Організація протидії сучасному тероризму: політологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИДІЇ СУЧАСНОМУ ТЕРОРИЗМУ: ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність: Політичні інститути та процеси

Гуцало Марія Григорівна

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протягом тривалого часу феномен тероризму перебуває в зоні пильної уваги теоретиків і практиків, провідних аналітичних центрів та засобів масової інформації. Віддзеркалюючи у своїй основі кризові процеси суспільного розвитку, дане явище акумулює руйнівну енергію окремих соціальних груп, спрямовану на усунення за допомогою доступних силових механізмів наростаючого розриву у рівні та якості життя людей різних держав і регіонів світу. Об'єктивні процеси глобалізації світу, які супроводжуються перерозподілом сил та зміщенням політичних акцентів на світовій арені, зумовили посилення терористичної активності на рубежі ХХ-ХХІ ст., а широкомасштабні теракти у США, Росії, Іспанії, Великобританії, Індонезії довели, що тероризм перетворюється на самодостатній впливовий чинник системи міжнародних відносин.

Нинішній потенціал міжнародного тероризму свідчить про ймовірність застосування ним зброї масового ураження, що ставить перед міжнародною спільнотою проблему застосування всеохоплюючих антитерористичних заходів. Характерною тенденцією кількох останніх десятиліть можна вважати не тільки посилення намагань світового співтовариства та окремих держав щодо формування антитерористичних систем, а й прагнення до координації спільних зусиль у протидії тероризму з урахуванням широкого кола суспільно-політичних питань, дотичних до даного феномена. Тим самим актуалізується необхідність комплексного підходу до осмислення причин сучасного тероризму, який набуває нових якісних ознак залежно від трансформації середовища існування. Вивчення цих питань потребує оновлення методів дослідження і перегляду вже усталених поглядів, що сьогодні знаходить своє відображення в теоретичних розробках з проблематики тероризму, формуванні цільових національних наукових шкіл.

Усвідомлення масштабу сучасної терористичної небезпеки потребує пошуку ефективних заходів антитерористичної дії глобального, регіонального й національного рівнів. Дана проблема набуває особливої актуальності з огляду на те, що здійснювана сьогодні антитерористична політика націлена в основному на нарощування силової складової, яка, всупереч сподіванням її організаторів, призводить до збільшення кількості терактів, посилює настрої у суспільстві та ставить на межу випробування демократичні надбання світової спільноти. Виходячи з цього, запобігання терористичній небезпеці видається складним і довготривалим процесом, який спонукає до перегляду стереотипних підходів в оцінці даного явища, вимагає подолання конфронтаційної свідомості, що робить наукові дослідження з цієї проблематики актуальними та перспективними.

Осмислення тероризму як суспільно небезпечного явища стало предметом активних наукових розвідок у 70-80-х рр. ХХ ст., перш за все в напрямку опрацювання окремих аспектів: юридичного, воєнно-технічного, історичного. До дослідження тероризму долучалися також аналітики відповідних силових структур, завдання яких відрізнялись від цілей суто наукових. Як наслідок, до цього часу даються взнаки нечіткість і не спрацьованість понятійно-категоріального апарату, різниця в методологічних підходах та сутнісних характеристиках матеріалу.

Сьогодні вивчення феномена тероризму активізувалося як в країнах, що зазнали терористичних нападів, так і в державах, що усвідомлюють його потенційну небезпеку, зокрема в Україні.

Серед найбільш відомих зарубіжних дослідників, праці яких використані автором, слід назвати К. Добсона, Р. Пейна, С. Хоффмана, В. Дженкінса, М. Креншо, С. Сігеллера, П. Уїлкінсона, Й. Александера, У. Лакера, Ф. Аречагу, Дж. Поуста та ін.

На правовому та кримінологічному рівні аспекти терористичної діяльності досліджують російські та вітчизняні науковці: Ю. Антонян, В. Ємельянов, В. Глушков, В. Крутов, В. Антипенко, В. Ліпкан, Т. Бояр-Созонович, М. Жданов, В. Бліщенко, Є. Ляхов, Л. Моджорян, В. Устинов, У. Латипов, О. Хлобустов та ін.

Важливу групу складають наукові розробки з питань протидії тероризму в контексті проблем міжнародної та національної безпеки В. Петрищева, О. Возженікова, В. Кулагіна, В. Горбуліна, А. Качинського, Г. Ситника, А. Гуцала, Л. Токаря, В. Леонова, В. Костюкова та ін. Ряд досліджень (Г. Мірського, М. Лєбєдєвої, Є. Примакова, Ф. Толіпова, Б. Канцелярука, Ф. Рудича, В. Храмова, В. Вознюка, В. Вакулича та ін.) присвячені геополітичним аспектам розвитку тероризму. Вагомим теоретичним підґрунтям для аналізу природи тероризму та причин його ескалації на сучасному етапі є дослідження політологів та конфліктологів: І. Оніщенко, І. Кресіної, С. Римаренка, Г. Перепелиці, В. Котигоренка, О. Нарочницької, І. Воронова, О. Здравомислова, О. Картунова, В. Небоженка та ін.

Психологічні, світоглядні джерела тероризму, мотиваційні основи дій терористів досліджено у працях М. Требіна, М. Афанасьєва, О. Веселицького, Є. Кожушка, Д. Ольшанського та ін.

Із соціально-філософських позицій тероризм розглядають В. Остроухов, В. Мандрагеля, С. Білоконь та ін.

Питанням інформаційних аспектів протидії, ролі ЗМІ в цьому процесі присвячені дослідження Г. Почепцова, В. Сідака, М. Ожевана, О. Литвиненка та ін. Сфері культури, зокрема, такій її складовій, як галузь духовно-ціннісної орієнтації людини в контексті протидії тероризму, присвячені праці О. Лановенка, В. Пироженка, А. Шевченка, О. Бардіна, М. Поповича та ін.

Зрештою, широке коло соціально-політичних проблем тероризму висвітлюється у працях О. Будницького, В. Вітюка, А. Грачова, О. Ефірова, Ю. Авдєєва, А. Дмитрієва, І. Залисіна, Н. Лазарєва, В. Волковинського, Е. Паїна, О. Бабкіної, В. Горбатенка, В. Грехнєва, В. Смолянюка, О. Половко, П. Копки, С. Телешуна та ін.

Недостатня розробленість науковцями-терологами проблеми організації протидії сучасному тероризму визначила обрання в якості предмета дослідження саме цієї проблематики. Актуальною вона є і для України, яка, поступово набуваючи рис сучасної європейської держави, обтяжена складними політичними, соціально-економічними та духовно-культурними процесами, що несуть у собі терористичний потенціал. Попередження його реалізації має відбуватися у форматі здійснення цілеспрямованої загальнодержавної політики протидії тероризму, пов'язаної із складними за змістом та значними за обсягом проблемами забезпечення національної безпеки. Стратегією національної безпеки України передбачено розробку Національної програми протидії тероризму й екстремізму, відсутність якої, на тлі небезпечних чинників, є фактором ризику. Автором запропоновано концептуальне бачення основ даної програми та розроблено у співавторстві з вітчизняними аналітиками концептуальний проект Моделі Національної програми протидії тероризму й екстремізму, який був представлений для обговорення на ІІ міжнародному антитерористичному форумі «Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм і екстремізм)» (травень 2005 р., м. Київ). Його було схвально оцінено Комітетом з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України, а за результатами форуму - надіслано до ООН та Ради Європи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової комплексної наукової теми «Економічні і політичні проблеми теорії і практики менеджменту стійкого розвитку економічних систем» Європейського університету (номер державної реєстрації 0101 V 007350) та наукової теми кафедри соціально-гуманітарних дисциплін «Соціально-гуманітарні науки: проблеми, відкриття, доробки».

Мета і завдання дослідження. Найбільш перспективним напрямком подальшого наукового пошуку, з урахуванням загальної тенденції інтеграції наук та розвитку міждисциплінарних зв'язків різних галузей гуманітарних знань, є формування цілісної теоретичної концепції протидії тероризму. З огляду на це, метою дослідження є аналіз сучасних знань щодо розвитку тероризму, узагальнення та критичне осмислення теорій і практик протидії йому, що здійснюються державними та недержавними суб'єктами. На цій підставі обґрунтовується необхідність удосконалення державної антитерористичної політики та пропонуються підходи до формування Національної програми протидії тероризму й екстремізму.

Відповідно до поставленої мети визначено такі дослідницькі завдання:

- окреслити сутнісні ознаки феномена тероризму на основі змістовного дискурсу поняття «тероризм» протягом тривалого історичного періоду та виділити дане явище з-поміж схожих, однак неідентичних форм кримінального та політично вмотивованого насильства;

- проаналізувати теоретико-методологічні підходи до з'ясування природи сучасного тероризму;

- визначити основні геополітичні, соціально-економічні та конфесійні чинники ескалації тероризму на сучасному етапі, розглянути форми його проявів;

- проаналізувати перспективні напрямки протидії тероризму на глобальному та регіональному рівнях в контексті розвитку концепцій безпеки;

- з'ясувати концептуальну сутність американської та європейської стратегії протидії тероризму;

- узагальнити і порівняти існуючі підходи до реалізації антитерористичної стратегії з боку провідних країн світу, з'ясувати роль невоєнних засобів безпеки у протидії тероризму;

- проаналізувати структуру державних систем протидії тероризму, сформованих у США та Росії;

- визначити прямі й опосередковані чинники, що впливають на визрівання терористичної загрози в Україні;

- запропонувати деякі прикладні підходи щодо удосконалення державної антитерористичної політики та розробки Національної програми протидії тероризму та екстремізму.

Об'єкт дослідження - тероризм як комплексне цивілізаційне явище в його політичних, соціально-ідеологічних, конфесійних та інших вимірах.

Предметом дослідження є організація протидії сучасному тероризму на глобальному, регіональному та національному рівнях.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань у дисертаційному дослідженні використано загально філософські, загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, які забезпечили комплексний аналіз проблеми організації протидії тероризму. Методологічною основою роботи обрано системний підхід, що передбачає одержання багатосторонніх знань про дане складне соціально-політичне явище.

У дисертаційному дослідженні використані:

- історичний метод, застосування якого дало можливість розглянути етапи розвитку тероризму, виявити взаємозв'язок та відмінності між ними;

- соціологічний метод, який дозволив розкрити адаптивний потенціал тероризму, що загострює існуючі в суспільстві соціально-економічні, культурні проблеми, тим самим деформуючи тканину духовного і політичного життя соціуму;

- елементи біхевіористського та синергетичного підходів, які сприяли поглибленню розуміння багатофакторної природи тероризму;

- нормативно-ціннісний метод, логіка застосування якого пов'язана з необхідністю актуалізації ролі соціокультурних та духовних чинників у напрямку подолання насильницьких стереотипів у протидії тероризму;

- процесуальний та інституційний аналіз, що зумовив розгляд нормативно визначеної діяльності основних суб'єктів антитерористичної дії;

- політологічний метод, який дозволив використати багатоманітність соціально-політичного досвіду організації протидії тероризму на міжнародному та національному рівнях.

Застосування зазначених підходів і методів дозволило створити цілісну картину розвитку тероризму, систематизувати та узагальнити сучасні знання щодо існуючих напрямків антитерористичної діяльності та запропонувати шляхи оптимізації державної системи протидії тероризму. Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійсненні комплексного політологічного аналізу тероризму як багатофакторного за своєю суттю та складного за характером виявів соціально-політичного явища. Відповідно до такого розуміння реалізовано ідею щодо необхідності формування комплексу заходів соціальної профілактики тероризму та боротьби з його проявами з урахуванням внутрішньої трансформації даного явища на сучасному етапі, видозміни його організаційних форм, а також міжнародної системи в цілому. В межах реалізованого автором дослідження одержано результати, які відзначаються науковою новизною.

1. Авторське бачення проблеми сучасного тероризму, актуалізованого динамікою суперечливих глобалізації процесів, ґрунтується на розумінні його місця в історичному поступі людства. З огляду на це, дослідження тероризму та організації протидії йому вперше здійснено у широкому форматі: «цивілізаційний розвиток - глобалізація - тероризм - антитероризм - державна антитерористична політика - суспільна протидія тероризму». В цьому контексті запропоновано авторське розуміння тероризму як цивілізаційного явища та поняття «організація протидії тероризму».

2. Здійснено аналіз змістовної модифікації поняття «тероризм» відповідно до історичної трансформації явища, формування його сталих ознак, на підставі чого автор окреслює сутнісні особливості досліджуваного феномена. Такий підхід дозволяє з'ясувати визначальні риси сучасного тероризму, що є підставою для його розмежування із схожими за своєю насильницькою природою та політичною мотивацією, однак не тотожними поняттями: «війна», «національно-визвольна боротьба», «терор» та ін. Таким чином, чітко окреслюючи поле наукового дослідження, автор аргументує власну позицію щодо необхідності подолання стійкої тенденції до вільного тлумачення поняття «тероризм» у науковому середовищі.

3. Систематизовано теоретико-методологічні підходи до дослідження природи сучасного тероризму, що дало можливість дослідити різна векторність чинників, які обумовлюють його появу, та звести їх в єдину теоретичну картину. Аналіз природи сучасного тероризму дозволив дійти висновку щодо пріоритетності застосування ненасильницьких форм антитерористичної діяльності задля недопущення переростання терористичного конфлікту у ціннісне протистояння глобального рівня.

4. Аргументовано авторську позицію щодо необхідності рішучого посилення ролі діалогу між християнською та ісламською цивілізацією у протидії тероризму та екстремізму. Вперше проблема організації протидії тероризму розглянута через призму «діалогу цивілізацій» в напрямку подальшого розвитку концепції культури миру із залученням до цього процесу інститутів громадянського суспільства.

5. Здійснено узагальнення та порівняння концептуальних підходів щодо реалізації стратегій протидії тероризму з боку провідних країн світу. Деталізовано підходи щодо побудови державних антитерористичних систем у США та Росії в загальному контексті удосконалення політики національної безпеки. Акцентовано увагу на тому, що інтереси національної безпеки України та сучасна міжнародна ситуація диктують потребу подальшого поглиблення відносин нашої держави із світовими та регіональними інституціями безпеки у протидії тероризму.

6. Обґрунтовано необхідність вирішення назрілої в Україні потреби приведення державної антитерористичної політики у відповідність до сучасних вимог, які відповідають геополітичним, геоекономічним, інформаційним, духовно-культурним та ін. реаліям ХХІ ст. Актуалізовано проблему щодо необхідності розробки Національної програми протидії тероризму та екстремізму.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути реалізовані під час формування державної політики протидії тероризму. Здійснений аналіз міжнародного досвіду та діяльності державних антитерористичних систем може бути врахований у процесі удосконалення загальнодержавної системи та формування національної стратегії протидії тероризму в Україні. Запропонований дисертантом (у співавторстві) проект Національної програми протидії тероризму й екстремізму може виступати теоретико-методологічною основою (алгоритмом) для розробки на загальнодержавному рівні відповідної програми, імплементація якої передбачена Стратегією національної безпеки України, а також може використовуватися представниками правоохоронних органів, теоретиками й практиками для осмислення причин терористичної активності, прогнозування розвитку ситуації та вибору ефективних методів профілактики, попередження та локалізації цієї загрози. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі у вищих навчальних закладах, під час розробки спеціальних курсів з політології, основ національної безпеки, підготовки методичних, навчальних посібників, аналітичних доповідей з проблем протидії тероризму.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, що спирається на концептуальні підходи вітчизняних та зарубіжних дослідників, які є результатом міжгалузевого дискурсу з питань еволюції тероризму та визначення шляхів протидії йому.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації обговорені на кафедрі соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету у 2006, 2007 та 2008 рр.

Окремі її положення оприлюднені на міжнародних форумах, конференціях і науково-практичних семінарах:

- науково-практичному семінарі «Психологія тероризму. Форми і методи психологічного захисту в умовах теракту» (Київ, Європейський університет, 15 листопада 2005 р.);

- ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі» (Київ, 24-25 листопада 2005 р.);

- ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні технології в економіці, менеджменті і бізнесі» (Київ, 23-24 листопада 2006 р.);

- Міжнародному форумі «Від терору до планетарної етики: релігії та мир» (РФ, Москва, 7-8 червня 2005 р.);

- Міжнародній конференції «Україна в системі європейської безпеки: боротьба з міжнародним тероризмом» (Київ, 23 листопада 2005 р.);

- І міжнародному антитерористичному форумі «Міжнародний тероризм - сучасний стан, джерела та шляхи протидії» (Київ, 25-28 травня 2004 р.);

- ІІ міжнародному антитерористичному форумі «Сучасна Україна в умовах нових загроз (тероризм і екстремізм)» (Київ, 24-27 травня 2005 р.);

- ІІІ міжнародному антитерористичному форумі «Держава і суспільство - соціальні партнери в боротьбі з тероризмом» (Київ, 1-2 червня 2006 р.);

- ІV міжнародному антитерористичному форумі «Захист прав людини у боротьбі з тероризмом» (Київ, 7-8 червня 2007 р.);

- V міжнародному антитерористичному форумі «Діалог культур та релігій: протидія тероризму та екстремізму» (Київ, 15-16 травня 2008 р.).

За темою дисертації опубліковано 15 наукових статей, з них 8 - у фахових виданнях ВАК України в галузі політичних наук, 4 статті - у збірниках матеріалів міжнародних конференцій, 2 - у періодичних виданнях. 1 наукова розробка виконана у співавторстві і оформлена свідоцтвом про реєстрацію авторського права.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел (177 найменувань) та додатку.

Загальний обсяг дисертації становить 178 сторінок, список використаних джерел - 14 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету і дослідницькі завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення, розкриває зв'язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

У першому розділі «Тероризм як соціально-політичне явище:

- історія та сучасність» автор аналізує змістовну трансформацію поняття «тероризм», даного соціально-політичного явища в контексті загально-цивілізаційного розвитку;

- розглядає основні теоретико-методологічні підходи до дослідження його природи;

- аналізує основні чинники ескалації тероризму в умовах глобалізації світу та, акцентуючи увагу на посиленні радикальних ісламістських тенденцій, обґрунтовує необхідність зближення ціннісних установок через діалог цивілізацій з метою зниження рівня терористичної загрози та недопущення її переростання у глобальний конфлікт.

У підрозділі 1.1 «Проблеми політологічної інтерпретації поняття «тероризм» акцентується увага на насильницькій суті явища тероризму. Автор вважає, що однією з головних причин поширення тероризму в сучасному світі, так само як і пов'язаного з ним зростання злочинності, корупції, контрабанди зброї, наркобізнесу, є вкорінений у свідомості людини культ насильства, за допомогою якого вважається можливим розв'язання проблем суспільного життя як на індивідуальному, так і груповому рівнях. Тероризм розглядається в дисертації як соціально-політичний феномен через призму «вмонтованого» в людську природу агресивного насильства. Дисертант доводить, що без викорінення цього культу неможливо змінити уявлення про цінність людського життя та розуміння того, що, спираючись на насильницькі стереотипи, практику подвійних стандартів, боротьба з тероризмом не має сенсу.

Прибічниками насильства як вирішального фактора суспільного розвитку є Платон, Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Г. Гегель та ін. Революційні теоретики ХІХ ст. приділяли увагу практико-політичному аспекту насильства, розглядаючи його в якості найважливішого засобу завоювання державної влади (О. Бланкі, М. Бакунін, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін.). Теоретично обґрунтували доцільність політичного насильства М. Вебер, В. Парето, Г. Моска, а також Ж. Сорель та Ф. Фанон. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст., терор віднайшов своє подальше ідеологічне обґрунтування в працях К. Гейнцена, Й. Моста, К. Пізакане.

На цьому теоретичному підґрунті сформувалися різноманітні ідеологічні концепції тероризму, в яких насильство підносилося до рівня екзистенційної неминучості та позитивної цінності (С. Нечаєв, А. Гільєн, К. Марігелла, С. Кутб, У. Ладен, А. Завахірі та ін.).

У дисертації розглядається еволюція поняття «тероризм» в часовому вимірі, протягом якого удосконалювалися форми та методи впливу даного явища на соціальне середовище та відбувалася його адаптація до умов існування. Відповідно до динаміки розвитку тероризму спостерігається й сутнісна модифікація самого терміна. За відсутності загальноприйнятого визначення поняття «тероризм», автор у процесі дослідження виявляє його сутнісні характеристики, окреслює змістовне наповнення. Це дозволяє виділити його з-поміж схожих, однак неідентичних форм кримінального та політично вмотивованого насильства (кримінального злочину, війни, національно-визвольної боротьби та терору), та чітко обмежити поле наукового дослідження.

Наукова рефлексія прадавньої історії виникнення тероризму на основі формальних ознак без урахування чинників, що обумовлюють його конкретно-історичні відмінності, лише підтверджує необхідність поглиблення дослідження даного явища в системному вимірі. У дисертації наголошено, що тероризм в його «класичному» розумінні бере свій початок з другої половини ХІХ ст., оскільки саме в цей період з'явилися елементи, які набули характеру сталих ознак даного явища. На підставі такого аналізу автор доходить висновку, що обов'язковими елементами тероризму виступають:

- сформована ідеологічна оболонка;

- організованість і професіоналізм його «учасників»;

- наявність інфраструктури забезпечення та відтворення терористичного потенціалу (фінансового, матеріально-технічного, бойового, пропагандистського, кадрового).

Розглядаючи дане явище на тлі загально-цивілізаційного поступу, дисертант констатує, що ескалація терористичної діяльності обумовлюється стрімким економічним і технічним прогресом, за якого посилюється торговельно-економічне та комунікативне зближення націй. Однак технічний та економічний прогрес людства відбувається здебільшого на засадах заперечення гуманістичних духовно-інтелектуальних надбань. Цей процес супроводжується міжрелігійними та міжнаціональними суперечностями, спалахами політичного радикалізму та расової непримиренності, що підвищує статус тероризму як радикального методу боротьби. Автор визначає сучасний тероризм в якості модусу ідеологічно вмотивованого насильства, що виникає в умовах дисбалансу між динамікою інформаційно-технологічної могутності цивілізації та станом її духовно-гуманітарної сфери як агресивний відгук на дану кризову невідповідність у розвитку людства. Таке авторське розуміння місця тероризму на сучасному етапі суспільного розвитку зумовлює необхідність пошуку нетрадиційних підходів до протидії йому, а саме - акцентує увагу на посиленні ролі соціокультурних та духовних чинників.

У дисертації зазначається, що роки ідейно-політичного протистояння двох суспільно-політичних систем вплинули на подальшу розробку поняття «тероризм», під яким часто розуміли, з одного боку - комуністичний та національно-визвольний рух, з іншого - підривну діяльність імперіалістичних країн та їхніх спецслужб (США, Великобританія, Ізраїль та ін.). У другій половині ХХ ст. домінуючою складовою тероризму стає державна політика спонсору та експорту тероризму. Практика розв'язання як внутрішньодержавних, так і міждержавних проблем за допомогою терактів призвела до політизації поняття «тероризм». Її «побічний ефект» виявився у зміцненні віри людей щодо легітимності та моральної виправданості застосування насильства, а силовий метод посів чільне місце у практиці вирішення внутрішньодержавних та міжнародних конфліктів.

Технологічно високий рівень сучасних терактів, їхні стратегічні цілі та масштаб дають підстави для окреслення тенденції взаємної дифузії тероризму і воєнних конфліктів. На цій підставі автор визначає нові якісні виміри тероризму як глобальної проблеми, яка поєднує в собі три взаємопов'язані компоненти: військовий (бойовий), власне терористичний та кримінальний.

На рубежі ХХ-ХХІ ст., теоретичне осмислення явища тероризму відбувається в контексті розвитку міжнародних відносин, актуалізованого подіями 11 вересня 2001 р., та появою терористичної мережі «Аль-Каїда». Набуття тероризмом принципово нових якісних вимірів та характеру глобальної проблеми обумовило появу термінів «мегатероризм» та «супертероризм». На підставі даного аналізу автор робить висновок, що тероризм перетворився на ефективний засіб досягнення політичних цілей не лише в окремих країнах, але й регіонах світу, деякі з них (Близький Схід, Північний Кавказ, Балкани) розташовані недалеко від України.

У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні підходи до дослідження природи сучасного тероризму» дисертант визначає тероризм як форму деструктивного конфлікту (Л. Козер, Р. Дарендорф, Л. Крісберг), в основі якого лежать соціально-економічні, етнотериторіальні, релігійні суперечності, розв'язання яких відбувається із застосуванням насильства. Запропонований у дисертації системний підхід дослідження сучасного терористичного конфлікту дозволяє зрозуміти його природу через синтез декількох складових: рівня соціально-економічного розвитку країн, ідеологічної мотивації терористичних угруповань та суб'єктивних психологічних особливостей (біхевіористський підхід) поведінки терористів.

В період ідейно-політичного протистояння у поясненні причин даного явища превалював класовий підхід, пов'язаний з підтримкою тероризму державами протилежних таборів. Походження тероризму обґрунтовувалося різноманітними «вірусними теоріями» - концепцією «червоної мережі» та «імперіалістичного заколоту». На сучасному етапі глобалізації світу відбулися певні методологічні модифікації щодо нового формату природи тероризму, що концептуально оформилося в теоріях «багата Північ» - «бідний Південь», «золотий мільярд» - «голодні мільярди» та «зіткнення цивілізацій» (С. Хангтінгтон).

У з'ясуванні причин тероризму окремі науковці (О. Дмитрієв, І. Залисін, О. Полякова, Ю. Антонян та ін.) зазвичай звертаються до його «споконвічних» детермінант: рівня політичної культури, історичних традицій, менталітету етносу, структури цінностей, характеру політичної поведінки, етнонаціональної ідеології, типу політичного режиму, легітимності влади. Політичними джерелами сучасного тероризму виступають етнічний сепаратизм та релігійний радикалізм. Особливу небезпеку становить посилення граничного радикалізму та фанатизму в мусульманській спільноті (ідеологія ваххабізму).

Апологети соціальних витоків тероризму (І. Файєрабенд, К. Добсон, Р. Пейн, Е. Паїн та ін.) актуалізують проблему соціальної нерівності та пов'язані з нею питання бідності, безробіття, низького рівня освіти, маргіналізації населення.

Біхевіористський підхід (З. Фройд, К. Лоренц, Е. Фромм, У. Лакер, Д. Ольшанський, М. Требін та ін.) фокусується на психологічних витоках терористичних дій (групова динаміка, психологічний стан, психічна неврівноваженість тощо). В дисертації зазначається, що в сучасних умовах дисгармонійний розвиток країн і суспільств в економіці, культурі, політиці підносить соціальний конфлікт до рівня ціннісного протистояння. На рівні соціуму розгортається криза ідентичності, на політичному рівні протиріччя між базисними політичними цінностями особистості та цінностями політичної системи, яка виявляє неспроможність нівелювати конфлікт, призводить до появи екстремістських настроїв.

У дисертації сучасний тероризм розглянуто також у форматі концепції «мережної війни» як нового типу соціально-політичного конфлікту (зарубіжні дослідники Х. Хофмайстер, А. Джангір, Е. Форверкер, Б. Дженкінс, російські науковці Є. Месснер, С. Лєкарєв, А. Возженіков, вітчизняні фахівці В. Антипенко, Г. Перепелиця, А. Гуцал, Л. Токар, В. Леонов та ін.), який поєднує організаційні, технологічні, доктринальні та соціальні фактори. Це актуалізує необхідність пошуку шляхів системної протидії тероризму з урахуванням його технологічно небезпечних можливостей та ймовірності застосування зброї масового ураження.

У підрозділі 1.3 «Процеси глобалізації та чинники ескалації тероризму» автор робить висновок: в умовах посилення глобалізації тероризм намагається виступати як впливова сила, спроможна протистояти могутнім державам світу, що обумовлює необхідність напрацювання нових форматів міждержавного співробітництва та систем національної безпеки. Поглиблення процесів інтеграції та диференціації світу створює умови до перетворення терористичних мереж на осередки управління щодо перерозподілу економічних та фінансових ресурсів.

Серед визначальних чинників глобального розвитку в дисертації аналізуються:

- тенденції прогресуючого зростання соціально-економічної диференціації й нерівності;

- посилення агресивного інформаційно-психологічного впливу вестернізованої маскультури та еталонів суспільства суцільного споживання;

- становлення національного та релігійного екстремізму як політичного чинника міжнародного життя.

Новими аспектами глобалізації, що ускладнюють пошуки шляхів протидії тероризму, автор називає:

- зростання та поширення транснаціональних кримінальних структур;

- криміналізацію політичної сфери;

- збільшення міграційних потоків;

- процеси ісламізації в багатьох європейських країнах.

Дисертант акцентує увагу на гуманітарних аспектах суспільного розвитку в ситуації посилення інфільтрації мусульманського населення в демократичні суспільства Заходу.

У підрозділі 1.4 «Діалог цивілізацій - імператив зниження терористичної загрози» автор зосереджується на проблемі активізації міжкультурного діалогу як одному з головних напрямків превенції тероризму, унеможливлення «зіткнення цивілізацій» на ґрунті радикалізації світоглядів та політизації релігії. В цьому контексті необхідним є посилення уваги до розв'язання проблем гуманітарного характеру, прищеплення загальнолюдських цінностей, взаєморозуміння між представниками різних культур та релігій. У дисертації наголошується на перспективності концепції культури миру, яка розвинена в гуманітарних та освітніх проектах і програмах та реалізується в діяльності провідних міжнародних структур (ООН, ЮНЕСКО, Рада Європи), неурядових громадських організацій на міжнародному та національному рівнях. Дисертант підкреслює, що посилення силової складової протидії тероризму та форсоване утвердження демократичних цінностей в державах мусульманського світу ускладнюють пошуки компромісних рішень та досягнення консенсусу у розв'язанні конфліктів.

У другому розділі «Міжнародні та національні аспекти організації протидії сучасному тероризму»:

- викладене авторське розуміння проблеми організації протидії сучасному тероризму;

- проаналізовано основні напрямки міжнародного співробітництва;

- розглянуто практику застосування антитерористичних стратегій провідними країнами світу та побудови державних систем боротьби з тероризмом;

- обґрунтовано необхідність подальшого удосконалення загальнодержавної системи протидії тероризму в Україні, формування відповідної державної політики із залученням інститутів громадянського суспільства та Національної програми протидії екстремізму й тероризму.

У підрозділі 2.1 «Міжнародне співробітництво у протидії тероризму в контексті розвитку концепцій безпеки» автор доводить: глобальні масштаби сучасного тероризму руйнівно впливають на архітектуру існуючої системи міжнародної безпеки. На сучасному етапі, в умовах структурно-змістовної трансформації безпеки та її поширення на різні сфери людської діяльності, відбувається зростання ваги невоєнних засобів безпеки, які сприяють усуненню негативних соціально-економічних, політичних, ідеологічних суперечностей. Політико-дипломатичні, міжнародно-правові, економічні, інформаційні інструменти протидії тероризму забезпечують мінімізацію деструктивної складової конфлікту на ранніх етапах розвитку конфліктних відносин, що є вирішальною умовою попередження терористичної загрози.

Широкий підхід до проблем безпеки знаходить своє офіційне визнання на інституційному рівні (ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС) та концептуальне відображення в доктринах «безпеки співробітництва», «загальної», «всеохоплюючої», «гуманітарної», а також концепції багаторівневої інтегративної безпеки. Дисертант наголошує на тому, що в контексті розширеної парадигми безпеки превенція тероризму матиме перспективу, якщо розглядатиме дане явище в його системно-соціальній якості, тобто враховуватиме загрозу тероризму для військової, конституційної, економічної, інформаційної та інших видів безпеки особи, суспільства, держави.

У дисертації розглянуто заходи протидії, які здійснюються на міжнародному рівні згідно із загальновизнаними пріоритетними напрямками:

- удосконалення міжнародно-правової бази;

- активізація боротьби з фінансуванням тероризму;

- унеможливлення доступу терористів до засобів масового ураження та їхньої доставки, протидія можливому застосуванню біологічних речовин, ядерних та радіоактивних матеріалів;

- заходи із забезпечення прав людини на захист від тероризму та ін.

Зміцнення антитерористичної коаліції держав перед загрозою тероризму під егідою ООН є переважаючим імперативом на міжнародному рівні. В контексті розвитку практичної взаємодії у протидії терористичній загрозі, гармонізації національних законодавчих систем важливу роль відіграє регіональна кооперація (діяльність лідерів країн «вісімки», співпраця держав-учасниць СНД та ГУАМ).

У дисертації зазначено, що після терактів 11 вересня 2001 р., відбулося відновлення примату силового підходу до розв'язання проблеми тероризму (контр терористичні операції США в Афганістані та Іраку). На відміну від США, європейське бачення забезпечення безпеки спрямоване насамперед на створення умов для унеможливлення діяльності терористичних організацій. Перевага надається організаційно-правовій, розвідувальній складовій та контролю за інформаційними потоками. Таке розуміння безпеки втілюється в «стратегії умиротворення», «стратегії залучення» небезпечних держав і режимів з акцентуацією уваги на економічній допомозі країнам «третього світу», боротьбі з бідністю, хворобами та злиденністю, сприянні соціальній справедливості. Базовим орієнтиром європейської антитерористичної парадигми є дотримання балансу між правом сили та силою права в напрямку недопущення обмеження прав і свобод людини.

Автор акцентує увагу на тому, що національна держава виступає необхідним елементом системи міжнародної безпеки та ключовим індикатором ефективності міжнародної взаємодії у протидії тероризму, що, зокрема, зазначено в 13 конвенціях по боротьбі з тероризмом та Глобальній контр терористичній стратегії ООН.

При цьому військовий компонент державної відповіді на загрозу тероризму повинен розглядатися в якості допоміжного, натомість важливого значення набуває проблема ефективності державного управління, що є гарантією здатності демократичного політичного режиму протистояти терористичним загрозам і викликам.

У підрозділі 2.2 «Теорія і практика реалізації стратегій протидії тероризму та побудови державних антитерористичних систем провідними країнами світу» автор звертає увагу на те, що антитерористична політика кожної країни має свої особливості, зважаючи на суспільно-політичну ситуацію, культурні й релігійні традиції, правову систему та систему державного управління, розвиток демократичних інститутів та рівень усвідомлення терористичної загрози. Акцентований наголос на силові, воєнні та поліцейські заходи протидії тероризму є характерним для політики США та Ізраїлю, наочним свідченням чого є беззастережне використання керівництвом цих країн збройних сил у масштабних контр терористичних операціях. Реалізація такої політики покладається на розгалужену загальнодержавну систему антитерористичних дій, побудовану на принципах гнучкості та динамічності, яка в концептуальному та інституційному сенсі відповідає завданням боротьби з тероризмом.

Гнучкий підхід по проблеми профілактики тероризму демонструють Італія та Німеччина. Тривала практика впровадження антитерористичних стратегій у Великобританії щодо урегулювання міжконфесійного та міжнаціонального конфлікту в Північній Ірландії (від політичних механізмів до «нормалізації» ситуації за допомогою армії та поліції) свідчить, що в сучасних умовах не завжди вдається обмежитися застосуванням політичних методів відвернення терористичної загрози. На підставі такого аналізу дисертант робить висновок: на різних етапах насильницького протистояння, залежно від його форм та інтенсивності, а головне - природи терористичного конфлікту, - держава вживає багатосторонніх заходів, роблячи акцент на тому чи іншому варіанті відповіді, не виключаючи й силового. У практичному плані це означає потребу у диверсифікації антитерористичних методів, що враховують специфіку та модифікацію виявів тероризму, а також у диференційованому підході до протидії даній загрозі в кожній окремій країні та регіоні світу. На сучасному етапі посилення небезпеки тероризму спонукає уряди країн (США, Ізраїль, Великобританія, Іспанія, Російська Федерація та ін.) до необхідності оперативного реагування, оптимізації державних антитерористичних систем та удосконалення правових механізмів. В цілому, в реалізації антитерористичних стратегій держави враховують три взаємопов'язані напрями: превентивний, регулятивний та репресивний, які лежать в основі сутнісного розуміння організації протидії тероризму.

В дисертації стверджується, що найбільш важливою передумовою викорінення екстремізму й тероризму є зміцнення можливостей держави результативно, шляхом застосування політичних, економічних, освітніх, інформаційних заходів протидіяти екстремістській ідеології, врегульовувати внутрішні й регіональні конфлікти без застосування сили. У цьому контексті важливого значення набуває здійснення демократичного парламентського контролю за сектором безпеки.

У підрозділі 2.3 «Протидія тероризму в Україні: стан, проблеми, перспективи» розглянуто передумови виникнення й розвитку тероризму в Україні, серед яких значним конфліктом потенціалом характеризується кримськотатарська проблема. Проаналізовано організаційно-правові основи протидії тероризму в державі, на підставі чого автор робить висновок про необхідність удосконалення загальнодержавної системи протидії тероризму, формування комплексної державної антитерористичної політики та розробки Національної програми протидії тероризму й екстремізму. В якості алгоритму для її розробки дисертантом запропоновано проект Моделі, опрацьований з урахуванням сукупності процесів, що сприяють визріванню екстремістських настроїв та терористичних проявів на теренах України (текст Моделі подається у додатку до дисертації).

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено теоретико-методологічні підходи та основні положення дисертації, сформульовано практичні рекомендації.

У дисертаційному дослідженні тероризм розглянуто в якості соціально-політичного явища, активізація і трансформація якого на сучасному етапі зумовлена суперечливими глобалізаційними процесами. Загострення боротьби за ресурси та сфери домінування між країнами корелюється зі сплесками терористичної активності в різних регіонах світу. Перерозподіл функцій між державою, транснаціональними корпораціями та міжнародними неурядовими організаціями супроводжується загостренням протиріч між бідністю й багатством, протиборством між західними «центрами сили» та рештою світу.

В деяких інтерпретаціях, в основному західних, даний конфлікт подається як зіткнення світових (глобальних) політичних і соціально-економічних процесів та інституцій з регіональними, локальними ідеологіями. Осередком цього конфлікту називають гегемоністську політику США, які свою роль у боротьбі з тероризмом вбачають насамперед у формуванні нового світового порядку та поділу світу на тих, хто «з нами», і тих, хто «проти нас». Штучне розпалювання конфлікту між християнами і мусульманами та піднесення його до рівня ціннісного протистояння зумовлює необхідність посилення впливу ідей толерантності, активізації соціокультурних параметрів в напрацюванні комплексу антитерористичних заходів.

Визначаючи появу тероризму як політичного явища з другої половини ХІХ ст., констатуємо його тривале існування в соціумі, трансформацію під впливом загострення соціально-політичних протиріч, набуття на сучасному етапі технологічно небезпечного рівня. Динамічні видозміни тероризму на рубежі ХХ-ХХІ ст., обумовлюють необхідність удосконалення заходів антитерористичної дії на комплексній основі, що потребує перегляду нормативно-правової бази, оптимізації інституційної структури, застосування політичних, інформаційно-освітніх, культурологічних інструментів на глобальному, регіональному та національному рівнях.

Поняття «організація протидії сучасному тероризму» визначається як сукупність суб'єктів антитерористичної дії, які цілеспрямовано регулюють суспільні відносини з метою мінімізації та усунення причин, що породжують і каталізують прояви тероризму (екстремізму), а також на скоординованій організаційно-правовій основі глобального, регіонального і національного рівнів здійснюють комплекс заходів з профілактики тероризму та боротьби з його проявами.

За останню чверть ХХ ст., розвиток одержали міжнародні, регіональні та національні норми та інститути, які в умовах зростання мережі терористичних організацій по всьому світові посилили своє значення у різних напрямках антитерористичної дії. Провідну роль у формуванні й реалізації антитерористичної стратегії відіграє ООН як єдиний центр координації національних та міжнародних зусиль, альтернативи якому у протидії тероризму сьогодні немає. Зміцненню міжнародного авторитету ООН сприяє прийняття Глобальної контр терористичної стратегії, проте це не знімає з порядку денного питання підготовки всеосяжної Конвенції ООН, обов'язкової для всіх країн-членів. Проблема організації протидії тероризму окреслює комплекс питань, розв'язання яких торкається основ соціально-політичного облаштування суспільства та важливих параметрів його економічного, соціального і політичного розвитку, культурної ідентичності, внутрішньої та зовнішньої безпеки. Така постановка питання актуалізує стратегічну роль держави у збереженні суверенітету, забезпеченні стабільності політичної системи, проведенні соціально орієнтованої економічної політики та консолідації нації довкола утвердження демократичних цінностей. У цьому контексті важливим є налагодження гнучкої конструктивної взаємодії державних і громадських інститутів, засобів масової інформації у проведенні скоординованої діяльності щодо профілактики злочинів та усунення загроз безпеці особи, суспільства, держави. Ефективність політико-правових методів урегулювання, які є пріоритетними у попередженні визрівання терористичних проявів, залежить від рівня розвитку демократичних інститутів, юридичної системи, можливості застосування таких механізмів, як посередництво, створення погоджувальних комісій, проведення громадських слухань, а також існуючої системи цінностей і традицій, орієнтованих на мирне розв'язання конфліктів. У стратегії протидії тероризму важливе місце посідає придушення незаконного насильства силами спецслужб, поліцейського апарату, іноді армії. Однак сконцентрованість лише на військових, поліцейських, розвідувальних та інших організаційно-обмежувальних заходах є неадекватною виклику сучасного тероризму і загрожує підірвати зусилля зі сприяння демократичному управлінню, забезпеченню прав людини. Ускладнення природи сучасного тероризму та його ідеологічної мотивації, наявність реальних передумов виникнення терористичної активності на території України є важливим аргументом для удосконалення загальнодержавної системи протидії тероризму та формування комплексної державної антитерористичної політики. Боротьба з тероризмом є важливим напрямком державної політики України. В умовах посилення міжетнічних, міжрелігійних суперечок, виявів ксенофобії на расовому ґрунті, поширення екстремістської й терористичної ідеології внаслідок діяльності осередків терористичних організацій, які діють на території нашої держави, автор пропонує:

1) удосконалити державну антитерористичну політику в напрямку відпрацювання політико-правових та організаційних принципів, створення комплексу концептуальних документів загальнонаціонального рівня щодо протидії тероризму та екстремізму;

2) конкретизувати коло завдань державних органів різних гілок влади, органів місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції в напрямку соціальної профілактики екстремізму й тероризму в Україні;

3) переглянути в національному законодавстві сутнісні основи тероризму передусім як багатофакторного соціально-політичного явища з одночасним посиленням уваги до його ідеологічної складової щодо недопущення поширення культу насильства в усіх сферах суспільного життя;

4) створити єдиний понятійний апарат щодо антитерористичної діяльності, скоординований з відповідними підходами як держав-учасниць СНД, так і держав Заходу;

5) розробити основи загальнодержавної ідеології неприйняття крайніх форм насильства, в тому числі з використанням можливостей освітньої, інформаційно-пропагандистської та культурної сфер;

6) конкретизувати сферу відповідальності ЗМІ як суб'єкта антитерористичної діяльності з питань поширення інформації, яка може спричинити екстремістські та терористичні дії;

7) розробити нормативно-правову базу залучення до сфери протидії тероризму та екстремізму представників громадських організацій, недержавних структур, молодіжних об'єднань тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Гуцало М. Сучасний міжнародний тероризм як системне явище: тенденції, фактори, шляхи протидії // Гілея. - 2005. - №3. - С.179-189.

2. Гуцало М. Деякі теоретичні аспекти аналізу проблеми протидії тероризму // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України: Збірник наукових праць. - К., 2007. - Випуск 34 (підсерія «Курасівські читання»). - С. 319-330.

3. Гуцало М. Деякі теоретичні аспекти побудови сучасної антитерористичної парадигми // Політичний менеджмент. - 2007. - №2(23). - С. 155-164.

4. Гуцало М. Процеси глобалізації і деякі чинники ескалації терористичних проявів // Політичний менеджмент - 2007. - №6(27). - С. 125-133.

5. Гуцало М. Теоретико-методологічні засади формування національної програми протидії екстремізму й тероризму // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - Випуск 38. - С. 733-738.

6. Гуцало М. Міжнародне співробітництво у протидії тероризму в контексті розвитку концепцій безпеки // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 68. - Ч. 1 (у 2-х ч.) - К.: Національний університет ім. Тараса Шевченка, 2007. - С. 90-95.

7. Гуцало М. Проблеми політологічної інтерпретації поняття «тероризм» // Наукові праці Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили. Політичні науки. Випуск 66. - Т. 79. - Миколаїв, 2008.

8. Гуцало М. Теорія і практика реалізації антитерористичних стратегій провідними країнами світу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. Випуск 39. - С. 744-749.

9. Гуцало М. Программа антитеррористических действий - диалог культур // Проблеми безпеки особистості, суспільства, держави. - 2005. - № 4. - С. 25.

10. Гуцало М., Шимшек Дж. Экзамен на пути к толерантности: терроризм // Da diyalog avrasya. - 2005. - №18. - С. 80-83.

11. Гуцало М. Сектор безопасности и средства массовой информации после 11 сентября 2001 года // Зб. наук. праць ХІ Міжнародної наук.-практ.конф., Київ, 24-25 листопада 2005 р. У 3-х т. Т.3 / Редкол.: І.І. Тимошенко (голова) та ін. - К., 2006. - С. 190-197. тероризм державний геополітичний

12. Гуцало М. Інформаційні технології у побудові сучасної антитерористичної парадигми // Зб. наук. праць ХІІ Міжнародної наук.-практ.конф., Київ, 24-25 листопада 2006 р. У 3-х т. Т.1 / Редкол.: І.І. Тимошенко (голова) та ін. - К., 2007. - С. 190-194.

13. Gutsalo Maria. On the problem of forming new strategy of terrorist counteraction // Society resists terrorism: Forums materials (2004-2006). Under V.Krutov common edition. - K.: IAU. - P. 55-57.

14. Gutsalo Maria. About organizational principles of the systematic counteraction to terrorism// Society resists terrorism: Forums materials (2004-2006). Under V.Krutov common edition. - K.: IAU. - P. 99-101.

15. Горбатюк В., Гуцало М., Титов В., Шаповалов А. Модель Национальной программы противодействия терроризму и экстремизму. Концептуальный проект. - К., 2005. - 8 с. (Свидетельство о регистрации авторского права № 13982 от 29.08.2005 г.).

Размещено на Allbest.ru

...