Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- уточнити зміст теоретичних моделей понять "національна меншина" та "етнічна меншина" і доцільність їх застосування щодо статусу угорської спільноти в Україні;

- дослідити передумови політичної суб'єктивації та етапи політичної інституалізації угорської національної меншини;

- виявити особливості та характерні риси політичної суб'єктності угорської національної меншини в Україні;

- розкрити та виокремити основні форми участі угорської національної меншини у політичному процесі України;

- показати вплив угорської національної меншини на розвиток двосторонніх україно-угорських відносин;

- визначити рівень відповідності вітчизняного політико-правового поля діяльності угорської національної меншини в Україні нормам міжнародно-правової бази захисту прав національних меншин.

Об'єкт дисертаційного дослідження - угорська національна меншина України як важлива складова громадянського суспільства та його політичної системи.

Предмет дослідження - процес становлення, функціонування і розвитку угорської національної меншини як суб'єкта сучасного політичного життя України. політична меншина угорська україна

Методологія і методи дослідження. Дослідження базується на використанні загальнотеоретичних підходів, зокрема логіко-семантичного, структурно-функціонального, системно-історичного. Застосування логіко-семантичного підходу до дослідження національної меншини як суб'єкта політики дало змогу розглянути базові елементи понятійно-категоріального апарату. Структурно-функціональний підхід дозволив розглянути поліетнічну країну як систему інтегрованих елементів, що мають своє функціональне призначення. Зокрема, ми дослідили національну меншину як один з елементів цієї системи. Системно-історичний підхід до розуміння угорської національної меншини в Україні як суб'єкта політики виявляється у з'ясуванні взаємозв'язку між політичною активністю меншини на початку ХХ ст., за часів існування СРСР та перед його розпадом, а також у сучасній Україні. Історіологічний метод як провідний функціональний метод політичної етнології дозволив відтворити в теорії логічний ланцюг етнополітичних подій, фактів та виявити приховані деталі в історикоадекватному розвитку угорської національної меншини як суб'єкта етнополітичної реальності.

У дисертаційній роботі широко застосовуються загальнологічні (аналіз і синтез, порівняння та аналогія тощо), теоретичні (системний, історичний, порівняльний тощо) та емпіричні методи (анкетне опитування). Методи порівняльного, кількісного і якісного політологічного аналізу дали змогу дослідити практику захисту прав і розвитку політичної активності етнічних і національних меншин як на вітчизняному, так і на міжнародному рівнях, з'ясувати характерні риси функціонування угорської національної меншини та особливості її соціально-політичного статусу в українському суспільстві. Водночас використовувалися хронологічний та проблемно-хронологічний методи, що дало змогу виявити етапність політичної суб'єктивації угорської національної меншини. Важливе місце в дисертації займає опитування як загальнонауковий метод емпіричних досліджень. Здійснено соціологічне опитування серед угорського населення Закарпатської області та членів угорських товариств у регіонах України.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена вибором теми дисертаційного дослідження та проблематикою, яка досі не мала цілісного розгляду. Дисертація є одним із перших системних досліджень угорської національної меншини в Україні як суб'єкта сучасної політики. Наукова новизна дисертаційного праці полягає ще й у розробленні концептуальної моделі політичної суб'єктності угорської національної меншини в Україні. Основні положення, що визначають наукову новизну:

- запропоновано авторське бачення історіологічного поля понять "етнічна меншина" та "національна меншина" в контексті дослідження статусу угорської спільноти в Україні;

- проведено комплексне дослідження проблеми політичної суб'єктності угорської національної меншини. З'ясовано, що вона полягає в набутті меншиною рис суб'єкта політики. А саме: політичної свідомості, політичної мобілізації (організації себе як єдино діючого суб'єкта) та виході на політичну арену (діяльність в ім'я реалізації своїх спільних інтересів);

- встановлено рівні політичної суб'єктності національних меншин: державотворення, соціумотворення, партієтворення (етнопартієтворення), елітотворення, ідеєтворення. Угорська національна меншина - єдина національна меншина України, котра досягла рівня етнопартієтворення, створивши дві угорські національні партії;

- проаналізовано комплекс етнокультурних особливостей угорської спільноти та доведено, що він став мотиваційним фундаментом для формування політичних інтересів і сприяв політизації угорської національної меншини в сучасній українській державі;

- виокремлено етапи політичної інституалізації угорської національної меншини - від національно-культурних клубів до політичних партій, та встановлено, що розвиток політичної активності угорської національної меншини супроводжувався урізноманітненням її змісту та форм;

- констатовано широке використання угорською національною меншиною легітимних форм участі в суспільно-політичному житті України (проведення мітингів, участь у виборах, обрання представників меншини до органів державної влади, створення угорських громадських об'єднань (політичних партій), діяльності в рамках національно-культурної автономії);

- досліджено еволюцію сучасного українського законодавства щодо забезпечення прав національних меншин і, зокрема, правових рамок політичної діяльності угорської національної меншини;

- показано вплив етнічної батьківщини на процес політичної суб'єктивації угорської національної меншини в України;

- проаналізовано міжнародно-правову базу україно-угорських стосунків щодо захисту і забезпечення прав національних меншин.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що проведене наукове дослідження сприятиме вдосконаленню понятійно-категоріального апарату політичної науки, напрацюванню концепції вітчизняної етнополітики. Теоретичні узагальнення та висновки можуть бути використані при розробці досліджень у вітчизняній етнополітичній науці, у процесі читання лекцій з етнополітики. Вони також можуть бути використані у науково-дослідній роботі та навчальному процесі: при читанні спецкурсів, створенні підручників і навчальних посібників тощо.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається тим, що основні положення дисертаційної роботи доцільно застосовувати для здійснення прогнозів щодо перспектив становлення угорської національної меншини як структурного елементу політичної нації в Україні та пошуку оптимальних шляхів реалізації національних інтересів усіх українських громадян. Аналіз етнічних, соціальних, мовно-культурних, історичних, релігійно-конфесійних особливостей угорської спільноти в українському суспільстві створює наукове підґрунтя для вироблення об'єктивної державної та ефективної регіональної етнополітики. Висновки та узагальнення дисертаційного дослідження дадуть змогу розширити інформаційне поле з питань діяльності угорської національної меншини та її участі у суспільно-політичних процесах країни.

Апробація результатів дисертації відбувалась на Міжнародній науково-практичній конференції "Ольвійський форум - 2007: стратегії України в геополітичному просторі" (Ялта, 2007 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі" (Львів, 2006 р.); на Всеукраїнському науково-практичному семінарі "Мультикультурний світ у просторі освіти" (Харків, 2006 р.); на Міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій 14-річчю незалежності України (Львів, 2005 р.); на Міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю О. Ольжича (Львів, 2007 р.); на звітних конференціях кафедри політології Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету "Львівська політехніка" (2006-2007 рр.).

Публікації. Основні положення дисертації та результати висвітлено в 9 наукових статтях, з них 5 у наукових фахових виданнях та у 4 збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Обсяг основного тексту становить 172 сторінки. Список використаних джерел включає 234 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми дослідження, показано її зв'язок з науковими програмами, формулюються мета та завдання дослідження, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, окреслено теоретичне та практичне значення роботи та апробацію результатів дисертаційного дослідження.

Перший розділ - "Стан розробки проблеми, теоретичні основи дослідження" - присвячений огляду наявної літератури і джерел за темою дисертації, а також аналізу теоретичних підходів до сутності понять "національна меншина", "етнічна меншина", "національна меншини як суб'єкт політики", визначенню критеріїв відповідності угорської спільноти в Україні статусові "національна меншина". Національні меншини стають суб'єктом політики передусім захищаючи власну етнокультурну самобутність. Захист на державному рівні своєї етнокультурної специфіки становить мотиваційний фундамент національних інтересів меншини. Національні меншини як груповий суб'єкт політики є елементом соціальної структури, політичної системи поліетнічних країн, що усвідомлює і прагне захистити свої інтереси за допомогою політичних дій: участі у роботі владних структур різного рівня (місцевого або загальнодержавного), створенні власних громадських чи громадсько-політичних організацій тощо. Національна меншина є базовим суб'єктом політики, проте така суб'єктність первинно є латентною. Створення та діяльність інституцій національної меншини перетворює її на реальний суб'єкт політичних відносин, дозволяючи переносити власні інтереси на владно-політичний рівень.

Угорська національна меншина виступає предметом наукових досліджень переважно не як суб'єкт, а як об'єкт політики. Аналізуючи історіографію з питань діяльності угорської національної меншини, можна дійти висновку, що дослідники вдаються до аналізу меншини здебільшого в контексті комплексного вивчення закарпатського соціуму та акцентують переважно на культурологічних, освітніх аспектах діяльності угорської спільноти. Однак меншина як політичний феномен ще недостатньо досліджена. Одними із перших науковців, які обрали об'єктом свого дослідження угорську національну меншину, стали закарпатські автори угорського походження. Так, Ю. Дупко, І. Орос, А. Берегсасі, І. Черничко проаналізували проблему угорськомовних закладів освіти в Закарпатті. Вагомий доробок щодо даної проблематики зробили науковці Ужгородського національного університету: М. Зан, А. Берені, І. Бабинець, Ю. Остапець, І. Гранчак. Cеред історичних наукових досліджень слід насамперед виділити кандидатську дисертацію А. Берені, предметом якої є етнодемографічні, суспільно-політичні, культурно-освітні, етнорелігійні реалії життєдіяльності угорців Закарпаття упродовж 1991-2004 рр. У вказаній науковій праці ужгородський дослідник здійснив історіографічний аналіз суспільно-політичного становища та культурного розвитку угорців Закарпатської області у період з 1991 по 2004 рр.

Теоретичні та емпіричні дослідження феномену етнічності, етнонаціональних груп знаходимо у працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених: Ф. Гекманна, Е. Сміта, К. Поппера, У. Кімліка, А. Каппелера, В. Наулка, Т. Рудницької, Л. Шкляра. Чималий науковий доробок із питання національних меншин містять праці українських дослідників попередніх поколінь - М. Грушевського, В. Винниченка, А. Антоновича, Ю. Бачинського, М. Драгоманова. Сучасні вітчизняні науковці-етнополітологи, такі як О. Антонюк, І. Варзар, М. Вівчарик, В. Євтух, О. Картунов, В. Котигоренко, І. Курас, Л. Лойко, М. Майборода, М. Обушний, Ю. Римаренко, Л. Шкляр, М. Шульга започаткували ряд напрямів, що генерують теоретичні та концептуальні розробки в сфері етнополітології та етнодержавознавства, політичної етнології. Особливості політичної суб'єктивації національних меншин в Україні досліджені в праці Г. Потеряйко.

У ході дослідження угорської національної меншини в Україні як суб'єкта політики науково доведено статус "національна меншина", який ми застосовуємо щодо угорців в Україні. Складність вивчення національних меншин полягає, по-перше, в розбіжностях у трактуванні цього поняття, по-друге, вона зумовлена існуванням меншин у різних національно-правових системах. Загальні підходи щодо захисту прав національних меншин створюють лише відповідну базу, проте не можуть вирішити конкретні проблеми. У дослідженні обраної проблеми запропоновано керуватись вузьким розумінням поняття "національна меншина". При цьому угорську спільноту в Україні запропоновано вважати національною меншиною за відповідністю до всіх структурних елементів згаданої дефініції: угорці проживають на території України та є громадянами України; вони проживають на території сучасної України понад 1000 років; за чисельністю угорська національна меншина становить меншість населення України; угорці етнічно самоідентифікуються; угорська національна меншина має власну історичну батьківщину; угорці усвідомлюють власні інтереси та домагаються реалізації своїх прав політичними засобами. У розділі досліджується вітчизняне політико-правове поле діяльності угорської національної меншини. Зауважено, що воно загалом гарантує широкий вибір форм участі національних меншин у політичному процесі. Проте неузгодженість у законодавстві призводить до фактичної декларативності певних нормативно-правових документів, залишаючи національні меншини поза межами правового поля України, та надалі провокує процеси політизації етнонаціонального життя. Національно-культурна автономія, якою широко користується угорська національна меншина в Україні, є найприйнятнішою формою для збереження і розвитку етнокультурної самобутності всіх громадян України незалежно від їхнього етнічного походження.

У другому розділі - "Вплив національно-культурних характеристик на політичну діяльність угорської національної меншини" - розкриваються та аналізуються характерні особливості угорської спільноти в Україні, які зумовлюють специфіку процесу політичної суб'єктивації меншини, пояснюють природу суперечностей, що виникають у внутрішньо-громадській, регіональній, міжнаціональній та міжнародній площинах. У розділі досліджено об'єктивні фактори (чисельність, вік, стать, компактність розселення, соціальний стан, ціннісні орієнтації, задоволення культурних та освітніх потреб угорської національної меншини), які в сукупності впливають на процес входження угорської спільноти у політичне життя України. Проаналізовано комплекс консолідуючих факторів національної меншини: історичну пам'ять, соціально-демографічні особливості, рівень розвитку її мови, релігії, що творять почуття солідарності національної меншини, є мотиваційним фундаментом, на основі якого формуються соціальні, політичні та національні інтереси меншини.

Визначено етноплаценту (Індія), етноойкумену (долина річки Обь) та етнокультурний ареал (Паннонська рівнина) угорської національної меншини. Більшість угорців України компактно проживають у Закарпатській області України. Компактність розселення меншини є одним із визначальних факторів як збереження етнічної ідентифікації, так і політичної суб'єктивації спільноти. Звичайно, представники угорської меншини, які проживають дисперсно, не можуть стати відчутною політичною силою у своїх регіонах. Проте саме вони уможливили появу угорських політичних партій на політичній карті України: підтримали своїми підписами створення цих партій та створили їхні регіональні представництва. У розділі аналізується забезпечення конституційних прав у справі розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності угорської національної меншини. Мова, культура, національний менталітет, релігія відіграють етноконсолідуючу роль у середовищі угорської етнічної групи. Незважаючи на достатнє забезпечення рівня освіти та культури, опитування засвідчили дискомфорт соціального статусу угорської етнічної групи. Відзначено особливу роль угорської церкви, що виступає зв'язуючи елементом між духовною та соціальною сферою суспільного буття, посилює почуття національної ідеї та потребу в етнічному згуртування угорської громади. Релігія завжди відігравала важливу роль у житті угорців, сприяючи консолідації, збереженню традицій угорської етнонаціональної групи. Мова для угорців є предметом особливої гордості, що вирізняє їх з-поміж інших народів. У процесі завоювання життєвого простору, при кочовому способі життя, саме мова стала для угорців мобілізуючим фактором. Існуючі мовні проблеми угорців негативно впливають на формування позитивної національної ідентичності, посилюючи потенційно соціальну конфліктність у суспільстві.

У розділі висвітлено освітній, культурний розвиток угорської національної меншини. Відзначено, що найбільш питома вага серед шкіл національних меншин в Закарпатській області належить саме школам з угорською мовою навчання. Проаналізовано систему національної освіти та виховання, на основі чого робиться висновок про створення замкненого циклу угорськомовного навчання: від дошкільного до вищого навчального закладу. Відповідна оптимізація угорськомовної навчально-виховної системи області - результат роботи періодичних засідань україно-угорської змішаної комісії з питань забезпечення прав національних меншин, ліберальної політики України щодо етнокультурного розвитку етнічних та національних меншин. У дослідженні звернено увагу на проблему умов і рівня викладання державної мови у школах з угорською мовою навчання, водночас зазначено, що дана проблема не лише мовна або освітня, а й суспільно-політична. Не володіючи на належному рівні українською мовою, угорська меншина не може рівноправно брати участь у громадському, економічному, політичному житті країни. Створення мережі освітніх та культурно-мистецьких закладів, доступ до засобів масової інформації рідною мовою, можливість сповідувати свою релігію забезпечили на практиці існування національно-культурної автономії для угорської національної меншини України.

У третьому розділі дисертації - "Політична діяльність угорської національної меншини в Україні" - проаналізовано еволюцію процесу політичної суб'єктивації угорської національної меншини: набуття політичної свідомості, політичну мобілізацію меншини, її вихід на політичну арену та ступінь включення у політичний процес Української держави. У дослідженні звернуто увагу на перманентно високий рівень етнічної самоідентифікації та консолідованості, який меншина не втрачала з 1945 року, тобто саме з моменту набуття статусу меншини. Прикладом радикальних настроїв угорської спільноті в Україні стали намагання створити автономний національний округ в складі УРСР (1975 р.) та угорський автономний територіальний округ в адміністративних межах Берегівського району (1991 р.). Задоволення культурних та освітніх потреб угорської меншини в радянський період та національно-демократичне відродження української державності поч. 1990-х років ХХ ст., стали об'єктивною передумовою для активного включення угорців у суспільно-політичне життя України.

Виокремлено етапи політичної інституалізації та основні форми участі угорської національної меншини у політичному процесі Україні. Особливість механізму реалізації політичних інтересів угорської національної меншини України полягає у тому, що усвідомленню політичних інтересів меншини передувало створення ними громадських організацій, культурно-просвітницька діяльність яких набула політичного змісту, аж до створення політичних інституцій. Інтереси угорської меншини в сучасній Україні представляють численні громадські організації та дві політичні партії. Домінуючими та водночас конкуруючими між собою громадськими організаціями угорців України є Всеукраїнське об'єднання - "Демократична спілка угорців України" - ДСУУ (лідер І. Гайдош) та "Товариство угорської культури Закарпаття" - ТУКЗ (лідер М. Ковач). Головними завданнями ДСУУ є проведення культурно-мистецьких заходів, розв'язання проблем соціально-економічного становища угорців. ТУКЗ за формою і методами своєї діяльності відповідає політичній організації, основну увагу зосереджує на політичних питаннях, виступає з вимогами створення у Закарпатті адміністративно-територіальної одиниці під назвою "Притисянський район". Весною 2005 р. згадані організації зареєстрували політичні партії відповідно: "Демократичну партію угорців України" (І. Гайдош) та "Партію угорців України" (М. Ковач). Передвиборна програма "Демократичної партії угорців України" ґрунтується на лояльній до влади позиції, наголошуючи на принципі побудови демократичної та правової держави з національно-культурною автономією. "Партія угорців України" повністю відображає радикальну позицію ТУКЗ. Громадські організації мобілізували угорців у спільноту, що здатна організовано виконувати скоординовані політичні дії. Вони стали підґрунтям для формування національних політичних партій, створених етнічними угорцями України. Теоретично, і з правової точки зору, ці громадські організації не є структурними підрозділами партій, проте на практиці вони працюють під їхнім керівництвом та очолені одними й тими ж лідерами. Угорські політичні партії приділяють значну увагу формуванню в українському суспільстві атмосфери міжетнічної толерантності та протидії міжнаціональній ворожнечі. Однак існування угорських національних політичних партій вказує на наявність вагомого конфліктного потенціалу в українському суспільстві. Національна ідея, яка реалізовується через партійно-політичний механізм, тією чи іншою мірою тяжіє до радикальної вимоги самовизначення. Особливістю політичної суб'єктності угорської спільноти в Україні є тісний зв'язок із етнічною батьківщиною.

У дослідженні детально проаналізовано участь угорської національної меншини у виборчих процесах України та її представлення в державних органах влади. Парламентські вибори 1994 р., і зокрема боротьба за депутатський мандат, були однією з головних причин протиріч усередині угорської національної меншини Закарпаття. Після виборів 1994 р. з ТУКЗ вийшли Берегівська, Тячівська, Свалявська районна та Ужгородська міська організації, створивши Форум угорських організацій Закарпаття, на основі якого згодом сформувалась ДСУУ. Особливістю парламентських виборів 1998 р. було створення угорського національного виборчого округу. Відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" 1997 року при утворенні виборчих округів мав братися до уваги чинник компактності проживання національних меншин. Так, Центральною Виборчою комісією України був створений 72 виборчий округ із центром у м. Берегово, більшість виборців у якому угорці. Цей факт сприяв значному зростанню кількості угорців серед депутатів усіх рівнів рад Закарпатської області порівняно з виборами 1994 р. Нова редакція закону "Про вибори народних депутатів України" 2005 р. фактично позбавила можливості кандидатів у депутати від угорських партій бути представленими у Верховній Раді та спровокувала створення угорських політичних партій. Як засвідчили вибори 2006 р., угорська національна меншина досягла високого рівня самоорганізації, створивши власні національні політичні партії. Проте очевидним є те, що в Україні не сформувався єдиний громадянський національно-політичний рух угорців. Політичні лідери "Партії угорців України" та "Демократичної партії угорців України" конкурують між собою і практично автономізувалися один від одного. Ситуація ускладнюється й тим, що зазначені угорські організації та партії фактично підтримують дві опозиційні політичні сили Угорщини: "Демократичну партію угорців України" - правляча Соціал-ліберальна коаліція (Угорської Республіки), а "Партію угорців України" - правонаціоналістична коаліція (УР), опозиційний Союз Вільних Демократів - ФІДЕС (лідер В. Орбан). Відповідно можна стверджувати, що зазначені провладні та опозиційні сили Угорської Республіки здійснюють вплив на формування політичних орієнтирів у колі угорської національної меншини Закарпаття. Водночас застосування комплексу заходів офіційною владою Угорщини щодо підтримки ДСУУ та відповідна переорієнтація місцевих органів влади Закарпаття на посилення співпраці з цією громадською спілкою спричинили відкритий конфлікт між численними угорськими організаціями краю, підштовхнули ТУКЗ до переходу на опозиційну платформу. За період незалежності України частка представників угорської національної меншини в обласних, районних, міських радах Закарпатської області відповідала, а часом і перевищувала відповідну частку угорців у населенні регіону; політична діяльність угорського населення вказує на високу організованість та політичну активність меншини, здатність виражати та захищати інтереси спільноти. Сьогодні угорська національна меншина ставить питання про територіальну автономію. Очевидно, що такі плани автономізації не працюватимуть на загальнонаціональну українську ідею.

На основі опитування угорського населення в місцях компактного проживання та в районах дисперсного розселення проаналізовано політичну діяльність угорської національної меншини в суспільно-політичному житті Закарпаття та України в цілому; з'ясовано причини політичної суб'єктивації угорської національної меншини, прогнозуються потенційні політичні дії угорців та виявляються причини, що могли б призвести до активності цих дій. Більшість угорського населення в Україні залучена до громадянської та політичної активності, беручи участь не лише у виборах, а й в інших її виявах (підтримка угорської національної організації, участь у заходах, організованих угорськими організаціями). Результати опитування дають підстави характеризувати угорську меншину в контексті політичної активності як стійку та визначену. Сьогодні рівень реальної участі угорського населення Закарпаття у суспільно-політичній діяльності відповідає рівню його запитів та наявному потенціалу. Результати опитування вказують на значний рівень незадоволення представників угорської національної меншини тим, як забезпечуються їхні права, особливо в районах компактного проживання угорців; в інших регіонах цей показник суттєво менший. Причиною незадоволень, у першу чергу, є ігнорування політико-правових вимог угорської національної меншини, до яких додаються й економічні проблеми.

Четвертий розділ - "Угорська національна меншина у міжнародній діяльності України" - присвячений вивченню впливу угорської національної меншини на зовнішньополітичну діяльність України, аналізується її вплив на формування україно-угорських відносин. У дослідженні аналізується вплив угорської національної меншини на розвиток зовнішньополітичних відносин між Україною та Угорською Республікою. Громадські об'єднання угорської національної меншини активно діють на міжнародному рівні, помітна їх участь у роботі спільних україно-угорських комісій. Угорська національна меншина має не лише значний вплив на формування міжнародної політики, а й сама є суб'єктом зовнішньої політики. З'ясовано, що політична суб'єктність угорської національної меншини залежить від зовнішньополітичних умов розвитку україно-угорських міждержавних відносин. Активність національної меншини у зовнішньополітичних процесах зумовлена тісними зв'язками із етнічною батьківщиною, територіальною наближеністю до неї, участю у міжнародних організаціях, діяльністю міжнаціональних інституцій (україно-угорських міжпарламентських груп, міжурядових комісій тощо), налагодженою системою інформаційного обміну.

У розділі проведено аналіз угорського законодавства та спільних україно-угорських нормативно-правових документів щодо захисту прав угорської національної меншини в Україні. Між Україною та Угорщиною розроблено широку договірну базу щодо захисту і забезпечення прав національних меншин в обох державах: діють україно-угорська міжпарламентська комісія та змішана міжурядова україно-угорська комісія з питань забезпечення прав національних меншин. Фінансові кошти, що надходять з Угорщини угорській національній меншині в Україні, є вагомим механізмом впливу етнічної батьківщини на громадську думку своїх співвітчизників за кордоном. Кошти для громадських організацій закордонних угорців до цього часу розподілялись через систему державних і громадських фондів. Скеровуються кошти, як правило, тим організаціям закордонних угорців, які є лояльним до правлячої в Угорщині партії. Мета Угорської Республіки та її політичних лідерів щодо співвітчизників закордоном полягає в припиненні еміграції угорців на історичну батьківщину та підтриманні присутності угорців у межах "Великої Угорщини", сприяючи збереженню угорської етнічності поза межами Угорської Республіки. Закон "Про угорців, які проживають у сусідніх країнах" фактично делегував державні (або квазідержавні) функції Угорщини громадським організаціям угорців, що проживають в сусідніх країнах, зокрема в Україні. Отже, угорська національна меншина не лише впливає на формування міжнародної політики, але й сама стала суб'єктом зовнішньої політики України.

ВИСНОВКИ

У висновках підведено підсумки наукового дослідження відповідно до поставленої мети та завдань.

У дисертаційному дослідженні подано авторське бачення історіологічного поля понять "етнічна меншина" та "національна меншина". Угорську спільноту в Україні запропоновано вважати національною меншиною за відповідністю до всіх структурних елементів дефініції "національна меншина": угорці проживають на території України та є громадянами України; вони проживають на території сучасної України понад 1000 років; за чисельністю угорська національна меншина становить меншість населення України; угорці етнічно самоідентифікуються; угорська національна меншина має власну історичну батьківщину; угорці усвідомлюють власні інтереси та домагаються реалізації своїх прав політичними засобами.

Політична суб'єктність угорської національної меншини полягає в набутті меншиною політичної свідомості, політичній самоорганізації і згуртуванні (організації себе як спільно діючого суб'єкта), а також у виході на політичну арену (діяльність в ім'я реалізації своїх спільних етнополітичних інтересів). Можна стверджувати, що угорська національна меншина як суб'єкт політики усвідомлює своє місце та роль в системі політичних відносин України, самоорганізувалася в громадські об'єднання, веде активну суспільно-політичну діяльність з метою реалізації своїх національних інтересів у внутрішній і зовнішній політиці держави, при здобутті та здійсненні влади на усіх рівнях. Угорська національна меншина є особливим суб'єктом політики, оскільки в основі мотивації її політичних інтересів лежить етнокультурна специфіка.

Факт згуртованості представників угорської нації, єднання і цільова концентрація у найважливіші моменти історії є позитивними етнічними особливостями угорської спільноти в Україні. Етнокультурні характеристики угорської спільноти (історична пам'ять, соціально-демографічні особливості, багатство культурної спадщини, рідна мова, відмінність релігійних вірувань тощо) становлять мотиваційний фундамент для формування політичних інтересів і загалом сприяють політичній суб'єктивації угорської національної меншини в сучасній Українській державі.

Угорська національна меншина широко використовує всі можливі легітимні форми участі в суспільно-політичному житті України: від проведення мітингів, демонстрацій, участі у виборах, у роботі органів державної влади та місцевого самоврядування до створення угорських громадських об'єднань (політичних партій) та діяльності в рамках національно-культурної автономії. Такий широкий спектр форм участі меншини у вітчизняному політичному процесі свідчить про високий рівень демократичності української політичної системи.

У політичному житті України угорська національна меншина представлена національно-культурними товариствами та двома політичними партіями. Створивши політичні партії за етнічним принципом, угорська національна меншина засвідчила високий рівень свого політичного розвитку, дійшовши до рівня етнопартієтворення у своїй політичній суб'єктивації. Протистояння всередині угорської національної меншини роз'єднує її політично, утруднює вплив на суспільно-політичні процеси, зокрема в регіоні компактного проживання. На ситуацію впливають політичні та фінансові зусилля Угорської Республіки, яка здійснює певні кроки по забезпеченню домінування в середовищі угорської меншини в Україні політично вигідних їй структур. Суб'єктивізм у підтримці етнічною батьківщиною організацій етнічних угорців України призводить до конфронтації між численними громадськими об'єднаннями угорців та впливає на зародження й загострення конфліктів між ними.

На основі емпіричних досліджень та вивчення історичного досвіду діяльності угорської національної меншини виявлено, що активна громадянська та політична діяльність є прикметною для угорської спільноти України. Звідси можна прогнозувати подальші спроби угорської спільноти утворити власну адміністративно-територіальну автономію, яка за сприятливих умов може набути ознак іредентизму. Потреба угорців у такому забезпеченні своїх інтересів досить значна з огляду на велику кількість створених ними громадських організацій. Рівень громадської активності (включно з політичною) угорців значно вищий від рівня громадської активності населення Закарпаття загалом. Більшість угорців України (49 % у Закарпатті та 41 % в інших регіонах України) готові брати участь в активній політичній діяльності, де основним мотивом є задоволення потреб угорської спільноти.

Законодавчим оформленням політики Угорщини стосовно своїх закордонних співвітчизників є Закон "Про угорців, які проживають у сусідніх країнах". Закон делегує державні (або квазідержавні) функції Угорщини угорським громадським організаціям, які існують в сусідніх державах, зокрема і в Україні. Відповідно до закону угорська національна меншина стає суб'єктом міждержавних відносин і впливає на формування україно-угорських стосунків. Угорській національній меншині притаманне прагнення до культурного, мовного автономістського співжиття серед інших етносів в Україні, свідченням чого став широкий діапазон вимог меншини (від автономії до вимог самоуправління). Ускладнює ситуацію, провокуючи націоналістичні прояви, й економічний чинник, оскільки загалом меншина проживає у відносно бідному, аграрному районі Закарпаття.

Українське законодавство в сфері етнополітики загалом відповідає вимогам міжнародних норм та принципів. Усі питання, пов'язані з національними меншинами, Україна вирішує відповідно до чинного законодавства - шляхом консультацій та через діяльність міждержавних змішаних комісій. Правове поле України гарантує широкий вибір форм участі угорської національної меншини в політичному процесі. Однак неузгодженість законодавчої бази залишає невирішеними окремі аспекти національно-культурної автономії угорської національної меншини.

Оптимальним варіантом гармонізації етнополітичного розвитку нашої держави, зміцнення її політичної системи є формування затвердженої Конституцією України сучасної моделі української політичної нації. Головним завданням у сфері етнополітики держави є сьогодні формування такого поліетнічного громадянського суспільства в Україні, у яке максимально були б інтегровані всі національні меншини України, але за умов врахування особливостей їх національного менталітету, форм культурного і соціального життя. Участь національних меншин у політичному житті українського суспільства має відбуватись відповідно до демократичних норм функціонування держави, через схвалення всіма громадянами України, незалежно від етнічного походження, суспільних цінностей, спільних інтересів, спільних сподівань на майбутнє.