Ціннісний вимір функціонування груп політичних інтересів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ціннісний вимір функціонування груп політичних інтересів в Україні

політичний інтерес загальнонауковий

Актуальність теми дослідження визначається тією ключовою роллю, яку групи політичних інтересів відіграють у структуруванні сучасних суспільних систем і у консолідації (чи розмиванні) національних інтересів. Формування політичного курсу країни завжди відбувається в процесі взаємодії різноманітних та інколи суперечливих інтересів, в ході якого їх спрямованість та характер впливу мають вирішальне значення для вибору пріоритетів національної моделі розвитку. При цьому рівень їх репрезентативності і форми самоорганізації можна розглядати як важливі сукупні критерії оцінки якості і рівня демократії.

Групи інтересів опосередковують відносини громадянського суспільства, з одного боку, і держави - з іншого. Вони артикулюють важливі для членів даної групи цілі і шукають ефективні шляхи їх досягнення через різноманітні механізми. В цій якості вони вже протягом тривалого часу є важливим елементом політичної системи розвинених демократичних країн і предметом підвищеної уваги науковців.

В Україні встановлення демократичної політичної системи створило можливості для вільної діяльності груп інтересів, можливості діяти легально і застосовувати різні форми впливу. В умовах реструктуризації суспільства, яка триває в Україні протягом практично всього періоду її незалежності, групи інтересів поступово формуються, набувають ваги і входять до числа активних учасників політичного процесу. Як наслідок, актуалізується і питання їх дослідження науковцями.

Групи інтересів в Україні досліджуються протягом тривалого часу. Науковцям вдалося в значній мірі виконати завдання розробки методологічного інструментарію дослідження груп інтересів, з'ясування їх сутності та меж функціонування, а також визначення їх окремих специфічних типів, які існують в Україні, особливостей та результатів їх функціонування. Проте, на даному рівні розвитку теорії, використання діяльнісного, системного та інших підходів вже не вдається досягти необхідного розуміння процесів, що відбуваються в груповій діяльності в Україні. При дослідженнях груп інтересів акцент часто робиться на помітних «неозброєним оком» процесах тиску і лобіювання, а відтак до уваги не беруться інші процеси і групи, які не мають подібних, публічних форм прояву. Крім того, через багатовимірність трактування груп інтересів - від політичних партій і профспілок до фінансово-промислових та політично-економічних груп - вони досліджуються в розірваних контекстах, коли відсутньою є можливість паралелізації олігархічних політично-економічних груп і груп громадянського суспільства. Можливість виправлення даної ситуації існує при дослідженні груп інтересів у ціннісному контексті.

Перехід групи з латентного стану до активної діяльності, перетворення групи інтересів на групу тиску визначаються і зумовлюються багатьма факторами, в тому числі й формальними можливостями для діяльності. Проте одним з ключових і необхідних чинників є наявність мотивації групової діяльності з боку ціннісної системи суспільства. Групи інтересів в Україні мають всі формальні умови та можливості для активної діяльності. Проте використовують цю можливість не всі з них і не надто ефективно. Причину цього слід шукати не в формальних умовах діяльності груп інтересів, не в можливостях які визначені законодавством, а в ціннісних орієнтаціях, нормативних системах тих, хто групи інтересів має складати і діяти в їх рамках. Це й визначає необхідність дослідження ціннісного виміру функціонування груп політичних інтересів в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках наукової теми «Місцева громада та влада: від клієнтських стосунків до партнерства» (номер державної реєстрації SUP30005GR389), затвердженої кафедрою політології Донецького національного університету та Центром політологічних досліджень Донецького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з'ясування ціннісного виміру діяльності груп політичних інтересів в Україні.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність виконання комплексу таких завдань:

- структурувати теорію груп інтересів як методологічну базу дисертаційного дослідження, визначивши особливості її становлення, засади сучасного формування, напрямки подальшого розвитку;

- з'ясувати напрямки теоретичного осмислення ціннісного підґрунтя діяльності груп політичних інтересів;

- визначити методологічні підходи до ціннісного виміру діяльності груп політичних інтересів;

- розглянути й конкретизувати функції, типи, специфіку діяльності груп інтересів;

- визначити місце й роль груп інтересів у політичному процесі;

- проаналізувати основні форми діяльності груп інтересів та їх ефективність;

- розглянути й охарактеризувати ціннісний аспект активізації груп інетересів.

- дослідити стан, значення, можливості для діяльності і тенденції розвитку груп політичних інтересів в сучасній Україні.

Об'єктом дослідження є групи політичних інтересів в Україні.

Предметом дослідження - ціннісний вимір функціонування груп політичних інтересів в Україні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання політичних явищ. При написанні роботи використовувалися загальнонаукові методи - аналізу та синтезу, індукції та дедукції, компаративний, абстрагування, дослідження статистичних матеріалів. Інформаційно-аналітичною базою дослідження послугували концептуальні політологічні підходи, статистичні матеріали аналітичних інституцій, Закони України та нормативно-інструктивні положення Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

В основу дисертаційного дослідження покладено ціннісний підхід до аналізу політичних явищ, який дав змогу визначати обумовленість форм діяльності груп інтересів та їх ефективність ціннісними орієнтаціями їх членів. У відповідності з логікою гіпотетико-дедуктивного методу було висунуто ряд робочих гіпотез стосовно ціннісного контексту діяльності груп інтересів в Україні.

Використовувався системний підхід, який застосовувався для вивчення взаємодії та взаємовпливу груп інтересів і державних структур, а також взаємодії в рамках середовища груп інтересів. У той же час використання системного підходу при визначенні форм діяльності груп інтересів та їх ефективності не мало значної евристичної цінності. Тому при визначенні можливих форм діяльності груп політичних інтересів використовувався метод моделювання.

Завдання визначення ефективності діяльності груп політичних інтересів в різних формах обумовило використання порівняльного методу. Структурно-функціональний підхід застосовувався для визначення функцій груп інтересів у політичному житті сучасного суспільства.

Звернення до проблематики ціннісної обґрунтованості процесу утворення та діяльності груп інтересів, пошуку причинно-наслідкових зв'язків між ціннісними орієнтаціями учасників груп та їх груповою діяльністю (чи бездіяльністю) знову ж таки привело до необхідності використання методу моделювання та типологізації.

При дослідженні специфіки груп політичних інтересів в Україні були використані дані, отримані за допомогою соціологічних методів: вивчення статистичних даних, проведення соціологічних опитувань та отримання експертних оцінок.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дане дослідження є однією з перших спроб здійснення у вітчизняній політології теоретико-емпіричного дослідження ціннісного виміру діяльності груп інтересів. В дисертації визначено і сформульовано основні показники ефективності діяльності та подальших перспектив груп політичних інтересів в Україні на основі розвитку політичної теорії та систематизації досвіду їх діяльності.

У межах здійсненого дослідження отримано результати, які відзначаються науковою новизною.

1. Аргументовано питання про взаємозв'язок політичного та соціокультурного вимірів діяльності груп інтересів. Доведено, що вплив соціокультурного виміру (ціннісних орієнтацій, норм і мотивацій поведінки) є одним з вирішальних факторів як для активізації діяльності групи інтересів, так і для її ефективності.

2. Запропоновано та розкрито поняття «ціннісний вимір діяльності груп політичних інтересів» як сукупність діючих та таких, що потенційно можуть бути задіяні цінностей, що можуть слугувати мотиваторами діяльності груп політичних інтересів. До їх числа можна віднести базову ціннісну систему суспільства, новітні культурні впливи, тенденції та канали міжгенераційної трансляції цінностей, загальну актуальність ціннісної детермінації політичного життя, обставини конкретного етапу історико-політичного розвитку суспільства.

3. Проведено операціоналізацію вихідних для даного дослідження понять. В її рамках було сформульовано теоретичний зміст поняття «групи політичних інтересів» як неінституйованих акторів політики, діяльність яких є органічною частиною політичної сфери. Останні визначені як група осіб, що мають спільні інтереси і об'єднуються для їх реалізації через політичну діяльність. Сформульовано теоретичний зміст понять «ефективний доступ», «ефективна діяльність» та «ефективне функціонування групи інтересів». Удосконалено визначення таких понять як «діяльність груп політичних інтересів», «група що зазнає впливу».

4. Діяльність груп інтересів у формі структурованих організацій введено до переліку основних форм функціонування груп політичних інтересів. Наведено і обґрунтовано переваги діяльності груп інтересів саме в такій формі, що перетворює їх на ефективний інструмент відстоювання своїх інтересів, узаконює існування групи та дозволяє урізноманітнювати форми тиску.

5. Обґрунтовано належність виникнення груп інтересів, як явища, похідного від феномену «переслідування рентних переваг чи вигод» (rent-seeking), до кола моделей активізації групи інтересів - теорії обурення, теорії «політичних підприємців», теорії непередбачуваних наслідків групових інтересів та теорії ангажованості. Розкрито притаманні даним моделям межі придатності та недоліки, в тому числі нехтування ціннісною складовою процесу активізації діяльності груп інтересів, у відповідності з якою ціннісні орієнтації членів групи можна розглядати як ресурс, який може привести до реального представництва групи в політичному процесі.

6. Цінності визначені в якості чинників утворення і ефективності діяльності групи інтересів. Запропоновано використання поняття «векторна відмінність» для аналізу процесу утворення та діяльності груп інтересів. В рамках векторної відмінності обґрунтовано виділення двох складових - відцентрової та доцентрової. Доцентрова складова визначена як сила, яка утримує людину в складі групи, чинить перешкоди щодо виходу з неї і характеризує ті придбання і вигоди, які отримує окрема особа від вступу до суспільної групи. Відцентрова складова характеризує особисті втрати для кожної людини, що входить до групи. Ці втрати визначаються додатковими витратами на реалізацію групового інтересу і модифікуючим впливом групового інтересу на особистий, тобто тими вчинками, які виникають в результаті агрегації групового інтересу.

7. Розкрито специфічні риси та сферу поширення притаманного українському національному характеру індивідуалізму, а також визначено його вплив на практику групової діяльності, в рамках якої він не тільки не є однією з підстав для утворення груп інтересів, але й є перепоною для їх утворення, оскільки не поєднується з визнанням раціональності і доцільності групової діяльності.

Теоретичне та практичне значення роботи. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що започатковано дослідження діяльності груп інтересів у ціннісному вимірі. Визначено можливі варіанти місця та ролі груп інтересів у політичному процесі, моделі їх активізації. Теоретичні висновки роботи та методологічні здобутки автора можуть бути використані при підготовці навчальних курсів та в подальшій розробці даної проблематики.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості підвищення ефективності державної політики, спрямованої на політичні групи інтересів, а також самої діяльності груп інтересів. Визначення загальної характеристики груп інтересів, діючих в українському суспільстві, домінуючих серед них типів сприятиме визначенню головних проблемних моментів у цій сфері.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, а нові наукові результати, які винесені на публічний захист, отримані автором одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на кафедрі політології Донецького національного університету. Окремі положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження, викладені дисертантом у роботі, були апробовані під час наукових форумів: на міжнародній конференції Російської асоціації політичної науки «Новые политические процессы на пост-советском пространстве» (Санкт-Петербург, 19-20 квітня 2006 р.); I Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасна молодь: крок у майбутнє» (Суми, 17-18 травня 2006 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту» (Донецьк, 27 жовтня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень» (Донецьк-Святогорськ, 5-7 жовтня 2006 р.); у публічних дебатах «Міська влада і громада: чи чути голос громадськості в прийнятті управлінських рішень»; в рамках проекту Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу за підтримки Дому свободи в Україні «Взаємодія громадськості та міської влади Донецька в процесі ухвалення рішень у соціально-економічній сфері» (Донецьк, 18 січня 2007 р.)

На концептуальні підходи і результати дисертаційного дослідження значний вплив справила професійна діяльність автора в якості спеціаліста I категорії Управління по зв'язках з громадськістю Донецької міської ради; засновника та заступника голови Донецької обласної асоціації житлово-комунального господарства «ДІМ».

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження підготовлено 5 наукових публікацій, з них 4 у фахових виданнях ВАК України з політичних наук.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 239 найменувань. Основний зміст дисертації викладено на 234 сторінках друкованого тексту, в тому числі список використаних джерел становить 20 сторінок.

У вступі обґрунтовуються актуальність і новизна теми дослідження, характеризуються теоретико-методологічні основи, формулюються мета і завдання, обґрунтовується практичне значення даного дослідження, окреслюється рівень апробації результатів, подається структура дисертації.

Перший розділ дисертаційної роботи «Теоретико-методологічні основи дослідження груп політичних інтересів» присвячено розгляду структури теорії груп інтересів та визначенню системи принципів дослідження зазначеної проблематики.

Визначається стан наукової розробленості теми. Аналізуються основні напрямки дослідження праці та здобутки вітчизняних дослідників в рамках даної тематики - В.Ф. Цвиха, О.В. Лісничука, Я.Н. Боренько, О.В. Сушка, А.Ф. Колодій, В.С. Сергєєва, О.А. Демченка, В.І. Астахової, М.І. Панова, Ю.С. Шемшушенка, В.Д. Бабкіна.

Розглядається введення в політичну теорію та подальша розробка поняття «група інтересів». Визначається підхід та оцінка діяльності груп інтересів у працях класиків соціально-філософської думки - Т. Гоббса, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Медісона. Значна увага приділяється спадщині А. Бентлі, який був першим, хто дослідив процес політичного рішення і державного управління в США не з позицій інституційного підходу чи ідеально-демократичних підходів до політики, а з погляду визнання існування потужних суспільних груп, які впливали на розвиток США як на мікрорівні, так і в загальнодержавному масштабі.

Наводяться існуючі, найбільш значні підходи, школи та концепції дослідження груп інтересів, які представляють: Р. Даль, А. Лейпхарт, Ф. Шміттер, Дж. Лембрух, А. Косон, М. Дюверже, К. Ліндблом, Р. Солсбері, Дж. Річардсон, Г. Джордан та інші. Детальна увага приділяється питанню дослідження М. Олсоном проблеми мотивації групової активності. Досліджується питання визнання існування та впливовості груп інтересів у Радянському Союзі в працях С. Фрідріха, З. Бжезінского, Л. Шапіро, Г. Скіллінга, Ф. Гріффіте, Дж. Хога. Наводяться та аналізуються класифікації груп інтересів, запропоновані Г. Алмондом, Г. Джорданом, та визначення груп інтересів Р. Солсбері, Ч. Ліндблома, К. Шлозмана, Дж. Т'єрні та інших.

Проводиться аналіз основних концептуальних підходів до теоретичного обґрунтування ціннісної обумовленості феномену функціонування груп політичних інтересів з подальшим визначенням їх придатності для комплексного дослідження ціннісного виміру групового компоненту політико-інституційної системи сучасної України. При цьому встановлюється сутність економіко-детерміністського бачення ціннісного підґрунтя політичної діяльності груп інтересів; визначаються особливості соціологічного підходу до ціннісної ідентифікації групової активності у політиці; розглядаються особливості політико-культурної інтерпретації ціннісної реальності групового відстоювання політичних інтересів.

Вибудовується адекватна методологія вивчення ціннісного виміру груп політичних інтересів, яка максимально сприяє набуттю нових достовірних наукових знань у відповідності з метою та завданнями дослідження. З урахуванням міждисциплінарного характеру досліджуваної проблематики увагу зосереджено на інтерпретації основних підходів та операціоналізації ключових понять. Визначаються особливості, можливості та перспективи застосування постмодерністського, політико-філософського, нормативно-ціннісного та синергетичного підходів. Також визначається термінологічний тезаурус дослідження ціннісного виміру діяльності груп політичних інтересів.

Другий розділ «Виникнення, функціонування та чинники ефективної діяльності груп політичних інтересів у контексті формування ціннісної складової сучасного соціального розвитку» спрямовано на аналіз сукупності причин, що зумовлюють виникнення груп інтересів; характер, ефективність та форму їх діяльності з визначенням ціннісного аспекту.

В розділі міститься визначення двох основних, існуючих у рамках політичної науки і політичної думки, традицій у трактуванні ролі й місця груп інтересів у політичному житті та їх нормативної оцінки. Перша, до якої належали Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо та ін., наполягає на тому, що потрібно усунути всі можливі часткові впливи на процес урядування. В рамках другої вважається необхідною вільна гра соціальних інтересів, визнається об'єктивний характер існування груп інтересів і відзначається їх позитивна роль у політичному процесі демократичного урядування. Уособленням другої традиції на теперішньому етапі її розвитку можна вважати концепцію «плюралістичної демократії», натомість представниками першої є «елітаристська» концепція демократії та неокорпоративістська модель взаємодії груп інтересів і держави.

Визнання в суспільній свідомості міри прийнятності чи неприйнятності щодо відстоювання групових інтересів по відношенню до держави, як виразника спільних інтересів, є важливою передумовою діяльності груп інтересів. У зв'язку з можливістю обрання групами різних стратегій реалізації своїх інтересів відрізняються проблеми їх ефективності. Вони визначаються не тільки суспільним положенням членів групи і відповідністю колективному інтересу, а й інструментами чи ресурсами впливу, що ними володіють групи. До найбільш важливих відносяться фінансова потужність і володіння власністю, оскільки вони дозволяють через механізми економіки впливати на структуру зайнятості, державний бюджет, а відповідно й на суспільні настрої, формувати «дружнє» соціальне середовище для реалізації своїх цілей, здійснювати пряму фінансову підтримку конкретних урядових програм. Чисельність групи впливає на її здатність чинити тиск, але в окремих випадках вона з успіхом може бути компенсована організаційною згуртованістю, а також інформацією, кваліфікацією і досвідом, якими володіють учасники групи.

Існують також такі шляхи чи методи задоволення групою своїх інтересів як, наприклад, використання різноманітних нелегальних чи неформальних каналів, що базуються на персональних зв'язках, особистих знайомствах, хабарах, використанні родинних зв'язків, непотизму в усіх його формах, силового тиску та ін. Можливість використання того чи іншого методу часто є обумовленою саме ціннісними аспектами. Крім того, їх використання містить чималу проблемність саме для групової діяльності, яка полягає в потребі наявності таких ресурсів як матеріальні кошти чи особисті зв'язки з відповідальними особами.

Подібні канали зумовлюють конфіденційність і закритість впливу та комунікації. І, як наслідок, подібна закритість може породжувати недовіру в групі, оскільки виникають різні рівні втаємничення, і частина групи може бути з питань конфіденційності позбавлена повного доступу до каналу, не матиме змоги контролювати наслідки впливу та сам процес комунікації. Тому подібні методи задоволення групою своїх інтересів більш прийнятні для груп зі специфічною ціннісною системою, яка зумовлює їх згуртованість, замкненість та внутрішньогрупову довіру.

Якщо ж група інтересів об'єднує значну кількість осіб, то лише публічність методів впливу може убезпечити членів групи від взаємних підозр у таємних змовах та угодах з опонентами, забезпечити для всіх членів групи можливість контролювати чи відслідковувати її діяльність і робити власні припущення щодо її можливих наслідків. Взаємні підозри та відсутність самої можливості контролю неминуче відіб'ються на загальній ефективності групи у відстоюванні своїх інтересів.

Саме тому одним з найважливіших, легальних інструментів задоволення групових інтересів може бути діяльність у формі структурованої організації, яка є одним з методів впливу груп інтересів, одним з видів їх «техніки». Можливість організації і ефективної діяльності структурованої групи інтересів обумовлюється її внутрішньою характеристикою, або ж ціннісною характеристикою членів групи, яка зумовлює їх готовність (чи неготовність) підтримувати її діяльність фінансовими внесками чи внесками у вигляді свого вільного часу та безкоштовної праці.

Універсальна структура процесу утворення групи інтересів полягає в усвідомленні окремими індивідами подібності їх інтересів, що й приводить до структурування єдиного загального групового інтересу і, як наслідок, - до формування в надрах соціальної групи ініціативного ядра, яке розробляє стратегію і тактику активних дій та виступає в якості ідеолога цього інтересу і локомотиву для його відстоювання в органах державної влади. В залежності від ресурсів цих інтересів, поставлених цілей, а також ресурсів, що є в розпорядженні тієї чи іншої групи, в якості подібного ядра можуть виступати як організаційно неоформлені групи, так і організації, відмінні за своєю організаційно-правовою формою (громадські об'єднання, фінансово-промислові групи, політичні партії, профспілки).

Діяльність групи інтересів потребує ресурсів. Ресурси потрібні для створення організаційних структур, здійснення впливу на політику. І не кожна з груп володіє достатніми для цього матеріальними ресурсами, не кожна може дозволити їх собі витрачати. А політичний процес реагує лише на активні, діючі групи, переважно оминаючи увагою латентні чи маргінальні групи інтересів. Проте ресурс групи не обов'язково має носити матеріальний характер. Він може полягати і в ціннісних характеристиках, які обумовлюють взаємодію її представників. Принаймні таким чином можуть бути утворені дезорієнтовані групи, хоча їх діяльність може носити деструктивний характер, оскільки вони є спонтанними і «вриваються» в політичну систему несистематично, через страйки, демонстрації, мітинги, пікетування та інші акції. Однак і такі акції можуть бути дієвим засобом відстоювання своїх інтересів. Крім того вони не потребують особливих матеріальних ресурсів.

Перехід групи інтересів до стану групи тиску відбувається за умови наявності матеріальних ресурсів. Але ще одним варіантом, коли цей перехід може здійснитися, є наявність відповідних ціннісних орієнтацій у носіїв інтересу, які складають дану групу. Спільне відстоювання інтересів, тобто взаємодія через демонстрацію, можлива лише за умови наявності норм кооперації, співучасті.

Третій розділ «Групи політичних інтересів в Україні: стан, значення, тенденції розвитку» спрямовано на аналіз стану групової активності та діяльності в Україні чинників, що її зумовлюють, та можливостей її впливу.

Групова активність в Україні досліджується на прикладах діяльності представників різних соціальних груп. Пильна увага звертається до діяльності в якості групи інтересів журналістської спільноти, яка вирізняється з поміж інших груп своїми внутрішніми характеристиками, що дають їй більше можливостей для ефективного впливу.

На даному етапі в Україні відбуваються початкові процеси інституціалізації груп інтересів, артикуляції й боротьби за здійснення цих інтересів. Сучасна українська політична система характеризується структурними особливостями, що створюють передумови для домінування неформальних, тіньових центрів влади і прийняття рішень, для використання владних інститутів в інтересах вузьких привілейованих груп еліти на шкоду загальнонаціональним цілям.

Ціннісна система, що домінує в українському суспільстві, виступає додатковим механізмом забезпечення панування тіньових центрів і механізмів. Ситуація може бути описана в такий спосіб: за наявності інших рівних умов неформальним механізмам буде віддана перевага перед формальними. Навіть якщо формальні, інституціональні механізми стратегічно ефективніші, перевагу буде віддано позаінституціональним формам, як більш надійним і безпечним, а також більш ефективним у короткостроковій перспективі.

Характерною рисою українського національного характеру можна вважати індивідуалізм. Розвиток цієї ціннісної орієнтації може носити позитивний характер для групової діяльності. На наш погляд, український індивідуалізм може стати передумовою для творення у незалежній Україні розвиненого громадянського суспільства, що функціонує за принципами ліберальних свобод. Але для цього необхідна істотна трансформація його внутрішньої сутності, вихід його на більш високий суспільно-політичний рівень.

Групи інтересів сучасної України відокремлені від базових суспільних груп та не співвідносяться з базовими структурними компонентами. Вони виникають на основі агрегування базових галузевих інтересів, що не можуть реалізуватися поза межами політичної сфери і становлять специфічний компонент політичної активності, окремий різновид суб'єктів політичної системи. Характерними рисами системи представництва групових інтересів на політичному рівні є слабкий зв'язок груп інтересів із громадянським суспільством і генетичний зв'язок із структурами державної влади.

Зовнішня динаміка груп інтересів, яка має переважно спрямовуватися на державні органи, гальмується також недовірою до них, невисокою їх репутацією, тим, що в суспільній свідомості вони сприймаються як чутливі лише до підкупу. Нестача коштів для підкупу і можливостей щодо його організації приводить представників груп до визнання власного безсилля. Тому важливою причиною бездіяльності останніх слід визнати очікування неефективності затрачених зусиль, своєї діяльності і меншовартості свого впливу.

Водночас у країні розвиваються передумови до активізації діяльності груп інтересів. Спостерігається тенденція до збільшення кількості тих, хто вважає, що краще у випадках значного погіршення умов життя виходити на вулицю з протестом, ніж терпіти всілякі матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку, миру та спокою.

У висновках подано основні результати дисертаційного дослідження. Визначено, що діяльність груп інтересів є важливою складовою політичного процесу за будь-якого режиму, оскільки вона слугує виконанню ряду важливих функцій і забезпечує представництво інтересів суспільства на рівні прийняття рішень.

Діяльність груп інтересів може провадитися в різних формах. Однією з найбільш важливих та ефективних є діяльність у формі структурованої організації. Існують й інші шляхи чи методи задоволення групою своїх інтересів, наприклад використання різноманітних нелегальних чи неформальних каналів, які можна вважати більш поширеними в значній кількості країн і в Україні зокрема. Вони базуються на персональних зв'язках, особистих знайомствах, в їх рамках використовуються хабарі, родинні зв'язки, непотизм в усіх його формах, силовий тиск та ін. Але діяльність у формі структурованої організації характеризується наявністю незаперечних переваг: легальність, прозорість, можливість акумуляції ресурсів, наявність відкритого центру тяжіння для членів групи та ін.

В рамках теорії груп інтересів сформульована певна кількість моделей активізації діяльності груп інтересів. Проте недоліком, який притаманний усім з числа цих моделей, є нехтування ціннісною складовою процесу активізації діяльності груп інтересів. Певну спробу врахування цього аспекту можна відзначити лише в рамках теорії «політичного підприємця», але там акцент робиться на ініціаторові, на наявності лідера, якому притаманні такі якості як активна життєва позиція, мотивація досягнення та ін. Натомість на якості решти членів групи, на притаманні їм цінності увага практично не звертається.

Перехід від груп інтересів до груп тиску або груп інтересів у їх зовнішній динаміці відбувається саме за умови наявності відповідної ціннісної складової. Способи тиску, які при цьому використовуються, залежать від цієї ціннісної складової. Ні обурення громадян порушенням їх інтересів, ні діяльність «політичного підприємця» не приводять обов'язково до активізації діяльності групи інтересів. Вони є одними з необхідних умов, але не достатніх. Член групи, чиї інтереси утискуються певним чином, може намагатися в індивідуальному порядку відстояти свій інтерес, не довіряючи решті групи, або не маючи практики спільних дій, схильності до кооперації. Або він може нехтувати цим порушенням, вважаючи що виправлення ситуації змусить його до ще більших витрат і є очевидно не раціональним. Тому, слід зауважити, що спільне відстоювання інтересів можливе лише за умови наявності норм кооперації, співучасті. Тобто цінності можна розглядати як ресурс, який може привести до реального представництва групи в політичному процесі.

Активно діючими і такими що спираються на підтримку своїх членів в Україні є об'єднання чорнобильців, афганців та ін. Тобто людей, в яких почуття солідарності було напрацьоване завдяки екстремальним умовам діяльності, що сприяли специфічно прихильному ставленню до представників своєї групи і привели до створення внутрішніх характеристик групи, сприятливих для групової діяльності (міжособистісна довіра, солідарність і т.д.). Тобто спільність інтересів і потреба їх відстоювання не є самі по собі достатньою причиною для діяльності в якості групи інтересів. Структурування інтересів в Україні носить переважно захисний характер. Ефективність функціонування в якості груп інтересів в Україні показують ошукані вкладники, люди, які зазнали якогось лиха, утисків. Їх намагання відстояти свої інтереси приводить і до утворення відповідних організацій, і до ефективної діяльності в якості групи інтересів.

Проте навіть групова діяльність захисного характеру в Україні є не поширеною, в порівнянні з кількістю груп, чиї інтереси потребують захисту. Фактично лише у випадку, коли існує загроза якимось важливим, життєвим інтересам чи коли люди зазнають безпосередньої матеріальної шкоди, вони виявляються готовими до активної групової діяльності. Тобто їх побоювання в цій ситуації зазнати ще більших витрат нівелюється тим, що ці втрати будуть неспівмірними з тими, яких вони вже зазнали. Заподіяна шкода є настільки значною, що перевищує всі можливі витрати з її відновлення. Таким чином людина виявляє готовність до активних дій. Всім учасникам груп притаманне чітке усвідомлення свого інтересу, яке практично не потребує додаткового узгодження, агрегування. І його цінність нівелює всі інші можливі розходження між учасниками групи.

Міжособистісна довіра, яка встановлюється в таких групах, довіра до анонімного іншого в цій ситуації обумовлена визнанням вагомості завданої шкоди чи необхідності захисту інтересів. Тобто члени групи довіряють один одному, оскільки розуміють, що для кожного цей інтерес є дуже важливим і кожен готовий вкладати певні ресурси в захист цього інтересу чи у відновлення порушеної рівноваги. Це гарантує переконаність у тому, що інший тут надовго, і дає членам групи необхідне почуття солідарності як «друзям по нещастю».

Дуже часто громадянам бракує усвідомлення належності до групи, наявності групової, корпоративної свідомості. І це ускладнює їх колективну діяльність із захисту своїх інтересів. Тому без усвідомлення групових інтересів взаємодія в рамках групи є мало ймовірною. Це приводить до поширення в Україні латентних та маргінальних груп інтересів, які фактично позбавлені можливості відстоювати свої позиції. Соціальні групи, наявні в українському суспільстві, виявляють активність і здатність до групової, колективної діяльності лише при стійкому незадоволенні потреби в реалізації права на життя чи за наявності визначених і відчутних загроз власним інтересам.

Базове ціннісне тло суспільства не можна визнати серйозним мотиватором для групової діяльності. Його специфіка швидше обумовлює обрання позагрупових форм відстоювання власних інтересів. Причини цього полягають у притаманних нашим співгромадянам низькому рівні суспільної активності, відсутності віри у власні сили, специфічному індивідуалізмові, невпевненості у собі та замкненості, що не відповідає потребам громадянського індивідуалізму та існує виключно в галузі вузькоегоїстичних інтересів на побутовому рівні. Якщо в рамках європейської традиції індивідуалізм є однією з підстав для утворення груп інтересів і їх успішної діяльності, то в Україні він є нездоланною перепоною для їх утворення, оскільки не поєднується з визнанням раціональності і доцільності групової діяльності.

В Україні не доводиться говорити про встановлення плюралістичної системи представництва інтересів, оскільки значна частина груп інтересів залишаються латентними, на противагу їм, інші володіють широкими і потужними можливостями. Найбільш дієвими і ефективними в Україні слід визнати тіньові економічні групи інтересів, або ж, як їх ще називають, фінансово-промислові групи, які використовують свою забезпеченість матеріальними ресурсами, наявність неформальних каналів зв'язку з державними структурами для відстоювання своїх інтересів. В той же час дисфункційний характер громадянської активності і участі не дає змоги групам «загального інтересу», групам позбавленим відповідних ресурсів набути рівноправного статусу. Активність громадян як фундаментальне підґрунтя громадянського суспільства втрачає перспективи розвитку за умов неефективності публічних форм реалізації інтересів груп, таких як неурядові організації. Нестабільність соціальної структури наразі утруднює процес агрегування і артикуляції групових інтересів, формування інститутів політичного представництва.

Можливості розвитку групової діяльності в Україні та ефективного функціонування груп інтересів слід на даному етапі шукати не в формальних умовах їх існування, а в їх внутрішніх характеристиках. Фактично для українського суспільства характерним є те, що активізація групової діяльності відбувається виключно у відповідь на вагомі, помітні і болючі для членів групи виклики. Або в тому випадку, коли відсутніми є групи, що зазнають впливу, і об'єкт звернення вважається більш доступним. Так, органи місцевого самоврядування частіше стають об'єктами впливу з боку груп інтересів, оскільки вважаються більш реактивними, тобто є більше сподівань, що діяльність групи буде ефективною. Іншою ситуацією, в якій відбувається їх активізація, є специфічні, як для загального стану суспільства, характеристики - високий рівень солідарності та притаманна членам групи особиста довіра.

На сьогодні становлення та поширення важливої для діяльності груп інтересів групової ідентичності і пов'язаних з нею групової консолідації та солідарності можливі завдяки елаборації, тобто прогресивній раціоналізації і новій змістовній наповненості понять участь, інтерес, група, групова діяльність та інтенсифікація і абсолютизація активної особистості, якої наразі бракує українському суспільству.

Література

1. Семченко О.В. Дослідження ціннісного виміру діяльності політичних інтересів: методологічні принципи // Грані. - 2006. - № 2. - С. 135-139.

2. Семченко О.В. Групи інтересів та громадянське суспільство: природа взаємозв'язку // Нова парадигма. Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. - Вип. 56. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - С. 132-141.

3. Семченко О.В. Ціннісне підґрунтя діяльності груп політичних інтересів: напрями теоретичного осмислення // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Науковий журнал. - 2006. - № 1.- С. 127-133.

4. Семченко О.В. Групи інтересів в Україні: ресурси діяльності у формі структурованих організацій // Нова парадигма. Журнал наукових праць / Гол. ред. В.П. Бех. - Вип. 58. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - С. 194-203.

5. Семченко О.В. Особенности ценностного сознания украинской молодежи: социально-политический аспект // «Сучасна молодь: крок у майбутнє»: Матеріали I Міжнародної науково-практичної конференції для студентів і аспірантів. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. - С. 178-181.

Размещено на Allbest.ru