Суспільно-політичні настрої населення України у роки Другої світової війни

Розділ 4. „Стан суспільної свідомості в умовах ре-легітимації сталінської влади в Україні” присвячено аналізу реакції населення на повернення сталінського режиму, висвітленню динаміки політичних настроїв у ході боротьби радянської влади з повстанським рухом у Західній Україні, політичних оцінок населенням конституційної реформи 1944 р., з'ясуванню ролі партійно-радянської і творчої еліти у „проекті” творення українського радянського патріотизму.

У підрозділі 4.1. „Реакція населення на повернення сталінського режиму в Україну” визначаються особливості політичної поведінки мешканців республіки після звільнення її території від німецьких окупантів, в умовах ре-легітимації радянської влади. Встановлено, що нелюдяний нацистський окупаційний режим суттєво вплинув на суспільно-політичні настрої основної маси українського населення, спричинив посилення прорадянських симпатій однієї його частини та націоналістичних уподобань - іншої частини. Попри вкрай негативне ставлення до нацистського окупаційного режиму, перспектива повернення радянської влади оцінювалася населенням України вкрай неоднозначно. Для мешканців східноукраїнських міст, які більше за інших потерпали під час окупації, фактично були приречені нацистською політикою на вимирання, відновлення радянської влади означало відродження надій на життя. Роль „гвинтика” у сталінській тоталітарній системі виглядала привабливішою порівняно з перспективою лишатися назавжди німецьким рабом, представником нижчої раси - „унтерменшином”. Повернення радянської влади означало також надію на отримання сталої роботи і платні, відновлення притаманної для радянської системи певної соціальної допомоги (видача пайків, матеріальна допомога родинам фронтовиків, безкоштовна освіта, медичне забезпечення).

З іншого боку, чимала частина українського суспільства без особливого оптимізму очікувала на повернення сталінського режиму. Ішлося не тільки про сотні тисяч людей, які активно співпрацювали з німецькою адміністрацією, перебуваючи у різноманітних окупаційних установах та організаціях, поліцейських і військових формуваннях. Переслідувань побоювались також сотні тисяч чоловіків, які дезертирували з частин РСЧА у 1941 році; жінки, які мали інтимні стосунки з німцями; десятки тисяч членів компартії, які залишилися на окупованій території; представники звинувачених у нелояльності радянській владі окремих етнічних груп (кримські татари, болгари, німці, румуни та ін.). Вагома частина українського селянства також була схвильована перспективою повернення сталінської влади, передусім через побоювання повернення старої колгоспної системи. Пануючі настрої відбивала сентенція, поширювана в українському селі з початку 1943 р. і щодо німців, і щодо більшовиків: „Дай, Боже, аби це минулося, а те не повернулося”.

Відновлення радянської влади в Україні супроводжувалося ідеологічно умотивованими жорстокими мобілізаційними заходами і масовими репресіями. Лише протягом третього кварталу 1943 р. військові трибунали військ НКВС Українського округу мали у виробництві 1280 справ, з яких уже були розглянуті 921. Переважна більшість з них - 633 (71,7%) стосувалася осіб, які співпрацювали з окупантами. Для підвищення бойового духу військ і демонстрації місцевому населенню потуги радянської влади на центральних площах багатьох визволених міст встановлювалися шибениці для показової страти німецьких військовополонених та поплічників ворога. До числа останніх сталінська влада віднесла й цілі народи. Автор аналізує психологічний стан, політичні настрої населення в умовах депортації кримських татар з Криму. Констатується, що радянська влада вдалася до спроби стерти навіть історичну пам'ять про кримських татар, вдавшись до перейменування населених пунктів, руйнування пам'ятників культури. В історії українських німців Друга світова війна 1939-1945 рр. так само відіграла фатальну роль. Вона не тільки розколола німецьку громаду на дві частини, розвівши їх по протилежні сторони фронту, але також внаслідок специфічної політики нацистської Німеччини та сталінського режиму позбавила українських німців батьківщини, завдавши їм глибокої моральної і психологічної травми. Автор обґрунтовує тезу про те, що депортації та репресії проти представників вищезазначених меншин були пов'язані не лише з встановленими фактами співпраці з ворогом, але також і з намаганнями сталінської влади завершити етнічну гомогенізацію прикордонних районів і багатонаціональних регіонів СРСР. Окрема увага приділяється аналізу не простих взаємостосунків радянської влади і єврейського населення, зокрема Північної Буковини та Бессарабії, яким пощастило вижити після жахів нацистського Голокосту.

У підрозділі 4.2. „Динаміка політичних настроїв в умовах боротьби радянської влади з повстанським рухом у Західній Україні” аналізується ставлення населення до військово-політичних заходів радянської влади, зокрема військових мобілізацій, відселення з прифронтової смуги, депортацій та боротьби проти ОУН і УПА. Констатується, що внаслідок активного залучення до боротьби з українським національно-визвольним рухом частин Червоної армії, ця остання, по суті справи, виявилася задіяною у репресивних діях проти цивільного населення. Саме на 1944-1945 рр. припадає пік піднесення національно-визвольної боротьби у цьому регіоні. На думку автора, виглядає необґрунтованим твердження про громадянський характер війни у Західній Україні чи навіть наявність „елементів громадянської війни”.

Здійснений дисертантом аналіз вказує на те, що сталінська влада відновлювала свої позиції у західноукраїнському регіоні передовсім силовими, військовими методами. Головна ж загроза з боку ОУН і УПА для сталінського режиму полягала в тому, що вони, спираючись на широку народну підтримку, національно-визвольний рух тривалий перешкоджав процесу утвердження комуністичного режиму на західноукраїнському терені, сприяв збереженню у свідомості людей ідеалів цінності незалежної української держави.

У підрозділі 4.3. „Конституційна реформа 1944 р. в оцінках українського населення” розглядається реакція в УРСР на рішення Х-ї сесії Верховної Ради СРСР про розширення прав союзних республік у галузі оборони і зовнішніх зносин. Зазначається, що повернення радянської влади в Україну після двох років німецької окупації потребувало додаткових заходів щодо відновлення її легітимності. Радянська пропаганда докладала чимало зусиль щоб продемонструвати українцям кардинальну відмінність „нової” сталінської національної політики від політики національного приниження, що її проводили по відношенню до українців нацисти. Хоча основний сенс запровадження так званих „конституційних перетворень 1944 р.” був викликаний зовнішньополітичними питаннями - боротьбою Сталіна за додаткові місця в ООН, вони активно використовувалися пропагандою і у внутрішньополітичній сфері.

Детально розглядається процес утворення Наркомату закордонних справ УРСР, проаналізовано ставлення населення республіки до конституційних перетворень. Зазначається, що інспірована владою пропагандистська кампанія довкола розширення державних прав радянських республік, апеляція до почуття національної свідомості і національного патріотизму в цілому позитивно сприймалася в Україні. Схвально поставилася до цих рішень українська інтелігенція. Перший Наркомзаксправ УРСР драматург О. Корнійчук здійснив реальні заходи для розбудови прямих дипломатичних стосунків із закордонними державами-сусідами. „Нерозуміння політичного моменту” коштувало йому невдовзі втрати посади. Новим наркомом став досвідчений партократ Д. Мануїльський. Призначення останнього українська творча еліта сприйняла як свідчення посилення контролю Москви над Україною. Зазначається, що згідно з повідомленнями спецорганів, в середовищі українських повстанців заходи щодо розширення прав республік викликали певну розгубленість. Поставало питання: за яку ж самостійну Україну належить боротися, якщо УРСР має вийти на міжнародну арену і навіть матиме власні збройні сили.

Однак отримавши де-юре свій наркомат закордонних справ, Україна де-факто не дістала реальних прав на вироблення власної зовнішньополітичної лінії, тим більше на встановлення безпосередніх зносин з іноземними державами. Натомість українська делегація в ООН грала роль аltег еgо союзного уряду. І все ж утворення НКЗС УРСР навіть у такому вигляді мало певні позитивні наслідки. Це стосувалося не тільки появи поняття „держава Україна” на шпальтах світової преси, але й зрушень, які внаслідок цього відбувалися в самій Україні. Сам факт „виходу республіки на міжнародну арену”, безумовно, сприяв зростанню національної свідомості українців, усвідомлення України державою, що заслуговує на представництво у світовій міжнародній організації.

У підрозділі 4.4. „Партійно-радянська та творча еліти у „проекті” творення українського радянського патріотизму” розглядається специфіка етнічного та етатистського підходів до формування патріотизму в умовах Другої світової війни. Прихильниками першого здебільшого виступали представники творчої інтелігенції, яка прагнула відшукати національне коріння в етнічній минувшині, намагалась через філологію, історію тощо виявити українську автентичну ідентичність під чужонаціональними нашаруваннями століть. У мовній сфері найбільш помітними у цьому плані виявилися спроби завершення реформування українського правопису. Спеціально створеною для цього урядовою Комісією передбачалося повернення втраченої раніше літери „ґ”, відновлення іншої української мовної специфіки. Дисертант докладно аналізує процес формування у роки війни системи символів-героїв української національної історії. Пантеон героїв складали, зокрема, князь Данило Галицький і ватажки селянсько-козацьких воєн ХVІІ ст., великий гетьман Б. Хмельницький і уславлений поет Т. Шевченко, герої громадянської війни М. Щорс і В. Боженко та ін. Між тим, домінуючими у концепції історичного поступу України стали ідеї перманентної „боротьби українського народу проти соціального і національного гніту, боротьби за возз'єднання в єдиній українській державі, за об'єднання з великим братнім єдинокровним народом російським”.

У свою чергу, партійно-радянська еліта України опікувалася творенням цивільної (державницької) форми патріотизму. Найважливіше місце у цьому контексті посіла ідея „возз'єднання усіх українських земель в єдиній українській радянській державі”. В цій ідеї немов би сходилися культурницький і державницький націоналізми - історична спадщина і єдина етнічно-історична територія. Автор аналізує специфіку проявів „українського радянського іредентизму”, який зумовлювався не стільки внутрішніми процесами, притаманними пробудженню нації, скільки завдячував потугам сталінського імперіалізму. Відтак, „соборність і незалежність” - провідні гасла українського національно-визвольного руху - сприймалися партократами як ворожі і націоналістичні. Більш прийнятними, натомість, вважалися визначення на кшталт „возз'єднана і вільна Україна у складі СРСР”.

Доводиться, що виявлений українською компартійною елітою націоналізм не виступав як форма колективної свідомості, являючи собою вимушену, тимчасову ідеологічну поступку. Водночас саме партійна еліта, разом із творчою інтелігенцією, стала одним з основних агентів національної мобілізації, інспірувала процес активізації націоналізму-патріотизму на українських землях. Розглядається наукова проблема інтелектуального опору представників української інтелігенції (М. Рильського, О. Довженка та ін.) штучно нав'язуваним історичним схемам, зокрема політико-ідеологічній тезі про „великий російський народ - старший брат народів СРСР”.

Висвітлюється участь у творенні нових патріотичних традицій і символів УРСР - свят, церемоній вшанування полеглих за батьківщину, воєнних салютів, меморіалів тощо першого секретаря ЦК КП(б)У М.С. Хрущова. Робиться висновок про вагому роль керівника української парторганізації у формуванні одного з найпотужніших інтеграційних радянських міфів про Велику вітчизняну війну.

ВИСНОВКИ

Внаслідок проведеного дослідження встановлено, що усталені в радянській історіографії політико-ідеологічні тези про „морально-політичну єдність радянського народу” напередодні та у роки Великої вітчизняної війни, про „беззастережну віру радянських людей в ідеали комунізму, їх відданість комуністичній партії” не відповідали реальній дійсності. Аналіз значного комплексу різних груп джерел, у тому числі архівних документів, засвідчує, що українське суспільство зустріло Другу світову війну значною мірою розколотим. Спектр суспільно-політичних настроїв, що існували в цей період, був досить широким: від повної аполітичності, соціальної пасивності - до пасивних і активних форм підтримки/опору заходам сталінського режиму.

Більшовицькій владі не вдалося сформувати в УРСР гомогенне суспільство з єдиною радянською ідентичністю. Переважно селянська за своїм соціальним складом Україна, яка пережила в 1930-х роках колосальну за масштабами і наслідками гуманітарну катастрофу - голодомор, жертвами якої стали не менше 3,5 млн. осіб, лишалася в сталінській імперії потенційно „слабкою ланкою”. Комуністична ідеологія не закріпилася серед широких верств населення України, а у середовищі селянства продовжувала панувати приватновласницька психологія, виступаючи альтернативою державній ідеології.

В СРСР та УРСР, паралельно з офіційними, існували такі „альтернативні” канали отримання населенням інформації, як чутки, анекдоти, анонімні листи і т. ін. Суспільно-політичні погляди в українському суспільстві відносно значущих подій внутрішньої і зовнішньої політики далеко не завжди співпадали з офіційною позицією Кремля. Хоча висловлювання поглядів альтернативних владним було вкрай небезпечним, такі думки перманентно існували, постійно артикулювалася і були присутніми у свідомості людей. Відтак, можна стверджувати, що в Україні існувала множинна, плюралістична громадська думка, яка відбивала доволі широкий спектр суспільно-політичних поглядів. Ця громадська думка існувала передовсім в усній формі, подекуди висловленої пошепки та у вигляді чуток. Однак вона відбивала альтернативні політичні ідеї, включно такі, що асоціювалися з популістськими, ленінськими, троцькістськими, антикомуністичними, фашистськими та ін., які циркулювали в суспільстві.

Суспільно-політичні погляди в Україні напередодні німецького вторгнення визначалися кількома основними чинниками. По-перше, не сприйняттям значною масою населення більшовицької, комуністичної ідеології та сталінської влади, по-друге, що не менш важливо, вкрай низьким рівнем життя в СРСР. Прихильність до сталінського режиму виявляли чисельно невеликі, проте впливові, активні і помітні групи населення, зокрема, комунізована і русифікована молодь великих міст, пролетарські висуванці, деякі обрані групи робітників, як, наприклад, стахановці, і передовсім, партійна, радянська і військова еліти. Саме серед цих груп можна було знайти тип тієї „нової радянської людини”, яку прагнула виховати влада, але цей сегмент радянського суспільства в Україні був доволі не численним.

Радянська влада, яка з часів революції й громадянської війни перманентно знаходилася в кризовому стані та значною мірою вичерпала свій морально-ідеологічний ресурс, намагалася укріпити свою легітимність. На посилення лояльності населення було націлене прискорене формування нової радянської соціальної ідентичності - радянського патріотизму, який значно відрізнявся від того вузькокласового взірця революційного патріотизму, що пропагувався у 1920-х рр.

Період 1939-1940 рр. позначився різким погіршення умов життя у зв'язку з економічними негараздами, спричиненими вступом СРСР у Другу світову війну (товарний дефіцит, продуктова криза, черги і т. ін.) та „новими-старими” аграрними заходами радянської влади. Запровадження „драконівських законів” щодо посилення дисципліни в країні та крайнощі „другої хвилі колективізації” кінця 1930-х - початку 1940-х рр. ще більше поглибили прірву між сталінською владою і українським суспільством.

Приєднання до СРСР напередодні німецького вторгнення західноукраїнських областей в цілому схвально було зустрінуте українським суспільством. Однак суспільно-політичні настрої місцевого населення за короткотермінове радянське правління зазнали стрімкої еволюції: від виявів радості через визволення від польського панування - до не сприйняття й різкого засудження брутальної політики радянізації і масових репресій.

Перші місяці війни нацистської Німеччини проти СРСР засвідчили кризу лояльності до сталінського режиму в Україні. Декларована пропагандою морально-політична єдність країни рад виявилася позірною. Українське суспільство зустріло війну політично розколотим, при чому поважна його частина демонструвала або відверто вороже, або індиферентне ставлення до сталінської влади, що за умов війни не мало суттєвої різниці. На загал масово-політичні настрої у 1941 р., чи аффективно-когнитивна сигнальна реакція населення, як цей стан називають соціальні психологи, в період заміни радянської влади німецькою визначалася очікуванням. Для значної маси населення, передовсім селян, німецька альтернатива відкривала певні надії на зміну життя на краще.

Низький морально-політичний стан армії та суспільства в 1941 р. став однією з вагомих причин катастрофи 1941 р, негативно вплинув на ефективність кампаній військової мобілізації та евакуації. Лише під час битви за Москву шляхом апеляції до російського патріотизму-націоналізму сталінській владі в решті-решт вдалося повернути довіру і лояльність до себе більшої частини російського населення. Натомість в Україні посиленню ностальгічних настроїв за радянською владою і полегшення процесу її ре-легітимації, посприяло жорстоке німецьке панування. Саме гітлерівський націонал-соціалізм сформував у населення тверде переконання, що існує влада, гірша за сталінську.

Після повернення радянської влади ідеологічний тиск поновився, набувши інших форм. Замість інтернаціональної комуністичної риторики, українському суспільству стали пропонувати російські патріотичні моделі. Одним з методів легітимації сталінської влади в Україні став також „проект” формування українського радянського патріотизму. Активну участь у ньому брали як партійно-радянська, так і творча еліти УРСР. Культурницький, етнічний націоналізм творчої еліти і державницький “громадянський” націоналізм партократії на загал доповнювали один одного, адже по суті обидва формували українську ідентичність через визнання української державності, її етнічних кордонів, власної культури і історії, хоча і в межах єдиної великої батьківщини. Однак цей „проект” виявився доволі суперечливим, позаяк за умов панування в радянській ідеології і пропаганді російського націоналізму український радянський патріотизм виявився загнаним у прокрустове ложе малоросійства, характерними рисами якого були почуття неповноцінності і меншовартості.

Переможне завершення війни, що сталося також завдяки участі мільйонів українців - воїнів Червоної армії, партизанів та робітників тилу, а також вихід України на міжнародну арену, об'єднання українських земель в єдиній державі, обмежені поступки національним почуттям українців - все це об'єктивно сприяло зростанню патріотичних почуттів серед українців на сході України. Між тим, на заході, національно-визвольний рух проти сталінського панування, який почав розгорятися в роки війни, досяг свого апогею саме у період повернення сталінської влади в Україну.

Український національно-визвольний рух, репрезентований ОУН і УПА, засвідчив наявність в Україні потужного опору сталінському режиму. Головним завданням цього руху було досягнення самостійності України. У боротьбі з цією опозицією радянська влада задіяла широкий комплекс військово-політичних, економічних та ідеологічних заходів. Специфічною особливістю боротьби стало, також, використання у придушенні повстанського опору і радянізації Західної України східних українців, що породило настрої протистояння між „східняками” і „західняками”.

Перемога у війні легітимізувала сталінську владу в Україні. Однак переможної ейфорії в українському суспільстві, яке опинилося наприкінці війни у вкрай тяжких соціально-економічних умовах та піддавалося перманентним репресивним „чисткам” від колаборантів та „українських буржуазних націоналістів”, на загал не спостерігалося.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія

1. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни. (1939-1945 рр.) / НАН України. Ін-т політ. і етнонац. досліджень імені І.Ф. Кураса. - К., 2007. - 520 c.

Рецензії

2. Кучер В. Новий погляд на українське суспільство у роки Другої світової війни // Бористен. - 2007. - № 10. - С. 8.

3. Костилєва С. Книга про малодосліджене українське суспільство часів Другої світової війни // Студії з архівної справи та документознавства. - 2007. - Т.15. - С. 221-222.

Книги у співавторстві

4. Історія українського війська (1917 - 1995) / Упоряд. Я. Дашкевич. Автор. колектив: В. Гриневич, Л. Гриневич, Б. Якимович та ін. - Львів: Вид-во “Світ”, 1996. - 840 с. (Авторський текст на с. 332-467).

5. Військове будівництво в Україні у ХХ столітті: історичний нарис, події, портрети / Редкол.: О.І. Кузьмук (голова) та ін. Автор. колектив: О.І. Уткін, В.Г. Бережанський, В.В. Бринцев, В.І. Горєлов, В.А. Гриневич та ін. - К.: Видавничий дім “Ін ЮРЕ”, 2001. - 448 с. (Авторський текст на с. 136-139, 141-151, 194-203).

6. Політична історія України. ХХ ст. У 6 т. / НАН України. Ін-т політ. і етнонац. досліджень. Редкол.: І.Ф. Курас (голова), Ю.І. Шаповал та ін. - Т. 4: Україна у Другій світовій війні (1939-1945) / Автор. колектив: В.І. Кучер, В.А. Гриневич, В.С. Коваль. - К.: Вид-во “Ґенеза”, 2003. - 584 с. (Авторський текст на с. 63-304).

7. Українське „постголодоморне село” напередодні війни // Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки / НАН України. Ін-т історії України. Редакц. рада: В.А. Смолій (голова), І.М. Дзюба та ін. Автор. колектив: С.І. Білокінь, О.М. Веселова та ін. - К.: Вид-во “Наукова думка”, 2003. - 887 с. (Авторський текст на с. 720-735).

8. Україна і Росія в історичній ретроспективі. Нариси в 3-х томах / НАН України. Ін-т історії України. Редакц. рада: В.А. Литвин (голова), Л.В. Губерський, І.М. Дзюба та ін. - Т. 2: Радянський проект для України / Автор. колектив: В.А. Гриневич, В.М. Даниленко, С.В. Кульчицький, О.Є. Лисенко. - К.: Вид-во “Наукова думка”, 2004. - 528 с. (Авторський текст на с. 123-165, 184-179, 226-282, 334-396).

9. Україна: політична історія. ХХ - початок ХХІ ст. / НАН України. Ін-т історії України. Ін-т політ. і етнонац. досліджень. Редакц. рада: В. Литвин (голова) та ін.; Редкол: В. Смолій, Ю. Левенець (співголови) та ін. Автор. колектив: В. Баран, О. Бойко, В. Верстюк, С. Віднянський, В. Греченко, В. Гриневич та ін. - К.: “Парламентське вид-во”, 2007. - 1027 с. (Авторський текст на с. 665-756).

10. Україна: Хроніка ХХ століття. Довідкове видання. Рік. 1939 / НАН України. Ін-т історії України. Редакц. рада: В.М. Литвин (голова) та ін.; Редкол: В.А. Смолій (голова), С.В. Кульчицький та ін. - К., 2007. - 227 с. (Авторський текст на с. 7-227).

Статті у наукових виданнях

11. Утворення Наркомату закордонних справ у роки Другої світової війни: проекти і реалії // Український історичний журнал. - 1995. - № 3. - С. 35-46.

12. Акт 30 червня 1941; Бандера; Бандерівці; “Возз'єднання українських земель в єдиній Українській державі”; Герасименко В.П.; Донбаські оборонні й наступальна операції 1941-1943; Кубійович В.; Роланд; Служба безпеки ОУН-Б // Малий словник історії України. - К., 1997. - С. 39, 51-52, 93, 110-111, 137-138, 224, 342, 367-368.

13. Українські етнічні землі. Українська державна та етнічна символіка // Походження, побут та культура українського народу. Навч. посібн. для слухачів і курсантів / Київський Ін-т Військово-повітряних сил. - К.,1997. - С.42-52, 97-114.

14. Боротьба Червоної армії з курганами - пам'ятниками в Західній Україні в 1944 р. // Розбудова держави. - 1997. - № 4. - С. 47-49.

15. До питання про діяльність ОУН у Червоній армії в роки Другої світової війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. - К., 1997. - Вип. 1. - С. 201-217.

16. Українсько-єврейські відносини в “Короткій історії України” Андреаса Каппелера // Історіографічні дослідження в Україні / НАН України. Ін-т історії України. - К., 1998. - Вип. 8. - С. 160-173.

17. До питання про історіографію участі євреїв в Червоній армії у роки Другої світової війни // Запорожские еврейские чтения. - Запорожье, 1998. - Вип. 2. - С. 68-71.

18. Jewish Studies in Ukraine, 1991-1999 // in The Jews of the Soviet Union in Transition. - #4 (19). - Jerusalem 2000. - P. 277-285 (In Hebrew).

19. Українські німці у Другій світової війни (1939-1945) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. - К., 2000. - Вип. 14. - С. 153-166.

20. Відлуння голодомору 1932-1933 рр. та антиколгоспні настрої в Червоній армії напередодні та під час “визвольних походів” 1939-1940 рр. // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психологічних наслідків. Міжнародна науково-теоретична конференція. (Київ, 28 листопада 1998 р.). Матеріали. - К.; Нью-Йорк, 2000. - С. 421-432.

21. Радянська влада та євреї Північної Буковини: до проблеми взаємовідносин у першій половині 1944 р. // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - К., 2000. - Вип. 10. - С. 87-99.

22. До питання про сепаратні контакти між СРСР і Німеччиною в роки Другої світової війни // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2002. - Вип. 6. - С. 439-449.

23. Сталінська модифікація ідеології радянського патріотизму наприкінці 30-х - на початку 40-х років ХХ ст. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2002. - Вип. 8. - С. 356-369.

24. Про історію творення та політико-ідеологічне звучання державних гімнів СРСР та УРСР // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2003. - Вип. 9. - С. 295-312.

25. Державний терор як засіб легітимації радянської влади в Західній Україні // Геноцид українського народу: історична пам'ять та політико-правова оцінка. Міжнародна науково-теоретична конференція. (Київ, 25 листопада 2000 р.). Матеріали. - К.; Нью-Йорк, 2003. - С. 445-467.

26. Напад Німеччини на СРСР і криза лояльності сталінському режиму в Україні // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2003. - Вип. 7, ч. ІІ. - С. 100-115.

27. Від пролетарського інтернаціоналізму до російського націоналізму: метаморфози сталінської політики та ідеології в роки війни Німеччини проти Радянського Союзу 1941-1945 рр. // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2004. - Вип. 8, ч. ІІ. - С. 101-117.

28. Червона армія у війнах і військових конфліктах 1939-1940 рр.: військово-політичні, ідеологічні та соціально-психологічні аспекти // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2004. - Вип. 10. - С. 340-371.

29. Хрущов як творець українського радянського патріотизму у роки німецько-радянської війни 1941-1945 рр. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2004. - Вип. 11. - С. 483-493.

30. До питання про український радянський культурницький націоналізм у роки німецько-радянської війни 1941-1945 рр. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2004. - Вип. 12. - С. 345-370.

31. Червона армія у війнах і військових конфліктах 1939-1940 рр.: за лаштунками “визвольних походів” // Сучасність. Література, наука, мистецтво, суспільне життя. - 2004. - № 11. - С. 95-103; № 12. - С. 99-109.

32. Катастрофа 1941 // Фоruм. Russian-Canadian Magazine. - 2004. - № 4. - С. 4-8.

33. З історії формування українського радянського патріотизму у роки радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць. - К., 2005. - Вип. 13. - С. 419-433.

34. Реакція українського суспільства на радянсько-німецьке зближення і початок Другої світової війни. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2005. - Вип. 14. - С. 421-432.

35. Великий український народ - молодший брат великого російського народу: творення моделі українського радянського патріотизму в роки Другої світової війни 1939-1945 рр. // Сучасність. Література, наука, мистецтво, суспільне життя. - 2005. - № 5. - С.61-83.

36. Зміни радянської зовнішньої політики, „визвольні походи” Червоної армії 1939-1940 рр. в оцінках населення УРСР // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2005. - Вип. 9, ч. І. - С. 312-333.

37. Історія Другої світової війни у сучасній історіографії та політичній боротьбі // Український гуманітарний огляд. - К.: Вид-во “Критика”, 2005. - Вип. 11. - С. 9-29.

38. Міт війни і війна мітів // Критика. - 2005. - № 5. - С. 2-8.

39. Сталінська національна політика щодо національних меншин у роки Другої світової війни 1939-1945 рр. // Друга світова війна і доля народів України. Всеукраїнська наукова конференція (Київ, 23-24 червня 2005 р.). Матеріали / Державний комітет України у справах національностей та міграції. Ін-т політ. і етнонац. досліджень НАНУ. Ін-т історії України та ін. - К.: Вид-во “Сфера”, 2005. - С. 182-187.

40. Military Conscriptions of the Ukrainians for the Red Army Carried Out during the Last Period of the Soviet-German War (in Latvian) // Latvijas Kara Muzeja Gadagramata. - Riga. - 2005. - № VI. - Р. 155-164.

41. Der Zweite Weltkrieg im Bewusstsine der Gesellschaft // Wostok. - 2005. Sommer. - № 2. - S. 38-42.

42. Gespaltene Erinnerung. Der Zweite Weltkrieg im ukrainischen Gedenken // Osteuropa. 2005. April-Juni. - #55 Jahrgang. Heft 4-6. - S. 88-102.

43. Расколотая память: Вторая мировая война в историческом сознании украинского общества // Память о войне 60 лет спустя: Россия. Германия, Европа. - М.: Изд-во “Новое литературное обозрение”, 2005. - С. 419-435.

44. Формування сталінської моделі радянського патріотизму напередодні Другої світової війни 1939-1945 рр. // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ, 2006. - Вип. 29. - С. 149-164.

45. Підводна частина айсберґа: роль Червоної армії у боротьбі з українським повстанським рухом (1944-45) // Україна модерна / Львівський нац. ун.-т ім. Івана Франка. І-т історичних досліджень. - Київ-Львів: Вид-во “Критика”, 2006. - Число 10. - С. 107-139.

46. У пошуках українського радянського патріотизму // Сучасність. Література, наука, мистецтво, суспільне життя. - 2006. - № 5-6. - С. 76-117.

47. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни: історіографічні нотатки // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук. праць / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2007. - Вип. 16, ч. 1. - К., 2007. - С. 405-434.

48. Змагання переможців // Критика. - 2007. - № № 1-2. - С. 30-33.

АНОТАЦІЯ

Гриневич В.А. Суспільно-політичні настрої населення України у роки Другої світової війни. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Інститут політичних та етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України, Київ, 2008.

У дисертації на основі широкого кола джерел та літератури комплексно досліджено суспільно-політичні настрої і моральний стан населення України у роки Другої світової війни. Розглядаються механізми впливу політичних інститутів і процесів на формування суспільно-політичних настроїв, з'ясовуються особливості сталінської національної політики та пропаганди воєнної доби у контексті політичних оцінок населення, участь партійно-радянської і творчої еліт у формуванні ідеологічної моделі українського радянського патріотизму. Розглядаються причини, масштаб, форми опору українського населення тоталітарному режиму. Обґрунтовуються теоретико-методологічні засади вивчення громадської думки та суспільно-політичних настроїв в умовах тоталітаризму, сформульовано перспективні напрями подальшого вивчення наукової проблеми.

Ключові слова: суспільна свідомість, громадська думка, суспільно-політичні настрої, морально-політичний стан, політична та етнічна ідентичність, тоталітарний режим, політична лояльність.

ANOTATION

Grynevych V.А. Social and Political Moods and Morality of the Population in Ukraine during the Second World War. - Manuscript.

Scientific Thesis for the Degree of Doctor of Political Science in speciality of 23.00.02 - political Institution and Processes. - І.Kuras Institute of Political and Ethno-national studies of National Science Academy of Ukraine, Kyiv, 2004.

Social and political moods and moral background of population of Ukraine during World War II are analyzed on wide circle of sources and literature. The mechanism of influence from the part of political institutions and processes on shaping of social and political moods of Ukraine's population is considerer. Stalinist ethnic policies and propaganda of war period as well as participation of bureaucrats (representing Communist and Soviet hierarchy) and creative elites are analyzed in the process of shaping the ideological pattern of Ukrainian Soviet patriotism. Sources and reasons of resistance in the framework of totalitarian regime are researched. Theoretical and methodological princeples and peculiarities of public opinion as well as social and polical moods under totalitarianism and directions of further research are considered.

Key words: social conciousness, public opinion, social and political moods, moral and political background, political and ethnical identity, totalitarian regime, political loyalty.

АННОТАЦИЯ

Гриневич В.А. Общественно-политические настроения населения Украины в годы Второй мировой войны. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. - Институт политических и этнонациональных исследований имени И.Ф. Кураса НАН Украины, Киев, 2008.

В диссертации на основе изучения широкой базы источников и специальной литературы комплексно исследуются общественно-политические настроения и моральное состояние населения Украины в годы Второй мировой (Великой отечественной) войны. Рассматриваются механизмы влияния политических институтов и процессов на формирование общественно-политических позиций населения Украинской ССР. Выясняются особенности сталинской национальной политики, и пропаганды военного времени в контексте политических оценок населения, участие партийно-советской, творческой элит в процессе формирования идеологической модели советского патриотизма.

Исследование диссертанта показало, что устоявшиеся в советской историографии тезисы о „морально-политическом единстве советского народа в годы Великой Отечественной войны”, „о беззаветной вере советских людей в идеалы коммунизма, их преданности коммунистической партии” не отвечали реальной действительности. Анализ значительного комплекса архивных документов, большинство из которых впервые вводятся автором в научный оборот, указывает на то, что украинское общество встретило Великую отечественную войну в значительной мере расколотым. Спектр существовавших в этот период общественно-политических настроений был достаточно широк: от полной аполитичности и социальной пассивности - до активных форм поддержки/ сопротивления мероприятиям сталинского режима.

В диссертации показано, что антисоветские настроения в массе украинского населения подпитывались целым рядом факторов, в том числе перманентно низким материальным уровнем жизни, стойким невосприятием коммунистической идеологии, жестоким сталинским террором, травматической памятью о принудительной коллективизации сельского хозяйства и голодоморе 1932-1933 гг.

Диссертант обосновывает вывод о том, что, хотя высказывание альтернативных официальным идей в условиях сталинского тоталитарного режима было весьма затруднительным и нередко смертельно опасным, такие идеи все же не только постоянно присутствовали в сознании людей и распространялись среди населения по различным каналам (слухи, анекдоты, фольклор, анонимные письма). В УССР существовало множественное, плюралистическое общественное мнение, которое отражало достаточно разнообразный спектр политических взглядов, и в котором присутствовали религиозный и националистичный дискурсы.

Отмечается, что сталинское руководство осознавало дефицит поддержки „снизу” в Украине. Именно этим обосновывалась система мероприятий, направленных на ре-легитимацию советской власти после изгнания с украинской территории немецких захватчиков. Сталинская власть использовала в этих целях ряд агитационно-пропагандистских, репрессивно-карательных, социально-экономических мероприятий. Уступки национальным чувствам, привлечение выдающихся представителей творческой интеллигенции в структуры власти, риторика по поводу выхода Украины на международную арену - все это также свидетельствовало о том, что советская власть была вынуждена считаться с факторами возросшего за годы войны национального сознания украинцев, а также масштабным националистическим движением в западноукраинском регионе. Рассматриваются масштаб, формы борьбы ОУН и УПА против немецкого и сталинского тоталитарного режимов, анализируются политические настроения личного состава советских войск и повстанцев, отношение к этому противоборству основной массы украинского населения.

Обосновываются теоретико-методологические подходы дальнейшего изучения феномена общественного мнения и общественно-политических настроений в условиях тоталитаризма.

Ключевые слова: общественное сознание, общественное мнение, общественно-политические настроения, морально-политическое состояние, политическая и этническая идентичность, тоталитарный режим, политическая лояльность.

Размещено на Allbest.ru