і парламентом, може призвести до негативних наслідків. Діюча багатопартійність дає можливість позбавитися від однобічності і суб'єктивізму в управлінні суспільством, створюючи умови і механізми для урахування різних наслідків від ухвалених владою рішень.

Багатопартійність, навіть якщо це єдина коаліція, що перебуває при владі, не припускає проведення політики як суми векторів кожної окремо взятої партії. Практика політичної і державної діяльності, що накопичилася в світовій спільноті, підказує, що просто велика кількість партій не вважається ані критерієм демократії, ані зразком організації суспільства. Надмірна багатопартійність дробить наявний у нації політичний та ідеологічний ресурс, інтелектуальні і організаційні резерви, заважає формуванню гідної і досвідченої політичної еліти. Вона навіть може призвести до загострення політичного протистояння в суспільстві, підточуючи його стабільність.

У другому розділі “Становлення багатопартійності в умовах демократичних перетворень” вивчаються питання, які належать до аналізу конкретних історико-політичних умов, пов'язаних із переходом суспільства від колишньої тоталітарної системи до більш широкої демократії, що й призвело до виникнення багатопартійності в республіках і так званого “параду суверенітетів” на межі 1980-х - 1990-х рр.

У підрозділі 2.1. “Об'єктивні передумови виникнення політичних партій і об'єднань” всебічно аналізується політична ситуація, що склалася у той час в країні. Навіть ще при збереженні абсолютної політичної монополії КПРС стали з'являтися різні суспільно-політичні формування (передусім неформальні), які дуже швидко перетворювалися на політичні партії, рухи і фронти. До їх складу в більшості своїй входили і колишні члени правлячої партії, що з різних причин вийшли з її рядів. Загалом, поява політичних формувань стала наслідком цілої низки об'єктивних і суб'єктивних складових, які всебічно аналізуються в дисертації.

Разом з тим, розпочаті демократичні перетворення почали пробуксовувати, з'явилися нові проблеми, що вимагали їх вирішення. Спроби розв'язати їх “зверху” не давали необхідних результатів, а кризові явища все більше поглиблювалися. У таких умовах нові неформальні громадські організації проявляли високу політичну активність, все голосніше звучали антиурядові (антикапеесесні), а потім і антикомуністичні програми і платформи. Вони стали отримувати все більш широку і осмислену підтримку громадян, за рахунок нових активістів поповнювався склад політичних об'єднань. Поступово відбувалося формування нового стереотипу відносин між неформальними структурами, що виникли, та старими органами державної влади і місцевими комітетами правлячої партії.

У підрозділі 2.2. “Аналіз практичного досвіду формування багатопартійності в союзних республіках” здійснена спроба всебічно осмислити розвиток демократичних елементів, пов'язаних із появою і затвердженням політичного плюралізму, що створив основу для виникнення в республіках нових політичних структур (партій, блоків, фронтів). У ситуації, що склалася, заявила про себе і національна культурно-політична еліта, яка отримувала можливість не лише говорити про недоліки, але й пропонувати шляхи виходу з ситуації, що склалася. При цьому стара компартійна номенклатура як в центрі, так і на місцях часто-густо була не в силах взяти під контроль або, тим більше, зупинити процеси, що розвивалися, та йшла у глуху оборону. На цьому фоні скрізь стали з'являтися політичні партії, що визначали свої ідеологічні основи, організаційну структуру і вдало формували своє електоральне поле. У дисертації підкреслюється, що згаданий процес набув уже незворотних форм.

На першому етапі в умовах поглиблення політичного протистояння мали місце негативні явища матеріально-економічного характеру. Саме у цьому можна бачити підвищення зацікавленості широких суспільних верств населення, хоча кожна з соціальних груп мала свій корпоративний інтерес. У таких умовах набирала силу тенденція формування опозиційних сил і їх об'єднання в боротьбі проти існуючої партійної монополії і непопулярної політики існуючої влади. Плюралізм набував реальних рис.

Скасування 6 ст. Конституції і відхід правлячої партії від лідируючого положення абсолютно не означав ще механічної заміни її іншою партією або блоком. Формування нової конкурентноздатної політичної сили із своєю структурою, ідеологією і кадровим складом є неймовірно складною і тривалою справою. Тому серйозної партії ще не було, а були лише різні дрібні політичні утворення, в основному антикомуністичної і національно-патріотичної спрямованості.

У дослідженні з'ясовуються причини, які перешкоджали створенню альтернативної КПРС авторитетної і сильної політичної партії або хоч би блоку декількох партій. Треба враховувати і недостатню підготовленість самого суспільства, низький рівень його політичної культури і структурованості, слабкість нової політичної еліти, заангажованість ЗМІ, відсутність досвіду партійного будівництва в демократичних умовах тощо.

У третьому розділі “Програмні цілі і завдання нових політичних партій і рухів як суб'єктів політичного процесу” всебічно проаналізовано зміст партійних документів, які з'явилися в процесі реального затвердження багатопартійності та основні напрямки і результати діяльності нових партій.

У підрозділі 3.1. “Легалізація і формалізація процесу затвердження багатопартійності” наголошується, що до кінця 1990 року багатопартійність у багатьох республіках стала абсолютно реальним явищем. У лютому 1990 р. була відмінена стаття Конституції про керівну роль КПРС, з'явився закон, що дозволяє та регламентує діяльність суспільних об'єднань. Зростала кількість нових партій, набирав силу процес їх суперництва між собою в боротьбі за вплив на маси, за отримання реальних важелів влади.

Партії, що з'явилися, нерідко виглядали складними конструкціями, організаційні питання межувалися із проблемами інституціоналізації та ідейної мотивації, своє відображення на характері їх діяльності накладала існуюча тоталітарна система, неефективний спосіб виробництва, політична і соціально-економічна криза, що швидко поглиблювалася.

Кожна з нових партій прагнула продемонструвати свій справжній патріотизм, прагнення вирішити нагальні проблеми на користь громадян. Проте їм не вистачало досвіду, запропоновані концепції мали, як правило, загальний декларативний характер, не було серйозного теоретичного обґрунтування або домінували тільки корпоративні проблеми. Три основні напрями (у різних формулюваннях) були наявними практично у всіх партійних програмах: національний (отримання суверенітету, створення власної державності, вихід з СРСР), економічний (впровадження ринкових відносин і приватної власності), антикомуністичний (критика неспроможності комуністичних утопій, вимога ліквідовувати монополію правлячої партії, компартії союзних республік). Таким чином, відповідно до своїх програмних засад, нові політичні партії прагнули прийти до влади та провести демонтаж колишньої політичної системи, створити суверенні національні держави, здійснити кардинальні реформи в господарській, культурній та інших сферах життя суспільства.

У підрозділі 3.2. “Політичний крах однопартійності і старих партійних структур” обґрунтовується теза про те, що в умовах багатопартійності, що зароджувалася, не дивлячись на збереження влади комуністами, все більш популярними ставали альтернативні варіанти подальшого суспільного розвитку, виконання яких припускало безумовне усунення КПРС з політичного життя.

У дисертації розглядається питання про те, чому все ж таки в ході перебудови не відбулося консолідації всіх лівих сил на чолі з правлячою партією. У дисертації визначається декілька причин. Насамперед, різні політичні угрупування, що відображали інтереси різних соціальних верств населення, сприймали появу в країні кризових явищ із різних позицій. Неоднакова оцінка подій породжувала політичне протистояння між різними партіями. Особливо принциповими в партійних структурах були дебати щодо власності, у тому числі й на землю. Крім того, в самій КПРС відбувся розкол, до складу партії прийшли нові люди, які дотримувалися поглядів, що відповідали різноманітним відтінкам політичного та ідеологічного спектрів. Важливою обставиною є те, що старі партійні структури не зуміли забезпечити по-європейськи високі стандарти життя суспільства, ідеї про “світле майбутнє” виявилися утопічними, а історія їх здійснення мала чимало драматичних чи навіть трагічних сторінок. Все це зайвий раз доводило практичну неспроможність принципу однопартійності та існування колишньої правлячої партії.

У четвертому розділі “Особливості становлення багатопартійності в Україні” розкриваються основні положення, пов'язані з процесом зародження і легітимізації багатопартійності на Україні, яка у той час (до серпня 1991 р.) перебувала ще в статусі республіки, тобто складової частини тоталітарної держави.

У підрозділі 4.1. “Етапи процесу виникнення партій: українські традиції і сучасний досвід” аналізується процес виникнення на межі 1980-х - 1990-х рр. в республіці різних політичних партій, які представляли інтереси різноманітних соціальних груп і верств населення. При цьому на основі принципу історичної ретроспективи враховується досвід багатопартійності, який був накопичений в Українській Народній Республіці у 1917-1920 рр. Це дозволяє ставити питання про відродження української багатопартійності в умовах нової, сучасної епохи.

Українські автори О.Гарань, О.Бойко, А. Білоус та інші оцінюють процес формування партій в Україні не в усьому однаково, але сходяться на принципах його спадковості і послідовності. Вони слушно вважають, що перший, початковий етап становлення багатопартійності в Україні охоплює період 1988-го - початку 1990 рр. У цей час питання про створення партій на порядку денному ще не стояло, тому даний період іноді називають допартійним, коли тільки виникли умови для подальшого здійснення кроків в партійному будівництві. Головне завдання демократичних сил полягало у формуванні широкого політичного об'єднання на зразок народного фронту. У цей час з'явилися неформальні організації, культурологічні клуби, політизувалася і активізувалася їх діяльність, на арену вийшов Народний Рух України, виділилися прихильники демократичної платформи серед комуністів, виникла перша формально задекларована партія - Українська національна партія тощо.

Надзвичайно важливим треба вважати другий етап (березень 1990 - серпень 1991 р.), який називають періодом легалізації або затвердження багатопартійності. Нагадаємо, що саме в лютому 1990 р. під тиском громадськості було ухвалено рішення про скасування 6 ст. Конституції, яка визначала монополію КПРС на владу. Саме ця обставина відкриває новий етап у становленні багатопартійності, протягом якого було створено понад 20 політичних партій і об'єднань, які отримали визнання і підтримку на рівні законодавства, тобто були повністю легальними.

У підрозділі 4.2. “Основні тенденції формування багатопартійності в Україні” говориться, що ніякого особливого шляху, за яким могла б піти колишня республіка, не вийшло, політичні процеси утворення нових політичних партій в основному розвивалися відповідно до загальних закономірностей. При всій своєрідності, вони володіли досить конкретними базовими позиціями, які знайшли своє віддзеркалення, зокрема, в програмних документах. По-перше, ним була притаманна антикомуністична спрямованість, яка зводилася до абсолютного неприйняття самої комуністичної ідеології як такої; по-друге, був присутній національний чинник в програмі, сформульований як прагнення до незалежності і створення суверенної держави, розвитку національної культури і підтримки української мови; по-третє, виступ проти монополії правлячої партії; по-четверте, поява партій клерикального характеру підсилювала роль української церкви, яку радянська влада раніше намагалася заборонити або, принаймні, відсунути на узбіччя громадського життя.

Таким чином, багатопартійність в Україні виникла і стала повсякденною реальністю, а наступний, третій етап, який іноді називають посткомуністичним, був періодом подальшого вдосконалення всієї політичної системи вже на створеній основі, що припускало кількісне зростання і якісне поліпшення наявних партійних структур.

ВИСНОВКИ

У висновках підведені підсумки дослідження, названі основні результати дисертаційної роботи. На основі використання сучасних науково-дослідних підходів і методів, всебічного історико-політологічного аналізу теоретичного і емпіричного матеріалу, автор у своїй дисертаційній роботі прийшов до наступних висновків:

1. Виникнення інституту багатопартійності є однією з найважливіших ознак формування громадянського суспільства. Поява і подальший розвиток багатопартійної структури може свідчити про ефективність політичної системи суспільства, яка стала значущим чинником зміцнення демократичної природи держави, забезпечення політичних прав і свобод його громадян. Реальна багатопартійність свідчить про певну зрілість суспільства, відвертість і прозорість процесів створення владних інститутів, які формуються і функціонують під контролем громадськості. Саме завдяки багатопартійності створюються умови для врахування і реалізації інтересів і прагнень різних соціальних груп.

2. Багатопартійність у дисертації розглядається як необхідна умова створення цивілізованої системи представницької демократії, яка поширена зараз у всіх європейських країнах. Вже в 1990 році в багатьох республіках існувало по декілька політичних партій, які ставили перед собою різні цілі та завдання (у РФСР таких було близько 400, в Україні - 15, в Таджикистані - 3 і т.д.).

Разом із тим, процес становлення багатопартійності практично у всіх республіках проходив достатньою мірою стихійно, хаотично і тому повільно. Особливо відчувалася відсутність організаційного і політичного досвіду, уміння створювати політичні формування, слабка структурованість суспільства, недостатній рівень політичної культури населення.

3. Політична багатопартійність у пострадянських країнах, що прийшла на зміну десятиліттями існуючому тоталітаризму з його жорсткою однопартійністю, не могла відразу стати ідеальною і характеризувалася крайньою розкиданістю та багатовекторністю ідеологічних напрямів - від анархічної до ультраправої. Окрім колишніх, різною мірою оновлених комуністичних партій, з'явилися соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, монархічні, клерикальні, лівоекстремістські, правоекстремістські і багато інших. Багато партій створювалися за західноєвропейським зразком, намагалися пристосувати європейські ідеологічні концепції до наших реальних умовах.

4. Аналіз програмних документів нових партій свідчить про те, що вони в основному будувалися на трьох проблемах: демократія, ринкові відносини, національний суверенітет. На практиці це привело до розпаду радянської тоталітарної системи і повернення народів до загальнолюдських, європейських цінностей. Не всім вдалося успішно і швидко пройти цей шлях, але перший, найбільш важливий крок був зроблений саме за допомогою політичної багатопартійності.

5. Становлення багатопартійності в Україні значною мірою нагадує процеси, що відбувалися в інших пострадянських державах. Разом із тим поява тут політичних партій мала свої особливості, які визначалися і багатими демократичними традиціями краю, і досвідом багатопартійності в період існування Української Народної Республіки (1917-1920 рр.), і навіть ближчим сусідством з країнами європейської цивілізації, розташуванням України в географічному центрі Європи та деякими іншими обставинами. Проте спонукальні мотиви, що сприяли політичній активності і динамічному партійному будівництву, були багато в чому схожі: незадоволеність економічним станом, пошук “головного винуватця”, прагнення до національної незалежності, проведення реформ, підвищення добробуту, розвиток культури і мови тощо.

Таким чином, вивчення феномена багатопартійності є важливим напрямком політологічної науки. Діяльність партій на основі відповідних законів і правил з'явилося найважливішим досягненням політичної практики сучасної людської цивілізації, забезпечує існування найбільш довершених і справедливих систем представницької демократії. Для нас особливо актуально, що існування в політичному житті суспільства, насамперед України, багатопартійності, запобігає небезпеці виникнення тоталітарних елементів в управлінні державою, сприяє формуванню демократичного механізму самоорганізації народу, що є надійною запорукою його подальшого успішного розвитку і залучення до кращих цінностей світової цивілізації.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення та висновки дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1. Соколов В.Н., Рябика И.Л. От тоталитаризма к политическому плюрализму: многопартийность как основа демократии - Одесса: Маяк, 2007. - 250 с.

2. Рябика И.Л. Политические партии Украины и России об украинско-российских отношениях // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. - 2004. - №1 (9). - С.44-49

3. Рябіка І.Л., Соколов В.М. Громадські об'єднання та політичні партії сучасної України: Навчальний посібник. - Одеса: Юридична література, 2002. - 200 с. Рецензія // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. - 2004. - №2 (10). - С.129-131

4. Рябика И.Л. Из истории создания и практики работы политических партий в Украине // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. - 2004. - №3 (11). - С.50-58

5. Рябика И.Л. Возрождение многопартийности (СССР, Украина - конец 1980-х - начало 1990-х годов) // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. - 2004. - №4 (12). - С.149-156

6. Рябика И.Л. Тенденции эволюции в партийном строительстве // Наукові праці. Науково-методичний журнал. Т. 54. Вип. 41: Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 165-168.

7. Рябика И.Л. Создание многопартийности в Украине: особенности становления в начальный период (конец 1980-х - начало 1990-х годов) // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. - 2006. - №11 (31). - С.103-110.

8. Рябика И.Л. Многопартийность как политическое явление: теория вопроса // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. - 2007. - №1(38). - С.151-159.

9. Рябика И.Л. От неформальных организаций к партийным формированиям (предпосылки появления политических объединений и политических партий) // Науковий вісник Одеського державного економічного університету. - 2007. - № 12 (49). - С. 107-114.

Размещено на Allbest.ru