Діяльність ліги арабських держав по врегулюванню палестинської проблеми (80-і - перша половина 90-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК: 327,79

Діяльність ліги арабських держав по врегулюванню палестинської проблеми (80-і - перша половина 90-х років)

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Аль-Рукібат Хайел М.С.

КИЇВ 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 20 жовтня 1999 р. о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.29 в Інституті міжнародних відносин за адресою: Київ, вул.Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "17" вересня 1999р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради М.С. Каменецький

палестинський арабський політолог

Актуальність теми. XX століття, що відходить в історію, було часом великих випробувань для людської цивілізації. Це й дві світові війни, і безліч регіональних конфліктів. В сучасному взаємозалежному світі загострення військово-політичної ситуації в будь-якому з регіонів планети загрожує непередбачуваними наслідками для всієї людської цивілізації. У зв'язку з цим в умовах формування нового світового порядку функції гарантування безпеки все частіше переходять до наднаціональних організацій. Таким чином, в цей час виявляються дві взаємопов'язані тенденції - з одного боку, до зниження ролі національних держав в урегулюванні конфліктів, з іншого -до посилення взаємозалежності держав і підвищення ролі міжнародних і регіональних організацій. Це стосується і регіону Близького Сходу, комплекс проблем якого займає особливе місце серед найбільш актуальних питань сучасних міжнародних відносин. Особливу роль відіграє палестинська проблема, в якій переплітаються інтереси не тільки арабських країн і Ізраїля, але й всіх арабських країн, об'єднаних в Лігу арабських держав (ЛАД), інших країн світу.

Закінчення "холодної війни" та руйнування біполярної структури світу об'єктивно призвело до появи суперечливих тенденцій в розвитку сучасної системи міжнародних відносин. Перша половина 90-х років характеризувалася зростанням конфліктного потенціалу близькосхідного регіону, що з всією очевидністю висвітлює необхідність вирішення палестинської проблеми.

Невирішеність палестинської проблеми, яка традиційно розглядається як серцевина проблеми близькосхідного врегулювання, постійно регенерує небезпеку розширення кордонів і рівнів конфронтації, загрожує міжнародному миру і безпеці. У зв'язку з цим вивчення позиції Ліги арабських держав з проблеми близькосхідного врегулювання, місця і ролі палестинської проблеми в діяльності цієї організації, еволюції позиції ЛАД відносно шляхів її вирішення набуває особливої актуальності, політичного і наукового значення.

Зростання впливу палестинського чинника на вироблення конкретних напрямів і проведення певних акцій в діяльності ЛАД об'єктивно підводить до думки про необхідність розглянути в комплексі характер, специфіку та еволюцію позиції ЛАД з палестинської проблеми, основні напрями діяльності по її врегулюванню.

Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена: І/ виключною важливістю проблеми забезпечення міжнародної безпеки і відновлення миру на Близькому Сході; 2/ особливою роллю ЛАД в системі забезпечення регіональної безпеки; З/ значимістю впливу палестинського фактору на міжнародні і регіональні відносини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами

Тематика дисертації відображає один із напрямків науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, зокрема, "Роль міжнародних організацій в розбудові України".

Наукова проблема, що вирішується в дисертації, полягає в дослідженні ролі регіональних організацій, зокрема ЛАД, в урегулюванні регіональних конфліктів, в подоланні кризових явищ в політично нестабільних районах планети. Досліджується еволюція позиції Ліги арабських держав з палестинської проблеми та її вплив на розвиток процесу близькосхідного врегулювання в період, що досліджується.

Об'єктом дослідження є розвиток системи міжнародних відносин на Близькому Сході в 80-ті - першій половині 90-х років.

Предмет дослідження - форми і методи здійснення миротворчої діяльності Ліги арабських держав по виробленню і впровадженню підходів до вирішення палестинської проблеми в концептуальному, структурному і функціональному аспектах.

Методологічна та науково-теоретична основа дисертації.

Виходячи з специфіки об'єкта дослідження і поставлених задач, автор обрав основними методами аналізу: системний, порівняльний і проблемно-історичний. Це дозволяє розглянути проблему в її часовій послідовності і динаміці, провести комплексне дослідження вибраного предмету (форми і методи здійснення миротворчої діяльності ЛАД по врегулюванню палестинської проблеми) як диференційованого, але взаємопов'язаного цілого в рамках більш широкої цілісної системи (діяльність ЛАД у всіх інших напрямах) в період, що досліджується, а також в контексті еволюції самої палестинської проблеми.

Мета та основні завдання дослідження - дослідити механізм формування підходів Ліги арабських держав до палестинської проблеми, прослідити його еволюцію під впливом чинників глобального і регіонального характеру, виявити міру його ефективності на різних етапах еволюції палестинської проблеми, показати можливі шляхи вдосконалення його функціонування, з'ясувати місце, роль і значення палестинської проблеми в діяльності ЛАД у вказаний період, проаналізувати чинники, що впливають на формування позиції цієї регіональної організації з вказаної проблеми.

Для реалізації мети дослідження автором ставилися наступні конкретні задачі:

- дати критичний аналіз концептуально-теоретичних побудов політологів з питань місця і ролі палестинської проблеми в діяльності Ліги арабських держав;

- визначити чинники формування позиції Ліги арабських держав з палестинської проблеми;

- виявити вплив центросилової динаміки в рамках близькосхідної регіональної системи на еволюцію позиції ЛАД з палестинської проблеми;

- освітити основні причини диференціації підходів арабських держав до палестинської проблеми і показати її вплив на вироблення загальноарабської позиції з вказаної проблеми;

- показати еволюцію позиції ЛАД з палестинської проблеми, встановити її періодизацію;

- дати оцінку ефективності ЛАД по врегулюванню конфлікту;

- проаналізувати можливі шляхи вирішення палестинської проблеми і можливості в цьому плані Ліги арабських держав.

- визначити необхідні напрями реформування ЛАД як фактора розвитку міжарабських відносин, збереження єдності арабського світу;

- охарактеризувати роль, яку повинна грати ЛАД у забезпеченні загальноарабської безпеки.

Наукова новизна диссертаційного дослідження полягає, перш за все, у тому, що автор вперше в українській історіографії на основі нових, раніше не введених до наукового обігу джерел здійснив спробу грунтовно й детально дослідити проблему діяльності ЛАД, що спрямувала на врегулювання палестинської проблеми і, у більш широкому значенні, на формування всеохоплюючої системи загальноарабської безпеки, а також показати особливості концептуального забезпечення цієї діяльності і її динаміку.

На захист виносяться наступні наукові результати, які відображають конкретний особистий внесок дисертанта:

1. Проаналізовано місце і роль ЛАД у вирішенні палестинської проблеми;

2. Вивчено причини відмови ЛАД від політичного врегулювання палестинської проблеми в 1967-1982рр. і досліджено особливості діяльності організації по вирішенню кризи в ці роки;

3. Показано процес еволюції позиції ЛАД по палестинській проблемі в 80-і на початку 90-х років;

4. Вивчена ступінь ефективності механізмів забезпечення безпеки, які створені в рамках ЛАД;

5. Охарактеризовані фактори, які перешкоджали їх ефективному функціонуванню;

6. Визначені шляхи і подані конкретні рекомендації по реформуванню ЛАД як необхідної передумови для посилення її ролі в процесі забезпечення загальноарабської безпеки.

Практичне та теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона присвячена дослідженню важливої наукової проблеми і результати дослідження можуть бути використані як при подальшій розробці даної проблематики, так і в практичній діяльності органів зовнішніх зносин країн близькосхідного регіону. Окремі положення і висновки, що містяться в роботі, можуть бути корисними для уточнення позиції України з палестинської проблеми, питань її двосторонніх відносин з арабськими державами та Ізраїлем.

Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні курсів і спецкурсів з проблем теорії та практики міжнародних міжурядових регіональних організацій країн Азії, Африки та Латинської Америки, по історії міжнародних відносин і зовнішньої політики, міжнародним відносинам на Близькому Сході, зовнішній політиці арабських країн.

Хронологічної межі, тобто період від вироблення ЛАД загальноарабської програми політичного врегулювання близькосхідного конфлікту та палестинської проблеми й зусиль по її реалізації. Прихід в середині 90-х років до влади в Ізраїлі нового керівництва створив перешкоди на шляху вирішення палестинської проблеми, але домінуючою залишається тенденція до її врегулювання.

Джерела і література:

Документальну базу роботи склали:

Документи Ліги арабських держав, документи і матеріали зовнішньополітичних відомств арабських країн, документи Палестинського Руху Опору (ПРО), Організації Визволення Палестини (ОВП), різних палестинських організацій; матеріали сесій Національної Ради Палестини; документи і матеріали арабських політичних партій і організацій; документи арабських субрегіональних організацій економічної і політичної співпраці; праці та виступи політичних діячів країн Близького Сходу; документи 00Н, міжнародних організацій і конференцій; урядові документи про країни Заходу. Автор вивчив і критично проаналізував дослідження українських і російських авторів з палестинської проблеми, передусім праці Є.Д. Дмитрієва, В. І. Кисельова, В. О. Копіна, Н. Д. Несука тощо. Автором використані дослідження, присвячені аналізу розвитку міжнародних відносин на Близькому Сході в 80-і - 90-і роки. Це праці А.П.Агаришева, Л.І.Медведко, Є.М.Примакова тощо. Потрібно відмітити, що для цих робіт, як і для політики СРСР на Близькому Сході загалом, характерний надто ідеологізований і односторонній підхід до оцінки палестинської проблеми та діяльності Ліги арабських держав, яка оцінювалася передусім з точки зору "антиімперіалістичної боротьби". Практичні аспекти діяльності ЛАД по врегулюванню палестинської проблеми розглядаються тільки в праці В.І. Кисельова, однак основна увага в ній приділяється першій половині 80-х років.

Значний фактичний матеріал міститься в дослідженнях по історії і зовнішній політиці арабських держав. Це передусім колективні монографії "Зовнішня політика країн Близького і Середнього Сходу", "Новітня історія арабських країн Азії", "Новітня історія арабських країн Африки", а також праці А.М. Васильєва, Л.В. Валькової, Е.С. Мелкумян, Р.В. Ланда, А.А. Шведова. Разом з тим, з точки зору автора, в них недостатньо уваги приділяється аналізу позиції цих країн з палестинської проблеми, особливо в період кінця 80-х - першій половині 90-х років.

Українська історична наука заклала міцний підмурівок вивчення проблем близькосхідного регіону. В Україні склалася школа сходознавців, що розробляє ті або інші аспекти даної проблеми. Особливий інтерес для автора представили роботи І.Ф.Черникова, В.К. Гури, О.А.Коппель, Н.Д. Несука та ін.

В Інституті міжнародних відносин, Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України підготовлені та захищені дисертації, в яких розглядалася проблема близькосхідного врегулювання, політика окремих арабських країн з проблеми близькосхідного врегулювання та місце і роль цієї проблеми в міжарабських відносинах. Це дисертації Джорджеса Ханни Аюба "Політика арабських країн з питання близькосхідного врегулювання в 70-і роки", Карба Абделгані "Палестинська проблема в зовнішній політиці Марокко", Гуцало С.Є. "Ліга арабських держав і проблеми близькосхідного врегулювання /1978-1989/", Аль Бакари Абдулли Ібрагима "Політичні відносини між Йорданією і Організацією Визволення Палестини /1964-1988гг/", Валіда Ібрагима Абдель-Кадера Тайема "Палестинська проблема в міжарабських відносинах в 80-і роки", що надали значну допомогу автору при роботі над темою.

Проблема близькосхідного врегулювання і її ключовий аспект -палестинська проблема - знаходяться в центрі уваги арабської історіографії. Їх вивчення сконцентроване в спеціальних науково-дослідних центрах, таких, як Центр палестинських досліджень в Бейруті, "Форум Арабської думки" в Аммані, в спеціальних центрах при університетах Єгипту, Кувейту, Іраку, ОАЕ, Лівану. Автор використав праці таких відомих арабських дослідників, як Мухамед Хейкал, Хасанін Тауфік Ібрагим, Сейф Ель-Дин Абдель Фаттах, Таха Муджубі тощо.

Автор критично використав і праці західних авторів з проблеми, що досліджується.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в виступах на наукових конференціях, науково-практичних семінарах, що проводилися в Інституті міжнародних відносин, обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби та знайшли відображення в трьох наукових статтях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновку та списку документальних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи 183 сторінки, в тому числі список використаних джерел займає 22 стор.

Зміст роботи.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається суть і стан наукової проблеми і її значення, необхідність проведення даного дослідження, його методи, формулюються цілі і задачі. Дане обгрунтування хронологічних меж роботи, визначені предмет і об'єкт дослідження, його наукова новизна, теоретична і практична значущість, дається історіографія питання.

У розділі першому - "Місце і роль палестинської проблеми в діяльності Ліги арабських держав" розглядається роль ЛАД у формуванні загальноарабської політики відносно Палестини з моменту створення цієї організації. Протягом всього періоду від створення ЛАД в березні 1945 року до 1982 року суть її позиції зводилася до відмови від політичного врегулювання близькосхідного конфлікту і палестинської проблеми. Найбільш повно дана позиція знайшла відображення в рішеннях 1967 року Хартумської наради глав держав і урядів арабських країн.

Автором визначені об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливали і продовжують впливати на формування позиції ЛАД з палестинської проблеми. Під внутрішніми чинниками розуміються такі обставини внутрішньополітичних відносин, які впливають на формування і проведення в життя політики даної організації з палестинської проблеми. Зовнішні чинники визначаються впливом структури сучасних міжнародних відносин на позицію ЛАД з вказаної проблеми.

У розділі другому - "Поворот в позиції Ліги арабських держав з палестинської проблеми в першій половині 80-х років" аналізується процес вироблення ЛАД загальнорабської програми політичного врегулювання близькосхідного конфлікту і розв'язання палестинської проблеми. Прийняття Фесського плану (1982 р.) - плану політичного врегулювання сталося революційною подією в історії ЛАД. Показані зусилля ЛАД по втіленню в життя загальноарабської програми політичного врегулювання близькосхідного конфлікту і палестинської проблеми. Разом з тим зазначається, що в подальший період ЛАД не змогла здійснити ефективні зусилля по його реалізації, що було зумовлено як чинниками зовнішнього характеру, так і ситуацією в арабському світі, де посилюються відцентрові тенденції.

Досліджується еволюція підходу ОВП до розв'язання палестинської проблеми в першій половині 80-х років і його оцінка Лігою арабських держав.

У розділі третьому показана еволюція палестинської проблеми в другій половині 80-х років, її вплив на позицію ЛАД. Особлива увага приділяється позиції арабських країн з палестинської проблеми на нарадах глав держав і урядів арабських країн в Аммані (1987 р.), Алжирі (1988 р.) і Касабланці (1989 р.). Автор приходить до висновку, що метою ЛАД з моменту її створення було досягнення арабської єдності і справедливе розв'язання палестинської проблеми, але по мірі розширення її складу все більш виявлялися розбіжності між її учасниками, передусім з палестинської проблеми. В основі цих розбіжностей лежать відмінності суспільно-політичного і державного устрою, ідеології, особливостей соціального розвитку, політичної орієнтації.

У даному контексті аналізується центросилова динаміка арабської підсистеми міжнародних відносин на рубежі 80-х - 90-х років і її вплив на позицію ЛАД з палестинської проблеми. Автор зазначає, що протягом періоду, що досліджується, завершується процес формування арабської підсистеми міжнародних відносин як певної політико-географічної цілісності з іманентними їй принципами функціонування та взаємодії із зовнішнім світом. Політика ЛАД на практиці визначалася ключовими частинами структури регіональної системи, зокрема, Єгиптом, Сірією, Іраком, Саудівською Аравією. У зв'язку з цим аналізуються чинники диференціації підходів цих країн до палестинської проблеми та їх вплив на її еволюцію.

У розділі четвертому - "Вплив глобальних і регіональних чинників на позицію ЛАД з палестинської проблеми в першій половині 90-х років" висвітлені нові тенденції в еволюції місця і ролі палестинської проблеми в діяльності ЛАД після кувейтської кризи 1990-1991 рр. ЛАД втратила ініціативу в справі близькосхідного врегулювання, що перейшла до окремих арабських держав і здійснювалася на рівні двосторонніх контактів Ізраїля з окремими арабськими країнами і ОВП.

У заключній частині роботи робляться основні висновки:

Загострення палестинської проблеми стало однією з причин активізації доцентрових тенденцій в арабському світі, що знайшло відображення в створенні Ліги арабських держав. З самого початку створення ЛАД палестинська проблема займала центральне місце в її діяльності.

Під розв'язанням палестинської проблеми до початку 80-х років Лігою арабських держав розумілося створення Палестинської держави на всій території Палестини зі столицею в Ієрусалимі і ліквідація Держави Ізраїль. Розв'язання палестинської проблеми повинне було знаходитися в рамках спільної компетенції арабських країн - членів Ліги арабських держав. Будь-які самостійні кроки в цьому напрямі зазнавали гострої критики.

На початку 80-х років спостерігається поступовий поворот ЛАД в діяльності з палестинської проблеми. Він передбачав не тільки перехід до політичних шляхів врегулювання, але і трансформацію підходу до самої суті розв'язання питання - визнання факту існування Держави Ізраїль і можливості створення Палестинської Держави на частині території Палестини.

На початку 90-х років на Близькому Сході склалася якісно нова політична обстановка, яка вплинула і продовжує впливати на подальшу еволюцію регіональних конфліктів і пошуки шляхів їх врегулювання. До числа найважливіших змін потрібно віднести нову розстановку сил в арабському світі внаслідок війни в Перській затоці і посилення там відцентрових тенденцій, що не могло не відбитися на ситуації в ЛАД, зміни в підході Ізраїля до проблеми близькосхідного врегулювання, мирні переговори на Близькому Сході, початок яким поклала міжнародна конференція в Мадриді, початок ізраїльсько-палестинского діалогу, і його перші практичні результати, нормалізацію відносин між Ізраїлем і Йорданією.

Прихід в середині 90-х років до влади в Ізраїлі нового керівництва, створив перешкоди на шляху її вирішення. Однак загалом домінуючою тенденцією є тенденція до врегулювання, значну роль в чому покликана зіграти Ліга арабських держав.

Необхідною умовою розв'язання палестинської проблеми є визнання не тільки палестинцями та окремими арабськими країнами, але і Лігою Арабських Держав, всіма арабськими країнами права Ізраїля на існування і визнання Ізраїлем законних національних прав палестинських арабів як нації, в тому числі і прав політичних. Таке взаємне визнання повинне бути гарантоване відповідним міжнародно-правовим актом, можливо, рішенням Ради Безпеки 00Н, що зобов'язує всі сторони. У цьому плані актуальним представляється подальша розробка механізму взаємодії між 00Н і ЛАД, ЛАД і арабськими субрегіональними організаціями - Радою Співробітництва арабських держав Перської затоки і Союзом Арабського Магрібу в справі розв'язання палестинської проблеми.

Посилення доцентрових тенденцій в міжарабських відносинах призвело до активізації ролі національних держав, зокрема, в справі близькосхідного врегулювання. У цей час миротворчий процес розвивається в основному в рамках двосторонніх відносин між Ізраїлем і арабськими країнами та ізраїльсько-палестинских відносин.

Сучасні реалії ситуації на Близькому Сході, перші зрушення на шляху вирішення палестинської проблеми свідчать, що після стількох років конфронтації ще існують великі складності у виробленні конкретних практичних домовленостей з різних аспектів їх рішення. Дотримання власних національних інтересів (передусім палестинців і Ізраїля) не може бути збитковим національним інтересам партнерів по переговорах. Отже, необхідна розробка взаємоприйнятних принципів, якими повинні керуватися учасники переговорного процесу, значну роль в чому покликана зіграти Ліга арабських держав. До числа цих принципів, з точки зору автора, потрібно віднести визнання того факту, що прямі переговори сторін в конфлікті, зокрема, палестинців і Ізраїля, не можуть розглядатися як загроза або перешкода на шляху розвитку мирного процесу, відмова від тези про те, що ключ на шляху врегулювання палестинської проблеми лежить тільки на шляху переговорів між Ізраїлем і Лігою арабських держав. Разом з тим це не означає недооцінки ролі і можливостей Ліги арабських держав в справі врегулювання палестинської проблеми, відмови від її використання в переговорному процесі. Форсування переговорного процесу, зокрема між Ізраїлем і ОВП, між Ізраїлем і окремими арабськими країнами, має важливе, але проміжне значення. ЛАД могла б зіграти велику роль в процесі створення системи колективної безпеки на Близькому Сході, в переговорах по таким комплексним, що представляють взаємний інтерес для Ізраїля і арабських країн питанням, як контроль над озброєнням, недопущення поширення в регіоні зброї масового знищення і проблема біженців, проблема водних ресурсів тощо. Максимальне розширення порядку денного переговорного процесу, розгляд всіх близькосхідних проблем в їх взаємозв'язку і взаємозалежності, передбачає активізацію ролі Ліги арабських держав.

Необхідною умовою підвищення значення ЛАД в міжнародних і регіональних відносинах, активізації її діяльності по врегулюванню регіональних конфліктів, зокрема палестинської проблеми, є приведення її Статуту у відповідність з потребами сьогоднішнього дня, внесення в нього відповідних змін, які передбачають уточнення формулювань, що стосуються її цілей і задач, розширення компетенції її Генерального секретаря, зокрема з політичних питань, розгляд ряду процедурних питань. Разом з тим її рішення мали і продовжують мати велику політичну силу. Діяльність ЛАД є постійно діючим важливим чинником в регіональних міжнародних відносинах. У зв'язку з цим представляється перспективним розширення співпраці з Лігою арабських держав неарабських країн, зокрема України.

Основні положення дисертації викладені автором в наступних публікаціях

1. Аль-Рукібат Хайел М.С. Еволюція позиції Ліги Арабських Держав по палестинській проблемі. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 2 (частина 1). К.: Київський університет, 1996. - 136с.

2. Аль-Рукібат Хайел М.С. Фактори формування позиції Ліги Арабських Держав по проблемі близькосхідного врегулювання. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 7 (частина 3). К.: Київський університет, 1997.

3. Аль-Рукібат Хайел М.С. Діяльність ЛАД по врегулюванню близькосхідного конфлікту. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 4. К.: Київський університет, 1998.

Размещено на Allbest.ru