Геополітичне положення України в Центрально-Східній Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Черник Петро Петрович

УДК 327 (73+410)

ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ УКРАЇНИ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Львів - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Національного університету “Львівська політехніка”

Захист відбудеться 29 квітня 2008 року о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.11 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 19, ауд. 25.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005 м.Львів, вул. М. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 27 березня 2008 р.

Загальна характеристика роботи

геополітичне положення україна європа

Актуальність теми. Наприкінці ХХ ст. відбулися глибокі геополітичні зміни, значення яких для Європи та світу важко переоцінити. Поряд із далекосяжним за наслідками процесом становлення нового світового порядку, проголошення незалежної Української держави, на думку відомого американського політолога З. Бжезінського, стало однією з найвагоміших геополітичних подій сучасності.

Завдяки геополітичному становищу, історичному досвіду, культурним традиціям, багатим природним ресурсам, потужному економічному, науково-технічному та інтелектуальному потенціалу Україна може стати важливою регіональною потугою, здатною відігравати вагому роль у забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі. Особливого значення Україна надає розвиткові взаємовідносин з країнами Центрально-Східної Європи, адже добросусідські стабільні стосунки з цими державами є необхідною передумовою її європейської та євроатлантичної інтеграції, активної участі в регіональному та субрегіональному співробітництві.

З огляду на низку історичних, геополітичних, культурних та інших факторів, становлення і розвиток відносин України з державами Центрально-Східної Європи мають свої особливості. По-перше, це схожість соціально-економічних і політичних проблем, які доводиться розв'язувати на шляху трансформації посткомуністичних суспільств; по-друге, це спільна зацікавленість у швидкому і повномасштабному входженні у європейські структури; по-третє, це визнання державами Центрально-Східної Європи необхідності активної участі України у перетвореннях регіону, що робить її впливовим чинником регіонального розвитку. Однак географічне розташування й спільність історичного минулого країн Центрально-Східної Європи не лише об'єднує їх, а й створює певні проблеми: даються взнаки відмінності у поглядах щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, спостерігається різниця в темпах і формах військово-політичного співробітництва тощо. Тому комплексне дослідження геополітичного положення України в Центрально-Східній Європі має як теоретичне, так і практичне значення, адже розбудова рівноправних партнерських відносин між країнами Центрально-Східної Європи відповідає інтересам не лише їхніх безпосередніх учасників, а й інтересам усієї Європи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота тісно пов'язана з науковою проблематикою, над якою працює кафедра політології Національного університету “Львівська політехніка”, зокрема з науковими програмами, які стосуються європейського вибору зовнішньої політики України, питань теорії і методології дослідження міжнародних систем тощо.

Мета дисертаційного дослідження - комплексний аналіз геополітичного положення України в Центрально-Східній Європі з урахуванням геополітичних особливостей розвитку двосторонніх взаємин України з державами регіону. Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

- з'ясувати зміст поняття „геополітичне положення” у взаємозв'язку з основними поняттями й категоріями геополітики;

- розкрити особливості сучасного геополітичного положення України з урахуванням його хронологічної і просторової динаміки;

- визначити геополітичні чинники, які впливають на трансформацію геополітичного положення України й процеси формування зовнішньої політики Української держави;

- проаналізувати геополітичний контекст міждержавних взаємин України з країнами Центрально-Східної Європи та їх вплив на місце Української держави в регіоні;

- виокремити геополітичну складову низки міждержавних проблем, які впливають на регіональні позиції України;

- визначити шляхи та механізми подолання геополітичних суперечностей між Україною та країнами Центрально-Східної Європи;

- висвітлити перспективи реалізації геополітичного положення України в регіоні Центрально-Східної Європи.

Об'єктом дослідження є геопросторовий вимір європейських політичних процесів.

Предметом дослідження є динаміка геополітичного положення України в процесі реалізації взаємовідносин України з державами Центрально-Східної Європи.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. У дослідженні використано сучасну методологію геополітичного дослідження, яка утвердилася в науці про міжнародні відносини під впливом критичних підходів кінця 80-их початку 90-их років ХХ століття та актуальної дискусії навколо проблем глобалізації. Геополітичний простір, контрольований державою, трактується лише як одна із можливих форм конструювання соціального й політичного простору. Відтак, дисертаційне дослідження здійснюється на стику двох наукових напрямів - структурного реалізму та неоінституціоналізму, синтез яких розглядається як оптимальна перспектива розвитку геополітичного дискурсу. Автор виходить із припущення про взаємозумовленість сучасних геопросторових явищ за участю національних держав процесами подвійної природи - структурного впливу міждержавних інтеракцій та інституціалізованих форм транснаціональних зв'язків. Вони конкретизують геополітичне положення держави, надаючи нових властивостей просторовим відношенням як його базовим характеристикам.

Виходячи з цього, геополітичне положення України характеризується динамічністю, зумовленою розвитком співвідношення його просторової складової та елементів непросторового характеру - якісних взаємодій з іншими державами. Найбільш значущими для геополітичного положення України є відношення до близького оточення - групи країн Центрально-Східної Європи, яку, спираючись на системний підхід, розглядаємо як субрегіональний рівень європейської регіональної системи міжнародних відносин. Подвійний структурно-інституційний вплив європейської системи на субрегіональну систему Центрально-Східної Європи здійнюється шляхом інтеракцій між учасниками (як елементами систем різного рівня); окремі з яких набувають істотного значення в процесі трансформації їх геополітичного положення, в т.ч. геополітичного положення України.

Дослідження особливостей взаємовідносин України з країнами Центрально-Східної Європи (як складових субрегіональної та регіональної систем міжнародних відносин) у контексті їхнього впливу на трансформацію геополітичного положення України здійснено за допомогою системного методу. Геополітичне положення України, його специфіку, складові, та характер їх еволюції на концептуальному рівні досліджено за допомогою методів аналізу, синтезу та дедукції.

Висвітлення особливостей геополітичного положення України в історично-хронологічному контексті також є одним із підходів дисертаційного дослідження. Застосування методу структурно-функціонального аналізу дало змогу обґрунтувати геополітичну складову міждержавних інтеракцій за участю України та з'ясувати їх роль у трансформації геополітичного положення держави. Метод систематизації використано з метою поділу країн Центрально-Східної Європи за критерієм їх геополітичного значення для України. Шляхи подолання геополітичних суперечностей та перспективи зміцнення геополітичного положення України в регіоні Центрально-Східної Європи визначені за допомогою методу прогнозування.

Загальна методологія дисертаційного дослідження, поєднує елементи політичного, історичного та філософського аналізу, а також міждисциплінарний підхід, що дало змогу виявити особливості та закономірності реалізації геополітичного положення України в Центрально-Східній Європі.

Джерельну базу дослідження умовно можна розділити на декілька груп:

- базові напрацювання геополітичної науки - П. Відаля де ля Бланша, К. Грея, Ф. Ратцеля, Н. Спайкмена, Х. Маккіндера, А. Махена, К. Хаусхофера, Р. Челлена, К. Шмідта;

- дослідження класиків української політичної думки - М. Грушевського, Д. Донцова, М. Драгоманова, І. Крип'якевича, Б. Крупницького, Ю. Липи, І. Лисяк-Рудницького, С. Рудницького, В. Старосольського, С. Томашівського, І. Франка, С. Шелухіна;

- тематичні публікації сучасних українських і зарубіжних науковців, дипломатів та політиків - В. Андрущенка, З. Бжезінського, О. Білоруса, І. Василенка, Г. Гаджиєва, Л. Гайдукова, С. Гантінгтона, В. Гречанінова, Л. Дещинського, М. Дністрянського, Л. Зашкільняка, А. Зленка, В. Колосова, В. Кременя, А. Кудряченко, І. Лукашука, М. Мальського, М. Мацяха, М. Медісона, Н. Нартова, О. Палія, В. Потульницького, Ф. Рудича, П. Савіцького, Ю. Тіхонравова, В. Ткаченка, С. Трохимчука, Ф. Фукуями, В. Храмова, П. Циганкова, В. Цимбалістого, В. Шахова, М. Шепєлєва;

- офіційні нормативно-правові документи: договори, хартії, кодекси, декларації, заяви тощо.

Наукова новизна отриманих результатів визначається таким:

- уперше на рівні дисертаційної роботи здійснено цілісне дослідження геополітичного положення України в регіоні Центрально-Східної Європи;

- шляхом аналізу поняття „геополітичне положення” в межах понятійно-категорійного інструментарію геополітики доведено доцільність його широкого тлумачення як динамічного явища, що змінюється в часі й модифікується просторово через міждержавну взаємодію;

- виявлено, що особливістю сучасного геополітичного положення України є тенденція до збільшення його ваги у нарощуванні геополітичного потенціалу держави за умови реалізації ефективного регіонального співробітництва;

- визначено низку позитивних і негативних чинників, що впливають на трансформацію геополітичного положення й процеси формування зовнішньої політики Української держави, серед яких проблеми територіального та нетериторіального характеру, фактори зовнішнього впливу, історичні, економічні й культурні передумови розвитку Центрально-Східної Європи, спільні зовнішньополітичні орієнтації країн регіону тощо;

- з'ясовано, що взаємодоповнюючись геополітичні потенціали країн Центрально-Східної Європи сприяють співробітництву, позитивним наслідком якого є зміцнення геополітичного положення України;

- шляхом розкриття змісту суперечностей між окремими державами Центрально-Східної Європи та Україною доведено їх геополітичний характер, що негативно позначається на перспективах співробітництва та регіональних позиціях Української держави;

- обґрунтовано, що ефективним шляхом подолання геополітичних суперечностей у Центрально-Східній Європі є активна участь України в європейських та євроатлантичних інтеграційних процесах з метою забезпечення спільних геополітичних переваг;

- показано, що зважене використання переваг геополітичного положення України в Центрально-Східній Європі забезпечить їй статус регіонального лідера у майбутньому.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Дослідження є самостійним внеском у розвиток української політичної науки, зокрема політології міжнародних відносин. Поглиблюючи і розширюючи знання про природу геопросторових процесів у Центрально-Східній Європі за участю України, воно сприятиме розвитку досліджень цієї проблематики. Об'єктивне висвітлення особливостей динаміки геополітичного положення України має суттєве значення для розвитку й утвердження зовнішньополітичних пріоритетів Української держави. Окрім того, комплексне дослідження титульної проблеми допоможе широкому загалу краще зрозуміти ідеї європейської та євроатлантичної інтеграції, зміцнити їхні позиції в українському суспільстві, сприяючи розбудові стабільної демократичної правової держави. Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані при розробці спецкурсів для студентів політології, міжнародних відносин, країнознавства, історії, державного управління.

Дисертаційні положення прикладного характеру можуть бути корисними для роботи таких державних органів і недержавних організацій, як Комітет Верховної Ради України у закордонних справах, Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, МЗС України, Національний інститут стратегічних досліджень, Національний інститут проблем міжнародної безпеки Ради національної безпеки та оборони України, Атлантична рада України, діяльність яких пов'язана із формуванням і реалізацією зовнішньополітичних пріоритетів України. Вивчення впливу геополітичних процесів на формування зовнішньополітичної стратегії сприятиме розробці єдиних підходів до питань ефективного втілення національних інтересів України, налагодженню і розвитку взаємовигідної співпраці з країнами Центрально-Східної Європи.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто. Основні положення і висновки роботи відображені у десяти наукових публікаціях, п'ять з яких надруковані у фахових виданнях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на міжвузівській воєнно-науковій конференції Львівського військового інституту при Національному університеті “Львівська політехніка” “Збройні сили незалежної України: політичні, соціально-економічні та військові проблеми розвитку” (Львів, 2002), науково-практичній конференції Національного університету “Львівська політехніка” “Міжнародні зв'язки України в умовах незалежності” (Львів, 2002), міжнародній науково-практичній конференції Львівського державного університету внутрішніх справ “Психологічні аспекти національної безпеки” (Львів, 2007).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел і літератури (251 позиція на 18 сторінках). Загальний обсяг дисертації 179 сторінок.

Основний зміст презентації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, наукова мета та завдання, подано загальну характеристику джерельної бази, висвітлено методологічну основу роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, показано взаємозв'язок дисертації з науковими програмами і темами, попередню апробацію дослідження та структуру роботи.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження геополітичного положення України” систематизовано дефініції геополітичного положення держави й пов'язаних із ним понять і категорій геополітики, сформовано понятійно-категоріальний апарат і проаналізовано джерельну базу дослідження, з'ясовано особливості сучасного геополітичного положення України у світі та, зокрема, в Центрально-Східній Європі.

У першому підрозділі „Основні поняття та категорії геополітичного аналізу” на основі базових досліджень П. Відаля де ля Бланша, К. Грея, Ф. Ратцеля, Н. Спайкмена, Х. Маккіндера, А. Махена, К. Хаусхофера, Р. Челлена, К. Шмідта з'ясовано, що закони геополітики діють щодо всіх держав без винятку, незалежно від їх статусу і місця в міжнародній системі. На сучасному етапі із розширенням спектру опцій при ухваленні зовнішньополітичних рішень зросла відповідальність за їх узгодженість із стратегічними національними інтересами. Виробити правильний зовнішньополітичний курс неможливо без залучення широкого геополітичного аналізу, оскільки саме в процесі його реалізації визначаються загальні засади функціонування й особливості розвитку міжнародної системи.

Згідно із законами геополітики, фундаментальною закономірністю світової політики є географічний дуалізм. Він полягає у розбудові зовнішньої політики з урахуванням особливостей історичної типології цивілізацій, що визначає характер поведінки держави залежно від її географічного положення. Традиційно це проявляється у протистоянні морських і континентальних держав, які мають принципово різні зовнішньополітичні інтереси.

Крім того, з'ясовано понятійно-категорійний апарат, визначено функції (пізнавальну, прогностичну, інструментальну) та методологію (системний, порівняльний, проблемно-хронологічний, біхевіористський, структурно-функціональний, інституційний та антропологічний методи) геополітики. Наголошено на тому, що геополітика є міждисциплінарною сферою знань, яка зосереджує увагу на просторовому аспекті функціонування міжнародної системи: 1) використовує методологію політології, географії, філософії, економіки, соціології, психології, воєнних наук тощо; 2) виявляє місце держави у міжнародній системі; 3) сприяє реалізації національних інтересів і формуванню концепції національної безпеки. Тому геополітика є водночас і теоретичною і прикладною дисципліною, причому на сучасному етапі слід враховувати усі тенденції її розвитку з метою напрацювання та забезпечення адекватної зовнішньополітичної стратегії держави.

Центральним у геополітиці є поняття „геополітичного положення” (ГПП) оскільки воно акумулює і синтезує весь спектр реалій географічного простору, які об'єктивно існують і динамічно змінюються, визначаючи просторово-географічну орієнтацію держави.

У другому підрозділі „Геополітичне положення України як предмет розгляду української та зарубіжної політичної науки” проаналізовано вітчизняні і зарубіжні дослідження ГПП України.

Залучення в оперативний простір дослідження наукових праць М. Грушевського, Д. Донцова, М. Драгоманова, Б. Крупницького, Ю. Липи, П. Савіцького, К. Хаусхофера, П. Циганкова дало змогу, зокрема, з'ясувати, що на формування вітчизняної та зарубіжної політичної думки стосовно геополітичного становища та гіпотетичної поведінки України при визначенні зовнішньополітичних орієнтирів об'єктивно впливали такі історичні чинники: 1) тривала приналежність українських етнічних територій до різних країн-сусідів, що позначилося на менталітеті населення різних регіонів України, його зовнішньополітичних орієнтирах і науково-політичних підходах до розв'язання проблеми суверенітету; 2) переважання думки про те, що саме Україна (на території якої виникла Київська Русь) є колискою східних слов'ян, що має усі історичні пріоритети і першість у державотворенні; 3) перманентні пошуки взаєморозуміння з сусідами та прагнення співіснувати з ними на рівних правах, чи, щонайменше, на умовах автономії або протекторату, завершувалися, як правило, втратою незалежності.

Суспільно-політична думка сформувала такі геополітичні концепції: слов'янофільську, чорноморсько-балканську, центрально- і західноєвропейську, чорноморсько-балтійську та „східно-західної рівноваги”. Розуміння їх змісту є необхідною передумовою оцінки та реалізації особливостей сучасного ГПП України в процесі розвитку двосторонніх взаємин з країнами-сусідами.

У третьому підрозділі „Особливості геополітичного положення України на сучасному етапі” подається оцінка сучасного ГПП України в світі й, зокрема, в Центрально-Східній Європі. З'ясовано, що на ГПП України впливають такі чинники: розташування у глобальному поясі найвищого політичного та соціально-економічного розвитку: Україна розміщена в його центральній частині; відношення до цивілізаційних просторів: територією України проходять так звані розломи між західнохристиянським, східнохристиянським та ісламським цивілізаційними світами, що позначається на її зовнішній політиці; приналежність України до системи країн Євразійського континенту: Україна розташована на „геополітичній осі” континенту, яка з'єднує європейську та азійську системи і входить у так званий „євразійський діаметр” (Португалія-Іспанія-Франція-Німеччина-Польща-Україна-Росія-Китай-Бірма-Тайланд-Малайзія-Сінгапур); серединне положення України між європейською (євроатлантичною) зоною інтеграції та Росією, що відображається у ставленні до таких організацій як ЄС, СНД, НАТО, Ташкентський пакт тощо; важливість функцій комунікаційної ланки між розвиненим європейським регіоном і багатими на ресурси регіонами Близького та Середнього Сходу, Кавказу і Середньої Азії. (Комунікаційне значення України визначається також розміщенням її території як на „геополітичній осі” Євразії, так і на „євразійському діаметрі”); визначення Україною як основних пріоритетів європейської та євроатлантичної інтеграції - поглиблення відносин з європейськими країнами (насамперед, з державами Центрально-Східної Європи), поступовий вихід з євразійської зони впливу Росії; розвиток відносин із США до рівня стратегічного партнерства на фоні загострення суперечностей між Вашингтоном і Москвою; пріоритетність двосторонніх взаємин з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Румунією, які як держави-сусіди уже є членами НАТО та ЄС; зміцнення геополітичного чотирикутника Туреччина-Україна-Азербайджан-Грузія тощо.

Отже, на динаміку ГПП України найбільше впливають інтереси Росії, східноєвропейських і причорноморських (в т.ч. закавказьких) держав, Німеччини й, особливо, США.

У другому розділі „Трансформація геополітичного положення України в контексті розвитку міждержавних взаємин з країнами Центрально-Східної Європи” досліджено механізми становлення нового геополітичного статусу України у регіоні шляхом з'ясування змісту двосторонніх взаємин з країнами-сусідами.

У першому підрозділі „Геополітичні аспекти стратегічного партнерства України та Польщі” проаналізовано особливості сучасного міждержавного діалогу України та Польщі й виокремлено низку геополітичних чинників, які впливають на розвиток стосунків між обома державами.

Сучасні українсько-польські відносини розвиваються ефективно і динамічно, що можна вважати успіхом української і польської дипломатії.

Процес розбудови й розширення Європейського Союзу та НАТО актуалізує значення всебічного українсько-польського співробітництва. Німецько-польське порозуміння можна вважати прикладом „наслідування” франко-німецького примирення, значення якого для Західної Європи важко переоцінити. Іншим важливим аспектом є процес переосмислення (т.зв. повторної гри) ролі Польщі в Центральній Європі. Незалежна Польща як член НАТО та Європейського Союзу не може позбутися тієї ролі, яку вона завжди відігравала у цій частині континенту. Наша держава, певною мірою, також могла б скористатися європейським досвідом: Україні варто включитися у процес історичного примирення з Польщею, що може стати поштовхом до напрацювання ефективної геополітичної моделі її поведінки в регіоні Центрально-Східної Європи.

Велике значення має розвиток двосторонніх стосунків в економічній площині. Польща виявляє зацікавленість у співробітництві з Україною, ринок якої володіє величезним потенціалом. До того ж, дедалі більше суб'єктів господарського життя Польщі, які працюють на українському ринку, зацікавлені не лише у реалізації, а й у спільному виробництві товарів. Створення енергетичного транспортного коридору - нафтопроводу „Одеса-Броди-Гданськ” дало б змогу сполучити Польщу та Україну через Чорне море з прикаспійськими нафтовими джерелами, що сприяло б до активізації низки новітніх економічних зв'язків та доповнило формування європейської інфраструктури. Безперечно, реалізація цього проекту сприяла б зміцненню енергетичної безпеки України, Польщі й Європи загалом.

У другому підрозділі „Формування нових геополітичних імперативів у відносинах України з Угорщиною, Чехією та Словаччиною” досліджується геополітичний контекст динаміки сучасних взаємин України з Угорщиною, Чехією та Словаччиною, виокремлено і проаналізовано успішні й проблемні аспекти міждержавного співробітництва.

Ефективний розвиток українсько-угорської співпраці визначається, серед іншого, сприятливим становищем української та угорської національних меншин в обох державах. Спільна українсько-угорська міжурядова комісія забезпечила успішне розв'язання низки проблемних питань українців Угорщини та угорців України, сприяла захисту їхніх інтересів, що позитивно вплинуло на оцінку ступеня демократизації суспільств в Угорщині та Україні на міжнародному рівні.

Україна стає надійним партнером Угорщини у розвитку інтеграційних процесів у Європі. Угорщина підтримує поглиблення інституційованого співробітництва України з НАТО та Європейським Союзом. Після набуття Угорщиною членства в ЄС, Будапешт прагне відігравати конструктивну роль у реалізації стратегії ЄС щодо України. Цій меті слугує, зокрема, ініціатива Угорщини, спрямована на допомогу процесу євроінтеграції України та поглиблення співпраці між „Вишеградською четвіркою” і Україною. Отже, двостороннє співробітництво Угорщини й України відзначається значними політичними досягненнями, а спільні зовнішньополітичні орієнтири країн відкривають можливості для подпльшого розвитку відносин, особливо в економічній сфері.

Україна спільно з Угорщиною реалізують взаємовигідні проекти транспортування газу із Середньої Азії в Європу; позитивною є динаміка торговельного обміну між обома державами; розглядаються питання активізації співпраці з угорськими нафтогазовими компаніями тощо. Однак українсько-угорський діалог не позбавлений і певних проблем. Одним із невирішених питань двосторонніх відносин залишається проблема ліквідації наслідків повеней і налагодження ефективних інституційних механізмів щодо їх попередження в майбутньому.

Важливим аспектом політики Чехії й Словаччини щодо України є залучення нашої держави до регіональних інтеграційних процесів. Україна, Чехія і Словаччина активно співпрацюють у Раді Європи. Завдяки позиції Чехії та Словаччини Україна набула членства у Центральноєвропейській ініціативі (1996). Водночас, з огляду на кризові явища в економіці України, Чехія та Словаччина обережно ставляться до перспектив вступу України у Вишеградський блок і приєднання до центральноєвропейської зони вільної торгівлі. Попри це, щодо більшості проблем сучасної європейської політики концептуальні парадигми зовнішньої політики України, Чехії та Словаччини є взаємоузгодженими, що сприяє розбудові нової інтегрованої Європи.

„Геополітичний вимір українсько-білоруських взаємин” досліджується у третьому підрозділі. Тут, зокрема, відзначається, що відносини з Білоруссю не належать сьогодні до українських зовнішньополітичних пріоритетів. І все ж, політичні виклики на білоруському напрямі є важливими для Києва. Керівництво України опинилося перед дилемою: чи послідовно відстоювати принципи демократії, чи зберігати встановлений раніше рівень відносин з офіційним Мінськом.

Обидва варіанти містять певний потенціал конфліктності: за першого слід очікувати напруги у відносинах з білоруським керівництвом, за другого - Україна ризикує набути іміджу „колаборанта” з „останнім диктатором Європи”. Широкого діалогу між офіційним Мінськом та європейськими структурами сьогодні не існує, однак необхідність його налагодження зростає як для Києва і Європи, так і для білоруських зацікавлених сторін. Свого часу важливу роль у подоланні внутрішніх українських політичних проблем відіграла Варшава. Власний досвід може допомогти Києву виконати принципово іншу роль - ініціатора і, можливо, головного модератора білоруського діалогу.

Важливим аспектом українсько-білоруських стосунків є їх енергетичний вимір. У нафтогазовій галузі України спостерігається стрімке зношування магістральних нафто- і газопроводів, що, до певної міри, впливає на переорієнтацію енергетично-транспортних коридорів Росії в країни Європи з України на Білорусь. Відтак, геополітичне значення України може зменшитися через реалізацію енергетичних проектів Росії за участю Білорусі. Передусім, це стосується будівництва через територію останньої двох магістральних газопроводів в обхід України - від півострова Ямал на півночі Росії до Німеччини.

Зрештою те, чи стане Білорусь конкурентом України в енерготранспортній сфері, більшою мірою залежить від української сторони. Якісна модернізація потужніших за білоруські енерготранспортних систем України, а також розбудова нових (наприклад, “Одеса-БродиГданськ”) надасть Україні низку переваг в енерготранспортному протистоянні з Білоруссю й Росією.

У третьому розділі „Проблемні аспекти реалізації геополітичного положення України: румунський та молдовський напрями” підкреслено геополітичний характер сучасних територіальних проблем у сучасному українсько-румунському та українсько-молдовському діалозі, проаналізовано стан і перспективи розв'язання суперечностей.

У першому підрозділі „Геополітичні закономірності територіальних суперечностей в українсько-румунських відносинах” відзначено, що саме територіальний аспект тривалий час ускладнював розробку і підписання двостороннього політичного договору між Україною та Румунією. Питання територіальної приналежності Північної Буковини і Південної Бессарабії, острова Зміїний, проблема збирання „історичних” румунських земель і досі посідають чільні місця у виборчих платформах і програмних документах низки політичних сил Румунії. Український чинник відіграє також складну й суперечливу роль у румунській стратегії щодо Молдови.

Поряд із перспективними ініціативами щодо створення єврорегіонів, полікультурного університету в Чернівцях, спільних митних проектів, здатних суттєво пожвавити співпрацю між нашими державами, залишається невирішеними низка територіальних питань, які, ймовірно, не вдасться розв'язати у найближчій перспективі. Саме відкриті чи завуальовані територіальні претензії є визначальним фактором сучасного стану українсько-румунського міждержавного діалогу. Серед найгостріших територіальних проблем - втрата (на користь Румунії) частини українських земель у Закарпатті, делімітація шельфу о.Зміїний, розбудова Україною власних суднохідних каналів у дельті Дунаю тощо. Вступ Румунії до НАТО та ЄС позитивно позначився на українсько-румунських відносинах, однак звернення румунської сторони в міжнародний суд у Гаазі з приводу низки суперечливих територіальних проблем з Україною може негативно вплинути на їх динаміку.

У другому підрозділі „Місце придністровського чинника у становленні геополітичної дихотомії українсько-молдовських взаємин” проаналізовано суперечливі аспекти сучасного українсько-молодовського міждержавного діалогу, які зводяться, в основному, до ситуації навколо Придністров'я та низки територіальних суперечностей.

Київ робить спроби закріпити за собою місце активного посередника в процесі придністровського врегулювання. Як це не парадоксально, але на думку низки експертів, чим більш напруженими будуть відносини між МР і ПМР, тим більше шансів в України зарекомендувати себе у ролі ефективного посередника та впливового гравця в регіоні. Згідно з офіційними документами і заявами представників європейських держав найкращим шляхом врегулювання придністровського конфлікту є реінтеграція Придністров'я у Молдову за умови надання цій території широких автономних прав. Такої формули дотримуються як Європейський Союз (підтвердженням чого є План дій Молдова-ЄС) і США, так і офіційний Кишинів.

Придністровське питання має для України двояке значення: з одного боку, підтримка Україною Тирасполя дає змогу нейтралізувати геополітичні прагнення Румунії в регіоні; з іншого - Україна зазнає певних (політичних, економічних, іміджевих тощо) втрат у контексті євроінтеграції. Окрім того, неврегульованість придністровської проблеми гальмує ефективну співпрацю між Україною та Молдовою.

Ще одним джерелом українсько-молдовських суперечностей є територіальний аспект. Намагаючись отримати вихід до Дунаю і тим самим зменшити транспортну залежність від інших держав, особливо від Румунії та України, тому Молдова виявляла зацікавлення в обміні низкою прикордонних територій з Україною, більш вигідному для неї: невелика ділянка землі на березі Дунаю в районі села Джурджулешти, набута в України, надала їй право називатися морською державою. Крім того, Молдова є потенційним конкурентом нашої держави у перевезенні нафти у регіоні: на отриманій від України території розгорнуто будівництво нафтотерміналу. Завдяки цьому, Молдова увійшла до низки міжнародних організацій, зокрема до Дунайської комісії, значно зміцнивши власні позиції в Центрально-Східній Європі.

Висновки

Результати дослідження можна звести до таких позицій:

· У процесі дослідження титульної проблеми доведено, що наукові здобутки геополітичної думки є достатньо обґрунтованими з теоретичної та методологічної точок зору і їх доцільно залучати як науково-теоретичний інструментарій при виробленні зовнішньополітичної стратегії держави. Зокрема, показано, що системне бачення і розуміння геополітичних законів політичними елітами безпосередньо впливає на формування зовнішньої політики держави та є визначальним для збереження її територіальної цілісності, суверенітету, національної самобутності, забезпечення економічного і культурного процвітання тощо.

· Поняття „геополітичне положення” в межах понятійно-категорійного інструментарію геополітики слід розуміти як динамічне явище, що змінюється в часі й модифікується просторово через міждержавну взаємодію. Адже особливості геополітичного положення держави безпосередньо впливають на її роль і місце в міжнародній системі, передусім, на регіональному рівні, оскільки саме регіональний розвиток є важливим чинником динаміки геополітичного положення.

· Такий підхід дає змогу цілісно дослідити процес утвердження України як впливового геополітичного гравця в Центрально-Східній Європі. Від якості та глибини нарощування комплексної співпраці між Україною та державами Центрально-Східної Європи залежить характер геополітичного становлення нашої держави в регіоні, її воєнна безпека, економічний добробут, ступінь демократичності перетворень тощо. Сучасне геополітичне положення України дає можливість нарощувати геополітичний потенціал держави за умови реалізації ефективного регіонального співробітництва.

· Комплексний аналіз змісту міждержавних взаємин України з державами-сусідами в Центрально-Східній Європі дає підстави, серед іншого, визнати українсько-польські стосунки стратегічними. Ефективну всебічну співпрацю України та Польщі слід розглядати як невід'ємну складову розвитку європейського та євроатлантичного напряму зовнішньої політики України, що має стратегічне значення для Центрально-Східної Європи.

Українсько-польський акт примирення на найвищому рівні (2005) став символічною подією історичного значення, якою закладено потужні підвалини зміцнення стратегічного партнерства шляхом поетапного обмеження впливу рудиментів минулого на формування сучасної політики обох держав.

Перспективним є зміцнення економічної, стратегічної співпраці між Україною та Польщею, зокрема поновлення (2005) реалізації енергетичного проекту з транспортування каспійської нафти за маршрутом „Одеса-Броди-Гданськ”. Від його успішності залежатиме енергетична безпека обох країн та Європи загалом, а також майбутнє інших економічних проектів у регіоні.

Особливим успіхом у розвитку співробітництва України та Угорщини слід вважати досягнення унікальних домовленостей про статус національних меншин в обох державах. Вирішення цієї проблеми сприяє зміцненню загальної безпеки в Центрально-Східній Європі та утвердженню позитивного іміджу України. Стратегічно важливим є розвиток європейського транспортного коридору №5, який проходить через Україну та Угорщину. Розбудова відповідної інфраструктури сприятиме пожвавленню економічних процесів між обома країнами, зокрема, у прикордонній зоні.

Динаміку розвитку українсько-чеських та українсько-словацьких взаємин можна охарактеризувати як недостатню. Чехія і Словаччина демонструють зацікавленість у нарощуванні взаємовигідного співробітництва з Україною у різних сферах, однак реалізації спільних ініціатив бракує системного характеру.

Українсько-білоруські стосунки не відзначаються активністю, що зумовлено насамперед геополітичною позицією Білорусі.. Перебуваючи у „фарватері” геополітичних інтересів Росії вона фактично повністю виключення з європейських політичних та економічних процесів.

Україна може реалізувати власний посередницький потенціал у діалозі між Європою та Білоруссю, що сприятиме зростанню її геополітичної ролі у Центрально-Східній Європі. Досвід перетворень в Україні варто використати з метою демократизації суспільно-політичного життя Білорусі.