Особливості розвитку партійної системи Росії після федеральних виборчих кампаній 2003-2004 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 329(470+571)„2003/2008”

Особливості розвитку партійної системи Росії після федеральних виборчих кампаній 2003 - 2004 рр.

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Молочко Павло Олександрович

Чернівці 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології та державного управління факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 12.12. 2008 р. о 14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23

Автореферат розісланий 10.11. 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

політичний партія лейпгарт

Анотація

Молочко П.О. Особливості розвитку партійної системи Росії після федеральних виборчих кампаній 2003 - 2004 рр. - Рукопис (209 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 - політичні інститути та процеси. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2008.

У дисертації здійснено комплексний аналіз функціонування та спрогнозовано перспективи розвитку партійної системи Росії в контексті трансформації її політичної системи на початку ХХІ століття. Визначено та обґрунтовано основні етапи формування, розвитку та трансформації партійної системи Росії, виявлено характерні риси сучасної російської партійної системи на основі використання порівняльних методів дослідження. Вперше в українській політичній науці простежено взаємозв'язок партійної системи з виборчою системою Росії та на основі використання показників ефективної кількості партій доведено її еволюцію в напрямку партійної системи з домінуючою партією. Доведено, що в умовах російського суспільства не спрацьовують класичні закони взаємозв'язку виборчої та партійної систем. З'ясовано, що сучасна партійна система Росії не сприяє демократизації російського суспільства, що підтверджено як якісним аналізом впливу російських партій на розвиток демократії в Росії, так і кількісним аналізом на основі індексу демократизації.

Ключові слова: політичні партії, партійна система Російської Федерації, ефективна кількість партій, виборча система, індекс демократизації, вибори до Державної Думи РФ, федеральні виборчі кампанії в Росії, виборче законодавство.

Аннотация

Молочко П.О. Особенности развития партийной системы России после федеральных избирательных кампаний 2003 - 2004 гг. - Рукопись (209 с.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 - политические институты и процессы. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2008.

В диссертации осуществлен комплексный анализ функционирования и развития партийной системы России в контексте трансформации ее политической системы в начале ХХІ века. Установлены и обоснованы основные этапы формирования, развития и трансформации партийной системы России, выявлены характерные особенности современной российской партийной системы на основе использования сравнительных исследовательских приемов, а также проанализированы основные тенденции ее дальнейшего развития.

Прослежена взаимосвязь партийной и избирательной систем России и на основе использования показателя эффективного количества партий доказана эволюция партийной системы в направлении системы с доминирующей партией.

Доказано, что в условиях российской политической действительности не срабатывают классические законы взаимосвязи избирательной и партийной систем, предложенные М. Дюверже, ведь внедрение пропорциональной избирательной системы в России проявило противоположную тенденцию к стремительному уменьшению фрагментации партийной системы после парламентских выборов 2007 г. Однако установлено, что введение сначала смешанной, а позднее и пропорциональной системы выборов способствовало повышению рациональности голосования.

Выяснено, что современная партийная система России не способствует демократизации российского общества, что подтверждено как качественным анализом влияния российских партий на развитие демократии в России, так и количественным анализом на основе использования индекса демократизации Т. Ванханена. Анализ влияния партийной системы на развитие демократических процессов свидетельствует о том, что на современном этапе партийная система России не способна оказывать содействие развитию демократии. Наоборот, прослеживается тенденция к старанию исполнительной власти, во-первых, приостановить эти процессы, с целью сохранения существующей ситуации, во-вторых, направить свои ресурсы на ограничение демократии в обществе.

Раскрывается реальное состояние современной партийной системы России, которая находится в состоянии кризиса и предложены основные перспективы ее дальнейшего развития. Выделено два основных тренда дальнейшего развития партийной системы России. Прежде всего, это установление доминирования партии власти на парламентском, электоральном и региональном уровнях. И второй - резкое ослабление или даже, вымирание, политической оппозиции в России.

Детально анализируются особенности процесса функционирования партий в политической системе России, которые дают основания утверждать, что в современных условиях российские партии не выполняют всех типичных функций, присущих партиям в условиях демократии.

Определен характер влияния норм современного российского партийного и избирательного законодательства на развитие партийной и политической систем, а также противоречивый и формальный характер большинства нововведенных положений.

Дальнейшее развитие получили понятийный аппарат и основные характеристики партийной системы, сформулированные на основе анализа разнообразных подходов к сущности политических партий и партийных систем, представленных в мировой и отечественной литературе. Установлены основные методологические проблемы, которые возникают при исследовании партийных систем, прежде всего проблема адаптации западных подходов к исследованию партий и партийных систем в условиях новых демократий.

Указаны базовые факторы, которые препятствуют развитию современной партийной системы России и политических партий, а именно: отсутствие адекватной нормативной базы, вмешательство власти, неопределенность „правил игры”, низкий уровень ответственности элитных групп.

Ключевые слова: политические партии, партийная система Российской Федерации, эффективное количество партий, избирательная система, индекс демократизации, выборы в Государственную Думу РФ, федеральные избирательные кампании в России, избирательное законодательство.

Summary

Molochko P.O. Particularities of development of the party system of Russia after the federal electoral campaigns of 2003 - 2004 years. - Manuscript (209 p.).

The thesis for obtaining a scientific degree of “Kandydat nauk” (PhD, political science) on speciality 23.00.02 - political institutions and processes. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, Ukraine, 2008.

In the thesis there was executed the complex analysis of functioning and prognostication of the prospects of the party system of Russia developing in the context of transformation its political system in the beginning of the 21st century. There were defined and substantiated the fundamental stages of formation, development and transformation of Russian party system and there were detected the characteristic features of the modern party system of Russia on basis of the use of the comparative methods of investigation. For the first time the interconnection between the party and electoral systems of Russia was traced in Ukrainian science and relying on the usage of performances of the effectual amount of parties was proved its evolution towards the party system with predominating party. It was confirmed that under conditions of Russian society the classical laws of correlation of the electoral and party systems do not work. The modern party system of Russia was found not to facilitate the democratization of Russian society that was corroborated by both the qualitative analysis of the influence of Russian parties on the development of democracy in Russia and the quantitative analysis based upon the index of democratization.

Key Words: political parties, party system of Russian Federation, effective number of parties, electoral system, index of democratization, elections to the Russian State Duma, federal election campaigns in Russia, electoral legislation.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Партійна система є одним з найважливіших інститутів, який має значний вплив як на характер політичного режиму, так і на політичну систему суспільства загалом. Досвід пострадянських країн демонструє значну кількість можливостей та моделей політичного розвитку - від успішної інтеграції до європейських структур до збереження елементів недемократичних політичних систем. Такі результати системних перетворень зумовлені комплексом складних та глибоких причин, які визначають характер і тенденції політичних процесів у цих країнах.

Для українського суспільства актуальним є досвід політичних трансформацій країн, що перебувають у подібних умовах, зокрема Російської Федерації, яка за своїми історичними, політичними, соціокультурними, ментальними особливостями є доволі близькою до України.

Починаючи зі вступу Росії наприкінці 1990-х рр. у період політичної трансформації, як у державних, так і в наукових колах цієї країни почали активно обговорювати питання формування нової виборчої системи, наслідком якої мала стати зміна розвитку російських політичних партій та партійної системи у напрямку демократії. Водночас чимало фактів свідчать, що політичні та виборчі процеси мають у Росії формальний та декоративний характер, політичні та виборчі реформи проводяться в інтересах виконавчої державної влади та бюрократії, які переймаються особистими перспективами, а не розвитком повноцінних інститутів громадянського суспільства.

На сучасному етапі внутрішнього розвитку в Україні та Російській Федерації спостерігається як прагнення до консолідації наявних партійно-політичних сил із метою створення дієздатних партійних систем, так і деструктивні процеси, властиві для перехідних суспільств. Утім сьогодні останні є домінуючими у партійно-політичній сфері, що становить неабияку загрозу стабільності політичної системи загалом.

Актуальність та своєчасність вивчення цих проблем, важливість їхнього ґрунтовного концептуального осмислення продиктована не лише складністю та суперечливістю розвитку пострадянських суспільств, необхідністю коригування діяльності багатьох політичних структур та інститутів. Методологічна ситуація, що склалася у вітчизняній політичній науці вимагає подальшого розвитку понятійно-категоріального апарату.

Попри існування окремих вагомих наукових праць, присвячених питанням розвитку та функціонування партійної системи Російської Федерації, ступінь вивчення проблематики дисертаційної роботи в українській політичній науці можна оцінити як недостатній, що актуалізує значення пропонованого наукового аналізу. Окрім того в українському суспільстві процес формування партійної системи не завершений, тому аналіз російського досвіду є необхідним як для розвитку політичної теорії, так і для прогнозування реального політичного процесу в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної науково-дослідної програми кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Політичний розвиток: проблеми теорії і практики” (номер державної реєстрації - 0104U004284).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у здійсненні комплексного вивчення функціонування та прогнозування перспектив розвитку партійної системи Росії в контексті трансформації її політичної системи на початку ХХІ століття.

Реалізація поставленої мети дослідження обумовила необхідність послідовного розв'язання таких завдань:

розкрити основні теоретико-методологічні підходи до розуміння сутності політичної партії як складової політичної системи суспільства та визначити основні підходи до вивчення поняття партійна система;

схарактеризувати зміст дискусій у політичній науці з приводу основних методологічних проблем дослідження політичних партій та партійної системи як інститутів політичної системи;

простежити динаміку утворення та функціонування політичних партій у політичній системі РФ та з'ясувати їх особливості;

проаналізувати зміст основних етапів становлення російської багатопартійності та дослідити чинники, що визначили особливості трансформації партійної системи Росії на початку 2000-х рр.;

визначити взаємозв'язок виборчої та партійної систем Росії й з'ясувати, яким чином зміна виборчого законодавства впливає на еволюцію її партійної системи;

застосовуючи підхід А.Лейпгарта та Р.Таагепера, розрахувати ефективну кількість політичних партій у парламентських електоральних циклах Росії (1993 р., 1995 р., 1999 р., 2003 р. та 2007 р.);

використовуючи індекс демократизації Т.Ванханена, проаналізувати вплив політичних партій на розвиток демократії в російському суспільстві та спрогнозувати можливі перспективи подальшого розвитку партійної системи Росії.

Об'єктом дослідження є політичні процеси в Російській Федерації, які формуються особливостями взаємодії основних суб'єктів політики у період трансформації її політичної системи та відображені у функціональній специфіці політичних партій.

Предметом дослідження є зміст, особливості та основні вектори розвитку партійної системи РФ.

Методи дослідження. Вирішення окреслених завдань потребувало комплексного використання низки методологічних підходів, а саме структурно-функціонального, інституціонального, системного та порівняльного, які дали змогу комплексно та всебічно дослідити трансформацію партійної системи Російської Федерації.

Інституціональний підхід застосовано при з'ясуванні ролі, яку відіграють політичні інститути в трансформаційних процесах у РФ.

Історичний підхід використано для аналізу початкових етапів становлення партій та партійної системи. У межах цього підходу застосовано ретроспективний метод, який дозволив описати не дуже тривалий, але динамічний процес становлення російської багатопартійності.

Використання системного підходу дозволило: розглянути партії не як окремі політичні організації, а з точки зору єдності політичної системи; у вивченні партійних систем виходити з того, що властивості партій як системного елемента цілком випливають із загальних характеристик політичного простору.

Порівняльний підхід, який передбачає використання цілого комплексу кількісних методів, дозволив систематизувати та довести до логічно завершених форм значний обсяг статистичного матеріалу, конкретизований у використанні індексів та коефіцієнтів демократизації, партійної фрагментації тощо. Порівняльний аналіз дав можливість дійти висновків про значні зміни партійної системи Росії з кожним наступним електоральним циклом.

Структурно-функціональний підхід було використано з метою надання дослідженню політичних партій та партійної системи Росії динамічного аспекту. З його допомогою виділено діяльнісний аспект у функціонуванні партій, оцінено їхнє значення у політичній системі з точки зору співвідношення наданих їм функцій та їхньої практичної реалізації.

Вузлові моменти структурно-функціонального підходу конкретизовані в теорії демократії Р.Даля, найбільш повно використані в обґрунтуванні положення про те, що окремі структурні елементи політичної системи Росії виконують чітко окреслені функції, які визначають специфіку її політичної системи загалом та зумовлюють функціональні особливості цієї системи. На операційному рівні структурно-функціональний підхід був конкретизований за допомогою використання індексу демократизації Т.Ванханена та показника ефективної кількості електоральних партій, що зумовило використання наступних методів дослідження: історичного методу - під час вивчення особливостей виникнення та розвитку партійної системи Росії; системного методу та методу порівняння - у процесі аналізу особливостей партійної системи Росії; статистичного методу та методу математичного аналізу - при розрахунках ефективної кількості електоральних парламентських партій за результатами парламентських виборів та індексу демократизації Росії.

Концептуальне застосування зазначених підходів дало змогу сформувати методологічну базу та здійснити дослідження партійної системи сучасної Росії, керуючись принципами логічної неупередженості, конкретності та об'єктивності.

Наукова новизна зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв'язання. У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній науковій літературі проведено системний політологічний аналіз процесу трансформації партійної системи Росії. У роботі визначено та обґрунтовано основні етапи формування, розвитку та трансформації партійної системи сучасної Росії, виявлено характерні риси сучасної російської партійної системи на основі використання порівняльних методів дослідження, а також проаналізовано основні тенденції її подальшого розвитку. У межах здійсненого дослідження автором одержано результати, які мають наукову новизну та конкретизуються через такі положення:

Вперше:

простежено взаємозв'язок партійної системи з виборчою системою Росії та на основі використання показників ефективної кількості електоральних партій доведено її еволюцію в напрямку партійної системи з домінуючою партією;

доведено, що в умовах російського суспільства не спрацьовують класичні закони взаємозв'язку виборчої та партійної систем, запропоновані М.Дюверже, адже запровадження пропорційної виборчої системи в Росії виявило зовсім протилежну тенденцію, яка проявляється у стрімкому зменшенні фрагментації партійної системи після парламентських виборів 2007 р. Однак встановлено, що запровадження спочатку змішаної, а пізніше і пропорційної системи виборів сприяє підвищенню раціональності голосування;

з'ясовано, що сучасна партійна система Росії не сприяє демократизації російського суспільства, що підтверджено як якісним аналізом впливу російських партій на розвиток демократії в Росії, так і кількісним аналізом на основі використання індексу демократизації Т.Ванханена;

розкрито реальний стан сучасної партійної системи Росії, яка перебуває в стані кризи та виділено основні перспективи її подальшого розвитку.

Уточнено:

особливості процесу функціонування партій у межах політичної системи Росії, які дозволили стверджувати, що на сьогодні російські партії не виконують усі типові функції, які притаманні партіям в умовах демократії;

характер впливу норм сучасного російського партійного та виборчого законодавства на розвиток партійної та політичної систем, суперечливий і формальний характер більшості нововведених положень.

Зазнали подальшого розвитку:

понятійний апарат й основні характеристики партійної системи, сформульовані на основі аналізу різноманітних підходів до сутності політичної партії та партійної системи, вироблених у світовій та вітчизняній літературі. На основі цього встановлено основні методологічні проблеми, які виникають при дослідженні партійних систем, насамперед проблема адаптації західних теорій дослідження партій та партійних систем до умов нових демократій;

базові фактори, які перешкоджають розвиткові сучасної російської партійної системи та політичних партій, а саме: відсутність адекватної нормативної бази, втручання влади, невизначеність „правил гри”, низький рівень відповідальності елітних груп.

Практичне значення одержаних результатів обумовлене науковою новизною і полягає у можливості їх застосування в науково-дослідних, навчальних та прикладних цілях. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані для вивчення трансформаційних процесів у країнах Центрально-Східної Європи. Сформовані у дисертації висновки та положення можуть бути корисними у підготовці узагальнюючих праць із теоретичних та прикладних проблем трансформації політичних режимів пострадянських країн, для викладання нормативних курсів та спецкурсів студентам спеціальностей „політологія”, „державне управління”, а також при підготовці методичних, навчальних посібників, аналітичних доповідей тощо.

Теоретичні результати і практичні рекомендації дослідження можуть бути використані представниками політичних партій і громадських організацій України, органами законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, засобами масової інформації у їхній практичній діяльності, спрямованій на забезпечення ефективного функціонування політичної системи держави, зокрема її партійної системи, а також при виробленні подальшої стратегії як міжпартійної, так і міждержавної співпраці України та Росії. Отримані висновки дослідження можуть бути враховані науковцями, парламентарями та представниками виконавчої влади у подальшій розробці виборчого законодавства, а також спеціального законодавства, що регулює діяльність партій, з метою уникнення помилок перехідного періоду та формування ефективної партійної системи України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні наукового семінару та на засіданнях кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Зміст та основні положення дисертації апробовано автором на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Современные технологии менеджмента, маркетинга, PR: экономический, политический, правовой и психологический аспекты” (Одеса, жовтень 2004 р.); „Україна - Білорусь: політичні, економічні та культурні аспекти взаємин” (Чернівці, квітень 2005 р.); „Імператив національної консолідації: потенціал партійної системи та ресурси громадянського суспільства України” (Донецьк, листопад 2005 р.); „Шлях України: колізії новітнього поступу” (Тернопіль, січень 2006 р.); „Дотримання демократичних стандартів виборчого процесу в Україні у 2006 році” (Львів, травень 2006 р.); „Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівці, жовтень 2006 р.); „Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХІ століття” (Київ, травень 2007 р.); „Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри” (Чернівці, жовтень 2007 р.); „Ціннісно-смисловий вимір буття українського суспільства і перспективи українського націоналізму” (Івано-Франківськ, листопад 2007 р.); „Формування політичної культури молоді в умовах трансформації українського суспільства” (Київ, листопад 2007 р.); „Политическая наука и политические процессы в Российской Федерации и новых независимых государствах постсоветской Евразии” (Москва, лютий 2008 р.); „Политическая конкуренция и партии в постсоветских государствах” (Москва, квітень 2008 р.).

Публікації. Теоретичні положення, основні результати та практичні пропозиції дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирнадцяти публікаціях, сім з яких надруковано в наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура дисертації. Поставлені мета і завдання визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, додатків та списку використаних джерел і літератури (375 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, визначено її об'єкт і предмет, сформульовані мета і завдання, розкрито теоретичні і методологічні основи дисертаційного дослідження, означені наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

У першому розділі „Сучасні теоретичні і методологічні засади дослідження політичних партій та партійних систем” проаналізовано вихідні концептуальні основи аналізу політичних партій та партійних систем, розкрито їхні сутнісні параметри, схарактеризовано зміст і значення основних наукових концепцій та теорій, які розкривають специфіку діяльності політичних партій в умовах демократизації та системних трансформацій у постсоціалістичних суспільствах. У першому підрозділі „Теоретико-методологічні підходи до вивчення політичних партій та партійних систем” автор розкриває зміст та особливості двох основних підходів до аналізу політичних партій: 1) макропідхід, при якому на широкому емпіричному матеріалі, що прагне охопити все розмаїття національних форм, досліджується феномен партії з метою створення загальної теорії; 2) мікропідхід, при якому партії аналізуються як конкретні суб'єкти політичного процесу з відповідними часовими та просторовими параметрами. Зазначено, що важливу роль у науковій розробці проблематики відіграють представники західної політичної науки Е. Берк, Ж. Блондель, Дж. Брайс, Е. Бьюел, Дж. Бюкенен, Т. Ванханен, М. Вебер, Є. Вятр, Р. Далтон, Е. Даунс, К. Джанда, М. Дюверже, Р. Кейроль, Ж. Кермонн, Дж. Ла Паламбара, А. Лейпгарт, Ф. Ленер, Х. Лінц, С. Ліпсет, К. Лоусон, П. Меркл, В. Мюллер, З. Ньюмен, Г. О'Доннел, У. Райт, С. Роккан, Д. Ростоу, Дж. Сарторі, Р. Таагепера. Серед українських та російських дослідників варто відзначити доробок В. Бебика, О. Венгерова, М. Головатого, В. Євдокимова, Н. Кисовської, Ю. Коргунюка, В. Краснова, А. Кулика, І. Левіна, Г. Ліхтенштейн, С. Маркова, Р. Матвєєва, О. Мелешкіної, М. Примуша, С. Пшизової, С. Радкевича, В. Рижкова, А. Романюка, Л. Сморгунова, В. Согріна, М. Томенка, К. Холодковського, Ю. Шведи, Т. Шмачкової, В. Якушика та інших.

Визначення поняття партії, яке використовується автором у дисертаційному дослідженні, ґрунтується на дескриптивному напрямку теорії раціонального вибору Е. Даунса, відповідно до якого партія - команда людей, які прагнуть контролювати державний апарат шляхом отримання посад на виборах, що організовані належним чином. Водночас важливим визначальним аспектом політичної партії є наявність назви, яка служить як для самоідентифікації групи, так і, що значно важливіше, для її ідентифікації в очах виборців. Виборці розглядаються, насамперед, як раціональні індивіди, які прагнуть мінімізувати витрати, пов'язані з цим вибором, а тому не схильні до детального вивчення політичних платформ, з якими виступають окремі кандидати.

Проведений автором аналіз дозволяє дійти висновку, що з'ясування суті поняття партійна система вимагає використання як інституційного, так і функціонального підходів. Це зумовило розуміння партійної системи як сукупності політичних партій, які вагомо впливають на реалізацію політичної влади в державі; взаємини між політичними партіями та іншими інститутами політичної системи суспільства, які і визначають певну партійну форму існування державної влади.

На основі здійсненого аналізу теоретичних підходів до визначення суті, форм та змісту політичних партій, автор робить висновок, що політична наука нагромадила значні масиви інформації про політичні партії та партійні системи. Однак, для отримання обґрунтованих відповідей на актуальні запитання розвитку політичного процесу, потрібна нова теоретична конструкція, яка б не тільки базувалася на сучасних теоретичних концептах, але й враховувала історичну та геоструктурну специфіку Російської Федерації.

У другому підрозділі „Аналіз джерельної бази дослідження” здійснено аналіз використаних джерел. Першу групу джерел складають основні державно-правові документи РФ. Насамперед Конституція Російської Федерації, яка є одним з основних джерел дослідження. Положення Конституції РФ деталізовані у нормах таких законів: Закон РФ „Про громадські об'єднання” та Закон РФ „Про політичні партії”, а також виборче законодавство Росії. Ці документи дали змогу визначити позицію керівництва держави щодо питань, які розглядалися, дозволили розглянути правові основи функціонування основних компонентів державної влади.

Другою групою джерел є виступи колишнього президента РФ В. Путіна, чинного нині президента Д. Мєдвєдєва, в яких говориться про недоліки та перспективи розвитку партійної системи Росії, а також виступи лідерів політичних партій та впливових партійних діячів.

Найчисельнішою та досить вагомою є третя група джерел, до якої належать результати виборів до Державної Думи РФ, звіти Центральної Виборчої Комісії РФ, публікації аналітичних і дослідницьких центрів, статистичні дані та результати соціологічних досліджень. Окрім того, у роботі розглянуто програми партій, їх статути, програмні принципи, тези і заяви, а також передвиборні програми та платформи політичних партій і виборчих блоків. Використання цієї групи джерел дозволило в контексті минулих парламентських та президентських виборів проаналізувати загальні проблеми багатопартійності, історію їх створення та діяльності, а також основні програмові положення політичних партій.

Четверту групу джерел складають матеріали, які містяться в інтернет-виданнях. Так, у контексті нашої роботи наукову цінність мають веб-сторінки президентських, урядових порталів, інтернет-ресурси „Партінформ”, „Політ.Ру”, офіційні сайти політичних партій та інші, які періодично висвітлюють питання розвитку партій та партійної системи Росії.

На окрему увагу заслуговує група досліджень, сформована працями К. Байма, Е. Бєляєва, К. Гаджиєва, Р. Дарендорфа, І. Діскіна, Т. Заславської, О. Зудіна, Б. Капустіна, С. Кирдіної, О. Мельвіля, В. Панова в яких проаналізовано загальнотеоретичні аспекти політичної трансформації в сучасній Росії (її сутність, типи, етапи, рушійні сили, закономірності та особливості). В українській політичній науці, сутнісні параметри партійних систем у період трансформації політичних систем пострадянських країн за допомогою системного комплексного аналізу з'ясовані в працях О. Бабкіної, В. Бурдяк, І. Варзаря, С. Василенко, М. Головатого, В. Горбатенка, В. Денисенка, В. Журавського, М. Кармазіної, О. Картунова, І. Кресіної, А. Круглашова, Ю. Макара, А. Маковецького, М. Марчука, М. Михальченка, С. Наумкіної, М. Обушного, Н. Ротар, Ф. Рудича, Є. Тихомирової, В. Фісанова, Б. Яроша.

Поєднання теоретичного та емпіричного аналізу при вивчені процесів становлення та розвитку російської багатопартійності у сучасних умовах, які забезпечили наукове уявлення про значимість партій, партійної системи загалом у російській політиці, про її вплив на політичні процеси здійснюють В. Гельман, Ю. Коргунюк, Б. Макаренко, О. Макаркін, В. Римський.

Віддаючи належне глибині та аналітичному характеру існуючих досліджень теоретичних і прикладних вимірів політичних партій та партійних систем, зазначається, що існуючий комплекс наукових розвідок залишає багато відкритих питань, які виникають у процесі аналізу функціонування сучасної партійної системи Росії.

Аналізу основних чинників формування партійної системи Росії присвячено другий розділ дисертаційного дослідження - „Еволюція сучасної партійної системи Росії”. У першому підрозділі „Етапи становлення партійної системи Російської Федерації” здійснено аналіз становлення та розвитку партійної системи сучасної Росії. Встановлено, що основними критеріями, за якими відбувається структурування етапів розвитку партійної системи Росії, є: інституціональні механізми формування політичних партій; характер електоральної діяльності партій; особливості взаємодії політичних партій та держави; суспільна підтримка основних політичних партій, яка проявляється у членстві в партіях, підтримці ідеології тощо.

Ґрунтуючись на зазначених критеріях, автор доходить висновку, що в своєму еволюційному розвитку партійна система Росії пройшла такі основні етапи:

протопартійний (середина 1988 - весна 1990 рр.), коли були закладені основи тих організацій, які згодом перетворилися на партії. Характерними рисами політичних організацій цього періоду були домінування ролі особистостей, невизначеність, розмитість ідеологічного спектру, а також невелика кількість членів організацій;

етап початкової багатопартійності (весна 1990 - серпень 1991 рр.). У цей час відбувається швидке становлення різноманітних політичних організацій, але в політичному житті фактично ще домінувала КПРС. Особливістю цього етапу є те, що кожна з них окремо не була вагомою політичною силою і не могла розраховувати на серйозний успіх;

третій етап (серпень 1991 - грудень 1993 рр.). Визначальним чинником появи та діяльності партій у цей період став розпад СРСР, який дав додатковий поштовх становленню багатопартійності в Росії. Характерною рисою цього етапу є достатньо швидке створення партій всього ідеологічного спектру, водночас, зберігається подрібнення політичних сил, штучність та недієздатність багатьох партій;

наступний етап у розвитку партійної системи Росії починається з проведення в грудні 1993 р. виборів до Державної Думи РФ, які мали важливе значення з погляду інституціоналізації політичних партій та партійної системи Росії, підвищили статус політичних партій та дали поштовх для їхнього подальшого організаційного розвитку;

п'ятий етап розвитку партійної системи Росії (1995 - грудень 1999 рр.) можна схарактеризувати як мультипартійний, оскільки найбільш виразною рисою для нього було існування великої кількості різноманітних, слабких політичних партій, жодна з яких самостійно не могла претендувати на владу. Особливістю цього етапу є запровадження виконавчою владою практики втручання у виборчий процес шляхом висування провладних кандидатів та зміни виборчого законодавства;

шостий етап (грудень 1999 - початок 2003 рр.) відзначається слабкістю та непопулярністю політичних партій, що свідчило про ймовірну кризу партійної системи. Цей етап став початком пошуків нової формули взаємодії федеральної влади та регіонів, у якій перевагу було віддано губернаторським блокам. Автор доводить, що в цей період було порушено процес еволюційного розвитку політичних партій та партійної системи.

У другому підрозділі „Інституційні особливості функціонування партій після парламентських (2003 р.) та президентських (2004 р.) виборів” досліджуються закономірності розвитку партійної системи Росії після федеральних виборчих кампаній 2003 - 2004 рр.

Проведений аналіз довів, що після проголошення в 2003 р. початку виборчої реформи та ініціатив Президента РФ В. Путіна щодо посилення ролі політичних партій у формуванні виконавчої влади розпочався новий етап формування партійної системи Росії, який триває і зараз. Федеральні виборчі кампанії 2003 - 2004 рр. продемонстрували, що політичні партії з автономного політичного суб'єкта остаточно перетворюються на знаряддя боротьби виконавчої влади. Характерною рисою цього періоду, яка є одним з суттєвих кроків до зламу еволюційного розвитку політичних партій та партійної системи, стає масове застосування адміністративного ресурсу та політичної пропаганди, а також нав'язування політичних „переваг” згори шляхом законодавчого тиску на діяльність партій.

Обґрунтовано, що суттєвим чинником зміни вектору розвитку партійної системи є набрання чинності законом „Про політичні партії”, який обумовив демонтаж багатопартійної системи у її попередньому вигляді. На думку автора, характер цього закону обумовлений суперечливими намірами державної виконавчої влади, які проявились у поєднанні спроб підвищити роль політичних партій та одночасному посиленні контролю над їхньою діяльністю та політичними процесами загалом.

Дисертант робить висновок, що традиційні партії, починаючи з парламентських виборів 2003 р., будували свої кампанії за інерційним сценарієм, акцентуючи відомі їхнім виборцям традиційні іміджеві риси, не ризикуючи використовувати принципово нові ходи та ідеї.

Доведено, що роль публічної політики в Росії доволі низька, а програми політичних партій не реалізуються, партії провокують на популізм, який допомагає залучити до голосування частину виборців, проте не сприяє формуванню повноцінної партійної системи.

У третьому розділі „Специфіка взаємодії партійної та виборчої систем у Росії” досліджено особливості виборчої системи Росії та її вплив на розвиток партій та партійної системи загалом.

Дослідження електорального процесу в багатопартійних системах довело, що не всі партії впливають на хід виборів і не всі з них є значимими для виборців. Вплив на державну політику і законотворчий процес обмежується ефективною кількістю партій, яка значно менша ніж загальна кількість партій, що беруть участь у виборах. Водночас використання показника ефективної кількості партій, на думку дисертанта, дозволяє простежити зміну фрагментації партійної системи залежно від зміни особливостей виборчого законодавства. Для з'ясування ефективної кількості партій у Росії автор використовує підхід, запропонований А. Лейпгартом та Р. Таагеперою.

Аналіз особливостей виборчої системи, яка діяла в Росії до 2003 р., дозволив дійти висновку, що пропорційна складова парламентських виборів давала матеріал для подальшого партійного будівництва. Впродовж першого десятиріччя функціонування партійної системи здавалося, що партії не лише виникають, але і поступово закріплюються у суспільстві, свідченням чого є зменшення фрагментації партійної системи з кожними наступними парламентськими виборами. Проте обмежені повноваження Державної Думи та слабкість громадянського суспільства призвели до того, що незважаючи на переваги, які їм ніби надавала пропорційна система, вони так і не змогли стати повноцінними політичними інститутами.

На основі проведеного крос-темпорального порівняння результатів російських парламентських виборів (1993, 1995, 1999 та 2003 рр.) дисертант доводить, що з кожними наступними виборами до Державної Думи РФ все більшого значення набував принцип голосування за партійною ознакою - при голосуванні за списки партій та при голосуванні в одномандатних округах. Це, у свою чергу, сприяло зменшенню ефективної кількості партій (з 8,3 у 1993 р. до 5,2 у 2003 р.), наслідком чого стало зменшення фрагментації партійної системи.

Аналізуючи перехід до пропорційної системи, автор встановлює, що цей процес супроводжувався поступовим, але неухильним підвищенням „загороджувальних” бар'єрів на шляху до ринку політичної конкуренції. Зокрема, таку функцію виконали: Закон про партії (2001 р.), що ввів монополію партій на участь у виборах за списками; підвищення „загороджувального” бар'єру (2002 р.); заборона на участь у виборчих об'єднаннях громадських організацій (2003 р.); друге підвищення мінімальної чисельності партій (2004 р.); заборона депутатам виходити зі складу фракцій (2004 р.); відмова від одномандатних округів та заборона блоків на виборах до Державної Думи (2005 р.); зміна порядку реєстрації партій та кандидатів, що проявилася у підвищенні вимог до збору підписів та фактичному підвищенні суми виборчої застави (2005 р.).

Дисертант робить висновок, що проведення перших парламентських виборів на пропорційній основі стимулювали найбільш значиме зменшення показника ефективної кількості партій, який за результатами парламентських виборів 2007 р. склав 2, 246. Відповідно до законів взаємодії партійної та виборчої систем, сформованих М. Дюверже, наслідком введення пропорційної виборчої системи є збільшення фрагментації партійної системи, однак вибори 2007 р. продемонстрували протилежну тенденцію, що дає підстави стверджувати, що в російських умовах ці закони не спрацьовують.

Визначенню можливих перспектив подальшого розвитку партійної системи Росії присвячено четвертий розділ дисертаційного дослідження - „Перспективи розвитку партійної системи Росії”. У першому підрозділі „Вплив партійної системи на процеси демократизації російського суспільства” здійснено якісний та кількісний аналіз впливу партійної системи Росії на розвиток демократичних процесів у суспільстві.

Обґрунтовано, що при аналізі впливу партійної системи на демократизацію російського суспільства, доцільним буде використати як кількісний, так і якісний критерії. З метою вивчення впливу партій на демократизацію російського суспільства на основі кількісного аналізу, автор використовує індекс демократизації Т. Ванханена.

Здійснюючи аналіз результатів розрахунку індексу демократизації за результатами парламентських виборів, доведено, що в Росії простежується тенденція до зменшення індексу демократизації з кожними наступними виборами (з 27,5 у 1993 р. до 19,88 у 2003 р.). Подальше зменшення показника індексу демократизації випливає з нових правил гри, за якими відбувались останні парламентські вибори, адже і нове виборче законодавство, і федеральна влада „посприяли” тому, щоб у парламентських виборах взяло участь якомога менше партій, а перемогу отримали ті партії, які підтримувались та підтримували діючу владу.

Здійснюючи розрахунки індексу демократизації за результатами парламентських виборів 2007 р., автор використовує принцип тісно зв'язані партії, запропонований А. Лейпгартом, для виявлення спільних рис між партіями, на основі яких партії при проведенні розрахунків можуть враховуватись у парламенті як одна. Для цього автор запропонував ввести критерій підтримки партією діючої влади та орієнтації на неї у своїй діяльності. Враховуючи цей критерій, при розрахунку рівня конкуренції до провладної партії дисертант відносить не лише „Єдину Росію”, але і „Справедливу Росію”. Отже, за результатами парламентських виборів 2007 р. індекс демократизації дорівнює 13,53, що дає підстави стверджувати про наявність у Росії тенденції переходу від демократичної політичної системи до напівдемократичної. Якщо показник самого індексу демократизації, поки що, є значно більшим ніж 5 (який є мінімальним значенням для віднесення тієї чи іншої країни до демократичної), то за рівнем електоральної конкуренції Росія вже дуже наблизилась до напівдемократій, або навіть вже стала нею.

Дисертант робить висновок, що боротьба партій влади з опозицією у сучасній Росії стає все більш формальною, оскільки суперечності між різними групами російської еліти вирішуються поза публічною політикою, на основі неформальних домовленостей про перерозподіл влади та матеріальних ресурсів між цими групами. Саме тому, політичні партії різними групами політичної еліти у публічній політиці використовуються досить рідко, частіше за все політична конкуренція ними імітується з метою приховування реальних домовленостей між різними групами російської еліти. Свідченням цього може бути показник рівня конкуренції, який на парламентських виборах 2007 р. мав найменше значення за всю історію виборів у сучасній Росії.

Останніми роками в Росії триває активне обговорення подальших перспектив партійної системи, аналізу яких присвячено другий підрозділ „Перспективи розвитку партійної системи Росії після виборчих кампаній 2007 - 2008 рр.”.

Аналізуючи проекти формування нової партійної системи Росії, автор робить висновок, що сучасна російська влада намагається зробити все можливе, щоб політичний спектр поділявся лише на дві частини: провладні партії та „керована опозиція”. З метою досягнення цієї мети, на останніх парламентських виборах основну увагу, як до реального конкурента, влада приділяла виключно партіям правого політичного спектру, адже КПРФ у її теперішньому вигляді вже не представляє загрози для Кремля.

Для визначення місця партійної системи Росії на шкалі гегемоністська-домінуюча автор пропонує скористатися принципом, запропонованим А. Лейпгартом, згідно з яким при визначенні типу партійної системи треба оперувати двома показниками: кількість партій, що представлена у парламенті та показник ефективної кількості парламентських партій. За результатами парламентських виборів 2007 р. місця у Державній Думі отримали представники чотирьох партій, водночас показник ефективної кількості парламентських партій склав 1,917. Тобто, показник ефективної кількості парламентських партій майже удвічі менший, ніж дійсна кількість партій представлених у парламенті, що дає підстави стверджувати про наявність домінуючої партії у партійній системі Росії.

Аналізуючи основні перспективи подальшої трансформації партійної системи РФ автор робить висновок, що найближчими роками завдяки внесеним поправкам у закон про партії владі вдасться суттєво скоротити кількість зареєстрованих партій, відповідно зменшиться і кількість учасників федеральних виборів.

Автор вважає, що існує дві перспективи подальшого розвитку домінуючої в російському парламенті партії. Перша зводиться до того, що „Єдина Росія” буде розділена на декілька партій-об'єднань, 3 - 4 фракції, всередині кожної з яких буде формуватись власна ідеологія. Другий варіант передбачає збереження „Єдиної Росії” як політичного інструменту, який допомагає завойовувати більшість у федеральному парламенті, а потім візує закони, внесені виконавчою владою.

Дослідження основних закономірностей розвитку партійної системи Російської Федерації дозволило сформулювати ряд висновків методологічного, концептуального та науково-практичного спрямування.

Здійснений аналіз стану наукової розробки досліджуваної проблеми довів, що особливості розвитку партійної системи в контексті проведення політичних реформ у Російській Федерації є важливою темою академічного дискурсу російських та західних вчених, менше до них звертаються вітчизняні науковці. Разом з тим, значна кількість наукових публікацій мають загальний та тенденційний характер і достатньою мірою не розкривають сутності сучасної партійної системи Росії. Пояснюється це, на наш погляд, недостатнім рівнем розробки методології аналізу політичних партій та політичних систем у пострадянських країнах.

Виникнення політичних партій та формування багатопартійності у сучасній Росії було складовою частиною докорінної перебудови радянського суспільства у демократичному напрямку. Доведено, що сучасна партійна система Росії пройшла шість основних етапів. Після проголошення в 2003 р. початку виборчої реформи розпочався сьомий етап формування партійної системи Росії, який триває і зараз.

Важлива роль у формуванні партійної системи сучасної Росії належить виборам. Виборча та партійна системи Росії розвиваються під впливом комплексу чинників, головними з яких є втручання державної виконавчої влади та використання адміністративного ресурсу. Головним інструментом політичної боротьби у сучасній Росії стає не конкретна програма дій, а наближеність політичних партій до владних бюрократичних структур. Внаслідок відсутності адекватної нормативної бази, суперечливих змін у виборчому законодавстві, активного використання адміністративного ресурсу, в сучасній Росії було зупинено процес еволюційного розвитку політичних партій, який відбувався в середині 1990-х рр.

Проведений у дисертаційному дослідженні аналіз взаємодії виборчої та партійної систем свідчить, що на даний момент немає підстав стверджувати, що пропорційна виборча система може створити додаткові стимули для партійного будівництва та досягти головної мети - становлення повноцінних партій. Доказом цього є отримані автором результати з розрахунку ефективної кількості електоральних партій Росії. Вони дають підстави стверджувати, що закони взаємозв'язку партійної та виборчої систем, сформовані М. Дюверже, в умовах російської політичної дійсності не спрацьовують, а точніше діють з точністю до навпаки. Такий парадоксальний результат можна пояснити, по-перше, наявністю достатньо високого загороджувального бар'єру, який стримує надмірну фрагментацію партійної системи; по-друге, високим та достатньо стабільним рейтингом партій-переможниць у післявиборчий період порівняно з аналогічними показниками політичних партій, що програли; по-третє, високим рейтингом партії „Єдина Росія”, який безпосередньо залежав від того, що її передвиборчий список очолював В. Путін; по-четверте, зростанням стійкості партійної системи Росії, адже за результатами парламентських виборів 2003 та 2007 рр. до парламенту за партійними списками проходять представники одних і тих самих політичних партій.

Досліджуючи вплив політичних партій на розвиток демократичних процесів у російському суспільстві, за допомогою використання індексу демократизації Т. Ванханена, автором встановлено тенденцію до просування Росії від демократичної політичної системи до напівдемократичної. Аналіз впливу партійної системи на розвиток демократичних процесів у російському суспільстві свідчить про те, що на сучасному етапі партійна система Росії не здатна сприяти розвиткові демократії. Навпаки, простежується тенденція до намагання російської влади, по-перше, призупинити ці процеси, з метою збереження існуючої ситуації, по-друге, спрямувати свої ресурси у бік обмеження демократії у суспільстві.

Аналіз стану партійної системи Росії дозволяє виділити два основні напрямки її подальшого розвитку. Перш за все, це встановлення домінування партії влади на парламентському, електоральному та регіональному рівнях. І другий - це напрямок різкого послаблення або навіть, вимирання, політичної опозиції в Росії.

Для України належне усвідомлення російського досвіду трансформації партійної системи дозволить уникнути подібних помилок перехідного періоду та відшукати оптимальні засоби подолання кризових явищ у вітчизняній політиці. Разом з тим, еволюція партійної системи, а також і політичної системи Росії має надзвичайно важливий вплив на розвиток як двосторонніх взаємин, так і внутрішньополітичних процесів України. Адже у залежності від того, яку позицію займатиме домінуюча у російському парламенті партія „Єдина Росія” стосовно України, залежатимуть подальші перспективи міжпартійної, і міждержавної співпраці обох країн.

Основні положення і висновки дисертації висвітлені у таких публікаціях автора

Наукові статті, опубліковані у фахових виданнях

1. Молочко П. Партійні системи України та Росії в системі індексів демократизації // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 28. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 654 - 662.

2. Молочко П. Особливості становлення сучасної партійної системи Російської Федерації // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Рута, 2006. - Т. 14. - С. 179 - 185.

3. Молочко П. Інтеграційні вектори в програмних документах політичних партій Російської Федерації // Політологічні та соціологічні студії: Збірник наукових праць. Т. IV - Чернівці: Прут, 2006. - С. 241 - 254.

4. Молочко П. Ідеологізовані політичні партії Російської Федерації // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політологія, історія. - 2007. - № 17 (54). - С. 124 - 135.