Соціальна ефективність ідеалізованих моделей адміністративно-командної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

23.00.02 - Політичні інститути та процеси

Соціальна ефективність ідеалізованих моделей адміністративно-командної системи

Власенко Дмитро Йосипович

Одеса - 1998

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Не буде перебільшенням твердження про те, що великі зміни, що відбуваються на пострадянському просторі, у тій або інший мірі впливають на долі практично всіх жителів Землі. Звідси цілком зрозумілий інтерес до передісторії системних трансформацій на території колишнього Радянського Союзу, інтерес до причин нинішнього кризового стану суверенних держав та перспективам їх соціального оновлення.

Гостра потреба кризового суспільства в самопізнанні очевидна. Однак набагато менш очевидними уявляються шляхи досягнення цієї мети. Так, наприклад, найбільш загальноприйнята практика аналізу соціальних процесів може бути зображена у вигляді слідуючої схеми. За вступною преамбулою, що окреслює коло дослідження, викладається емпіричний матеріал, що показує глибину економічної та політичної кризи. Після показу причин та наслідків кризи, що на думку значного кола авторів є результатом неспроможності курсу офіційного керівництва, йде пропозиція комплексу антикризових заходів. При цьому, в якості одного з висновків, неявно, але цілком однозначно формулюється своєрідна дилема: або прийняття суспільством їх моделі розвитку економіки ( що забезпечує загальне процвітання), або ігнорування цих рекомендацій і, як наслідок, - незчисленні лиха.

Безсумнівно, більшість елементів цієї схеми (наприклад, аналіз емпіричного матеріалу, пропозиція моделі реформ, яка обґрунтовується цим аналізом) не можуть бути анульовані в роботі, що претендує на науковість. Однак дана схема соціального дослідження має і свої недоліки.

Головний з них, на думку автора, полягає у тому, що при цьому типі теоретизування розбіжності в характеристиці радянського та пострадянського суспільства надзвичайно великі. Практично кожний автор вносить щось своє, нове, у розуміння причин, наслідків та перспектив виходу з кризового стану. Безумовно, в суперечці народжується істина, і через це подібний плюралізм думок можливо було б тільки вітати. Однак ситуація, що склалась як в економіці, так в політиці, так і в духовній сфері, не дає ані найменшої підстави знаходити позитивну залежність між невпинним зростанням кількості антикризових концепцій та реальним виходом суспільства з безвиходів розвитку.

Таким чином, автор робить висновок, що на сучасному етапі пізнання однієї з найбільших в історії України кризи потрібен не стільки ще один, 1001 або ж 1002 варіант пояснення політичних та економічних процесів, що відбуваються в Україні, не стільки ще одна модель антикризових дій, скільки пояснення того, чому цих моделей так багато, чим вони відрізняються одна від одної, якими можуть бути критерії їх оцінки та вибору серед них найбільш оптимальних. Автор гадає, що тільки після цієї “підготовчої” роботи було б коректним дослідження самої об'єктивної реальності та висунення рекомендацій практичного плану. Однак одночасне порівняння того, як різні моделі пояснюють таку велику проблематику, є досить тяжким. Отже, коректність передбачуваного порівняльного аналізу може бути забезпечена тільки при конкретизації того зрізу об'єктивної реальності, котрий описується тією чи іншою моделлю суспільних відносин.

В даній роботі подібна конкретизація відбувається через вивчення причин виникнення кризи на пострадянському просторі. В хронологічному плані цей період охоплює час існування радянської адміністративно-командної системи.

Звертання до досвіду адміністративно-командної системи актуально і по іншим причинам. Кризове суспільство пред'являє особливі вимоги до ефективності управлінської діяльності, незалежно від того, чи то є державна служба, чи то праця у великій корпорації. Аналіз проблем, з якими стикаються управлінці всіх рівнів, можливий на підставі дослідження багатьох суспільних інститутів, але тільки в умовах адміністративно-командної системи ці проблеми виявляють себе у найбільш чистому, загостреному вигляді.

У контексті обґрунтування актуальності теми не можна не відзначити ще одну особливість цього дослідження. Реально існуючий економічний механізм та спроби створення ідеалізованих моделей, пояснюючих цей механізм, об'єктивна реальність та її відображення в свідомості суб'єкта є різними аспектами буття. Однак, на думку автора, з цього твердження зовсім не витікає, що така ж нетотожність існує поміж методологіями дослідження цих феноменів. Дійсно, будь-яке дослідження реально існуючої моделі економічного механізму розпочате з чисто практичними цілями, неможливе без певної саморефлексії суб'єкта пізнавальної діяльності, пояснення чому процес його пізнання відбувається в рамках саме тієї, а не іншої ідеалізованої моделі. Логіка ж подібного пояснення є нічим іншим, як методологією порівняльного аналізу різних підходів до дослідження об'єкта, методологією більш вищого, соціально-філософського рівня.

З іншого боку, розглядаючи різні ідеалізовані моделі, що описують той самий об'єкт, здійснюючи порівняльний аналіз різних методологій, суб'єкт піддає аналізу не тільки ідеалізовані моделі об'єктивної реальності, але й розглядає, як би у різних ракурсах, суттєві зв'язки, якості і співвідношення самого об'єкта. Але звідси виходить, що при порівнянні різних ідеалізованих моделей адміністративно-командної системи у фокусі уваги суб'єкта пізнавальної діяльності неминуче виявляється і сама ця Система, оцінка ефективності, причин зникнення і наслідків її панування, перспективи подолання кризи. Таким чином, методологія дослідження різних підходів до вивчення об'єкта допускає і навіть припускає перехід від рішення задач винятково теоретичного плану до запропонування практичних рекомендацій.

Мета роботи. Метою дослідження є пошук найбільш адекватної до історичних реалій моделі адміністративно-командної системи управління суспільством. Даний пошук не є самоціллю, а проводиться для пояснення сучасної еволюції кризового суспільства та авторської концепції боротьби з політичним механізмом деформації економічних реформ в Україні.

Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність постановки та вирішення таких дослідницьких задач:

дана характеристика найбільш розповсюджених ідеалізованих моделей адміністративно-командної системи управління;

на підставі рішення попередньої задачі досліджені суттєві зв'язки, властивості та відносини самої адміністративно-командної системи;

проаналізовані причини, що обумовлюють різне розуміння ефективності адміністративно-командних методів управління економікою;

досліджено, який варіант впливу політики на економіку в умовах адміністративно-командної системи є найбільш оптимальним;

відображені труднощі та формально-логічні суперечності, з якими стикається найбільш розповсюджена ліберальна концепція реформування суспільства;

на підставі рішення попередньої дослідницької задачі запропоновані практичні рекомендації антикризового характеру.

Предметом дослідження є адміністративно-командна система; об'єктом дослідження - різні ідеалізовані моделі, в яких аналізуються адміністративно-командна система та пострадянське суспільство.

Наукова новизна одержаних результатів в цілому полягає у обґрунтуванні нових наукових положень та вирішенні актуальних проблем, що не набули достатньої розробки в політологічній літературі. Конкретно ця новизна виявляється у тому, що:

отримав подальший розвиток дослідження причин існування методологічного плюралізму у соціальному пізнанні;

вперше проведений порівняльний аналіз існуючих ідеалізованих моделей адміністративно-командної системи;

різнобічно обґрунтований вибір оптимальних ідеалізованих моделей адміністративно-командної системи та пострадянського суспільства;

вперше здійснена порівняльна характеристика ідеалізованих моделей "командної економіки" та "бюрократичного корпоративізму";

проаналізована сутність формально-логічних суперечностей ліберально-неокласичної схеми реформування українського суспільства;

одержав подальший розвиток та обґрунтування комплекс нетрадиційних рекомендацій щодо подолання структурної кризи в Україні.

Практичне значення результатів дослідження виявляється у тому, що висновки, які зроблені у дисертації, можуть бути використані при виробленні та реалізації стабілізаційних програм на загальнодержавному та регіональних рівнях, для організації передвиборчих компаній, при розробці окремих методологічних проблем суспільствознавчих наук (таких, як джерела ефективності бюрократичного апарату, оптимальний об'єм повноважень державних структур в період здійснення антикризових програм, співвідношення планових та ринкових основ у організації виробничої діяльності), а також у процесі викладання політології та економічної теорії у вищій школі. Частина положень, що викладена у дисертації має дискусійний характер і може служити базою для подальших досліджень.

Апробація результатів дисертації. Основні положення наукової роботи обговорювались на засіданнях кафедри філософії Одеського державного морського університету, результати досліджень, що включені в дисертацію, обнародувані на: 1) Республіканській науково-практичній конференції "Політика та влада", що проходила 20-21 квітня 1993 року в м.Запоріжжі; 2) Республіканській науково-практичній конференції "Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія" (Україна напередодні ХХІ віку)", що проходила 21-22 квітня 1994 року в м.Запоріжжі; 3) Загальнореспубліканській науково-практичній конференції "Менталітет та суперечності сучасного українського суспільства: політологічні, соціологічні, культурологічні аспекти", що проходила 27-28 жовтня в м.Запоріжжі; 4) Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми економіки та удосконалення підготовки економічних кадрів в умовах переходу до ринку", що проходила 3-4 червня 1995 року в м.Запоріжжі; 5) Теоретичному семінарі кафедри філософії Одеського державного морського університету, що проходила 14 січня 1998 року в м.Одесі. Результати дослідження були використані в учбовому процесі при викладанні курсів економічної теорії та політології в Запорізькому юридичному інституті у 1996 році.

Результати дисертаційного дослідження викладені у двох збірниках наукових праць і у семи тезах наукових конференцій. Одні тези наукових конференцій були підготовлені у співавторстві з професором Чернишом О.М. При підготовці цих тез автором був зроблений порівняльний аналіз часу прийняття важливіших законодавчих актів аналогічної спрямованості в Україні та у Росії.

Структура дисертації зумовлена метою та задачами дослідження і складається із чотирьох розділів, які об'єднують шість підрозділів, вступу, висновків, у яких викладені результати наукового дослідження та відповідні рекомендації, списку використаних джерел. Дисертація має обсяг 165 сторінок, список використаних джерел - сімнадцять сторінок. У списку використаних джерел налічується двісті п'ятдесят чотири джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі наведено мотивоване обґрунтування обраної теми дисертації, розкрито сутність, стан та значення досліджуваної проблеми, визначаються підстави для роботи над обраною темою, мета, задачі, предмет та об'єкт дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, викладаються основні положення, що виносяться на захист, характеризується апробація результатів дослідження.

У першому розділі “Ступінь розробленості проблеми”, розглядається ступінь розробленості проблеми. Підкреслюється, що література, яка необхідна для роботи над темою дисертації, поділяється на чотири великі частини - по-перше, це література загальнометодологічного плану; по-друге, література, в якій викладаються ідеологічні концепції, на основі яких висуваються різні ідеалізовані моделі адміністративно-командної системи; по-третє, це література, в якій описується адміністративно-командна система з точки зору тієї чи іншої ідеалізованої моделі; по-четверте, література емпіричного плану, та література, яка дозволяє провести порівняльний аналіз ідеалізованих моделей та вибрати з їх числа найкращу.

У першому розділі робиться висновок, що в цілому, роботи, які здійснюються в усіх вищезгаданих напрямках, служать необхідною та об'єктивною засадою для порівняльного аналізу альтернативних моделей адміністративно-командної системи, дослідження їх практичного значення в контексті подолання структурної кризи в Україні. Однак цілісного уявлення по даній проблемі досі не вироблено.

Таким чином, практично повна відсутність робіт, у яких аналізується процес вибору оптимальної ідеалізованої моделі радянського та пострадянського суспільства, з необхідністю визначає і головні напрямки даного дослідження, напрямки, які були сформульовані в меті та задачах дисертації.

Другий розділ дисертації “Методологія порівняльного аналізу фундаментальних моделей адміністративно-командної системи”, присвячений питанням методології. Уся методологічна проблематика в роботі згрупована у два великих підрозділи. У першому підрозділі “Поняття адміністративно-командної системи у суспільних науках”, розглядаються нормативно-методологічні аспекти проблеми, зв'язані з визначенням поняття "адміністративно-командна система". Для всебічної характеристики адміністративно-командної системи аналізуються головні етапи її становлення, її найбільш суттєві риси, що виявились ще у стародавньому світі. Окрім цього у першому підрозділі розглядаються такі важливі питання, як: співвідношення термінів "тоталітаризм" та "адміністративно-командна система", етичні основи функціонування адміністративно-командної системи.

У першому підрозділі робляться висновки, що адміністративно-командною можливо назвати таку систему, в якій існує: а) апарат державного управління як єдиний соціальний суб'єкт суспільства; б) повна етатізація економічного та політичного життя; в) збір та аналіз усієї повноти економічно значимої інформації у єдиному керівному "Центрі"; г) директивне визначення "Центром" структури та обсягів виробництва; д) контроль "Центру" за виконанням власних директив.

В результаті дослідження історичних джерел автор приходить до висновків, що перші суспільства, які б в повній мірі відповідали усім цим вимогам, деякий час існували ще у стародавньому світі - у Шумері (династія Ура, 2112-2003 рр. до н.е.), Китаї (Імперія Цін, 222-207 рр. до н.е.), причому китайські прихильники адміністративно-командних методів вперше у світі розробили детальну доктрину повної етатізації суспільного життя.

Досить важливим є питання щодо вживання найбільш коректного терміну, який би позначав цілком етатізоване суспільство. У науковій практиці однаково широко поширені два терміни - “тоталітаризм” і “адміністративно-командна” система. В роботі відзначається, що у суспільнознавчих науках відсутні якісь загальновизнані критерії, якими треба користуватись при виборі того чи іншого терміну. Але аналіз суспільствознавчої літератури показує, що деякі нюанси застосування цих термінів є. Перший термін (тоталітаризм) в певній мірі несе більш емоційне навантаження, головне, на що звертається увага при дослідженні тоталітаризму - це механізм пригноблення людини, її гідності. Ті ж автори, що досліджують адміністративно-командну систему, увагу, в першу чергу, звертають на організаційно-управлінські, економічні аспекти функціонування етатізованого суспільства. Виходячи з підмічених закономірностей, автор вважає доцільним використання терміну "адміністративно-командна система".

Дослідження адміністративно-командної системи через порівняльний аналіз різних моделей цього феномена потребує чіткого визначення того, що таке ідеалізована модель, які чинники обумовлюють тривале співіснування альтернативних моделей адміністративно-командної системи, та які могли б бути критерії вибору найкращої альтернативної моделі. Цим питанням методології присвячений другий підрозділ другого розділу “Загальнометодологічні засади створення ідеалізованих моделей та проблеми методологічного плюралізму в соціальному пізнанні”. Відзначається, що практика - це дійсно критерій істини, але одностайно оцінити результати самої практичної діяльності дуже непросто. Можна сказати, що для того, що б практика послужила критерієм, що відділяє істину від помилкової думки потрібен пошук критеріїв, по яких буде оцінюватися сама практика. Але коли прихильники однієї ідеалізованої моделі обирають одні критерії практичної діяльності, а прихильники методології іншої - критерії зовсім інші, то кожна з моделей адміністративно-командної системи опиниться внутрішньо несуперечливою, але суперечащої своїй альтернативі. Усі моделі будуть вичерпно пояснювати будь-які події реального життя, робити певні пророкування відносно реформування адміністративно-командної системи та знаходити переконливі пояснення, чому ці пророкування інколи не збуваються. Таким чином, методологічний плюралізм у соціальному пізнанні повністю подолати навряд чи можливо. Але у процесі порівняння ідеалізованих моделей з дійсністю одні з них поступово отримують більшу аргументованість своїх позицій, інші ж доводиться постійно коректувати, пояснювати, хто винен у тому, що склались такі умови, при яких дана модель недієздатна. Врешті-решт, пояснень може стати так забагато, що вони, прямо не спростовуючи саму модель, можуть привести до формально-логічних суперечностей типу: "Для того, щоб зробити A, необхідна наявність B, для того, щоб зробити B, необхідна наявність C, а для того, щоб зробити C, необхідна наявність A". І хоч навіть у цьому випадку ортодокси тієї або іншої ідеалізованої моделі не відмовляться від своїх переконань, аргументованість їх позицій буде надто послаблена.

Яка з ідеалізованих моделей адміністративно-командної системи виявиться більш вільною від натягувань, змушених допущень та пошуків винних? Відповідь на це питання буде можлива при дослідженні більш широкої історичної реальності, дослідженні не тільки адміністративно-командної системи, але і того суспільства, яке склалося на її залишках.

Як висновок другого, методологічного розділу, визначається найбільш оптимальна структура усього подальшого дослідження. Відзначається, що проведений методологічний аналіз дозволяє позначити і найбільш оптимальну концепцію усього подальшого дослідження. Як методології, так і створені на їх основі ідеалізовані моделі, розглядаються по приблизно однакових схемах. Спочатку викладаються базові постулати тієї або іншої методологічної концепції. Другим етапом є дослідження того, яким чином ці постулати реалізуються на конкретно науковому рівні, при будуванні певної ідеалізованої моделі адміністративно-командної системи. На третій стадії розглядаються можливості емпіричного обґрунтування даної ідеалізованої моделі, і на четвертій - проходить її порівняльний аналіз з ідеалізованими моделями, створеними на основі інших методологічних парадигм. Аналіз же розбіжностей у поясненні процесів, що проходили у адміністративно-командній системі, дозволяє визначити і розбіжності у розумінні сучасної ситуації в Україні, розбіжності у розумінні політичного механізму деформації економічних реформ та шляхів його подолання. Розгляду даних аспектів проблеми присвячений останній розділ дисертації.

Порівняльний аналіз різних точок зору на адміністративно-командну систему відбувається у третьому розділі "Адміністративно-командна система як об'єкт альтернативних досліджень". Автор виділяє дві найбільш антагоністичні ідеалізовані моделі, що описують адміністративно-командну систему. Перша з них - це модель "командної економіки", друга - "бюрократичного корпоративізму". У вступі до першого розділу звертається увага на те, що лібералізм, анархізм, класичний марксизм та марксизм епохи т.зв. "перебудови" - погляди в багатьох відношеннях протилежні, при дослідженні адміністративно-командної системи використовують дуже схожі між собою ідеалізовані моделі "командної економіки", "казармового соціалізму". І хоч по такому питанню, як співвідношення соціалізму та адміністративно-командної системи, по баченню того, що повинно прийти на зміну цій системі, вищезгадані методології суттєво розрізняються, єдина система обґрунтування своїх поглядів, однакові емпіричні факти, що використовуються для доказу власних тверджень дозволяє об'єднати аналіз ліберальних, марксистських та анархістських поглядів в одному підрозділі. Друга ж модель адміністративно-командної системи, модель "бюрократичного корпоративізму" в найбільшій ступені відповідає положенням інституціональної методології. Вона буде розглянута у другому підрозділі.

В першому підрозділі "Інтерпретація адміністративно-командної системи ідеалізованою моделлю “командної економіки”, відзначається, що найбільшу відомість одержала ліберально-неокласична модель адміністративно-командної системи, модель, яка була створена такими відомими прихильниками ринку як Ф.Хайєк, М.Фрідмен, Дж.Сакс. В критиці адміністративно-командної системи ці дослідники спираються на базові постулати ринкового лібералізму, згідно з якими жодна державна структура не спроможна пізнати усю повноту економічно значимої інформації, пізнати її, і на цих засадах організувати ефективне планування господарчої діяльності. Єдиним інститутом суспільства, що дозволяє налагодити стабільне функціонування економічної системи є ринок, а єдина інформація, яка потрібна господарчим одиницям - це інформація про ціни, що стихійно виникають в умовах повної конкуренції.

На підставі дослідження праць Хайєка та інших лібералів формулюються наступні найбільш суттєві риси ідеалізованої моделі "командної економіки": 1) В сучасну епоху адміністративно-командна система в найбільш досконалому вигляді знаходить своє відбиття у соціалістичних суспільствах, соціалізм же неминуче веде до появи цій Системи; 2) Єдиним способом координації діяльності економічних агентів виступають державне планування та контроль; 3) Планування та контроль здійснюються центральними плановими органами; 4) Плани не приймають до уваги інтересів нижчестоячих ланок і через те не відповідають вимогам економічної доцільності; 5) Адміністративно-командна система - це статичний об'єкт, будь-які зміни в якому мають не принциповий характер і не зачіпають її суті (див.п.п.2-4); 6) Вплив політичних чинників на економічну систему суспільства зображується у формі якоїсь константи, незмінну сутність якій (саме сутність, а не конкретні прояви) або достатньо охарактеризувати один раз, або вивести за межі суспільствознавчого аналізу взагалі, апріорно припустив, що політичні чинники ведуть до деформації оптимальної економічної поведінки соціального суб'єкта; 7)Як більш пізнє положення визнається ефективність адміністративно-командної системи у випадку, коли цілі чітко визначені та мають просту структуру (т.зв. "мобілізаційна економіка").

В першому підрозділі наводяться емпіричні дані, які підтверджують теоретичні розробки прихильників ліберальної точки зору на адміністративно-командну систему. Перш за все, це численні помилки централізованого планування в перші десятиріччя існування радянської влади, вибір невірних планових орієнтирів, досягнення яких будь-якою ціною приводило народне господарство до дуже важких наслідків (масове будівництво паровозів згідно з наказом N1042 Троцького, сталінське "підхльостування" та "підстьобування" в роки першої п'ятирічки та забагато іншого). По-друге, це неспроможність знайти не тільки найбільш доцільні напрямки економічного розвитку, але й критерії за якими повинен організовуватись облік та контроль за державним виробництвом. Так, використання для цих цілей валових показників у післявоєнні роки сформувало т.зв. "економіку витратного типу", втрати від панування якої в декілька разів перевищили усі втрати від Великої Вітчизняної війни. Робиться висновок, що усі положення ліберальної моделі "командної економіки" мають досить вагоме емпіричне обґрунтування.

В підтвердження моделі "командної економіки" працює і той факт, що окрім неокласики її положення розвивають і методології на загальновизнану думку зовсім протилежні - анархізм, марксизм класичний та марксизм т.зв. "перебудови". В роботі аналізуються суттєві риси моделі "командної економіки" в інтерпретації цих методологій. Робиться висновок, що цей різновид моделі "командної економіки" дуже схожий з неокласичним, за винятком пояснення причин виникнення та методів боротьби з адміністративно-командною системою. Коли в неокласичній моделі "командної економіки" адміністративно-командна система виявляється неминучим наслідком розвитку по соціалістичному шляху, то марксистсько-ленінська методологія передбачає, що суспільство спроможне пізнати необхідну для управління державною економікою інформацію, пізнати її і на цих засадах організувати цілеспрямоване виробництво-розподіл усієї необхідної для людини продукції, організувати політичний контроль над діяльністю індивіда. Виникнення ж адміністративно-командної системи ("казармового соціалізму" по термінології цих методологій) пов'язується не з плановою діяльністю у масштабах усього народного господарства, а з негативними особливостями бюрократії - її бажанням видати власні інтереси за загальнодержавні, намаганням до погноблення пересічного громадянина. Коли неокласичні рекомендації боротьби з адміністративно-командною системою передбачають контроль за бюрократією з боку громадянського суспільства, з боку власника незалежних від бюрократії засобів виробництва, то марксисти пропонують (у межах дуже схожого громадянського суспільства) передачу контролюючої функції пролетарію, організація та керівництво трудовою діяльністю якого здійснюється контролюючою ним же (sіc!) бюрократією. Це суперечливе положення не залишилося поза увагою анархістів. Модель "командної економіки", яка була створена ними від марксистської відрізняється лише тим, що анархісти пропонують мірою боротьби з адміністративно-командною системою не пролетарський контроль за бюрократією, а повне знищення цієї соціальної групи.

Значна увага в роботі приділяється "перебудовній" моделі "командної економіки". Відзначається, що по багатьох параметрах вона більш за інші різновиди "революційних методологій" схожа з ліберальною, а по жорсткості та емоційності аргументації проти адміністративно-командної системи перевищує навіть ортодоксальний ринковий лібералізм. Особливо підкреслюється, що саме перебудована критика адміністративно-командної системи допомогла американським прихильникам ортодоксального ринкового лібералізму одержати у себе на Батьківщині переконливу перемогу над прихильниками інших, більш поміркованих, напрямів у совєтології.

Усі різновиди моделі "командної економіки" об'єднує ідея доцільності якомога більшого ослаблення тоталітарної держави, але саме в "перебудовній" моделі адміністративно-командної системи ця доктрина просліджується найбільш чітко. У роботі робиться висновок, що уся методологія, теорія і практика перебудови, усі очікування реформаторів адміністративно-командної системи виходили з тези, що приймалась за аксіому, з тези найбільш коротко й повно висловленої П.Г.Буничем: "Самостійність сприяє самодисципліні".

Як висновок першого підрозділу відзначається, що для всіх варіантів моделі “командної економіки” характерно жорстке протипоставлення “добра” та “зла”, внечасового та універсального “позитивного” суспільного ладу і такого ж суспільного ладу “негативного”. І коли у тому, що є “позитивний” суспільний лад ці методології дуже розрізняються, то вигляд одного з “негативних” суспільних ладів для всіх них єдиний - це адміністративно-командна система. Розгляд же, в якій мірі доцільна така одностайність, повинен проводитись на засадах зовсім іншої методології, зовсім іншої ідеалізованої моделі. Аналізу цієї моделі присвячений другий підрозділ третього розділу - “Проблема ефективного державного управління в ідеалізованій моделі “бюрократичного корпоративізму”.

У другому підрозділі відзначається, що альтернативна модель адміністративно-командної системи у найбільшій мірі відповідає положенням інституціональній методології, для якої характерні критичне відношення до ідеології ринкового лібералізму, висунення доктрини “суспільного інтересу”, коли держава повинна здійснювати функції розробки критеріїв суспільних інтересів. На відміну від лібералів, відомий предтеча інституціоналізму А.Вагнер ще у 1883 році сформулював “закон зростаючої ролі держави”.

Підкреслюється, що альтернативна точка зору на Систему, що розглядається, має дві дещо суперечливі особливості. З одного боку, увага на цю модель звертається дуже незначною кількістю суспільствознавців, і як наслідок цього ігнорування, багато які положення альтернативної моделі є зовсім не розроблені. Проте, не дивлячись на те, що модель “бюрократичного корпоративізму” має значну кількість не розроблених аспектів, між нею та традиційною моделлю адміністративно-командної системи чітко виявляється ключова різниця, яка обумовлює цілковито інше сприйняття усіх аспектів функціонування адміністративно-командної системи.

На погляд прибічників моделі “бюрократичного корпоративізму”, класична адміністративно-командна система існувала лише при Сталіні. Різновид цієї Системи, що виник пізніше, система “бюрократичного корпоративізму”, відрізнялась відсутністю єдиної управлінської вертикалі: “влада та право приймати рішення ніби розподілені між вищими партійними інстанціями та корпоративними утвореннями різного рівня. Якщо будь-які різновиди моделі “командної економіки” цілковито однозначно виходять з передумови постійної наявності жорсткої та незмінної управлінської вертикалі, яка є формостворюючим елементом усіх негативних рис статичної та застиглої адміністративно-командної системи, то модель “бюрократичного корпоративізму” показує діалектичний розвиток апарату державного управління, перетворювання єдиної управлінської вертикалі “ранньої” адміністративно-командної системи у бюрократично-корпоративіську структуру 60-80-х років.

Те, що решта положень моделі “бюрократичного корпоративізму” значно не розроблена, обумовлює необхідність рішення у рамках цієї моделі принаймні трьох найважливіших питань. Перше з них - це питання про джерела діалектичного розвитку адміністративно-командної системи та джерела, які генерують у цій Системі діалектичні суперечності. Друге питання міститься у емпіричній верифікації альтернативної моделі. І третє, найбільш важливе, питання про те, як на основі положень альтернативної моделі треба з'ясувати причини кризи адміністративно-командної системи, причини, з яких процес соціального обновлення у сучасній Україні стикається з великими труднощами.

Автор робить висновок, що джерелом динамізму адміністративно-командної системи є діалектично суперечні початки, характерні для бюрократії як соціальної групи. Якщо модель “командної економіки” ґрунтується на положенні, по якому бюрократії без контролю її з боку громадського суспільства причетні лише негативні риси, то аналіз робот М.Вебера та Р.К.Мертона дає підставу гадати, що у цій соціальній групі діалектично змагаються принаймні дві пари тенденцій. Перша пара - це зіткнення раціональних та патріархальних початків, друга пара - зіткнення початків функціональних та дисфункціональних. Перевага раціональних та дисфункціональних початків у діяльності апарата управління формувало ефективно діючу самостійно, але не ефективну щодо вимог економічної доцільності, управлінську вертикаль, вертикаль, яка відповідає одночасно положенням ліберальної, марксистської та анархістської моделей “командної економіки”; панування раціональних та функціональних початків приводить до появи і ефективно працюючої самостійно і ефективної відносно до вимог управлінської вертикалі. Внаслідок того, що переважають патріархальні початки, управлінська вертикаль слабне, та адміністративно-командна система набуває форму, яка відповідає інституційній моделі “бюрократичного корпоративізму”. Необхідно особливо підкреслити, що усі три відзначені тенденції виявлялись у повній відповідності з принципами діалектичного розвитку: ніколи не змінюючи одна одну миттєво, ніколи повністю не домінуючи, але і ніколи повністю не зникаючи, заперечуючи саму себе та свою протилежність.

У другому підрозділі автором здійснюється емпірична верифікація моделі “бюрократичного корпоративізму”. Приводиться багато фактів, які свідчать про те, що навіть в умовах, коли діяльність бюрократії ніхто не контролює, всередині неї спостерігається постійне прагнення відторгнути механізм господарювання, який склався, та підвищити ефективність адміністративно-командної системи. Переважаюча більшість негативних явищ у “пізній” адміністративно-командній системі виникало внаслідок відсутності реальної управлінської дисципліни, невиконання нижчими ланками дуже потрібних та своєчасних рішень, які приймаються на самому вищому рівні.

Порівняння моделей “бюрократичного корпоративізму” та “командної економіки” здійснено у висновку другого підрозділу. Відзначається, що обидві моделі визнають економічну неефективність адміністративно-командної системи, але принципово розминаються у оцінюванні функціонування політичного механізму Системи, яка розглядається. Модель “командної економіки” декларує статичність та незмінність політичної системи, а стійкий зверхцентралізм та некомпетентність “Центра” - головна перешкода на шляху ефективного господарювання. Усі негативні особливості адміністративно-командної системи є наслідком того, що без впливу громадянського суспільства бюрократія свої функціональні властивості реалізувати неспроможна.

В інтерпретації моделі “бюрократичного корпоративізму” таж сама політична система набуває цілковито інші властивості. Перш за все, це динамічно розвинуте явище. Динамізм політичної системи забезпечується прагненням оптимізувати розвиток суспільства, прагненням, яке викликається почуттям обов'язку бюрократа. Проте внаслідок боротьби за владу виявляється зруйнована єдина управлінська вертикаль, відбувається ліквідація реального централізму, який характерний для “класичної” адміністративно-командної системи. Корпоративізм, який посилюється, та, як наслідок цього, реалізація на практиці егоїстичних інтересів корпоративних груп чиновників - головна перепона на шляху ефективного господарювання. Проте спроби чиновників оптимізувати господарчу діяльність були не окремими спорадичними та невдалими актами, а стійкою та дуже характерною для адміністративно-командної системи тенденцією. Усі негативні особливості цієї Системи є наслідком проявлення бюрократами своїх патріархальних та раціонально-дисфункціональних властивостей, всі позитивні риси - наслідком проявлення властивостей раціонально-функціональних, що можливо (хоч і дуже скрутно) і без оптимізуючого діяння громадянського суспільства, у силу внутрішньої логіки розвитку бюрократичного апарату.

Відзначається, що обидві моделі є внутрішньо несуперечні і достатньо вичерпно пояснюють найбільш суттєві риси адміністративно-командної системи. Якій же з цих двох ідеалізованих моделей віддамо перевагу? Це можливо виявити при аналізі процесів, які відбуваються на пострадянському просторі після зникнення адміністративно-командної системи. Ці питання розглядаються у четвертому розділі "Моделі “командної економіки” та “бюрократичного корпоративізму” у контексті ринкових реформ". У першому підрозділі "Логічні суперечності ліберальних схем реформування суспільства" відзначається, що реформування адміністративно-командної системи по рецепту ідеалізованої моделі “командної економіки” породжує серйозні формально-логічні протиріччя: для формування високо-розвинутого ринкового господарства необхідна поява дійових інститутів громадянського суспільства та їх інтеграція у політичну систему; для формування по-справжньому ефективних інститутів громадянського суспільства необхідна розвинута система центриських партій; посилення центриських партій в змозі забезпечити значний прошарок середнього класу; поява ж середнього класу можлива на базі високорозвинутого ринкового господарства. На підставі аналізу робіт прихильників ринкового лібералізму автором робиться висновок, що більшість дослідників даної орієнтації не загострює увагу на цій суперечності, здійснення ж нечисленних пропозицій по подаланню вищезгаданого замкненого кола в умовах реалій пострадянського простору малоймовірно.

Чому у ліберальній схемі реформування пострадянського суспільства виникають формально-логічні суперечності? Спроба відповіді на це запитання здійснена у другому підрозділі четвертого розділу "Ефективне державне управління - визначальний фактор стабілізації економіки" і базується на положеннях альтернативної моделі “бюрократичного корпоративізму”. Робиться висновок, що прийняття альтернативної моделі приводить до розуміння того, що було б крайнім спрощенням бачити у адміністративно-командній системі як зосередження лише негативних рис, так і в громадянському суспільстві єдину силу, яка здатна стати джерелом модернізації суспільства. В умовах, коли швидко криміналізується економіка, та, що ще гірше, суспільна свідомість, силою, яка рухає модернізацію суспільства, повинна стати не вкрай деформоване квазігромадянське суспільство, а бюрократія, яка володіє початково конструктивним потенціалом. Безперечно, проявлення цього творчого потенціалу вкрай затруднене, йому протистоять дисфункціональні та патріархальні риси суті бюрократії. Але, як показує досвід роботи економіки, яка криміналізується, реальних альтернатив до посилення бюрократичного контролю на сьогоднішній день нема.

Суперечність варіанта, який пропонується для реформування суспільства, міститься у тому, що в умовах криміналізованої економіки, цей бюрократичний контроль треба направити в першу чергу, відносно до самих держслужбовців, процент корупції серед яких, по даним СБУ, достатньо високий. Розв'язання цього протиріччя автор бачить у посиленні ролі правоохоронних органів через прихід до вищих виборних посад у державі політиків, які тісно зв'язані з силовими структурами.

Безсумнівно, система, при якій до влади на виборах приходять політики, які пройшли школу спецслужб, має значні недолікі, але в умовах кримінальної економіки та деградуючої суспільної свідомості, в умовах, коли до цього часу не запропоновано реальне рішення логічних суперечностей ліберальних схем реформування суспільства, це може бути єдиним реальним варіантом модернізації суспільства, варіантом з великими, але у той же час щонайменшими витратами.

Також безсумнівно і те, що подібна система управління повинна носити тимчасовий характер. По мірі появи середнього класу та подолання кримінального менталітету будуть зростати вимоги до політиків, до їх моральних та ділових якостей, що дозволить подолати замкнені кола перехідного періоду.

ВИСНОВКИ

адміністративний командний корпоративізм бюрократичний

Проведене дослідження показує, що практично усі зв'язки, властивості та відносини адміністративно-командної системи можуть бути пояснені без виходу за межі двох ідеалізованих моделей: “командної економіки” та “бюрократичного корпоративізму”. Обидві моделі не мають внутрішніх суперечностей та практично тотожно пояснюють причини кризи Системи, що розглядається.

У дисертації робиться висновок, що модель “бюрократичного корпоративізму” пояснює більш широке коло фактів, і тому вона більше пристосована для розуміння і адміністративно-командної системи, і тієї системи, яка виникла на її руїнах.

Важливий висновок, до якого приходить автор на підставі використання моделі “бюрократичного корпоративізму”, полягає у наступному: джерелом модернізації пострадянського суспільства повинно стати не напівкримінальне громадянське суспільство, а окремі бюрократичні структури, які зберегли свій функціональний потенціал.

ЛІТЕРАТУРА

1. Власенко Д.И. Бюрократия в России и на Западе // Политология: материалы к лекциям. - Запорожье: Изд. ЗГУ, 1993. - 0,4 П.Л.

2. Власенко Д.И. Диалектика экономики и политики (Методология экономического анализа) //Актуальні проблеми розвитку суспільної думки та практики управління. Збірник наукових праць. - вип.2 - Запоріжжя: РВП''Видавець'', 1996. - С.62-69, - 0,5Д.А.

3. Власенко Д.И., Черныш А.М. К суверенной Украине - в российском фарватере. // Труды научно-практической конференции. Политика и власть. - Том 2. - Запорожье: ЗГУ, 1993. - С.3-4. - 0,1П.Л.

4. Власенко Д.И. Политический прогноз предвыборной борьбы в кризисном обществе//Праці республіканської науково-практичної конференції “Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія (Украіна напередодні XXІ віку)”. - Том 1. - Запоріжжя: ЗДІА,1994. - С.52. -0,1 Д.А.

5. Власенко Д.И. Влияние налогового законодательства на социально-психологические стимулы к труду в кризисном обществе //Праці республіканської науково-практичної конференції “Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія (Украіна напередодні XXІ віку)”. - Том 1. - Запоріжжя: ЗДІА,1994. - С.97. - 0,1 Д.А.

6. Власенко Д.И. Особенности системы функций государства переходного периода //Праці загальноукраінської науково-практичної конференції ”Менталітет та протиріччя сучасного украінського суспільства:політологічні, соціологічні, культорологічні аспекти”. - Том 2. - Запоріжжя: ЗДІА,1994. - С.13. - 0,1 Д.А.

7. Власенко Д.И. К вопросу о некоторых функциях государства постсоциалистического общества //Праці загальноукраінської науково-практичної конференції ”Менталітет та протиріччя сучасного украінського суспільства:політологічні, соціологічні, культорологічні аспекти”. - Том 3. - Запоріжжя: ЗДІА,1994. - С.16 - 0,1 Д.А.

8. Власенко Д.И.Деформация и оптимизация взаимосвязи экономики и политики: проблема критериев //Труды международной научно-практической конференции ”Проблемы экономики и совершенствования подготовки экономических кадров в условиях перехода к рынку”. - Том 2. - Запорожье, ЗИЭИТ,1995. - С.88-90. - 0,1 П.Л.

9. Власенко Д.И. Роль государственного аппарата в истории России. (Постановка проблемы)// Праці наукової конференції викладачів та студентів ЗДУ. - Том 2. - Запоріжжя: ЗДУ,1992. - С.111. -0,1 Д.А.

Размещено на Allbest.ru