Громадянське суспільство в Україні: становлення, функціонування, перспективи розвитку

У дисертації розглядаються повноваження держави і громадянського суспільства в регулюванні економічних відносин, забезпеченні економічної (виробничої) свободи і державного контролю, координації й регулюванні економічних процесів, забезпеченні соціального партнерства. Особлива увага приділяється аналізу ролі держави в подоланні бідності, тіньової економіки, корупції та організованої злочинності, утвердженні та реалізації належної й ефективної соціальної політики, становленні демократичних відносин, розгортанні таких засобів соціальної підтримки населення, як соціальні компенсації, страхування, соціальна опіка, розвиток охорони здоров'я, освіти та культури, утвердженні демократії й подоланні вседозволеності. Підкреслюється роль держави як гаранта політичної стабільності суспільства. В ідеалі держава має виконувати функцію арбітра у подоланні політичних суперечностей, забезпечення злагоди та взаємодії політичних сил. Аналізується процес взаємодії держави й громадянського суспільства в гуманітарній сфері: демографічна політика, екологічна політика, освітня політика, наукова політика держави, участь в їх реалізації відповідних підрозділів громадянського суспільства. Держава як гарант збереження й примноження національної культури, розвитку науки і системи освіти, утвердження національної безпеки. На жаль, на сьогоднішній день Українська держава виконує перелічені функції лише частково; водночас, громадянське суспільство ще не може впливати на неї у відповідності з суспільними потребами.

В Україні становлення громадянського суспільства проходить в особливих умовах. По-перше, воно формується, коли проблема громадянського суспільства вже не є актуальною для розвинутих країн, новітній досвід яких свідчить про необхідність виходу за його межі в напрямі соціальної державності, що передбачає необхідність пошуку складних критеріїв поєднання цих обох суперечливих у певному значенні процесів. Тому ці країни в сьогоднішніх умовах виходять на інший рівень трансформації суспільної систем, пов'язаної зі становленням соціальної державності, яка передбачає розширення прерогатив держави щодо втручання в суспільні відносини, проведення нею активної соціальної політики.

По-друге, становлення громадянського суспільства в Україні проходить за умов створення національної державності, формування власних державних інституцій, що так чи інакше має за мету зміцнення державницьких засад, в організації суспільної життєдіяльності, утворення нових державних органів влади й управління.

По-третє, формаційні зміни соціальних пріоритетів передбачають певний перехідний період протиборства різновекторних тенденцій суспільного розвитку, одна із яких спирається на вкоріненні впродовж значного історичного періоду стереотипів соціально-політичного облаштування, а інша зорієнтована на визначення гуманітарних цінностей, наближення до загальновизнаних стандартів правової демократичної державності, які, однак, практично неадаптовані українським суспільством. Разом з тим, гасло правової, демократичної держави стосовно України необхідно переводити в реальність не тільки в центрі, але й в регіонах.

У шостому розділі - "Політична, морально-виховна і просвітницька функції громадянського суспільства" - аналізується політична участь громадянського суспільства в житті держави і суспільства. Автор аналізує сучасні західні концепції "громадянського суспільства" як "гарного суспільства", як такого, в якому реалізуються свобода й права людини, здатність громадянина бути відповідальним у свободі, прагнути не лише до "негативної свободи", але й до "позитивної свободи" (самореалізації, постановки та реалізації загальногромадянських завдань, соціальних ідей тощо). Це суспільство, в якому досягається (й підтримується) певний рівень економічного добробуту та соціального порядку, реалізуються вагомі соціальні програми. Таке суспільство - є суспільством ідеальним. Дисертант обстоює думку про те, що сенс суспільства полягає в значенні своєрідної норми (й інструменту) для визначення досягнень людства у гуманітарній сфері, а також у визначенні завдань вдосконалення та самовдосконалення людини як громадянина і особистості. Громадянське суспільство виконує політичну, морально-виховну, просвітницьку і ряд інших функцій, пов'язаних з політичною соціалізацією особистості. Значну роль у цьому відіграють політичні партії. та громадські організації. Загалом, вони виховують готовність та залучають до здійснення державної політики в суспільно значимому річищі, формують політичну культуру громадян. У дисертації аналізуються також політичні функції груп інтересів та груп тиску, законні й незаконні дії груп тиску, основні технології реалізації функцій груп тиску, зокрема, участь у офіційних парламентських слуханнях, безпосереднє представництво "своїх" у владних структурах; лобіювання; субсидування політичних партій; використання колишніх державних чиновників; допомога в реалізації виборчих компаній тощо. Автор розрізняє державне і громадське моральне виховання та просвітництво, підкреслює роль політичних партій як інститутів морального виховання особистості, значення діяльності молодіжних підрозділів таких партій, як Регіони України, СДПУ(0), "Нашої України" та інших, їх роль у вихованні молоді. Аналізується також завдання реалізації просвітницької функції товариства "Знання України", "Просвіти", Екологічної ліги і т. ін. Але все ж таки в першу чергу партії покликані захищати інтереси різних груп населення.

Саме партії, як невід'ємна частина громадянського суспільства, безпосередньо впливають на державну політику та відіграють провідну функцію у формуванні політичної культури громадян.

Саме через цю інституцію виражається воля різних верств громадян в органах влади, досягається відповідальність урядових структур перед народом. Головна риса, що відрізняє політичні партії від усіх інших організацій, - це прагнення до заміщення державних посад своїми представниками.

Під функціями політичних партій розуміють постійно повторювані ролі, які партії виконують в політичній системі суспільства.

Розглядаючи функції політичних партій у системі ліберальної демократії, слід розрізняти головні, явно виражені функції, які випливають з самої суті політичних партій, і приховані (латентні) функції, які виявляють, як партії працюють на користь ліберальної демократії, її створення, ефективного функціонування і розвитку. До прямих функції партій належать такі:

- боротьба за позиції у виборчих органах влади. Партії є своєрідними "електоральними машинами", які організовують виборчі кампанії своїх кандидатів, надають їм необхідні для цього ресурси;

- участь у політичному управлінні. Головна мета будь-якої партії - політична влада. Через своїх представників у законодавчій та виконавчій владі партії впливають на процес прийняття політичних рішень, беруть участь у виконанні управлінських функцій у державі;

- добір політичних лідерів та еліт. Селекція політичних еліт починається всередині партій. Саме партії висувають кандидатів у законодавчі органи влади та обирають лідерів, що змагатимуться за найвищі виконавчі посади;

- представництво суспільних інтересів. Політичні партії виявляють, обґрунтовують і формують інтереси різних соціальних груп у вигляді політичних ідеологій, програм, передвиборчих платформ. Партії транслюють окремі інтереси із сфери громадянського суспільства у сферу політичних рішень, де вони стають фактом політичних вимог. Слід зазначити, що репрезентація суспільних інтересів відбувається не лише в ідеологічній формі, а й через вплив на прийняття рішень в органах державної влади на користь певних соціальних груп;

- узгодження різних соціальних інтересів. У суспільстві існують різноманітні інтереси. Однією з головних вимог демократії є знаходження мирного узгодження розбіжностей у політичних презентаціях, що їх висувають різноманітні соціальні групи;

- залучення громадян до участі у політиці. Завдяки різноманітній діяльності політичних партій (передвиборча агітація, залучення громадян до виборів, пропагандистські кампанії в мас-медіа, масові акції тощо) здійснюється політична соціалізація і політична мобілізація громадян, формування у них якостей і навичок участі у владних відносинах. Партії надають громадянам можливості (ресурси) для політичної участі, створюють політичну інфраструктуру взаємодії між громадянським суспільством і державними органами, між політичними лідерами і пересічними громадянами;

- забезпечення конкуренції у боротьбі за політичну владу. У демократичному суспільстві шлях до влади пролягає через вибори. Боротьба різних партій на виборах забезпечує плюралістичний характер політичного процесу в системі ліберальної демократії;

- формування громадської думки щодо суспільно важливих питань;

- формування і забезпечення легітимності політичної системи. Партії є головним посередником і інструментом взаємодії між громадянським суспільством і державною владою. Політичні партії в умовах демократії каналізують соціальні конфлікти в цивілізоване русло, забезпечують мирний перерозподіл влади між різними політичними системами, тобто її суспільне визнання та виправданню прийнятих у її рамках політичних рішень, кадрових та функціональних змін у структурах влади.

Усі інститути громадянського суспільства прагнуть реалізовувати не тільки виховні і просвітницькі функції, але й політичні. Але це не завжди вдається. Комплексно політична, морально-виховна і просвітницька функції громадянського суспільства, насамперед, реалізуються у:

1) зміцненні соціально-політичної стабільності в суспільстві;

2) формуванні політичної культури й політичної свідомості громадян, що конкретно реалізується через:

стимулювання участі людей у громадському житті, їхньої активності і відповідальності, зацікавленості у демократичних змінах;

оптимізацію процесів політичної соціалізації молоді та всіх верств населення;

надання освітнім процесам демократичного і кваліфікованого характеру;

залучення світового досвіду у галузі громадянської освіти;

підвищення політичної відповідальності громадських і державних діячів;

- сприяння розвитку критичного мислення, вкорінення демократичних цінностей, становлення активної громадянської позиції особистості.

Сьомий розділ - "Громадянське суспільство в системі міжнародних відносин України" - присвячено аналізу місця та ролі громадянського суспільства в системі сучасних міжнародних відносин. Автором аналізуються особливості завдань, що постають перед "громадянським суспільством" в контексті радикальних змін на міжнародній арені, зокрема, в контексті таких світових процесів, як глобалізація та інформаційна революція, консолідація країн у боротьбі проти міжнародного тероризму, формування культури миру та демократії, толерантності та свободи. Демократизація міжнародних відносин розглядається в дисертації як об'єктивна тенденція формування сучасного світового порядку. Цю тенденцію утверджують не лише державні установи та дипломатичні працівники, але й пересічні громадяни, об'єднані в міжнародні організації, спілки, асоціації тощо. Мова йде про своєрідне явище - "народну дипломатію", що розгортається на теренах усвідомлення, насамперед, необхідності спільного вирішення глобальних проблем сучасності, пов'язаних з виживанням людства. Екологія і харчування, освіта і обмін інформацією, міграційні процеси і протидія міжнародному тероризму, зміцнення миру і т. ін. є саме тими проблемами, на яких зосереджуються багатоманітні інтереси всіх людей світу. Спільні рішення та дії (антивоєнні масові рухи, екологічні дії, маніфестації, форуми, неофіційні зустрічі громадських лідерів, керівників політичних партій тощо) об'єднують народи, сприяють утвердженню загальнолюдських цінностей, здорового глузду і чесності, відвертості і відкритості політики як ознак міжнародної дипломатії, де усе важливішу роль грає народна дипломатія.

Розвиток народної дипломатії залежить від багатьох умов, однак, найсуттєвішою умовою є підвищення політичної культури суб'єктів громадянського суспільства. Для сучасного періоду суспільного розвитку все більш характерною ознакою є те, що сприяння розвитку політичної культури народу стає найважливішою функцією держави та політичних партій. У контексті розгляду проблеми народної дипломатії можна визначити деякі напрямки формування політичної культури народів, зокрема в Україні.

По-перше, це організація через систему навчальних закладів та самоосвіти вивчення політичної науки (політології), соціально-політичних учень минулого й сьогодення, політичних документів держави, конституції та інших законів, документів, що визначають взаємовідносини в міжнародному правовому полі.

По-друге, широке використання для формування політичної свідомості громадян засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення, кіно тощо), медіа-дипломатії, надбань інформаційної революції.

По-третє, залучення до участі в політичному житті всіх громадян держави: вибори, референдуми, збори; залучення громадян до обговорення міжнародних проблем в усіх аспектах.

По-четверте, широке використання в політичній пропаганді історичних традицій, ідеалів та цінностей; заохочення громадян до самостійного аналізу явищ політичного життя як у країні, так і за рубежем тощо.

Таким чином, зростання значення та ролі політичної культури народу в міжнародному житті є об'єктивною закономірністю розвитку й функціонування демократичного суспільства і держави. Суспільна практика переконливо свідчить: тим вищим є рівень політичної культури громадян, чим повніше люди поінформовані про те, що насправді відбувається в країні та за її межами, тим відповідальніше вони ставляться до власних справ, до справ держави та суспільства. Історично склалися певні та продовжують розвиватися нові форми народної дипломатії. Народна дипломатія виступає інститутом громадянського, суспільства, силою, що активно впливає на процеси міжнародного життя. Її значення полягає в офіційній та неофіційній діяльності суб'єктів громадянського суспільства країн у вирішенні проблем міжнародного співробітництва, у сприянні діяльності з розв'язання міжнародних суперечностей та розбіжностей між державами мирним шляхом. Активний розвиток народної дипломатії зумовлюється процесами глобалізації та інформаційної революції, а її духовними підвалинами виступають загальнолюдські цінності та інтереси. Міжнародна політика не може будуватися без врахування інтересів масових рухів у всіх країнах: антивоєнних, екологічних, професійних, молодіжних, жіночих, товариств дружби тощо.

У восьмому розділі - "Прогнозування розвитку громадянського суспільства в Україні в період соціальних трансформацій" - підкреслюється, що розвиток громадянського суспільства є об'єктивною тенденцією суспільного поступу. В його основі - глобалізаційні процеси, утвердження прозорості суспільного поступу внаслідок інформаційної революції, підйом відчуття особистості й загальнолюдських цінностей, гуманізація суспільних відносин, посилення єдності і відповідальності "великих" і "малих" народів за долю світу як цивілізації. Автором обґрунтовується прогноз про те, що роль громадянського суспільства буде посилюватись через все більш широку передачу власне державних функцій громадським організаціям і об'єднанням. Чинником, який спонукає до зростання ролі громадянського суспільства в Україні, є все більш широкі міждержавні домовленості, об'єднання держав, посилення ролі міжнародних організацій, розвиток народної дипломатії. Серед напрямів розвитку громадянського суспільства слід вирізняти: 1) все більш глибоке усвідомлення особистістю своїх громадянських прав і обов'язків; 2) зростання ролі партій і громадських організацій; 3) підвищення політичної культури громадян; 4) формування національної еліти; 5) розширення і поглиблення світових демократичних процесів. Розвиток громадянського суспільства розглядається автором як показник і умова "входження України в Європу".

У роботі формулюється висновок, що оскільки в світі немає якоїсь універсальної моделі громадянського суспільства, то можливо лише встановити міру наближеності українського суспільства до визначеного концепцією ідеалу, виявити, наскільки в ньому розвинена громадянська культура. Враховуючи особливості історичного розвитку нашої країни, відзначимо, що порівняно з іншими країнами, де вже існує розвинене громадянське суспільство, Україні потрібно більше часу для становлення демократії через відсутність або незначний досвід громадського життя, а, отже, і нерозвиненість громадянської культури. Проста імітація, або перенесення західних цінностей на "не зовсім західне підґрунтя" може призвести до несподіваних наслідків: або до гальмування демократичного розвитку, або зовсім до несприйняття суспільством демократичних цінностей і повернення до авторитарного режиму. Таким чином, процес демократизації у постсоціалістичній Україні буде успішним тільки за умови адаптації західної моделі громадянського суспільства до її конкретних політичних, економічних і соціокультурних особливостей.

Перспективи подальшого дослідження означеної проблеми прогнозування розвитку громадянського суспільства є дуже широкими. Якщо Українська держава прагне до задоволення потреб громадян, до своєї залученості в коло сучасних західних консолідованих демократій, то вона має бути зацікавлена у створенні, розширенні й поглибленому розвитку громадянського суспільства. Україна як одна з країн посткомуністичного світу поступово просувається від авторитарного режиму до демократії. Вона висловилася на користь демократичних перетворень і інтеграції до європейського простору, але поки що їй важко доводити свою спроможність успішно реалізувати поставлені цілі. Однак існуючі можливості долати перешкоди, що виникають на цьому шляху, відкривають широкий простір для розвитку громадянського суспільства і демократії в Україні.

Практика останніх років державотворення в Україні показала, що становлення громадянського суспільства європейського зразка можливе лише через політичне реформування. За умови послідовного проведення такої реформи, Україна має шанс прискорити реалізацію концепції "розширення Європи". Адже серед вимог Копенгагенських критеріїв вступу до ЄС (демократичний устрій, ринкова економіка, верховенство права, розвиток громадянського суспільства, свобода слова і преси) політична складова має особливе значення.

Реальне наповнення конституційних прав і свобод громадян за допомогою сучасних політико-правових регуляторів сьогодні і в майбутньому підноситиме Україну до рівня, що дозволяє розглядати суспільство як громадянське, а державу - як правову.

У роботі здійснюється системний аналіз процесів інтелектуалізації та інформатизації українського суспільства. Дисертант робить спробу прогнозу на перспективу, що державні органи будуть змушені здійснити інтеграцію інформаційних систем окремих відомств у єдину мережу. Поступово роль держави в мережі ставатиме вагомішою. Будуть реалізовуватися проекти створення "демократії участі".

Поява нових інфокомунікативних технологій дала підстави деяким дослідникам говорити про нову інформаційну революцію. Її сутністю стала заміна однобічного зв'язку між відправником інформації та її адресатом багатофункціональним і діалоговим зв'язком з новими високими можливостями інформаційного обміну. Нова технологія дозволяє здійснювати моніторинг громадської думки, проводити референдуми з підбиття підсумків ще до їх завершення.

При використанні сучасних інформаційних технологій (локальні і глобальні комп'ютерні мережі, системи віртуальної реальності тощо) кожен громадянин одержить можливість переконатися у правильності пропонованих заходів чи не погодитися з ними і вільно висловити щодо цього свою думку. громадянське суспільство реформування державний

Таке трактування права на інформацію істотно розширює можливості впливу широкого кола громадян на прийняття рішень, що ще й тепер продукуються невеликою кількістю неконтрольованих фахівців і політиків. Таким чином, стає можливим черговий крок на шляху демократизації інформаційного суспільства, що сприятиме його стійкому розвитку. З розширенням масового доступу до мережі, вона починає відігравати все помітнішу роль не тільки в повсякденному житті людей, а й у соціально-політичному і культурному процесах.

Якщо демократичні інформаційні інститути неефективно виконують свої функції в політичній системі, то це може негативно позначитися на її цілях і цінностях, порушити її ефективність, а, отже, перетворити демократію на ілюзію. Тому особливо важливим є те, що розвиток мережі розширює "сферу суспільного", і, зокрема, сферу доступної увазі громадськості політики та соціальної інформації, що, без сумніву, є позитивом з погляду функціонування демократії та зміцнення інститутів громадянського суспільства.

ВИСНОВКИ

У "Висновках" підводяться підсумки проведеного дослідження, формулюються теоретичні й практичні рекомендації:

- В останні двадцять років загострилася дискусія суспільствознавців щодо застосування поняття "громадянське суспільство", його методологічної пізнавальної функцій, зокрема і в політичній науці. Існують два протилежні погляди: а) це поняття потрібно, оскільки дозволяє розрізнити інститути держави, політичної влади і самоорганізовані, самоврядні інститути суспільства, які можуть співпрацювати з інститутами влади, але одночасно стримувати прагнення інститутів влади одержавити суспільство, зробити його тоталітарним; б) поняття "громадянське суспільство" нічого не додає до категоріально-понятійного апарату суспільствознавства, в тому числі політичної науки. Існуючі поняття: "самоврядні громадські інститути", "громадські організації", "інститути самоуправління" тощо вичерпують аналіз того соціального простору, який пробують охопити поняттям "громадянське суспільство". Між цими поглядами є деякі проміжні, компромісні. Дисертант притримується першої позиції.

Варто зафіксувати факт, що у якості передумов формування та розвитку громадянського суспільства в Україні постають: а) в економічній сфері - різноманітні форми власності, в т.ч. і приватна власність на основні засоби виробництва та ринкові відносини; б) в політичній сфері - утвердження реальної демократії та багатопартійності; в) у духовній та соціокультурній сферах - становлення та розвиток ідеологічного плюралізму, толерантної взаємодії культур та різноманітних етнічних, міжконфесійних, майнових і т. ін. інтересів громадян.

На основі критичного переосмислення різноманітних підходів та узагальнення реальної практики утвердження громадянського суспільства автором побудована модель структури громадянського суспільства.

Громадянське суспільство розглядається як суспільство соціально організованої структури, що складається за межами політичної системи, але охоплює її, оскільки вона також формується громадянами; першим і головним структурним елементом громадянського суспільства є його суб'єкт - людина як особистість у всій повноті її громадянських прав і обов'язків; політичні партії та громадські об'єднання складають другий структурний блок громадянського суспільства; третій структурний блок громадянського суспільства складають недержавні засоби масової інформації. У дисертації аналізується їх становлення, принципи діяльності, участь у виборчих процесах, вплив на державу.

Значна увага приділяється в дисертації аналізу демократичних (громадянських, громадських) традицій в Україні, їх витокам й змістовному навантаженню; автор аналізує такі особливості утвердження демократії в історичному поступі України: 1) "хвилеподібність" (підйом та занепад) розвитку цієї традиції; 2) підпорядкованість громадянської ідеї соціальній або національній ідеї; 3) реалізація традиції з поперемінною орієнтацією на різних стратегічних партнерів; 4) періодичне утвердження нових і запобігання "розвінчуванню" традиційних національних героїв. Громадянська свідомість українців, підкреслюється в дисертації, обумовлена їх свободолюбністю, повагою до людської гідності, прагненням до активної політичної творчості в контексті прогресу європейської цивілізації.

Сьогодні важливо окремо розглядати питання про повноваження держави і громадянського суспільства в регулюванні економічних відносин, економічної свободи і державного контролю, координації й регулювання економічних процесів, про соціальне партнерство, роль держави в подоланні бідності, тіньової економіки, корупції та організованої злочинності. Значна увага повинна приділятися аналізу соціальної політики держави й становленню демократичних відносин, соціальній опіці, розвитку охорони здоров'я. У роботі звертається увага на багатоманітність демократії й подолання вседозволеності, підкреслюється роль держави як гаранта політичної стабільності суспільства. Держава більшою мірою постає як арбітр у подоланні політичних суперечностей, як гарант збереження й примноження національної культури, розвитку науки і системи освіти.

Громадянське суспільство розпочинається з політичної участі громадян в житті держави, тому в дисертації детально аналізується роль партій та громадських організацій у формуванні та здійсненні державної політики та формування політичної культури громадян. Політичні функції груп інтересів та груп тиску, законні й незаконні дії груп тиску, технології реалізації функцій груп тиску: участь в офіційних парламентських слуханнях, безпосереднє представництво "своїх" у владних структурах; лобіювання; субсидування політичних партій; ефективне використання колишніх державних чиновників; допомога в реалізації виборчих кампаній тощо - усі ці проблеми повинні залишатися в центрі уваги влади і суспільствознавців.

Демократизація міжнародних відносин розглядається як об'єктивна закономірність суспільного поступу. Дисертантом аналізується поняття народної дипломатії як участь народу у вирішенні проблем міжнародного співробітництва, а форми народної дипломатії: антивоєнні масові рухи, екологічні дії, маніфестації, форуми, неофіційні зустрічі громадських лідерів, керівників політичних партій тощо, глобалізація та інформаційна революція як фактори розвитку народної дипломатії, здоровий глузд і чесність, відвертість і відкритість політики розглядаються як ознаки народної дипломатії. Окремо аналізуються загальнолюдські цінності як одна з підвалин народної демократії, як фактори підвищення політичної культури народів, як умова ефективної народної демократії.

Важливо розуміти, що в сучасних умовах основні особливості та суперечності розвитку громадянського суспільства розгортаються під впливом таких процесів, як глобалізація та інформаційна революція, утвердження невпинності суспільного поступу, підйом відчуття особистості й загальнолюдських цінностей, гуманізація суспільних відносин, посилення єдності і відповідальності "великих" і "малих" народів за долю світу як цивілізації. Автором зроблено висновок про те, що роль громадянського суспільства буде посилюватися через все більш широку передачу власне державних функцій громадським організаціям і об'єднанням. Чинником, який спонукає до зростання ролі громадянського суспільства в Україні, є все більш широкі міждержавні домовленості, об'єднання держав, посилення ролі міжнародних організацій, розвиток народної дипломатії.

Дисертантом обґрунтовано висновок, що розвиток громадянського суспільства може розглядатись як показник і умова "входження України в Європу". Серед напрямів розвитку громадянського суспільства в Україні автор передовсім вирізняє: 1) все більш глибоке усвідомлення особистістю своїх громадянських прав і обов'язків; 2) зростання ролі партій і громадських організацій; 3) підвищення політичної культури громадян; 4) формування національної еліти; 5) розширення і поглиблення світових демократичних процесів. Водночас не варто чекати вступу в ЄС, як фактору, який автоматично розв'яже проблеми євроінтеграції. Розвиток національних традицій, підняття рівня політичної і правової культури населення, міжнародні зв'язки України з зовнішнім світом - усе це буде працювати як на євроінтеграційні процеси, так і на "м'яке" входження нашої країни в світові глобалізаційні процеси.

Громадянське суспільство є важливим інструментом стримування бажання влади до одержавлення усього життя суспільства, яке в яскравій формі відбувається в тоталітарній державі. Водночас не варто переоцінювати його можливості в цій ролі. Держава завжди має більше механізмів впливу на громадянське суспільство. Тому в державі повинні бути запобіжники неправового, нецивілізованого впливу на інститути громадянського суспільства - Конституція, система законодавства з захисту прав і свобод людини, некорумпована судова система тощо. Послаблюють вплив громадянського суспільства на владу його внутрішні суперечності, розмаїття суб'єктів з різними інтересами, цілями і т.д.

Взаємодія держави і громадянського суспільства є одним з найважливіших факторів успішного або неуспішного суспільного життя країни. Чим більше розвинена держава як демократична, соціально-правова, тим більше зорієнтована вона на співпрацю з громадянським суспільством, тим ефективніше вона захищає права і свободи людини, громадських організацій, здійснює соціальний захист населення. Одночасно стан громадянського суспільства, його інтереси, цілі визначають основні риси модернізації держави, роблять більш ефективними її соціальні функції.

Взаємовплив держави і громадянського суспільства може бути продуктивним, непродуктивним або нейтральним. Від характеру взаємовпливу залежить стабільність в суспільстві, прогрес в різних сферах суспільного життя, стан демократії і ефективність цивілізованого законодавства.

Дослідження взаємодії держави і громадянського суспільства повинно виходити як на перспективи розвитку кожного елементу взаємодії, так і на проблему гармонізації їх взаємовідносин. Розвиток держави, і в першу чергу політичної системи, багато в чому залежить від паралельного розвитку інститутів громадянського суспільства. В останні роки виявився факт недосконалості, "недооформлення" політичної системи і судової влади, а також інститутів громадянського суспільства в Україні. Недостатньо динамічний розвиток інститутів держави і громадянського суспільства посилює стагнацію політичного і духовного життя в країні, стримує реалізацію прав і свобод людини.

ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ АВТОРОМ ОПУБЛІКОВАНО БЛИЗЬКО 50 НАУКОВИХ ПРАЦЬ

Монографія:

1. Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство в Україні: становлення, функціонування, перспективи розвитку. - К., - Ніжин, 2006. - 276 с.

Наукові статті, опубліковані у фахових виданнях:

1. Чувардинський О.Г. Філософський дискурс поняття громадянського суспільства // Трибуна. - К., 2005. - № 11-12. - С. 24-26.

2. Чувардинський О.Г. Домінуючі інтерпретації поняття "громадянське суспільство" // Нова парадигма. - К., 2006. - Вип. 52-С. 111-119.

3. Чувардинський О.Г. Соціально-економічні передумови становлення українського громадянського суспільства // Нова парадигма. - К., 2006. - Вип. 53 - С. 165-173.

4. Чувардинський О.Г. Соціально-філософські засади аналізу структури громадянського суспільства // Нова парадигма. - К., 2006. - Вип. 55 - С. 185-193.

5. Чувардинський О.Г. Історична рефлексія поняття "громадянське суспільство" та його філософська еволюція // Політичний менеджмент. - 2006. - №3 (18). - С. 69-75.

6. Чувардинський О.Г. Соціально-філософські засади аналізу структури громадянського суспільства// Трибуна. - 2006. - № 3-4. - С. 35-36.

7. Чувардинський О.Г. Теоретико-філософське осмислення поняття громадянське суспільство //Наукові записки. Збірник, К., Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса. - 2006. - Вип. 29. - С. 385-393.

8. Чувардинський О.Г. Пріоритети взаємодії громадянського суспільства і держава // Нова парадигма. - К., Вип. 57. - 2006. - С. 107-117.

9. Чувардинський О.Г. Характер влади і соціокультурні передумови становлення українського громадянського суспільства // Нова парадигма. - К., 2006. - Вип. 58. - С. 176-186.

10. Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство в Україні: вертикалі й горизонталі діяльності політичних і неполітичних організацій //Нова парадигма. - К., 2006. - Вип. 59. - С. 138-150.

11. Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство і народна демократія в системі міжнародних відносин в Україні // Трибуна. - 2006. - №11-12. - С. 42-43.

12. Чувардинський О.Г. Просвітницька функція громадянського суспільства // Держава і право. - 2006. - №33. - С. 627-631.

13. Чувардинський О.Г. Політична функція держави versus громадянське суспільство // Держава і право. - 2006. - № 34. - С. 534-540.

14. Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство та ідея пріоритету загальнолюдських цінностей // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень. - К., 2007. - Вип. 33. - С. 244-255.

15. Чувардинський О.Г. "Четверта влада" в структурі громадянського суспільства // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень.. - К., 2006. - Вип. 32 - С. 455-467.

16. Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство в Україні: вертикалі й горизонталі діяльності політичних і неполітичних організацій //Нова парадигма. - К., 2006. - № 59. - С. 138-150.

17. Чувардинський О.Г. Групи інтересів у траєкторії громадянського суспільства //Політичний менеджмент. - 2007. - №3. - С. 78-87.

18. Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство, громадянське самоврядування і розвиток держави //Нова парадигма. - 2007. - №68. - С. 141-149.

19. Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство та ідея пріоритету загальнолюдських цінностей у світовій політиці // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень. - К., 2007. - Вип. 33. - С. 244-255.

20. Чувардинський О.Г. Інтелектуально-духовне підґрунтя становлення громадянського суспільства в Україні у другій половині ХХ століття // Нова парадигма. - К., 2007. - Вип. 69. - С. 152-159.

АНОТАЦІЯ

Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство в Україні: становлення, функціонування, перспективи розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук. Спеціальність - 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Львівський національний університет імені Івана Франка.

Дисертація присвячена проблемі становлення, функціонування та перспективам розвитку громадянського суспільства в Україні на рубежі ХХ і ХХІ століть. Унаслідок дослідження уточнено поняття "громадянського суспільства", його структура, історично-культурні корені, соціально-економічні, політичні та соціокультурні передумови модернізації.

У роботі здійснено ґрунтовний методологічний аналіз категоріально-понятійного апарату дослідження громадянського суспільства. Дисертант спирається на потужний масив першоджерел зарубіжних і сучасних дослідників, узагальнює досвід розбудови інститутів держави і громадянського суспільства України в останні шістдесят років. Важливим є внесок в розробку таких актуальних у теоретичному і прикладному аспектах проблем, як різновекторні напрями реформування політичної системи і процесів становлення інститутів громадянського суспільства в Україні; міра збігу (або гармонії) інтересів соціально-правової держави і громадянського суспільства; характеристика таких інститутів громадянського суспільства, як соціальне партнерство, місцеве самоврядування, неурядові організації, засоби масової інформації, сім'я, релігійні конфесії. Значне місце займає аналіз гуманітарної, освітньої і наукової політики держави та громадянського суспільства, ролі інформаційних технологій у процесі розвитку громадянського суспільства.

Визначені політична, морально-виховна і просвітницька функції громадянського суспільства, параметри взаємодії громадянського суспільства з державою, місце та роль українського громадянського суспільства в системі міжнародних відносин. Здійснено науковий прогноз розвитку громадянського суспільства в Україні в період докорінних соціальних трансформацій і модернізацій.

Ключові слова: громадянське суспільство, політичні партії, громадські організації, держава, суспільні групи лобіювання та тиску, громадянське самоврядування, народна дипломатія.

АННОТАЦИЯ

Чувардинский О.Г. Гражданское общество в Украине: становление, функционирование, перспективы развития. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук. Специальность - 23.00.02 - политические институты и процессы. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко.

Диссертация посвящена проблеме становления, функционирования и перспективам развития гражданского общества в Украине на рубеже ХХ и ХХІ столетий. В результате исследования уточнено понятие "гражданского общества", его структура, исторически-культурные корни, социально-экономические, политические и социокультурные предпосылки модернизации. Значительное внимание в работе уделяется традициям функционирования политических институтов государства и институтов гражданского общества в Украине.

В работе осуществлен основательный методологический анализ категориально-понятийного аппарата исследования гражданского общества, широко используется конкретно-исторический и системный подходы в рассмотрении его исторического генезиса в Украине. Диссертант опирается на огромный массив первоисточников зарубежных и украинских исследователей, обобщает опыт строительства институтов государства и гражданского общества Украины за последние шестьдесят лет. Важным является вклад в разработку таких актуальных в теоретическом и прикладном аспектах проблем, как разновекторные направления реформирования политической системы и процессов становления институтов гражданского общества в Украине; мера совпадения (или гармонии) интересов социально-правового государства и гражданского общества; характеристика таких институтов гражданского общества, как социальное партнерство, местное самоуправление, неправительственные организации, средства массовой информации, семья, религиозные конфессии. Значительное место занимает анализ гуманитарной, образовательной и научной политики государства и гражданского общества, роли информационных технологий в процессе развития гражданского общества.

Определены политическая, морально-воспитательная и просветительская функции гражданского общества, параметры взаимодействия гражданского общества с государством, место и роль гражданского общества в системе международных отношений. Осуществлен научный прогноз развития гражданского общества в Украине в период кардинальных трансформаций и модернизаций.

Ключевые слова: гражданское общество, политические партии, общественные организации, государство, группы лоббирования и нажима, гражданское самоуправление, народная дипломатия.

ANNOTATION

Chuvardynskyi O.G. Civil society in Ukraine: formation, functioning, prospects of development. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the Doctor of political sciences. The specialty - 23.00.02 - political institutes and processes. - National university of Lvov of a name of Ivan Franko.

The dissertation is devoted to a problem of formation, functioning and prospects of development of a civil society in Ukraine on boundary XX and ХХІ centuries. As a result of research is specified the concept of " a civil society ", its structure, historically-cultural roots, social and economic, political and cultural preconditions of modernization. The significant attention in work is given to traditions of functioning of political institutes of the state and institutes of a civil society in Ukraine.

Valid methodological analysis of the categorical-conceptual device of research of a civil society is carried out in this work, widely used concrete-historical and system approaches in consideration of its historical genesis in Ukraine. The author of dissertation rests on a huge file of primary sources of foreign and Ukrainian researchers, generalizes experience of construction of institutes of the state and a civil society of Ukraine for last sixty years. The contribution to development such actual in theoretical and applied aspects of problems as multivectorial directions of reforming of political system and processes of formation of institutes of a civil society in Ukraine; a measure of concurrence (or harmonies) interests socially-lawful state and a civil society; the characteristic of such institutes of a civil society, as social partnership, local self-management, the nongovernmental organizations, mass media, family, religious faiths is so important. The significant place occupies the analysis of humanitarian, educational and scientific policy of the state and a civil society, parts of information technologies during development of a civil society.

Political, morally-educational and teaching functions of a civil society, parameters of interaction of a civil society with the state, place and a part of a civil society in system of international relations are specified. The scientific forecast of progress of a civil society in Ukraine during cardinal transformations and modernizations is realized.

Key words: civil society, political parties, public organizations, the state, groups of lobbying and pressing, civil self-management, national diplomacy.

Размещено на Allbest.ru