Державницькі теорії Д. Донцова і В. Липинського: порівняльний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМЕНІ І.Ф. КУРАСА

УДК 321.01+930.1”18”(477)

Державницькі теорії Д. Донцова і В. Липинського: порівняльний аналіз

Спеціальність 23.00.01 - теорія та історія політичної науки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Рєзнік Віктор Віталійович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса Національної Академії наук України

Захист відбудеться "27 травня 2008 р. о 1400 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, м. Київ, вул. Кутузова, 8, кім. 218.

Автореферат розіслано "25" квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук Г.І. Зеленько

донцов липинський незалежний україна

АНОТАЦІЯ

Рєзнік В.В. Державницькі теорії Д. Донцова і В. Липинського: порівняльний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія та історія політичної науки. - Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України, Київ, 2008.

Дисертація є порівняльним аналізом поглядів на державотворення відомих українських політичних мислителів Д. Донцова і В. Липинського. У роботі порівнюються відмінні позиції у питанні про взаємозумовленість національних та соціальних підвалин державотворення.

Розкриваються теоретичні та ідеологічні витоки політичної філософії Д. Донцова та В. Липинського - «інтегрального націоналізму» та національного консерватизму. Простежується еволюція у поглядах учених на сутність політико-державного устрою майбутньої самостійної України, на роль народних мас в історії.

Показана відмінність позицій Д. Донцова та В. Липинського в питанні про зовнішньополітичні чинники українського державотворення.

Проаналізовано вплив кожного з авторів на політичну думку та політичні події свого часу, можливість фрагментарного використання їхніх положень у процесі державотворення в Україні.

Ключові слова: держава, нація, політичний устрій, політична еліта, «інтегральний націоналізм», консерватизм, демократія, тоталітаризм.

АННОТАЦИЯ

Резник В.В. Государственнические теории Д. Донцова и В. Липинского: сравнительный анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Институт политических и этнонациональных исследований имени И.Ф.Кураса НАН Украины, Киев, 2008.

В диссертации проанализированы взгляды на созидание государства известных украинских политических мыслителей Д. Донцова и В. Липинского, чьи труды, посвященные проблемам суверенизации Украины и её государственного строительства, были важным этапом в развитии отечественной политической мысли. Теоретический аспект исследования связан с актуальной проблемой отечественного государственного созидания - соотношение позитивизма и негативизма. В работе сравниваются две принципиально различные позиции в вопросе о взаимообусловленности национальных и социальных основ созидания государства.

Показана необоснованность точки зрения Д. Донцова, что нация в смысле этнической общности должна предшествовать государству и быть его основанием, и обосновано, что в этом отношении донцовские идеи родственны современному этническому национализму. В диссертации утверждается, что точка зрения В. Липинского, по которой государство объединяет в нацию всех, кто проживает на его территории, близка современной концепции политической нации.

Раскрываются теоретические и идеологические истоки политических философий Д. Донцова и В. Липинского. При этом ставится под сомнение абсолютное влияние на них представителей западноевропейской политической мысли. Прослеживается эволюция во взглядах обоих ученых. Выяснены причины и исторические обстоятельства, заставившие Д. Донцова отойти от левых марксистских взглядов и стать идеологом «интегрального украинского национализма».

Проанализировано различие между донцовской идеей о политической власти «орденского типа» и идеей В. Липинского о «трудовой монархии».

Определено, что оба автора отрицали демократию. Но при этом показано, что если Д. Донцов видел народ только объектом манипуляций, то В. Липинский считал, что народ следует мобилизовать в созидательных целях, что в Украине может быть использован опыт демократических государств.

Показано различие позиций Д. Донцова и В. Липинского в вопросе о внешнеполитических факторах, украинского государственного строительства, в частности в вопросе об отношениях с Россией.

В диссертации также проанализированы концептуальные подходы и методология обоих мыслителей при формировании их политических теорий.

Проанализировано влияние каждого из авторов на современную им политическую мысль, на политические события. Показано, что в силу определенных исторических обстоятельств идеи Д. Донцова некоторое время определяли идеологию и практику Организации украинских националистов, в то время как идеи В. Липинского привлекали только узкий круг его единомышленников.

Проанализирована возможность фрагментарного использования положений, высказанных обоими мыслителями, в процессе нынешнего государственного и национального строительства в Украине.

Ключевые слова: государство, нация, политическое устройство, политическая элита, «интегральный национализм», консерватизм, демократия, тоталитаризм.

SUMMARY

Reznik V.V. Statebuilding Theories of D. Dontsov and V. Lypynskyi: a Comparative Analysis. - Manuscript.

Thesis for obtaining the scientific degree of Candidate in Political Sciences in speciality 23.00.01 - The Theory and History of Political Science. - Kuras Institute of Political and Ethnic Studies of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2008.

Dissertation is the comparative analysis of views on statebuilding of well-known Ukrainian political thinkers ? D. Dontsov and V. Lypynskyi. Controversial positions as to the question of interdependence between national and social foundations for statebuilding are compared.

Dissertation exposes theoretical and ideological roots of D. Dontsov and V.Lypynskyi political philosophies - «integral nationalism» and national conservatism. The evolution of both scientists views on the essence of political and state system of future independent Ukraine, on the role of people in history is studied.

The difference in D.Dontsov and V.Lypynskyi positions as to еnу problem of international factors of Ukrainian statebuilding is disclosed.

The influens of both authors on their contemporary political thought and the possibility of fragmentary usage of their ideas in modern state- and nationbuilding in Ukraine is analised.

Key words: state, nation, political order, political elite, «integral nationalism», conservatism, democracy, totalitarianism.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В українській політичній історії постаті Д. Донцова і В. Липинського в когорті діячів революційної і міжвоєнної доби ХХ століття займають окреме й особливе місце, визначене їхнім винятковим впливом не лише на сучасників, але й на багатьох представників наступних генерацій вітчизняного політикуму. Їхні особистості настільки багатогранні, а насичене подіями життя настільки повчальне, що залишений ними творчий спадок ще довгі роки ретельно вивчатиметься із незаперечною користю для українського суспільства.

Актуальність теми дослідження випливає насамперед з браку порівняльних політологічних досліджень при вивченні державницьких концепцій попередніх часів. Без такого аналізу неможливо з'ясувати логіку подій, які врешті-решт привели нашу країну до незалежності.

Торкаючись теоретичного аспекту дослідження, звертаємо увагу також на потребу у вивченні, зокрема, такої складної проблеми вітчизняного державотворення, як співвідношення позитивізму та негативізму, якими виразно пройняті погляди Д. Донцова і В. Липинського.

Актуальність теми дисертації обґрунтовується і тим, що аналіз поглядів Д. Донцова і В. Липинського на методи державного будівництва має не тільки теоретичну, але й практичну значущість, є корисним для нової української політичної еліти, яка зараз формується в Україні, може суттєво допомогти в процесі формування української політичної нації. У свою чергу, від темпів формування політичної нації залежать не тільки терміни входження нашої країни в Європейське співтовариство, а й те, як ми в ньому почуватимемося. Співвідношення «нація - держава» або «держава - нація» були основним предметом дискусій Д. Донцова і В. Липинського. На наш погляд, всебічний аналіз допоможе й нашим сучасникам адекватно сприймати складні політичні процеси, які відбуваються нині в Україні.

Нарешті, актуальність теми випливає також з необхідності мобілізувати досягнення вітчизняної політичної думки, у тому числі творчої спадщини Д. Донцова і В. Липинського, для вироблення концепції щодо місії України в сучасному світі, що глобалізується.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планової наукової теми Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса НАН України «Суспільно-політичні трансформації в Україні в ХХ - на початку ХХІ століття в історико-політологічному вимірі» (Номер державної реєстрації - 0101U000845).

Стан наукової розробки теми. У процесі дослідження було опрацьовано широкий масив джерел і наукової літератури з заявленої теми. Практична громадсько-політична діяльність Д. Донцова, який впродовж усього міжвоєнного періоду проживав у Галичині, обумовили суть і спрямованість його теоретичних та публіцистичних праць, які ще за життя автора стали помітним явищем суспільно-політичної думки. Науковці, віддаючи належне талантові Д. Донцова, в оцінках його поглядів щодо перспектив усамостійнення України, українського націє- та державотворення були здебільшого або критично налаштованими, або стриманими. До авторитетних політичних істориків і філософів передвоєнної доби, які аналізували праці Д. Донцова, слід віднести насамперед С. Ленкавського, Ю. Липу, Л. Ребета, М. Сціборського.

В. Липинський, науково-публіцистична та громадсько-політична діяльність якого проходила в ту ж історичну епоху, що й Д. Донцова, увійшов в історію політичної науки як провідний теоретик українського консерватизму, поборник української монархічної державності. Проте його теоретичні розробки були надбанням лише незначної кількості українських інтелектуалів несоціалістичного спрямування, яким поталанило вижити у вирі революції та дістатися закордону. З-поміж найгрунтовніших досліджень життя і творчості В. Липинського в перші тридцять років ХХ століття (тобто практично до його смерті) варто відзначити праці А. Андрієвського, Ю. Бачинського, В. Босого, М. Грушевського, Д. Дорошенка (він писав і під псевдонімом М. Забаревський), А. Жука, М. Козака, М. Кочубея, І. Крип'якевича, І. Кричевського, В. Кучабського, В. Мартинця, І. Мірчука, А. Монтрезора, О. Назарука, П. Скоропадського, В. Старосольського, С. Томашівського, К. Чеховича, С. Шемета та багатьох інших.

У післявоєнний період твори В. Липинського і Д. Донцова аналізувалися переважно діаспорними вченими. Серед них слід виділити Л. Біласа, А. Білинського, Р. Залуцького, В. Ісаїва, І. Лисяка-Рудницького, І. Мазепу, О. Мотиля, Я. Пеленського, Є. Пізюра, О. Пріцака, І. Рудницького, В. Рудка, М. Сосновського та інших.

Радянське суспільствознавство однозначно негативно оцінювало як політичну діяльність, так і творчу спадщину обох діячів. Значна частина радянських дослідників навіть не мала доступу до публікацій Д. Донцова і В. Липинського, інша ж з суто апологетичних завдань і міркувань практично уникала полеміки з ними. Однак, вони були спільниками в навішуванні й тиражуванні політичних ярликів, представляючи Д. Донцова «фашистом», а В. Липинського - «монархічним мракобісом».

За роки незалежності України в процесі становлення в країні політичної науки та її інтеграції у світовий політологічний простір актуалізувалася потреба наукового аналізу політичної спадщини, з'явилася розлога література, присвячена Д. Донцову та В. Липинському. Серед вітчизняних дослідників, хто виявив зацікавлення цією темою, були Р. Безсмертний, Д. Веденєєв, К. Галушко, С. Гелей, І. Гирич, М. Горєлов, І. Гошуляк, Я. Грицак, Я. Дашкевич, Л. Кондратик, І. Курас, О. Лисенко, О. Майборода, В. Масненко, І. Патер, Ю. Поліщук, М. Попович, В. Потульницький, О. Рафальський, О. Салтовський, В. Солдатенко, П. Сохань, В. Трощинський, Ф. Турченко, В. Ульяновський, Б. Ярош та інші.

Загальнотеоретична спадщина Д. Донцова і В. Липинського вивчена доволі детально. Проте в літературі, на наш погляд, недостатньо проаналізовано саме націє- та державотворчі аспекти їхніх наукових розробок. До того ж практично немає грунтовних праць, у яких погляди Д. Донцова і В. Липинського на державу та її устрій зіставлялися б та аналізувалися паралельно.

Усе це дало авторові підставу визначити головну мету дисертації: провести порівняльний аналіз націє- та державотворчих доктрин Д. Донцова та В. Липинського, зокрема, зіставити їхні погляди на перспективи самовизначення української нації та суверенізації України, розбудови державного механізму, його функціонування, з'ясувати можливість інтерполяції цих поглядів на сучасність.

Відповідно до мети дисертаційного дослідження автором поставлено наступні дослідницькі завдання:

здійснити порівняльний аналіз поглядів Д. Донцова і В. Липинського на перспективи, способи та механізми утворення незалежної України;

визначити спільне та відмінне в ставленні Д. Донцова і В. Липинського до співвідношення категорій «нація» та «держава»;

проаналізувати та оцінити запропоновані ними моделі державного устрою, у тому числі на предмет вірогідності та реалізації цих моделей;

розглянути та проаналізувати погляди обох мислителів на роль народних мас в історії;

з'ясувати та порівняти внесок Д. Донцова і В. Липинського в розвиток «теорії еліт»;

виявити вплив змін у внутрішньо- і зовнішньополітичній ситуації на еволюцію поглядів політичних мислителів;

окреслити бачення Д. Донцовим і В. Липинським ролі та місії України у світі, порівняти їхні погляди щодо її зовнішньополітичних орієнтацій;

з'ясувати місце й роль творчої спадщини Д. Донцова та В. Липинського в політичній науці сучасної України та оцінити її творчий потенціал у державному будівництві в незалежній Україні.

Об'єктом дослідження є твори Д. Донцова і В. Липинського, що містять у собі їхні погляди на українське державотворення.

Предметом дослідження є теоретичні розробки зазначених мислителів з проблеми розбудови української держави й політичної нації.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Загальнотеоретичною основою дисертації є соціальна філософія, що вивчає політику як цілісний феномен, визначає сенс політологічних концепцій і доктрин, намагається дати відповіді на запитання щодо мети, цілей і засобів їхньої реалізації у глобальному та національному масштабах. Серед застосованих автором методів провідне місце посідають структурно-функціональний і порівняльний аналіз. Крім того, дисертант послуговувався методами емпіричного узагальнення, аналогії та екстраполяції. У роботі особливу увагу автор приділяє принципам науково-світоглядного та ідейного плюралізму, поєднанню ретроспективного та прогностичного підходів. Комплексне використання цих методів дає змогу всебічно розглянути весь спектр визначених для дослідження проблем і в такий спосіб отримати найвірогідніші наукові результати.

Наукова новизна роботи полягає у наступному:

уперше зіставлено погляди Д. Донцова і В .Липинського на родову взаємозалежність між нацією і державою;

проведено порівняльний аналіз стратегічних і тактичних перспектив українського національного державотворення, що розроблялися Д. Донцовим і В. Липинським;

дано порівняльну оцінку моделям держави у версіях кожного з авторів;

встановлено наявність у поглядах обох авторів залежності між масовою активністю і місцевим патріотизмом;

встановлено конкретний внесок обох політичних мислителів у розвиток європейських теорій еліт;

виявлено безпосередній вплив практики італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму на погляди Д. Донцова й американської демократії - на погляди В. Липинського;

зіставлено геополітичні проекти обох мислителів у трикутнику «Україна - Захід - Росія»;

виявлено брак у творах Д. Донцова і В. Липинського конкретних схем державного будівництва, що їх можна було б використати в сучасній Україні.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні та поширенні знань про теоретичну спадщину Д. Донцова і В. Липинського в галузі українського державотворення, порівнянні та ґрунтовному аналізі їхніх концепцій.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації збагачують політичну науку в Україні як теоретичну основу реформування політичної системи на засадах пріоритету права громадянина над інтересами бюрократичного прошарку. Матеріали дослідження можуть бути використані під час аналізу пропонованих нашому суспільству політичних реформ, а також для підготовки нормативних і факультативних (модульних) курсів і спецкурсів з теорії та історії української політичної думки, при написанні підручників і методичних посібників з політології.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися на засіданні відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України, кафедрі історії України Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, наукових семінарах у Національній Академії державного управління при Президентові України, на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «В.Винниченко: політична і літературна діяльність» (Кіровоград, 6 - 7 жовтня 2005 р.); «Україна соборна: історична ретроспектива та перспективи розвитку» (Черкаси, грудень 2005 р.); «Еліти і цивілізаційні процеси формування націй» (Київ, березень 2006 р.).

Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у 5 наукових публікаціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які містять 14 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури з 260 найменувань. Загальний обсяг дисертації 179 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У «Вступі» обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується ступінь вивчення проблеми, формулюється мета й завдання, визначається об'єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічні засади, наукова новизна, теоретичне й практичне значення.

У розділі 1 - «Концептуально-теоретичні засади та джерельно-історіографічна база дослідження» - охарактеризовано методи, якими автор користувався у процесі роботи, а також проаналізовано історіографію та джерельну базу проблеми.

Порівняльний аналіз поглядів на державотворчі процеси в Україні двох визначних вітчизняних політологів і мислителів - Д. Донцова та В. Липинського - ґрунтується насамперед на їхній теоретичній спадщині. Послідовним висвітленням етапів формування поглядів Д. Донцова та В. Липинського на українську державність на основі синтезу історичного, порівняльно-соціологічного та проблемно-хронологічного методів дослідження дано оцінку їхніх теоретичних розробок, світоглядних трансформацій та висновків.

В оцінках праць Д. Донцова як джерельної основи дисертації автор виходив з того, що цей мислитель протягом своєї політичної і наукової кар'єри пройшов кілька основних світоглядних еволюцій - від соціалізму до виразного і категоричного його неприйняття, від антирелігійних позицій до крайнощів войовничої церкви. Водночас враховувалося, що він ніколи не змінював головної ідеї - активного відстоювання самостійності України.

Аналіз праць іншого політичного мислителя - В. Липинського - розкриває насамперед зв'язок між політичною ідеологією та історичним знанням. Його творчість є прикладом пошуку найбільш прийнятного для України суспільно-політичного устрою, який принципово відрізнявся б як від польської анархічної шляхетської демократії, так і від московського східного деспотизму.

Джерелознавчий контекст праць Д. Донцова і В. Липинського полягає у наявності в них свого часу популярних (щоправда, серед різних соціальних груп) ідеологій, порівняльний аналіз яких дає можливість повніше з'ясувати напрями еволюції політичної думки в Україні.

Державотворчі концепції Д. Донцова та В. Липинського вивчалися суспільствознавцями з 20-х років минулого століття й вивчаються зараз. Автором проаналізовано трактування поглядів Д. Донцова та В. Липинського їх сучасниками, а також сучасною зарубіжною та вітчизняною історіографією. Найоб'ємнішими є блоки діаспорної та сьогоденної вітчизняної історіографії.

На основі вивчення вказаної літератури автор приходить до висновку, що, незважаючи на значний масив праць, де аналізується життєвий шлях і творчий доробок Д. Донцова та В. Липинського, існують проблеми, які ще недостатньо висвітлені. Зокрема, поза увагою дослідників залишився порівняльний аналіз державних концепцій цих мислителів.

У розділі 2 - «Метаморфози державотворчих поглядів Д. Донцова» - проаналізовано мотиви, характер змін у поглядах мислителя на перспективи української державності.

На першій стадії своєї діяльності Д. Донцов заперечував націоналізм, був переконаним соціал-демократом і кінцевою метою революційної боротьби вважав повалення абсолютизму, здобуття Україною автономії у складі демократичної Росії. Матеріали дослідження свідчать про непослідовність тодішнього Донцова-марксиста, заперечення ним марксистської концепції історичних та неісторичних націй, до яких відносили й українську.

Загалом, аналізуючи ранню публіцистику Д. Донцова, варто зауважити, що, попри негативне його тодішнє ставлення до українського націоналізму, його публікаціям «соціалістичного періоду» властивий був «національний присмак».

Початок еволюції Д. Донцова від лівих, марксистських позицій до націоналізму, до ідеалізму у волюнтаристському його варіанті, до містицизму припадає на часи перед Першою світовою війною, коли в його творчості посилюється критика Російської держави. Він оцінював її як таку, що існує не для народу, а навпаки, що населення існує для неї, як таку, що веде політику, спрямовану проти неросійських народів, у тому числі проти українців.

Обґрунтовується, що в питанні майбутнього України, яку Д. Донцов бачив самостійною, він пішов далі від загальновизнаної у середовищі українських інтелігентських кіл точки зору, що українська проблема має розв'язуватися всередині Російської імперії. На відміну від них, Д. Донцов не лише вказував на згубність російських культурних і політичних впливів на самобутній розвиток української культури й політичної думки, а й поглибив ідею сепаратизму та розробив програму виходу українських проблем на обрії світової політики.

У даному розділі проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні чинники дрейфу Д. Донцова до «теорії чинного націоналізму», «провідної верстви» та «ініціативної меншості», до заперечення демократії. Піддано критиці такі методи «донцовітської» аргументації Д. Донцова, як маніпулювання справжніми фактами й провокування радикальних висновків і закликів. Критично проаналізовані основні положення теорії «чинного націоналізму» та «ієрархізованої суспільності», викладені Д. Донцовим у книзі «Націоналізм», зокрема його апологетику експансіонізму, аморальності, фанатизму, імперіалізму так званого «творчого насильства» та «панування ініціативної меншості». Розкрито непослідовність і невмотивованість донцовської тези про брак волі до боротьби як головної причини розмитості, фрагментованості українського національного руху ХІХ сторіччя та невдачі визвольних змагань 1917-1920 років. Відтворено сприйняття ідей Д. Донцова його послідовниками та епігонами. Зокрема, проаналізовано твір «Націократія» М.Сціборського як зразок спроби розвинути ідеї «донцовізму» й довести оригінальність українського націоналізму, відмінність його від італійського фашизму та від німецького націонал-соціалізму. Відзначено, що за всієї спорідненості ідеології і теорії інтегрального націоналізму із фашизмом та нацизмом діяльність ОУН дедалі більше тяжіла до теорії і практики, притаманної націоналістичним організаціям країн Центральної та Східної Європи, а найближче - хорватських усташів і словацьких глінківців. Обґрунтовано, що причинами такої схожості дій був брак української національної державності й сподівання на гітлерівську Німеччину. Виявлено наявність в ОУН критичної течії щодо донцовізму, але показано також, що вона не визначала загальної позиції провідників та основної маси рядових членів організації. Доведено згубний вплив теоретичних постулатів Д. Донцова на принципи організаційної будови та практичну діяльність ОУН.

Детально розглядається ідеологічна метаморфоза, яка виявилася у праці Д. Донцова «Дух нашої давнини», де подано модель «ієрархізованого суспільства». Розкрито захоплення пізнім Д. Донцовим абсолютистською традицією самодержавства в царській Росії на останньому її етапі та радянським тоталітаризмом, містицизмом. Виявлено причини неспроможності Д. Донцова дати конкретну відповідь на запитання про майбутнє української нації.

У розділі 3 - «Державницька теорія В. Липинського» - увагу зосереджено на аналізі творчості В. Липинського як ідеолога українського консерватизму. З'ясовуються джерела інтересу В. Липинського до проблеми української державності. Спростовуються оцінки його постаті як нібито неукраїнського автора. Вивчено вплив чинників особистісного характеру на становлення політичних поглядів мислителя. Зокрема, простежено його генеалогію, здобуті ним виховання та освіту. Обґрунтовано, що формуванню консервативного світогляду В. Липинського сприяло те, що тогочасний Краків, де він навчався в університеті, зажив собі репутації осердя польського консерватизму.

Проаналізовано екстраполяційні підходи, застосовувані В. Липинським у спробах сформулювати концепцію незалежної української держави. Показано його звернення до минулого в пошуках відповіді на складне питання того часу, який історичний досвід покласти в основу майбутньої української держави. Розкрито методологічний інструментарій вченого, зокрема вміле використання ним прозографії, - аналізу діяльності певної групи діячів зі студіюванням їхніх біографій, аби виявити особливості їхньої соціальної мобільності та політичної активності. Проаналізовано погляди В. Липинського на значення консолідації споріднених ідеологічних та суспільно-політичних рухів у здобутті Україною самостійності, на місце української шляхти у визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького, на причини невдач козацької старшини в державотворенні. Подано аналіз центрального твору В. Липинського - «Листи до братів-хліборобів», особливу увагу приділено його внеску в теорію еліт.

Переважна більшість дослідників наукової спадщини В. Липинського схиляється до того, щоб кваліфікувати його не стільки як політика й історика, а радше як філософа історії. З цим загалом можна погодитися, хоч і з певними застереженнями. Для В. Липинського предмет його історичних досліджень має не лише теоретичне значення, а насамперед є вживаним, прикладним до розв'язання політичних проблем усіх часів і народів.

Оцінюються погляди В. Липинського на такі політичні моделі, як охлократія, класократія та демократія, з'ясовуються причини його скептичного ставлення до останньої. Встановлено міфологічність запропонованої ученим класократичної Трудової Монархії.

Подано аналіз концепції В. Липинського щодо «союзу трьох Русей» та обґрунтовано тезу про малу вірогідність її втілення у запропонованому ним вигляді. Проведено аналіз неопублікованого за життя В. Липинського твору «Трагедія українського Санчо Панча», який досі не отримав належного коментування в українській політичній та історичній літературі.

У розділі 4 «Спільне і відмінне у світоглядах В. Липинського і Д. Донцова» проведено порівняльний аналіз поглядів обох авторів на процеси українського державотворення.

Дослідження показало, що за всієї відмінності, а подекуди й несумісності підходів обох учених, у їхній методології було багато спільного - ігнорування наявного українського досвіду державотворення, механічне перенесення на вітчизняний ґрунт запозичених у зарубіжних авторів поглядів, міфологізація минулого, свідоме чи несвідоме ігнорування відомих фактів і документів.

Аналізуються відмінності в неприйнятті обома авторами демократії як форми організації суспільного устрою. Якщо Д. Донцов заперечував демократію взагалі, то В. Липинський виступав проти демократії конкретної - соціалістичної, зокрема, в її інтерпретації Центральною радою. Антидемократизм останнього треба розглядати як природну реакцію на невдачі лідерів української революції.

Обґрунтовано, що розвиток українського націоналістичного руху засвідчив історичну правоту прогнозів В. Липинського щодо згубної ролі в ньому Д. Донцова й донцовізму. Показано, що своє приховане небажання визнати незаперечний авторитет В. Липинського Д. Донцов реалізовував за допомогою критики М. Драгоманова.

Показана основна концептуальна протилежність у поглядах Д. Донцова і В. Липинського на питання, що чому має передувати - держава нації, як уважав В. Липинський, чи, навпаки, - нація державі, на чому наголошував Д. Донцов.

Аналіз подібностей та відмінностей поглядів Д. Донцова та В. Липинського (природно, їхньої діяльності також) свідчить на користь відмінностей, а подібність має ймовірніше формальний, зовнішній характер. Що ж до сутності, то Д. Донцов і В. Липинський - принципові антиподи. Д. Донцов у своїх роботах безупинно натискав на чуттєвість, емоційність, свідомо йдучи на спрощення викладу й орієнтуючись насамперед на некритичне сприйняття молоді. В. Липинський свідомо занурювався в складні категорії, не побоюючись звинувачень у зарозумілості. Стиль його праць був позбавлений зовнішнього блиску, але як аналітик В. Липинський був незрівнянно вищий за Д. Донцова.

У процесі дослідження з'ясовано, що у творчій спадщині та діяльності Д. Донцова і В. Липинського завжди існувала подібність проблематики й підходів обох діячів: обидва піддавали критиці демократичні засади в організації суспільства, апологетизували еліту, обстоювали традиціоналістичні принципи.

ВИСНОВКИ

Державотворчі концепції Д. Донцова і В. Липинського були складовою питання про національне самовизначення. В. Липинський уважав, що саме завдяки існуванню держави її населення перетворюється на націю. У цьому плані його погляди близькі сучасному громадянському тлумаченню нації. Д. Донцов переконував, що спочатку формується нація, яка потім розбудовує державу.

Спільним для Д. Донцова і В. Липинського є те, що вони надавали великого значення в поведінці й діяльності людей стихійним, ірраціональним інстинктам і почуттям. Дослідження підтверджує, що характерною рисою Д. Донцова як публіциста й філософа було чорно-біле світосприйняття: він підходив до проблем, ідей, фактів, людей, тільки протиставляючи, поляризуючи їх, розподіляючи на протилежні табори. У поглядах В. Липинського можна побачити спробу видатного мислителя використати ірраціональні прагнення народу не для руйнації усталеного життєвого устрою, а спрямування їх на процес державотворення.

Розбіжність в оцінках ролі й місця ірраціонального чинника людської поведінки спричинила несумісність поглядів обох мислителів на засади, методи та засоби творення самостійної української держави, з абсолютизацією фанатизму й аморальності у Д. Донцова та ідейної моральної чистоти - у В. Липинського.

Несумісність поглядів на методи досягнення української державності закономірно вилилась у протилежні погляди на принципові засади цієї державності, хоча ані Д. Донцов, ані В. Липинський не дали у своїх працях чіткої моделі політико-правового устрою майбутньої незалежної України.

Д. Донцов віддавав перевагу політичним системам тоталітарного типу (італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, ленінсько-сталінський більшовизм тощо). Він бачив ідеальну українську державу з політичним устроєм, який спирається на охлократичні засади, коли невелика партія «орденського типу» накидає свою тоталітарну волю решті суспільства. Він до кінця залишався вірним принципу вождизму. Згідно з моделлю Д. Донцова, влада має належати не натовпу, а невеликій структурі, що стоїть над ним, - партії «орденського» типу. Охлократична еліта експлуатує пасивність, слабкість і неорганізованість мас і править ними, застосовуючи силу, терор і демагогію. Отже, запропонована Д. Донцовим система влади свідомо ніколи не дала б повстати громадянському суспільству, а тому була б нездатною створити модерну націю. Вона була б найпрямолінійнішим, найжорстокішим і найпримітивнішим суспільно-політичним режимом.

Натомість В. Липинський був послідовним консерватором, який пов'язував розбудову української держави з відродженням і модернізацією станового суспільства зразка держави часів Богдана Хмельницького. В уяві вченого найліпшою формою організації суспільства була б та, що ґрунтувалася на класократичних (органічних) засадах, коли правління здійснюється лицарською або військовою верствою, яка заробляє на життя матеріальним виробництвом і є прикладом для еліт інших соціальних груп, кожна з яких інтегрована в корпоративний монархічний державний порядок.

Щоправда, наприкінці свого життя В. Липинський дійшов висновку, що найліпшою формою урядування в Україні може стати парламентарна монархія на зразок британської. Свої симпатії до англійської моделі вчений обґрунтовував наявністю в ній гармонійного та ритмічного балансу функцій між консерватизмом старої аристократії та поступовістю й революційністю нових соціальних груп. На відміну від Д. Донцова, В. Липинський попри всі свої антидемократичні випади, намагався відшукати для української державної моделі все корисне, що міг би дати й досвід демократій, зокрема американської, з її чіткою структурою владних інституцій.

Заперечення ефективності демократичного правління привело обох мислителів до скептичного ставлення щодо ролі народних мас в історичному процесі. Але й тут психологічний підтекст обох учених був цілком протилежним. Д. Донцов розглядав народ винятково як об'єкт політичних та ідеологічних маніпуляцій з боку правлячої касти. Він сподівався на появу надлюдини, здатної керувати юрбою. Він наголошував на неприпустимості перемішування каст, бо це, мовляв, «веде лиш до хаосу».

В. Липинський, хоча так само не відводив масі активної історичної ролі, убачав у ній об'єкт націєтворення на ґрунті територіального патріотизму, тобто пробудження почуття солідарності та єдності всіх постійних мешканців української землі незалежно від їхнього етнічного походження, класової належності, віросповідання, соціально-культурного рівня, національної свідомості тощо. Почуття любові до рідного краю - української землі - як до органічної цілості було, на його думку, необхідною та єдиною можливістю створення того найтіснішого у світі зв'язку людей, який зветься нацією. В. Липинський уважав еліту явищем динамічним, таким, що постійно оновлюється за рахунок кращих представників інших класів.

Антидемократизм, недооцінка державотворчої ролі народних мас і невиправдане перебільшення ролі еліт Д. Донцовим і В. Липинським походили не в останню чергу з тогочасних обставин європейського й світового міжнародного життя. Невдала спроба здобути українську державність демократичними методами на тлі успішних проектів державотворення, що здійснювалися деякими авторитарними режимами, привели обох учених до розчарування у вітчизняній демократії.

Д. Донцов і В. Липинський на основі аналізу визвольних змагань однаково зрозуміли, що здобуття Україною власної державності може статися лише за сприятливих зовнішньополітичних обставин, від того, як складатиметься ситуація у трикутнику «Україна - Росія - Захід». У творах обох авторів простежується критична налаштованість на політичну й культурну традицію Росії. Особливо виразно ця налаштованість присутня в працях Д. Донцова, який не припускав українсько-російської співпраці. Він закликав українців орієнтуватися передусім на європейські країни, на їхню зовнішньополітичну поведінку.

Не менш критично був налаштований і В Липинський. Він, зокрема, не бачив різниці між Російською імперією та Радянським Союзом, вказуючи на те, що останній не тільки успадкував всі вади своєї попередниці, а й довів їх до досконалості. Маються на увазі брак громадянських свобод, тоталітарна система організації суспільства, засилля бюрократичного апарату, механічне поєднання в одній державі багатьох етносів. Разом з тим В. Липинський уважав росіян природними союзниками українців у постімперську добу, обстоював можливість союзницьких стосунків самостійних і демократичних України, Росії і Білорусії.

Ідеологічний вплив Д. Донцова і В. Липинського на сучасне їм суспільство був неоднаковий. Якщо «чинний націоналізм» першого став у міжвоєнний період провідною ідеологією молоді на західноукраїнських землях, то теоретичні розробки другого тривалий час залишалися відомими хіба що вузькому колу його однодумців-гетьманців. Однак, хоча В. Липинський так само як і Д. Донцов, не дав конкретної моделі українського державного устрою, він разом з тим висловив низку конструктивних думок стосовно необхідності боротьби з етнічним націоналізмом і творення нації, об'єднаної територіально-державним критерієм. Ці його положення мають право на те, щоб бути використаними в практиці вітчизняного державо- та націєтворення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Еволюція політичних поглядів Д. Донцова у передреволюційний період // Наукові записки / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. ? К. - 2002. ? Вип. 21. - С. 82-88.

2. Д. Донцов і В. Липинський в історії України: порівняльний аналіз // Наукові записки / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України. ? К.- 2004. - Вип. 26. ? С. 61-68.

3. Внесок Д. Донцова і В. Липинського в цивілізаційну систему України // Сучасна цивілізація: гуманітарний аспект. ? К. - 2004. - С. 479-487.

4. Криза української державності та рецепти її подолання за В. Липинським // Наукові записки. Серія: історичні науки / Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. ? Кіровоград. - 2007. ? Вип. 10. ? С. 177-181.

5. Шляхи здобуття української державності (класократична версія) // Наукові записки / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України. ? К.- 2007. ? Вип. 34. ? С. 167-174.

Размещено на Allbest.ru